Пісня перша(1) Ліс. Пагорб. Три звірі. Віргілій
жүктеу/скачать 0.83 Mb.
|
| ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
Четверте коло. - Ледачі. - Приклади рідкісної швидкості і жалюгідних лінощів 17-18. Сліпоокі, що іншим стали за поводирів - епікурейці. 80-81. Де сонце йде тонуть... між сардів з корсами... - Місяць уставав у зодіакальному сузір'ї Скорпіона і йшов тією ж тропою, як і сонце, коли воно сходить у цьому сузір'ї, а сідає, як здається, в Римі, десь між Сардинією і Корсикою. 82. П'єтола - село в Мантуанській області, в якому народився Віргілій. 91-93. Aeon та Ісмена - річки в Беотії, на берегах яких жителі Фів буйними ігрищами вшановували Вакха. 100. Марія в гори квапилася йти. - Зразу ж після Благовіщення Марія вирушила в гори, щоб привітати свою родичку Єлисавету, яка зачала сина (Єванг.). 101-102. Цезар, не затримавшись в Марсільї, в Ілерду поспішає... - Цезар, витіснивши Помпея з Італії, швидко рушив у Галлію, залишивши частину війська вести облогу Марсільї (сучасний Марсель), з суші і з моря, вступив в Іспанію і біля Ілерди (сучасна Леріда) примусив пом-пеянців здатися (49 р. до н. є.). 118-126. Сан-Дзено - монастир у Вероні. Ім'я абата, що тут говорить, остаточно не з'ясовано. 119-120. При добрім Барбароссі... - імператор Священної Римської імперії Фрідріх І (1125-1190), який 1162 року зруйнував Мілан. 121-126. Той, кому ногою довелося в могилу стать - владар Верони Альберто делла Скала (пом. 1301) незаконно призначив абатом у Сан-Дзено свого нешлюбного сина Джузеппе, кульгавого і розпусного (пом. 1313). 133-135. Ті... в мандрах полягли, Йордан же сприймуть юні дчі й уші. - Євреї, що вийшли з Єгипту по дну Червоного моря, побоялися вступити в обітовану землю. За це всі повнолітні засуджені були померти в пустелі, і тільки діти їхні через сорок років побачили Йордан (Бібл.). 136-138. Ті, що відмовились і утекли... - Частина троянців, що вийшли з Енеєм із сплюндрованої батьківщини, лишилась у Сицилії (Ен. V, 700-778). ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА Четверте коло. - Ледачі. - Символічний сон Данте. - Сходження в п 'яте коло 1-3. Зміст: «У передсвітанковий час, коли нагріте за день повітря вже не може боротися з холодними променями Місяця, бо спека дня встигла поменшати під впливом холоду, що виходить від Землі або від Сатурна...» 5. Геоманти - ті з середньовічних чаклунів і знахарів, що ворожили з допомогою випадково поставлених крапок. Найщасливіша фігура («Велика Фортуна») була схожа на крайні зірки сузір'я Водолія разом з найближчими зірками Риб. Данте хоче сказати, що вже зійшли Водолій і частково Риби, тобто до сходу сонця лишилося близько трьох годин. 7-9. Жінка, що приснилася Данте, уособлює ті гріхи, які спокутуються в трьох верхніх колах: користолюбство, обжерливість, любострастя (пор. рядки 58-59). 12-15. Під зором тим... - Зміст: «Тільки наші очі і увага надають зачарування всякій потворності і гріху». 70. У п'ятому колі спокутується гріх скупості, зажерливості й марнотратства. 74. «Прильпне душа моя землі» (церк.) - «прилипне душа моя до землі». 98-99. Переклад: «Хай тобі буде відомо, що я був наступником апостола Петра» (церк.), тобто Римським Папою. Це папа Адріан V (раніш кардинал Оттобоно Ф'єскі, граф да Лаванья), який помер 1276 року через 38 днів після обрання. 100-102. Річка Лаванья і місто з тією ж назвою, звідки походив рід папи Адріана V, лежать близько до невеличких міст Сьєстрі і К'явері, що на березі Генуезької затоки. 136-137. Посилаючись на євангельський текст: «У потойбічному світі не женяться і не виходять заміж», Адріан хоче сказати, шо після смерті він перестав бути папою («чоловіком церкви») і став такий самий, як усі мерці. 143. Аладжа да Лаванья, дружина Мороелло Маласпіна, який 1302 року очолив війська «чорних» у війні проти Пістойї. ПІСНЯ ДВАДЦЯТА П'яте коло. - Скупі. - Приклади бідності, щедрості та огидних скупощів. - Туго Капет. - Двигтіння гори 3. Взять губку, не насичену доволі... - тобто припинити розглядування й розпитування, не задовольнивши цікавості. 8. Зло, яким укритий цілий світ - користолюбство. 10. Вовчиця давніх літ - звір, що уособлює користолюбство. 22-24. Ми ясно бачим ясла у повітці... - натяк на євангельську легенду про обставини народження Христового. 25-27. Гай Фабріцій Люсцін - римський консул III ст. до н. є., прославився своєю безкорисливістю. 31-33. Які щедроти явив невинним дівам Миколай - натяк на одну з християнських легенд про Миколая, єпископа міста Міри в Лікії. 40-123. Це Гуго Капет (пом. 956) - граф Паризький, засновник французької королівської династії Капетінгів. Незнатний з походження (дід в Парижі м 'ясом торгував), він став правителем держави за останніх представників каролінгської династії, а коли вона вимерла вся (Людовік V помер 987 року), сина Гуго, також Гуго, було обрано на вільний французький престол. 43. Я коренем триклятого був зілля - тобто родоначальником французької королівської династії. 48. Брюгге, Гент, Дує та Лілль - міста у Фландрії, сплюндровані французькими королями. Той, що говорить, хотів би, щоб Фландрія помстилася над його нащадком Філіппом IV Гарним (див. прим. Ч. VII, 103 і 104) за всі кривди. 1302 року фламандське народне ополчення справді розгромило французів. 54. А з них останній рясу надягав. - Очевидно, Данте сплутав останнього Каролінга з останнім Меровінгом, Хільдеріком III, який 751 року був скинутий з престолу і пострижений у ченці. 61. Кров мою - тобто моє потомство. 62. Прованська, взята в посаг, оболонь. - Карл І Анжуйський (1220- 1285), син французького короля Людовіка VIII, взяв 1246 року в посаг багатющі землі Провансу. 66. Понтьє, Нормандія, Гасконь - різні частини сучасної Франції, тоді окремі невеличкі держави. 67. До вас Карл вдерся. - Після вдалого шлюбу Карл І Анжуйський, охоплений жадобою розширювати свою державу, завоював багато земель на території сучасної Франції і Бельгії, а потім втрутився в боротьбу пап за світську владу в Італії і захопив Неаполь та Сицилію. Відзначався величезною зажерливістю, жорстокістю й нерозбірливістю в засобах та способах для збагачення. Але монархічні погляди Данте примусили поета вмістити цього «розбійника й грабіжника», як називають Карла І італійські історики, в Чистилище (див. Ч. VII) , отже, дати певну надію на перехід його до вічного блаженства і цілковите розгрішення. 68. Вбив Куррадіно. - Перемігши при Тальякоццо останнього Го-генштауфена, шістнадцятирічного імператора Конрадіно (1268), Карл І відрубав йому голову. 68-69. Фому вернув на небо. - За поширеними переказами, Карл І звелів отруїти Фому Аквінського (1225-1274), найвидатнішого представника середньовічної схоластики, одного з головних ідеологів католицької церкви, яка й досі вважає його вчення («томізм») єдиною істинною філософією. 71. Новий французький Карл. - Карл Валуа, так званий Безземельний, брат Філіппа IV. Вступивши, на прохання папи Боніфація VIII, в 1301 році з мирними гаслами, але зі збройною силою у Флоренцію, сприяв розгромові й вигнанню «білих», серед них і Данте. Потім зробив невдалий похід у Сицилію, після чого вернувся у Францію (1302). Помер 1325 року. 79-81. Той, хто... в морі полонений..., доню продає... - Син Карла І, Карл II Анжуйський, король неаполітанський (з 1285 до 1309 p., який під час морського бою в 1284 році потрапив у полон, у 1305 році віддав дочку за старого Адзо VIII д'Есте, маркіза Феррарського, взявши за це великі гроші. 86-90. Христа в заміснику ув 'язнюють в Аланьї квіти лілій. - Натяк на один з найдраматичніших епізодів боротьби між папством і світською владою, коли представники французького короля Філіппа IV під його гербом («лілії») вдерлися (7 вересня 1303 року) до папської резиденції в Аланьї (тепер Ананьї) і піддали Боніфація VIII жорстоким образам і знущанню. Данте з цього приводу згадує обставини страти Ісуса Христа, як вони описані в Євангеліях. Боніфацій з тяжкої душевної урази невдовзі помер. 91-93. Новітнього Пілата... - тобто Філіппа IV, який байдуже, мов євангельський Понтій Пілат, дивився на розправу з папою. 93. Де здобич в храмі блискотить багата. - Філіпп IV розгромив і пограбував рицарський орден храмівників (тамплієрів), закатувавши і стративши більшість із них (1307-1314). 97-98. Звертання ж до єдиної дружини Святого Духа - тобто до Діви Марії. 103-105. Першим із прикладів скупості й пожадливості, взятих з античної, давньоєврейської і християнської літератури та міфології, йде тірський цар Пігмаліон, який по-зрадницьки забив Сіхея, чоловіка своєї сестри - майбутньої карфагенської цариці Дідони, що був йому за батька, аби загарбати його владу й скарби (Ен. І, 340-368). 106-108. Мідас - фрігійський цар, що випросив у Вакха здібність обертати на золото все, чого він торкався. Через те що на золото обертались їжа і питво царя, Вакх пожалів його і велів йому омитися в водах Пактола. Річка після цього "стала золотоносною, а Мідас захворів на скудоумство. Коли під час музичного змагання Пана з Аполлоном він віддав перевагу Панові, Аполлон наділив його ослячими вухами (Метам. XI). 109-111. Ахан з війська Ісуса Навіна викрав частину воєнної здобичі. За це був побитий каменями і спалений разом з синами і дочками (Бібл.). 112. Сапфіра з чоловіком Ананієм, члени однієї з перших християнських громад, притаїли частку із спільної каси і були покарані смертю (Новий завіт). 113. Хвалу коню, що збив Геліодора. - Коли Геліодор, посланець сирійського царя Селевка, увійшов у єрусалимський храм по скарби, таємничий вершник стоптав його своїм конем, а двоє небесних юнаків побили бичами (Бібл.). 115. Поліместор - вбивця Полідора. - Останній троянський цар Пріам на випадок поразки у війні з греками сховав свого найменшого сина Полідора зі скарбницею у фракійського царя Поліместора, а той забив хлопця і привласнив багатства (Метам. XIII). 116-117. Красові - римському полководцю (відомому своєю зажерливістю багатієві), коли він зазнав поразки у битві проти парфян, переможці залили горло розтопленим золотом (53 р. до н. є.). 130-132. Згідно з античними міфами, острів Делос плавав у морі, аж поки на ньому Латана не породила двох близнят - Аполлона і Діану (два ока небесам - Сонце і Місяць). 136. «Слава в вишніх Богу» - початок того гімну ангелів на народження Ісуса Христа, що його перші почули пастухи (Єванг.). 151. Од незнання терпівши - Данте не розуміє, що означають цей землетрус і ця пісня, яка пролунала над горою. ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША П'яте коло. - Скупі. - Стацій. - Пояснення причини землетрусу 1. Природної тієї спраги сила - жадоба знання. 2-3. Вода - «жива вода» істини, якої в євангельській легенді просить самарянка в Ісуса Христа. 7. Як у Луки воскреслий. - В Євангелії від Луки (XXIV) описано з'явлення воскреслого Христа двом учням. 10. Так нам явився дух - тінь Публія Папінія Стація (бл. 40- бл. 96), видатного римського поета-епіка віргіліївської школи, автора поем «Фіваїда» (похід Сімох проти Фів) і незакінченої «Ахіллеїди». Збірка його творів «Сільви» у часи Данте не була відома. 25-27. Та, що пряде вам нить - тобто одна з парок, Лахезіс, яка пряде з куделі нитку людського життя. Клотб намотує нитку на веретено. Третя парка, Атропос, перерізує цю нитку. 44-45. Пояснення землетрусу в тому, що коли якась душа закінчує строк свого перебування на горі Чистилища і Бог заводить своє (тобто розгрішену душу) в свою оселю, тобто на небо, то ця подія щоразу відмічається отим поштовхом і спільними співами тіней (див. рядки 58-72). 51. Тавманта дочка - Іріда, вісниця богів, головно Юнони, уособлення веселки. 52. Сухої пари... струмки - за Арістотелем, породжують вітер. 56. Вітер глибочінь земну лиша. - За Арістотелем, підземні вітри, виходячи на поверхню, викликають землетруси. 58-59. Душа підводиться - тобто залишає Чистилище і переходить у Рай. 82-84. Як добрий Tim карати йшов... - Римський полководець Тіт, син імператора Веспасіана і його наслідник, зруйнував Єрусалим у 70 р. н. є., нібито покаравши іудеїв за розп'яття Христа. 85. Я титул ніс незмінний і великий - титул поета. 89. Мене, тулузця... - За часів Данте ще не було знайдено віршів Стація, де він указував місце свого народження - Неаполь. У Тулузі народився інший Стацій - Люцій Стацій Урсул - теж римський поет. 93. В дорозі впав під другим твором. - Стацій помер, не дописавши своєї другої поеми «Ахіллеїда». 102. Сонцевий строк - тобто рік. ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА Сходження в шосте коло. - Прославлені персонажі Лімбу. - Шосте коло. - Обжерливі. - Приклади здержливості 14. Ювенал (нар. в 60-і pp.- п. після 127 р.) - прославлений римський поет-сатирик, сучасник Стація і його великий шанувальник. 23. На скупості спіткнувся. - Віргілій чув від Адріана V (Ч. XIX, 115-126), що в п'ятому колі, де був і Стацій (Ч. XXI, 67-69), душі очищаються від гріха користолюбства. 40-41. Чом не керуєш... - Цей досить двозначний рядок «Енеїаи» (III, 56) Стацій тлумачить у позитивному щодо жаги до золота розумінні, тоді як переважна більшість коментаторів і перекладачів дотримується протилежного тлумачення. 42. Я б мав кружляти в люті і клясти - тобто потрапив би до четвертого кола Пекла (П. VII), де караються скупі і марнотратники. 46. О, скільки лисих встане з домовин - у «Пеклі», VII, наведено саме таку покару за скупість. 55-56. Ти... оспівав... сліз Йокастиних подвійний струм - тобто у своїй «Фіваїді» оспівав братовбивчу ворожнечу Етеокла і Полініка, синів Йокасти і Едіпа. 57. Співець пастушачої пісні - тобто Віргілій, автор пастушачих пісень - «буколік». 58. Кліо - муза історії, до якої звертається Стацій у поемі «Фіваїда». 61. Яке ж то сонце чи світило... - тобто, як ти дійшов до християнської віри. 63. На човен рибаря - човен апостола Петра, тобто християнство. 65. Парнаська верховина - гора Аполлона і муз, де протікає Кас-тальське джерело, що дарує поетичне натхнення. 70-72. «Час оновлення гряде...» - Переклад славетного місця з IV еклоги Віргілієвих «Буколік». У середні віки це місце тлумачили звичайно, як пророцтво про народження Христа. Ходили легенди, що ця еклога, написана, як гадають, з нагоди народження сина у Азінія Пол-ліона, навернула на християнство багатьох язичників. До числа навернених Данте відносить і Стація. 83. Доміціан - римський імператор (з 81 до 96). Правління його характеризується терором. 88-89. Ще вів своїх я греків... - тобто ще не писав дев'ятої пісні своєї поеми «Фіваїда». 97-99. Де Теренцій давній... - Стацій питає про посмертну долю видатних римських письменників: Теренція і Цецілія (II ст. до н. є.), Плавта (III-II ст. до н. є.), Варрона (II-І ст. до н. є.), а Віргілій (100) згадує ще й сатирика Персія (І ст. н. є.). 101. Із нами й грек... - тобто Гомер. 103. В першім колі хмурої темниці - в пекельному Лімбі (П. IV). 104-105. До гори - Парнасу (див. прим. 65). 106-108. Перелічуються видатні старогрецькі трагіки: Антіфон, Евріпід, Агатон і лірик Сімонід. 109-114. З тих, що оспівав ти... - Віргілій називає героїнь Стаці-євих поем (тоді вважалося, що вони, як і всі дійові особи античних і давньоєврейських переказів, існували справді): Антігона - дочка Едіпа та Иокасти, сестра Етеокла і Полініка (див. прим. 55-56); Аргія - дружина Полініка; Деїфіла - дружина Тідея, одного з семи царів, що облягали Фіви, і мати героя Троянської війни Діомеда, товариша Одіссея в битвах і хитромудрих вчинках; Ісмена - сестра Антігони; Дочка Тіресія - Манто. Оскільки Стацій не згадує інших дочок фіванського віщуна Тіресія, то тут у Данте наявна суперечність, бо в «Пеклі» (XX, 55) він уміщує Манто не в Лімбі, а в схові віщунів; Фетіда - богиня, дочка морського бога Нерея, мати Ахілла; Деїдамія між її сестер - дочка скірського царя Лікомеда, дружина Ахілла. 112. Ще й няньку... - натяк на епізод з «Фіваїди» (IV, 716 - V, 753) з царицею Ізіфілою, яка, продана в рабство Йєменському царю Лікургу, няньчила його сина Офельта, але кинула дитину напризволяще, щоб піти показати дорогу війську сімох царів, які йшли воювати проти Фів. Офельт загинув. Лікург хотів убити Ізіфілу, але в цю мить її сини, що прибули з Лемносу, пізнали і врятували її. 118-120. Служницям першим дня вже вийшов строк - тобто минуло чотири денних години і п 'ята (одинадцята година пополуночі), взявши дишель колісниці, підводила розжеврений ріжок, який розгорався все дужче і дужче, отже, розвиднялося, починався новий ясний день. 124. За звичкою... - поети йдуть уже шостим колом гори Чистилища, де спокутується гріх обжерливості. 142-144. На святі не своїм устам... - натяк на євангельську розповідь про весілля в Кані Галілейській, на якому Марія, дбаючи про вино, дбала про гостей, а не про себе. 146. Даниїл-звіздар - біблійний пророк Данипі. 148-150. Для голоду був жолудь... - наводиться антична легенда про золотий вік. ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ Шосте коло. - Обжерливі. - Форезе Донаті 11. «О Господи, устні мої!» (церк.) - «О Господи, уста мої!» 26. Ерісіхтона за те, що він зрубав дуб Церери, покарала ця богиня таким невтоленним почуттям голоду, що, продавши заради їжі навіть рідну дочку, він почав з великою жадобою їсти власне тіло (Метам. VIII). ЗО. Коли Марія з'їла хлопчака... - Під час облоги Єрусалима римлянами (70 р. н. є.), в місті був такий голод, що Марія, дочка Єлеазара, з'їла своє немовля (Йосиф Флавій, «Іудейська війна», VI, 3). 32. Хто ж «ОМО» бачить... - Середньовічні теологи вважали, що в рисах людського обличчя можна прочитати «Homo Dei» («людина Божа»): очі зображують два «О», брови й ніс - букву «М». 41-133. Цікава тінь... - Форезе Донаті (пом. 1296), приятель Данте і родич його дружини Джемми Донаті. 60. В думках про це не вимовиш того - тобто, коли думаєш про одне, не можеш говорити про інше. 73. Ця ж воля... - тобто воля до страждання. 74. «Боже мій!» - передсмертний зойк Христа під час страти. 84. Де покуту рік за рік здають - тобто в Передчистилищі, серед недбайливих (див. Ч. IV, 128-132). 86. Нема - дружина Форезе. 94-96. У Барбаджі, південній гористій частині острова Сардинії, заселеній виходцями з Африки, жінки, за словами старих коментаторів, ходили з оголеними грудьми або навіть зовсім голі - через спеку і неморальність. Отже, й Флоренція, на думку Форезе, гідна назви Барбаджі. 120. Лик цього сестри - тобто Місяця, бо сестра Аполлона-Сон-ця - Діана, богиня Місяця. ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА Шосте коло. - Обжерливі. - Ще одне таємниче дерево. - Приклади нездержливості 10. Піккарда - сестра Форезе Донаті, відома своєю чеснотливістю і праведним життям. 14. Святкує на Олімпі між святих... - тобто в Раю (ще один зразок у Данте сплутування античної і християнської міфології). 20. Бонаджунта з Лукки (бл. 1250 - 6л. 1300) - поет попереднього перед Данте покоління, представник старомодної сициліанської мистецької школи (див. прим. 52-54). 22-24. Того, хто взяв із церквою вінці... - «чоловік церкви», папа Мартін IV (з 1281 до 1285), родом з Тура (Франція). 24. Больсенську рибку... - у тодішніх гастрономів високо цінувалися вугрі з озера Больсена. 28-33. З юрби ненажер Данте вирізняє Убальдіно дельї Убальдіні, власника замку Піла Боніфація Ф 'єскі, що був архієпископом равенським з 1274 до 1295 року. 31. Месер Маркезе дельї Аргольйозі (або Гігольйозі), з Форлі. 35. Зупинивсь на тому, з Лукки - тобто на Бонаджунті (див. прим. 20). 37-48. Вигнанець Данте обрав місцем свого тимчасового перебування Лукку (в 1308 або 1315 p.). Джентукку деякі коментатори ототожнюють з Джентуккою Морла, яка вийшла заміж за Боннаккорсо Фондо-ра. Проте це місце взагалі вважається одним з найтемніших в усій «Комедії». 51. «Ви, донни...» - початок першої канцони «Нового життя» Данте. 52-54. Що від любові я чував... - Данте формулює психологічну основу як своєї поетики, так і взагалі «нового солодкого стилю», «dolce stil nuovo» (ряд. 57), який прийшов на зміну сициліанській школі, що наслідувала провансальські зразки, і так званій «ученій» школі. 56. Гвіттоне д'Ареццо (бл." 1230 - бл. 1294) - глава «ученої» школи; нотар - Якопо да Лентіно (пом. бл. 1250) - поет сициліанської школи, нотар двору германського імператора Фрідріха II Гогенштауфена (1194- 1250), що був водночас королем Неаполя і Сицилії. 58. Ваші пера - представників «dolce stil nuovo»: Данте (замолоду), Гвідо Кавальканті, Лапо Джанні, Діно Фрескебальді та ін. 64. Птаство, що летить до нільських хвиль - тобто журавлі. 79. Місто, де життя у мене гине - Флоренція. 82-87. Мерзощів оплот - Корсо Донаті, брат Форезе, глава флорентійських «чорних» і керівник розгрому «білих» у 1301 році, у 1308 році, обвинувачений у зраді, утік, але його схопили. По дорозі до Флоренції він ненароком упав з коня і його вбили. Данте надає^усій картині алегоричного змісту: Корсо, прив'язаного до конячого хвоста, звір тягне в безодню Пекла. 117. Колись-то Єва куштувала з нього... - з дерева пізнання добра і зла, що росло на висотах, тобто в Земному Раю (Бібл.). 121-122. П'яниці прокляті із кодла Хмари... - Сини Хмари (Нефе-ли) центаври, напівлюди-напівконі, упившись на весіллі Піріфоя, хотіли повикрадати жінок, але Тезей і його товариші угамували їх (Метам. XII). 124-126. Єврейський вождь Гедеон, збираючись на війну проти Мадіану, відіслав, як непридатних для його війська, тих, хто, прийшовши до води, «в вигоді пив», тобто ставши навколішки. Придатними він вважав тільки тих, хто пив воду не «в вигоді», тобто стоячи і з пригорщі (Бібл.). 148. Такий відчув я повів на чолі - ангел стер ще одну літеру з чола Данте. ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА Сходження в сьоме коло. - Сьоме коло. - Любострасні. - Приклади чистоти 1-3. Зміст: «У північній півкулі було дві години після півночі, а в південній - дві години після полудня». 22-24. Мелеагр - син калідонського царя Ойнея і Алфеї. Коли він народився, парки поклали в огонь поліно, напророчивши, що Мелеагр житиме, поки воно все не згорить. Алфея загасила його і сховала. Коли Мелеагр убив братів своєї матері, вона, помщаючись за них, кинула головню в огонь, і Мелеагр помер (Метам. VIII). Цим прикладом Віргілій хоче пояснити, що душі можуть чахнути без видимої, здавалося б, причини. 25-26. Як рухами дзеркала рух віддають ваш... - так і оболонка душ відображає їх внутрішній стан. 45. В природний келих - в матку. 48. З місця досконалого - з серця. 63. Мудріша й вченіша, ніж ти, людина - видатний арабський середньовічний філософ Ібн-Рошд (латинізоване Аверроес) (1128-1198), послідовник Арістотеля. 65. Можливий розум - схоластичний термін, що означав пізнавальну здібність. 79. Лахезіс - див. прим. Ч. XXI, 25-27. 86. На берег падає - до гирла Тібру або до берега Ахерону (див. прим. Ч. II, 94-105). 93. Розкішні різноколірні сувої - тобто веселка. 128. «Не знаю мужа» - слова Діви Марії під час Благовіщення (Єванг.). 130-132. Діана... в гаю Геліки не лишила. - Богиня Діана вигнала з свого гаю німфу Геліку (Каллісто), яка кохалася з Юпітером. Ревнива Юнона обернула Геліку на ведмедицю, але Юпітер узяв її на небо разом з її сином Аркадом (Метам. II). ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА Сьоме коло. - Любострасні і содоміти. - Приклади любострастя 17. З пошани - до Віргілія і до Стація, що йдуть попереду. 40. Гоморра і Содом - за біблійною легендою, міста, спалені Богом за протиприродну розпусну поведінку їх жителів. 41-42. Пасіфая, дружина критського царя Міноса, охоплена любовною жагою до бика, спокушала його, лягаючи в дерев'яну корову, зроблену для неї Дедалом (ант. міф.). 45. Чи буде це Ріфей... - Ріфейські гори на півночі. 77-78. Цезар грішив содомією з царем Віфінії Нікомедом, чим і заслужив прізвиська «цариці» і глузування під час галльського тріумфу. 82-87. Був двостатевим гріх... - «Це була любов двох статей, але по-тваринячому нестримна. Тому й плямуємо себе тією, що була твариною, тобто Пасіфаєю». 92. Гвідо Гвініцеллі з Болоньї, поет «ученої школи», найближчий попередник «dolce slil nuovo» (див. прим. Ч. XI, 98 і XXIV, 52-54). 94-95. Як сини кинулись до своєї матері Ізіфіли (див. прим. Ч. XXII, 112), так і Данте кинувся б обійняти Гвідо Гвініцеллі, коли б не жахався вогню. 105. Не міг не вірить другий - тобто Гвініцеллі. жүктеу/скачать 0.83 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|