На правах рукопису
жүктеу/скачать 1.46 Mb.
|
| ВСТУП
Актуальність теми. Беззаперечний факт неминучості смерті глибоко вкорінений у культурний, соціальний та особистісно-індивідуальний контексти життєвого досвіду людини і здійснює на неї, відповідно до ситуації зіткнення зі смертю, безпосередній чи опосередкований вплив. Усвідомлення власної смертності – індикатор людської автентичності та психологічної зрілості. Проте тенденція витіснення смерті із смислового поля культури, звичайна байдужість, танатологічна некомпетентність (А.А. Баканова), нехтування конструктивним діалогом на тему смерті між суспільством і молодою людиною (Т.А. Гаврилова), між культурою і її споживачами (Е. Фромм, Ж. Бодрійяр) можуть призводити до негативних, а часом і трагічних наслідків: збільшення кількості дитячих і підліткових самогубств (за даними ВОЗ суїцид – друга за розповсюдженістю причина смертності серед молоді віком від 15 до 29 років в Україні і перша серед людей віком від 15 до 34 років у Китаї), поширення суїцидальних нахилів (С.Н.Еніколопов, К.А.Чистопольська) на фоні переживання деструктивних станів самотності (Л.Ю. Айвазян), «молодшання» віку наркотизації і алкоголізації молоді (Б.П.Лазоренко), вільного транслювання і тиражування сюжетів насилля, жорстокості, агресії (Дж. Арндт, Дж. Голденберг, А.А. Мкртичян), підвищення інтересу до екстремальних форм проведення дозвілля та відповідно проблем керування ризиками (Т.О. Ларіна), «віртуалізації смерті» (В.Л. Ізмагурова, А. Церковний), тобто проявів притаманного людині тяжіння до смерті на фоні явного зниження цінності власного життя та благополуччя. Соціальну актуальність теми смерті дослідники вбачають у формуванні адекватного ставлення до життя та смерті як профілактики суїциду (Вон-Янг Кім, М. Коскун, Т.Д. Рудер, Л.З. Трегубов, Н. Фішер), у покращенні адаптації до умов мирного життя після воєнних, бойових дій (А.Г. Маклаков, І.Т. Малкіна-Пих, В.Е. Попов), у значущому впливі на світопобудову при виході із кризи, у процесі переживання драми закінчення життя (С.Д. Максименко) та включенні страху смерті у сенсожиттєві переживання (Р. Ліфтон, Т.М. Титаренко). Більшість досліджень танатичної сфери зосереджено на вивченні страху смерті у межах концепції втрати і скорботи (S. Rubin, D. Weiss, J. Worden, J. Hagmann, Е. Ліндеманн), психологічних наслідків переживання втрати (Р.А. Неймеєр, А. Лорі, Н. Хоган), страждань, болю, переживання горя (С. Бохнер, Д. Боулбі, С. Паркес, Д. Хелл, Х.Г. Прігерсон, Ф.Е. Василюк), травматизації внаслідок зіткнення з ситуацією смерті (J. M. Currier, J. M. Holland, A.R. Berger). Проте деякі дослідники висвітлюють і зворотній, конструктивний ефект смерті, як психологічного ресурсу (І.Ялом, М.Хайдеггер, Д.О. Леонтьєв, В.А. Роменець, Р. Мей, В. Франкл), як елементу сенсопородження (Г.Фейфел, І.Ялом, В. Франкл, А. Ленгле, Л.І. Анциферова), як механізму досягнення психологічної рівноваги (J. Greenberg, A. Martens, E. Jonas, E. Eisenstadt, T. Pyszczynski, S. Solomon), як стимулу до конструктивних змін у житті людини (R.G. Tedeschi, L.G. Calhoun) через схильність особистості до психологічного подолання суб'єктивно складних ситуацій (О.П. Саннікова). Однак, особливо цікавим і важливим у контексті нашого дослідження є онтологічний аспект вивчення страху смерті, який розкриває специфіку впливу страху смерті на процес організації життєвого досвіду людини, ролі страху смерті у становленні індивідуальної та культурної самосвідомості, у процесі світопобудови, здійсненні життєвих виборів та вчинків. Малодослідженими є кроскультурні відмінності переживання страху смерті, необхідність вивчення яких зростає (R.A. Neimeyer, J. Wittkowski, R.P. Moser, A.M.S. Wu, C.S.K. Tang, T.C.Y. Kwock, A. Walsh), адже культура шукає шляхи примирення свідомості людини, яка потенційно прагне безсмертя, з фактом її скінченності. Міра примирення людини з феноменом смерті залежно від культурного простору (Захід-Схід) може різнитися за своєю ефективністю та дієвістю (J.F.Schumaker, W.G. Warren, G. Groth-Marnat, R.A. Barraclough, L.M. Vagg, R.A. Neimeyer, I. Yun). Розгляд двох територіально віддалених, релігійно відмінних культур (Україна/Китай), на наш погляд, дасть змогу поповнити новими даними танатологічний дискурс, сприятиме розумінню страху смерті через його перетворювальну властивість як функцію розбудови, зміни, переконструювання власного життєвого досвіду та його усвідомлення (Дж. Гінзбург, Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелєва) відповідно до своїх культурологічних утілень. жүктеу/скачать 1.46 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|