Підручник
Розділ 9. Виробнича демократія та її основні інститути
жүктеу/скачать 3.64 Mb. Pdf көрінісі
|
|
Розділ 9. Виробнича демократія та її основні інститути 9.1. Юридичні форми виробничої демократії в сучасному світі Частина 1 ст. 8 Конституції України передбачає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Важливою складовою реалізації у трудовому праві принципу верховенства права є визнання Україною пріоритетності міжнародних правових актів про працю перед національним законодавством. Реалізацією положень Конституції України про верховенство права є положення ст. 424 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами- членами, з іншої сторони, відповідно до якої, Україна забезпечує поступове наближення до права, стандартів та практики ЄС у сфері зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей, як зазначено у Додатку ХL до цієї Угоди. Однією з останніх базових директив Європейського Союзу ідеологічного характеру є Директива № 2019/1152 Європейського Парламенту і Ради від 20 червня 2019 р. про прозорі й передбачувані умови праці в Європейському Союзі – далі Директива, яка вказує на засади правового регулювання праці в ЄС, встановлює моделі можливого врегулювання трудових та інших відносин. Директива також містить важливі положення, що стосуються регулювання не тільки трудових відносин, але й відносин виробничої демократії. Зокрема, у п. 38 Преамбули цієї Директиви зазначається: «Слід поважати автономію соціальних партнерів і їх можливості як представників працівників та роботодавців. Відповідно, соціальні партнери повинні мати можливість враховувати, що в конкретних секторах чи ситуаціях для досягнення мети цієї Директиви є більш підходящим: інші положення ніж ті, мінімальні стандарти, які містить Директива. Тому держави-члени повинні мати можливість дозволяти соціальним партнерам підтримувати, вести переговори, укладати і застосовувати колективні угоди, які відрізняються від певних положень, що їх містить ця Директива, за умови, що загальний рівень захисту працівників не буде знижено». Таким чином можна побачити, що інститути Європейського Союзу досить чітко сповідують і закріплюють в основоположних актах принципи демократії, зокрема, й виробничої. Однак історія розвитку виробничої демократії сягає ще ХІХ століття. Термін «колективні переговори» (collective bargaining) вперше у світі був вжитий у Великобританії у 1891 р. Вони вже були звичайною практикою для кваліфікованих працівників у першій чверті ХІХ ст. і беруть свій початок, у крайньому разі, у XVIII ст. У 1824 р. був прийнятий закон, який скасовував заборону на діяльність профспілок (до ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ 150 того часу об’єднання працівників для незаконних цілей, тобто для захисту своїх трудових прав, вважалося злочинною змовою і тягло кримінальне переслідування). З самого початку свого існування процес колективних переговорів у Великобританії характеризувався участю у ньому працівників державного сектору, включаючи державних службовців, а також децентралізацією. На думку більшості учених-трудовиків, соціальне партнерство – це співробітництво представників працівників, роботодавців і держави в соціально-трудовій сфері. В Україні вже тривалий час застосовується термін «соціальне партнерство», запроваджений Указом Президента України «Про Національну раду соціального партнерства» від 8 лютого 1993 р. № 34, а також Указом від 27 квітня 1993 р. № 151 про затвердження Положення про цей орган. Проте на законодавчому рівні поняття соціального партнерства залишалося не визначеним. І тільки у 2001 р. зазначене поняття було закріплене у ст. 1 Закону України «Про організації роботодавців» як система колективних відносин між найманими працівниками, роботодавцями, виконавчою владою, які виступають сторонами соціального партнерства у ході реалізації їх соціально- економічних прав та інтересів. При визначенні поняття даної правової категорії слід враховувати те, що у національному законодавстві відбулася заміна терміну «соціальне партнерство» терміном «соціальний діалог», а також те, що у міжнародно-правовій практиці, зокрема в актах і публікаціях МОП, застосовується частіше всього термін «соціальний діалог», а не «соціальне партнерство». Термін «соціальний діалог» у національному законодавстві вперше був застосований в Указі Президента України «Про розвиток соціального діалогу в Україні» від 29 грудня 2005 р. Правові засади організації та порядку ведення соціального діалогу згодом було визначено в Законі України «Про соціальний діалог в Україні» від 23 грудня 2010 р. В Законі України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» від 22 червня 2012 р. замість терміну соціальне партнерство» застосовується термін «соціальний діалог». Позиція національного законодавця відповідає юридичній практиці МОП та законодавству країн Західної Європи. На національному рівні ці питання знайшли своє нормативне закріплення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний діалог в Україні», для ведення соціального діалогу на національному і територіальному рівнях з рівного числа представників сторін соціального діалогу відповідного рівня у порядку, визначеному статтями 11 та 17 цього Закону, утворюються Національна тристороння соціально- економічна рада та територіальні тристоронні соціально-економічні ради. Модуль 2. ПРАВОВІ МОДЕЛІ Й МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ … 151 За ініціативою сторін можуть утворюватися галузеві (міжгалузеві) тристоронні або двосторонні соціально-економічні ради та інші тристоронні органи соціального діалогу (комітети, комісії тощо). На локальному рівні для ведення колективних переговорів з укладення колективних договорів стороною працівників (суб’єктами якої є первинні профспілкові організації, а в разі їх відсутності – вільно обрані представники (представник) працівників) та стороною роботодавця (суб’єктами якої є роботодавець та/або уповноважені представники роботодавця) утворюється двостороння робоча комісія відповідно до закону. На міжнародному рівні відносини соціального партнерства регулюються цілою низкою важливих актів: Декларація про основоположні принципи і права у сфері праці 1998 р., Конвенція МОП № 150 про регулювання питань праці: роль, функції і організація 1978 р., Конвенція МОП № 87 про свободу асоціації і захист права на організацію 1948 р., Конвенція МОП № 144 про тристоронні консультації для сприяння застосування міжнародних трудових норм 1976 р., Конвенція МОП № 154 про сприяння колективним переговорам 1981 р., Конвенція МОП № 144 про тристоронні консультації для сприяння застосування міжнародних трудових норм 1976 р. та ін. Наприклад, п. 18 Рекомендації МОП № 198 про трудові правовідносини 2006 р. передбачає, що у рамках своєї національної політики держави-члени Організації повинні, крім іншого, сприяти підвищенню ролі колективних переговорів і соціального діалогу, як засобів знаходження рішень питань, які стосуються сфери трудових правовідносин на національному рівні. жүктеу/скачать 3.64 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|