Національна академія наук україни національна бібліотека України імені В.І. Вернадського Міщенко Алла Леонідівна '33 Мультилінгвальна текстова комунікація у світлі сучасних лінгвістичних технологій



бет2/4
Дата24.07.2016
өлшемі0.81 Mb.
#219298
1   2   3   4

Структура дисертації. Дисертація складається зі Вступу, семи розділів основного змісту, загальних висновків, списку використаних джерел (521 позиція українською, російською, англійською та німецькою мовами), шести додатків. Дисертація містить 10 таблиць і 63 рисунки. Загальний обсяг роботи становить 660 сторінок, обсяг основного тексту без додатків – 447 сторінка, література – 56 стор., обсяг додатків – 157 стор.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У Вступі обґрунтовано актуальність роботи, визначено об’єкт і предмет дослідження, мету та завдання роботи, окреслено матеріал і методи його лінгвістичного аналізу, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення, зазначено форми апробації результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі «Тексти технічної документації у глобальній системі комунікації «виробник-споживач» висвітлено особливості створення та стратегії інформаційного супроводу продукту в умовах глобальної економіки. Окреслено основні етапи розвитку наукової думки в галузі функціональної лінгвістики, лінгвістики фахових мов, лінгвістики тексту, лінгвокультурології, термінознавства, перекладознавства та комп’ютерної лінгвістики, інтегрування яких дозволило розробити методологію продукування та функціонування німецько-українських текстів ТД у середовищі лінгвістичних та інформаційно-комунікаційних технологій. Висвітлено еволюцію інструментів і методів автоматизації процесу створення багатомовних текстів і запропоновано концепцію мультилінгвальних текстів ТД як комплексу двомовних лінгво-комунікаційних систем, які є важливим компонентом глобальної системи комунікації виробника зі споживачем.

Відношення між країнами регулюються нормами міжнародного права, а економічна співпраця регламентується стандартами, які розробляються й ратифікуються міжнародними організаціями: ISО, МЕК, CEN, ITU, IETF, OASIS та ін. Їхня співпраця з національними інституціями (Німецький інститут стандартизації, Держспоживстандарт України та ін.) дозволяє гармонізувати міжнародні та національні норми, імплементація яких гарантує високу якість товарів, послуг і супроводжувальної документації.

Технологізація, стандартизація та диверсифікація виробництва дозволяють скорочувати виробничі цикли і швидко створювати нові або актуалізувати існуючі модельні ряди продукту, а бажання продати продукт змушує виробника орієнтуватись на потреби та побажання споживача. Такий підхід передбачає моніторинг вимог до продукту і забезпечується післяпродажною інформаційною та технічною підтримкою та сервісним обслуговуванням. Виявляти вади продукту та текстів ТД, вдосконалювати існуючий і створювати новий продукт, мінімізувати його неефективну та некоректну експлуатацію дозволяють зворотний зв’язок і моделі цільового інформування. Останні обумовлюються об’єктами інформування, галузевою стратегією та пріоритетами корпорації, специфікою управління інформаційним супроводом продукту. У цикл життя продукту інтегруються системи інформування, які дозволяють створювати, поширювати та використовувати практично необмежений архів документів. Структура такої системи базується на технології управління контентом (Content Management), а принцип кросмедійної публікації з одного джерела (Single-Source-Publishing) дозволяє використовувати канали та технології комунікації з огляду на уподобання та запити споживачів: е-mail, SMS, TCP/IP, WAP, GPRS тощо; створювати документи «на запит»: лінійні, структуровані, мультимедійні та інтерактивні; працювати з ними у редакторах різного типу: Office, Arbor Text, WYSIWYG (What You See Is What You Get) та ін.; використовувати різні типи медіа для роботи з ТД: PC, Pocket PC, PDA, мікрокомп’ютери, електронні книжки, друковані брошури та ін. Електронні медіа оптимізують пошук релевантної інформації, забезпечують дешевизну копіювання та можливість повторного використання контенту, простоту поширення та застосування інформації, оптимальні можливості її актуалізації та синхронізації, інтеграцію технічної підтримки в робоче середовище.

Основним засобом комунікації була і залишається природна мова, але стан і статус національних мов регулюються рівнем розвитку мовного середовища, яке змінюється на кожному історичному етапі з огляду на історичні обставини, потреби суспільства та технологічні можливості. Функціональні аспекти мови активно досліджували ще на початку ХХ ст.: Е. Мессінг, Ф. де Соссюр, В. Матезіус, О. Вюстер та ін. Проте стрімке зростання кількості фахових мов (ФМ), їхня неоднорідність та інструменталізація інтенсифікували теоретичні й емпіричні дослідження ФМ починаючи з 2 ї пол. ХХ ст. (М. Вандрушка, Л. Гоффманн, Д. Мьон, Р. Пелька, К.-Д. Бауманн, К. Райсс, Р. Ґлезер, В. Райнхард, К. Кьолер, Г. Нойберт, Х.-Р. Флук, Г. Кальверкемпер, С. Ґьопферіх, Т. Рьольке та ін.). Так, горизонтальну стратифікацію ФМ як окремих субстандартів загальновживаної мови досліджували Л. Дрозд, В. Зайбіке, К. Лаурен, М. Нордманн та ін. Вертикальну стратифікацію ФМ вивчали: на рівні суспільно-виробничих відносин – З. Віхтер, Л. Гоффманн, М. Лангер, С. Фідлер, Г. Церм, Р. Ґлезер,
К.-Д. Вауманн, П. А. Шмітт та ін.; фахової комунікації – Д. Мьон, Р. Пелька та ін., з позиції функціональної диференціації – Г. Ішрейт, В. Ган та ін. Фахові мови реалізуються у фахових текстах, які конвенціоналізуються в суспільстві з огляду на галузеві, національні та корпоративні стандарти. Конвенції економлять зусилля в процесі розуміння складних об’єктів і засвоєння складної інформації, тому їхнє створення обумовлюється необхідністю виокремлення, акумуляції, збереження і трансферу значущої інформації, що стрімко генерується в інформаційному суспільстві.

Фахова комунікація неможлива без галузевої термінології. Розрізнені спроби створення, систематизації та стандартизації галузевих термінів і терміносистем хронологічно збігаються зі становленням предметної галузі (технічна галузь – Лео́н-Батті́ста Альбе́рті та Леона́рдо да Ві́нчі, математика  Ґотфрід Вільгельм Лейбніц, геометрія  А́льбрехт Дю́рер, хімія  Клод Луї Бертолле, Єнс Якоб Берцеліуc та Антуан Лоран де Лавуазьє, ботаніка – Ка́рл Лі́нней, хімія – Гітон де Морво та ін.). Проте тільки з еволюцією науки та технологій, стрімким розвитком промисловості й серійності виробництва постала проблема стандартизації термінології, укладання галузевих словників для систематизації, трансферу набутого знання і налагодження ефективної фахової співпраці та комунікації. О. Вюстер заклав фундамент традиційного термінознавства, домігся його виокремлення в самостійну науку та започаткував традицію викладання курсу «Термінологія» у Віденському університеті. Академічні ініціативи О. Вюстера продовжила ціла плеяда видатних учених з інших країн, серед яких на особливу увагу заслуговують Г. Фельбер, Ґ. Будін, Р. Арцт, Г. Піхт, Л. Дрозд, К. Лаурен, М. Нордманн, К.–Д. Шмітц, О. Реформатський, Д. Лотте, Е. Скороходько, В. Даниленко, А. Суперанська, Н. Подольська, Н. Васильєва, Т. Канделаки, Д. Гродзинський, Т. Кияк, Л. Симоненко та ін. Сучасна школа термінознавства еволюціонувала та представлена сьогодні теоретичним термінознавством і прикладною термінологічною діяльністю. Теоретичне термінознавство фокусується на створенні принципів і методів термінотворення, розробці загальних стандартів класифікації та систематизації терміносистем, унормуванні принципів системної розбудови галузевих терміносистем і регулюванні відношень між поняттями в межах терміносистеми. Термінологічна діяльність скерована на пошук, створення, опрацювання, актуалізацію, представлення і поширення галузевих термінологій та їхню репрезентацію у фахових текстах і диференціюється на дескриптивну та прескриптивну, систематичну та контекстуальну, монолінгвальну та білінгвальну, монодиректальну, бідиректальну та мультидиректальну.

Основна функція текстів ТД – трансфер знання, необхідного для освоєння продукту, тому ТД є важливим засобом комунікації між дистанційованими у просторі та часі виробником і мультилінгвокультурною аудиторією споживачів глобального суспільства. Реалізація комунікативної діяльності за посередництва тексту вимагає комплексного підходу через необхідність залучення доробків лінгвістичної філософії (В. фон Гумбольдт і П. Грайс ін.); теорії мовленнєвих актів (Дж. Остін, Дж. Серль та ін.); функціональної лінгвістики (В. Матезіус, Ф. Данеш, П. Блументаль, Дж. П. Конфейс, С. Грінбаум і Р. Кверк та ін.); лінгвістики фахових мов (Л. Гоффманн, Д. Мьон, Р. Пелька, К. Д. Бауманн, Т. Рьольке та ін.); лінгвістики тексту (Е. Аґрікола, Р. Бугранде, В. Дресслер, Р. Ґлезер, Х. Р. Флук,
П.–А. Шмітт, С. Гьопферіх та ін.); когнітивних моделей обробки інформації та текстотворення (Т. ван Дейк та ін.); теорії мовленнєвих актів (Дж. Остін та Дж. Серль); теорії скопосу (К. Райсс, Г. Фермеер та ін.); культурологічних розвідок (Р. Акстел Е. Сепір, Б. Уорф та ін.); теоретичного та прикладного термінознавства (О. Вюстер, Г. Фельбер, Ґ. Будін, Р. Арцт, Г. Піхт, Ф. Майєр, К. Д. Шмітц, К. Лаурен, М. Нордманн та ін.); лінгвістичних технологій (У. Вівер, Б. Вокуа, В. Дж. Гатчінс, Х. Л. Сомерс, М. Кей, Д. Журафскі, Дж. Г. Мартін, У. Карстенсен, К. Бесте, Б. Бойко, А. Бюрен, Й. Галлер, У. Ройтер, У. Гельбіг, Б. Хорн-Хелф, П. Древер, С. Клосс, Т. Мітамура, Е. Найберг, Р. Квінтал, А. Лердорфер, У. Райнке, А. Шторрер, Г. Лобін, М. Рамлоу, В. Ціглер, В. А. Широков та ін.).

Збільшення обсягів ТД, зростання кількості мов перекладу та дефіцит часу для виходу продукту на ринок стимулювали розробку потужних інструментів (системи управління контентом, менеджменту проектами, перевірки контрольованої мови, машинного перекладу, управління термінологією, екстракції термінології тощо), ресурсів (пам’ять автора, контрольовані мови, реферативні тексти, термінологічні бази даних) та методів оптимізації процесу створення контенту (аутсорсингове партнерство, колективна, паралельна та розподілена робота, менеджмент проектами, вирівнювання паралельних текстів, повторне використання лінгвістичних ресурсів, інтернаціоналізація та локалізація тексту, уніфікація та рестрикція тексту, машинний переклад і постредагування тощо). Об’єднання зусиль людини з можливостями машини, інструментів, ресурсів і методів дозволяє оптимізувати роботу та створювати якісно новий текст «на запит» на ґрунті менеджменту проектами, у практиці якого знайшла широке застосування концепція віртуальних систем професійної взаємодії, сформульована В. А. Широковим та О. В. Палагіним.

Широке коло завдань і неокресленість меж виводить проблему на трансдисциплінарний рівень, тому мультилінгвальна текстова комунікація у дисертації представлена у формі лінгво-комунікаційної системи, у якій вербальна комунікація виступає одним із компонентів, що реалізується на рівні сприймання, інтеракції комунікантів і власне вербальної комунікації. Текст оригіналу створюється у континуумі культури оригіналу, який необхідно перекласти цільовими мовами так, щоб вони сприймались як автентичні та правильно інтерпретувались у континуумі цільової культури. Тому переклад забезпечує мовленнєву діяльність, яка без перекладу не відбулася б через мовні, культурологічні, когнітивні або дискурсивні перешкоди.

Рис. 1. Лінгво-комунікаційна система двомовного тексту

Успішність виконання комунікативного завдання за посередництва тексту обумовлюється знанням стратегій і тактик комунікації, а на вимоги до текстів ТД впливають тип документа (проектна, маркетингова, технічна документація та ін.); тип публікації (друкований або електронний текст); цільова мова (національна, супранаціональна або інтернаціональна); цільова культура (інтракультурна, супракультурна та інтеркультурна); рівень комунікації (інтрафахова, інтерфахова, екстрафахова), для кожного з яких створюються тексти різного типу, зокрема: фахові, квазіфахові, контактивні, директивні, інструктивні, навчальні тощо.

У другому розділі «Віртуальні системи професійної взаємодії в перекладацькій практиці» запропоновано сценарії менеджменту проектами в галузі технічної публікації. Охарактеризовано інструменти, які можуть бути використані для продукування німецько-українських текстів ТД, висвітлено їхні функціональні можливості та обмеження, а також переваги інтеграції методів, ресурсів, сценаріїв та інструментів у віртуальну систему професійної взаємодії. Описано експеримент з побудови банку паралельних дерев для німецької та української мов.

В основі менеджменту проектами (МП) – командна розподілена робота, керована досвідченим менеджером, який планує організацію роботи, врегульовує правові відносини між замовником і виконавцями, моніторить і контролює дотримання запланованого сценарію, корегує роботу з огляду на «поточну ситуацію». МП реалізується на рівні лінгвістики та технологій. На лінгвістичній фазі МП аналізується оригінал, визначається стратегія реалізації проекту, готуються референційні матеріали та ресурси проекту, формулюються завдання та інструкції для виконавців, створюються тексти ТД, контролюється їх лінгвістична, фахова та термінологічна правильність і культурна адекватність, а також відповідність нормам корпоративної мови та задекларованим цілям проекту. Технологічна фаза МП передбачає обрахування кошторису проекту, розробку структури даних, імпорт, експорт і генерування ресурсів проекту, вирівнювання та сегментацію бітексту, автоматичний аналіз і попередній переклад, організацію комунікації та підготовку пакетів проекту для виконавців, форматування та верстку документів, моніторинг, координацію та контроль усіх етапів проекту на системотехнічному рівні, його публікацію, архівацію та експорт замовнику. Фази МП унаочнює Рис. 2:

Рис. 2. Фази менеджменту проектами

Сценарії МП обумовлюються завданнями і термінами проекту та командою виконавців і реалізуються на етапах: ініціація проекту (Initiation Process), планування (Plannung Process), реалізація (Executing Process), контроль і моніторинг (Controlling & Monitoring), завершальний етап роботи над проектом (Closing Process). На кожному з них вирішуються специфічні завдання. МП об’єднує в одному робочому середовищі технічні та лінгвістичні ресурси, а також замовників і виконавців проекту, а єдина для всіх база лінгвістичних ресурсів уможливлює створення уніфікованих, стандартизованих і консистентних текстів.

Системи підтримки контрольованої мови (СПКМ) підтримують автора в процесі продукування тексту мовою оригіналу та розробляються на замовлення корпорацій (Boeing Simplified English Checker, Clear Check та ін.) або створюються як універсальні продукти, які адаптуються до потреб замовника (Acrolinx Suite, CLAT та ін.). Працюючи над продукуванням тексту, автор працює з ресурсами проекту, які створює він сам або головний редактор, зокрема: дозволені та недозволені терміни, скорочення та слова літературної мови із зазначенням їхнього статусу, словники користувача, лексичні, граматичні та стилістичні правила рестрикції тексту, «кандидати у терміни» та ін. Таким чином, СПКМ автоматизують роботу та підвищують продуктивність роботи автора технічного тексту, але не можуть його замінити, а статистика помилок, яка генерується автоматично, віддзеркалює його фахові навички та компетенції.

Автоматизувати переклад дозволяють системи пам’яті перекладу (СПП), орієнтовані на повторне використання пам’яті перекладу (Translation Memory), що генерується з паралельних текстів, перекладених перекладачем або наповнюється ним у процесі роботи над перекладом. У СПП форматування текстових файлів і розмітка XML-базованих документів автоматично переносяться у переклад, що звільняє перекладача від операцій форматування та структурування документів і дозволяє йому концентруватись на змістових аспектах перекладу, а збіги між сегментами, які потрібно перекладати, та сегментами з пам’яті перекладу відшукуються на основі технології нечітких відповідностей (Fuzzy Matching: Fuzzy Match та Exact Match), покладеної в основу планування й обрахування кошторису проекту. Проглядати сегменти одного статусу, здійснювати навігацію за коментарями та вносити зміни в документ у потрібному місці дозволяє функція навігації на основі регулярних виразів або фільтрів, що зручніше та швидше за повнотекстовий пошук. Профілі скорочують час на адміністрування проекту і забезпечують уніфікацію профілів проектів. Метадані, які фіксують дату укладання та джерело генерування пам’яті перекладу, а також авторство і статистику помилок у текстах опосередковано контролюють фаховість перекладача та покладають на нього персональну відповідальність за якість перекладу.

СПП розширені модулями менеджменту проектами (Projekt Management), управління термінологією (TermBase), вирівнювання паралельних текстів (Alignment), екстракції термінології (TermExtract, тільки в SDL та Across), статистики та редактором перекладу і дозволяють інтеграцію машинного перекладу. У СПП (MemoQ, DejaVu, Across. SDL) інтегруються системи машинного перекладу (СМП) (Google Translation, Language Weaver (LW), Asia Online, Lucy Software, Moses та ін.), які працюють на статистичних і гібридних методах.

LW адаптується до потреб корпорації в процесі «навчання» на паралельних лінгвістичних ресурсах замовника. Після інтеграції модуля СМП в СПП процес перекладу здійснюється за такою схемою: тексти перекладаються за допомогою функції попереднього автоматичного перекладу (Pre-Translation) із залученням ресурсів пам’яті перекладу, референційних текстів і термінологічних баз даних. Якщо відповідники не знайдені, сегменти оригіналу перекладаються модулем машинного перекладу. Залежно від результату переклад відхиляється, постредагується або публікується. Адекватний переклад зберігається в пам’яті перекладу, яка використовується для актуалізації ресурсів машинного перекладу клієнта та покращення його якості.

Рис. 3. Організація процесу перекладу в інтегрованих системах перекладу

Сценарій перекладу обумовлюється вимогами до якості тексту, а комбінована модель перекладу орієнтована на досягнення максимального ефекту мінімальними зусиллями. Проте необхідною передумовою цієї моделі є технологічно складна архітектура інструментів, гармонізованих для створення бітексту робочою парою мов, а також паралельні ресурси для генерування лінгвістичних ресурсів і «навчання» СМП.

Одне з основних завдань ІСП – це спроможність обробляти формати документів, які розробляються W3C, OASIS, LISA на основі стандарту Юнікод та розширюваної метамови розмітки XML. XML дозволяє створювати, структурувати та імпортувати /експортувати лінгвістичні ресурси з урахуванням специфіки документів предметної галузі: MathML, XLink, SMIL та. ін., інтегрувати різні медійні середовища в єдину інформаційну систему. На основі XML створюється більшість форматів обміну даними для галузі лінгвістичних послуг: XLIFF (Localisation Interchange File Format) для локалізації програмних продуктів; TWS (Translation WebServise) для перекладу та локалізації на веб-сервісах; TBX (TermBase eXchange) для міграції термінів; TMX (Translation Memory Exchange) для міграції пам’яті перекладу; SRX (Segmentation Rules Exchange) дозволяє гармонізувати правила сегментації у різних СПП, щоб мінімізувати втрату інформації в процесі міграції TMX-файлів. Робота, скерована на гармонізацію та стандартизацію форматів обміну даними, не припиняється через динамічність апаратного і програмного забезпечення.

Дослідницькі та комерційні установи при створенні пам’яті перекладу активно використовують паралельні лінгвістичні ресурси, які вирівнюються на лексичному, морфологічному, синтаксичному або семантичному рівнях. Особливе значення для теорії та практики перекладу мають банки паралельних дерев (Treebanks), у яких синтаксичні структури паралельних речень репрезентуються у формалізмі графів дерев залежностей або дерев безпосередніх складників. Для української мови такого ресурсу не існувало, тому ми вперше побудували експериментальний банк паралельних дерев для німецької та української мов. Основне завдання експерименту полягало в перевірці можливостей його інтегрування в ІСП. З цією метою українські речення вручну анотувались за допомогою розширеного набору тегів Stuttgart-Tübinger Tagset, STTS, візуалізувались у програмі Synpathy, а потім вирівнювались з німецькими відповідниками на рівні термінальних і нетермінальних вузлів у TreeAligner. Дивергенції на морфологічному, синтаксичому, лексичному, семантичному та прагматичному рівнях ускладнюють побудову банку паралельних дерев для німецької та української мов на ґрунті гармонізованих методів анотування, але не виключають такої можливості.

Двомовні ресурси пам’яті перекладу і банку дерев зберігаються в XML-базованих форматах файлів: TMX для пам’яті перекладу та TIG для банку дерев. Однак для їхнього інтегрування необхідно уніфікувати структуру файлів і систему наборів тегів, що вимагає докорінного перероблення СПП.

У третьому розділі «Термінологічне забезпечення німецько-українських проектів технічної документації» висвітлено проблеми тлумачно-перекладної термінографії для німецької та української мов, розроблено навчально-методичні засади термінологічного забезпечення німецько-українських проектів ТД, описано можливості пошуку й екстракції термінології, запропоновано способи уніфікації, інтернаціоналізації та гармонізації термінології, охарактеризовано способи її перекладу. Продемонстровано функціональність і переваги систем управління термінологією (СУТ) для укладання й управління термінологічними ресурсами.

У дисертації термінологічне забезпечення проектів ТД пропонується здійснювати на ґрунті прескриптивної контекстуальної та систематичної моно- й білінгвальної бідиректальної термінологічної діяльності. Перша концентрується на рівні номінації та ґрунтується на пошуках термінологічних відповідників у мові оригіналу й мові перекладу без аналізу чи врахування понятійного апарату цих мов. Друга вимагає контрастивного аналізу національних галузевих термінологій, ускладнюється їхньою неповною еквівалентністю чи лакунарністю і складається з двох етапів: планування та підготовка термінології з огляду на прагматичні завдання екстрафахової комунікації та укладання термінологічної бази даних у системах управління термінологією. На першому етапі здійснюється пошук та екстракція термінології, термінотворення та запозичення термінології, її упорядкування, уніфікація, інтернаціоналізація, гармонізація та стандартизація. На другому етапі – укладання термінологічної бази даних, актуалізація, синхронізація і міграція термінології та контроль за її вживанням у текстах технічної документації.

