Наприкінці XIX — початку XX століття виникло
багато нових напрямків філософії історії, кожний з яких, у
свою чергу, мав свій власний предмет дослідження. Так,
наприклад, представники теорії історичного кругообігу
{Микола Данилевський, Освальд Шпенглер, Арнольд
Тойнбі), як і їхні попередники, ставили за мету виявлення
закономірностей історичного процесу. Представники
численних напрямків християнської філософії історії:
неотомізму (ЖакМарі-тен,ЕтьенАнріЖільсон та ін.),
неоавгустизму
(Моріс
Блонд,
Габрі-ель
Марсель,
ЖанЛакруа), тейярдизму (П'єр Тейяр деШарден), а також
екзистенціалізму (Карл Ясперс) центральну проблему
вбачали
в
проблемі
змісту
історії.
Прибічники
гносеологічної теорії і критики історичного пізнання
(Вільгєльм Дільтей, Бенедетто Кроче) не обмежуються
історіографією, а аналізують ще й історичне пізнання в
широкому розумінні цього слова. Свій специфічний предмет
мають і неокантіанська філософія історії {Вільгєльм
Віндельбанд, Генріх Ріккерт), «аналітична» філософія
історії (Ернест Нагель, Карл Гем-пель та ін.). Важливою
особливістю багатьох сучасних напрямків філософії
історії XX століття є те, що їх предметом стають глобальні
проблеми світової історії, сучасної цивілізації тощо.
Отже, як бачимо, різні філософсько-історичні школи
не мали єдиного підходу до проблеми предмета
дослідження, у зв'язку з чим філософи-дослідники по-
різному інтерпретували історичний процес. Проте,
узагальнивши їхні підходи, можна зробити висновок,
що філософія історії — це розділ філософії, який
пояснює зміст, закономірності, основні напрямки
історичного процесу, а також обґрунтовує методи
його пізнання.
Перейдемо до розгляду структури і функцій філософії
історії.
Достарыңызбен бөлісу: |