а) первісна людина ще не вирізняла себе з
навколишнього
середовища
—
природного
та
соціального; б) нероздільність первісного мислення,
яке ще чітко не відокремилось від емоційної сфери. На-
слідком таких передумов стало наївне олюднення
навколишнього природного середовища.
Людина
перенесла на природні об'єкти свої особисті
властивості, приписувала їм життя, людське почуття. У
міфі
неможливо
відокремити
натуральне
від
символічного, реальне від фантастичного,
існуюче від
бажаного, духовне від природного, людське від
нелюдського, зло від добра і т. ін. Через це для міфа
характерна така форма цілісності, яка для інших форм
свідомості майже неможлива.
Окрім того, міф для
носіїв міфологічної свідомості був не думкою чи
розповіддю, а самою реальністю.
Отже, нездатність провести різницю між природним
і надприродним, байдужість до протиріч, слабкий
розвиток
абстрактних понять, чуттєво-конкретний,
метафоричний, емоційний характер — ці та інші
особливості первинної свідомості перетворюють міфоло-
гію на дуже своєрідну символічну (знакову) систему,
через терміни якої сприймався і описувався увесь світ. З
розвитком і ускладненням форм життя міфологічна
премудрість перестає задовольняти людину.
Міф як
специфічний ступінь суспільної свідомості поступово
розкладається, і із нього виокремлюється ціла низка
напрямів духовної діяльності, яка стає характерною вже
для цивілізаційно розвинених суспільств (схема 1.2).
Достарыңызбен бөлісу: