Предметом
філософії
історії
середньовіччя
(Августин і ін.) була проблема взаємодії Бога і людини,
визначення змісту історичного процесу, рушійною силою
якого
вважалося
Боже
провидіння,
дослідження
призначення і завдань історичних праць.
В епоху
Відродження і
Нового часу (Нікколо
Макіавеллі, Джамбатіста Віко, Френсіс Бекон, Томас
Гоббс і ін.) предметом філософії історії стає
спрямованість історії, а також роль людини, класів в
історичному процесі
(Огюстпен Террі, ФрансуаГізо, Огюст
Міньє). В епоху Нового
часу виникає і сам термін
«філософія історії», що вперше вживу 1765 році
французький просвітитель
Воль-тер (1694-1778), який
доводив, що історик повинен не просто описувати
історичні події, а філософськи осмислювати історичний
процес. Пізніше, для
Гегеля (1790-1840) і засновників
діалектичного матеріалізму
(Карл Маркс і Фрідріх
Знгельс) основним предметом філософії історії став
пошук
загальних
закономірностей
і
діалектики
історичного прогресу.
Достарыңызбен бөлісу: