На правах рукопису



бет49/67
Дата28.01.2024
өлшемі1.46 Mb.
#490080
1   ...   45   46   47   48   49   50   51   52   ...   67
dys Myronchak (1)

Модель «Зміщення центру»
Ситуація зіткнення зі смертю, яка активує і об’єктивізує страх смерті, поміщається в центр життєвого досвіду особистості і таким чином зміщує її попереднє ціннісно-смислове ядро.





Рис.8.Модель «Зміщення центру»
Ця модель представляє незначну кількість досліджуваних, що не залежить від культурної приналежності, а скоріше від міри і специфіки включення, занурення у ситуацію зіткнення зі смертю, від глибини її проживання як власної смерті. Трагічна ситуація, пов’язана зі смертю (або її розуміння як такої) набуває статусу ключової події, яка запускає новий відлік життєвого часу. Так, люди, які мали безпосередній досвід зіткнення зі смертю (смерть близьких людей, власне перебування або перебування рідних на межі життя і смерті: аварії, реанімації, операції) і пережили його – переосмислили, структурували та інтегрували пережите минуле у свій життєвий теперішній контекст – підкреслюють особливе значення цієї події у їхньому житті і називають день (період) зіткнення зі смертю «другим днем народженням», «другим шансом», «пробудженням», «вибухом», «зустріччю з реальним своїм Я», «днем, що змінив усе їхнє життя» тощо. Можна сказати, що переживання страху смерті, особливо у випадку його успішної інтеграції у структуру життєвого досвіду, є свого роду процесом ініціації (від лат. initiatio «посвячення») особистості смертю, через проходження якої відбувається якісний перехід на новий рівень її існування.
Цікавим є те, що коли хтось говорить «після всього пережитого я став (ла) зовсім іншою людиною», то це є більше ніж просто метафорична форма пережитого, а досить влучне описання внутрішньої суті того, що відбувається з людиною насправді. Зміни фіксуються не лише у суб’єктивному сприйманні себе і світу навколо, змінюється також і зовнішній контекст (зміни у соціальних зв’язках, зміни соціальних ролей, статусів).
Таку особистісну перебудову після переживання критичної або кризової ситуації у житті людини можна пов’язати з гнучкістю, пластичністю психіки, яка здатна змінюватися при необхідності, адаптуватися до нових умов під дією нового досвіду. Ситуація зіткнення зі смертю, опиняючись у центрі життєвого світу особистості, максимально заповнює її життєвий простір. Свідомість особистості фокусується таким чином, що у полі її уваги є лише травматична подія і майже нічого більше. На певний час свідомість звужується до критичного «тут і тепер», відбувається максимальна концентрація на події, яка, хоч і тимчасово, але розбиває неперервність життя на до і після зустрічі зі смертю.
Добре знайоме «Я» особистості – певний сутнісний спосіб буття, до якого звикла людина, перестає функціонувати у звичному режимі думок, реакцій, ролей, ідентичності і потребує свіжого погляду для успішного пристосування до нової ситуації. Попередньо спланована і вбудована у повсякденну реальність життєва програма особистості втрачає свою функціональність і потребує серйозного «перезавантаження» та переструктурації. У середині життєвої системи відбувається «вибух», який різко змінює траєкторію життєвого шляху людини, піддаючи сумніву всю систему життєвих завдань, які потребують переосмислення. Те, що раніше відігравало важливу роль у житті особистості, втрачає сенс і сприймається нею як дещо проміжне, тимчасове, незначуще.
Зміщення центру під впливом ситуації зіткнення зі смертю у життєвому досвіді особистості провокує у неї появу гострого відчуття розгубленості, пустоти і невизначеності, яке швидше хочеться чимось заповнити, замінити, знайти або сформувати новий центр, навколо якого буде розбудовуватися подальше життя. Індивідуальний спосіб переживання такої ситуації, контекстуалізуючись, може набувати різних смислових валентностей: від конструктивних до деструктивних. З одного боку, людина проявляє надмірну ворожість до ситуації зіткнення зі смертю, не бажає приймати трагічну реальність втрати, конфронтує із соціумом, знімаючи з себе відповідальність за власне життя і переносячи її на інших, сторонніх об’єктів. З іншого боку, життєва траєкторія може прокладатися у конструктивному руслі через своєрідне поєднання особистості із ситуацією зіткнення зі смертю, через її прийняття як однієї із важливих умов успішної адаптації до нових реалій, до реконструкції взаємодії з оточуючим світом, до нових реінтерпретацій трагічних подій та свого місця і ролі у цих подіях. У такому випадку відбувається чітке розмежування того, що дійсно важливе, значуще, першочергове і того, що другорядне і не вартує життєвих сил.
Досліджувані, тексти яких було віднесено до моделі «Зміщення центру» відмічають зміну ставлення до часу і його мінливості. Приходить більш чітке розуміння того, що все має свій початок, розвиток і кінець. І ситуація (період, подія), пов’язана зі смертю, теж не виключення. Через активне рефлексування з приводу ситуації зіткнення зі смертю досвід трансформується, оскільки особистість оперує вже реальною ситуацією, яка відбулася, має статус «близькості», а не образами уявної ситуації, яка може трапитися десь, колись, з кимось.
Пропускаючи ситуацію зіткнення зі смертю через фільтр свідомості, людина спрямовується на зміни, пов’язані з розумінням того, хто вона є насправді, чого вона хоче, прагне, куди прямує.
Таке повторне «знайомство з собою» дає можливість особистості розототожнитися зі своїм автобіографічним Я, яке включає, насамперед, спогади про минуле, а також передчуття і передбачення стосовно можливого майбутнього. Відбувається своєрідне розмежування між новоутвореним Я і попереднім образом Я, що дозволяє особистості вийти за межі стереотипної самоідентифікації. Таке наближення до «Я» звільняє людину від образу себе, ким вона не була, відбувається ніби розвінчування її ілюзії про себе: «До цієї історії я думала, що знаю, хто я є і чого я хочу у цьому житті. А виявилося, що не тільки не знаю, а не маю й найменшого уявлення, в якому напрямку рухатися далі», «Мені здавалося, що я сильний і все зможу перенести. Але це виявилося занадто для мене складно. Бути кимось і хотіти бути кимось – це різні речі». Не виключено, що така практика переосмислення себе, а згодом і ситуації, дозволяє запустити процес трансформації негативного досвіду, пов’язаного з неприємною подією. Коли образ Я залишається без підкріплення реальною дією в екстремальній або критичній життєвій ситуації, відбувається своєрідна перевірка: наскільки образ (як людина мислить, уявляє, фантазує про себе) відповідає дійсності (як людина реально діє, реагує на життєві випробування). Одні властивості особистості можуть так і залишитися на рівні фантазування людини про саму себе, другі деактивуватися, треті, навпаки, неочікувано проявитися і тим самим здивувати, вразити як саму особистість, так і її найближче оточення.
Мова, однак, йде не про відмову чи ігнорування попередньої індивідуальної життєвої історії особистості. Швидше, отримане через новий досвід усвідомлення своєї смертності особистість інтегрує у нову історію свого життя.
Реагування на ситуацію зіткнення зі смертю, включаючи ряд додаткових факторів, описаних вище, має дуже широкий континуум: від тотального розчарування у житті з тенденцією до самознищення (суїцидальні нахили) до повного оновлення, переродження особистості, переосмислення себе і своєї ролі у цьому світі.
Для представників моделі «Зміщення центру» характерна концептуалізація смерті через призму міфологічної і духовної свідомості. Поширеними концептами смерті (специфічними кодами у свідомості людини, зміст яких розкриває бачення і ставлення людини до феномену смерті як частини дійсності), в межах цієї моделі є такі: смерть – це випробування, учитель, відродження, очищення, вибір, в яких простежується певна процесуальність, неоднозначність, динамічність, перетворюваність, трансформаційність.




Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   45   46   47   48   49   50   51   52   ...   67




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет