людини другого рівня полягає в тому, що потреба
життєва опосередковується потребою в знаряддях праці
(Пз. п.), а потребу в знаряддях праці можна задовольнити
тільки через діяльність як працю (Дп.). Але праця, що
виникла як
наслідок та засіб, перетворюється на причину
для відтворення нової потреби. А ця нова потреба об'єднує
в собі й удосконалює життєву потребу і потребу в новому
знарядді праці. (На схемі: Пж. —> Пз.п. -> Дп. —»Пж., з.п.) В
сутності людини другого порядку акцентується увага на тому,
що людина — діяльна істота, адже вона виготовляє засоби
для існування.
Ми встановили, що людина — не тільки жива, а й
діяльна істота Однак сутність людини полягає і в тому, що її
праця потребує праці інших людей. Люди можуть
здійснювати виробництво тільки спільно, вступаючи в якісно
нові, порівняно з тваринним світом, взаємозв'язки і зв'язки з
природою. Визначальними в системі суспільних відносин є
виробничі відносини. Але крім них до цієї системи
входять ще, наприклад, шлюбно-сімейні, побутові,
міжособові, між особою і суспільством та багато інших
відносин. Через суспільні відносини налагоджуються і
осмислюються необхідні для діяльності зв'язки,
обмін
інформацією, фіксація набутого досвіду, передача його
від покоління до покоління. Вступаючи в суспільні
відносини, люди, як фізично, так і духовно, творять одне
одного, тобто формують і відтворюють якісну
своєрідність свого життя як суспільного. Завдяки
суспільним відносинам відбувається взаємовплив і
взаємодія індивідів, виявляється і формується спільність
поглядів, думок, настроїв, досягається взаєморозуміння,
здійснюється
передача і засвоєння звичок, з'являється
згуртованість і солідарність. Без цих відносин людина
просто не може існувати. Тому для людини важливо не
тільки задовольнити життєві потреби, але й мати систему
суспільних відносин. Відтворення цих відносин згодом
стає особливою потребою життєдіяльності людей і
перетворюється
на
відносно
самостійну
сферу
життєдіяльності.
Виходячи із сказаного, можна зробити висновок, що
виникнення і розвиток суспільних відносин великою
мірою впливають на формування людини. А це дає нам
право стверджувати, що становлення людини ніби
поглиблюється від сутності другого до
сутності третього
рівня. Умовно цей процес можна сформулювати таю по-
треба життєва, опосередкована потребою в знаряддях праці
і діяльністю як праця, обумовлює потребу в суспільних
відносинах (Псв.) і діяльністю по їх відтворюванню
(Дв.в.), а це веде до народження нової потреби, яка
включає потреби життєві, потреби в знаряддях праці і
суспільних відносинах. (На схемі: Пж. -> Пз.п. -> Дп -» Псв. -
» Дв.в. —> Пж., з.п., с.в.) З цього витікає: людина — суспільна
істота, яка спілкується з подібними собі істотами.
Отже, ми встановили, що людина — діяльна, суспільна
істота. Але і цього мало для розкриття її сутності. Необхідно
звернути увагу ще на таку обставину. Поява матеріального
виробництва й системи суспільних відносин обумовила
потребу в новому типі поведінки. Поведінка — це зовнішній
вияв
діяльності, система дій біологічного індивіда,
спрямована на підтримання свого існування (схема 12.3).
Тваринний тип поведінки характеризується тим, що
потреби задовольняються тут шляхом пристосування до
природи і збирання продуктів природи, які базуються на
системі умовних і безумовних рефлексів, інстинктів.
Тварини взаємодіють з природним середовищем прямо, не
опосередковано. Для людини такий тип поведінки став
недостатнім ось чому. Відносини людини з природою і
задоволення її життєдіяльності опосередковані соціальними
умовами, тобто процесом виробництва і системою
суспільних відносин. За їх допомогою людина не
пристосовується до
середовища, а перетворює його.
Ускладнення взаємозв'язків між суспільством і природою
викликало
необхідність
усвідомлення
людиною
опосередкування своєї життєдіяльності соціальними
умовами життя. З'являється мова як засіб спілкування з
іншими людьми.
Залежність життєдіяльності людини від соціальних
умов викликала до життя такий феномен, як інтерес (від
лаг.рЬаіпотепоп — те,
що має значення).
Інтерес — це
Достарыңызбен бөлісу: