§ 6 Російська філософія XIX

; проблем. Про самобутність російської філософії 
засвідчили впер-} ше «Філософічні листи» Петра Чаадаєва 
( 1794— 1856). Саме в них ; були поставлені такі 
проблеми, що були характерними для російської філософії 
минулого століття. Своєрідність історії Росії Чаадаєв вбачав 
у її культурно-географічному положенні (між Сходом і 
Захо-:■ дом). Чаадаєв один з перших у Росії усвідомив 
необхідність синте-і зу східної і західної культур. Філософія 
Петра Чаадаєва дала поштовх |! розколу в російській 
філософській думці XIX століття і виникнен-I ню в ній в 
30-40-х роках двох протилежних течій — західництва і | 
слов'янофільства. Між цими течіями точилася гостра 
суперечка 1 про історичну долю Росії, її минуле, сучасне і 
майбутнє, про її при-| значення у світі (схема 2.15).
| Представники західництва (західники) виступили за 
ліберальні | реформи, поступову ліквідацію кріпацтва, 
вважаючи за необхідний і неминучий для Росії 
західноєвропейський шлях розвитку. До західників 
належали Борис Чичерін (1828-1904), Тимофій Грановсь-
кий (1813-1855), Василь Боткін(1812-18б9), Іван 
Тургенєв (1818-
1883) та інші Теоретичними джерелами 
західників були філософія історії Шеллінга, Гегеля, 
Фейєрбаха, а також філософсько-соціологічні ідеї Петра 
Чаадаєва. Західництво створило раціоналістичну традицію 
Схема 2.15- Російська філософія XIX — початку XIX століття

в російській філософії, спрямовану на обґрунтування на-
укового знання, прав особистості, громадських свобод, 
соціальної еволюції. Політичним ідеалом представників 
західництва 
були 
конституційні 
буржуазно-
парламентарні держави Західної Європи.
До слов'янофілів належали ОлексійХам'яков (1804-
1860),Іван Киреєвський (1806-1856), Костянтин Аксаков 
(1817-1860), 
Юрій 
Самарін 
(1819-1876), 
ОлександрКошелєв (1806-1883) та інші.
Вони виступили з обґрунтуванням самобутнього 
шляху історичного розвитку Росії, що відрізнявся й у 
чомусь був протилежним західноєвропейському. Вони 
вважали, 
що 
плоди 
цивілізації 
в 
Європі 
в 
загальнолюдському 
вимірі 
обертаються 
скоріше 
втратами, ніж надбанням, бо вони оплачені дуже 
високою ціною — утратою цілісності особистості, 
перетворенням людини з «образу і подоби Божої» на 
просту статистичну одиницю буржуазного ринку.
Слов'янофільство 
є 
оригінальним 
російським 
філософсько-ідеалістичним плином. У його основі лежить 
ідея про месіанську роль російського народу, про його 
релігійну і культурну самобутність і навіть винятковість. 
Вихідну тезу вчення слов'янофілів становить твердження про 
вирішальну роль православ'я для розвитку усієї світової 
цивілізації, позаяк саме православ'я сформувало той 
«російський дух», що створив російську землю в її 
нескінченному обсязі. Слов'янофіли розглядали народ як 
певний постійний набір ідеальних якостей, виокремлюючи 
в ньому особливу незмінну духовну сутність. Призначення 
великих особистостей полягає в тому, щоб бути 
представниками цього народного духу. їхня велич 
насамперед залежить від того, наскільки вони зуміли 
виразити прагнення і бажання народу.
У другій половині XIX століття оформилися два 
напрямки 
в 
російській 

жүктеу/скачать 7 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: