Передмова

І вічне матимеш життя!

***

Його знає ціла планета.

Туди сотні грішників дивляться нині,

Бо там була звершена жертва.

Голгофа, Голгофа! Хрест видно на ній,

На ньому вмирав наш Спаситель.

За тебе, мій друже! Простив весь твій гріх,

Для тебе він став Відкупитель.

Спаситель дарує прощення.

Негайся, скорій до Ісуса прийди,

Він дасть тобі вічне спасіння.

***

Пройшли роки, віки, тисячоліття,

Голгофський Пам’ятник! Крізь бурі лихоліття

Дійшов до нас звеличений, святий.
В огнях кострів у Римі очищався,

Як золото від домішок чужих,

І новим світлом знову загорявся

В серцях людських для перемог нових.

Було в той час – ішов Він по землі.

Як подих вітру ніс у серце кожне

Світ, новий світ – світ Божої любві.

В підвальних камерах, де ворог лютував,

Він, тисячі разів в крові обмитий,

В ім’я братерства вічного стояв!

Шляхи з Голгофи знову пролягли

В Сибір, в тайгу, де тисячі народу

Життя своє за Бога віддали.

Самим Христом і на Його крові..

З живих людей, яким немає ліку!

Він був! І буде Він повік!

***

Серця наші нині радіють в любові:

Живий і нетлінний, воскреслий із гробу

У славі небесній на землю прийде.
Вже звістка чудова летить по планеті,

Це ангел звіщає її для людей:

-Побійтеся Бога і славу віддайте,

Бо суд Свій вершити Бог правди іде.

Про що Своїм учням Христос говорив,

То масла придбайте і світло поправте.

І погляди всі підніміть догори.

Цар миру і правди, Цар слави і Вождь,

Начальник, Наставник, Заступник, Ходатай,

Бог-Слово, Воскреслий Спаситель, Господь.

І голос, як шум водоспадів гірських,

Виходить із уст Його меч обосічний,

А ноги ідуть до народів усіх.

Нехай уста наші співають хвалу,

Нехай правда Божа усіх нас єднає

В одне Твоє Тіло, небесну сім’ю!

І нас у долині земній освяти,

Зійди чудесами в стан Твого народу,

Твою святу силу із неба зішли.

Прослався, воскреслий Спасителю, в нас.

Тобі алілуя. Тобі честь, осанна,

Поклін і хваління в останній цей час.

***

Любується красою місяць ясний,

На землю вилилася Божа благодать,

Погляньте, о, який же світ прекрасний.

Барвистим килимом земля покрита.

Хто ж інший? Ні, то тільки Ти

Зумів все так постановити.

Твої руки, мій Спаситель,

Та час прийшов, - із Тебе насміялись,

І Ти ці руки дав прибити.

Глухим вуха, сліпим очі відкривали,

Калік, прокажених на ноги піднімали,

Ці ж руки мертвих воскрешали.

Прожерою за те Його назвали,

Тверді серця живими стали,

Проте, безбожником Його прозвали.

Ізраїль, що руки ці Твого Творця,

Ти не сміявся, Ти б заплакав,

Коли на плечі положив хреста.

Що їх покриє кров свята,

Ти б заспів, або вмоляв би,

Так як і Він вмоляв Отця.

Хіба не знав, що руки ці святі,

Чому ж ти не признався, чом злукавив,

Коли Він хліба подавав тобі?

Чому серце твоє не сколихнулось,

Коли Він тебе другом називав,

Коли Його твоє лице торкнулось,

Чому ж тоді не заридав?
Він на хресті ще міг тебе простити,

Так як розбійнику простив.

Руки поранені, та Він ще міг благословити,

Та жаль, що ти не захотів.

З яких кров лиється струмками.

Побиті, покалічені, та ції руки

Не знали і не знають втоми, ані скуки.

***

Був час такий, як нині благодатний.

Лилось у душу спокоєм святим,

Відлунювало співом урочистим.
Серпанком срібним слалось по землі.

Співала гімн Творцю природа юна,

Прослалися життям пшеничні вруна

І заніміли від краси жалі.

То йшов Христос, торкалось вдячно гілля

Рамен Спасителя. Раділи люди,

Встеляючи дорогу зелен-зіллям.

Піднялись навіть хворі з свого ложа,

Дорогу вкрив із одягу килим,

Співав народ: “Осанна, Сину Божий!

Благословенний Ти в ім’я Отця!”

І щирою любов’ю в ті хвилини

Були наповнені людські серця.

Горіли святістю, молились палко Богу,

І руки підносили до небес.

А Спас наш бачив іншу вже дорогу…

Де Він нестиме Свій смертельний хрест.

Не йшов по квітах, скупаних в росі.

Він бачив все, все розумів і знав Він,

Що завтра вже судитимуть усі.

Ненависть зродить плід Його страждать…

О, роде людський, роде ти зміїний,

Не виправдав ти Божих сподівань.

Що ноги ранили Його святі,

І повний блуду був, і повний злості

В своїй духовно-темній простоті.

Перед любов’ю вічного Творця?

Впадь нині, чуєш? Щиро на коліна,

Слізьми гарячими омий серця

В гріхах, що душу меле лише в муку.

Поглянь, о роде людський, вже з Голгофи

Бог простяга тобі любові руку.

Кривавий піт нелюдського страждання,

За муки і скорботу, люте горе,

Христос лиш хоче твого покаяння.

Він смертю переміг духовні смерті,

Одним лише: “Прости їм, Отче!..” – словом

Він спас тебе від пекла круговерті.

О роде, роде людський, роде блудний!

Осміяний Господь не може бути.

Вчуй глас Його, бо прийде день той судний,

Коли не схоче Бог тебе почути.

Та тільки лише вірні будуть Богу любі,

Стій і задумайсь кожен в цій хвилині,

Чи виполов з душі ти сім’я згуби?

На макове зернятко вчинкам грішним,

Псує пляминка бруду всю сорочку,

Кінець дороги твій не буде втішним.

Готуйся й ти на суд правдивий стати.

Знай, Бог осміяний не може бути,

Себе лише навік обдуриш, брате!

Гряде Господь, вже чути Його кроки,

І може буть, що до кінця дороги

Лишилися хвилини, а не роки.

***

1-ий Мовчало все в нічній, тривожній тиші,

Лиш зрідка зірки блимали в пітьмі,

Мовчало все, і не мовчала лиш тривога,

Що нависала в тишині…

Хто сильно утомившись у труді.

О, люди! Як в цю ніч вам спати можна,

Коли над світом скупчилась біда?!

Що сон когось не може десь здолать,

Що може хтось готується в дорогу,

Яка через Голгофу пролягла.

Яку самотність гірку Ти пізнав,

Коли усі, і учень Твій найближчий,

Наперекір проханням Твоїм спав.

Чому так гірко плакав у саду?

Надію мали вічну, золоту.

Для того, щоб спасіння вічне дати,

Перемогти кайдани й смерті зла.

О, скільки треба мати у душі тепла!

Коли вогнем залився цілий сад.

Коли кінцем фатальним, гірким, скорбним

Іуди зрада стала – зрада зрад.

Він долю поцілунком вирішав.

Ніколи гріх страшний цей не проститься,

Бо він гріхом найбільшим в світі став.

В знемозі гнувсь Він під тяжким хрестом,

І падав, щоб піднятись знову й знову,

І піт рясний згустився над чолом.

Чи зміг би хтось із нас його пройти,

Коли в безсиллі завмирають кроки,

Коли цей хрест - усі земні хрести?

Нелюдським криком натовп, немов звір,

Коли народ у злобі шаленіє,

А Твій смиренний, ясний, добрий зір.

За що знущались підло під хрестом?

Голгофським всепрощаючим хрестом.

Яку ціну за нас Ти заплатив.

Біля її підніжжя пролилось.

Коли Христа глибокі скорбні очі

Туманом смерті враз заволокло.

Коли глибокі рани залишивши,

Вінець впивався у чоло Христу,

Коли тривожну смертну тишу

Слова порушили гарячих уст…


1-ий Спасіння вічне, дороге, нетлінне,

Було відкрите смертю на хресті.

2-ий А смерть перемоглася воскресінням,

Якому люд нежданно так зрадів.

1-ий Тебе ми славим!
2-ий О, Тебе ми славим!
1-ий Що ми навіки в небі будем жить.
2-ий Нас приготуй, щоб чистими серцями

Могли вечерю разом сотворить.

1-ий І ми Тебе завжди і всюди славим,

За вічний дар – спасіння і життя,

За нову приготовлену державу,

Яку Ти обіцяєш в майбуття,

За дні життя, за силу і за віру,

За пісню, що в устах у нас звучить,

За благодать, що Ти даєш без міри,

За те, що учиш вірить і любить.

2-ий За кров святу, за хрест тяжкий Голгофи.
1-ий За радість, яку даром маєм всі.
2-ий За Дух Святий, за те, що маєм змогу
1-ий Про смерть Твою згадати на землі.

***

Ще раненько на світанку

Землетрус зчинився,

А в цю хвилю біля гробу

З неба ангел появився.

Жінки в цей ранок, як світало

До гробу поспішали.

Останню шану, щоб віддати

Тому, Кого в цей гріб поклали.

“Хто ж нам відвалить тяжкий камінь?”

Жінки так міркували,

А що у гробі було пусто –

То того ще не знали.

Але в цей час залунав голос

До них, неначе із небес:

“Кого шукаєте в могилі,

Його нема в ній, Він воскрес!”

Жінки швиденько поспішили,

Щоб учням розказати,

Що в гробі вже Христа немає.

“Ідіть у Галілею зустрічати!”

В цей вечір учні знов зібрались,

Закривши вікна й двері.

Христос з’явився так нежданно

І сів із ними до вечері.

Він привітав їх Божим миром,

Й потішив воскресінням.

Сказав: “Прийміть Святого Духа,

Йдіть, голосіть усім спасіння!”

А тоді, справді зрозуміли,

Що Божий Син Ісус воскрес!

І нова пісня залунала,

“Христос воістину воскрес!”

***

Його оділи в багряницю,

В лице плювали, били.

На смерть ганебну, на розп’яття,

Ісуса осудили.

Вінком з колючої тернини

Його коронували,

А потім палками без жалю

По голові вдаряли.

Колючки в голову вбивались,

А кров з чола сочилась:

Лице і очі заливала,

Потім на землю лилась.

Був не подібний на людину,

Отак Його побили,

А потім хрест важкий на Нього

Без жалю положили.

А коли вели на Голгофу,

Він падав, спотикався,

Його ж бичами підіймали,

А нарід насміхався.

А як вже вийшли на Голгофу,

Його на хрест поклали;

Руки і ноги розтягнули,

Цвяхами прибивали.

Потім хрест в землю закопали,

Висів на цвяхах тілом.

Кров з ран сочилась, а Його

Оцтом і жовчею поїли.

Отак страждав Христос, Син Божий,

Поки сказав: “Звершилось!”

Небо затьмилось, бік пробили, -

Пророцтво щоб здійснилось.

Став жертвою і тяжкі муки

За нас прийняв Спаситель.

Прийми Його, Він тебе кличе,

Прийди і будеш жити.

Почуй ласкавий спасів голос,

Він постраждав за тебе.

Відкрий для Нього своє серце –

І Він прийме до Себе.

***

Христос – весна людства.

Хто там в печері кам’яній,

Закритій брилою граніту,

Вже третій день лежить у ній

У плащаницю оповитий?

На сірім камені печать –

Знак остороги й запоруки.

Невинну кров пролив Пилат,

Хоча й умив природно руки.

І ось світанок. Таїна.

Прибіг Петро: пуста гробниця,

Немає варти. Де ж вона?

Поодаль камінь, плащаниця…

Проміння сонячне з небес

Весняний день заполонило.

О, дивна вість – Христос воскрес!

Хуткіше лані облетіла.

Розквітло в ту таємну ніч

На древі Божому суцвіття.

О, стільки в світі протиріч

Ввіллється хвилями в століття!

Людську премудрість потрясуть, -

Голгофський хрест, пуста гробниця.

Для тих, що істину збагнуть,

Христос – всесяюча зірниця.

Бо Він живий, для нас воскрес

На тлі весняного розмаю.

То Він веселкою з небес

В серця нам радість посилає.

Що повінь, зруйнувавши гать,

Приводить в рух стоячі води.

Отак Господня Благодать

З гріхів вивільнює народи.

О, неповторний, дивний час!

Христос воскрес! Радійте люди!

Нехай назавжди буде в нас

В серцях Великдень замість

буднів!

***

Не розумом, а серцем пізнається

Святого благочестя таємниця.

Його престол у небі в позолоті,

А Він в людському образі і плоті.

Явився нам без музики без гасла.

О, Вифлеєме! Зорі, хлів і ясла!

Хто зміг світи й галактики створити,

Не мав де на ніч голову схилити.

А люди все вивчали таємницю:

Прийшов суддя до в’язнів у темницю,

Щоб їх тяжкі кайдани розірвати,

Щоб їх звільнити, володарювати.

Прийшов горщечник в піч, в гарячу сажу,

Щоб врятувати виліплену чашу.

Прийшов Творець із неба до творіння,

Щоб відновити образ і нетління.

Прийшов Спаситель до землі Своєї,

Щоб врятувати пелюстки лілеї.

Прийшов пастух до прірви, на краєчку

Він врятував заблудлую овечку.

До хворого, сліпого і каліки

Прийшов Цілитель дарувати ліки,

Щоб лікувати всі людські пороки,

Щоб дати їм нових джерел потоки.

Він, сповнений духовної природи,

Прийняв на Себе всі гріхи народу,

Не маючи провини ні одної,

Був на землі людиною земною…

І вся земля наповнюється слухом,

Що Божий Син, благословенний Духом

За нас помер, та не лежить в могилі,

Христос воскрес в Своїй могутній силі.

Це той граніт, котрий тримає гори,

Це квіти, що цвітуть на краплях крові,

Це Божа благодать в вінку терновім.

***

Нікому не дано зійти з хреста,

Ніхто не повертається з Голгофи.

Нам долями загублених отар

Сміються й плачуть щирі скоморохи.
Отари товпляться в долинах сліз,

Де замість трав – бездонне трясовиння,

Тут пропадає всякий піт і слід,

Сльоза окреслює злу руку тління.

Довершеність усталених понять

Диктує тут учинок, жест і слово.

Тут знов готові йти і розпинать,

І плакати над Розіп’ятим знову.
Когось штовхнуть, вмоститися зручніш.

Бреде в світи загублена отара –

У трясовиння йде, чи йде під ніж…

Кому - покора і чия - покара?

Нікому не дано зійти з хреста.

Мовчить Голгофи красномовна тиша.

Не вміє птах у небеса злітать,

Аж поки шкаралупу не залишить.

Тверда, мов криця, шкаралупа снів

Про мудрість і таланти скомороші.

Та мить - і землю вибито з-під ніг –

Душа блукає в хащах власних спрощень:
За частоколом звичних заборон

Навчилася і вигідно, і спритно

Не розрізняти підлість і добро…

І …Навіть не красиво говорити.

І думки недорікуватий біль,

Й чужого слова завчена округлість.

Гріха нерозкріпачені раби…

Усюди перші чи, принаймні, другі.

Хіба було б так дивно розлюбить

На тім хресті рід злий і непокірний?

Здивовані свободою раби,

Дарованою тільки лиш по вірі.

А як сприйняти? Як збагнути це?

Як у безсиллі власному зізнатись?

І замість птаха падає яйце,

І кесаря вітає щирий натовп…

Мінливий лик потворності й краси…

Лиш Він – у всьому всесвіті Єдиний –

Розп’ятий над віками Божий Син

З Голгофи повернувся, щоб спасти нас.

***

Голгофа… Голгофа… Через товщу століть

Душею ще й досі я бачу

Той хрест, що на лобному місці стоїть.

Дивлюсь я на нього і плачу…
Минули віки, та не стерли вони

Події, що сталась давно так.

Здається, і досі ще чуть: “Розіпни!”

О, Боже, мій Боже! – За що так?

Жорстокою карою світу гріхи

Лягли на безвинную душу.

А світ до страждань тих і досі глухий,

До власної долі байдужий.

Невже не пора зупинитися нам,

В минуле своє оглянутись?

Блукаючим дочкам і блудним синам

Невже не пора повернутись?

До Батька, до Бога, що й досі чекає

Терпляче і ніжно на кожного з нас.

Бо літо спасіння уже проминає

І Божої ласки кінчається час.

Голгофа, Голгофа – Господня любов,

Яку не під силу збагнути.

У думці вертаюся знову і знов

До днів тих таких незабутніх!

Голгофа, Голгофа… У серці живуть

Ще й досі страждання Христові.

Голгофа, Голгофа – до вічності путь.

І нею іти я готова.

***

Зневажений, катований, побитий,

Терплячи муки в свій останній час,

Ішов Ісус, щоб кров Свою пролити

За землю нашу грішну і за нас.

Він знав про те, для чого був Він з нами,

Щоб нас спасти і викупить з гріха,

І ось Він там з пробитими руками

Отця благає, бо земля – глуха.

Розп’яли із розбійниками разом,

Кричали: “Якщо Бог Ти, то спасись”.

А Він сказав розбійникові фразу:

“В раю ти будеш нині, не колись!”

Життя з Ісусом вічне, знайте люди,

Бо вже звершилось чудо із чудес,

Нехай же всім про те відомо буде,

Що Бог, Який був страчений – воскрес!

Могутній Бог, яка велика сила,

Він любить нас, як і завжди любив,

Заради нас віддав на муки Сина,

Щоб не загинув кожен з нас, а жив.

Нехай же вічно Він із нами буде

І охорону шле нам із небес,

Щоб ми жили, щоб знов вітались люди:

Христос воскрес! Воістину воскрес!

***

Все небо святкує… й радіє земля,

Серпанком зеленим покрився лиман,

І сипляться квіти у пісні життя, -

Воскресла природа від смертних кайдан!
Воскресла й надія тих учнів Христа, -

Їх скорбнеє серце зазнало чудес,

І ніч проминула та сліз гіркота,

Бо вождь їх – Спаситель із мертвих воскрес!

Він сили пекельні здолав на хресті,

Де пив гірку чашу страждання без меж,

Й окови смертельні розбив Він оті,

У сяєві слави Спас з мертвих воскрес!

Воскрес і вознісся Він в славу Отця,

Всі сили небесні пред Ним впали ниць,

Щоб з мертвих воскресли всі грішні серця

І вийшли з неволі гріховних гробниць.

Й прославили Ім’я спасенне Його –

Єдину надію на всю піднебесь –

І низько вклонися пред троном Того,

Хто в день цей із мертвих з тріумфом воскрес!

Все небо святкує це Свято із свят,

Христос – Пасха наша та Другий Адам!

З Ним серце воскресло з в’язниці і грат,

Воскрес Князь могутній й дав душам бальзам!

***

Відвічная правда ходила у світі,

Завійнута в тіло синів тих земних…

Створив Він вселенну, народи і квіти,

І слави печать Сам поставив на них.
Ця правда ясніша від сонць у вселенній,

Біліш Гімалаїв, могутніш всіх гроз,

Прекрасніш краси та лагідніш всіх неней, -

І ймення цій Правді – любов і Христос.

Між смерних людей так безсмертна ходила,

Щоб в’язнів звільнити, дать волю рабам,

Сліпим дать прозріння, упалим дать крила,

Всім скрушеним серцем – зцілення бальзам.

Шукала ця Правда в бурхливому герці

Заблукані душі, де смертний покров, -

Сказати всім правду про травму їх серця,

Відкрити всім тайну про Божу любов.

Та люд не збагнув цю Путь-Правду в Ісусі,

Бо правда Ваала – алтар і свічки…

Він Правду розп’яв і закув… В землетрусі

Ця Правда воскресла на вічні віки.

О, слава Тобі, Ти відвічная Правдо,

Що в тіло ходила між людських синів!

Подяка Тобі за спасіння назавжди,

За жнива людей – золотих колосків!

***

Прокинулась земля.

Ранкове сонце усміхнулось,

Проміння зверху ніжно шле.

Виблискують роси краплини

І свіжістю так пахне все.
Пташиний спів згори…

Струмка дзюрчання теж несеться,

Зливаючись в один потік.

І вся природа Богу творить

Мелодію хвали повік.
-Христос воскрес! – звучить

Не людських уст ці звуки славні,

Не зупинити їх нічим!

Вони несуться з давен давніх

Й не змовкнуть аж до вічних днів.
Але чи так в людей?

Ми переселимся думками

В людське життя тут на землі:

Побудемо сьогодні з вами

В звичайній, як і всі, сім’ї.
За тихим містом дім.

Як гарно тут усе навколо!

Зі смаком зроблено усе.

-Господарі дбайливі в домі, -

Так зразу й думка пронесе.
І не секрет то є.

Живе християнин в цім домі;

Дружина, дітки – вся сім’я.

Брат є служителем церковним,

Відоме всім його ім’я.
Великдень наступив.

Сім’я раненько пробудилась,

Не спиться так, як в звичний день.

До церкви йти усі бажають

Співати радісних пісень.
Готові всі вже йти.

Служитель-брат заглянув в Слово,

Щоб перевірити ще раз

Усі місця, які належить

Читати в цей святковий час.
Аж раптом: Хто це є?

Тихенько хтось постукав в двері.

Й несміло перейшов поріг

Гість-незнайомець. Його вигляд

Був гарний з голови до ніг.
Він ніжно подививсь

І, так запитливо, промовив:

- Христос воскрес? – І в відповідь

Почув усім знайоме слово:

• 
  Так! Він воскрес, воістину!
  

І знову ж ті слова

До них вже вдруге прозвучали:

• 
  Христос воскрес? – І в відповідь
  

Так само бодро прозвучало:

• 
  Христос воскрес воістину!
  

Та знову в третій раз

І саме так, питальним тоном:

• 
  Христос воскрес? – промовив гість.
  

І знов брат дужим баритоном:

• 
  Воістину воскрес! – проніс.
  

Затихло все на мить.

Нічого більше не промовив,

Тихенько розвернувся гість

Й пішов спокійним кроком з двору.

Брат тільки в слід за ним дививсь…

… -Чи любиш ти Мене? –

Майнули в розумі у брата

Слова, що тричі запитав

Христос в Петра. І лиш опісля

Пасти овець його послав.
А ще згадалось те,

Що тричі півень заспівав був,

Як перед грішними людьми

Петро відрікся від Ісуса

Й залився гіркими слізьми.
Щось тут є спільне…

Служитель-брат, немов підбитий,

Присів, неначе й не стояв.

- Христос воскрес? – Чому ж слова ці

Питальним тоном гість казав?
Перед очима все:

Петрова відповідь поспішна,

Відречення і гіркий плач…

І все неначе поєдналось

З візитом гостя в ранній час.
Пора в служіння йти.

Дружина й діти зворушили,

Піднявши брата, наче з сну.

І всі відправились сім’єю

До церкви в ранішню пору.
Зайшов наш брат і сів.

Він не промовив так, як звично,

Могутнім голосом до всіх:

• 
  Христос воскрес! І не пронеслось:
  
• 
  Воістину Христос воскрес!
  

Почав служіння брат.

Не міг сказати Він нічого,

Лише у декількох словах

Він розказав, як гість до нього

Приходив і про що питав.

А потім він сказав:

• 
  Як щиро я бажав би зараз,
  

Щоб кожен з нас - і я, і ти,

Почули голос, що питає:

• 
  Христос воскрес в тобі, чи ні?
  

Настала тишина.

Здавалося, що кожен слухав

І в серці відповідь шукав…

Відчутня була сила Духа,

Яку для церкви Бог послав.

І, ніби в перший раз,

Та впевнено і величаво

В цей ранок неслись до небес

Слова, що дійсність визначали:

• 
  Христос воістину воскрес!
  

Подумаймо ми всі.

Чи не такі самі формальні

Прийшли в служіння ми в той час?

Чи наш Христос не є той Самий,

Що милує і любить нас?

Христос є серед нас.

жүктеу/скачать 0.72 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: