На правах рукопису
жүктеу/скачать 1.46 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Рис.1 0 .Модель «Захист»
| Модель «Захист»
Виділена структура характеризує непроникність системи життєвого досвіду, намагання зберегти незмінність своєї форми та змісту. Постійно відбувається посилення захисту, що є досить затратним процесом стосовно життєвих ресурсів. Спосіб організації життя залишається незмінним. У структурі життєвого досвіду формується мотиваційна спрямованість на уникнення всього, що здатне викликати травматичну пам'ять та негативні переживання. Рис.10.Модель «Захист» Виділена модель «Захисту» досить добре ілюструє роль допоміжних, захисних пластів у життєвому досвіді особистості, створених для того, щоб підтримувати незмінність життєвої системи і не давати можливості різним суб’єктивно значущим загрозам проникнути до неї всередину і порушити її цілісність. Такі захисні пояси представлені у формі фіксованих смислових конструкцій, які мають низький рівень проникності, а відповідно не піддаються спростуванню. Усі можливі контргіпотези і пояснення, доводи та аргументи, додаткові умови та суперечливі ситуації, які можуть якимось чином проникнути у життєву систему, наштовхуються на міцне, концептуальне «жорстке ядро» життєвого досвіду, захищене від сторонніх, чужорідних смислових атак. Така модель організації життєвого досвіду у ситуації зіткнення зі смертю буде послуговуватися, як правило, механізмом різноманітних вірувань. Людину віри важче вивести з рівноваги у випадку, коли ця віра є духовним переживанням, а не просто зовнішнім атрибутом формальної приналежності до певного вчення чи конфесії. Вірування, зокрема про смерть, її роль та місце у життєвому просторі людини, є стійкими психологічними утвореннями, що зберігають свою смислову форму і вплив упродовж не одного століття. Це значною мірою відрізняє їх від таких психологічних утворень як переконання, які частково також пов’язані з механізмом віри, однак є мінливішими та легше піддаються перетворенню. Так, наприклад, представники китайської культури, які послуговуються віруваннями вчення дао, будь-яку подію, у тому числі і подію пов’язану зі смертю (загрозою смерті, вбивства, катастрофи тощо), будуть інтерпретувати в межах цього вчення та його основоположних принципів (ціннісно-смислових конструкцій). Представники ж української вибірки у складні життєві періоди, особливо загрозливі для життя (як, наприклад, війна), будуть звертатися до християнської віри в Бога і шукати спасіння в молитві. Такого роду стратегія залишатиметься виправданою доти, поки «жорстке ядро» (філософія життя, концептуальна картина світу) буде забезпечувати рівновагу і підтримувати гомеостаз життєвої системи. Однак в період, коли життєздатність такої моделі дасть збій, призведе до певних кризових ситуацій у житті людини, ціннісно-смислове ядро може поступово зміститися або бути витісненим іншими концептуальними програмами. Такі тектонічні зрушення можна спостерігати досить часто в культурних традиціях, коли одні звичаї відмирають через втрату свого функціонального призначення або ж витісняються більш новими, креативними, відповідними часу і епосі формами (наприклад, у китайській традиції обряд захоронення наречених вважають архаїчним, «таким, що відмирає», забутим, неадекватним). До цієї моделі увійшли респонденти, які обирають стратегію уникнення та заперечення, що ілюструє поширену форму психологічного захисту, яка не просто контролює, а інколи і повністю перекриває доступ до інформації стосовно смерті. Вузькість уваги до проблематики смерті, ігнорування власних переживань з цього природу значно спотворюють сприйняття людиною травматичної ситуації, породжують в неї внутрішні конфлікти, які до певного часу досить успішно маскуються товщею різнорідних пояснень та виправдань, що дозволяє молодій людині, не зважати на зовнішній контекст, ніби не помічати його, не пропускати через себе. Так, читаємо у текстах досліджуваних: «Я розумію, що війна і все таке, але життя ж продовжується. Я спеціально не дивлюся новини і не читаю всі ті жахливі історії. Навіщо на цьому зациклюватися? Я не люблю цього. Це мене лише засмучує.» або «Так, інколи чую, що хтось то там розбився, то там… але я про це не думаю! Навіщо про це взагалі думати, щоб не накликати раптом?». Цікавою семантичною особливістю таких текстів є заміщення поняття смерті різноманітними, часто у невизначеній формі, семантичними конструкціями (коли змістовно мова йде про смерть, але саме слово «смерть» не озвучується, ніби вислизає з тексту): «я не думаю про це», «це мене лякає», «я не люблю про це говорити», «всі ми не вічні», «хто знає, що на нього чекає?», «всі під небом ходимо», «не стало його і все», «полетів на небо», «відійшов», «їх уже не має, не має сенсу про це говорити», «краще б цього взагалі не було» тощо. Складається враження, що смерті ніби не існує взагалі, вірніше існує, але десь там далеко від особистості. Тому краще «про це не думати, цього не знати, не бачити». Такий підхід характерний для молодих людей, які не мали безпосередніх зустрічей зі смертю, для яких ситуації, пов’язані зі смертю, є досить віддаленими, непотрібними, нецікавими, неактуальними і дещо нереальними, але при цьому неприємними та потенційно загрозливими. Простежується легковажне ставлення до смерті, яке підкріплюється відчуттям унікальної особистісної невразливості, навіть безсмертя. (Здається, що це може статися з будь-ким і будь-коли, але не зі мною і не сьогодні). Майстерно маскуючи страх смерті, маніпулюючи різними філософськими, релігійними чи художніми образами, людина досить довго може підтримувати в своєму життєвому світі стабільність, допоки не відбудеться безпосереднього зіткнення з ситуацією смерті на особистісно-індивідуальному рівні. Ураження (тілесні, ідеологічні, моральні, духовні) автоматично десакралізують віру в цілісність і непорушність життя, руйнуючи поширений серед молоді, хоч і часто неусвідомлений, міф про особисте безсмертя. Спрацьовує внутрішня «сигналізація», що інформує людину про збій системи, до якої пробрався вірус – «вірус смертності». Смерть часто трактується як «ворог» або «хвороба», яких необхідно негайно подолати, знищити, а у випадку невдачі – хоча б домовитися чи перехитрити. Всемогутність і надмірна амбітність молодої людини не бажає миритися зі смертю, активно протестуючи і не визнаючи невідворотній процес старіння. Такі внутрішні протиріччя у майбутньому можуть мати негативні наслідки у формі особистісних криз. Для представників моделі «Захист» характерна концептуалізація смерті через призму релігійної, художньої та наукової свідомості. Типовими концептами смерті в межах цієї моделі є такі: смерть – це ворог, хвороба, ніщо, табу, зброя, насилля, частина вічного коловороту, закономірність, факт, тлінність тіла, припинення життєдіяльності. У наведених нижче Таблиця 7-9 зведено дані за виділеними показниками аналізу відповідно до кожної побудованої моделі. жүктеу/скачать 1.46 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|