Закон України "Про організаційно-правові основи бо­

г) одержувати інформацію з автоматизованих інформа­ційних і довідкових систем та банків даних, створюваних Верховним Судом України, Генеральною прокуратурою України, Антимонопольним комітетом України, Фондом державного майна України, міністерствами, відомствами, іншими державними органами України;

д) у разі одержання фактичних даних про організовану злочинну діяльність для перевірки їх витребовувати та одержувати від державних органів, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій (незалежно від форм власності) інформацію і документи. Витребовувані доку­менти та інформація повинні бути подані негайно або не пізніше 10 діб.

3. За матеріалами оперативно-розшукової діяльності та кримінальних справ спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю мають право подавати до суду заяви про скасування реєстрації і припинення діяльності суб'єктів підприємництва, а також за наявності підстав, передбачених Законом, подавати до суду позови про визнан­ня недійсними угод у порядку, встановленому законодав­ством України.

4. При здійсненні боротьби з організованою злочинністю співробітники спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ і Служби безпеки України мають право:

а) за письмовим розпорядженням керівника відповідно­го спеціального підрозділу входити за службовими по­свідченнями на територію, у приміщення, склади та схо-

вища підприємств, організацій і установ (крім іноземних, дипломатичних представництв) незалежно від їхньої відом­чої належності та форм власності, на контрольно-пропускні пункти прикордонних військ та митниць, а також у вироб­ничі приміщення громадян, які займаються підприєм­ницькою діяльністю;

б) за постановою та з санкції відповідного прокурора по нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділа­ми по боротьбі з організованою злочинністю, а у невідклад­них випадках — з наступним повідомленням прокурора протягом доби в разі загрози знищення, приховування або втрати предметів чи документів, які можуть бути викорис­тані у розкритті та розслідуванні злочинної діяльності, на строк до 10 діб опечатувати архіви, каси, приміщення (за винятком жилих) чи інші сховища, брати їх під охорону, накладати арешт на грошові кошти та інші цінності фізич­них та юридичних осіб, вилучати предмети і документи зі складанням відповідного акта. Копії акта вручаються гро­мадянину чи представнику підприємства, установи, орга­нізації.

5. Оперативні управління, відділи та відділення спеці­альних підрозділів мають повноваження органу дізнання. Спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочин­ністю можуть порушувати і розслідувати, передавати че­рез відповідного прокурора по нагляду за виконанням за­конів спеціальними підрозділами за підслідністю в інші органи внутрішніх справ і Служби безпеки України кримі­нальні справи про виявлені ними злочини, у такому ж по­рядку витребовувати і приймати від них до свого прова­дження кримінальні справи про злочини, вчинені органі­зованими злочинними угрупованнями. Питання вирішен­ня спорів про підслідність зазначених кримінальних справ регулюються цим Законом і Кримінально-процесуальним кодексом України.

Органи державної податкової служби в установленому законом порядку мають такі права:

1) здійснювати на підприємствах, в установах і органі­заціях незалежно від форм власності та у громадян, у тому числі громадян — суб'єктів підприємницької діяльності, перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг, по­казників електронних контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку зі споживачами, та інших документів незалеж­но від способу подання інформації (включаючи комп'ютер­ний), пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, наявності свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальних доз­волів (ліцензій, патентів тощо) на її здійснення, а також одержувати від посадових осіб і громадян у письмовій формі пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час перевірок; перевіряти у посадових осіб, громадян до­кументи, що посвідчують особу, під час проведення пере­вірок з питань оподаткування; викликати посадових осіб, громадян для пояснень щодо джерела отримання доходів, обчислення і сплати податків, інших платежів, а також проводити перевірки достовірності інформації, одержаної для занесення до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів.

Періодичність таких перевірок та проведення обстежень виробничих, складських, торговельних та інших примі­щень встановлюється Державною податковою адміністра­цією України.

Орган державної податкової служби може запрошувати громадян, у тому числі громадян — суб'єктів підприєм­ницької діяльності, для перевірки правильності нарахуван­ня та своєчасності сплати ними податків, інших платежів. Письмові повідомлення про такі запрошення направляють­ся громадянам рекомендованими листами, в яких зазнача­ються підстави виклику, дата і година, на яку викликаєть­ся громадянин;

2) одержувати безоплатно від підприємств, установ, організацій, включаючи Національний банк України та його установи, комерційні банки та інші фінансово-кре­дитні установи, від громадян — суб'єктів підприємниць­кої діяльності довідки, копії документів про фінансово-гос­подарську діяльність, отримані доходи, видатки підпри­ємств, установ і організацій незалежно від форм власності та громадян про розрахункові, валютні та інші рахунки, інформацію про наявність та обіг коштів на цих рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни ва­лютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності, та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, інших платежів у порядку, визначеному законо­давством, входити в будь-які інформаційні системи, зок­рема комп'ютерні, для визначення об'єкта оподаткування;

одержувати безоплатно необхідні відомості для форму­вання інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів від підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, включаючи Національний банк України, його установи, комерційні банки, та громадян — суб'єктів під­приємницької діяльності — про суми доходів, виплачених фізичним особам, і утриманих з них податків, інших пла­тежів; від органів, уповноважених проводити державну реє­страцію, а також видавати спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) на здійснення деяких видів підприємниць-


52


53


Розділ 2

Поняття, зміст та сутність інформаційного права

3) обстежувати будь-які виробничі, складські, торго­вельні та інші приміщення підприємств, установ і органі­зацій незалежно від форм власності та житло громадян, якщо вони використовуються як юридична адреса суб'єкта підприємницької діяльності, а також для отримання до­ходів. У разі відмови керівників підприємств, установ, організацій і громадян допустити посадових осіб органів державної податкової служби для обстеження зазначених приміщень і обладнання та неподання документів про отри­мані доходи і проведені витрати органи державної подат­кової служби мають право визначати оподатковуваний дохід (прибуток) таких підприємств, установ, організацій та громадян на підставі документів, що свідчать про одер­жані ними доходи (прибутки), а стосовно громадян — із урахуванням оподаткування осіб, які займаються аналогіч­ною діяльністю; відмови у проведенні документальної пе­ревірки чи недопущення посадових осіб органів державної податкової служби для обстеження приміщень, що вико­ристовуються для одержання доходів або пов'язані з утри­манням інших об'єктів оподаткування незалежно від їх

місцезнаходження, обладнання, електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем, що застосовують­ся для розрахунків за готівку із споживачами, вагокасових комплексів, систем та засобів штрихового кодування;

неподання органам державної податкової служби та їх посадовим особам бухгалтерських звітів, балансів, подат­кових декларацій (розрахунків), декларацій про валютні цінності, звітів про застосування електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем та інших доку­ментів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, ін­ших платежів;

непред'явлення свідоцтв про державну реєстрацію суб'єк­тів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (лі­цензій, патентів тощо) на її здійснення, сертифікатів відпо­відності електронних контрольно-касових апаратів, комп'ю­терних систем;

порушення підприємством, установою, організацією, громадянином — суб'єктом підприємницької діяльності встановленого законом порядку реєстрації в органі держав­ної податкової служби як платників податків, відсутності обліку об'єктів оподаткування або коли існує реальна за­гроза витрачання коштів чи відчуження майна, вилучення яких у встановленому законом порядку є єдиним засобом відшкодування збитків, завданих державі у зв'язку з не­платоспроможністю юридичної особи, що перевіряється;

4) вилучати (із залишенням копій) у підприємств, уста­нов та організацій документи, що свідчать про прихову­вання (заниження) об'єктів оподаткування, несплату по­датків, інших платежів, та вилучати у громадян — суб'єктів підприємницької діяльності, які порушують порядок за­няття підприємницькою діяльністю, реєстраційні посвід­чення або спеціальні дозволи (ліцензії, патенти тощо) з наступною передачею матеріалів про порушення органам, Що видали ці документи;


54


55


Розділ 2

Поняття, зміст та сутність інформаційного права

6) надавати Інформацію з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов'язкових платежів іншим державним органам відповідно до чинного законо­давства.

У названих законах законодавець дає визначення низ­ки правопорушень у сфері інформаційних відносин з ме­тою упередження можливих негативних проявів у ході здійснення інформатизації.

Отже, інформаційне законодавство в Україні сформовано.

Зазначимо, що наведений перелік законодавства щодо регулювання суспільних інформаційних відносин далеко не повний. Залежно від потреб дослідження до переліку можна додати й інші закони, які регулюють інформаційні відносини в конкретний галузі.

Розвиток положень інформаційного законодавства набуває втілення в системі під законних нормативних актів, що приймаються відповідними державними органа­ми влади. Серед них зазначимо Державну програму розвит­ку української мови та інших національних мов в Україні на період до 2000 р. У ній було намічено заходи щодо утвер­дження державної української мови та використання інших національних мов у науці й інформатиці, інформації, кни­говидавничій справі та зв'язку. Передбачалося зміни­ти ставлення до мовознавчої науки, прискорити її розви­ток, розширити наукові дослідження з актуальних проблем української мови та інших національних мов, а також поліп­шити роботу щодо охорони фондів і пам'яток мов.

Міністерству юстиції України, Інституту держави і пра­ва Академії наук України, прокуратурі, МВС разом з Това­риством української мови імені Тараса Шевченка в пункті

17 Програми пропонувалося до 1 липня 1991 р. підготува­ти та внести до Ради Міністрів УРСР пропозиції про вста­новлення відповідальності за порушення законодавства України про мови, а також приведення законодавчих актів України у відповідність до Закону "Про мови".

Пункт 62 Програми визначав спеціальні завдання щодо упорядкування національних інформаційних ресурсів (фондів) для Академії наук України, Головархіву, Мінфіну, Держкомекономіки, Держпостачу в 1991—2000 pp.

Для охорони пам'яток мов, дослідження, збереження та популяризації їх передбачалося створити такі фонди:

а) Республіканський фонд реставрації та консервації особливо цінних рукописів і видань на базі Центральної наукової бібліотеки імені В.І. Вернадського за участю Цен­трального державного історичного архіву України;

б) Інформаційний фонд пам'яток української мови на базі Центрального державного історичного фонду України та Академії наук України;

в) Державний машинний фонд української мови та літе­ратури на базі Академії наук України;

г) Республіканський фонд територіальних і спеціальних діалектів, літературної мови тощо.


56


57


Розділ 2

Поняття, зміст та сутність інформаційного права

Інформаційне право в юридичній науці є міжгалузевою комплексною дисципліною, об'єкт дослідження якої — це суспільні відносини, предметом яких є інформація. Сьо­годні інформаційне право як наука динамічно розвиваєть­ся, його основні положення перебувають у стадії форму­вання. Значний вплив на інформаційне право як науку мають галузеві науки: конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне право. Окремі положення інформаційного права базуються на теоретичних засадах міжгалузевих інституцій законодавства та юридичної нау­ки: господарського, підприємницького і комерційного пра­ва, права інтелектуальної власності тощо.

Водночас, положення інформаційного права та право­вої інформатики впливають на формування нових інсти­туцій у провідних галузях права, зокрема щодо з'ясуван­ня сутності нових соціальних явищ інформаційного су­спільства (правове регулювання).

Міжгалузевий зв'язок інформаційного права визна­чається за юридичною доктриною поділу права на галузі права як міжгалузевий комплексний інститут (субінсти-тут) між конституційним, адміністративним, цивільним, трудовим та кримінальним правом.

Інформаційне право тісно переплітається з іншими міжгалузевими комплексними інститутами: правом влас­ності та його складовою — правом інтелектуальної влас­ності; патентним правом на інтелектуальну промислову власність; авторським правом тощо.

2.5. МЕТОДИ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА

Методи інформаційного права визначаються залежно від контексту змісту категорії: як науки, як галузі суспільних відносин, що набуває відображення у відповідних право­вих нормах; як навчальної дисципліни.

Провідним методом інформаційного права вважається метод комплексного застосування методів конституційно­го, адміністративного, цивільного, трудового та криміналь­ного права.

Значний вплив на формування методології інформацій­ного права має інформатика — наука про закономірності, принципи і тенденції інформаційних процесів та автома­тизації їх на основі комп'ютерних технологій та технологій зв'язку.

Серед них можна назвати методи формування гіперсис-тем, алгоритмізації, комп'ютерного моделювання, приклад­ного системного аналізу, методи формування соціальних систем на основі критичної маси інформації тощо.

На межі інформатики і права сьогодні формуються такі науки, як правова інформатика, криміналістична інформа­тика, тектологія (теорія організації інформаційної безпеки) тощо.

Розділ З

СТРУКТУРА НАУКИ

І НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

"ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО"

Структура науки і навчальної дисципліни "Інформа­ційне право" визначається з позицій системного підходу з урахуванням положень, розроблених наукою. Обсяг тем для вивчення визначається на основі часу, виділеного для цієї дисципліни відповідно до програми навчального за­кладу. Модельна навчальна програма дисципліни подаєть­ся у додатку.

Структура науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право" 59

3.1. ОБ'ЄКТ, ПРЕДМЕТ І СИСТЕМА НАУКИ І НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО"

Об'єкт і предмет науки і навчальної дисципліни "Інфор­маційне право" визначається відповідно до суті інформа­ційного законодавства.

Об'єкт — суспільні інформаційні відносини.

Провідний предмет, (об'єкт) суспільних відносин — інформація.

Безпосередніми предметами є конкретні види та фор­ми інформації щодо конкретних інформаційних відносин, інформаційної діяльності тощо.

Система інформаційного права як науки перебуває у ста­дії формування та розвитку. Але структурно, відповідно до традицій юридичної науки, вона має включати дві частини:

60

3.2. МЕТОДОЛОГІЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВА

Методологія інформаційного права також перебуває у стадії розвитку. Об'єктивно вона поєднує методологічні засади права, інформатики, тектології (теорії організації соціальних систем), соціальної кібернетики та інших гу­манітарних і технічних наук.

У теоретиків права, які дотримуються традиційної док­трини поділу права на галузі (за принципом: норма права — інститут права — галузь права), виникає питання, що озна­чає категорія "гіперсистема", яке її місце в системі права згідно з теорією права. Відразу зазначимо, що категорія "гіперсистема права" відносно нова, теорія права, тради­ційна для нашої країни, її не знала. Вперше цю концепцію нами апробовано на формуванні теорії інформаційного пра­ва України, вона зародилася на основі здобутків правової інформатики — науки про застосування досягнень інфор­матики у правотворчій та правозастосовній діяльності, ав­томатизації інформаційного забезпечення їх.

Відповідно до теорії гіперсистем висувається теза про існування права у вигляді великих, складних, ієрархіч­них багатопорядкових підсистем, що формуються з галу­зевих інститутів права. Ця категорія вводиться в теорію права України на засадах юридичної концепції існування і формування правових субінституцій — автономних міжгалузевих комплексних інститутів права, щодо яких галузеві інститути є агрегуючими підсистемами. За цією концепцією сьогодні формується система всього законодав­ства України, в якому набувають втілення нові суспільні відносини. Тобто Верховна Рада України приймає закони, які є системоутворюючими чинниками публічно-правового регулювання комплексного змісту в окремих суспільних відносинах на основі доктрини поділу права на провідні галузі.

Структура науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право" 61

Методологічна основа інформаційного права щодо з'я­сування нових соціальних явищ базується на теорії циві-лізаційного підходу. Відповідно до цього підходу визнача­ються адаптовані положення системного підходу, зокрема такі постулати: стадійність (визначення меж стадій чи то за хронологічним, чи то за територіальним або іншим множин­ними чинником), полілінійність та унікальність (чинники, що характеризують особливість, відмінність) розвитку люд­ства.

Виходячи з цих методологічних чинників, можна за­значити, що на межі третього тисячоліття чітко визначи­лись основні проблеми людства і сценарії подальшого роз­витку планетарної (глобальної) цивілізації. Прискорюють­ся процеси самоорганізації нового етапу розвитку культу­ри суспільства (як образу цивілізації) — інформаційного суспільства, ноосферні чинники якого можуть стати своє­рідними гарантами сценарію м'якого виходу з планетар­ної кризи, якою завершено розвиток глобальної індустрі­альної цивілізації.

Сьогодні методологія наукових досліджень поряд з ви­користанням перевірених часом традиційних методів і підходів потребує нових для усвідомлення складних соціаль­них процесів, які мають і культурологічно-правову спрямо­ваність. У цих умовах пошук та аналіз нових парадигм пізнання цілком природні. Визначимо кілька з них, які вплинули на розкриття поняття, сутності та змісту предме­та (об'єкта) дослідження.

Останнім часом вчені все більше приділяють увагу од­ному з найбільш інтегральних спрямувань методології ви­вчення соціального буття — соціальній синергетиці.

62

самоорганізації соціальних систем; пояснення становлен­ня нових структур у відкритих соціальних системах на за­садах пошуку співвідношення потреб та інтересів різних суб'єктів соціальних відносин: людини, соціальних груп, суспільства, держави, світового співтовариства.

Під соціальною самоорганізацією розуміються процеси виникнення і функціонування систем, сформованих різни­ми чинниками (а не одним — керівним) у просторово-часо­вих вимірах та певному колу осіб. Одним із постулатів си­нергетики є те, що всі системи перебувають у мінливих ста­нах, поблизу від особливих критичних точок (точок біфур­кації), навколо яких динаміка систем стає вкрай несталою. У цих умовах система під дією найнезначніших (маргіналь­них) та випадкових впливів може кардинально і зовсім непередбачено змінити свій стан. Такий перехід у соціаль­них системах характеризується як виникнення нового по­рядку зі старого, який віджив свій час.

Синергетика передбачає якісно іншу картину світу по­рівняно з тими уявленнями, які лежали в основі як кла­сичного, так і некласичного природознавства та суспіль­ствознавства (сформованого у першій половині XX ст.). Образ світу постає як множина нелінійних процесів.

Важливе пізнавальне значення мають такі методологічні постулати синергетики щодо соціальних систем:

• неможливо традиційними детерміністськими метода­ми описувати еволюцію складно організованих систем;

• розвиток цих систем виявляє можливість альтернатив­них шляхів, що передбачає свободу вибору та відпові­дальність людини, громади, суспільства, людства;

• неможливий абсолютний контроль (особливо з одного центру) будь-якої сфери реальності, в тому числі й розвит-

Структура науки і навчальної дисципліни "Інформаційне право" 63

ку суспільства, який був проголошений традиційною нау­кою, особливо теорією соціального управління та соціаль­ною кібернетикою;

• у критичних точках (точках біфуркації) несталості соціальних систем діяльність кожної людини або групи людей може мати вирішальне значення в макросоціальних змінах (роль особистості в історичному процесі, змін су­спільства);

• збільшується відповідальність певної громади і люд­ства в цілому за долі універсуму, оскільки вони в змозі ціле­спрямовано уникати біфуркаційних станів, особливо в со­ціальній сферах, суттєво впливати на екологію (еволюцію природи та суспільства).

Велику роль у формуванні методології науки інформа­ційного права відіграють як гуманітарні (філософія, філо­софія права, соціологія, когнітологія, праксеологія тощо), так і фізико-математичні науки, особливо технічна та біологічна кібернетика, інформатика тощо, на межі яких формуються нові наукові дисципліни, через які адаптують­ся їхні методології до конкретної сфери суспільних відно­син щодо інформації.

64

Зміст та завдання навчальної дисципліни "Інформацій­не право" визначаються залежно від напрямку освіти, фа­хового спрямування підготовки кадрів, кількості навчаль­ного часу, що відводиться на навчальну дисципліну та відповідно до структури науки інформаційного права.

Завдання навчального курсу можна подати таким чином.

1. Теоретичне визначення в основах системи правового регулювання соціальних інформаційних відносин.

2. Визначення в понятійному апараті та природі інфор­маційного права, його зв'язку з іншими традиційними інститутами і галузями права.

3. Формування у студентів навичок щодо застосування норм інформаційного права в майбутній практичній діяль-. ності.

Концепція навчального курсу ґрунтується на науковій доктрині, згідно з якою як система права виокремлюється міжгалузевий комплексний інститут в інститутах тради­ційних галузей публічного права України: конституційно­го, адміністративного, цивільного, трудового та криміналь­ного.

Окремий аспект визначається щодо міжнародного інфор­маційного права як відносно автономного інституту міжна­родного публічного та приватного права.

Розділ 4

ВПЛИВ ПРАВОВОЇ ІНФОРМАТИКИ НА ФОРМУВАННЯ ПРАВА

4.1. ВИКОРИСТАННЯ ЗДОБУТКІВ ПРАВОВОЇ ІНФОРМАТИКИ ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Необхідність створення сучасної системи інформаційно-аналітичного забезпечення державного управління, у тому числі законотворчої та правозастосовної діяльності, зумов­лена потребою формування відповідного наукового напрям­ку. В науці цей напрямок знайшов своє місце у такій міжга­лузевій комплексній дисципліні, як правова інформатика. Вирішення проблем розбудови організаційних основ держа­ви викликало потребу формування відповідної нормативно-правової бази. Це, у свою чергу, зумовило потребу піднесен­ня якісного рівня та скорочення технологічного циклу пра-вотворчого процесу (аналізу, експертизи, обґрунтування) з наступним розглядом у відповідних органах державної вла­ди проектів нормативних актів. Нагальною потребою стало своєчасне інформування структур державної влади, суспіль­ства і громадян про чинні закони та підзаконні акти, тлума­чення їх.

Починаючи з 1990 р. у Верховній Раді України функціо­нує, послідовно розвивається та удосконалюється інфор­маційно-аналітична система, яка охоплює весь цикл зако­нотворчої та правозастосовної діяльності.

5 — 4-1260

Система надає послуги не лише структурним підрозді­лам Верховної Ради України, а й іншим користувачам у дер­жавних та недержавних організаціях, установах, закладах, підприємствах та окремим фізичним особам як в Україні, так і за її межами.

Запропонована комп'ютеризована система інформацій­но-аналітичного забезпечення законотворчої та правоза-стосовної діяльності оригінальна, окремі рішення захище­но авторськими свідоцтвами, функціонування її неоднора­зово демонструвалося на міжпарламентських, міжнарод­них виставках та конференціях.

Інформаційно-аналітична система законотворчої та пра-возастосовної діяльності визначається великим обсягом систематизованої інформації, складністю алгоритмів пере­творення даних, великою кількістю користувачів. Вона на­лежить до відкритих систем, безперервно обслуговує в ре­альному часі правотворчий та правозастосовний процеси.

Опрацювання потоків цієї інформації охоплює низку етапів, кожний з яких має специфічні алгоритми та техно­логічні операції. Так, робота над законопроектом тільки в підрозділах Верховної Ради України охоплює близько ста різних операцій з опрацювання даних, кожна з яких є важ­ливою для розробки якісного нормативно-правового акта.

Якщо процес правотворення розглядати у зв'язку з організаційною структурою різних гілок державної влади, то складність алгоритмів синхронізації та реалізації їх на практиці значно зростає.

Для повного і своєчасного збирання достовірних даних, опрацювання їх у процесі творення правових норм ство­рені й розвиваються:

• інформаційна база, що охоплює фонди правової, со­ціально-економічної та іншої інформації, дані про пробле­ми і процеси в житті суспільства, наслідки дії чинних пра­вових актів та ін.;

• сучасні методи і засоби опрацювання даних;

• технічні комплекси і засоби зв'язку.

У процесі розроблення нормативно-правових актів за­лежно від значення проблем і ситуацій, які потрібно вирі­шити, бере участь велика кількість співавторів-розробників, тобто реалізується модель колективного розуму.

Для підтримки нормотворчого процесу в складі системи інформаційно-аналітичного забезпечення законотворчої та правозастосовної діяльності (СІАЗ) розроблено та впрова­джено низку функціональних та забезпечуючих підсистем.

Ця підсистема надає можливість залучати до творчого процесу фахівців — виконавців та зацікавлених осіб, які бажають чи функціонально зобов'язані працювати з цим документом. Отже, із застосуванням такої комп'ютеризо­ваної технології кожна пропозиція, проект закону або інший документ проходять експертизу, одержують пози­тивну (негативну) оцінку шляхом голосування народних депутатів.

• "Реєстрація та контроль проходження законопро­ектів" — для обліку, аналізу, безперервного відстежуван-ня та контролю за проходженням законопроектів у Вер­ховній Раді України відповідно до регламенту та порядку денного;

• "Контроль за проходженням документів у підрозді­лах" — для аналізу вхідної та вихідної кореспонденції, внутрішніх документів в окремому підрозділі або парла­менті, а також контроль за виконанням доручень посадови­ми особами з відстеженням термінів виконання, аналізу та інформування;

• "Контроль виконання доручень та запитів народних депутатів України та інформування".

Інформаційно-аналітичний комплекс "Вибори" — для автоматизації опрацювання даних про вибори в частині оперативної реєстрації кандидатів і відомостей про них, їхні програми; обліку та аналізу результатів виборів, а та-

кож зв язку з регіонами для приймання результатів голосу­вання за допомогою засобів електронної пошти.

Комплексно в автоматизованій системі вирішуються окремі управлінські завдання у структурних підрозділах ("Кадри", "Бухгалтерія" та ін.).

У складі СІАЗ формується інтегрована база даних (підсис­тема інформаційного забезпечення), яка вже зараз забез­печує необхідною інформацією з наявних електронних фондів юридичної, соціально-економічної та іншої інфор­мації, у тому числі:

• відомчих нормативних актів;

• зарубіжного законодавства;

• каталогів літератури;

• фондів інформаційних агентств світу;

• стенограм засідань Верховної Ради України, інших зібрань,обговорень;

• пропозицій до законопроектів;

• результатів голосувань;

• програм народних депутатів, партій;

• статистичних даних міністерств, відомств, соціологіч­них досліджень;

• звернень, скарг і пропозицій громадян, організацій та інших масивів даних, що містять проблемні питання, на­явні в державі і суспільстві.

Інтегрована база даних надає можливість отримувати різноманітні аналітичні довідки з інформаційних об'єктів "Сесія", "Законопроект", "Закони та підзаконні акти", "Де­путат", "Політичні групи та фракції", "Органи влади" та ін.

Підсистеми технічного, системного, мережевого комп'ю­терного програмного забезпечення орієнтовані на доведен-

• на локальні ПЕОМ у вигляді протоколів поновлення;

• з використанням локальної мережі та мережі Інтер-нет;

• на компакт-дисках;

• електронною поштою у вигляді окремих файлів чи протоколів.

Головним завданням комп'ютерних сітьових технологій нині є вирішення проблеми забезпечення можливості до­ступу до різноманітних ресурсів комп'ютерної мережі — масивів даних, пристроїв друку, електронної пошти, при­кладних систем і т. ін., незалежно від фізичного місцезна­ходження користувача. Передбачається, що це завдання стане ще гострішим у зв'язку з активним розширенням спек­тра електронних комп'ютерних сітьових послуг, які пропо­нуються різними організаціями.

Вже тепер зі свого робочого місця можна отримати різно­манітні дані з будь-якої точки земної кулі, здійснити пе­редплату на отримання в електронному вигляді регуляр­них новин від тисячі інформаційних агенств тощо. Все це можливо завдяки всесвітній мережі Інтернет.

Комп'ютерна мережа СІАЗ є однією з найбільших серед діючих в організаціях державної влади, вона оснащена най­сучаснішою технікою і новітніми інформаційними техно­логіями. Мережа розгалужена у восьми будинках Верхов­ної Ради.

Основні принципи побудови комп'ютерної мережі Вер­ховної Ради України такі:

• висока пропускна спроможність передачі даних;

• ізоляція інформаційного трафіку для кожного будинку;

• ізоляція інформаційного трафіку для кожного повер­ху в будинку;

• управління комп'ютерною мережею з центрального вузла;

• інтеграція комп'ютерної мережі Верховної Ради Украї­ни в регіональну (м. Києва), республіканську комп'ютерні мережі України та світу;

• захист від несанкціонованого доступу.

Комп'ютерна мережа СІАЗ має доступ до глобальної мережі Інтернет, яка швидко набуває популярності та може використовуватись як для збирання різноманітної інфор­мації, так і для надання послуг. Ця "інформаційна супер-магістраль" забезпечує доступ до інформаційних ресурсів та надає можливість користувачам спілкуватися, співпра­цювати.

Доступ до інформації надається з автоматизованих ро­бочих місць (комп'ютерів) секретаріатів постійних комі­тетів, фракцій, груп та підрозділів Верховної Ради. Інтегра­ція комп'ютерної мережі СІАЗ у світовий інформаційний простір, крім суто інформаційного, має істотне політичне та економічне значення для України. СІАЗ робить свій вне­сок у розвиток мережі Інтернет в Україні, використовуючи різні засоби для збирання та розповсюдження інформації. Ці засоби надають інформацію про послуги та ресурси, до­ступні на WWW-сервері Верховної Ради України, а також доступ до ресурсів в інших місцях розташування.

На WWW-сервері Верховної Ради України є:

• інформація про Україну;

• доступ до ресурсу;

• юридична правова бібліотека (закони та підзаконні акти України).


72
Розділ 4

Інформаційний бюлетень містить:

• законопроекти;

• нормативні акти України;

• стенограми засідань та результати поіменних голосувань;

• Конституції країн світу.

Довідкова інформація включає:

• відомості про політичні партії Україні;

• бібліографію.