ня, що на землі допомагає узгодити універсальні життєві
цінності з конкретними життєвими ситуаціями.
З точки зору змісту вищого блага вирізняють такі типи
обґрунтування життя (схема 13-4): гедонізм, аскетизм,
евдемонізм, корпоративізм, прагматизм, перфекціоналізм,
гуманізм.
Представники
гедонізму метою життя людини і її вищим
благом вважають насолоду. Представники
аскетизму сенс
життя вбачають у крайньому обмеженні потреб людини,
самозреченні, у відмові її від
життєвих благ і насолод з
метою самовдосконалення або досягнення морального чи
релігійного ідеалу. В основі
евдемонізму лежить
прагнення людини до щастя, що є головною метою
життя.
Корпоративізм сповідує груповий егоїзм, що
вбачає сенс життя в належності до обмеженої спільноти,
для якої головне — приватні інтереси.
Прагматизм
виражає
прагнення
людини
до
вигоди,
блага.
Перфекціоналізм пов'язує
сенс життя з особистим
самовдосконаленням, навіть коли воно здійснюється за
рахунок інтересів інших людей. Представники
гуманізму
спрямовують свої зусилля на утвердження гідності й
розуму людини, її прав на земне щастя, вільний вияв
природних людських почуттів і здібностей.
З точки зору здійснення задуму життя виокремлюють:
оптимізм, скептицизм, песимізм. І
не існує ситуацій, що
були б дійсно позбав-
Схема 124- Типи обгрунтування сенсу життя
лені сенсу — навіть самогубець вірить у сенс коли не життя, то
смерті. Життя і смерть, любов і егоцентризм, етика і аморальність,
осмисленість і абсурд, нігілізм і самопожертва — ці протилежні, але
взаємопов'язані «абсолюти» людського буття явно чи опосередко-
вано детермінують вибір людиною самої себе.
Схематично і досить умовно можна окреслити такі
варіанти
вирішення проблеми сенсу життя в історії людської культури.
1.
Сенс життя споконвічно існує в глибинах самого життя. Для
цього варіанта характерне релігійне тлумачення життя. Єдине, що
робить осмисленим життя і має для людини абсолютний сене, є не
що інше, як активна співучасть у Боголюдському житті. Не перероб
лення світу на основах добра, а вирощування в собі субстанціаль
ного добра, зусилля жити з Христом і у Христі. Бог створив людину
за своїм образом і подобою. І ми своїм життям повинні проявити
його, бо емпіричне життя світу, як писав
Семен Франк, безглузде, як
безладно вирвані з книги сторінки.
2.
Сенс життя перебуває за межами життя. Його можна на
звати «життям заради інших людей». Для"людини життя стає осмис
леним, коли вона служить інтересам родини, нації, суспільства, коли
вона живе заради щастя прийдешніх поколінь. їй небайдуже, що
вона залишить після себе. Недаремно прожити життя — це і продов
житися у своїх нащадках, і передати їм результати своєї матеріаль
ної і духовної діяльності. Але на цьому шляху існує небезпека опи
нитися в ситуації, коли все твоє неповторне
життя перетворюєть
ся на засіб для створення якоїсь ідеї чи ідеалу (це може бути ідея
комунізму, «світлого майбутнього» тощо). Якщо така позиція не по
в'язана з духовною еволюцією людської особистості, людина стає
на шлях фанатизму (історія знає безліч варіантів і класового, і на
ціонального, і релігійного фанатизму).
З-
Сенс життя створюється самим суб'єктом. Цей варіант
можна розуміти як «життя заради життя». Його фундатором був
давньогрецький філософ
Епікур. Жити потрібно так,
вважав
філософ, щоб насолоджуватися життям, отримувати задоволення
від життєвих благ і не думати про смерть. Цінність епіку-
рейської позиції полягає в тому, що вона застерігає нас від си-
туації, за якої пошук сенсу життя відсуває на другий план саме
життя. Життя саме по собі є цінністю, рідкісним дарунком, і
людині до нього слід ставитися з вдячністю і любов'ю. Адже їй
дана можливість переживати неповторність власного існування
в усіх його проявах -- від радощів, злетів і перемог до падін- ; ня,
відчаю і страждань. Разом з тим, епікурейське ставлення до
\
життя, якщо воно позбавлене відповідальності за цей дарунок,
і
утверджує в людині егоїстичну позицію «життя заради
себе» і веде до втрати відчуття його повноцінності.
Об'єктивна логіка розвитку майбутньої цивілізації
передбачає
подальший соціальний, духовний прогрес
людини, утвердження більш гідного людини гуманного
смислу буття. Німецько-французький мислитель
Альберт
Швейцер (1875 — 1965) неодноразово наголошував:
«Завдання сучасників — досягнути справжньої доброти,
жити в згоді з самим собою. Тільки перемога гуманного
світогляду над антигуман-ним дасть нам можливість з надією
дивитися в майбутнє».
Достарыңызбен бөлісу: