Пісня перша(1) Ліс. Пагорб. Три звірі. Віргілій
жүктеу/скачать 0.83 Mb.
|
| 113. Поки буде вірш нової мірки... - поезія італійською мовою, що виникла в першій половині XIII ст.
115-117. Мова йде про Арнаута (Арнальда) Даньєля, славетного провансальського поета (пом. бл. 1200). 119-120. Провансальський поет Джіраут де Борнель (кінця XII - початку XIII ст.), що народився в Лімузинській (нині Ліможській) області. 124. Гвіттоне - див. прим. Ч. XXIV, 56. 140-147. Арнаут в оригіналі говорить провансальською мовою. Його слова передаються діалектом. ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ СЬОМА Сьоме коло. - Любострасні. - Перехід крізь полум 'я. - Сходження в Земний Рай. - Останні слова Віргілія 1-5. Над горою Чистилища звечоріло, і сонце стало в тому місці, де воно сходить в Єрусалимі, зокрема над Голгофою, на якій був страчений Христос; у цю хвилину на крайньому заході суходолу, в Іспанії, де тече річка Ебро, північ проходить сузір'ям Терезів, а на крайньому сході, в Індії - якраз полудень (див. прим. Ч. II, 1-3, 4-6). 18. Поетові, мабуть, згадалося ще й те, що його самого заочно засуджено до спалення живцем. 23. На плечах Геріона. - Віргілій нагадує епізод з сімнадцятої пісні «Пекла», коли обидва поети спускалися в глибини на Геріоні, тритілому і триголовому велетні. 37-39. Не знайшовши своєї коханої Фісби на місці побачення й вирішивши, що її пошматував хижий звір, молодий вавілонянин Пірам заколов себе мечем. Він уже конав, коли надійшла Фісба і своїм ніжним голосом продовжила йому життя на кілька хвилин. Кров його забарвила шовковицю, і її ягоди почорніли (Метам. IV). 94. Цітера - тут ранкова зоря. 97-108. Лія і Рахіль, біблійні персонажі. Лія - символ життя діяльного, - прообраз Мательди, яку Данте зустріне в Земному Раї. Рахіль - символ життя споглядального - прообраз Беатріче. 124. Закінчивши сходження на гору Чистилища, поети вийшли до Земного Раю, де колись, до гріхопадіння, жили Адам і Єва. 136-137. Тобто Беатріче. 142. Корона й митра - символи верховної - світської і церковної - влади, які має прийняти Данте як знак повної влади над собою. ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА Земний Рай. - Мательда. - Божественний ліс 20. Над К'яссі в соснику - в сосновому лісі (Pineta) на березі Адрі-атичного моря, на південь від Равенни. Ця місцевість має назву Chiassi, або Classe (від лат. classis - флот), тому що в часи імператорського Риму тут був морський порт (Portus Classis) Равенни. Згодом море відступило на схід. У цьому сосновому лісі Данте, який останні роки свого життя перебував у сім'ї равеннського синьйора Гвідо да Полента, творив терцини «Божественної комедії». 21. Еол - цар вітрів, який тримав їх на прикові в печері і випускав на своє бажання. Сірокко- південно-східний вітер з Африки. 25. Річка - Лета. 40. Жінка йшла мені устріч. - 3 уст Беатріче (Ч. ХХХШ, 119) ми взнаємо її ім'я: Мательда, втілення діяльної любові. 49-51. Прозерпіну, дочку Юпітера і Церери, підземний бог Плутон викрав у той момент, коли вона збирала квіти на лузі (Метам. V). 65-66. В Венери... коли влучав у матір син-пустун. - Венера палко покохала Адоніса, коли її син Купідон ненароком торкнув стрілою її груди (Метам. X). 71-72. Геллеспонт... - Персидський цар Ксеркс, навівши мости, з величезним військом, єдиний в античну епоху, перейшов Геллеспонт (нині Дарданельська протока) і вторгнувся в Грецію (в 480 р. до н. є. ). Зазнавши поразки, він під час втечі переплив його назад у рибальському човні. 73-74. Герой грецької легенди Леандр, який жив у Абідосі, на азіатському березі Геллеспонту, щоночі перепливав протоку, щоб побачитися з Геро, своєю коханою, яка жила на європейському березі, в Сесті. Якось одної ночі, перепливаючи Геллеспонт, він потонув. 76-77. Усміх цей... в такій місцині - тобто посеред Земного Раю, назавжди втраченого для людства. 85-87. Данте, пам'ятаючи сказане Стадієм (Ч. XXI, 46-54), дивується, побачивши воду і вітер у Земному Раї. 97-108. Згідно з Арістотелевою фізикою, вологою парою породжуються атмосферні опади, а сухою парою - вітер. Мательда пояснює, що випари води й землі йдуть знизу вгору з теплотою (під впливом сонячного тепла). На горі ж Чистилища од брами аж до саду на шпилі немає вітрів. Тут відчувається тільки рівномірний круговорот земної атмосфери зі сходу на захід, що виникав через обертання Першого Рушія, тобто дев'ятого неба, яке приводить у рух замкнені в ньому вісім небес. 121-133. Потік, що тече в Земному Раї, поділяється на два (двома річками далі протіка). Вліво струмує Лета, яка знищує пам'ять про вчинені гріхи: вправо - Євноя («добра пам'ять»), що воскрешає в людині спомин про всі її добрі діла. ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТА Земний Рай. - Алегорична процесія, або Тріумф церкви 28-ЗО. Зміст: «Якби Єва не скинула з лиця покрову слухняності, я б теж жив у цьому раї». 37. Святі дівчата - музи. 40. Гелікон - гора муз, де течуть джерела Пппокрена і Аганіппа, які дають натхнення поетам. 41. Уранія (небесна) - муза небесної науки (астрономії). Данте згадує її тому, що дальша дія його поеми відбувається на небі. 43-50. Тут починається алегорична процесія, що зображає християнське святе письмо. Світники - сім дарів Духа Святого. 60. Так повільно, що їх догнали й молоді б жінки. - За тих часів недавно одружені жінки ходили, мабуть, дуже повільно, щоб додержати скромності й серйозності або, можливо, щоб не попсувати вбрання чи прикрас. 78. Перев 'язь - Делії, а Сонцю - лук. - Згідно з античною міфологією, з веселки зроблено перев'язь у богині Місяця (Діани - Делії) і лук у бога Сонця (Аполлона). 83. Двадцять чотири діди - книги Старого завіту (крім пророків) або, за іншими тлумаченнями, старі, згадувані в «Апокаліпсисі». 92. Четверо тварин - чотири Євангелія. 96. Стоокому Аргусові Юнона доручила невсипуще стерегти Іо, кохану Юпітера, але хитрий Меркурій розповідями про пригоди німфи Сірінги приспав Аргуса і вбив його (Метам. І). 100-105. Читай Єзекіїля... - Опис подібних чотирьох крилатих тварин подано в книзі пророка Єзекіїля (Біблія) і в «Апокаліпсисі» Іоанна (Новий завіт). У Єзекіїля у них чотири крила, у Іоанна - шість, як і у Данте. 106. Святковий повіз - колісниця, що символізує християнську церкву. 107. Грифон (лев з орлиними крилами і орлиною головою) - алегорія боголюдини, Ісуса Христа. 116. Октавіан - див. прим. Ч. VII, 6. 118. Сонця повіз... - див. прим. Ч. IV, 72. 121-129. При правім колесі ішло три жінки. - Праве колесо - Новий завіт. При ньому три «богословські» чесноти: червона - любов, зелена - надія, біла - віра. 130-132. Ліворуч... четверо жінок. - Ліве колесо - Старий завіт. Чотири жінки - чотири «основні» («природні») чесноти античного світу: мудрість, справедливість, мужність і поміркованість. З них у мудрості - три ока, якими вона оглядає минуле, теперішнє і майбутнє. 133-141. Йшло двоє... старих - Один уособлює «Діяння апостолів», приписувані апостолові Луці, за переказами - лікареві, тому й одягнутому, як учень школи грецького лікаря Гіппократа. Другий - «Послання апостола Павла», якого завжди зображували з мечем. 142-144. Ще бачив скромних чотирьох дідів - «Послання» апостолів Іакова, Петра, Іоанна і Іуди. 144. Самотній в даль проникливо глядів. - «Апокаліпсис» Іоанна. 154. Біля корогов - біля семи світників. ПІСНЯ ТРИДЦЯТА Земний Рай. - Поява Беатріче і зникнення Віргілія 1-7. Зміст: «Коли це семизір'я в вищім небі (сім світників, що зійшли з десятого неба, нічого не беручи на себе, окрім гріха), яке зійшло вказувати усім учасникам процесії, що саме треба їм робити, подібно до того, як нижче семизір'я восьмого неба (Малий Віз з його Полярною зіркою) вказує весляреві дорогу на морі - спинилося...» 11. «Гряди, невісто, от Лівана!» - слова з «Пісні пісень» царя Со-ломона; в перекладі з церковнослов'янської: «Іди, наречена, з Лівану!» 16. Сотні тих, хто ширить благодать - тобто ангелів. 17. Єгда прорік премудрий (церк.). - Коли сказав мудрець. 19. «Благословен грядий!» (церк.). - Благословен той, хто йде. 21. «Наповнюйте лілеями кошниці!» - трохи змінений рядок з Віргілія (Ен. VI, 883). 32. Явилась жінка - Беатріче. 42. Ранила, як змалку ще, мене. - Данте побачив уперше Беатріче, коли йому було дев'ять років. 52. Сад, зчужілий матері старій. - Рай, що був заборонений Єві після гріхопадіння. 54. На вмитій росами щоці моїй... - Це було коло підніжжя гори Чистилища (І, 121-129). 69. В Мінервиному листі - тобто в віттях оливи (ряд. 31). 83. «На тя, Всевишній, уповаю» (церк.). - Ангели співають початок псалма: «На тебе, Всевишній, покладаю надії». 84. «Стопи моя» (церк.). - мої ступні (слова із цього ж псалма). 87. Того, що родить славів, краю - краю славів, тобто Славонії, звідки на Італію віяли холодні північні вітри. 88-89. Тече в жарких грунтах безтінних - тобто в Африці, де опівдні зникає тінь. 92. Крилатих спів... - спів ангелів. 115. В новім житті - тобто у своїй молодості, про яку Данте писав у книзі, названій «Нове життя». 124-125. Тільки я поріг лишила свій до віку другого - Беатріче вмерла, коли їй минуло двадцять п'ять літ. 126. Піддався суєті земній... - Данте був невірний Беатріче і як жінці, і як вищій мудрості. 133. їв яв, і в снах - тобто у видіннях, про які Данте розповідає в «Новому житті». ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША Земний Рай. - Лета 3. їх лезом - тобто гостротою слів, звернених до Данте (Ч. XXX, 103-145). 11-12. Поки Лети хвилі не змили болісної тяготи - тобто пам'яті про заблудження Данте. 42. Точило кружить вістрю встріч - тобто притупляється меч правосуддя. 45. Сирен зачувши - піддавшись оманливій принаді земних благ (пор. Ч. XIX, 19). 71. Наський вітер - в Італії північний вітер, вітер, що віє з нашої країни. 72. З краю Ярби - з Африки, де царював Ярба (Ен. IV, 196). 77. Первістки творіння - ангели. 81. На звірі двоєдиного коріння - на грифоні (див. прим. Ч. XXIX, 107). 92. Жінка, давній мій водій - жінка Мательда (Ч. XXVIII, 67). 98. «Окропи мя» (церк.) - слова псалма. 102. Я води ковтнув. - Данте напився води з річки Лети, яка дає забуття гріхів. 103. Між чотирма жінками чарівними... - Див. Ч. XXIX, 130-132 і прим. 106. Зірки ми - в прірвах тьми... - Див. прим. Ч. І, 23. 111. Ці троє, зором знамениті - тобто три «богословські» чесноти. 123. Вид то орлій, то левиний - то орла (божества), то лева (людини). 138. Ще другу красоту єства твого. - Друга краса Беатріче - її уста. Перша - її очі, які Данте уже побачив (ряд. 115-123). ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ДРУГА Земний Рай. - Символічне дерево. - Перетворення колісниці. - Повія і велетень 2. З десятирічної жаги - побачити Беатріче, яка вмерла за десять років до 1300 року. 9. Трьох богинь - тобто трьох «богословських» чеснот. 16-17. Вправо враз пішло славетне військо... - Містична процесія повернула на схід. 28. Прекрасна, що скеровувала хід за колесом... - Мательда з поетами йде за правим колесом, а колісниця повертає вправо. 35. До дерева сухого - до біблійного «дерева пізнання добра і зла», заборонені плоди якого вкусили Єва (Ч. XXIV, 115-117) і Адам. Це всохле дерево Данте перетворює на символ імперії. 43-44. Хвала, грифоне, що не вдарив дзьобом ти дерева - тобто хвала тобі, Христе, що не зазіхаєш на світську владу. 49-60. Алегоричний зміст цього епізоду: грифон (Христос) прип 'яв вузлом дишель (хрест) колісниці (церкви) до яблуні (імперії), об'єднав їх (запровадження християнської релігії в Римській імперії), і це мало благодійний вплив на дерево (імперія розквітла). 53-54. Коли ж велике світло йде в промінні - тобто коли сонце сходить у сузір'ї, наступному після Риб (небесної плотви), - інакше кажучи, навесні. 65. Повість про Сірінгу. - Див. прим. Ч. XXIX, 96. 72. Голос вигукнув - голос Мательди (див. 83-84). 73-81. Зміст: «Як - у євангельській легенді - апостоли Петро, Іоанн та Іаков, пробудившись від Божого голосу, який має владу і над кріпшим сном (тобто над смертю), побачили, що на Фаворі немає Мой-сея та Іллі, а сам Господь явився в новім уборі, і впали ниць, вражені Преображенням Христа...» 83. Побожниця - Мательда. 97. Німф сімох - сімохчеснот. 99. Австр - південний вітер; Аквілон - північний. 101-102. В Римі, куди Христос як римлянин ввійшов... - У небі, куди Христос увійшов як повноправний громадянин. 109-117. Орел (птах Юпітерів), що злетів на колісницю з вершини дерева, якому він при цьому шкодить, уособлює римських імператорів, що переслідували християнську церкву на шкоду - як гадає Данте - самій імперії. 118-123. Лиса, лисиця - символізує єресь, що її подолала теологія (Беатріче). 124-129. Далі Данте побачив, як знову на колісницю сів орел і насипав пір'я з себе повний кіш. Це багатства, якими християнські імператори обдаровували церкву, і головним чином - «дар Константина»: імператор Константин (з 306 до 337 p.), переносячи свою столицю в Візантію, нібито передавав папі Сильвестру І і його наступникам державні права на Рим і західні країни. Данте, переконаний, як і його сучасники, в автентичності «Константинового дару», фальшивість якого була доведена тільки в XV ст., вважав його величезним лихом і для імперії, і для церкви. Тому й чується з неба жалібний голос: «Мій човнику, який вантаж поганий!» 131-141. Змій (диявол) потрощив у колісниці подення - моральні підвалини церкви - дух смирення й бідності. Недоломки колісниці (повозу) враз пір'ям вкрились - обросли багатствами. 142-147. Перната колісниця обертається на апокаліптичне семиго-лове страховище. Автор «Апокаліпсиса» змалював язичеський Рим у вигляді «великої блудниці», що сидить на семиголовому і десятирогому потворному звірі. 148-160. До поламаної і спотвореної колісниці (церкви) сходить бридка у стиді своєму повія (тобто папство), яка нахабними очима вишукує собі друзів. Поряд стоїть ревнивий велет (король французький Філіпп IV, який іноді ладив з Боніфацієм VIII, але кінчив тим, що жорстоко його образив в Ананьї (див. прим. Ч. XX, 86-90). Як тільки вона кинула погляд на прихильника імперії, він б'є її, відв'язує страшидло від дерева і тягне, разом з повією, що на ньому сидить, у гущину лісу (перенесення папського престолу з Рима у французьке місто Авіньйон, при папі Клименті V, в 1309 році). ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЯ Земний Рай. - Пророцтво Беатріче. - П'ятсот, десять і п 'ять. - Хвилі Євної 1. «Язиці приїдоша, Боже» (церк.) - «Прийшли народи, Боже». 10-12. «Ви емалі...» (церк.) - «Недовго ще, і не будете бачити мене.., і ще недовго і знову побачите мене». Цими словами (цитата з Євангелія) Беатріче висловлює впевненість у тому, що викрадена велетом колісниця буде повернута і набере свого колишнього вигляду. 13. Сімох вперед послала - сім чеснот, що несуть світники. 14. Я, й мудрець, і жінка - Данте, Стацій і Мательда. 34-35. Те подення, що змій зламав, було й нема - колісниця, у якої змій потрощив подення (Ч. XXXII, 130-135) - це страхітливо зруйнована церква, що перестала бути собою. 36. Божа мста до їх байдужа страв. - Натяк на тодішній флорентійський звичай, коли вбивця або його близькі, щоб уникнути кривавої помсти родичів забитого, повинні були на його могилі дев'ять днів підряд з'їдати хліб, политий вином. Беатріче хоче сказати: «Ніщо не захистить злочинців від Божого суду», - Бог байдужий до їхніх страв. 37. Безліч внуків буде завжди в птиці - тобто імперія існуватиме й далі. 43. П'ятсот, і десять, і п'ятірка - загадкове позначення майбутнього рятівника церкви і відновника імперії, який заб'є кралю (повію пісні XXXII, що посіла чуже місце) і велета (французького короля). Число DXV утворює при перестановці знаків, слово DVX (вождь) і найдавніші коментатори так його й тлумачать. 47-51. Сфінкс - у античному міфі - крилата почвара, що жила біля Фів і вбивала всіх, хто не міг розгадати її загадку. Коли Едіп (Лай-яд) її розгадав, Сфінкс кинувся зі скелі і розбився на смерть. Помщаю-чись за нього, провісниця Феміда наслала на фівян хижого звіра, який вигублював ниви і стада (Метам. VII). У старовинних списках «Метаморфоз» замість Laiades (син Лайя, Едіп) читалося Naiade, і розв'язання загадки Данте приписав наядам. Зміст рядків 49-51: «Події покажуть, хто такий «П'ятсот, десять, п'ять», але розгадка цієї загадки приведе не до бідувань, а до миру». 57. Дерево... зогиджене аж двічі - Адамом, що вкусив його плодів і став першою мученою душею (ряд. 62), та велетом, що відв'язав від нього колісницю. 67. Коли б не вгруз, як в Ельсу... - Предмети, опущені у вапнисту воду Ельси (притоки Арно), відразу вкриваються твердою оболонкою. 68-69. Ти б не плямив свій розум, мов Шрам шовковиць соки. - Див. прим. Ч. XXVII, 37-39. 78. Як пілігрим несе ціпок святий. - Беатріче хоче, щоб Данте, повернувшись до людей, передав їм її слова, навіть не зрозумівши їх суті, а хоч би просто зберігши їх у пам'яті, як ціпок. 90. Круг, що перший закрутивсь - дія Першого Рушія. 98-99. Зміст: «Сама твоя забутливість доводить, що, коли б це був не гріх, Лета не змила б цього спогаду». 112-114. З одного витоку набравши ходу. - Лета і Євноя, що розтікаються з одного джерела, нагадують поетові Тігр і Євфрат. Середньовічні географи вважали, що ці річки течуть з спільного джерела. 118. Відповідь була - тобто відповіла Беатріче. 119. «Питай Мательду...» - Тут вперше названа на ім'я прекрасна жінка, що зустріла поета в Земному Раю. 121. Про це ж- найпаче... - Див. Ч. XXVIII, 121-133. 129. Сили підупалі - тобто сили пам'яті про добрі діла (див. прим. Ч. XXVIII, 121-133). 139-140. Сторінки для другої частини уже я всі заповнив. - У побудові «Божественної комедії» Данте додержує точної симетрії. У кожній з трьох її частин (кантик) - по 33 пісні; «Пекло» має, крім того, ще одну пісню, що становить вступ до всієї поеми. Обсяг кожної із ста пісень приблизно однаковий. 142. Я вийшов з прохолодного струмка - тобто оновлений духовно. РАЙ
Вступ. - Звернення до Аполлона. - Піднесення Данте й Беатріче в сферу вогню. - Міркування Беатріче з цього приводу 4. Небо... - десяте, Палаюче небо, яке середньовічне церковне учення розміщувало над дев'ятьма небесними сферами Птолемеєвої системи, оселя Бога. 5-6. Те, чого віддати... - за словами апостола Павла, якась людина, живцем потрапивши до Раю, чула там невимовну мову, якої люди не спроможні відтворити. 13.0 добрий Аполлоне... - Поет звертається до Аполлона увостаннє, бо ця, третя, частина поеми - кінцева. 17-18. Уславлена здавна «гора мистецтв» Парнас (у Фокіді, Середня Греція) має два верхи, один з яких присвячений був Аполлонові, другий - музам. На початку попередніх частин поеми, Данте звертається з проханням по допомогу до муз, тепер же, з огляду на важливість і поважність сюжету, - до самого бога Аполлона. 21. Марсієве тіло. - Марсій - міфічний флейтист, який насмілився викликати на змагання Аполлона, і той після перемоги здер з нього шкіру (витяг з піхов... тіло). 25. Під своїм галуззям рідним... - під лавровим гіллям. 31. Дельфи - давньогрецьке місто на схилі Парнасу, відоме своїм святилищем Аполлона і ораісулом. 33. Пенейського гіллястого намета - тобто лаврового дерева, в яке нібито обернулась дочка річкового бога Пенея, німфа Дафна, рятуючись від переслідування закоханого Аполлона. 36. Кірра - за одними джерелами, стародавнє місто у Фокіді, що правило Дельфам за гавань, а за іншими - один з двох верхів гори Парнасу; в усякому разі, ця географічна назва пов'язана з культом Аполлона, а тому поет метонімічно вжив її тут замість імені бога мистецтв. 37-42. Лампада світу - сонце, яке, залежно від пори року, сходить над землею через різні брами (тобто в різних місцях горизонту), під час весняного рівнодення, коли чотири обводи (горизонту, екватора, зодіаку й рівноденного колурію) заплітаються трьома хрестами, гарнішає, бо починається найкраща пора року - весна, і разом із сонцем гарнішає його зоря - сузір'я Барана, де воно тоді буває, і це дозволяє йому робити сприятливий вплив на людське життя (втиски в воску світовім). 44. В нас... - У північній півкулі, бо в південній, де лежить Земний Рай, сонце сходить над обрієм. 46-48. Беатріче споглядає сонце на сході з чолом, ліворуч звернутим, бо вона перебуває в південній півкулі Землі. 68. Овідій розповідає в «Метаморфозах», як єврейський рибалка Главк, поївши чудодійної трави, став морським богом. 70. Онадлюдинення - перетворення на щось більше, ніж людина. 76. Колесу - тобто всій сукупності небесних сфер. 100. Вона ж - Беатріче. 116. В серці смертному - тварини. 118. Лук цей - порив, згаданий вище (114-117), цей інстинкт. 122-123. Незрушна твердь - десяте, Палаюче небо; ту, що зазнав... - небо дев'яте, Кристалічне. ПІСНЯ ДРУГА Зачин. - Піднесення на перше, Місяцеве небо. - Плями на Місяці. - Вплив небес 8. Бог співців - Аполлон. 16-18. Як ваш... - Зміст: дух у вас (у тих, хто попливе слідом за моїм кораблем, який перший мчить в незвіданім просторі з обслугою з міфічних божеств, тобто, простіше, хто читатиме мій «Рай») зчудує далеко більше, аніж було у смілих мореплавців-аргонавтів, коли їх ватажок Ясон, як пастух, погнав огнедишних биків зорати поле, дане йому тестем, колхідським царем Еетом, батьком його молодої дружини Медеї (а потім засіяв це поле зубами драконів і згодом перебив потвор, що виросли з землі). 31-36. Беатріче і Дайте досягни першої, найближчої до Землі зірки - Місяця - й заглибились у ньому. 49-50. Знаки на цьому тілі... - плями, видимі на Місяці. 51. Про Каїна пригадує всілякий... - Народна фантазія бачила в плямах на Місяці постать Каїна з оберемком хмизу на плечах. 59-60. Данте викладає за Аверроесом пояснення різної освітленості поверхні Місяця неоднаковою щільністю будови планети, уже висловлене раніше у «Бенкеті», II, 13(14). Але Беатріче далі спростовує цю думку як помилкову. 64. У восьмім небі... - небі Зірному (див. далі Р. XXIII-XXVII). 78. В цій книзі... - в цьому небесному тілі. 79. У першім разі... - тобто якби Місяць був щілинний, у деяких місцях наскрізь. 112. Під небом... - нерухомим та безтілесним десятим, Палаючим. 113. Велике тіло... - дев'яте, Кристалічне небо. 115. А ближче небо... - восьме, Зірне. 116. Різні сутності... - зірки і нижче розміщені небеса. 129. Рушіїв блаженних - ангелів, що далі дістають назви: висока мисль (131), розум (136) та ін. 140. З коштовним тілом... - з небесним світилом; всяка сила й міць, яких «рушій» восьмого неба надає зіркам. ПІСНЯ ТРЕТЯ Перше, Місяцеве небо. - Духи, що зламали обітницю. - Піккарда Донаті. - Імператриця Констанца 17-18. Заблуд, протилежний закоханості хлопця в джерело. - Молодий Нарцис колись закохався у своє віддзеркалення в воді, вважаючи його живим юнаком (Овідій), а Данте, навпаки, справжні обличчя вважає за відбитки. 49. Піккарда Донаті - родичка авторової дружини, Джемми, сестра колишнього поетового приятеля, гульвіси й ласуна, Форезе (вмер 1296 p.), душу якого той побачив у Чистилищі, і Корсо Донаті (загинув 1308 p.), ватажка флорентійських «чорних», керівника акції проти «білих» 1301 р. (що призвела до вигнання й засудження поета), який у своїх політичних інтересах, бувши на той час болонським подестою, силоміць забрав Піккарду з монастиря Монтічеллі, недалеко від Флоренції, й видав заміж. 97-98. Великого діяння й благостині... жінка... - Клара Ассізька (1193-1253), яка заснувала черничий орден, до якого належала Піккарда. 118-120. Те сяєво - Констанца видатна... - Констанца (1154-1198), дружина імператора Генріха VI (з 1190 до 1197 p.), який поклав початок недовгому владарюванню в Сицилії і Неаполі швабського дому Гоген-штауфенів, що скінчилося з їх сином, Фрідріхом II (1194-1250), непримиренним ворогом папства, покровителем арабських та єврейських учених. Піккарда дає Генріхові VI назву другого швабського вихру (першим був його батько, Фрідріх І Барбаросса (1125-1190), а третього - Фрідріхові II, характеризуючи тим бурхливу природу й скороминушість їх влади. Існувала легенда, ніби Констанца була- черницею, насильно виданою заміж. ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА Перше, Місяцеве небо. - Сумніви Данте, які Беатріче вгадує та розв 'язує. - Нове запитання Данте: чи можна виправити зламані обіти? жүктеу/скачать 0.83 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|