На розгляді слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва знаходилося клопотання слідчого провадження № 1-кс/759/173/13 про привід свідка.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19.02.2013 року у задоволенні клопотання відмовлено. Розглянувши дане клопотання, долучені до нього матеріали, слідчий суддя дійшов висновку, що у задоволенні даного клопотання слід відмовити, оскільки під час його розгляду слідчим не було доведено, що існує потреба у вказаних заходах, які виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, а також те, що у слідства відсутня можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження допитати свідка, пояснення якого можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні так, як слідчим не надано суду доказів, у який спосіб свідок Петров М.Ю. викликався слідчим, за якою підтвердженою адресою його місця проживання або перебування у встановленому законом порядку, чи були поважними причини неявки свідка, підтвердження про отримання або неотримання повістки свідком.
Аналогічним прикладом відмови слідчим суддею у задоволенні було клопотання слідчого провадження № 1-кс/759/235/13 про здійснення приводу, яке знаходилося на розгляді слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13.03.2013 року у задоволенні клопотання відмовлено, оскільки в поданому клопотанні про здійснення приводу підозрюваного та матеріалах кримінального провадження відсутні докази того, що Дзиндзя А.І. був викликаний у встановленому порядку та повідомлений про необхідність з'явитися до слідчого відділу, відсутні підтвердження отримання ним повістки про виклик, відсутні докази, які підтверджують ухиляння підозрюваного від явки до слідчого відділу, а також слідчий не надав жодних доказів направлення на вказану в клопотанні адресу повістки про виклик, що свідчить про невжиття належних заходів для виклику підозрюваного у встановленому порядку до слідчого.
При зверненні до суду з клопотаннями про тимчасовий доступ до речей і документів слідчими не виконуються вимоги ч.2 ст.93 КПК, згідно якої сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових дій), витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
В переважній більшості випадків слідчі з урахуванням наданих їм повноважень безпосередню не звертаються до фізичних та юридичних осіб з метою отримання вказаних у їх клопотаннях документів, а у судовому засіданні не доводять, що речі або документи до яких просять доступ перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи; самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження, у зв’язку з яким подається клопотання, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні; не становлять собою або не включають речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю.
Крім того, слідчими необґрунтовано зазначається у клопотаннях про їх розгляд без участі осіб у володінні яких перебувають певні речі або документи. Клопотання містять формальні посилання на можливість знищення особами речей та документів, однак вони жодним чином не підтверджені будь-якими доказами.
Так, 08 квітня 2013 року в провадження слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва надійшло клопотання старшого слідчого СВ ДПІ у Оболонському районі міста Києва ДПС про надання тимчасового доступу до документів (справа №756\5234\13-к).
Ухвалою слідчого судді Оболонського району міста Києва від 11 квітня 2013 року у задоволенні вказаного клопотання відмовлено, оскільки у судовому засіданні не було доведено необхідності до тимчасового доступу до документів зазначених слідчим з урахуванням вимог ст.ст.86, 93 КПК України.
21 травня 2013 року в провадження слідчого судді надійшло клопотання слідчого СВ Оболонського РУ ГУМВС України в місті Києві про надання тимчасового доступу до речей і документів (справа №756\7030\13-к).
24 травня 2013 року ухвалою слідчого судді Оболонського району міста Києва у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.
Підставою для відмови в задоволенні клопотання, стало те, що слідчим, не доведено, що майно, яке зазначено в клопотанні на час розгляду знаходиться за адресою: місто Київ, проспект Героїв Сталінграду, 6-А, корпус 1, тобто що відшукувані речі перебувають і використовуються у зазначеному в клопотанні приміщенні. Також, слідчим не вказано та не додано до клопотання відповідних документів, які б підтверджували, що ним вживались будь-які інші заходи спрямовані на встановлення іншим способом істини у кримінальному провадженні, таким як допит осіб, на які є посилання у клопотанні та додатках з урахуванням того, що з часу внесення відомостей до ЄРДР минув значний проміжок часу. Також, у клопотанні слідчий просить надати доступ до певних документів з можливістю їх вилучення, не зазначаючи жодного, що також свідчить про безпідставність та необґрунтованість клопотання.
