Навчальний посібник Київ "Інтерпрес лтд" 2015 ±¢¨

4 
 
1. СУТНІСТЬ ЕКОТУРИЗМУ
 
1.1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ.
ОСОБЛИВОСТІ ЕКОТУРИЗМУ 
Термін “екотуризм” набув поширення у 80-х роках ХХ ст. і з 
того часу стає все уживанішим. На сьогодні існує чимало визначень 
екотуризму. Узагальнивши їх, можна сформулювати таке:
екотуризм
 — це туризм у місця з відносно незайманою природою, до 
цінних у природному відношенні об’єктів з метою отримання задо-
волення від перебування на природі, розширення знань про неї та 
оздоровлення.
Зазначимо, що складова “логос” у понятті “екологічний ту-
ризм” вказує на наявність у ньому наукового змісту. Правильні-
ше вважати, що йдеться про пізнавальну складову.
У більшості джерел сказано, що автором поняття “екологіч-
ний туризм” є мексиканський громадський діяч, економіст та 
еколог Гектор Цебаллос-Ласкурейн (Hector Ceballos-Lascurain). 
Проте гарантовано стверджувати це не варто, оскільки слова 
“екологія” і “туризм” вживають понад 100 років і за цей час 
хтось міг поставити їх поряд. Зрозуміло, що екотуризм виник 
значно раніше за 80-ті роки ХХ ст. 
Певною мірою розвиток екотуризму корелює в часі з розви-
тком екології. Хоча цей науковий напрям існує понад 100 років, 
особливого розвитку він набув з другої половини XX ст., коли 
стрімкий розвиток матеріального виробництва призвів до поміт-
них негативних змін у природному середовищі. Усвідомлення 
цих змін зумовило зростання уваги до природного середовища з 
боку як науковців, так і пересічних громадян.
Порівняно з іншими видами туризму екотуризм має кілька 
особливостей: 
• перебування в місцях з відносно незайманою природою 
або в місцях, які в природному відношенні є цінними та рідкіс-
ними; 
• мінімізація негативного впливу на природу; 
• екологічні освіта та виховання; 
• певна фізична активність; 
• гуманізм; 
• економічна підтримка заходів, спрямованих на збережен-
ня природи, зокрема у відвідуваних місцях.
Розглянемо детальніше, що означають перелічені особливос-
ті. Так, мінімізація негативного впливу на природу передбачає 

5 
низку заходів. Насамперед туристи мають дотримуватися певних 
правил поведінки. Існують обмеження щодо чисельності турис-
тів, особливо якщо йдеться про відвідання екологічно чутливих 
об’єктів. Туристи мусять не залишати сміття у відвідуваних міс-
цях. У багатьох випадках заборонено і куріння. Деяким вимогам 
мають відповідати і транспортні засоби: мінімум шуму і забруд-
нення повітря.
Певна фізична активність, яка необхідна в екотуризмі, ви-
пливає з того, що цікавинки природи звичайно краще зберегли-
ся там, де немає хороших доріг. У будь-якому випадку спів пта-
хів і пахощі квітів краще сприймати безпосередньо, а не через 
вікно автобуса.
Перелічені вимоги та обов’язки дещо обмежують коло лю-
дей, які беруть участь в екотурах. Далеко не всі люди усвідом-
люють важливість збереження природи. Для багатьох — це пусті 
слова, тому і сподіватися на участь в екотурах усіх без винятку — 
марна справа. Достатньо подивитися, як людина поводиться зі 
своїм недопалком на зупинці транспорту, щоб зрозуміти, наскіль-
ки реальна її участь в екотурі.
Особливістю екотуризму від інших видів туризму є специфі-
чний склад не лише учасників, а й організаторів. На них покла-
даються певні вимоги, а саме — володіння знаннями про приро-
ду. Звичайно це знання, які спираються на любов до неї. Без 
цього діяльність гідів втрачає яскравість і ґрунтовність. Досить 
часто гідами і, власне, організаторами екотурів є біологи, крає-
знавці. Між іншім, чоловіки-біологи досить часто носять бороди. 
Перебування на природі сприяє тому, що їх обличчя звичайно 
засмаглі та обвітрені. Отже, організаторів екотурів інколи можна 
вирізнити і за зовнішнім виглядом.
Додамо, що робота гідів з екотуристами цікавіша, ніж зі 
звичайними туристами. Тут наявний зворотний зв’язок і навіть 
взаємозбагачення знаннями та навичками. Досить тісні стосунки 
між гідами і туристами пояснюються порівняно невеликою кіль-
кістю туристів та екскурсантів, можливістю їх неформального 
спілкування під час проходження маршруту. Об’єднує учасників 
турів уже згадана спільність інтересів.
Сформульовані особливості екотуризму дають змогу побачи-
ти його відмінності з близькими за змістом видами туризму. 
Приміром, головною метою природного туризму (краще — при-
родничого) є перебування на природі — насамперед там, де вона 
мало змінена. Однак тут немає дуже важливої складової екотури-
зму, а саме розширення знань про природу. Немає і кількох ін-

6 
ших особливостей, зокрема бережливого ставлення до природи. 
Відповідно до цих особливостей існує спеціалізація в діяльності 
туроператорів. Багато з них організовують лише виїзди на при-
роду. Про те, яким вона буде після, часто не думають.
Ще більшими є відмінності від пригодницького туризму, де 
навіть згадки немає про бережливе ставлення до природи. Цей 
вид туризму передбачає досягнення результату за будь-яку ціну: 
можливість вирубування дерев, випалювання трави, знищення 
представників тваринного світу.
Подібне стосується і спортивного туризму, зокрема гірсько-
лижного. Зрозуміло, що облаштування лижних трас супроводжу-
ється вирубуванням дерев, земляними роботами тощо.
Існують великі відмінності і від так званого зеленого, або, 
як його ще інколи називають, сільського зеленого туризму. В 
останньому разі ці відмінності виявляються у соціально-
економічній сфері — проживанні в сільській місцевості з метою 
ознайомлення з умовами життя, господарювання та звичаями 
місцевих жителів. Як видно, тут інша мета, а відповідно — діяль-
ність і, звісно, результат.
Мінімізація негативного впливу на природу дає змогу відне-
сти екотуризм до так званого м’якого туризму (на відміну від 
жорсткого, в якому основною метою є отримання прибутку). 
Останнє досягається масовістю, комфортом перебування. Від 
звичайного масового туризму екотуризм вирізняється ще й де-
якою уповільненістю, адже його метою є не лише враження, а й 
нові знання. Здобуття останніх потребує певного часу.
Разом з тим потрібно мати на увазі, що різкої межі між еко-
туризмом та іншими видами туризму немає. 
За час, що минув після виникнення екотуризму, виділилися 
його різновиди. Найпоширеніший — рекреаційний екотуризм, 
тобто туризм, в якому найголовнішим є відпочинок на природі. 
Наступний різновид — пізнавальний екотуризм. Сама його назва 
вказує на головну мету — пізнання природи. Тут, зокрема, мож-
на виділити орнітологічний туризм. Відмінним і найменш масо-
вим є науковий екотуризм, а саме участь туристів у наукових 
експедиціях, організованих з метою дослідження природи. В 
останньому разі це не лише споглядання, а й посильна доброві-
льна допомога.
Екотуризм можна поділити на внутрішній і міжнародний, на 
організований і неорганізований. Міжнародний екотуризм зви-
чайно організований, у внутрішньому домінує неорганізований. 
Останній, хоч і дає більше свободи, але має той недолік, що ба-

7 
гато чого залишається поза увагою туристів. Крім того, у ньому 
прослідковується ще одна вада — порівняно невелика природо-
охоронна складова. Досить часто неорганізовані туристи зали-
шають після себе сміття. На жаль, часто до цього додається ще й 
витоптана трава, зламані гілки дерев і залишки вогнищ. 
Умовно в екотуризмі можна також виділити подорожі в не-
займану природу (це властиво для великих країн з порівняно 
незайманими територіями) і подорожі до місць, де природа пе-
ребуває під охороною, зокрема в національні природні парки. 
Останнє характерно для країн Західної Європи.
У будь-якому разі екотуристів насамперед цікавить природа. 
Тому тут недоречні рекламні гасла на кшталт: “Тут дають чудове
справжнє баварське пиво під приголомшливу дійсно баварську 
закуску”. Така реклама радше відіграє зворотну роль: люди, які 
поважають себе і природу, на такі заклики зреагують негативно.

жүктеу/скачать 2.89 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: