Міністерство освіти і науки України Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

3.2. Гігієна праці та відпочинку

Праця, особливо фізична, відіграє значну роль у збереженні та зміцненні здоров'я людини. Деякі люди помиляються, вважаючи, що організм людини, подібно до машини, може відновлюватися: швидше зношуються ті органи та системи, які мають більше навантаження. Інтенсивна робота м'язів знімає нервове напруження, перешкоджає впливу негативних емоцій на серцево-судинну систему й активізує її діяльність, стимулює вихід енергії, що запобігає відкладанню жиру. Під час тяжкої фізичної праці окиснюється до 500 г жиру на добу, що сприяє запобіганню атеросклерозу, розвиток якого пов'язують із великою кількістю жирів та вуглеводів у їжі. Варто зазначити, що фізична бездіяльність призводить до м'язової атрофії та перетворення м'язових волокон на жирові. Однак у наш час кількості фізичної праці, необхідної для підтримання та вдосконалення функцій організму сучасної людини, потрібно все менше і менше. Виникає суперечність: полегшення умов праці та побуту в результаті розвитку науки та техніки, з одного боку, і підвищення рівня захворюваності та смертності – з іншого. Проте статистика фіксує збільшення кількості серцево-судинних захворювань серед тих людей, які займаються фізичною працею.

У природі відбувається так, що напруження має змінюватися розслабленням, неспання – сном, праця – відпочинком. Але одні відпочивають уміло, зі смаком, інші ж відпочивати не люблять і не вміють. До другої групи належать люди, які завантажують себе роботою та завжди поспішають, намагаючись зробити більше – у них, як кажуть, понеділок починається з суботи. Ці люди швидко витрачають своє здоров'я, частіше хворіють.

Утомлення – суб'єктивне переживання. Почуття втоми може виникнути і без реального виснаження, і це не залежить від виду діяльності, тобто фізичної чи розумової праці. Для розумового утомлення характерне зниження рівня інтелектуальної праці, порушення уваги. А фізична втома виявляється порушенням функції м'язів, зниженням сили, швидкості рухів тощо.

Почуття виснаження – попереджуючий сигнал, сила якого, звичайно, не відповідає дійсному рівню втоми. За сприятливих умов в організмі завжди залишаються резервні сили, які можуть бути вивільнені в надзвичайній ситуації за допомогою напруження волі, емоційного спалаху (жах, гнів) чи хімічних речовин (наприклад – кофеїн).

Працездатність може бути знижена не тільки в результаті виконаної роботи, але і внаслідок захворювання або незвичних умов праці (інтенсивний шум, спека тощо). У таких випадках зниження працездатності є наслідком порушення функціонального стану організму.

Швидкість втомлення залежить від специфіки праці, яку супроводжують стала поза, напруження м'язів і т. д. Важливу роль у виникненні почуття стомлення відіграє ставлення людини до праці. Відомо, що в період емоційного напруження не виникає ознак та почуття виснаження, людина витрачає додаткові сили та енергію – знижуються показники окремих функцій організму (наприклад, під час фізичної праці прискорюється дихання, серцебиття). При цьому знижується продуктивність праці. Утомлена людина працює менш точно. Продовження праці на фоні втоми, фізичне або розумове навантаження сприяють збільшенню можливостей організму. Це трудове тренування. У разі крайнього виснаження продовження роботи може зашкодити здоров'ю. Працездатність відновлюється повільно: доходить до попереднього рівня, потім – піднімається дещо вище, після чого знову знижується до початкового. Дуже короткочасний або тривалий відпочинок не сприяє росту рівня працездатності.

Короткочасний відпочинок або надмірне трудове навантаження протягом тривалого часу часто призводять до хронічного виснаження. Застерігати виникнення втоми треба робітникам розумової праці, тому що під час інтелектуальної діяльності відносно легше, порівняно з фізичною працею, ігнорувати почуття втоми та перевтоми.

Перевтома може виникнути в людини, яка багато працює, але вона може розвинутися і на фоні якого-небудь непоміченого хронічного захворювання, коли звичайне навантаження стає надмірним. Перевтома послаблює механізм захисту та пристосування організму. Якщо помірна та навіть сильна втома супроводжується хорошим настроєм, то супутником перевтоми є понурість, бурчливість, нервовість. Врешті-решт робота може стати тягарем.

З'являється на перший погляд безпричинне фізичне нездужання: головний біль, порушення сну та апетиту, біль у ділянці серця, надмірна пітливість, тремтіння пальців і т. д. Усі ці симптоми вказують на перевтому центральної нервової системи та функціональні розлади. Перевтому супроводжує погіршення перебігу хронічних захворювань (гастрити, гіпертонія).

Перевтому можна усунути звичайним відпочинком. Інколи не допомагає і досить тривалий відпочинок. Тут необхідні спеціальні прийоми автогенного тренування, а іноді й лікарські препарати.

Викликає перевтому не стільки значне навантаження, скільки підвищене нервове напруження за рахунок додаткових факторів: непланомірної (неритмічної) праці, поганого психологічного мікроклімату в трудовому колективі та сім'ї, нерегулярне чергування праці та відпочинку, нераціональний відпочинок.

Організація відпочинку залежить від віку, статі, здоров'я, професії, сімейного стану, інтересів, захоплень людини та ряду інших факторів. Але є декілька загальних принципів, дотримання яких, з погляду гігієни, є раціональне. Відпочинок має бути не тільки регулярним і достатнім за часом, але і безпечним для здоров'я.Відпочинок має бути не тільки регулярним і достатнім за часом, але і безпечним для здоров'я.

На одній із споруд в Елладі було висічено: «Якщо хочеш бути сильним – бігай, якщо хочеш бути красивим – бігай, якщо хочеш бути красивим – бігай, якщо хочеш бути розумним – бігай». Доцільність цих слів у наш час підтверджена багатьма науковими дослідженнями. Завдяки регулярному виконанню фізичних вправ кількість звернень за медичною допомогою з приводу захворювань знижується у 2–3 рази, а частота загострень хронічних захворювань зменшується на 15–25%. Пам'ятаючи про високу ефективність фізичних вправ у зміцненні здоров'я, медичні працівники мають бути не лише пропагандистами активного способу життя, але й кваліфікованими консультантами щодо вибору фізичних вправ і організації занять. Формування людини на всіх етапах її розвитку нерозривно пов'язане з рухом, активною м'язовою діяльністю. Рух – це ознака повноцінного життя, він необхідний для розвитку та росту організму. Фізичні навантаження збільшують життєву місткість легень з 3–5  л у нетренованих, до 7 л у спортсменів, підвищують аерацію легень, що є профілактикою бронхолегеневих захворювань. Розвивається й опорно-руховий апарат – збільшується вага та сила м'язових волокон, поліпшуються збудливість, скоротливість, еластичність м'язів, координація рухів, удосконалюються сила, швидкість і витривалість організму. Під дією фізичних вправ помітно зміцнюється серцево-судинна система – серце працює більш економно, скорочення його стають потужнішими та рідшими внаслідок збільшення ваги та товщини міокарда. Поліпшення кровотоку в судинах під час фізичних вправ запобігає відкладанню на їх стінках холестерину. Фізичні навантаження сприятливо впливають на психіку людини, підвищують тонус судин головного мозку, з'являється життєрадісність, поліпшується розумова діяльність. М'язова активність значно впливає на вегетативну нервову систему, що складається із симпатичного та парасимпатичного відділів і керує діяльністю всіх органів і систем. Симпатичний відділ нервової системи тісно пов'язаний з наднирниками, що виділяють біологічно активні речовини: адреналін, норадреналін і стероїдні гормони. Вони регулюють усі життєво важливі процеси та забезпечують пристосування організму до умов зовнішнього середовища. Без цього життя людини було б практично неможливим.

Фізичні вправи значно поліпшують обмін речовин унаслідок позитивного впливу на залози внутрішньої секреції, які виділяють життєво необхідні гормони (гіпофіз, надниркова та підшлункова залози).

Фізична культура та спорт для людей будь-якого віку збільшують природний опір організму до несприятливих факторів зовнішнього середовища, інфекцій. Наукові дослідження показують, що люди, які регулярно займаються фізичними вправами, рідше хворіють, продуктивніше працюють і довше живуть. Фізична культура — органічна частина загальної культури суспільства, вид соціальної активності людей, спрямований на зміцнення здоров'я й усебічний фізичний розвиток. Засобами фізичної культури є фізичні вправи, спорт, туризм, різні методи загартовування організму. В арсеналі фізичної культури багато різноманітних видів фізичних вправ і прийомів. Гімнастику вважають основою фізкультурної діяльності, її переваги — різноманітність і багатство вправ, широкі можливості індивідуального вибору типу та кількісті вправ. Вона має загальнофізіологічну дію на організм і спеціалізовану (на серцево-судинну, дихальну, травну системи), розвиває силу, гнучкість, витривалість, координацію рухів. Кожна вправа має певну функцію – навантаження. Наприклад, повільна ходьба сприяє рівномірному посиленню дихання та кровообігу, налаштовує на подальше заняття; присідання зміцнюють м'язи ніг і черевної стінки, мають загальнотонізуючий вплив; потягування поглиблює дихання, збільшує гнучкість хребта, зміцнює м'язи плечового пояса, виправляє поставу тощо. Усі гімнастичні вправи слід виконувати в повільному темпі із залученням до роботи спочатку дрібних, а потім масивних м'язів.

Останнім часом у фізкультурно-оздоровчу практику широко впроваджують тренажери технічне обладнання або пристосування, призначене для розвитку або удосконалення рухових, професійно-прикладних навичок і вмінь, а також медичної реабілітації. За своїм призначенням розрізняють спортивні, професійно-прикладні, лікувальні та оздоровчі тренажери (механотерапія).

Ходьба – найдоступніший вид вправ, її рекомендють людям різного віку, які мають різну фізичну підготовку та стан здоров'я. Починати ходьбу треба з 1—2 км. Кількість кроків за 1 хв має зростати поступово: з 70—80 до 90—120. Спочатку збільшують час прогулянки, а потім — її темп.

Більш активною фізичною вправою є біг. Під час бігу працюють ті самі групи м'язів, що й під час ходьби, але значно інтенсивніше. У першу чергу посилюється діяльність серцево-судинної та дихальної систем. Під час повільного бігу протягом 10 хв ЧСС збільшується до 130—160 за 1 хв, систольний артеріальний тиск досягає 140—160 мм рт. ст. Починати біг слід тільки після консультації з лікарем.

Купання та плавання — дуже корисні процедури. Вода не тільки загартовує організм, але й робить своєрідний масаж шкіри та м'язів. Рухи у воді чудово розвивають м'язи, поліпшують обмін речовин, тренують серцево-судинну, а особливо – дихальну систему. Навантаження у воді залежать від швидкості плавання та відстані.

Їзда на велосипеді – один із найбільш емоційних видів циклічних вправ. Відчуття швидкості, постійна зміна зовнішнього оточення сприятливо впливають на центральну нервову систему, створюють чудовий настрій. Їзда на велосипеді протипоказана у разі порушення постави, варикозного розширення вен нижніх кінцівок, геморою та інших захворювань.

Ходьба на лижах — чудовий засіб розвитку багатьох фізичних якостей. Вона поліпшує діяльність усіх систем організму, підвищує стійкість до холоду. Ці заняття вкрай необхідні тим, хто працює у приміщеннях із забрудненим повітрям. За енерговитратами лижний спорт займає одне з перших місць серед інших видів спорту. До того ж холодне повітря сприяє збільшенню витрати енергії, підвищуючи обмін речовин.

Катання на ковзанах – досить складний вид спорту, але фізіологічно дуже корисний. Це емоційне заняття поліпшує координацію рухів, розвиває відчуття рівноваги та стійкості.

Аеробіка – це комплекс фізичних вправ, який включає розминку та ходьбу з нормованою швидкістю, її виконують на свіжому повітрі. Ця процедура поєднує значну рухову активність з інтенсивним споживанням організмом кисню. Вона активно впливає на роботу симпатико-адреналової системи, знімаючи втому та відновлюючи сили організму.

Медичні працівники повинні здійснювати гігієнічний контроль за будівництвом та експлуатацією спортивних споруд, стадіонів, залів тощо. Обладнання місць для занять, спортивний інвентар, одяг та взуття спортсменів мають задовольняти спеціальні гігієнічні вимоги. Температурна норма у спортивних спорудах (залі, тирі та ін.) становить 14—18°С, у допоміжних приміщеннях (роздягальня, душова, масажний кабінет та ін.) – від 22 до 25°С, а в залах плавальних басейнів – на 1—2°С вище температури води. Для занять на відкритому повітрі температурні норми не встановлені, але прийнято вважати гранично допустимими + 30°С і – 25°С.

Для зниження забрудненості та запиленості повітря спортивних приміщень після кожного заняття в них обов'язково роблять вологе прибирання й інтенсивне провітрювання. Основні вимоги до вентиляції спортивного закладу такі: протягом 1 год весь об'єм повітря має змінюватися 3—4 рази; за 1 годину на одну людину, яка займається, має надходити близько 80 м³ свіжого повітря. Приплив свіжого повітря повинен переважати над відтоком. Усім цим вимогам відповідають установки кондиціювання повітря, проходячи через які повітря очищається, зігрівається (влітку – охолоджується) і зволожується.

Велику увагу слід приділяти також системі освітлення спортивного обладнання та місць для занять, стану води у плавальних басейнах. Для створення необхідних санітарних норм воду очищують декількома способами: весь об'єм води басейну протягом доби багаторазово проганяють через фільтри та нагрівають до необхідної температури.

До всіх осіб, які відвідують басейн, висувають певні гігієнічні вимоги з метою запобігання поширенню шкірних захворювань. Перш ніж зайти в басейн, необхідно добре вимити тіло теплою водою з милом, використовуючи мачулу. На ноги слід взувати особисті гумові тапочки.

Одяг і взуття спортсмена мають бути легкими, не заважати рухам, добре захищати організм від холоду та вологи. Для пошиття спортивного одягу слід використовувати бавовняні та вовняні тканини, оскільки вони добре пропускають повітря та вбирають піт, сприяючи його випаровуванню. Спортивний одяг слід надягати лише на навчально-тренувальні заняття. Після кожного тренування чи змагання його треба прати та прасувати. Необхідно стежити, щоб взуття та шкарпетки були завжди сухими і чистими. Дотримання правил особистої гігієни є необхідною умовою високої ефективності фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів.

Під час медичного забезпечення організованої рухової активності дітей раннього віку (до 3 років) слід враховувати слабкість їх м'язів, зв'язок і кісток. Це зумовлює необхідність строго дозувати фізичне навантаження. Починати тренування можна з 2-го тижня життя (масаж, рефлекторні, пасивні, пасивно-активні й активні фізичні вправи). Масаж не можна робити більше ніж 2 хв, а рефлекторні вправи — повторювати більше ніж 4 рази. Тривалість заняття має бути 8—12 хв.

У семи-, восьмимісячному віці програму занять значно розширюють за рахунок активних вправ (рачкування, перевертання на спину, нахиляння та ін.). Такі вправи необхідно виконувати короткими серіями по 5—7 хв декілька разів на день. У 9—10 місяців доцільно збільшити обсяг навантаження в 1,5—2 рази за рахунок збільшення тривалості занять і включення нових вправ, які б готували опорно-руховий апарат дитини до ходьби (різні види ходьби з підтримкою, вставання за допомогою дорослого тощо). У 11—12 місяців, коли діти вже можуть стояти без опори та самостійно ходити, фізичні тренування ускладнюють за рахунок включення різних переміщень (ходьба з підтримкою, присідання та ін.). Тривалість заняття можна збільшити до 14—15 хв.

Фізичну активність дітей 2-го року життя становить ходьба, розваги з м'ячем, іграшками, палицею, плавання у воді та ін. Заняття, на яких вивчають нові рухи, не мають бути тривалими. Протягом заняття необхідно виконувати по 6—10 вправ. Розподіляти вправи на занятті краще таким чином: спочатку виконують вправи для верхніх і нижніх кінцівок, потім — для тулуба. Вправи, пов'язані з бігом або іграми, слід виконувати наприкінці заняття, перед його заключною частиною.

Для дошкільного віку (3—6 років) характерна значна динаміка показників, зокрема швидкий темп росту скелета та м'язів. Тому в цей час неприпустимі перевантаження організму силовим напруженням і загальна перевтома. У молодшому дошкільному віці (3—4 роки) необхідно створювати всі умови для засвоєння дитиною нових видів рухів, дій і загартовування. У старшому дошкільному віці (5—6 років) опановують нові види фізичних вправ, стимулюють участь у колективних іграх і змаганнях із однолітками. Загартовування організму має стати звичкою, елементом режиму дня. Заняття фізичними вправами необхідно проводити щоденно у вигляді зарядки та різних ігор.

Слід пам'ятати, що 5-річний вік дитини є критичним для багатьох параметрів її фізичного здоров'я. У цей період відзначають ослаблення м'язів і суглобових зв'язок. Унаслідок цього можуть розвинутися порушення постави, плоскостопість, викривлення нижніх кінцівок, деформація грудної клітки, випуклий живіт та ін. Правильно організована фізична активність дітей у цей період, регулярні та методично правильно побудовані заняття фізичними вправами можуть запобігти розвитку цих ускладнень.

Загальний фізичний розвиток шестирічної дитини вже дозволяє включати до програми занять деякі вправи на витривалість: пробіжки, прогулянки, ходьба на лижах, їзда на велосипеді. Заняття має тривати 30—35 хв. До того часу, коли дитина піде до школи, вона повинна мати певний рівень розвитку рухових навиків, що є соматичною основою так званої шкільної зрілості.

Молодший шкільний вік (7—10 років) — найсприятливіший період для закладання майже всіх фізичних якостей. Організовані фізичні вправи для молодших школярів не мають бути обмежені шкільними уроками фізкультури. Діти цього віку мають ще виконувати ранкову зарядку та брати участь у 2—3 додаткових тренувальних заняттях на тиждень.

Медичне забезпечення фізичних тренувань у цьому віці має враховувати деякі особливості опорно-рухового апарату. Зокрема, для хребетного стовпа у дітей 7—10 років характерна значна піддатливість та нестійкість основних вигинів – грудного та поперекового. Грудний вигин формується до 7 років, а поперековий — до 12 років. Еластичний зв'язковий апарат, товсті міжхребцеві диски та слабо розвинуті м'язи спини спричиняють деформацію хребта. Неправильне сидіння за партою, носіння портфелів в одній руці, наявність вогнищ хронічної інфекції, що знижують загальний тонус, можуть призвести до порушення постави, розвитку плоскостопості тощо.

У підлітковому віці (11—15 років) відбувається максимальний ріст організму й окремих його частин, збільшення функціональних резервів, а також гормональна перебудова, зумовлена статевим дозріванням. Продовжується процес скостеніння скелета, причому скостеніння відбувається нерівномірно в різних частинах скелета. Хребет рухомий і піддатливий. Сила м'язів збільшується меншою мірою, ніж вага тіла, що за несприятливих умов може призвести до порушення постави або деформації хребта. Водночас надмірні м’язові навантаження можуть прискорити процес скостеніння та сповільнити ріст удовжину довгих трубчастих кісток. Збільшується різниця функціональних і фізичних можливостей хлопців та дівчат. Фізична активність підлітків реалізується передусім в організованих формах – на уроках фізкультури, під час активного відпочинку в школі та поза її межами. Значна частина підлітків займається в спортивних секціях. Для тих, хто не охоплений організованими формами масової фізичної культури, обов'язкова ранкова зарядка та 2—3 самостійних тренуваннь протягом тижня. Одне заняття має тривати 70—90 хв.

У старшому шкільному віці (16—17 років) практично закінчується ріст тіла вдовжину, але продовжується його зростання у поперечних розмірах. Підвищується міцність скелета, у тому числі хребта та грудної клітки. Більш помітними стають у хлопців і дівчат статеві особливості розмірів, пропорцій тіла, м'язової маси, функціональних резервів і фізичної працездатності. Завершується розвиток центральної нервової системи, хоча процеси збудження дещо переважають над процесами гальмування. Для підтримки достатнього рівня фізичного розвитку в цьому віці необхідно тренуватися не менше ніж 2—3 рази на тиждень по 1,5—2 год з обов'язковим виконанням ранкової зарядки.

Доведено, що оптимальна рухова активність у людей похилого віку має позитивні наслідки. Рівень життєдіяльності організму під час вікового розвитку та тривалість життя залежать від двох протилежних тенденцій: з одного боку, згасання обміну речовин і функцій, а з іншого — включення адаптаційних механізмів, закріплених у процесі еволюції організму. Більшість спеціалістів вважають, що всебічне функціональне навантаження органів і систем старіючого організму руховою активністю не лише гальмує процеси передчасної старості, але й сприяє структурному удосконаленню органів і систем. Однак призначаючи оздоровче тренування людям зрілого та похилого віку, слід пам'ятати про так звані вікові зміни (зниження функціональних можливостей і реактивності організму, зменшення еластичності опорно-рухового апарату, прогресування атеросклеротичних процесів та ін.). У похилому віці знижуються можливості адаптації організму до вправ, що мають швидкий і силовий характер, зате значний оздоровчий ефект мають вправи аеробного характеру.

Фізична культура може запобігти патологічним змінам, у розвитку яких певну роль відіграє гіподинамія. Застосування засобів фізичної культури в лікарнях, санаторно-курортних закладах з лікувальною метою у разі захворюваннь опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної систем, порушеннях обміну речовин, після хірургічних операцій тощо підвищує ефективність комплексного лікування, сприяє запобіганню різних ускладнень, прискорює одужання та відновлення працездатності, тобто є одним із компонентів реабілітації хворих. Основою лікувальної дії фізичних вправ та інших засобів лікувальної фізкультури вважають вплив на нервову систему, функції якої порушуються під час хвороби. Важливим механізмом дії фізичних вправ є також їх загальнотонізуючий вплив на хворого. Фізичні вправи сприяють нормалізації чи відновленню втрачених функцій, впливають на трофічну функцію нервової системи. Застосування фізичних вправ посилює дію інших лікувальних засобів (медикаментозних, фізіотерапевтичних, бальнеологічних тощо). У фізичному оздоровчому тренуванні, так само як і в підготовці спортсмена, застосовують системи фізичних вправ, які розробляють на спеціальних навчально-тренувальних заняттях. Ефективність тренувального процесу багато в чому залежить від правильного застосування тренувальних засобів і методів, від дотримання принципів спортивного й оздоровчого тренування, до яких належать безперервність, поступовість, різнобічність фізичного оздоровчого тренування й індивідуальний підхід до занять.

Безперервність тренувального процесу забезпечується систематичними навчально-тренувальними заняттями, плановим чергуванням навантаження та відпочинку. Принцип поступовості полягає у змінах тренувального навантаження відповідно до динаміки функціонального стану організму. Допускають збільшення, стабілізацію та зниження навантаження. Однак загальна тенденція оздоровчого тренування спрямована на поступове підвищення навантаження до досягнення відповідних вікових характеристик рівня натренованості. Щоб досягти оптимального оздоровчого ефекту, необхідно дотримуватися принципу різнобічності, поєднувати, наприклад, біг з гімнастичними вправами, спортивними іграми тощо. Принцип індивідуалізації полягає у відповідності фізичного навантаження функціональним можливостям даного організму. Індивідуальний підхід є основною вимогою до оздоровчого тренування. При цьому слід пам'ятати, що навантаження має відповідати функціональним можливостям організму. Розпочинаючи систематичні заняття фізичними вправами, кожна людина повинна вміти визначити свій рівень натренованості. Визначають його за рівнем функціонування серцево-судинної та дихальної систем. Особам, які мають відхилення у стані здоров'я, необхідно проконсультуватися з лікарями. У першу чергу це стосується людей, які перенесли інфаркт міокарда, хворих на гіпертонічну хворобу, стенокардію у тяжкій формі та ін. Для організації занять усіх пацієнтів розподіляють на чотири групи залежно від стану їх здоров'я та фізичної підготовки. Попереднє медичне обстеження осіб, які починають займатися фізичною культурою, поряд зі звичайними клініко-фізіологічними методами обстеження, має включати визначення здатності до перенесення заданого фізичного навантаження та рівень вихідної тренованості. Для цього використовують відповідні тести та проби: з присіданням, ортостатична, з затримкою дихання (див. дод).

Спостереження за особами, які займаються фізкультурою та спортом, здійснюють лікарі зі спортивної медицини в лікувально-фізкультурних кабінетах і диспансерах. Контролювати стан здоров'я можуть також самі фізкультурники та спортсмени. Таке спостереження за своїм здоров'ям називають самоконтролем. Для самоконтролю слід завести спеціальний зошит-щоденник і 1—3 рази на тиждень уранці, відразу після сну, після занять фізкультурою чи тренування робити в ньому записи. У щоденник записують об'єктивні та суб'єктивні показники стану організму. До об'єктивних належать показники, які можна виміряти та виразити кількісно: антропометричні – довжина тіла та його вага, окружність грудної клітки тощо; функціональні – ЧСС, глибина дихання та його частота, життева ємкість легень (ЖЄЛ) тощо; силові показники окремих груп м'язів, спортивні результати. Суб'єктивними показниками прийнято вважати самопочуття, настрій, відчуття втоми, бажання чи небажання займатися фізичними вправами, порушення сну й апетиту, самопочуття, зміна працездатності тощо. У щоденник бажано заносити також короткий опис вправ для тренування.

Якщо заняття проводять методично правильно, то після нього, здебільшого, з'являється відчуття бадьорості, добре самопочуття. Якщо після занять фізкультурою з'являється в'ялість, загальна слабкість, головний біль, це свідчить про виражені функціональні порушення в організмі, які вимагають відповідної корекції фізичного навантаження.

Показником правильно проведених занять є нормальний сон. Перевтома може спричинити безсоння чи, навпаки, підвищену сонливість. Тому в щоденнику слід зазначити тривалість сну та його характер (міцний, переривчастий, неспокійний, безсоння).

Нерідко після перших занять фізкультурою з'являється біль у м'язах. Цього не слід лякатися, проте в щоденнику про це треба зазначити. У деяких людей під час тренування або після нього може з'явитися біль у правому чи лівому підребер'ї – у ділянці печінки, селезінки. У таких випадках необхідно знизити темп руху та глибоко подихати. Якщо ж біль не проходить, часто повторюється, це слід зафіксувати в щоденнику та довести до відома лікаря та тренера.

Інформативним показником динаміки фізичного розвитку в процесі тренувань є також дані антропометрії. Антропометрія – визначення фізичного розвитку людини шляхом вимірювання тіла та його частин, тобто зважування, визначення зросту, окружності різних частин тіла.

Важливим показником ефективності тренувальних занять, правильності харчування та хорошого здоров'я є динаміка ваги тіла. Під час її визначення важливо завжди користуватись одними вагами, а також враховувати час прийому їжі й об'єм вжитої рідини. Зважуватися рекомендовано 1 раз на тиждень, зранку, в один і той же час, натще. Зважування проводять на добре відрегульованих медичних вагах. Важливо, щоб обстежуваний ставав на середину площадки вагів за піднятого засуву. Коли рівновага буде досягнута, засув опускають. Вагу тіла визначають з точністю до 50 г.

Величина зміни ваги тіла дає уявлення про розвиток основних тканин організму – м'язової, кісткової, жирової. У фізкультурників-початківців і тих, хто розпочав заняття після тривалої перерви, спочатку спостерігають сильне потовиділення та незначне зниження ваги тіла внаслідок втрати організмом надлишкової води та посиленого згорання жирів. За одне заняття можна втратити 1—2 кг (через добу вага тіла звичайно відновлюється, але не повністю). З підвищенням натренованості вага стабілізується, втрата її під час занять стає меншою, а відновлення – більш повним.

Заняття фізкультурою та спортом, як правило, поліпшують апетит. Погіршення апетиту свідчить про перевтому.

Зріст найменше піддається змінам, тому немає потреби вимірювати її частіше, ніж 1 раз на квартал чи півроку. Зріст в положенні стоячи та сидячи вимірюють ростоміром з точністю до 0,5 см. Вертикальна планка приладу закріплена на площадці і має сантиметрові поділки. Уздовж планки пересувають горизонтально розташовану планшетку. Обстежуваний стає спиною до вертикальної планки ростоміра, торкаючись її п'ятками, сідницями, лопатками та потилицею. Голова має бути в такому положенні, щоб верхній край вушної раковини та кут ока були на одній горизонтальній лінії. Планшетку опускають на голову та відраховують поділки на шкалі по нижньому краю планшетки.

Під час визначення довжини тіла слід пам'ятати, що зранку після сну, людина на 1–3 см вища, ніж наприкінці дня. Після тяжкої фізичної праці довжина тіла може зменшитися на 3–5 см. Це відбувається внаслідок ущільнення міжхребцевих дисків і збільшення природних вигинів хребта – лордозів та кіфозів.

Про зміну м'язової сили під впливом тренувань можна робити висновок за показниками сили кисті та м'язів спини. Силу кисті вимірюють ручним динамометром. Для цього стискають його у витягнутій руці по 2—3 рази правою та лівою рукою. Записують найвищі показники. Середні показники ручної сили такі: у чоловіків – 35—40 кг, у жінок – 20—25 кг. Силу м'язів спини визначають становим динамометром. Середніми показниками станової сили дорослої людини вважають 130—150 кг.

Велику інформативність щодо потенціальних можливостей дихального апарату має показник максимального об'єму повітря, який людина може видихнути після глибокого вдиху. Вимірюють вказаний показник за допомогою водного чи сухого спірометра до та після тренування. Середніми показниками для юнаків у віці 16—18 років є об'єм в межах 4000 — 4500 см³, а для дівчат цього ж віку – 3000—3500 см³. У спортсменів (гребці, плавці, лижники) ці показники можуть досягати 7000 см³.

Про вплив занять фізкультурою на серцево-судинну систему можна робити висновок за ЧСС, яке в чоловіків у спокійному стані дорівнює в середньому 70, а у жінок – 80 скорочень за 1 хв. У спортсменів та фізкультурників серце працює більш економно, тому ЧСС у них значно менша – 50—60 скорочень за 1 хв. Після фізичних вправ, залежно від їх інтенсивності, ЧСС може зростати до 200 скорочень за 1 хв і більше. У людей зі здоровим серцем ЧСС швидко нормалізується: у разі великих навантажень – через 15—30 хв, за помірних – через 5—10. Прискорена ЧСС протягом 1—1,5 год після фізичних вправ свідчить про загальну втому організму або порушення серцево-судинної діяльності.

Щоденник самоконтролю потрібно періодично показувати тренеру, викладачеві фізичного виховання та лікарю.

В основу методики експрес-оцінки рівня соматичного здоров'я покладено показники фізичного розвитку людини (зріст, вага тіла, ЖЄЛ, ручна динамометрія), а також стан серцево-судинної системи.

Дослідження бажано проводити в першій половині дня натщесерце та до фізичного навантаження. За загальноприйнятими методиками вимірюють зріст, вагу тіла, ЖЄЛ, проводять динамометрію обох кистей. Потім у положенні сидячи визначають ЧСС за 10 с, двічі вимірюють артеріальний тиск і розраховують середний показник. Отримані показники оцінюють у балах. Після цього обстежуваний виконує 20 присідань за 30 с, випростовуючи руки вперед. Якщо він не може їх виконати, то з суми, отриманої після оцінювання попередніх показників, вираховують 2 бали. Якщо навантаження виконане, то визначають загальну кількість балів з урахуванням часу відновлення ЧСС.

Критерієм функціонального резерву й економізації функцій серцево-судинної системи є час відновлення ЧСС після фізичного навантаження, а також середний показник систольного тиску в спокої, величину якого визначають за таким співвідношенням:

100

Важливу роль у забезпеченні високого рівня здоров'я, збільшенні тривалості життя та збереженні працездатності людей відіграє харчування. Для того щоб харчування було відповідним до перерахованих вимог, воно має бути раціональним (від лат. racionalis – розумний). Раціональне харчування — це правильно організоване своєчасне постачання організму їжі, що містить оптимальну кількість різних поживних речовин, необхідних для його життя, росту та розвитку, а отже, для зміцнення здоров'я та підвищення працездатності людини.

Раціональне харчування засновано на таких законах:

1) відповідності енерговитрат організму енергомісткості раціону (енергетична цінність харчових продуктів має відповідати енергетичним потребам організму);

2) відповідності хімічного складу раціону фізіологічним потребам організму (харчовий раціон має містити в достатній кількості всі поживні речовини, необхідні для пластичної здатності організму, синтезу власних речовин організму і регуляції фізіологічних функцій);

3) збалансованості (раціон для забезпечення максимального ефекту має бути збалансованим за вмістом різних поживних речовин);

4) погодинного розподілу їжі (слід дотримуватися режиму харчування, що потребує прийому їжі у строго визначений час);

5) адекватності (хімічний склад їжі та рівень її засвоєння мають відповідати особливостям обмінних процесів конкретної людини);

6) естетичного задоволення (їжа має бути приємною на смак, мати чудовий аромат і її слід вживати у сприятливих умовах);

7) санітарної доброякісності та епідемічної безпеки (їжа не має містити токсичні речовини, патогенні бактерії або їх токсини).

Існує багато методів визначення енерговитрат людини, але на практиці найчастіше застосовують «Рекомендації щодо вживання харчових речовин і енергії для різних груп населення», затверджені МОЗ України. Згідно з цим документом усі професії розподілено на 5 груп різної інтенсивності праці. 1-ша група: керівники підприємств і організацій, інженерно-технічні та медичні працівники (крім хірургів, медсестер і санітарок), педагоги (крім спортивних), працівники науки, літератури та мистецтва, журналісти, бухгалтери та ін. 2-га група: інженерно-технічні працівники, праця яких пов'язана з деякими фізичними зусиллями, агрономи, зоотехніки, ветеринари, продавці, працівники сфери обслуговування, працівники засобів зв'язку, медсестри та санітарки, спортивні інструктори та тренери та ін. 3-тя група: працівники механізованої праці, станочники, хірурги, водії, текстильники, працівники легкої та харчової промисловості, комунально-побутового обслуговування, бригадири польових і тракторних бригад, поліграфісти, залізничники, працівники авто- й електротранспорту тощо. 4-та група: будівельники, механізатори, працівники немеханізованої праці та деревообробної промисловості, столяри, металурги та ін. 5-та група: шахтарі, сталевари, вантажники, землекопи, муляри тощо.

Науково обґрунтовано, що харчовий раціон буде повноцінним та збалансованим, якщо 12–13% енерговитрат організму людини покривається за рахунок білків, 33% – жирів і 53–55% – вуглеводів. Знаючи оптимальний розподіл енергоджерел у раціоні, можна легко розрахувати, необхідну добову кількість білків, жирів і вуглеводів. Під час таких розрахунків необхідно пам'ятати, що енергетична цінність 1 г білка становить 4 ккал (16,7 кДж), 1 г жиру – 9 ккал (37,7 кДж), 1 г вуглеводів – 4 ккал (16,7 кДж). Таким чином, якщо добові енерговитрати становлять 2800 ккал, то у харчовому раціоні має бути 84–98 г білка, 103 г жиру та 385 г вуглеводів. Співвідношення білків, жирів і вуглеводів має становити: 1:1,2:4. Наведені величини оптимального вмісту в харчовому раціоні білків, жирів і вуглеводів відображають 1-й рівень збалансованості.

– не купувати на ринку нетавроване м'ясо та рибу;

– куплене непастеризоване молоко обов'язково кип’ятити;

– консерви зі здутою кришкою викидати;

– обробляти сирі та варені м'ясні, рибні й овочеві продукти на різних дошках і за допомогою різних приборів, які потім слід ретельно вимити. У холодильнику сирі продукти зберігати окремо від варених, готових до вживання;

– варені продукти, що зберігалися тривалий час, перед вживанням необхідно кип’ятити;

– дотримуватися норм терміну зберігання продуктів за певної температури;

– не зберігати довго без обробки розморожене м'ясо;

– до готових продуктів не торкатися руками, а користуватися столовими приборами.

Харчування осіб різного віку та відповідно до характеру їх праці має свої особливості. Дітям грудного віку потрібне особливе харчування. Для дітей у віці від 2 до 7 років має бути організоване чотири-, п’ятиразове харчування: сніданок, другий сніданок, обід, полуденок і вечеря. Тривалість проміжків між прийомами їжі – 3,5–4 год. Не слід включати до раціону гострі та смажені страви. Співвідношення білків, жирів і вуглеводів має бути таким: 1: 1: 3.

Учні 1–7 класів харчуються відповідно до часу занять у школі за таким орієнтовним режимом: перший прийом їжі о 7.30 – 8.00 (становить 20% добової енергетичної цінності); другий прийом – 11.30–12.00 (20% енергетичної цінності); третій, домашній обід, – 15.00–16.00 (35–40%); четвертий (вечеря) – 19.30–20.00 (20% енергетичної цінності). У нормах дитячого харчування велике значення мають продукти тваринного походження. У 1-й половині дня до меню включають білкові продукти, м'ясо, на вечерю – страви з картоплі, овочів, круп, сиру, яєць. Їжа має бути вітамінізованою, особливе значення у харчуванні дітей мають вітаміни А і D, які впливають на процеси росту.

1-ю вимогою до харчування людей похилого віку є помірність, тобто деяке обмеження кількості споживаної їжі. Оскільки під час старіння організму знижується інтенсивність обмінних процесів, 2-ю вимогою є забезпечення біологічної повноцінності харчування за рахунок включення достатньої кількості вітамінів, мікроелементів, незамінних амінокислот, поліненасичених жирних кислот тощо. 3-я вимога – збагачення їжі природними антисклеротичними речовинами. Доцільно 1 раз на тиждень планувати розвантажувальний день.

Люди похилого віку повинні обмежити вживання жирів тваринного походження (свинячий, яловичий, баранячий жири, вершкове масло, вершки, сметана), багатих на насичені жирні кислоти, що призводять до посилення розвитку атеросклерозу. Бажано обмежити себе також у вживанні продуктів, багатих на холестерин (печінка, мозок, ікра, яйця). Норма рослинного жиру (20 – 25 г) повністю задовольняє добову потребу людини похилого віку.

Уживання вуглеводів, особливо цукру, солодощів також слід обмежити. Основним джерелом вуглеводів мають стати картопля, варені овочі (буряк, морква), печені яблука, які містять багато пектинових речовин. Не слід вживати багато солінь, гострих страв, приправ. Рідини можна вживати не більше 1 л на день.

В осіб розумової праці напружена нервова діяльність, а м'язова діяльность обмежена. Тому калорійність добового раціону для них повинна становити 2400 – 2700 ккал. Кількість білків у їжі має бути досить значною, а кількість вуглеводів і жирів – дещо меншою, ніж у вищенаведених нормах. Рекомендовано менше споживати легкозасвоювані вуглеводи, що містяться в цукорі, меді, варенні, кондитерських виробах та інших солодощах. Коли надходження вуглеводів в організм надмірне, вони перетворюються на жир. Це небезпечно ще й тим, що люди похилого віку схильні до повноти через обмежену рухову активність.

Гладким людям корисне вживання овочів, фруктів, що сприяють поліпшенню перистальтики та випорожненню кишок, забезпечують організм вітамінами та мінеральними солями. Не можна повністю виключати з раціону жири, оскільки вони довше, ніж інші поживні речовини, затримуються у шлунку та знижують збудливість травного центру. Однак більшу частину добової потреби в жирах мають складати рослинні жири, що мають антисклеротичну дію. У жоднолму разі не варто зменшувати надходження до організму білків, тому що вони посилюють обмін речовин і викликають у людини відчуття ситості. Особливо важливо вводити в раціон сири, що зменшують жирову інфільтрацію тканин внутрішніх органів. Рекомендовано м'ясо та рибу нежирних видів. Однак слід пам'ятати, що споживання надмірної кількості продуктів, багатих на білки, скорочує тривалість життя та збільшує рівень деяких токсичних речовин в організмі.

Обмеження в раціоні солі до 5–7 г на добу сприяє зменшенню спраги та виведенню з організму надмірної кількості рідини. Запобігти ожирінню можна завдяки раціональному харчуванню в поєднанні з фізичними вправами.

Нині трудова діяльність значної частини населення за своїм характером наближається до розумової. Тому харчування робітників різних підприємств має бути диференційованим, з урахуванням енерговитрат і розумового напруження. Для працівників важкої фізичної праці співвідношення білків, жирів і вуглеводів у раціоні має становити відповідно 1:3:5, тобто кількість жирів і вуглеводів треба збільшити.

Факторами, що визначають правильний режим харчування, крім умов і характеру праці, є тривалість робочого дня та змінність роботи. Однак варто пам'ятати про деякі загальні вимоги до організації харчування.

Перед виходом на роботу обов'язково треба поїсти. Інтервали між прийомами їжі не повинні перевищувати 4 – 5 год. Харчування має бути щонайменше триразовим, слід рівномірно розподіляти окремі прийоми їжі – сніданок, обід і вечерю. Вечеряти слід не пізніше 2–2,5 год до сну.

Значні фізичні навантаження на організм і високе нервово-психічне напруження під час занять спортом потребують організації раціонального харчування, яке сприяло б підвищенню працездатності та витривалості організму спортсмена. У період інтенсивних систематичних тренувань спортсмени повинні отримувати в середньому 4200–5500 ккал на добу. До раціону харчування спортсменів слід включати продукти, що містять багато білків і вуглеводів. Вуглеводи забезпечують організм енергією, і потреба в них тим більша, чим інтенсивніше та триваліше фізичне навантаження. Їжа спортсменів має бути також збагачена вітамінами, оскільки під час інтенсивної м'язової діяльності потреба організму в них зростає.

Рекомендовано вживати яловичину, телятину, нежирну баранину, свинину, курятину, нежирну рибу, яйця, сири, молочнокислі продукти. Доцільно щоденно включати до раціону свіжі овочі та фрукти: за їх рахунок слід забезпечувати не менше 15–20% добової енергії.

Стан харчування людини оцінюють за харчовим статусом. Під ним розуміють відповідність фактичної ваги тіла вікові та статі, ступеню розвитку підшкірної жирової основи, а також відсутність ознак аліментарних захворювань. Таким чином, оцінити харчовий статус можна за трьома основними ознаками: вага тіла, товщина шкірно-жирової складки, ознаки аліментарних захворювань. На кожне наступне вікове десятиліття додають 1 кг ваги тіла.

Для визначення ідеальної ваги тіла осіб віком 25–30 років можна користуватися спрощеною формулою: зріст у сантиметрах (Р) мінус індекс Брока. Для осіб ростом 155–165 см цей індекс дорівнює 100; за росту 165–175 см індекс дорівнює 105; за росту 175–185 см індекс дорівнює 110.

Визначити ідеальну вагу можна і за формулою Купера, яка враховує стать. Для чоловіків ця формула така:

(зріст (см) х 4) : 2,54 – 128 х 0,453

Для жінок формула має такий вигляд:

(зріст (см) х 3,5) : 2,54 – 108 х 0,453

Під час оцінки харчового статусу розрізняють кілька його різновидів: звичайний, оптимальний, надлишковий, недостатній. Під звичайним різновидом розуміють статус, за якого є відповідність ваги тіла наведеним вище критеріям за відсутності ознак аліментарних захворювань. Під оптимальним слід розуміти такий статус, коли перевищення оптимальної ваги тіла настає за рахунок добре розвинутих м'язів. Під надлишковим статусом розуміють такий стан організму, коли збільшення ваги тіла настає за рахунок інтенсивного накопичення жиру. Недостатній статус зумовлений меншою вагою тіла від оптимальної величини для певного віку і статі та наявністю ознак аліментарних захворювань. Для зменшення надлишкової ваги тіла рекомендовано постійно забезпечувати калорійність денного раціону не менше ніж 1200 ккал для дорослої людини середньої ваги тіла; забезпечити від'ємний калорійний баланс у 500–1000 ккал на день від нормального, що сприятиме поступовому зменшенню ваги тіла без порушення обміну речовин; зниження ваги тіла протягом тижня не має перевищувати 1 кг; включати фізичні вправи, які підвищують витривалість організму, 2–3 рази на тиждень тривалістю 20–30 хв з мінімальною інтенсивністю не нижчою, ніж 60% від максимального ЧСС.

Лікувальне харчування (дієтотерапія) – це застосування з лікувальною чи профілактичною метою спеціально складених раціону харчування та режиму прийому їжі. Лікувальне харчування не є самостійним методом лікування, а призначається в комплексі з лікарськими препаратами й іншими лікувальними заходами.

Основними принципами лікувального харчування є: індивідуальний підхід до визначення раціону харчування, режиму прийому їжі та способу її кулінарної обробки, кількісна та якісна відповідність раціону характеру патологічного процесу, стану хворого та індивідуальним особливостям його організму, складання збалансованих і фізіологічно повноцінних раціонів лікувального харчування у випадках, коли стан хворого потребує виключення або обмеження певних поживних речовин чи харчових продуктів.

У лікувальному харчуванні часто використовують кількісні зміни харчового раціону (збільшення чи обмеження), так звані розвантажувальні дні, якісні обмеження шляхом призначення легкозасвоюваних харчових продуктів, зміни режиму прийому їжі та застосовують спеціальні методи кулінарної обробки.

Контрастні (розвантажувальні) дні призначають з лікувальною метою для часткового голодування, поліпшення обміну речовин і виведення шлаків із організму. Вони необхідні у разі ожиріння та подагри. Їх призначають на 1–2 дні 2–5 разів на місяць залежно від захворювання. Такі дні значно підвищують ефективність лікування та поліпшують загальний стан хворих.

3.3.2.1. Основні види дієт

Дієта № 0 (0а, 0б, 0в) рекомендується в 1-у добу гострого гастриту, при харчовому отруєнні, гострому панкреатиті, після операцій на органах черевної порожнини, в період реанімації, після загального наркозу, при полубесознательних станах. Склад їжі: обезжірений бульйон, слизисті супи, рідкі киселі, рідкі каші, рисовий відвар, не міцний, не солодкий чай з молоком, разбавлениє соки (у клоїчестве не більше 400 мл за добу). Режим харчування індивідуальний - починаючи від голодної паузи і до 6 разів на добу невеликими порціями.

Дієта № 1 (1а, 1б) сприяє нормалізації стану шлунку при різних деструктивних, запальних і секреторно-моторних розладах його діяльності. Застосовують при гастритах, виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки. Дієта № 1 передбачаєт обмеження механічних, хімічних і термічних подразників рецепторного апарату шлунку (максимально - дієта № 1 а, значне – дієта № 1 б, або помірна – дієта № 1 залежно від стану хворого), обмеження їжі, що довго затримується в шлунку; фізіологічні норми харчових речовин, визначувані залежно від режиму фізичної активності, що встановлюється лікарем, що лікує; збільшення змісту основних вітамінів втричі в порівнянні з фізіологічною нормою, за винятком вітаміну РР (14–15 міліграм). Частота їди – не менше 5–6 разів протягом дня. Особливості кулінарної обробки їжі: подрібнення, приготування пюре, деекстрагированіє (вариво у воді або на пару) м'яса, риби, овочів, виключення м'ясних, рибних, овочевих наварів, смажіння та пасерування; обмеження хлориду натрію до 8 грам/доб. Курс лікувального харчування починають з дієти № 1а, її призначають не більше ніж на 10–12 днів. Дієту № 1б призначають також на 10-12 днів, після чого хворий має бути перекладений на дієту № 1.

Дієта № 2 створює умови для нормального переварювання їжі при порушеннях функції жування, ковтання, шлункового і кишкового травлення. Їжу дають подрібненою у вигляді пюре. Дієта № 2 виключає грубі механічні подразники слизистої оболонки рота, стравоходу, шлунку і кишечника, а також продукти і блюда, що несприятливо впливають на секреторну і моторну функції кишечника. Вміст вітамінів А, В1 і В2 в дієті збільшений удвічі, значно збільшена норма вітамінів РР і С (у 4–5 разів в порівнянні з фізіологічною нормою). Частота їди 4–6 разів протягом дня. Особливості кулінарної обробки їжі: овочі дрібно подрібнюють (шинкують), виключають м'ясо шматком, вирішують блюда з котлетної маси (при обсмажуванні не повинно бути грубої кірки), запіканки з круп мають бути рихлими, каші мають бути присмачені збуджуючими апетит приправами.

Дієта № 3 сприяє нормалізації функції кишечника при недостатньому його спорожненні. У їжі підвищений зміст продуктів, що є механічними, термічними і хімічними збудниками кишкової перистальтики (блюда, що містять грубу рослинну клітковину, холодні компоти з урюку та чорносливу, смажені та тушковані блюда з великою кількістю жирів). Різко обмежена кількість продуктів і блюд, гальмуючих перистальтику (подрібнених, у вигляді пюре і т. п.). Частота їди – 4 рази на день. Кулінарна обробка їжі звичайна. Для цієї дієти можна використовувати добавки у вигляді: вироби з ревеню, пелюсток троянди, особливий компот з плодів вишні повстяною, вироби з буряка столового, червоного.

Дієта № 4 (4а, 4б) сприяє нормалізації стану кишечника при запальних процесах, а також при прискореній евакуації кишкового вмісту. У їжі значно обмежені механічні, хімічні і термічні подразники кишечника, використовуються харчові засоби, гальмуючі перистальтику. Зміст білків 70–80 грам, жирів 60–70 грам, вуглеводів 200–250 грам (близько 1665–2000 ккал). Зміст основних вітамінів збільшений втричі в порівнянні з фізіологічною нормою. Кількість рідини збільшена в 1–2 рази в порівнянні з фізіологічними нормами. Частота їди 4–6 разів на день. Особливості кулінарної обробки: подрібнення їжі та приготування пюре, виключення смажіння, пасерування; отримання сиру з молока при кип'яченні його після підкислення оцтом (20 мл 6% розчину оцетової кислоти на 1 л молока). Для цієї дієти можна використовувати добавки у вигляді: використання відварів і чаю з терпких, протипроносних зборів (кора дуба, шишки вільхи, калган – корінь, поськонна трава та ін.).

Дієта № 5 (5а) використовується при різних гострих, хронічних, запальних і дегенера-тивних процесах в печінці, жовчному міхурі і жовчних шляхах. Дієта № 5 обмежує зміст жирів до 60–80 грам, хлориду натрію до 8 грам, борошняних і жирних блюд, томатів, продуктів, що містять багато холестерину (мізки, яєчний жовток, печінка, ікра). Рекомендуються рясне пиття, соки, плоди, ягоди, деякі сирі овочі, молочнокислі продукти. Виключаються продукти, що містять багато щавлевої кислоти (щавель, шпинат, спаржа, ревінь, кропива, листя буряка), м'ясні, рибні і овочеві консерви, ковбасні вироби, гриби, м'ясні і рибні бульйони, а також блюда з м'яса, риби і птаха, деекстрагированію, що не піддалися, смажені блюда, тугоплавкі жири (свинячий, баранячий, яловичий). Обмежують вершкове масло до 10 грам. Частота їди 5-6 разів на день. Особливості кулінарної обробки їжі: виключають смажіння і пасерування в жирах, проводять деекстрагування м'яса та риби (вариво у воді і на пару, припускання, запікання), значно обмежують приправи з ефіроносних рослин (лук, селера, кріп і т. п.). Дієта № 5а застосовується при гострих інфекційних або токсичних ураженнях печінки та загостренні хронічних хвороб печінки, жовчного міхура і жовчних шляхів. В порівнянні з дієтою № 5 обмежений зміст білків до 80 грам, жирів до 50 грам, вуглеводів до 250–300 грам (1818–2033 ккал), не менше половини вуглеводів необхідно давати у вигляді дісахарідов і моносахаридів (цукор, мед, варення, фруктоза в плодах і ягодах). Щодня вживають до 300 грам знежиреного сиру. Обмежені механічні і термічні подразники шлунку (не подрібнена їжа, охолоджені блюда, холодні напої); використовуються хімічні збудники секреторної функції (овочеві бульйони, плодоовочеві соки). Рекомендується рясне вживання овочів, плодів і ягід, обмеження жирів і злаків з метою впливу, що облуговує, на організм і підвищення антитоксичної функції печінки. Обмежують хлорид натрію до 5 грам в день. Особливості кулінарної обробки їжі: подрібнення, приготування пюре, деекстрагування м'яса та риби, приготування сиру із знежиреного молока при кип'яченні його після підкислення оцтом (20 мл на 1 л молока).

Дієта № 6 показана при подагрі а у дітей при сечокислому діатезі сприяє нормалізації пурінового обміну. З їжі виключають продукти тваринне і рослинне походження, багаті пуринами (печінка, нирки, мізки, шпроти, смажене м'ясо, екстрактні речовини з м'яса і риби, «червона» риба, щавель, шпинат, всі боби, гриби, кава, шоколад, чай), обмежують споживання білків до 1 грама на кг маси тіла в добу, повареную сіль до 6 – 8 грам в добу обмеження загальної калорійності. Призначають рясне пиття. Кулінарна обробка їжі: деекстрагування м'яса та риби, обмеження гострих приправ.

Дієта № 7 (7а, 7б) застосовується при захворюваннях нирок, зазвичай в гострому періоді хвороби, а також при порушенні азотовиделітельной функції. У дієті обмежений зміст білків до 60–70 грам, жирів до 50 грам, вуглеводів до 250–300 грам (1736–1945 ккал), рідини до 1200–1500 мл/доб (вільній рідині до 400–600 мл). Обмежена їжа, що несприятливо діє на печінку ( див. дієти № 5 і 5а), різко дратівлива для шлунку, гальмуюча перистальтику та викликає метеоризм. Рекомендуються продукти, що містять велику кількість калія, діють чином, що облуговує, на організм (картопля, морква, родзинки та ін.) і що підвищують діурез. Виключають продукти, що несприятливо діють на нирки (ефіроносні рослини, перець, гірчицю, гриби, продукти, що містять велику кількість щавлевої кислоти), а також куховарську сіль при приготуванні їжі (куховарську сіль видають на руки хворому в кількості 2–5 грам за призначенням лікаря, що лікує). Частота їди 4–5 разів на день. Особливості кулінарної обробки їжі: необхідно забезпечити їжі достатні смакові якості при виключенні куховарської солі (допущення оцту, введення різних натуральних органічних кислот – журавлини, лимона, соку, антонівських яблук, кисло-солодких соусів, плодово-ягідних підливок), поєднання круп'яних продуктів з овочами, плодами та ягодами.

Дієта № 8 застосовується при ожирінні. Дієта обмежує вміст в їжі вуглеводів на 40–50% і жирів на 20% в порівнянні з фізіологічною нормою, відповідною енергетичним витратам (калорійність скорочується на 25–30%). Куховарську сіль обмежують до 5–7 грам за день. Виключаються блюда та продукти, збуджуючі апетит (закуски, приправи, соуси, екстрактні супи, щі, борщі). Рекомендується 6–8 впроваджень їжи протягом дня невеликими порціями. Особливості кулінарної обробки їжі пов'язані з необхідністю створювати відчуття насичення при малій калорійності блюд, знизити засвоюваність з'їденого, задовольнити смакові запити, не удаючись до використання приправ, збуджуючих апетит.

Дієта № 9 використовується при порушенні вуглеводного обміну (цукровий діабет) і полягає в зменшенні кількості вуглеводів на 50% при збереженні фізіологічних норм білків і жирів, відповідних режиму фізичної активності. Кулінарна обробка їжі звичайна, але з обмеженнями, обумовленими зменшенням кількості вуглеводів (виключення соусів, хліби в блюдах з котлетної маси, заміна цукру сахарином в деяких блюдах).

Дієта № 10 застосовується при недостатності кровообігу, супроводжуючій різні захворювання серцево-судинної системи. Дієта обмежує на 25% кількість жиру, при приготуванні їжі виключають куховарську сіль (видають на руки хворому в кількості, дозволеній лікарем, що лікує). Обмежують загальну кількість рідини до 1200–1500 мл (з них вільній рідині – до 500 мл). Виключають їжу, що викликає метеоризм, затримується в шлунку або надмірно дратівливу слизисту оболонку. Рекомендуються продукти переважно лужних валентностей, багаті солями калія та вітамінами (молочні продукти, фрукти, овочі, соки), ліпотропними речовинами (сир, тріска та ін.). Часта їжа помалу – не менше 5–6 разів за добу, а за призначенням лікаря до 8–10 разів. Особливості кулінарної обробки їжі пов'язані з виключенням куховарської солі і гострих приправ. Рекомендується використовувати оцет, а також натуральні кислоти (журавлину, лимон, сік аличі, антонівських яблук, кизила та плодово-ягідні підливи).

Дієта № 11 застосовується при хронічних виснажуючих інфекціях, а також в період одужання після інфекційних і інших хвороб, при анеміях. Висококалорійна їжа містить фізіологічні співвідношення харчових речовин (білки 140 грам, жири 140 грам, вуглеводи 630, 3000–3800 ккал), кількість основних вітамінів збільшена втричі в порівнянні з фізіологічною нормою, підвищена кількість харчового кальцію (до 100 міліграма), фосфору (до 2000 міліграма), заліза (до 30 міліграма) та інших хімічних елементів, необхідних для кровотворення (мідь, нікель, кобальт, марганець, цинк). Включаються блюда спеціального призначення (з висівок – носіїв марганцю, з гематогену – джерела заліза та ін.), сприяючі кровотворенню. Кулінарна обробка продуктів звичайна.

Дієта № 12 показана при захворюваннях нервової системи покликана сприяти компенсації кровообігу. Основні особливості дієти – обмеження куховарської солі до 8 грам за день, подвійну кількість основних вітамінів в порівнянні з фізіологічною нормою, виключення блюд і продуктів, що викликають зайве газоутворення, обмеження блюд і продуктів, що несприятливо діють на печінку, і введення їжі, що робить нормалізуючий вплив на її стан (див. дієти № 5 і 5а), обмеження м'ясних супів. Виключити з продуктів живлення: гострих приправ, міцного чаю, кави, всіх алкогольсодержащих. Кулінарна обробка продуктів звичайна з урахуванням необхідності добитися високих смакових якостей їжі при обмеженні куховарської солі.

Дієта № 13 застосовується при гострих інфекційних хворобах. У основі дієти лежить максимально можливе відшкодування білкових витрат, які несе хворий, що лихоманить, при одночасному обмеженні жирів і вуглеводів (орієнтовна норма білків 140–160 грам, жирів 60–70 грам, вуглеводів 250–300 грам, 2157–2537 ккал). Їжа повинна мати характер, що облуговує. Куховарську сіль обмежують до 5–8 грам за день. Збільшують кількість кальцію до 1000 міліграм, фосфору до 2000 міліграм, залоза до 30 міліграм, вітамінів А, В1, B2, PP, аскорбінової кислоти. Їжа повинна порушувати секреторну функцію шлунку, але не бути грубим механічним подразником слизистої оболонки. Рекомендується рясне пиття (з урахуванням стану серцево-судинної і мочевиделітельной систем), часта їжа – не рідше 5–6 разів за день. Кулінарна обробка їжі направлена на поліпшення її смакових якостей при обмеженій кількості куховарської солі (використання ефіроносних рослин, кислих натуральних соків, плодів і ягід, прянощів, плодово-ягідних підлив).

Дієта № 14 Показання – нирковокам'яна хвороба, дієта сприяє корекції зрушень кислотно-основного стану в організмі у бік ацидозу чи алкалозу за рахунок значного обмеження їжі (свіжи молочни продукти, овочи: картоплі, моркви, капусти, плодів та ягід, що облуговуває, а м'ясо, риба, усі варення, конфітури та їжа, що змістит кальций, що підкислює), також збільшення фізіологічної норми жирів (на 30–50%, але не більше 200 грам за день). Кулінарна обробка продуктів звичайна.

Дієта № 15 (загальний стіл) покликана забезпечити фізіологічні потреби організму за рахунок дотримання фізіологічних норм харчування, відповідних режиму фізичної активності.

Дієта № 16 – загальна дієта для дітей у віці 1,3 міс. до 3 років при різних захворюваннях, недоношених і в період реконвалесценциі. Їжа пріготовленая на пару у вигляді пюре, за якістю та кількістю фізіологічно-повноцінна.