21.3. Види матеріальної відповідальності працівників
Трудове законодавство України та практика його застосування
дозволяє виділяти такі види матеріальної відповідальності працівників:
1. За розміром відшкодування:
обмежена;
повна;
підвищена (кратна).
2. За суб’єктами:
індивідуальна;
колективна (бригадна);
солідарна.
3. За підставою:
договірна;
позадоговірна (деліктна).
Обмежена матеріальна відповідальність. Стаття 132 КЗпП
України встановлює загальне правило, що працівники, крім працівників,
ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
488
що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду підприємству,
установі, організації, несуть матеріальну відповідальність у розмірі
прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного
заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний
заробіток допускається лише у випадках, визначених у законодавстві.
Так, відповідно до змін у ч. 1 ст. 132 КЗпП України, передбачених
Законом України № 1255-VII від 13.05.2014 р., відповідальність за не
одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути
покладена лише на працівників, що є посадовими особами. Тобто за
певних умов посадові особи можуть бути притягнуті як до обмеженої, так
і повної матеріальної відповідальності.
Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29
грудня 1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування
шкоди, заподіяної
підприємствам, установам,
організаціям
їх
працівниками», якщо межі матеріальної відповідальності були визначені
в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього
відповідно до умов контракту. На наш погляд, таке тлумачення ч. 3 ст. 21
КЗпП України дане Пленумом Верховного Суду України суперечить
двом ключовим нормам-принципам, закріпленим у ст. 9 та ч. 2 ст. 130
КЗпП України. Тобто йдеться про те, що контрактом не може бути
змінено підстави, межі і порядок притягнення до працівника матеріальної
відповідальності, а також знижено рівень юридичних гарантій, яким
користується кожен працівник. Бо, якщо слідувати логіці Пленуму, то для
осіб, які працюють за контрактом, можуть бути встановлені і застосовані
дисциплінарні стягнення, не передбачені законом (н-д, штраф). Подібна
позиція знайшла своє відображення в абз. 2 п. 20 Положення про порядок
укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня
1994 р. № 170, згідно з яким, контрактом не може бути запроваджено по
відношенню до працівника повної матеріальної відповідальності, крім
випадків, передбачених ст. 134 КЗпП України. Вказана норма має тверде
законодавче підґрунтя. Відповідно до ч. 2 ст. 130 КЗпП України, при
покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси
працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки
за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбаченому
законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству,
установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю)
працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною
частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного
розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених
законодавством. Отже, норма ч. 3 ст. 21 КЗпП України встановлює
правило згідно з яким, контракт може передбачати додаткові випадки
матеріальної відповідальності роботодавця, не передбачені чинним
Модуль 4. ЮРИДИЧНІ ГАРАНТІЇ ДІЄВОСТІ НОРМ ТРУДОВОГО ПРАВА
489
законодавством, але ніяким чином не може змінювати ключових
положень правового регулювання матеріальної відповідальності
працівника.
Стаття 133 КЗпП України передбачає випадки обмеженої
матеріальної відповідальності для окремих категорій працівників за
вчинення певного роду діянь. Працівники несуть обмежену матеріальну
відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів,
напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, –
у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього
місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну
відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів,
вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів,
виданих підприємством, установою, організацією працівникові в
користування. На підставі п. 1 ст. 133 КЗпП України несуть матеріальну
відповідальність у межах середнього місячного заробітку працівники, які
допустили зіпсуття або знищення цих цінностей у ході трудового
процесу. На інших працівників з числа службових осіб (н-д майстра,
технолога), якщо шкода від зіпсуття або знищення через недбалість
зазначених цінностей заподіяна внаслідок їх неправильних службових дій
чи бездіяльності), матеріальна відповідальність покладається у
відповідності зі ст. 132 КЗпП України також у межах середнього
заробітку. Відповідальність у такому ж розмірі за зіпсуття або знищення
через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального
одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі
цінності були видані йому в користування у зв’язку з виконанням
трудових обов’язків.
За нормою п. 2 ст. 133 КЗпП України із змінами, внесеними згідно із
Законом № 1255-VII від 13.05.2014, у відповідності з законодавством
обмежену матеріальну відповідальність несуть керівники підприємств,
установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних
підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники –
у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього
місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації
заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною
постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних
цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям.
На підставі п. 2 ст. 133 КЗпП України до матеріальної
відповідальності притягуються директори, начальники та інші керівники
підприємств, установ, організацій та їх заступники, керівники та їх
заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом
підприємства, установи, організації чи іншим відповідним положенням.
До зайвих грошових виплат відносяться, зокрема, суми стягнення
штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівникові у зв’язку
ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
490
з затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку,
неправильним формулюванням причин звільнення, тощо. При виявленні
безпосередніх заподіювачів шкоди, викликаної виплатою зайвих сум,
знищенням чи зіпсуттям матеріальних цінностей, вони зобов’язані
відшкодувати шкоду в межах, встановлених законодавством. Зазначені
вище службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність
у межах свого середньомісячного заробітку за ту частину шкоди, що не
відшкодована безпосередніми заподіювачами. При цьому загальна сума,
що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду. На
них самих покладається матеріальна відповідальність у зазначених
межах, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів до стягнення
шкоди з її безпосередніх заподіювачів і таку можливість підприємство
втратило.
У
цьому
випадку
йдеться
про
індивідуалізацію
відповідальності працівників і службових осіб, а також про матеріальну
відповідальність службових осіб за незабезпечення контролю над
підлеглими під час виконання ними трудових обов’язків.
Працівники, які не є керівниками підприємства (установи, організації)
і структурних підрозділів на підприємстві або їх заступниками, за шкоду,
заподіяну зайвими грошовими виплатами, викликаними неналежним
виконанням
ними
трудових
обов’язків,
несуть
матеріальну
відповідальність за ч. 1 ст. 132 КЗпП України, крім випадків, для яких ст.
134 КЗпП передбачена повна матеріальна відповідальність. У такому ж
порядку визначається матеріальна відповідальність працівників, з якими
укладено договір про повну матеріальну відповідальність (ст. 135-1, 135-
2 КЗпП), якщо шкода заподіяна не незабезпеченням цілості прийнятого
під звіт майна, а іншими порушеннями трудових обов’язків (неналежним
оформленням документів про виявлену при прийнятті матеріальних
цінностей недостачу, що потягло її оплату тощо).
Достарыңызбен бөлісу: |