Остап Вишня Том 1 твори вчотирьох томах усмішки, фейлетони, гуморески 1919-1925 київ 1988

Клемансо...— Клемансо ЖоржБенжамен (1841 —1929)—в 1917— 1920 рр. прем'єрміністр і військовий міністр Франції, один з організато­рів антирадянської інтервенції, шовініст і мілітарист, прагнув до вста­новлення військовополітичної гегемонії Франції в Європі.

Чудака, їйбогу! Надруковано в газ. «Селянська правда».— 1921'.— 22 лип. Під публікацією вперше поставлено псевдонім — Остап Вишня. Подається за першодруком.

«Діли небесні». Вперше надруковано в журн. «Червоний перець».— 1922.—N2 1.— С. 10—13.

Подається за виданням: Усмішки: В 4 т..— Т. 3.— С. 126—131.

С. 52. Тихон (до постриження в ченці Бєлавін В. І., 1865—1925) — з 1917 р. патріарх Московський і «всея» Русі, в* роки Жовтневої соціалі­стичної революції та громадянської війни різними засобами, в тому числі й матеріально, підтримував Колчака, Денікіна, Юденича, Врангеля. За контрреволюційну діяльність притягувався до судової відповідальності. В 1923 р. розкаявся і закликав віруючих співробітничати з Радянською владою.

Всеросійський собор православного духовенства (серпень, 1917) обрав Тихона патріархом і прийняв ряд канонів (правил, приписів), що викли­кали розходження серед духовенства, особливо в керівній його верхівці. На Україні було оголошено про створення своєї автокефальної церкви, з'явилися так звані «православна нова», «православна жива» та ін. різно­види церкви, кожна з яких відстоювала свої позиції, проголошувала себе «верховною», тощо. Ці процеси засвідчували намагання церковників при­стосуватися до нових умов, посилювати вплив на віруючих і всіляко пере­шкоджати перебудові всього укладу життя па соціалістичних засадах. Про це і йдеться в гуморесці «Діли небесні» та в ряді інших антирелігій­них творів письменника.

С. 52. Сергія Радонізького міль іззіла...— Тут — ікона. Сергій Радонезький (бл. 1321—1391) — руський церковний і політичний діяч, за­сновник ТроїцеСергієвої лаври (поблизу м. Радонежа під Москвою). Був прихильником єднання російських земель Навколо Москви. Відома пам'ятка древньоруської літератури «Житиє Сергия Радонежского».

С. 53. «Вечорниці» Ніщинського.— Ніщинський Петро Іванович (літературний псевдонім Петро Байда, 1832—1896)—український ком­позитор, поетперекладач, педагог. Навчався в Київській духовній семі­нарії, в 1856 р. закінчив в Афінах університет (філологічний і богослов­ський факультети), магістр, працював у Петербурзі, в Одесі та ін. 1875,р. в Єлисаветграді поставив музичну картину «Вечорниці» до вистави «Назар Стодоля» Т. Шевченка.

С. 54. «Серп і молот» — харківський завод сільськогосподарського машинобудування.

..Маруся Єгипетської..— Марія Магдалина. За біблійними міфами — одна із найвідданіших послідовниць Ісуса Христа, під впливом проповідей якого полишила розбещене життя, розкаялась і звернулась до його віри.

Ех, Распутіна любила.— Распутін (Нових) Григорій Юхимович (1872—1916) — фаворит імператора Миколи II та імператриці Олек­сандри Федорівни. Як «провидець» та «ісцелитель», мав необмежений вплив на царя і царицю. Убитий монархістами. «Распутінщина» ввійшла в історію як вияв загнивання і повного морального розкладу найвищих правлячих кіл царської. Росії.

Страшний суд. Вперше надруковано в журн. «Червоний перець».— 1922.—№ 2.—С. З—4.

Подається за виданням: Усмішки.— Т. 3.— С. 132—134.

С. 55. Саваоф — у християнській релігії — боготець, перша особа в тройці.

Тихон.— Див. приміт. до твору «Діли небесні».

...з Великої, і Малої, і Червоної, і Білої, й Прикарпатської.*— За царя Олексія Михайловича (середина 17 ст.) до його титулу «самодержец Великая и Малая Россия» було додано «и Белая России» (Білорусія), піз­ніше утворилися й інші визначення — Червона Русь (Галичина), При­карпатська Русь (Прикарпаття) та ін. Це. підтверджу є думку про «велико­руський» і, Зрештою, шовіністичний підхід панівного, експлуататорського класу царської імперії до інших, неросійських, земель і народів.

Денікін.— Див. приміт. до фейлетону «Демократичні реформи Денікіна».

Колчак Олександр Васильович (1874—1920)—адмірал царського флоту, в листопаді 1918 р. встановив на Уралі, в Сибіру, на Далекому Сході контрреволюційну військову диктатуру. В боротьбі проти Радянської влади спирався на допомогу іноземних імперіалістів. Захоплений черво­ними партизанами, засуджений Іркутським ревкомом і в січні 1920 р. страчений.

Юденич Микола Миколайович (1862—1933) — царський генерал, в 1919 р.— головнокомандувач білогвардійської ШвденноЗахідної армії. Після провалу наступу на Петроград емігрував за кордон.

Врангель Петро Миколайович (1878—1928)—царський генерал, монархіст, за допомогою Антанти встановив у Криму і на півдні України буржуазнопоміщицьку диктатуру (квітень—листопад 1920 р.). Напри­кінці того ж року білогвардійські формування Врангеля було розгромлено Червоною Армією. Втік за' кордон.

С. 56. Юрко Побідоносець — постать Юрка (Георгія) Побідоносця міфічна, йому приписувалися героїчні вчинки і сотвореная різних чудес. Пошановусться православними селянами як захисник тваринництва й землеробства. В царській. Росії на його честь було встановлено орден — георгієвський хрест.

Распутін.— Див. приміт. до твору «Діли небесні».

Лист із села. Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1922.— 18 серп.

У серпні 1922 р. Остап Вишня як кореспондент журн. «Червоний перець» виїздив у сільські райони, і враження од .поїздки прислужились

йому для написання чотирьох «Листів із села (Від кореспондента «Черво­ного перцю»)» — власне, гуморесок, видрукованих газетою «Вісті ВУЦВК» (б, 11, 15, 18 серп. 1922р.). Подається за першодруком.

С. 57. Песталоцці Йоганн Генріх (1746—1827) — швейцарський педагогдемократ, один з основоположників вчення про початкове навчан­ня дітей.

Монтессорі Марія (1870—1952) «— італійський педагог. Соцвих — відділ соціального виховання в системі Народного коміса­ріату освіти.

Ще як сельбудів не було. Вперше надруковано під назвою «Ще як спілки не було» в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1922.— 3 верес. Друкуючи усмішку в збір­ці «Кому веселе, а кому й сумне» (X., 1924), автор змінив назву на «Ще як сельбудів не було», під якою вона й виходила в ряді наступних видань.

Подається за виданням: Усмішки.— Т. 2.— С. 95—97.

У шхолі. Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1922.— 22 верес С. 59. Кутепов Олександр Павлович (1882—1930)—царський гене­рал, під час громадянської війни командир корпусу в денікінській, потім врангелівській армії. Білоемігрант, жив у Болгарії, Франції. Галлі полі — місто в Італії, на березі затоки Таранто.

Tempora mutantur. Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1922.— 4 жовт.

Подається за першодруком.

Про протоки. Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1922.— 12 жовт.

Подається за першодруком.

Спеціально дворянський. Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1922.— 13 жовт.

Подається за першодруком.

С. 63. ...з «Станіславом» у петельці...— Орден святого Станіслава в царській Росії — державний орден трьох ступенів для нагородження вихідців із дворян.

«Кустарі». Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1922.— 21 жовт.

Подається за першодруком.

Що скоїлося в Італії (Популяризація). Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1922,— 2 листоп. Подається за першодруком.

С. 66. Муссоліні Беніто (1883—1945) — фашистський диктатор, за­сновник фашистської партії в Італії (1919). В 1945 р. захоплений і стра­чений італійськими партизанами.

... приїхав до італійського короля.— Йдеться про Віктора Еммануіла II (1869—1947), останнього італійського короля.

«Робітниче законодавство». Вперте надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК»..— 1922.— 16 листоп.

Подається за першодруком.

С. 67. «Руль» — білоемігрантська газета, виходила в Берліні. «Тан» — французька буржуазна газета.

Умовив.— Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1922.— 18 листоп.

Подається за першодруком.

С. 68. ...пощастило переконати султана зректися престолу.— Після поразки Туреччини в першій світовій війні та окупації ряду районів дер­жавами Антанти (Великобританією, Францією, Італією, Грецією) в країні розпочалася визвольна війна — Кемалійська революція, яку очолив Мустафа Кемальпаша (Ататюрк). Представницький комітет, керівником якого був Мустафа Кемальпаша, провів у квітні 1920 р. в Анкарі Великі національні збори Туреччини, що проголосили себе єдиною законною владою в країні. В 1922 р. було ліквідовано султанат. Боротьба національ­ної армії Кемальпаші (Ататюрка) проти продажного султанського режи­му закінчилася в 1924 р. остаточним крахом Османської імперії й утво­ренням Турецької буржуазної республіки.

...уже й ангорське військо під вікнами, і Антанта вже своє військо ви­водить...— Маються на увазі переможні дії національного ангорського, з Ангори (Анкари), війська Кемальпаші (Ататюрка) і виведення з тери­торії Туреччини окупаційних військ країн Антанти.

«З'їзд». Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1922.— 6 груд. Подається за першодруком.

С. 69. Митрополит Антоній (Храповицький) — митрополит Київський і Галицький, глава Російського закордонного синоду та вищого церков­ного управління (в еміграції).

...Марков був.— Марков (2й) Микита Євгенович (1866—?), один із лідерів чорносотенного «Союза русекого народа», «Союза Михайла Архангела», білоемігрант.

...Трепов був.— Трепов Олександр Федорович (1862—1928) — голова Ради Міністрів царської Росії (1916), білоемігрант.

«Усипка, утечка, усушка й утруска» (Теорія). Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК»,— 1922.— 24 груд. Подається за першодруком.

С. 70. Уркварт.— Мається на увазі англійський промисловець, фінан­сист, мільйонер Уркарт (1874—1933). Був членом ряду англійських ком­паній у царській Росії, головою «РосійськоАзіатського об'єднаного това­риства». Власник гірничих підприємств. Після Великої Жовтневої соціа­лістичної революції — один із натхненників, політичних і економічних організаторів антирадянської інтервенції. Починаючи з 1921 p., вів пере­говори з представниками Радянського уряду, намагаючись отримати у кон­цесію свої колишні володіння. Радянський уряд відхилив висунуті ним умови. В. І. Ленін неодноразово давав вичерпну класовополітичпу оцінку економічнофінансових дій Л. Уркарта.

С. 71. Благбаз — Благовіщенський базар у Харкові.

Дружні поради. Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1922.— 27 груд.

Подається за першодруком.

С. 72. ...чхнемо на всі Гааги, Генуї, Лозанни і т. д., і т. д.— Тут маються на увазі Генуезька, Гаазька і Лозаннська (всі 1922 р.) конференції, що висували неприйнятні для Радянської Росії претензії капіталістич­них країн.

За дітей. Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1922.— 28 груд. Подається за першодруком.

Страхіття. Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1923.— 1 лют. Твір увійшов до збірки «Кому веселе, а кому й сумне (Гумо­рески про культурне будівництво)» (1924) та її перевидань (1925, 1927). В 1928 р. надрукований в збірці «Страхіття та інші оповідання» і двох її перевиданнях 1929 р.

Подасться за виданням: Усмішки.— Т. 2.— С. 68—69.

С'75. «Окупація Рур...» — Після першої світової війни, за Версальським договором (1919), Франція окупувала Рур, один з промисло­вих районів Німеччини.

Та й борись! Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1923.— 10 берез. Твір увійшов до збірки «Кому веселе, а кому й сумне (Гумо­рески про культурне будівництво)» (1924) і в наступні її перевидання (1925, 1927 pp.) та ін.

Подається за виданням: Усмішки.— Т. 2.— С. 98—99.

С. 76. Та на це яких «лимонів» 'треба, на пришви] — Маються на увазі грошові знаки випуску 1921 чи 1922 р. У час їх знецінення раху­нок вівся на мільйони, чи, як каже селянин, «лимони». Пришви — добре вичинена шкіра, матеріал для ремонту чобіт.

З царями нехарашо. Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1923 — 22 квіт.

Подається за першодруком.

С. 77. —таємний збір пожертв для бувшої цариці Марії Федорівни...— Сімдесятилітня мати останнього царя в Росії Марія Федорівна в кві­тні 1919 р. з дочками Ксенією та Ольгою виїхала за кордон і поселилась у свого племінника короля Христиана в Данії, од якого зазнала деяких економічних «утисків». її взяла під захист лондонська сестра, а король Георг V призначив родичці пенсію (10 тис. фунтів стерлінгів на рік).

Пуанкаре Раймон (1860—1934)—прем'єрміністр Франції в 1912— 1913 pp., 1922—1924 pp. та 1926—1929 pp., президент — в 1913—1920 pp. Провадив реакційну, аїресивну політику (прізвисько «Пуанкаревійна»). Один з організаторів антирадянської інтервенції в роки громадянської війни.

Кирило п'янствує, у Миколи (главнокомандуючого), кажуть, гемо­рой од сідла, а Митро Павлович в очко день, і ніч ріже...— Претенденти на першість в «царському домі», на неіснуючий царський престол. Вели­кий князь Микола Миколайович в 1917 р. вдруге був на посаді верхов­ного головнокомандувача російської армії; емігрувавши, жив у Парижі,

претендував на роль глави «імператорського дому», помер в емігра­ції (1929). Кирило Володимирович, двоюрідний брат Миколи II, до 1917 р. контрадмірал, емігрувавши, жив у Мюнхені. В 1924 р. проголосив себе «імператором всеросійським», помер в еміграції (1.938). Великий князь Дмитро Павлович Романов, також двоюрідний брат царя, емігрував за кордон, помер у Швейцарії (1941).

С. 78. Не гаразд, як виявляється, і з турецьким султаном... султан у Мецці викинув Магомета з раки, сам заліз у ту Магометову раку та й кричить на Кемальпашу: — Ти зруйнував Туреччину! Протестую! — Образноіронічне трактування політичних подій у Туреччині: націо­нальновизвольна боротьба, очолювана Кемальлашею (Ататюрком), при­звела до детронування султана і ліхвідації Османської імперії. Звідси — султанове «звинувачення» Кемальпаші в тому, що він «зруйнував Туреччину!».

Газета — дуже велике діло. Вперше надруковано в газ. «Селянська правда».— 1923.— б трав.

Подається за виданням: Усмішки.— Т. 2.— С. 63—67. С. 79. Окупація Руру. Див. приміт. до твору «Страхіття».

Відповідь на меморандум англійського його величества уряду. Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1923.— 13 трав. Подається за першодруком.

С. 81. У своєму меморандумі уряд його величества та пише до на­шого уряду, що наш уряд та написав урядові його величества, що...— увесь текст політичного фейлетону становить пародійний відгук сати­рика на ноту уряду Великобританії (від 10 травня 1923 р.) урядові Радянського Союзу про нібито неправильну його політику, що пору­шує престиж Великобританії у світі. Радянський уряд,— і про це йдеться у фейлетоні,— дав рішучу й переконливу відповідь англійському урядові.

С. 82. Денікін.— Див. приміт. до твору «Демократичні реформи Денікіна».

Колчак.— Див. приміт. до твору «Страшний суд».

Дутов Олександр Ілліч (1879—1921) — один з главарів козачої контр­революції, організатор заколоту в Оренбурзі проти Радянської влади (листопад 1917 p.), командував Оренбурзькою армією у військах Колчака.

Як Керзон у Білому морі рибу ловив і що з того всього може вийти. Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1923.— 15 трав. Подається за першодруком.

С. 82. Керзон Джордж Натаніел (1859—1925) — міністр іноземних справ Великобританії (1919—1924), один з організаторів інтервенції проти Радянської Росії. З його ім'ям пов'язаний так званий ультима­тум (меморандум) Керзона, рішуче заперечений Радянським урядом.

С. 83. ...ви он ксьондзів порозстрілювали?! — Йдеться про процес у березні 1923 р. в Москві над католицькими священнослужителямиконтрреволюціоиерами Я. Цепляком, К. Буткевичем та ін.

...британських підданих у Москві позасуджували.— Мається на увазі суд над двома англійськими підданими, що займались у Радянському Союзі шпигунством.

Воровський Вацлав Вацлавович (1871—1923) — радянський державний і партійний діяч, публіцист, дипломат. Повпред РРФСР в Італії, Шве­ції, Норвегії, Данії. Загинув у Лозанні від рук білогвардійців.

«Государиться...» Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1923.'— 24 трав.

Подається за першодруком.

С. 83. Юденич.— Див. приміт. до твору «Страшний суд». Шаталов.— Очевидно, Шатілов Павло Миколайович (1881—?) —гене­рал, начальник штабу в Добровольчій армії, білоемігрант. Кутепов.— Див. приміт. до твору «У школі».

Гурко.— РомейкоГурко Василь Йосипович (1864—1937) — генерал від кавалерії, деякий час (1916—1917) виконував обов'язки начальника штабу Верховного головнокомандувача, монархіст, висланий за кордон, в 1919 р. відмовився очолити білогвардійські сили ва Півночі та Північ­ному Заході Росії.

Теорія без практики. Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1923.— 13 лип.— під заголовком «Історія після «Історії однієї історії». Під цим заголовком твір друкувався в збірках письменника «Ану, хлопці, не піддайсь! (Гуморески про сільське господарство» (1924), «Про дядька Панаса та інші оповідання» (1929), «Усмішки» в чотирьох томах (1928, 1930.— Т. 2) та ін.

Готуючи усмішку до видання «Твори в двох томах» (1956), автор у чотиритомнику (видання 1930 p.), що був у його користуванні, пере­креслив олівцем чималий епіграф про конкретний, документальний факт: ішлося про незадовільну підготовку Чернігівським агрономічноіндустріальним технікумом агрономів,— і написав інший, узагальне­ного характеру: «По деяких с.г. технікумах студенти мало працюють на практиці, обмежуючись теорією». Над перекресленим заголовком автор написав інший, новий: «Теорія без практики». З цими виправленнями твір і було надруковано в згаданому .виданні.

Подається за виданням: Твори. В 2 т.— Т. 1.— С. 135—136.

Походження світу (Наукова праця. Власне, науковопопулярна). Вперше надруковано в журн. «Знаття».— 1923.— № 13.— С. 27—28.

Готуючи усмішку до видання «Твори в двох томах» (1956), автор зробив охремі, незначні виправлення: замінив слово «УГНІ» (Управ­ління державним націоналізованим майном) на «житловідділи» тощо.

Подається за виданням: Усмішки.— Т. 2.— С. 75—78.

«Знаття» — ілюстрований науковопопулярний і громадський жур­нал, орган Наркомосу УРСР. Видавався в Харкові в 1923—1935 pp. двічі на місяць (1923—1927 pp., одночасно і російською мовою); з № 15—16 виходив під назвою «Знання».

ВИШНЕВІ УСМІШКИ СІЛЬСЬКІ

Цим визначенням письменник започаткував жанр усмішки, що став провідним і визначальним у його творчості і здобув величезну попу­лярність серед читачів. Збірка вийшла з посвятою: «Пам'яті матері

моєї, бо їй першій усміхнувся я. Автор». (X.— К.: Книгоспілка, 1924.— «Бібліотека «Книгоспілки». «Серія сатири й гумору».— № 7). Тут були надруковані твори «Подорожні враження», «Ось воно — село оте!», «Земля обработки требуєть», «Головполітосвіта», «Жінвідділ», «Освіта», «Село — техніка», «Село — книга», «Охорона народного здоров'я», «Профос», «Жнива», «На Гомільшу!», «Пропащі люди», «У хвості сила», «Мед», «Як я рибу ловив». Переважна більшість цих усмішок входила до інших збірок — зокрема до перевидань у повоєнні роки. В російсько­му перекладі друкувалися в книжках «Расскази» (Л., 1926); («Юмористическая иллюстрированная библиотека журн. «Смехач»), «Ярмарха» (Юмористические рассказм).— Л.: «Мысль», 1927; «Украинизуемся».— Л.: «Мысль», 1928, та ін.

Подорожні враження. Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1923.— 23 черв.— під заголовком «Подорожні враження» (Вишневі усмішки сільські).

Подається за виданням: Усмішки.— Т. 1.— С. 25—ЗО.

Ось воно — село оте! Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1923.— 28 черв.

Подається за виданням: Усмішки.— Т. 1.— С. 31—37.

С. 92. «Село і серце — відпочине. Т. Шевченко» — рядок з поеми Т. Г. Шевченка «Княжна», де він має таку редакцію: «Село! і серце одпочине».

С. 94. «Повстаньте, гнані і голодній» — перший рядок з міжнарод­ного пролетарського гімну «Інтернаціонал». Текст французького поета Ежена Потьє (1816—1887), музика французького композитора, бель­гійця за походженням, П'єра Дегейтера (1848—1932).

С. 96. Керзон.— Див. приміт. до твору «Як Керзон у Білому морі рибу ловив і що з того всього може вийти».

«Плуг» — Спілка українських радянських селянських письменників, заснована 1922 р. в Харкові. 1931 р. перейменована в Спілку пролетарськоколгоспних письменників. Існувала до квітня 1932 р.

«Червоний шлях» — український громадськополітичний, літератур­номистецький і науковий журнал. Виходив у 1923—1936 pp. в Хар­кові. 1936 р. перейменований на «Літературний журнал».

Поліщук Валер'ян Львович (літературний псевдонім Микита Волокита, Сонцвіт Василь та ін., 1897—1937)—український радянський поет, прозаїк, публіцист, входив до літорганізації «Гарт», очолював літорганізацію «Авангард». Був незаконно репресований. Реабілітова­ний посмертно.

Тичина Павло Григорович (1891—1967) — український радянський поет, державний діяч і вчений, дійсний член АН УРСР (з 1929 p.), членкореспондент Болгарської АН (з 1947 p.), лауреат Державної премії СРСР (1941) і Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1962), Герой Соціалістичної Праці (1967).

«Земля оброботки требуєть». Вперте надруковано в журн. «Сільсько­господарський пролетар».— 1923.— № 5.— С. 48—49. У першопублікації — «обработки» (з літерою «а» — в корені слова),— а в збірках «Виш­

неві усмішки (сільські)» (1924 р. та перевиданнях), «Сійся, родися, жито, пшениця...» («Усмішки», 1929), чотиритомнику «Усмішки» (1928, 1930.— Т. 1), «Твори в 2х томах», 1956.— Т. 1,— це заголовне слово пишеться через «о»: «оброботки».

Подається за виданням: Усмішки.— Т. 1.— С. 38—42.

С. 97. Сто п'ятдесят отих лимонів у спалком оддай^.— Лимони.— Див. приміт. до твору «Та й борись!».

Спалком — виконком сільської Ради.

«Головполітосвіта». Вперше надруковано — з визначенням: «Вишневі усмішки (сільські)» — в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1923.— 29 черв. Готуючи усмішку до видання «Твори в 2х томах» (1956), автор зробив ряд виправлень, зокрема змінив заголовок на «Отакі в нас колись були на селі клуби», слово «Головполітосвіта» замінив у тексті словом «клуби», скоротив один з невеличких епізодів, а з ним і приміткуроз'яснення письменника, «До читачів», тощо.

Подається за виданням: Усмішки.— Т. 1.— С. 43—46.

«Жінвідділ». Вперше надруковано в газ. «Вісті ВУЦВК».— 1923,— 1 лип. У виданні 1956 р. (т. 1) твір надруковано з рядом авторських виправлень, зокрема тут скорочено епізоди, деталі, що передають характер всіляких чуток і вигадок, атмосферу тогочасного сільського життя.

Подається за виданням: Усмішки.— Т. 1.— С. 47—51.

С. 102. «Рейтер» — англійське інформаційне агентство, що спеціалізує­ться на поширенні в Англії зарубіжної інформації. Засноване 1851 р. Б. Дж. Рейтером.

РОСТА — Російське телеграфне агентство, центральний інформацій­ний орган Радянської держави (1918—1925). Із заснуванням у лип­ні 1925 р. Телеграфного агентства Радянського Союзу (ТАРС) було передано РРФСР. Функціонувало до 1935 р.

РАТАУ — Радіотелеграфне агентство України при Раді Міністрів Української РСР. Утворене 1918 р. Діє як центральний інформаційний орган Української РСР під назвою РАТАУ (з 1921 p.).

Петлюра Симон Васильович (1879—1926) —український буржуазний націоналіст, один.з керівників контрреволюційної Центральної Ради. З лю­того 1919 р.— голова Директорії. Після вигнання з України військ бур­жуазнопоміщицької Польщі втік за кордон, де провадив антирадянську діяльність.

Тут турнір бапґистів, адвентистів і православних...— Баптисти — пред­ставники релігійної протестантської секти, мають спрощену культову й церковну організацію, в Росії з'явились у 60і роки 19 ст. Адвентисти — представники протестантської церкви, що проповідує друге пришестя Христа в незабарнім часі і початок тисячолітнього царства божого на землі. Православні — представники одного з головних і найдавніших напрямів у християнстві, бере початок в 9—11 ст. у Візантії.

Освіта. Вперше надруковано в збірці «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), твір входив до її наступних перевидань (1924, 1925, 1927 та ін.). Подається за виданням; Усмішки.— Т. 1.— С. 52—55.

C. 104. ..леї оті «Антоніі й Тодосії й інші чудотворці печерські» по­вилазили б з раків.— Антоній і Феодоай (Тодосій) — за літописними та іншими джерелами,— святі в КиєвоПечерській лаврі, відома ікона Сван­ської Печерської богородиці з Антонієм і Феодосієм. Рака — тут: житлове пристанище, печера.