80 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
плозивним: воно охолоджує та нейтралізує
смисл і енергію подій. Ядерне ж приховує за
гаданим ризиком експлозії, тобто процесом га
рячої катастрофи, тривалу холодну катастро
фу, універсалізацію системи відстрашування.
І наприкінці фільму масове втручання пре
си та телебачення, друге за ліком, знову про
вокує драму — вбивство технічного директо
ра бійцями бригади спеціального призначен
ня, — драму, покликану замінити ядерну ка
тастрофу, яка не відбудеться.
Гомологія ядерного та телебачення прочи
тується безпосередньо у відеоряді: ніщо так
не схоже на центр спостереження та дистан
ційного керування електростанцією, як теле
візійні студії, і пульти управління ядерним
процесом змішуються в одному уявному з
пультами управління в студіях запису та те
лемовлення. Тож усе проходить між цими
двома полюсами: інший центр, центр реакто
ра, загалом істинний центр справи, про який
ми нічого не знаємо, цей центр схожий на ре
альне, приховане й нерозбірливе і, по суті, не
має жодного значення у фільмі (коли нам на
магаються це підказати через неминучий ха
рактер катастрофи, в плані уявного це не
проходить: драма розігрується на екрані, і ні
де більше).
"Гарисбург"
1
, "Вотерґейт" і "Мережа": ось
така трилогія "Китайського синдрому" — за
плутана трилогія, в якій вже не розібрати, що
є наслідком або симптомом іншого: чи іде
ологічний аргумент (ефект Вотерґейту) не є
лише симптомом ядерного (ефект Гарісбур-
га) або інформаційної моделі (ефект Мере
жі) — чи реальне (Гарисбург) не є лише сим-
1
Інцидент -на атомній електростанції в Три-Майлзі,
що стався ледь не відразу після виходу фільму.
"Китайський синдром"
81
птомом уявного (Мережа і Китайський синд
ром), або ж навпаки? Дивовижна нечіткість,
ідеальне сузір'я симуляції. Тож яка чудова
назва — "Китайський синдром", адже ревер-
сивність симптомів і їхня конвергенція в од
ному процесі становлять саме те, що ми на
зиваємо синдромом, — те, що він китайсь
кий, лише додає йому поетичного та менталь
ного присмаку головоломки чи особливо жор
стокого катування.
Нав'язливе поєднання "Китайського синд
рому" та Гарисбурґа. Але чи настільки мимо
вільне все це? Навіть без встановлення між
симуляцією та реальним точних магічних
зв'язків стає зрозумілим, що Синдром таки
має стосунок до "реальної" катастрофи в Га
рисбургу, але не відповідно до причинної ло
гіки, а завдяки відносинам зараження і мов
чазної аналогії, котрі пов'язують реальне з
моделями та симулякрами: індукції ядерного
через телебачення у фільмі з тривожною оче
видністю відповідає індукція через фільм
ядерного інциденту в Гарисбургу. Дивна пре
цесія фільму щодо реального, найдивовижні-
ша з-поміж тих, які нам було дано спостері
гати: реальне один до одного відтворило си-
мулякр, у тому числі щодо суспензивного,
незавершеного характеру катастрофи, що є
головним з точки зору відстрашування: ре
альне підлаштувалося під фільм, щоб створи
ти симуляцію катастрофи.
Звідси до того, щоб перевернути нашу ло
гіку й побачити в "Китайському синдромі" ре
альну подію, а в Гарисбургу — її симулякр,
залишається лише один крок, який необхідно
зробити без зайвих міркувань. Адже саме за
Цією логікою ядерна рельність випливає у фі
льмі з телевізійного ефекту, а Гарисбург ви-
Достарыңызбен бөлісу: |