Основи інформаційного права України: Навч посіб. B. C. Цимбалюк, В. Д. Гавловський, В. В. Гриценко та ін.; За ред. М. Я. Швеця, Р. А. Калюжного та П. В. Мельни­ка. — К.: Знання, 2004. — 274 с

Вужчим за змістом щодо поняття "інформаційно-пра­вова культура" можна вважати поняття "правова культу­ра в умовах формування кіберцивілізації" (правової е-куль-тури) особистості. Умовно визначимо такий зміст останньої категорії.

Сьогодні інформаційно-правова культура особистості — це позитивна частина правосвідомості та її прояв у пра­вомірній діяльності, висловлюваннях і поведінці у глобаль­ному кіберпросторі.

Без сумніву, інші дослідники можуть дати й інші ви­значення інформаційно-правової культури особистості, ос­кільки (повторімося спеціально) це складне соціальне яви­ще. Наше завдання — визначити для політиків, науковців, практиків проблему, яку слід вирішити, у тому числі на рівні законодавства.

Інформаційно-правова культура суспільства також над­звичайно складний феномен. Вона пов'язана із суспільною правосвідомістю, з формами реалізації і застосування пра­вових норм, зі станом законності та правопорядку, з пра-вотворчою діяльністю, її інформаційним забезпеченням, з демократією, суспільною ментальністю тощо.

На суспільному рівні до структури інформаційно-пра­вової культури входять всі позитивні правові явища, що набувають прояву у правовій інформації, в тому числі знан­ня основ теорії права, системи права і системи законодав­ства, кращих здобутків теорії правотворення.

5.3.2. Формування правосвідомості

та інформаційної культури за допомогою права

Формування правосвідомості суспільства відбувається через формування правосвідомості особистості, в тому числі у сфері інформаційних правовідносин. Цей процес у суспільстві відбувається як стихійно, так і в результаті цілеспрямованої діяльності недержавних громадських

формувань, держави, її органів і установ у ході здійснен­ня ними інформаційної діяльності. Завдання формуван­ня інформаційно-правової культури — передавання від по­коління до покоління добрих звичаїв у формі правових знань, поваги до права і закону, соціально-правової актив­ності.

У цьому постійному соціальному процесі можна виок­ремити умовно низку чинників.

Насамперед на формування правосвідомості та інформа­ційно-правової культури впливає весь процес реалізації і застосування правових норм державними органами, процес правотворчості, стан законності та правопорядку, розвиток суспільних правовідносин. Цей процес значною мірою сти­хійно впливає на формування правосвідомості та правової культури особистості. Практика реалізації правових норм, зокрема у сфері інформаційних правовідносин, надзвичай­но ефективно впливає на формування правових знань, пра­вових орієнтирів, позицій і установок особистості.

Вплив може бути негативним, коли норми права, на­приклад у сфері інформаційних відносин, державними чиновниками формуються необґрунтовано і келейно. І нав­паки, коли до формування норм публічного права (особли­во на рівні законодавства) залучається широке коло нау­кової громадськості, престиж державних органів високий, і вплив, як правило, позитивний.

При переході до розбудови соціальне орієнтованої дер­жави, громадянського, демократичного суспільства поси­люється необхідність формування правосвідомості та право­вої культури всіх суб'єктів суспільних відносин, оскільки без них неможливо побудувати такі державу і суспільство.

За останні роки недостатній рівень інформаційно-пра­вової культури у багатьох державних діячів, політиків зу­мовив кризу в економіці, а також у політичній системі. Ця криза негативно позначилась на формуванні правової куль­тури і правосвідомості багатьох суб'єктів суспільних відно-

Багато людей в умовах економічної кризи залишаються безробітними, без засобів до існування, що значною мірою штовхає їх до правового нігілізму і правопорушень. На цей процес негативно впливає також низький рівень інформа­ційної культури (правова ентропія у владних структурах) щодо формування законодавства, повільний хід адмініст­ративних реформ у суспільстві, сліпе перейняття досвіду інших країн, без урахування ментальності, правової куль­тури нашої країни.

Можна, звичайно, проголосити якийсь рік роком пра­ва, як це було в нашій країні у 1995 р. Але у когнітивному аспекті виникає питання: наступні роки, що, можуть бути роками безправ'я?

Щодо інформаційного забезпечення підвищення рівня правової культури населення слід зазначити, що останні­ми роками збільшився випуск юридичної літератури, під­ручників, окремих збірок законодавства та інших норматив­них актів, у тому числі на компакт-дисках, через Інтернет тощо.

Проте на цей процес негативно впливає інший чинник — нестабільність законодавства, необгрунтоване прийняття нових законів, які суперечать раніше прийнятим, що ство­рює конфлікт юридичних норм. У когнітивному аспекті слід зазначити, що законодавці не задумуються над про­стим питанням: чи може нормальна людина осягнути всю сукупність норм законодавства та мати оперативний доступ до всіх нормативно-правових актів?

Таким чином, у процесі стихійного формування право­свідомості та правової культури особистості, у тому числі у сфері інформаційних правовідносин, відбуваються як негативні, так і позитивні явища, зумовлені станом роз-

витку юридичної науки, правової доктрини щодо розумін­ня системи суспільних відносин.

Слід також зазначити такий негативний фактор: фахівці з будь-якої вузької наукової юридичної інституції, науко­вої дисципліни намагаються надати їй статус галузі права. У своїй спеціалізації вони доходять до того, що принижу­ють та ігнорують статус таких історично визначених істин­них галузей права, як публічне і приватне, конституцій­не, цивільне, адміністративне, трудове та кримінальне (уго-ловне).

Актуальність правового аспекту інформаційної культу­ри визначається тим, що всі соціальні процеси — еко­номічні, психологічні, інформаційні, технологічні та ін., що виникають, відбуваються і припиняються в суспільстві, державі потребують правового регулювання. Ці процеси з'являються, розвиваються, удосконалюються і відмира­ють чи ліквідуються у правовому середовищі (правовому полі), на його базі. При цьому виникає потреба урегулю­вання суспільних відносин з урахуванням необхідності визначення правил поведінки людей, співвідношення їхніх, потреб та інтересів з потребами та інтересами окремих со­ціальних корпорацій, суспільства, держави, міжнародно­го співтовариства.

З розширенням меж публічно-правового регулювання суспільних відносин відбуваються істотні зміни характеру і змісту правового регулювання. У науці та практиці з'я­вилося поняття "правове забезпечення суспільних інфор­маційних відносин".

Правове забезпечення суспільних інформаційних відно­син — це діяльність відповідних суб'єктів суспільних відносин щодо формування комплексу норм правил по­ведінки, прав і обов'язків учасників у сфері суспільних інформаційних відносин.

Правові норми забезпечують відповідній соціальній сис­темі нормативно-правовий статус, регулюють розробку, впровадження, ефективне функціонування та подальший

розвиток суспільних інформаційних відносин згідно з по­ставленою метою.

Зазначимо, що право як регулятор суспільних відносин можна охарактеризувати під різним кутом зору, з різних підходів, у різних аспектах. Категорію "право" можна роз­глядати у кількох аспектах: як інституціональний норма­тивний регулятор, як соціальну цінність, як управлін­ський засіб тощо.

Але слід пам'ятати, що право в соціологічному аспекті перш за все є регулятором поведінки людей. Тобто, вихо­дячи з положень теорії гри, право визначає роль кожного учасника конкретної соціальної одиниці: людини, групи людей (корпорації) та інших соціальних утворень. Прак­тична роль права полягає в тому, що воно є мірою юридич­не дозволеної правомірної поведінки людей у конкретних соціальних утвореннях (сім'я, громада, колектив, суспіль­ство, держава та ін.).

Відображаючи співвідношення потреб особи, суспіль­ства, колективу (як форми корпорації), право є масштабом потрібної, бажаної поведінки, масштабом суспільної і дер­жавної дисципліни, об'єднувачем співвідношення потреб усіх членів суспільства в процесі життєдіяльності.

Право також визначає юридичні умови підтримання та охорони встановленого в державі правопорядку. Такі вла­стивості права, як нормативність, інформативність, чітка визначеність, висока матеріальна і фінансова забезпе­ченість з боку держави, дають змогу широко використову­вати його як засіб організації суспільних відносин. При реалізації суспільних відносин є потреби використання права, юридичних форм для розв'язання найрізноманітні­ших суспільних (економічних, політичних, культурних та ін.) проблем. До найважливіших проблем правового ре­гулювання належать захист безпеки конституційного ладу як основи реалізації інтересів особи, суспільства, держави від будь-яких посягань, у тому числі у сфері інформацій-

Щодо загальноорганізаційного значення права, то цей його аспект як засобу забезпечення суспільних інформа­ційних відносин постійно зростає і зростатиме. Інформаційні суспільні відносини зумовлюють рівень всебічного розвит­ку виробничих сил, зрілості культури суспільних відно­син, налагодження культури господарського механізму, що є критеріями визначення рівня сучасної інформаційної цивілізації певної країни. У комплексі це має утворювати зміст напрямку стратегічного курсу держави на перспек­тиву і не може бути здійсненим без досконалого, науково обґрунтованого механізму правового регулювання.

Правове забезпечення електронно-обчислювальних (комп'ютерних) інформаційних систем як складових сис­тем вищого порядку — соціального управління — вирішує взаємопов'язані й водночас відносно самостійні завдання.. Серед цих завдань визначають такі:

• збирання та систематизація правової інформації щодо регулювання суспільних відносин у межах умовно визна­чених підсистем;

• визначення функцій, що мають виконуватися систе­мою органів соціального управління;

• обсяг правової регламентації процесів створення, впро­вадження, експлуатації та удосконалення комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем тощо.

Неврахування у минулому цих положень викликало низ­ку проблем не тільки правового, а й організаційного та інженерно-технічного характеру.

На рівні правової доктрини у нашій країні визначено, що правові відносини в умовах інформатизації регламен­туються як республіканськими органами державної вла-

ди, так і органами управління інших рівнів, у тому числі установ, організацій, підприємств.

У науковому і практичному аспектах значущість тако­го юридичного підходу зумовлена тим, що є можливість змістовніше зрозуміти роль права у використанні досягнень науково-технічного прогресу в різних сферах суспільної діяльності. Також є можливість побачити типове, універ­сальне у складі правового забезпечення будь-якої галузі суспільних відносин.

Нерідко правове забезпечення ігнорують, створюючи та розвиваючи автоматизовані (комп'ютерні) інформаційні системи в державному управлінні. У результаті, особливо у разі зміни кадрів, виникають проблеми забезпечення функціонування цих систем. Трапляються випадки, коли такі системи просто виключаються з інформаційних про­цесів державного управління. Система управління "ско­чується" до примітивних (паперових та ін.) технологій інформаційного забезпечення. Говорити сьогодні про якість функціонування такої системи управління марно.

Правовий аспект державного управління соціальними системами у контексті державної інформаційної політики складається, серед іншого, з визначення таких провідних компонентів:

• напрямків функціонування та розвитку соціальних систем;

« цілеспрямованого й упорядкованого формування їх.

Публічна врегульованість і порядок як такі необхідні для будь-якого соціального процесу, особливо, якщо він має набути суспільної стійкості та незалежності від простого випадку (маргінального фактора) чи свавілля окремих індивідів. Не є винятком й інформаційні правовідносини в умовах формування кіберцивілізації.


132


133


Розділ 5

Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права

Отже, розвиток соціального регулювання супрово­джується формуванням відносно незалежних (від економіч­ного базису, матеріального виробництва) регулятивних механізмів, які ускладнюються й удосконалюються у міру необхідності узгодження задоволення економічних, куль­турних та інших потреб, які виникають під час розвитку суспільства в цілому.

У світі поширені різні правові системи регулювання. Кожна країна розробила та вдосконалила в ході історично­го розвитку, з урахуванням його особливостей, менталіте­ту народу, свою культурну систему права. Проте є дві най­більш поширені євро-атлантичні системи, що сформували­ся на засадах давньоримського права: англо-американська та європейська континентальна.

З проголошенням незалежності Україна постала перед вибором шляхів формування власної правової системи. Ви­никло питання, яку із зазначених моделей вибрати. Прак-

тика правотворення у нашій країні, зокрема на законодав­чому рівні, пішла шляхом застосування у комплексі окре­мих здобутків англо-американської та європейської моде­лей. Наприклад, поряд із збереженою континентальною тра­дицією кодифікації законодавства, з'явилася велика кількість спеціальних законів щодо сфер суспільних відно­син. Не становить винятку й інформаційне законодавство. Відповідно, на розвиток цих законів органами державної виконавчої влади приймаються підзаконні нормативні акти.

Слід звернути увагу на те, що сам стан розвитку право­вого регулювання залежить також від двох важливих еле­ментів: наявності та якості засобів регулювання і потреб об'єкта регулювання, тобто стану суспільних відносин, які необхідно упорядкувати.

Розгляд питання про роль права у формуванні інформа­ційної культури можна забезпечити такими взаємопов'я­заними напрямками:

• якісною характеристикою права (щодо публічно-пра­вового (державного) та приватно-правового регулювання);

• знанням його можливостей (зокрема на рівні держав­ного права, його галузей);

• характеристикою відносин (зокрема тих, що виникають);

• характеристикою системи органів управління (їхніх юридичного статусу, функцій, повноважень);

• іншими чинниками.

У сучасних умовах роль права і культури регулювання суспільних інформаційних відносин значно підвищується, що зумовлено потребою чіткого упорядкування соціальних процесів з метою прискорення соціально-економічного роз­витку.

З наукового погляду, цінність публічного (державного) права визначається тим, наскільки воно здатне задовольни-


134


135


Розділ 5

Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права

Право єднає діалектичне пов'язані, суперечливі тен­денції, які складаються з необхідності забезпечення куль­тури організованості, ментальності населення (дисциплі­ни, свободи, активності, розуміння рівності людей тощо).

Право (і публічне, і приватне) можна розглядати як нор­мативний регулятор, який є критерієм юридичне право­мірної та неправомірної поведінки і нормативною основою та гарантом суб'єктивних юридичних прав.

У цілому, з погляду теорії гіперсистем, право можна розглядати як розгалужену ієрархічну систему (гіперсис-тему) взаємопов'язаних суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, їхні гарантії, широкий арсенал засобів та ме­тодів взаємодії в суспільних відносинах.

У когнітивному аспекті право формує у свідомості всіх суб'єктів суспільних відносин відповідні механізми регу­лювання співвідношення потреб та інтересів усіх учасників (суб'єктів) суспільних відносин. Воно, з одного боку, має стимулювати масову творчу активність окремих індивідів, відкрити простір для проявів ініціативи й самостійності, а з іншого — забезпечити високу організованість і чіткий порядок у суспільних відносинах.

Значущість ролі права як відображення державної полі­тики реалізується через різні чинники системи правового регулювання, тобто шляхом реалізації системи правових засобів, за допомогою яких здійснюється результативне регулювання соціальних відносин.

Важливо зазначити, що здійснення можливостей права багато в чому залежить від комплексу об'єктивних і суб'єк-

тивних факторів, які на практиці зумовлюють один одно­го. Серед цих факторів виділяють такі:

• досягнутий рівень економічного розвитку країни;

• стан ментальної культури — сприйнятливість певних груп населення країни до потреб у новаціях всієї соціаль­ної системи, суспільства;

• рівень соціально-політичної та державницько-ідейної єдності членів суспільства;

• ступінь цивілізованої зрілості суспільних відносин;

• рівень правової культури громадян та керівників усіх ланок соціального управління, їхнє ставлення до закону, законності, діяльності юридичних інституцій;

• правова ментальність, що набуває втілення у виборі учасниками суспільних відносин як найбільш діючих за­собів та методів дозволеної і не забороненої законодавством поведінки тощо.

На суспільні відносини щодо інформації цілком поши­рюються можливості чинників правового регулювання, які охоплюють такі головні юридичні засоби, як норми права, юридичні факти та інші аспекти застосування права. У правовому механізмі визначаються, зокрема, правовідно­сини як акти реалізації прав та обов'язків учасників су­спільних відносин.

У такому аспекті слід зазначити, що важливою рисою правового регулювання суспільних інформаційних відно­син є забезпечена нормами права бажана для суспільства стійкість, відносна стабільність конкретних соціальних зв'язків, у тому числі інформаційних. Таким чином, пуб­лічне (державне) право є межею між культурою і антикуль­турою суспільства, традиціями і новаціями.

Щодо державної політики, державного управління пра­во створює умови обов'язкової та можливої поведінки ок-


137


Розділ 5


136

Інформаційна культура як об'єкт інформаційного права

Важливою рисою правового регулювання суспільних відносин є реалізація активної ролі права у формуванні державної інформаційної політики, його можливостей сприяти зародженню та становленню нових правомірних відносин, звичаїв, цивілізаційних стандартів, до яких пря­мує законотворення (правотворення) в певній країні, допо­магати зміцненню й розвиткові їх з урахуванням загаль­нолюдських, транснаціональних, транскордонних прин­ципів, добрих звичаїв — норм міжнародного права.

Процес правового регулювання суспільних інформацій­них відносин у контексті державної інформаційної політи­ки, як і інших суспільних відносин, можна поділити на три головні етапи:

1) етап визначення та регламентації суспільних відно-. син, коли на їхній основі виникають права та обов'язки у конкретних суб'єктів;

2) етап реалізації суб'єктивних юридичних прав та обо­в'язків, коли приписи юридичних норм стосуються конк­ретних відносин;

3) етап контролю та координації здійснення суспільних відносин.

Цим етапам (стадіям) відповідають і такі важливі еле­менти правового регулювання, як юридичні норми право­відносин: акти реалізації суб'єктивних юридичних прав та обов'язків; нормативні юридичні акти, що формують пра­восвідомість та правову культуру і поєднані законністю.

Слід зазначити, що за допомогою владних приписів пра­во повинно закріплювати найпрогресивніші технології і форми самоорганізації суспільства. Так, через право про­гресивні форми і технології управлінської праці можуть

стати загальнообов'язковими, що сприятиме широкому впровадженню їх у різні органи управління соціальними системами.

Активна роль права в удосконаленні управління суспіль­ними відносинами зумовлює потребу його постійного роз­витку, розробки нових правових норм, що відповідають об'єк­тивним закономірностям та прогресивним тенденціям, ви­значеним на глобальному рівні. У зв'язку з цим у світовій практиці спостерігаються два шляхи публічно-правового нормотворення, зокрема на рівні законотворчості:

• перший — фрагментарне закріплення системи юри­дичних норм в окремих законах (цей підхід в юридичній когнітології визначений як такий, що веде до правового хаосу);

• другий — визначення галузей законодавства і коди­фікація юридичних норм законодавцем на рівні кодексів (як шлях зменшення ентропії в суспільних правовідноси­нах).

У різних країнах кодифіковане законодавство має різну назву. Це можуть бути Звід законів (наприклад у Німеч­чині), Основи законодавства чи Кодекс. В окремих країнах традиційною залишається назва "Закон". Сутність не в назві, а у змісті. Такі законодавчі акти визначають сферу (галузь) суспільних відносин, їхній об'єкт (предмет) та взає­мозв'язок з іншими галузями законодавства. Характерною ознакою кодифікації є визначення критичної маси (множи­ни) окремих норм права, які у своїй єдності утворюють нову, умовно автономну, якість, що не притаманна окремим нор­мам та іншим галузям суспільних відносин.

Виходячи з того, що право — це важливий засіб управ­лінського впливу в межах суспільства в цілому, а науково-технічний прогрес зумовлює зміни методів управління, ви­никають умови для підвищення ефективності організації