На правах рукопису
жүктеу/скачать 1.46 Mb.
|
| Висновки до 3 розділу
У результаті асоціативного експерименту було побудовано асоціативне поле семантичних значень смерті, які є трансляторами масового танатологічного дискурсу у свідомості носія певного етносу. Ядерну зону українців займає тема, що стосується поховально-обрядового контексту та його емоційного супроводу (горе, сум), у китайців – тема усвідомлення факту припинення життя, дихотомічні значення смерті (життя, народження, переродження, циркуляція) та тема старості. Центральну зону складають менш однорідні поняття: в українців – теми хвороби та абстрактні категорії (перехід, інший вимір, пекло, рай, невідворотність), у китайців – теми тлінності тіла та причинності смерті (доля, покарання, природа). Периферійні зони обох груп вибірки містять різножанровий контекст, переважно індивідуально-особистісний. Виявилося, що концептуалізація феномену смерті в обох культурах домінує в межах міфологічної (смерть як органічне продовження земного існування, відродження, випробування, суддя) та наукової свідомостей (смерть як кінець життя, закономірність природи, фізіологічна природа людини). Помітна відмінність спостерігається лише у випадку з релігійною (притаманна українській вибірці) та художньою свідомістю (китайська вибірка). Дихотомія значень смерті проявляється з беззаперечним домінуванням негативних оцінок (зазначили 100% респондентів), які репрезентовані у трьох смислових підгрупах: страждання рідних (34%), емоційно-депресивні стани (29%), причини смерті (37%). Відповідно позитивні значення, які назвала лише половина вибірки (55%), розподілилися по двом підгрупам: філософсько-абстрактні (81%) та побутово-практичні (19%). У соціально-культурному вимірі виділено такі джерела інформування про події, що актуалізують переживання страху смерті: телебачення, соціальні мережі, кінематограф, текстова інформація, міжособистісна комунікація. Серед молоді танатологічний дискурс зосереджено насамперед у медіа-джерелах, в яких виділено чотири тематичні блоки повідомлень про смерть: насилля (когось убили, розстріляли), сенсація (смерть відомих людей, військові дії, терористичні акти), соціальні питання (голод, епідемії, некваліфікована медицина, самогубства, атомна зброя, евтаназія, смертна кара, старість) та природні катаклізми (землетруси, повіні, урагани, лісові пожежі). З’ясовано, що від контексту ситуацій зіткнення зі смертю (реальний життєвий досвід, досвід соціально-культурного середовища, в яке занурена особистість та штучно змодельованої ситуації зіткнення зі смертю (уявна ситуація власної смерті)) загальний життєвий досвід буде піддаватися різним змінам: реальним, потенційним та інтенційним. Зясовано, що у ситуації реального зіткнення зі смертю на ближній дистанції рівень танатичної тривоги значно зростає, що може потенційно спровокувати ряд негативних наслідків (соматизація стресу через загрозу тілесного ушкодження, депресивні стани (неможливість нічого змінити), панічні атаки (страх за майбутнє, страх за смерть значимого Іншого)), у випадку постійної пролонгації впливу на людину стресових умов, які викликають у неї високі показники страху смерті. У результаті інтерпретації даних за допомогою контент-аналізу (процедури категоризації та кодування) виділені категорії оцінювання способу організації життєвого досвіду особистості в ситуації зіткнення зі смертю були наповнені такими емпіричними показниками. Для ситуації зіткнення зі смертю це були показники контекстуальності, характеру зіткнення зі смертю (безпосередній/опосередкований досвід), часової локалізації та міри прогнозованості смерті. До когнітивного компоненту увійшли такі показники: суб’єктивна значущість події смерті, міра наближення, концептуальне значення смерті, ставлення людини до смерті та рівень усвідомлення. До емоційного компоненту увійшли наступні показники: інтенсивність переживання страху смерті, спосіб вираження емоцій та дотичні емоційні переживання. Поведінковий компонент оцінювався за показниками стратегії взаємодії, сюжету та практик подолання страху смерті. Наслідки, що фіксують зміни після зіткнення зі смертю, аналізувалися за показниками динаміки, специфіки, валентності, рівня реалізації та функціональності (збереження цілісності, стабілізація життєвого простору, забезпечення безпеки, активація потреби змінюватися, потреби у самопізнанні, потреби самореалізації). На основі відповідних інтерпретаційних параметрів виділено наступні моделі страху смерті як способу організації життєвого досвіду особистості: «Зміщення центру», «Локалізація» та «Захист». Найпоширенішою моделлю є модель «Захист» (55%) з її стратегією ігнорування реальності смерті, яка забезпечує до певного часу непроникність життєвої системи для страху смерті, що забезпечується культурно заданими онтологізованими конструкціями, які відволікають особистість від усвідомлення індивідуальної смерті, обмежуючись лише поверхневими роздумами з танатологічних питань. Другою за розповсюдженістю серед молоді є модель «Локалізація» (37%), в якій страх смерті акцентує увагу на одній із сфер життя особистості, яка потребує реконструкції, створює умови для заповнення життєвого простору новими проміжними смислами, забезпечує перехід від простих міркувань про зміни до формулювання чітких намірів і векторів змін з можливістю їх здійснення у реальних діях та вчинках. Найменш чисельною виявилась модель «Зміщення центру» (8%), яка відтворює реальний безпосередній досвід зіткнення зі смертю, внаслідок якого відбувається тотальне переосмислення себе і світу та відповідно до цього переструктурація всього життєвого досвіду особистості. Аналіз особистісних наративів крізь призму виділених інтерпретаційних параметрів дав змогу здійснити порівняльний аналіз особливостей переживання ситуації зіткнення зі смертю серед представників обох культур за допомогою методу кейс-стаді. За аналізом психологічного ефекту, викликаного процедурами дослідження, виділено наступні типи респондентів: позитивно-зацікавлений, амбівалентно-конфліктний, негативно-заперечувальний та нейтрально-уникаючий. жүктеу/скачать 1.46 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|