Ураховуючи можливості децентралізованого створення продукту, необхідність репрезентації продукту на рівні інтра-, інтер- і екстрафахової комунікації та розподілення роботи над створенням багатомовної ТД системна термінологічна діяльність повинна починатись на першому етапі циклу життя продукту і враховувати проблеми та пріоритети комунікативної ситуації всіх структурних відділів виробника (розробка, виробництво, маркетинг, збут, сервісна та технічна підтримка, утилізація), тип і функції тексту, рівень технічного розвитку суспільства, володінням іноземною мовою в регіоні, поліфункціональність термінологічної лексики, вимоги, які висуваються до термінів фахівцями та споживачами тощо. Такі вимоги обумовлені необхідністю сертифікації експортного продукту на локальних ринках глобального світу, процедура якої вимагає надання супроводжувальної документації мовою країни-імпортера, специфічної для продукту та регіону.

Розвинена інформаційно-комунікаційна інфраструктура уможливлює ефективний пошук і екстракцію термінології та необхідної термінологічної інформації для проекту з ресурсів Інтернету, маркерами якості яких є їхня надійність, актуальність опублікованої інформації, якість контенту та ін. Монолінгвальна або білінгвальна екстракція термінології здійснюється вручну чи автоматично на ґрунті лінгвістичних, статистичних або гібридних методів. В основі лінгвістичних методів – морфо-синтаксичний аналіз лексики, який здійснюється парсером і визначається «навченістю» парсера процедурам лінгвістичного аналізу. Статистичні програми екстрагують «кандидати в терміни» після статистичного аналізу слів як частотних і послідовних ланцюжків символів на ґрунті критеріїв Noise «шум» і Silence «тиша»; Recall «повнота» та Precision «точність». Автоматизована екстракція термінології пришвидшує процес пошуку термінологічних одиниць номінації, проте вимагає ручного доопрацювання з боку фахівця та можлива за наявності відповідних програмних продуктів і текстів у електронній формі. При цьому «кандидати в терміни», екстраговані з двомовних текстів, повинні перевірятись на функціональну відповідність та еквівалентність.

Переклад термінів здійснюється способами, як-от: 1) лексичні: транскодування та калькований переклад; 2) лексико-семантичні: конкретизація, генералізація, компенсація; 3) граматичні: частиномовна заміна та переставляння; 4) стилістичні: антонімічний переклад і контекстуальна заміна; 5) утворення нового терміна та експлікація, або описовий переклад. У процесі термінотворення важливо орієнтуватись на продуктивні способи словотвору, характерні для національної загальновживаної та галузевої мови, продуктивні моделі оригіналу або ж інтернаціональні номінації «популярної» мови-донора. Так, термінологію комп’ютерної галузі німецької мови утворено за зразком англійської терміносистеми переважно шляхом латентного та евідентного запозичення. Способи термінотворення важливо обирати свідомо та ретельно, а прототерміни перевіряти на відповідність критеріям: фаховість, економність, нейтральність, мотивованість, похідність, лінгвістична коректність (E DIN 2330: 2011-07: 18–19), абстрактність, однозначність, взаємнооднозначність, вимовлюваність, консистентність, інтернаціональність, а також функції терміна у фахових текстах: номінативна, сигніфікативна, дефінітивна, комунікативна, прагматична й епістеміологічна.

Одним з ключових критеріїв якості текстів ТД є консистентність термінології. Монолінгвальна консистентність термінів німецької мови забезпечується дотриманням правил, як-от: 1) уніфікація правил нормативного і корпоративного правопису; 2) уживання уніфікованих термінів з огляду на статус: рекомендований, дозволений, заборонений, внутрішньокорпоративний, термін для зовнішньої фахової комунікації, інтернаціоналізм, безеквівалентний, частково еквівалентний та ін.; 3) термінотворення за аналогією; 4) творення скорочень на основі конституентів композитів; 5) уникання синонімії; 6) актуалізація термінології; 7) бідиректальний принцип укладання бази даних: мова оригіналу  мова перекладу. Останнє важливо для гармонізації термінів на ґрунті інтернаціональних термінів і терміноелементів.

Принцип інтернаціоналізації термінології на основі термінологічного ключа постулював ще О. Вюстер, ідея впровадження якого так і не реалізувалась. Проте з еволюцією глобального суспільства ідея гармонізації багатомовної термінології набуває особливого значення, оскільки формується єдиний інформаційний простір, у якому знання поширюються через природні мови, а подолання мовних бар’єрів вимагає формування семантично ідентичного вокабулярію та єдиного лінгвістичного простору у мовах, які залучаються до глобальних комунікацій. Оптимістично оцінювати таку можливість дозволяє вагома частка термінів і терміноелементів з класичних мов у романо-германських і слов’янських мовах.

У дисертації пропонується методика укладання німецько-українських термінологічних ресурсів із застосуванням СУТ MultiTerm. Систему розроблено на основі міжнародного стандарту ISO 16642, який регламентує укладання термінологічних баз даних, орієнтованих на поняття. Такий підхід передбачає репрезентацію поняття на рівні термінологічної статті існуючими номінаціями та дотримання на етапі укладання правил, як-от: автономія номінації, елементарність полів даних; комбінованість і повторюваність полів даних; консистентність полів даних, структурування термінологічної статті. Ефективність управління ТБД та успішність міграції термінів обумовлені дотриманням правил структурування статті на рівнях: 1) термінологічної статті – подається інформація, яка стосується всієї статті (ідентифікаційний номер, предметна галузь, дата укладання чи редагування, укладач або коректор, примітки, невербальні засоби репрезентації терміна у формі рисунків, графіків, схем, мультимедійних файлів); 2) рівень індексу – вказуються мови термінологічної статті; 3) рівень терміна – задаються поля даних (атрибути), які характеризують термін (морфологічні характеристики терміна: частина мови, рід, число; особливості його вживання: статус, надійність, ступінь еквівалентності, дефініція, контекст, джерело терміна, контексту та дефініції; примітки); 4) рівень полів даних – експлікуються необхідні категорії полів даних (значення атрибутів), консистентність яких забезпечується застосуванням списків вибору (Picklisten), які розробляються укладачем під час створення структури ТБД. До списків вибору вносяться ті атрибути та їхні значення, які експлікують поля даних, їхні категорії та релевантні для робочої пари мов, зокрема: 1) статус терміна: neu, standardisiert, bevorzugt, bestätigt, verboten, rechtsgültig, vorgeschrieben, empfohlen, kein Standard; 2) рід: m (Maskulin), n (Neutrum), f (Feminin), a (Andere); 3) число: Sg. (Singular), Pl. (Plural), Dual, Andere; 4) частина мови: Substantiv, Verb, Adjektiv, Andere; 5) мовний регістр: Neutral, Fachbegriff, Intern, Fachjargon, а Andere; 6) категорія: Internationalismus, Akronym, orthografische Variante, transliterierte Form, Formel, Antonym, Phraseologie, Symbol.

Система дозволяє укладачеві визначати і варіювати структуру ТБД, забезпечує оптимальне адміністрування, актуалізацію, міграцію та синхронізацію термінологічних ресурсів, не потребує значних витрат на технічну підтримку централізованої системи, уможливлює легкий доступ до термінології через інформаційні середовища різного типу (СУТ, редактор Word, система пам’яті перекладу SDL та ін.) та її трансформування в інформаційно-довідкові системи. Фільтри уможливлюють точний, неточний або повнотекстовий пошук, а також міграцію та публікацію термінології «на запит» (одно- та двомовні тлумачно-перекладні словники, реєстри термінів, окремі термінологічні статті, термінологію для машинного опрацювання тощо). Робота в MultiTerm визначається статусом (термінолог, перекладач, коректор та ін.) і правами користувача (адміністрування ТБД, поповнення термінологічної бази даних з правом або без права видалення термінів, переклад термінології та ін.).

Корпоративна термінологічна діяльність не може бути завершена, оскільки глобальний інформаційний супровід продукту вимагає постійної актуалізації та поповнення лінгвістичних ресурсів для якісної репрезентації продукту. Тому термінологічна діяльність – найбільш суттєва складова в процесі роботи над створенням і підтримкою багатомовного контенту, починаючи від фази створення тексту мовою оригіналу до його багатомовного перекладу.

У четвертому розділі «Прагматичні аспекти продукування німецьких текстів технічної документації» висвітлено механізми психо-когнітивного опрацювання тексту людиною, описано специфіку досягнення цілей комунікації за посередництвом тексту як мовленнєвої діяльності, обґрунтовано переваги комунікативно-орієнтованої синтаксичної структури текстів ТД, систематизовано засоби змістово-семантичного та структурно-граматичного зв’язку, релевантні для німецьких текстів ТД.

Розуміння та інтерпретація тексту відбувається в процесі опрацювання інформації на основі операцій комбінування, ідентифікації, інтерпретації, впізнавання, пригадування (Т. ван Дейк) та запам’ятовування, а також пов’язування інформації з тексту з інформацією, яка зберігається в довготривалій пам’яті людини задля коректування та поглиблення її знань і компетенцій. Операції комбінування та ідентифікації активізуються на етапі сприймання й аналізу лінійної послідовності символів. Аналізуючи ці комбінації символів на рівні слова та реляційні зв’язки між ними, реципієнт ідентифікує знайомі сутності, реалії та концепти, розпізнає ілокуцію та пропозицію, реконструює та екстрагує семантику повідомлення. Екстрагована інформація співвідноситься з інформацією, акумульованою в процесі навчання та досвіду, що зберігається в індивідуальній довготривалій (концептуальній) пам’яті, семантичні структури якої корелюють з актуальними знаннями про світ і стереотипними нормами поведінки, специфічними для певного культурного та соціального оточення. В процесі сприймання сегментів тексту в реципієнта формується очікування про перебіг подій у континуумі часу та простору тексту, невідповідність яким результує нерозумінням, здивуванням, комічним ефектом тощо. Ефект «розуміння» тексту (не)досягається на ґрунті операцій впізнавання, пригадування, ідентифікації, інтерпретації, які активізуються в мовно-розумовому апараті людини, а структурування семантики тексту відбувається опусканням, узагальненням, конструюванням, додаванням, пермутацією, заміщенням та рекомбінацією сегментів змісту. Зауважимо, що інтерпретація змісту тексту на рівні мікроструктур має рекурсивний характер послідовного наближення: з тексту виокремлюється низка пропозицій, яка пов’язується з попередньою та наступною послідовністю пропозицій, допоки не завершиться інтерпретація цілого тексту.

Мовленнєва діяльність реалізується на рівні локуції (висловлювання), перлокуції (прогнозований результат мовленнєвої дії) та ілокуції (формулювання пропозиції з опорою на усталені зразки). Ілокутивні мовленнєві акти формулюються за допомогою графічних знаків, які мають певне значення та використовуються з певним наміром, а ілокутивний ефект досягається, якщо реципієнт розуміє пропозицію. Так, формулювання тексту, оптимального для ментального опрацювання, базується на врахуванні механізмів операційної обробки інформації мозком людини та розумінні когнітивної структури концептуальної пам’яті потенційного реципієнта, специфічної для лінгвокультури та соцільного статусу; знанні зразків і традицій галузевого тексту, конвенціоналізованих в межах фаху, корпорації та культури; плануванні та оптимальному структуруванні пропозицій на рівні глобального змісту тексту; уживанні мовних засобів, які експлікують пропозицію з урахуванням рівня фаховості тексту ТД. Це доводить соціальний характер мовленнєвих актів і виводить ілокутивну дію у площину прагматики: текст повинен оптимально виконувати заплановану соціальну функцію та сприйматись реципієнтом як адекватний для комунікативної ситуації. Таким чином, розуміння умов, необхідних для успішної комунікації, базується на природі (по)дії, а успішність мовленнєвого акту зумовлюється комунікативним контекстом, компонентами якого виступають автор і реципієнт. Їхні дії в процесі комунікації, система мови, якою послуговуються комуніканти, мета і планування мовленнєвої діяльності, соціальні ролі комунікантів, релевантність, надійність та якість інформації в текстах ТД.

Для розуміння та зв’язування тексту надзвичайно важливі теми як опорні пункти висловлювання, тому на рівні синтагми інформацію в тестах ТД важливо структурувати за напрямком від «відомого» до «нового», у комунікативному синтаксисі «тема» і «рема», які в тексті комбінуються в ієрархічну структуру темо-ремних реляцій (проста лінійна прогресія; константна прогресія; прогресія з темами, похідними від гіпертеми; прогресія з розщепленою ремою; контекстуальна прогресія (Ф. Денеж)). Комунікативні категорії тема і рема, як правило, збігаються з граматичними категоріями суб’єкта і предиката, тому тема часто виступає у функції суб’єкта, а рема – предиката або об’єкта висловлювання (С. Гьопферіх). Способи формулювання комунікативно-орієнтованого повідомлення обумовлені структурою мови. Так, в українській мові, де слова поєднуються зв’язками керування, узгодження та прилягання, існує більше можливостей для акцентування комунікативної перспективи висловлювання, що дозволяє варіювання його синтаксичної структури. В аналітичній англійській мові слова поєднуються, як правило, зв’язками прилягання та керування, тому синтаксична функція слів у реченні визначається порядком слів, що вимагає його жорсткого упорядкування. Тому для акцентування реми та її екстраполяції на початок речення в англійській мові використовуються розщеплені та псевдорозщеплені речення (С. Грінбаум / Р. Кверк). Аналітико-синтетична німецька мова характеризується зв’язками керування, прилягання та узгодження, тому комунікативна перспектива висловлювання експлікується безособовими реченнями, інверсією, пасивним станом та альтернативними засобами вираження посесивності тощо. Позиціонування теми та реми дозволяє диференціювати висловлювання на об’єктивні та суб’єктивні (П. Блументаль). Перші орієнтовані на реципієнта та починаються з відомої теми, другі – на мовця і починаються, як правило, з невідомої реми. Тому говорять про нейтральний, або немаркований, та експресивний, або маркований, порядок слів у реченні (Дж. П. Конфейс).

Жанрова модель тексту ТД обумовлюється прототипною структурою типів або класів текстів, конвенціоналізованих в межах предметної галузі або типів тексту, специфічних для лінгвокультури, а його глобальний зміст репрезентується на рівні послідовностей концептуально пов’язаних пропозицій, які підпорядковуються макроструктурі та зв’язуються на рівні слів, синтагм, речень і надфразових єдностей реляційними зв’язками різного типу. Змістова, логічна та семантична цілісність тексту забезпечується на рівні когезії, яка диференціюється на референційну та реляційну (Шмітц, 1999). Перша забезпечується в німецькій мові повторним згадуванням мікротем або референтів і репрезентується на мовному рівні повними або частковими рекуренціями та субституціями. Друга – пов’язуванням повнозначних слів, синтагм і речень сімома типами зв’язку: 1) сполучення сурядності: адитивні й альтернативні; 2) сполучення темпоральності (характеризуються відношеннями передчасності, одночасності, наступності дій); 3) сполучення умовності; 4) сполучення однонаправленої причинності: причини, наслідку, модальності, інструментальності, мети; 5) сполучення різнонаправленої причинності: протиставності, допустовості; 6) сполучення специфікації: експлікація, рестрикція; 7) сполучення порівнюваності: порівнювання, пропорційність. На рівні поверхневої структури сегменти тексту пов’язуються засобами когезії, репрезентовані правилами структурування та форматування тексту, правилами правопису, лексико-граматичними засобами зв’язку, специфічними для німецької мови. Так, знаки пунктуації слугують зв’язуванню сегментів тексту, структуруванню семантики висловлювання та вираженню специфічних граматичних значень. Засоби форики та дейксису виконують функцію заміщення чи вказування (артиклі, займенники, прономінальні прислівники та реляційні слова та ін.). Лексико-граматичні засоби зв’язку, репрезентовані прислівниками, прийменниками, сполучниками, частками, дієприкметниками, а також граматичними категоріями часу, способу, стану та ін. виражають граматичні відношення між словами, сполучення реляційної когеренції, відношення дії до дійсності, відношення між діями, об’єктами та суб’єктами та ін. У тексті дисертації інвентаризовано, систематизовано й охарактеризовано засоби когезії, релевантні для експлікації комунікативних смислів, частотних для текстів ТД.

У п’ятому розділі «Контрольовані мови та рестрикція німецьких текстів технічної документації» охарактеризовано спільні та відмінні риси природної і контрольованих мов (КМ), проаналізовано екстралінгвальні чинники формування та сучасні концепції окремих КМ, охарактеризовано основні правила КМ, переваги та проблеми їх промислової імплементації. Запропоновано універсальні правила уніфікації та рестрикції німецьких текстів ТД на ґрунті лінгвістичних методів для роботи не з контрольованими мовами, які можуть розширюватись з огляду на потреби фахової галузі, корпоративної мови, проекту та індивідуального стилю.

Еволюція лінгвістичних технологій та програмного забезпечення, новітні методи аналізу мови, інструменти автоматичного аналізу англійської мови та велика кількість текстів в електронній формі дозволили перетворити англійську мову на інструмент міжнародної комунікації, створити на ґрунті англійської першу КМ і перетворити її на ефективний інструмент маркетингу.

Прототипом сучасних КМ стали койне, Basic English і піджини, які слугували засобом комунікації та адміністративного управління на завойованих територіях і в колоніальних країнах. Ці функції спрощених мов трансформувались у сучасні КМ, завдання яких полягає в наступному: репрезентація та трансфер знання і досвіду для неоднорідної аудиторії фахівців і споживачів; уніфікація та стандартизація корпоративних мов як важливого інструмента іміджу сучасних компаній; оптимізація співпраці технічних авторів на ґрунті єдиної пам’яті автора й уніфікованих одиниць термінологічної номінації; можливість повторного використання та ефективного управління лінгвістичними ресурсами; якісний машинний переклад текстів ТД, створених на основі КМ; зменшення навантаження на реципієнта в процесі опрацювання спрощеного тексту. Велика кількість корпоративних КМ свідчить про їх ефективність у вирішенні проблем глобального інформаційного супроводу продукту: AECMA, Avaya, KANT, Nortel, Océ, Perkins Approved Clear English, Sun Microsystems, Xerox, Ericsson, General Motors, IBM, Kodak, Saab Systems, Siemens, Dassault Aerospace, Scania, Controlled Chinese, Plain Japanese, Simplified Technical Spanish, Упрощённый технический русский та ін.

КМ створюються шляхом уніфікації та рестрикції тексту на базі корпоративних мов, а програми контролю за дотриманням КМ у текстах ТД автоматизують процес продукування якісного оригіналу. В основу КМ покладено 10 універсальних правил: 1) обмеження довжини речення; 2) одне речення репрезентує одну ідею, а одна ідея виражається одним реченням; 3) уніфікація формулювання; 4) уживання граматично повнозначних речень та уникання еліптичних конструкцій; 5) проста граматична структура речення; 6) уживання активного стану; 7) відмова від прономінальної референції; 8) уживання артиклів для ідентифікації іменників; 9) обмеження словника та вживання узуально поширеної нейтральної лексики; 10) дотримання правил правопису. Окреслені правила розширюються з огляду на структуру мови, галузеві норми, потреби корпорації та рівень фаховості комунікації.

КМ диференціюємо з огляду на:



  1. Прагматичні функції мови: а) допоміжні світові мови для ефективної мультилінгвокультурної комунікації та б) спрощені технічні мови для оптимізації інтерфахової та екстрафахової комунікації.

  2. Спосіб опрацювання мови: а) КМ, орієнтовані на людину та б) КМ, орієнтовані на машинне опрацювання. Перші орієнтовані на полегшення ментального опрацювання та візуального сприймання тексту людиною. Це забезпечується уніфікацією, консистентністю, рекурентністю, логічністю, наочністю і простотою формулювання та форматування тексту. Другі покликані забезпечувати ефективний та якісний машинний переклад, що передбачає уніфікацію словника, консистентність і простоту формулювання й усунення всіх типів неоднозначностей (Disambiguität).

  3. Методи рестрикції мови: а) прескриптивні та б) проскриптивні. Перші забороняють все, що не зафіксовано в лінгвістичних ресурсах проекту, напр.: 9 груп правил для AECMA, які регламентують уживання 1) лексичних одиниць; 2) композитів та іменникових словосполучень; 3) дієслів; 4) речень; 5) технічних інструкцій; 6) інформативних або дескриптивних сегментів тексту; 7) формулювання застережень і попереджень про небезпеку; 8) пунктуації; 9) метаправила та інше. Концепція проскриптивних мов (CLAT та ін.) не виключає «свободу формулювання» та реалізується у формі редакційних правил корпорації, покликаних карбувати корпоративну мову на основі рестрикцій правопису, лексикону, правил граматики та стилістики. Такими чином, проскриптивні КМ дозволяють все, що не забороняється експліцитно.

Потенційні можливості створення КМ зумовлюються автентичними характеристиками мови. Так, рестрикція німецької мови ускладнюється складною системою відмінювання іменників, прикметників та дієслів, багатою системою флексій, складним синтаксисом, недостатніми можливостями покриття семантики комбінуванням дієслова з прийменником (відсутність фразових дієслів) та ін. Тому багато корпорацій створюють оригінальні тексти англійською мовою, які перекладаються національними мовами, напр., Bosch та ін.

Крім переваг імплементація КМ має серйозні недоліки. Так, КМ розробляються на замовлення корпорації або адаптуються до її потреб, що вимагає часу та значних коштів; імплементація КМ вимагає інтенсивного навчання персоналу; КМ обмежують свободу формулювання, тому їхня імплементація часто супроводжується психологічним спротивом авторів технічних текстів; рестрикції КМ часто породжують плеоназми, вимагають парафраз і зумовлюють ускладнення синтаксичної структури речення та ін. Проте рестрикція тексту дозволяє формулювати уніфікований текст, зрозумілий для реципієнта та придатний для повторного використання, тому рекомендуємо застосовувати метод уніфікації та рестрикції в процесі роботи не з КМ.

Реципієнт текстів ТД повинен вирішувати певні проблеми в процесі експлуатації продукту, тому в тексті він шукатиме короткий та ефективний шлях до вирішення цих проблем. Скорочувати час пошуку дозволяють формальне та змістове структурування інформації; оптимальні механізми пошуку й навігації в документі, уніфікованість формулювань, візуалізація інформації.

Структурування інформації – основна проблема документів модульного типу, ієрархія топіків у яких варіюється залежно від формальної, логічної та змістової композиції тексту. Це передбачає узгодження й уніфікацію правил структурування топіків та однозначне формулювання метаданих (автор, цільова група, назва документа, версія документа та ін.), які дозволяють ефективно управляти модулями, забезпечують оптимальний пошук необхідних топіків, уможливлюють їхню селективну публікацію з одного джерела (Single-Source-Publishing) у формі цілісного документа, економити час і кошти на створенні нових версій ТД.

Опорними структурними сегментами текстів ТД є зміст, назви розділів і підрозділів, алфавітний та предметний покажчики, глосарій, метакомунікативні висловлювання, покликані оптимізувати пошук інформації в текстах ТД. Заголовки та підзаголовки повинні відтворювати зміст і макроструктуру тексту, а в процесі їх формулювання важливо дотримуватися правил, як-от: позиціонування слів за ієрархічним принципом, використання семантично значущих слів, стислість та економність формулювання, використання двокрапки чи дужок для компресування повідомлення, формулювання за принципом аналогії та гомогенності.

Документ і кожний розділ документа важливо починати зі вступної частини, на яку покладається функція інформування реципієнта щодо релевантності сегмента тексту як джерела інформування.

У текстах необхідно обмежувати тлумачення термінів, які перевантажують текст надлишковою інформацією та ускладнюють його селективне читання для підготовлених реципієнтів. Вирішувати проблему інформування для некомпетентних читачів дозволяють глосарії, а терміни, внесені у глосарій, необхідно маркувати з огляду на тип тексту: гіперпосилання для текстів в електронній формі, метакомунікативні вирази для друкованих текстів.

Алфавітний і предметний покажчики уможливлюють швидкий пошук за ключовими словами, а в процесі їх укладання важливо дотримуватись правил,


як-от: винесення у покажчики ключових слів, які виражають зміст повідомлення, релевантний з позиції потенційного реципієнта; уникання повторів, які ускладнюють пошук через редундантність; включення синонімів, які є узуальними аналогами галузевої термінології.

Метакомунікативні висловлювання відсилають читача до фрагмента тексту іншої тематики, ознайомлення з яким важливе для повноти розуміння певного ситуативного контексту чи вирішення певної ситуативної проблеми. Вони спрощують орієнтування в тексті, оптимізують пошук, забезпечують логічну та концептуальну зв’язність фрагментів тексту, виражають мету і завдання автора, спрощують фаховість тексту через коментар та експлікації; пов’язують вербальну інформацію й ілюстративний матеріал.

Семантична цілісність тексту забезпечується поєднанням тематичних слів як опорних пунктів повідомлення відношеннями ідентичності, включення, сусідства, протиставлення, суміжності, асоціативності. Прагматична функція тексту забезпечується формулюванням тексту з перспективи споживача; обмеженням інформації в тексті до кількості, необхідної для коректної та безпечної експлуатації продукту, її експліцитне зв’язування засобами когеренції та когезії; дотриманням правил комунікативного синтаксису; уживанням прямих мовленнєвих актів та однозначних лексичних і граматичних маркерів ілокуції та модальності; униканням семантичної концентрації та еліптичності висловлювання; рестрикціями граматики і стилю; дотриманням принципів формулювання, як-от: логічність, автентичність, інтерсуб'єктивність, однозначність, аналогія, гомогенність, лаконічність, позитивність, зрозумілість, читабельність, візуалізація, стилізації невербальної інформації, когерентність вербальної та невербальної інформації, семантична наочність та ін.

Уніфікувати правопис скорочень, торгівельних марок, торгівельних знаків, стандартизувати термінотворення дозволяє лексична консистентність. Рестрикція на рівні граматики та стилю, контроль за щільністю пропозицій, консистентність формулювання та марковані списки дозволяють формулювати прості, зрозумілі й однозначні висловлювання, оптимальні для рецепції. Принцип хронологічності формулювання демонструє темпоральні відношення на рівні повідомлення й тексту та дозволяє відмовитись від складних часових форм дієслова та необхідності їх узгодження в тексті. Оптимальне використання граматичних значень забезпечує однозначність формулювання ілокуції. Так, важливо коректно формулювати модальність, статив застосовувати для експлікації результатів, а пасивний стан –процесів; активний стан уживати, якщо агенс важливий та ін.

Комфортність роботи з текстом обумовлюється його зоровим сприйманням і передбачає відсутність типографських помилок, вибір оптимального макета сторінки, формату тексту, а також способів візуалізації вербальної інформації.

Системотехнічні та лінгвістичні ресурси і процедури уніфікації та рестрикції дозволяють створювати якісні тексти мовою оригіналу. Проте їхнє комбінування та специфіка застосування співвідносяться як правила та стратегія гри, яку важливо вміло обирати залежно від комунікативної мети та завдання тексту. Перенесення концепції уніфікації та рестрикції тексту на перекладацьку діяльність гарантує полегшення та якість перекладу

У шостому розділі «Проблеми інтернаціоналізації, локалізації та перекладу текстів технічної документації» обґрунтовано необхідність інтернаціоналізації та локалізації текстів ТД, описано особливості адаптації німецьких текстів ТД до галузевих стандартів української мови. Систематизовано проблеми перекладу німецьких текстів ТД українською мовою, класифіковано та проаналізовано типові помилки в українських перекладах, охарактеризовано їхні причини та запропоновано варіанти їх виправлення.

Технічна локалізація продукту тісно пов’язана з лінгвокультурною та юридичною адаптацією ТД до стандартів галузевої мови перекладу, технічних вимог регіону та законодавства про імпорт продукції, специфікованого для предметної галузі. Тому виокремлюються три напрямки локалізації: програмних продуктів, веб-сторінок і текстів ТД на продукти. Локалізація тексту як форма його адаптації до стандартів лінгвокультури мов перекладу супроводжується двома протилежними тенденціями: інтернаціоналізація оригіналу та його локалізація мовами перекладу. Основна мета інтернаціоналізації – зрозумілість тексту за межами власної культури і заощадження коштів на перекладі та локалізації. Нейтралізація лінгвокультурної специфіки ТД забезпечується дотриманням правил репрезентації інформації, зокрема: відмова від сленгізмів і скорочень; подання одиниць виміру, грошових сум, адрес, номерів телефонів, часу згідно з міжнародними стандартами та ін. Локалізація тексту спрощується формулюванням оригіналу контрольованою мовою і заміною вербальної інформації графічними засобами з урахуванням регіональних значень кольорів, міміки та жестів, які суттєво відрізняються залежно від культури. Поверхнева локалізація стосується мовного рівня, граничить з перекладом, орієнтована на функціональну відповідність оригіналу й перекладу та забезпечується адаптацією метричної системи, а також форматів дат, чисел, грошових одиниць оригіналу до стандартів мов перекладу. Глибинна локалізація скерована на адаптацію тексту до специфічної для культури ментальності, шкали соціальних цінностей, конвенціоналізованих зразків поведінки, норм репрезентації інформації у фахових текстах і на рівні офіційної комунікації регламентується нормами міжнародного та національного права, законодавством про інформаційний супровід продуктів, законами і деклараціями про відповідальність виробника та постачальника перед споживачем. Вона забезпечується спрощенням або ускладненням фаховості та термінологічної насиченості перекладу, уживанням усталених форм звертання до споживача, експресивізацією денотативної інформації, (де)комопресуванням синтаксичної структури тексту, експлікацією або імплікацією семантики оригіналу й обумовлюється популярністю, дефіцитом і конкурентоспроможністю продукту. Так, листки-вкладиші для медичних препаратів німецькою й українською мовами мають ідентичну макроструктуру, але суттєво відрізняються способом репрезентації інформації. Для німецькомовних текстів характерна латентна реклама, конотації ввічливості та семантична наочність, яка забезпечується тлумаченням термінів і паралельним поданням їхніх народних відповідників, парафрастичними повторами релевантної інформації, лексичними маркерами ілокуції, квазі-діалогами, деталізуванням перебігу побічних ефектів та наслідків передозування. Такий спосіб формулювання покликаний полегшувати реципієнту орієнтування в тексті, давати готові відповіді на ймовірні запитання, убезпечувати від неправильної інтерпретації повідомлення.

У розвинених країнах якість перекладу регламентується стандартом DIN EN 15038, ратифікованим Європейським комітетом зі стандартизації (CEN) у 2006 році. Аналіз текстів ТД на продукти від всесвітньо відомих компаній Bosch, AEO, Siemens, Braun, Kärcher та ін., перекладених українською мовою, свідчить про те, що його не дотримуються в Україні. Типові помилки виокремлено з текстів ТД і систематизовано у такій класифікації: 1) рівень правопису: пунктуаційні, орфографічні та друкарські помилки; 2) морфо-синтаксичний рівень: помилки відмінювання та граматична неузгодженість слів у реченні; 3) помилки на рівні перекладу лексики: неправильний переклад лексики і термінології, русизми в українському перекладі; 4) помилки на рівні перекладу фрази: непрямі мовленнєві акти, трансформування функціональної перспективи повідомлення, порушення стилю повідомлення, семантична неузгодженість повідомлення, трансформування модальності повідомлення, додавання інформації, опускання важливої інформації, неправильні граматичні трансформації, нееквівалентний чи неадекватний переклад; 5) помилки на рівні перекладу тексту: неконсистентність формулювання, неузгодженість фрагментів тексту.

У сьомому розділі «Національні лінгвістичні ресурси України та освітній стандарт галузевого перекладу» розроблено рекомендації щодо створення системи національних лінгвістичних ресурсів України й обґрунтовано необхідність модернізації фахової підготовки перекладачів галузевого перекладу в Україні.

Державні установи мають великий архів офіційних текстів, електронних і друкованих термінологічних словників та глосаріїв, шаблонність і стандартизованість яких уможливлює їхнє повторне використання, а інтегрування оцифрованих лінгвістичних ресурсів, лінгвістичних технологій, методів рестрикції, уніфікації та стандартизації контенту і фахівців відповідної кваліфікації дозволяє автоматизувати, управляти процесами продукування та опрацювання багатомовних фахових текстів, якісно покращувати міжінституційну та міждержавну комунікацію і взаємодію. Міжнародна співпраця закладає фундамент для зближення та взаєморозуміння, але вимагає якісного інформаційного супроводу, а міжінституційність комунікації – узгодженості дій. Окреслене обґрунтовує необхідність створення системи національних лінгвістичних ресурсів України, що охоплює: 1) глосарії та словники у формі лексикографічних систем, термінологічні бази даних, енциклопедії та іншу довідкову літературу; 2) авторитетні газети, журнали та фахові видання українською та іноземними мовами; 3) архів державних і міждержавних документів; 4) ресурси пам’яті перекладу, корпуси паралельних текстів, референційні матеріали; 5) структурований архів посилань, орієнтований на інформування користувача щодо якісних джерел інформування в Інтернеті; 6) метапошукову машину, спроможну забезпечувати ефективний пошук ресурсів у системі та Інтернеті. Загальну схему структурно-функціональної декомпозиції системи національних лінгвістичних ресурсів України унаочнює Рис. 4.

Рис. 4. Система національних лінгвістичних ресурсів України

Централізована система забезпечує якість лінгвістичного продукту через координування співпраці профільних відомств та установ, відповідальних за поповнення контенту; стандартизацію методів генерування лінгвістичних ресурсів; співпрацю фахівців відповідної кваліфікації, відповідальних за лінгвістичну та фахову експертизу, коректуру, укладання, редагування й актуалізацію лінгвістичних ресурсів; можливості ідентифікації та моніторингу якості роботи залучених фахівців. Сучасні клієнт-серверні архітектури, високопродуктивні суперкомп’ютерні та хмарні технології уможливлюють її інтегрування в інші віртуальні системи професійної взаємодії та забезпечують широкі можливості доступу до системи лінгвістичних ресурсів для фахівців, які працюють дистанційно та розподілено.

Такий формат централізованої системи лінгвістичних ресурсів стане внеском у розширення європейської політики багатомовності та ще одним кроком до єднання глобального суспільства, оскільки дозволяє швидко створювати якісний мультилінгвальний контент, покликаний вирішувати проблему лакунарності української термінології, її уніфікації, стандартизації та гармонізації, забезпечувати підтримку перекладацької справи в Україні та наближати її до найкращих світових зразків, покращувати внутрішню та зовнішню міжінституційну і міждержавну комунікацію, інформувати громадян України про державну стратегію України щодо внутрішньої та зовнішньої політики.

Сучасні лінгвістичні технології, міждисциплінарність галузі та високі стандарти якості ринку лінгвістичної індустрії стали причиною гармонізації освіти в галузі перекладу в країнах ЄС і впровадження академічними установами ФРН нових спеціальностей, зокрема: «Переклад і прикладна лінгвістика», «Технічне письмо», «Локалізація програмних продуктів». На сучасному етапі якість підготовки фахівців галузевого перекладу та локалізації в країнах Європи забезпечується на трьох рівнях:


  1. Акредитація згідно з вимогами Болонської реформи.

  2. Членство в CIUTI (франц. Conférence Internationale Permanente d'Instituts Universitaires de Traducteurs et Interprètes) [http://www.ciuti.org/], створеній за ініціативи університетів Хайдельберга, Сорбанни та Женеви у 1960 р. для створення можливостей міжнародного обміну, гармонізації освіти в країнах Європи та забезпеченні якісних освітніх послуг, які адаптуються до вимог динамічного ринку.

  3. Сертифікат якості EMT (Europäischer Master «Translation»), який з 2009 р. можуть отримувати навчальні заклади, що спеціалізуються на підготовці перекладачів на магістерських програмах за умови, якщо вони відповідають стандартам EU DGT (Directorate-General for Translation) [http://ec.europa.eu/dgs/translation/index_en.htm].

Навчальні плани спеціальності «Переклад» українських ВНЗ значно відрізняються від європейських через відсутність у них ключових для сучасного періоду дисциплін блоку «Лінгвістичні технології» та «Міжкультурна комунікація», а також через недостатній обсяг навчальних дисциплін, пов’язаних з вивченням лінгвістики фахового тексту, термінологічної діяльності та галузевого перекладу: «Термінознавство та практична термінологічна діяльність», «Лінгвістика фахового тексту», «Культурні аспекти фахового тексту», «Аудіовізуальний переклад», «Системи пам’яті перекладу», «Менеджмент проектами», «Системи управління контентом», «Технологія локалізації програмного продукту й програмні продукти локалізації», «Основи інформатики, концепції та парадигми програмування», «XML та сучасні технології перекладу», «Інформаційні моделі та технологія створення контенту», «Дисципліна за вибором» (спеціалізація): економіка та маркетинг / юриспруденція та міжнародне право / техніка та механіка / медіа-системи та інформаційні технології / медицина та фармакологія тощо.

Необхідність модернізації фахової підготовки перекладачів в Україні зумовлена жорсткою конкуренцією на глобальному ринку праці лінгвістичної індустрії та вимогами, які висуваються до сучасного перекладача: глибокі знання рідної та іноземної мови, спеціалізація та фахові знання у певній предметній галузі, навички інформаційного пошуку та термінологічної діяльності, лінгвокультурні та текстові компетенції, навички міжкультурної комунікації, володіння сучасними інструментами і методами лінгвістичної індустрії, вміння працювати в команді тощо. Гармонізація національних освітніх стандартів з сучасними європейськими стандартами є обов’язком України згідно з умовами Болонської реформи.



Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет