Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат (Ульянов Д.) (z-lib.org)
і невольниці плачуть за батьком та за матір'ю, за дітками маленькими, як корова за телям, як лошиця за лошам, як ослиця за ослям, як море за морем. Даруй же, Господи, -
2 0
-
Містичні істоти Карпат щоб так за мною народженою, хрещеною і молитвенною, рабою Божою (ім'я), (ім'я коханого) плакав». Також дівчата просили в місяця і про те, аби він освіт лював шлях коханому чоловікові: «Ой Місяцю, Місяченьку, не світи нікому, лишень мому миленькому, як іде додому». Зорі, відповідно до народних вірувань гуцулів, є Бо жими вівцями. Водночас наші пращури свято вірили, що в кожної людини на небі є власна зірка, що світить їй усе життя і гасне в годину смерті. Якщо ж якась зірка падала, вірили, що цієї миті померла якась щаслива душа. У давньої людини не існувало понять живої та неживої природи — усе, що її оточувало, вона наділяла рисами жи вої істоти. Одним із таких явищ, що було одухотвореним, став вогонь. Його фізичні властивості нагадували нашим пращурам періоди розвитку самої людини: народжен ня; досягнення найвищого розквіту; поступове згасання; смерть. Горіння різноманітних предметів сприймали як поглинання їжі якоюсь химерною істотою. В українській загадці про вогонь сказано так: «Скільки б не їв, ніколи ситий не буде». Тепло домашнього вогнища або жорстоке знищення вогнем природи і плодів людської діяльності наштовхувало на думку про зміну настрою та особливості характеру вогню. Походження вогню гуцули пов'язували з пекельни ми місцями. Так, щодо цього існує багато християнських легенд, у яких вочевидь відобразилися ранні язичницькі