26 червня 2013 року в провадження слідчого судді надійшло клопотання слідчого СВ Оболонського РУ ГУМВС України в місті Києві про тимчасовий доступ до документів (справа №756\8950\13-к).
27 червня 2013 року ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва у задоволенні зазначеного клопотання відмовлено, оскільки в судовому засіданні слідчим та прокурором не було доведено неможливості іншими способами з’ясувати обставини, необхідні для встановлення істини по даному кримінальному провадженню, з урахуванням положень ст.93 КПК.
Також підставою відмови у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту є той факт, що в судовому засіданні було встановлено, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 05.02.2013 року старшому слідчому було надано дозвіл на доставку на затримання з метою приводу підозрюваного Вострікова A.B., проте ухвала на даний час не виконана, підозрюваного Вострікова A.B. до суду не доставлено. Таким чином, враховуючи вимоги Кримінального процесуального кодексу України, слідчий суддя вважає, що дане клопотання старшого слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту задоволенню не підлягає.
12 березня 2013 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшло клопотання старшого слідчого Деснянського РУ ГУ МВС України в м.Києві Скоробогача В.М., узгоджене з прокурором Ковальчуком О.С., про тимчасовий доступ до речей і документів TOB "Ліапроф", які знаходяться у володінні ДПІ у Печерському районі м.Києва.
Згідно ч.4 ст. 132 КПК України для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя зобов'язаний врахувати можливість без застосовання заходів забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.
Однією з причин відхилення даного клопотання було те, що з клопотання і доданих матеріалів не вбачалось, що слідчий перед зверненням до слідчого судді використав надані йому повноваження по збиранню доказів і намагався дістатись потрібних йому речей і документів шляхом витребування та отримання їх від підприємств або службових осіб, тобто, без застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
15 серпня 2013 року до суду надійшло погоджене з прокурором Левошко І.В. клопотання слідчого Деснянського РУ ГУ МВС України в м.Києві Лук'янченко Л.В. про тимчасовий доступ до речей і документів, які знаходяться у володінні ВАТ "Збербанк Росії" і містять банківську таємницю про рух коштів на рахунку потерпілого.
Однією з причин відхилення даного клопотання було те, що таку інформацію слідчому може надати сам потерпілий без звернення до слідчого судді і застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Також, на розгляді слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва знаходилося клопотання слідчого провадження № 1-кс/759/165/13 про здійснення тимчасового доступу до речей.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15.02.2013 року у задоволенні клопотання відмовлено, оскільки слідчий у клопотанні не зазначив опису та інших відомостей для можливості визначити конкретні золоті сережки, доступ до яких просить надати. А тому це свідчить про необґрунтованість та безпідставність клопотання.
Основними причинами відмови в задоволенні клопотань про арешт майна є порушення слідчими вимог ст.171 КПК, згідно якої у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: підстави, у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання. Зазначені вимоги органом досудового розслідування не виконуються, у більшості випадків слідчими не додаються до клопотання документи, що підтверджують право власності на майно. А також, при розгляді клопотань зазначеної категорії в судовому засіданні слідчим та прокурор не доводять необхідності накладення арешту на майно, яке вилучено наприклад під час обшуку, з урахуванням вимог ч.7 ст.236 КПК.
В провадження слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва 12 квітня 2013 року надійшло клопотання слідчого СВ Оболонського РУ ГУМВС України про накладення арешту на контейнери, що належать ДП «Бест Альтернатива» (справа «756\5427\13-к).
15 квітня 2013 року ухвалою слідчого судді Оболонського району міста Києва відмовлено у задоволенні вказаного клопотання. Зазначена ухвала мотивована тим, що слідчий та прокурор у судовому засіданні жодним чином не довели підстави, у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна. Крім того, з документів та матеріалів, якими обґрунтовується клопотання вбачається, що контейнери були вилучені та передані на зберігання ДП «Бест Альтернатива», що на думку слідчого судді унеможливлювало їх знищення, втрату чи пошкодження.
Вказана ухвала слідчого судді була оскаржена до суду апеляційної інстанції та 25 квітня 2013 року ухвалою Апеляційного суду міста Києва її скасовано. Постановлено нову, якою задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на контейнери.
15 березня 2013 року в провадження слідчого судді надійшло клопотання старшого слідчого СВ ДПІ у Оболонському районі міста Києва ДПС про арешт майна, а саме документації фінансово-господарського характеру (справа №756\3971\13-к).
18 березня 2013 року ухвалою слідчого судді Оболонського району міста Києва у задоволенні клопотання відмовлено.
Вказана ухвала мотивована тим, що слідчий суддя накладає арешт саме на тимчасове вилучене майно на підставі ст.ст.167,170 КПК, а оскільки в судовому засіданні було встановлено, що документи, які вказані слідчим у клопотанні не є тимчасово вилученим майном, підстав для задоволення клопотання не вбачалось.
Зазначена ухвала в апеляційному порядку не оскаржувались на набрала законної сили.
Підставами для повернення клопотань про арешт майна стали те, що клопотання слідчого не відповідали вимогам ст. 171 КПК України, оскільки в них не були зазначені підстави накладення арешту, не зазначено ідентифікуючих ознак майна, не додані документи, що підтверджують право власності на майно, або те, що майно, яке належить арештовувати, набуто в результаті вчинення кримінального правопорушення, тощо.
Відповідно до ч. 3 ст. 172 КПК України слідчими суддями вказані клопотання поверталися прокурору для усунення недоліків (справи №№ 1-кс/760/2249/13, 1-кс/760/2342/13 Солом’янського районного суду м. Києва).
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 171 КПК України слідчий (прокурор) у своєму клопотанні про арешт майна має назвати документи, які підтверджують право власності на майно, що підлягає арешту. Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини визначає: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».
Саме не надання підтверджуючих відомостей про власника майна ставало найчастішою причиною відмови у задоволенні клопотань про накладення арешту.
Водночас, у тих випадках, коли в клопотанні йшлося про арешт декількох одиниць майна і суд, встановивши належність однієї з цих одиниць особам, причетність яких до конкретного кримінального правопорушення не була встановлена органом досудового слідства, слідчі судді відмовляли в задоволенні клопотання в частині цього майна.
В ході проведення узагальнення встановлено, що в цілому слідчі судді відповідно до вимог КПК України відмовляючи в задоволенні цієї категорії клопотань, належним чином обґрунтовують свої висновки.
Досить поширеними є випадки, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасними та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду, особи, про майно яких йдеться в клопотанні, не повідомлені про підозру (справи № 1-кс/760/1218/13, 1-кс/760/2945/13).
Крім того, відмовляючи в задоволенні клопотань про ареш тимчасово вилученого майна на підставі п. 2 ч. 1 ст. 169 КПК України, іноді не зазначали про необхідність його повернення.
Через відсутність юридичних підстав було відмовлено в задоволенні клопотання про арешт тимчасово вилученого майна (транспортного засобу), оскільки відповідно до ч. 1 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. Як було встановлено під час розгляду клопотання слідчим суддею, автомобіль був вилучений 15.01.2013 р., а клопотання подане слідчим до суду 17.01.2013 р., тобто з порушенням вимог зазначеної норми процесуального закону (справа № 1-кс/760/155/13 Солом’янського районного суду м. Києва).
До найбільш поширених причин відмови в задоволенні клопотань про застосування запобіжних заходів слід віднести не доведення слідчим ризиків, передбачених ст.177 КПК, а прокурором відповідно і обставин зазначених у ст.194 КПК. У клопотаннях до доданих до них матеріалів не містяться обґрунтування застосування саме таких запобіжних заходів, які орган досудового розслідування просить обрати відносно підозрюваних, при можливості застосування більш м’яких запобіжних заходів, передбачених КПК.
Є випадки коли, при зверненні до суду з клопотаннями про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчі не звертають увагу на положення ч.2 ст.183 КПК, яка передбачає обмеження щодо певних категорій осіб у застосуванні до них саме такого заходу, тим не менш наполягають на його задоволенні.
В провадження слідчого судді 27 березня 2013 року надійшло клопотання старшого слідчого СВ Оболонського РУ ГУМВС України в місті Києві про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання відносно підозрюваного Кирилюка Б.О. (справа№756\4419\13-к).
27 березня 2013 року ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено.
Дана ухвала мотивована тим, ні клопотання, ні додані до нього матеріали не обґрунтовують та не доводять існування ризиків, передбачених ст.177 КПК, а саме що підозрюваний буде переховуватись від органів досудового слідства та суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Не доведені зазначені ризики слідчим та прокурором і в судовому засіданні.
15 березня 2013 року в провадження слідчого судді надійшло клопотання слідчого СВ Оболонського РУ ГУМВС України в місті Києві про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного Машкаринця М.М. (справа №756\3962\13-к).
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 15 березня 2013 року в задоволенні клопотання слідчого відмовлено та до підозрюваного застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання.
Постановляючи дану ухвалу, слідчий суддя виходив з вимог п.3 ч.2 ст.183 КПК, відповідно до якої запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину середньої тяжкості, тому в задоволенні клопотання було відмовлено. Але, з урахуванням особи підозрюваного та доведеністю прокурором обставин, передбачених ст.194 КПК, слідчим суддею застосовано до Машкаринця М.М. запобіжний захід – особисте зобов’язання.
Вказана ухвала слідчого судді була оскаржена до суду апеляційної інстанції та 02 квітня 2013 року ухвалою Апеляційного суду міста Києва залишена без змін.
16 серпня 2013 року до Деснянського районного суду м. Києва надійшло погоджене з прокурором клопотання слідчого Деснянського РУ ГУ МВС України в М.Києві Самохвала Д.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до Булгакова М.О.
Підозрюваний був доставлений в суд під конвоєм з Київського СІЗО, де він перебуває за вироком Деснянського районного суду м.Києва від 22.07.2013 року за ч.2 ст.309 КК України.
Клопотання було відхилено в зв'язку недоведенням слідчим існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Так, до клопотання не були додані документи, передбачені ч.З ст.184 КПК України, а саме, копії матеріалів, якими слідчий обґрунтовує доводи про те, що підозрюваний, який на даний час засуджений до позбавлення волі і вже перебуває під вартою за попереднім вироком, може за таких обставин переховуватись від органів досудового розслідування і суду і ухилятись від явки за викликом слідчого та суду.
Можливе направлення Булгакова М.О. до колонії за попереднім вироком не відноситься до ризиків, які враховуються при обранні запобіжного заходу, і для досягнення слідчим згаданої мети необхідно застосувати іншу процедуру, передбачену законом.
Підставами для відмови у задоволенні клопотань слідчого про обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту були не врахування слідчими положень ч. 2 ст. 181 КПК України, за якими такий запобіжний захід може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
З цих підстав Солом’янським районним судом м. Києва відмовлено в задоволені клопотання щодо гр. В (справа № І-кс/760/2278/13), який підозрювався у вчиненні кримінального правопорушення невеликої тяжкості, а санкцією інкримінованої йому ч. 1 ст. 125 КК України не передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Через те, що на час розгляду клопотання № 1-кс/760/3369/13 слідчим не було надано доказів того, що гр. К є підозрюваним по кримінальному провадженню та йому вручено постанову про пред'явлення підозри, в задоволенні клопотання було відмовлено.
Відповідно до п. 1 ч. З ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обгрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Враховуючи те, що прокурор не довів слідчому судді Солом’янського районного суду м. Києва те, що на момент розгляду клопотання № 1-кс/760/1816/13 існувала обґрунтована підозра щодо гр. П. у вчиненні кримінальних правопорушень, яка внесена до ЄРДР відповідно до вимог Закону, слідчий суддя визнав заявлене даного клопотання передчасним та відмовив в його задоволенні.
Слідчі судді Голосіївського районного суду м. Києва відмовляли в задоволенні клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження , в зв’язку з необґрунтованістю заявлених клопотань , та недоведеністю існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості , що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження .
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 28.05.2013 року було відмовлено в задоволенні клопотання слідчого Голосіївського РУГУ МВС України в м. Києві про допит свідка в кримінальному провадженні.
Підставою відмови у задоволенні клопотання про допит свідків під час досудового розслідування в судовому засіданні є той факт, що слідчим у заявленому клопотанні не було наведено виняткових обставин, які б свідчили про те, що в майбутньому буде унеможливлено допит в суді даного свідка або ж відсутність такого допиту на стадії досудового розслідування зможе об'єктивно вплинути на повноту чи достовірність показань останнього.
Також, як вбачається з матеріалів клопотання на даним момент в рамках кримінального провадження будь-яка особа про підозру не повідомлялася, а відповідно допит свідків в суді можливий тільки зі стороною обвинувачення, що є порушенням основоположних засад КПК України, які регламентовані главою 2, параграфом 3 глави 3.
Причинами відмови у задоволенні клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчими суддями Дніпровського районного суду м. Києва є недотримання вимог чинного КПК України.
Так, в клопотанні про продовження строку тримання під вартою відносно Кривошеї К.С. з положень п. 1 ч. 1 ст. 41 КПК України вбачається, що слідчий, прокурор зобов’язані забезпечити участь захисника у кримінальному провадженні у випадках, якщо відповідно до вимог статті 52 цього Кодексу участь захисника є обов'язковою. Згідно п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України обов’язковою є участь захисника у кримінальному провадженні щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад не здатні повною мірою реалізовувати свої права.
У постанові Пленуму ВСУ від 24 жовтня 2003 року № 8 «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві», зазначено, що під особами, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізовувати право на захист, необхідно розуміти, зокрема осіб, які хоча і визнані осудними, але мають психічні вади, що перешкоджають самостійно захищатися від обвинувачення.
В судовому засіданні слідчим було зазначено про те, що Кривошея К.С, доставити до суду не вдалося за можливе. Відомості ж про те, чи залучався захисник у поданих до суду матеріалах відсутні, а тому суд позбавлений можливості з'ясувати його анкетні дані, інформація про наявність у нього свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю і імовірні підстави його допуску в даному кримінальному провадженні, передбачені КПК України.
Іншим прикладом є клопотання про поміщення Іщенко Л.Г. до Київського міського центру судово - психіатричних експертиз, з якого вбачається, що старший слідчий звернувся до слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва з даним клопотанням з порушенням порядку, встановленого вимогами кримінального процесуального кодексу України для визначення психічного стану підозрюваного, хоча, за наявності підстав, передбачених ч.2 ст. 242 КПК України, слідчий не був позбавлений можливості відповідно до порядку, встановленого вимогами ст. 243 КПК України самостійно залучити експерта для визначення психічного стану підозрюваної.
Підставами відмови у задоволенні клопотання про відсторонення від посади є, здебільшого, недостатність підстав для відсторонення підозрюваної особи від займаної посади, а також недоведеність, що дійсно існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді відсторонення від посади, а також потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого.
Підставами відмови у задоволенні клопотання про проведення обшуку зокрема, є те, що слідчим не наведено які саме речі, документи планується відшукати, яке значення для досудового розслідування мають відшукувані речі і документи, які саме відомості, що можуть бути доказами під час судового розгляду, містять відшукувані речі і документи, в тому числі, що відшукувані речі і документи знаходяться саме у зазначеному слідчим в клопотанні в приміщенні. Також, у клопотаннях слідчого відсутні достовірні дані про те, хто є фактичним володільцем приміщення, в якому проводитиметься обшук та яке відношення має імовірний володілець до вище зазначеного досудового розслідування, що суперечить п. 5, 6 ч. 3 ст. 234 КПК України.
Достарыңызбен бөлісу: |