Підручник

Модуль 2. ПРАВОВІ МОДЕЛІ Й МЕХАНІЗМИ РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ … 
103 
нормами цього Кодексу: господарсько-виробничі, організаційно-
господарські та внутрішньогосподарські відносини. Найбільший інтерес 
викликає третя група відносин, оскільки вони найтісніше переплітаються 
з відносинами, що є предметом трудового права. Згідно з ч. 7 ст. 3 ГК 
України, внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між 
структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини 
суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами. Таку 
позицію послідовно відстоюють й фахівці з господарського права. 
На наш погляд, у ГК України необґрунтовано розширено предмет 
правового регулювання за рахунок вказаної вище групи відносин. 
Йдеться про необґрунтоване регулювання нормами господарського права 
виробничих відносин. На чому ґрунтується таке твердження. По-перше, 
необхідно розмежовувати суб’єктів господарських і виробничих 
відносин. Суб’єктами господарських відносин є суб’єкти господарювання 
та інші учасники відносин у сфері господарювання, визначені ст. 2 ГК 
України. Поняття суб’єкта господарювання визначає ст. 55 цього 
Кодексу. Суб’єктом виробничих відносин є роботодавець, який 
наділяється законом трудовою право і дієздатністю. Тобто, поняття 
«суб’єкт господарювання» і «роботодавець» не тотожні, як й не тотожні 
виробничі та господарські відносини. Це твердження доводиться через 
з’ясування основних понять, що визначають сутність господарських 
відносин. Господар – це той, хто займається господарством, хто веде 
господарство, те саме, що власник. Господарство – це сукупність 
виробничих відносин того чи іншого суспільного укладу, все, що складає 
виробництво, служить виробництву: обладнання, інвентар, будівлі і т. ін. 
якого-небудь виробництва або виробничої одиниці. Таким чином, коли 
йдеться про господарство і господарювання, то йдеться про щось (не 
одухотворені предмети), а не про когось, тобто, йдеться про 
використання засобів виробництва (будівель, споруд, машин, механізмів, 
землі, робочих тварин та ін.) для здійснення певного виду діяльності, а не 
його суб’єктів, якими є працівники. Структурні підрозділи є юридично 
визнаними організаційними формами спільної трудової діяльності людей. 
Так, норми щодо формування колективу бригади, оплати праці її членів 
та відповідальності за результати діяльності містяться у главі XVI-А 
КЗпП України ще з 1988 р. Там же містяться й норми, які визначають 
загальні принципи матеріальної заінтересованості трудового колективу в 
результатах господарської діяльності. У законодавстві про вищу освіту 
знайшли відображення назви структурних підрозділів (кафедра, 
факультет), назви посад (доцент, професор) і т. ін. Отже, якщо норми 
права визначають організаційні форми впорядкування спільної трудової 
діяльності людей (працівників), то йдеться про норми трудового права. 
Тенденції, які спостерігаються в цивільному, господарському та 
адміністративному праві щодо включення виробничих відносин до їх 

ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
104 
предмету правового регулювання, суперечить сутності цих соціальних 
зв’язків. Трудова діяльність працівників (або іншими словами робота) 
здійснюється, як правило, в колективних формах організації праці, що 
передбачає організуючу роль роботодавця, виробничу взаємодію 
працівника з іншими працівниками в рамках бригади, відділу, цеху чи 
іншого структурного підрозділу або з працівниками інших підрозділів 
підприємства, установи, організації. Повноваження роботодавця із 
забезпечення організації та управління виробничим процесом мають 
визначатися виключно нормами трудового права, бо виробничий процес, 
основними суб’єктами якого є працівники, це, безумовно, предмет 
правової регламентації норм трудового права. Участь працівників у 
виробничому процесі є юридично визнаною формою заробляння 
людиною собі на життя в колективно-організованих формах трудової 
діяльності. Коли ж йдеться про забезпечення спільної трудової діяльності 
працівників підприємства, установи, організації засобами виробництва, 
енергоресурсами, розхідними матеріалами та ін., йдеться про 
господарську діяльність суб’єктів господарювання. 
Таким чином, суб’єктами виробничих правовідносин є службові 
особи підприємств, установ, організацій, які здійснюють організаційно-
розпорядчі функції, а також структурні підрозділи, а в окремих випадках 
й органи виробничої демократії. 
Основні відмінності трудових і виробничих правовідносин 
виявляються через відмінності об’єкту і змісту цих правовідносин. І, 
якщо трудові правовідносини опосередковують застосування праці 
працівників, то виробничі правовідносини направлені на організацію і 

жүктеу/скачать 3.64 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: