Польщікова надія володимирівна



Дата13.06.2016
өлшемі461.5 Kb.
#132153
түріАвтореферат


Міністерство освіти і науки України
Донбаська національна академія будівництва і архітектури

ПОЛЬЩІКОВА НАДІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 72.031.4

РОЗВИТОК І ПРИНЦИПИ СТАНОВЛЕННЯ

СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКОЇ АРХІТЕКТУРИ

(від пізнього палеоліту до епохи Київської Русі)

18.00.01 – теорія архітектури, реставрація пам'яток архітектури


Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата архітектури

Макіївка - 2013


Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Одеській державній академії будівництва та архітектури

Міністерства освіти і науки України.




Науковий керівник:

доктор архітектури, професор

Раллєв Олександр Борисович ,

Одеська державна академія будівництва та

архітектури, завідувач кафедри основ

архітектури.




Офіційні опоненти:

доктор архітектури, професор

Шубович Світлана Олександрівна,

Харківська національна академія міського

господарства Міністерства освіти і науки України, професор кафедри архітектурного моніторингу міського середовища.
кандидат архітектури

Снітко Ірина Анатоліївна,

Харківський національний університет

будівництва та архітектури Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри

реконструкції, реставрації архітектурних об'єктів.









Захист відбудеться «19» вересня 2013 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 12.085.03 Донбаської національної академії будівництва і архітектури за адресою: 86123, Донецька область, м. Макіївка, вул. Державіна, 2, зала засідань.


З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донбаської національної академії будівництва і архітектури за адресою: 86123, Донецька область, м. Макіївка, вул. Державіна, 2.
Автореферат розісланий «25» липня 2013 р.
У
І.М. Лобов
чений секретар спеціалізованої

вченої ради К 12.085.03


1
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Архітектура Київської Русі – це значне явище в історії світової архітектури. Сучасна теорія архітектури починає її вивчення з моменту становлення як досить цілісної і вже складеної системи з великим впливом греко-візанзантійської і західноєвропейської культур. Але, слід зазначити, що подібне культурне явище не змогло б з'явитися, як би не мало глибоких місцевих культурно-історичних традицій, що успадкували місцеву культуру, сформовану на основі тисячорічних контактів з культурами сусідів.

Досі не приділялось достатньої уваги вивченню архітектурно-будівельної спадщини, на основі якої виросла архітектура Київської Русі. Будівельна діяльність прадавнього (того, про яке немає відомостей в античних джерелах) і давнього (про яке згадується в античних джерелах) населення теперішніх України і Молдови створювала середовище існування задовго до формування ранньослов'янської спільності. Архітектурно-будівельна практика поступово збагачувалася новими прийомами, які з часом складалися в будівельні традиції та навички. Тисячорічні архітектурно-будівельні традиції місцевого населення від античності перейшли до слов'ян раннього середньовіччя, а від них – до слов'ян Староруської держави. Так, А.В. Іконніков проводить архітектурно-містобудівний ланцюжок архітектурних типів і образів, що йдуть ще з IV тис. до н.е.

Територія Давньої Русі у початку XI ст. займала частково землі сучасних України, Молдови, Росії та Білорусі – всього 1,5 млн. км2, або 15% площі всієї Європи (що дорівнює 10 млн. км2) з населенням 12 млн. чол. (тобто щільність населення 0,8 чол. на 1 км2). Для порівняння: територія сучасної України – 603,7 тис. км2, населення 45,618 млн. чол. (тобто щільність населення – 75,56 чол. на 1 км2). Незважаючи на належність окремих земель Русі різним сучасним державам, не можна розглядати їх історичний розвиток (в т. ч. архітектурно-будівельну діяльність) за територіальними частинами. Давня Русь сформувалася як єдина держава, етнічну основу якої складали східні слов'яни, об’єднані в великі племені суспільства, яких, за «Повестью временных лет», налічується 14. Вихідна територія слов'ян – межиріччя Дністра і Дніпра, тобто територія сучасних України та Молдови. Тому і дослідження прадавньої і давньої архітектурно-будівельної практики на території складання слов'янського етносу нерозривно пов'язане з територіями України та Молдови.

Основні джерела відомостей про загальнокультурний розвиток в прадавні та давні епохи на територіях сучасної України, Молдови, Росії та Білорусі містяться у капітальних академічних працях: з археології: 6 томів з серії «Археология СССР», видання 80-х рр. ХХ ст., 3 томи «Археология Украинской ССР» – видання 80-х рр. ХХ ст.; з історії: «История Украинской ССР» в 10-ти тт. (з прадавніх і древніх епох – том 1-й, видання 1984 р.), «История Киева» в 3-х томах (з вказаних епох – том 1-й видання 1984 р.), а також «Давня історія України» у 3-х тт. (Київ, Національна академія наук України, інститут археології, 1997-2000 рр.).

2
У вказаній літературі велика увага приділяється історичному становленню будівельної практики як частини загальної прадавньої і давньої культури на територіях сучасних України і Молдови, а також Давньої Русі. Проте, у згаданих літературних джерелах відомості про будівництво, а тим більше архітектуру, не виділені окремо, і не досліджені як самостійне професійне явище.

Архітектурними джерелами є «Всеобщая история архитектуры» - в 12-ти т. Т.1. і дослідження з теорії та історії архітектури А.В. Іконнікова, В.І. Тимофієнка та ін. Слід вказати на те, що при значній увазі авторів до прадавніх витоків архітектури в цілому, системність її становлення на конкретній території розкрита лише частково. Так, в ВІА приведені лише часткові описи жителів епохи каміння [С.18, 19, 20]; енеоліта – трипільців [С. 27, 28] – на території України і Молдови і поселень раннього середньовіччя V, VII – IX ст. н. е. [С. 31, 32, 33] на території Росії.

Таким чином, можна зазначити, що для розуміння розвинутої архітектури Давньоруської держави необхідний всебічний і детальний аналіз архітектурно-будівельної діяльності народів, що населяли насамперед території сучасних України і Молдови та суміжних областей в давнину до XI ст. н. е., що і зроблено в даній роботі.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження безпосереднє пов'язане з реалізацією Указу Президента України «Про національну доктрину розвитку освіти», 2002 р.

Напрям проведеного дослідження узгоджується з одним з основних напрямків наукової роботи кафедри основ архітектури і дизайну архітектурного середовища Архітектурно-художнього інституту Одеської державної академії будівництва та архітектури: «Соціальна активізація і реабілітація історико-архітектурної спадщини» (науковий керівник Єксарьова Н.М.) (№ держ. реєстрації 0107U000810, 2007-2015 рр.).


Мета дослідження:

- виявити та обґрунтувати основні принципи становлення і розвитку східнослов'янської архітектури від пізнього палеоліту до епохи Київської Русі.


Задачі дослідження:

- визначити типологічні, конструктивні і архітектурно-будівельні характеристики поселень, будівель, споруд на досліджуваній території від пізнього палеоліту до кінця Х ст. н. е. за такими позиціями: місця найбільш придатні для заснування поселень; планування типів поселень, враховуючи топографічні та історико-політично-суспільні умови; розміщення значних виробничих комплексів відносно до поселень; розміщення могильників відносно до поселень; особливості могильників: планування місць поховання и влаштування самих поховань; типи і характеристики жител: планувальні, об'ємно просторові і конструктивні рішення; типи і характеристики господарчих будівель; типи і характеристики святилищ.


3
- виявити архітектурні принципи, за якими розвивалися усі вказані типи поселень, будівель, споруд.

- обґрунтувати архітектурно-будівельні традиції у східних слов'ян як і принципи їх становлення напередодні утворення Давньоруської держави.


Об'єкт дослідження

Східнослов'янська архітектура від дослов'янського періоду до епохи Київської Русі (від пізнього палеоліту до епохи Київської Русі).


Предмет дослідження

Розвиток і принципи становлення східнослов'янської архітектури від пізнього палеоліту до ХІ ст. н. е.


Методи дослідження

Дослідження побудовані на принципах співставлення, аналізу і узагальнення архітектурно-археологічних даних і включає кілька послідовних процесів і осібних методик. У даній роботі вдосконалена методика наукових досліджень історико-теоретичної тематики, запропонована доктором арх., професором

О.Б. Раллєвим.

Методичні вдосконалення цієї методики здобувачем полягають у подальшому розвитку історико-системних та аналітичних методів дослідження, які розділені на загальні і окремі. Загальні аналітичні методи розділені на типологічні та графоаналітичні, що відображають співставлення еволюційних змін досліджуваних історичних періодів. Часткові методи доповнюють загальні за такими показниками: кількість споруд даного типу, визначення габаритів, якість достовірності (порівняння відомостей з декількох джерел), ознаки формоутворення і художньо-естетичні ознаки. Завдяки даній методиці вдалося з'ясувати типи споруд, які мали розповсюдження і подальший розвиток на окремих територіях в конкретні історичні епохи від пізнього палеоліту до Х ст. н. е. включно.


Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

- вперше в архітектурній теорії якісно обґрунтовано виділений шар архітектурно-будівельної діяльності племен і народів, що населяли території сучасних України і Молдови від пізнього палеоліту до V ст. н. е., а також України, Молдови і суміжних земель Росії, Білорусії з V по X ст. н. е. Це зроблено з кожного з історичних періодів для Лісостепу і Степу сучасних України і Молдови від пізнього етапу пізнього палеоліту до V ст. н. е. і для всієї території Русі від V по X ст.;

- удосконалено й уточнено класифікацію основних процесів розвитку східнослов'янської архітектури від пізнього палеоліту до ХІ ст. н. е. стосовно визначення їх термінових границь, територіальної локалізації та розповсюдженості, ступеня й характеру впливу та взаємообумовленості, а також пов'язаних із ними найбільш значущих архітектурних і будівельних здобутків;
4
- запропоновано табличний метод дослідження архітектурно-будівельної діяльності, який є слушним при аналізі архітектури досить великих часових періодів будь-яких країн чи регіонів. Запропонований метод що передбачає табличну форму співставлення й аналізу еволюційних змін, може вважатися однією із потужних методологічних основ щодо теоретичного обґрунтування генези і класифікації типологічних особливостей досліджуваної прадавньої і давньої архітектури.
Практичне значення одержаних результатів

Отримані результати можуть бути використані:

- в теоретичних дослідженнях зодчества України;

- органами територіального управління та відповідними науково-дослідними установами щодо виявлення нових та уточнення існуючих історичних ареалів на територіях колишнього становлення і розвитку східнослов'янської архітектури епохи Київської Русі;

- в курсах вивчення становлення архітектури на територіях, що входили до складу Давньоруської держави (сучасні Україна, Молдова, Російська Федерація, Білорусь);

- в загальній методиці досліджень давнього зодчества;

- в практиці архітектурно-археологічних досліджень.
Особистий внесок здобувача. Всі наукові результати, які представлені в дисертації, отримані здобувачем особисто, а саме визначені та обґрунтовані шляхи ґенези національного зодчества як глибинного явища, у якому зодчество Давньоруської держави є блискучим завершенням тривалого історичного шляху.
Апробація результатів дисертації

Основні положення і висновки дисертації були представлені на щорічних науково-технічних конференціях професорсько-викладацького складу Одеської державної академії будівництва та архітектури з 1996 по 2012 р.; на міжнародній конференції «Никоний и античный мир Северного Причерноморья» в Одеському державному археологічному музеї Національної академії наук України (1997 р.); на засіданні XV міжнародного круглого столу «Історія релігій в Україні», Львів, 1998р.; на міжнародних науково-практичних конференціях Одеського Будинку-Музею ім. М.К. Реріха: «Культура и цивилизация. Восток и Запад» (лютий 2004 р.), «Творческое наследие семьи Рерихов в свете мировой культуры» (жовтень 2004 р.), «Н.К. Рерих и его современники. Коллекции и коллекционеры» (жовтень 2007 р.); в навчальному лекційному курсі «Історія архітектури України», що читається в Одеській державній академії будівництва та архітектури з 1995 р.

5
Впровадження результатів дисертації

Основні положення й висновки дисертаційної роботи використані при розробці загальнодержавної та декількох регіональних програм реконструкції і розвитку мережі об'єктів історичної спадщини південних та центральних територій України, багатих на пам'ятки культури і архітектури часів утворення Київської Русі. Певні практичні та теоретичні результати дисертаційної роботи впроваджені в лекційний курс «Історія архітектури України» для студентів архітектурно-художнього інституту Одеської державної академії будівництва та архітектури.


Публікації

За темою дисертації опубліковано 14 статей у наукових фахових виданнях України ( з них – 1 у співавторстві).


Структура дисертації

Робота складається зі вступу, трьох основних розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 224 сторінки, в тому числі 120 сторінок основного тексту, 30 повних сторінок з рисунками і таблицями, 25 сторінок використаних джерел, 49 сторінок додатків.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність роботи, стан наукової проблеми та її значення, підстави для проведення дослідження, визначається мета, задачі, методи дослідження, основні наукові результати роботи, практичне значення та впровадження проведеного дослідження.
В першому розділі «Проблема наукових досліджень розвитку і принципів східнослов'янської архітектури (від пізнього палеоліту до епохи Київської Русі)» розглядається історія досліджень будівельної і архітектурної діяльності у межах Київської Русі до XI ст. н. е.; досліджені основні історичні передумови архітектурного розвитку на території Київської Русі до XI ст. н. е.; охарактеризовано методику наукових досліджень розвитку і принципів становлення архітектури на території Київської Русі до XI ст. н. е. Активне вивчення минулого почалося з другої половини XVIII ст., з 1763 р., коли у верхів'ях р. Інгулець були проведені розкопи т. зв. «Литого» кургану скіфського часу VII ст. до н.е. під керівництвом генерала А.П. Мельгунова. В 1786 р. був складений план давнього Херсонеса. Кінець XVIII – поч. XIX ст. – час активного знайомства громадськості з архітектурно-будівельною спадщиною Криму. Особлива увага до вивчення курганів з'явилася після 1830 р., коли був розкритий курган Куль-Оба в 6-ти км від Керчі. Перша широка програма по вивченню археологічних пам'яток Європейської Росії була розроблена під керівництвом міністра внутрішніх справ, графа Л.А. Перовського в 1841–1852 рр. В 1846 р. було створено Імператорське С.-Петербургське Археологічне товариство, в 1859 р. заснована Імператорська Археологічна Комісія, в 1864 р. організовано Московське археологічне товариство.

6
У другій половині, і особливо у кінці XIX ст. на території Європейської Росії працювала блискуча плеяда археологів-практиків, таких як И.Е. Забелін, Н.И. Веселовський, А.А. Іноземцев, Н.Е. Бранденбург, М.К. Реріх, В.В. Хвойко, Б.В. Фармаковський і багато інших, а також археологів-теоретиків, таких як А.А. Спіцин, В.В. Латишев та інші. До 1914 р. закінчився перший етап археологічних досліджень Європейської Росії, який дав багато матеріалів для створення теорії зодчества цього періоду.

В 20-ті – 30-ті рр. ХХ ст. стало можливим вести тематичні і планомірні дослідження, перервані Великою Вітчизняною Війною 1941–1945 рр., по закінченню якої почалися широкомасштабні археологічні роботи на усій території Давньої Русі.

Час 1945-1991 рр. – період найбільш інтенсивних археологічних робіт, для яких застосовувалися численні технічні досягнення: аерофотознімання, геодезична розвідка, радіовуглецеве датування археологічних матеріалів, підводні дослідження.

Археологічними дослідженнями встановлено, що будівельна діяльність прадавнього населення степової і лісостепової частини Східної Європи, а також в Північному Причорномор'ї почалася з пізнього етапу палеоліту, з XI – X тис. до н.е. На цих територіях мешкали місцеві племена і селилися прийшлі, які з'являлися у зв'язку з масовими міграціями і шляхом постійних переміщень на суміжних землях. Фактори, які викликали ці міграційні процеси – природно-географічні, від них залежав розвиток конкретного суспільства на конкретній території.

Шляхи розвитку давньоруської архітектури тісно пов'язані з процесом формування слов'янського етносу і в усіх місцях життєдіяльності східних слов'ян, а це території сучасних держав України, Молдови, Росії, Білорусі. На основі археологічних досліджень виявлені будівельні дані для кожної з історичних епох, в яких виділені усі типи споруд кожного конкретного періоду і практика будівництва в цілому по епосі. Дані про типи споруд дають наочну можливість простежити спадкоємність і взаємовплив в будівництві не лише для даного історичного періоду, але і зв’язок з наступним часом. Таких епох 7 (епохи палеоліту, мезоліту, неоліту, міді, бронзи, раннього заліза: кіммерійський, скіфський, сарматський, - ранньослов'янський) від пізнього періоду пізнього палеоліту до початку раннього середньовіччя, V ст. н. е. Для епохи раннього середньовіччя, V – X ст., детально за таким же аналізом виявлені дані для двох періодів: раннього, V – VII ст., і пізнього, VIII – X ст.

Методика, за якою проводилося дослідження, запропонована доктором арх., професором Раллєвим О.Б. на кафедрі основ архітектури архітектурно - художнього інституту ОДАБА. Дана методика вдосконалена автором і включає два основних методи: аналітичний і узагальнюючий. Аналітичному методові передує фактологічний, за яким вивчаються джерела з двох напрямків: фундаментальні праці з археології та історії; наукові архітектурні видання. Зібраний матеріал систематизується: за історичними періодами; за кліматичними зонами. Аналіз зібраного матеріалу включає два основних напрямки, запропоновані здобувачем - загальні та окремі.

7
Всі ці методичні підходи у поєднанні дали загальну цілісну картину розвитку будівництва на території Київської Русі з палеоліту до кінця Х ст. н. е.


У другому розділі «Аналіз розвитку і принципів становлення східнослов'янської архітектури (від пізнього палеоліту до епохи Київської Русі)» архітектура кожної з епох представлена відповідно до історико-археологічних даних з точки зору автохтоного розвитку і міграційних процесів, в результаті чого з'явилися нововведення в архітектурно-будівельній практиці.

Для наочності розвитку будівництва за епохами з історико-археологічних джерел і відповідно до будівельних знахідок отримані необхідні дані для графічного зображення чи короткого словесного опису типів пам`яток. Ці дані складають зміст таблиць архітектурно-будівельної діяльності від палеоліту до Х ст. н. е. включно окремо для кожної епохи і для основних районів (Лісостеп, Степ, Крим до V ст. н. е., з V по Х ст. – і лісова зона). Усі типи архітектурно-будівельної діяльності проаналізовані за схемою: житла, в т.ч. типи (словесні характеристики і схеми), конструкції (словесні характеристики і схеми), будматеріали (словесні характеристики), ілюстрації (якщо приведені в джерелах); поселення (словесні характеристики і схеми), оборонні споруди (словесні характеристики і схеми), споруди культу (словесні характеристики, ілюстрації, якщо є в джерелах), споруди поховань (словесні характеристики, схеми, ілюстрації, якщо є). В пізньому палеоліті, від 40 тис. до грані XI і Х тис. до н. е. виявлені усі типи поселень і будівель: поселення з декількома «довгими» і малими житлами (чи тільки з «довгими», або тільки з малими), які розміщувалися у природно-вигідних місцях вздовж водних просторів (така тенденція мала місце до кінця Х ст. н. е.); житлові будівлі з їх планувальними, об'ємно-просторовими, конструктивними і будівельними (будматеріали) характеристиками. Житла принаймні були наземні чи трохи заглиблені. Кожне окреме житло мало круглий план, «довге» - родове – складалося з примкнутих окремих. Їх конструкції – каркасні: у вигляді конуса в окремих, у родових каркас – з нахилених одне до другого несучих елементів, не зв'язаних порядно. Будматеріалами слугували частини скелетів і шкір тварин. В мезоліті, з грані Х по V тис. до н. е., проведено таке ж дослідження з урахуванням того, що в цю епоху з'явилися перші родові могильники, з'явився культовий центр - Кам'яна Могила біля сучасного Мелітополя, який служив своєму призначені до початку епохи раннього заліза, під впливом мігрантів з Східного Середземномор'я, також удосконалювалися конструкції житла, плани яких стали в основному, еліпсоподібні (наземні і землянки), їх каркасна конструкція доповнювалася верхнім брусом, який з'єднував зверху ряди нахилених елементів в єдину систему, будматеріали з цієї епохи були тільки рослинного, кам'яного і глиняного походження. В неоліті під впливом неолітичних суспільств Ірану, Малої Азії і Переднього Сходу стали складатися наземні житла підпрямокутних і прямокутних планів, каркас яких складався з дерев'яних стовпів по периметру, обшитих каркасом з гілок і листя, обмащених глиною, і стовпів в середині паралельно довгому боку, вищих за периметр альні стовпи. На стовпи посередині спиралася двоскатна каркасна покрівля. Але мали розповсюдження і житла типів попередньої епохи.

8
Енеоліт, досліджений за цією ж схемою, з грані V і IV до початку ІІ тис. до н.е., дав нові типи поселень концентрично круглих планів, традиції для трипільців з їх вихідної території нових типів наземних глинобитних (жител), доволі часто двохповерхових, також традиційних для трипільців жител з їх вихідної території, уперше з'явилися оборонні споруди, які подані ровами і валами вздовж останнього ряду жител, з'єднаних по зовнішнім стінам останнього ряду глинобитною стінкою, і кургани – складні споруди культового і поховального призначення, традиційні для кочовиків-скелянців.

Всі вдосконалення енеоліту зобов'язані своєю появою мігрантам землеробам з Малої Азії крізь Нижнє Подунав'я - трипільцям – із Центральної Азії крізь Середню Азію кочовикам-скелянцям. Ці архітектурно-будівельні досягнення мали подальший розвиток до кінця Х ст. н. е.

Епоха бронзи об'єднала європейські території від Волги до Рейна, від Південної Скандинавії до Альп і Карпат в єдине суспільство, що існувало коло 300 років, в межах якої будівництво розвивалося на єдиному рівні. Цей період бронзи скінчився процесами ділення за місцевими етнотериторіальними ознаками. Кругове планування укріплень вздовж останнього ряду жител трипільців залишилася як укріплення поселень по периметру; глинобитні житла існували увесь період бронзи, до ХІІ ст. до н. е., повернення до цієї конструкції з'явилося у ранніх слов'ян з ІІІ ст. до н. е. по V ст. н. е., але глинобитні елементи в житлобудівництві зберігалися постійно (вогнища, печі, ліжаки) до кінця Х ст. н. е. Епоха бронзи, з початку ІІ до початку І тис. до н. е., досліджена таким же чином, як попередні епохи, майже не дала особливих змін у формуванні нових типів поселень, які розміщувалися порядно вздовж берегів рік і за рельєфом місцевості; але в типології житлових будівель, крім традиційних наземних землянок, напівземлянок, глинобитної і каркасної конструкції, під впливом мігрантів з Волзького басейну – зрубників - з'явився новий тип - зруби. Зрубники займали території Степу, лісостепу Лівобережжя, Північне Причорномор'я, Приазов'я. Єдиний тип їх житла – землянки зрубної конструкції.

З цього часу зрубні будівлі як землянки, так і наземні стали поступово розповсюджуватися на всіх територіях Степу і Лісостепу. У зрубників зрубні конструкції вживалися і в підземних частинах курганів, в поховальних камерах. В епоху бронзи, весь процес архітектурно-будівельної практики удосконалювався, досягнувши високого рівня в цілому.

Епоха раннього заліза з початку І тис до н. е. до V ст. н. е. продемонструвала в своєму розвитку з початку епохи вплив намадів на архітектуру Степу, Лісостепу, Північного Причорномор'я. Вплив будівельних традицій намадів на архітектуру Степу, Лісостепу і Північного Причорномор'я відбився у розповсюдженні практики зведення курганів як споруд поховання, причому найбільший вплив в курганній архітектурі відчували території в безпосередній близькості до Степу. Поліси Північного Причорномор'я, крім Херсонеса, сприйняли практику кочовиків – скіфів у зведенні курганів у зв'язку з тим, що території полісів також межували з кочовим Степом.

9
З середини епохи простежувалися впливи місцевого населення і міст Північного Причорномор'я, з чого виявлено, що ніякого впливу архітектура Північного Причорномор'я не мала на становлення архітектури Степу і Лісостепу, за винятком часткового сприйняття еллінської архітектури царями Малої Скіфії (Неаполь Скіфський) в Тавриці, населенням городищ Нижнього Дніпра і городища Бєльськ (Гелон Геродота) на Ворсклі.

За вказаною схемою проведено дослідження для всієї території Русі з V по Х ст. н. е. Виявлено, що процес архітектурного розвитку на території Русі проходив самостійно під впливами мігруючих племен з Заходу і з Сходу. Тільки в кінці Х ст. н. е. означився вплив архітектури Візантійської Імперії на культову архітектуру Русі завдяки прийняттю християнства візантійського типу. Архітектурно-будівельні процеси в кожній з історичних епох проаналізовані через порівняння будівництва і архітектури на територіях України і Молдови і світових цивілізацій. Через порівняння розвитку архітектурно-будівельної діяльності в Степу і Лісостепу Східної Європи з архітектурними досягненнями в світовому зодчестві наочно показано впливи першочинних факторів – природно-географічних – на розвиток архітектури. У результаті дослідженого розвитку будівництва в Лісостепу і Степу визначені типи споруджень прадавнього і давнього населення, з якими Лісостеп і Степ Східної Європи вступили в епоху раннього середньовіччя, а також типів споруджень раннього середньовіччя Лісостепу і Степу на початок XI ст.

В дослідженні окремо розглянута колоніальна еллінсько-римська архітектура Північного Причорномор'я з VII ст. до н. е. по IV ст. н. е., як така, що не впливала на архітектурно-будівельні процеси в Лісостепу. Дослідженням виявлено архітектурно-будівельну практику на території в межах сучасної України і суміжних країн від пізнього етапу пізнього палеоліту до епохи раннього середньовіччя (ХІ ст. до н. е. – IV ст. н. е.), крім Північного Причорномор'я з VII ст. до н. е. до IV ст. н. е. Розглянуті архітектурно-будівельні процеси на усіх територіях сучасної України: епох каміння, XXXV – V тис. до н. е.; енеоліту, IV – III тис. до н. е.; бронзи, початок ІІ – початок І тис до н.е.; з раннього заліза, від межі ХІ – Х ст. до н.е. по IV ст. н. е., розглянута архітектурно-будівельна діяльність з межі ХІ – Х ст. по VII ст. до н. е., а з VII ст. до н. е. по ІV ст. н. е. – тільки в Степу і Лісостепу.



Окремо розглянута архітектура Північного Причорномор'я з VII ст. до н.е. по ІV ст. н.е. Встановлено, що еллінсько-римська Північного Причорномор`я ніяк не впливала на становлення архітектури Степу і Лісостепу, тому що цей процес був обумовлений цілим рядом обставин: з VII до кінця IV ст. до н.е. між Північним Причорномор'ям і Лісостепом лежав агресивний скіфський Степ; з II ст. до н. е. до кінця I ст. н. е. в Північному Причорномор’ї проявилася економічна криза; з початку II ст. до н. е. в Степу з'явилися сармати, які в більшості своїй прагнули осісти в еллінських полісах Північного Причорномор’я, варваризуючи при цьому культуру, в т. ч. і архітектуру самих полісів. Освоєння еллінами Північного Причорномор’я з VII ст. до н. е. по IV ст. н. е., коли утворювалися і розвивалися поліси – міста і їх сільгосподарчі округи – хори, відбувалося в 6 етапів.

10
На першому (VII – межа VII і VI ст. до н. е.) засновані Істрія (сучасна Румунія), релігійний центр, присвячений Ахіллові, на острові Левки і Березанське поселення у Нижньому Побужжі – Борисфен. Найбільша кількість полісів склалася на другому і третьому етапах (з першої половини VI до початку V ст. до н.е.) в Південно-Східній і Східній Тавриці (європейське прибережжя) і на Таманськом півострові (азіатське прибережжя). На четвертому етапі заснований тільки Херсонес (сучасний Севастополь) і його хора (422-421 р. до н.е.). На п’ятому етапі III – II ст. до н. е. Боспорське царство (об’єднані з 480 рр. до н.е. поліси Східної Таврики і Тамані) заснувало емпорий (торговельну факторію) в III ст. до н. е. (Сугдею, у середньовіччі – Сурож, сучасний Судак) і в гирлі Дона – Танаїс (сучасна станиця Єлизаветинська) – еллінсько-варварське місто. На початку шостого етапу (I ст. до н.е. – I ст. н. е.) Боспором в Східній Тавриці засновано центр зернового господарства – Ілурат (40-і рр. I ст. до н.е.), а для захисту Херсонеса Рим заснував фортецю Харакс на мисі Ай-Тодор в 60-х рр. I ст. н. е. Процес освоєння еллінами Північного Причорномор’я відбитий у відповідній таблиці. Досліджена характеристика найбільш вивчених міст і поселень цього періоду систематизована за такими параметрами: час існування, час розквіту, характер місцевості і забудови, метрополії – засновники (майже усі переселенці – з м. Мілєт і області Іонія в Східному Середземномор'ї, з Малої Азії; для Херсонеса - з Гераклєї Понтійської, з Південного Чорномор'я, з Малої Азії; для Харакса – з Риму). У текстовій частині виділені особливості містобудування усіх типів споруджень античного Північного Причорномор’я. Для наочності поетапного розвитку містобудування побудовані графіки територіального розвитку міст і їх хор з VII ст. до н. е. по IV ст. н. е. Своєрідність архітектури цього району показана також в таблицях: «Порівняння містобудування Еллади, Римської імперії і Північного Причорномор'я в VII ст. до н. е. - IV ст. н. е.»; «Вплив архітектури Північного Причорномор’я на будівельну практику степової і лісостепової зон України з VI ст. до н. е.». Таке запозичення в умовах оточення варварським світом було потрібне з політичної точки зору, оскільки ці споруди (кургани Боспора – вищі, ніж у степовиків) чинили шанобливу і навіть страхітливу дію на войовничих варварів. Діаграма впливу архітектури Середземномор’я на розвиток архітектури в Північному Причорномор'ї показує початок сприйняття архітектури Північного Причорномор'я населенням Малої Кримської Скіфії і городищ Нижнього Дніпра з II ст. до н. е. Проте, цей процес був перерваний в городищах Нижнього Дніпра в III ст. н. е. готськими війнами, а в Малій Кримській Скифії – нашестям гунів. Особливо відмічено будівництво на Бєльському городищі (Гелонє Геродота) у басейні р. Ворскла. Тут простежена поквартальна забудова і навіть споруда, схожа на театр. Більше ніде на територіях Степу і Лісостепу не проявився вплив архітектури Північного Причорномор'я через вказані вище причини.

В цілому, архітектурі античного Північного Причорномор'я сприяла Таврика, входження якої до складу Візантійської імперії є початок VI ст. н. е.

На території Давньої Русі становлення архітектурно-будівельних традицій в раннє середньовіччя йшло у двох послідовних етапах: з V по VІІ ст. і з VІІІ по X ст.

11
Напередодні першого етапу, V - VІІ ст., склалися загально слов'янські архітектурно-будівельні традиції, які були розповсюджені на усіх землях мешкання слов'ян: зі сходу на захід – від Прибалтики і лівобережжя Дніпра до Ельби і Карпат, з півночі на південь – від Прибалтики до Чорного моря і Пелопонесу. Типи споруд Степу і Лісостепу до V ст. н. е. окремо по природних зонах приведені в чіткій табличній формі. За висновками істориків, східне слов`янство стало виділятися з загальнослов'янського масиву з VІІІ ст. Населення Східної Європи з цього часу почало об'єднуватися в племінні союзи, яких до початку ІХ ст. налічувалося 14. Головна роль належала найбільш активному племінному об`єднанню – полянам, яке поступово з другої половини ІХ ст. ставало ядром східнослов'янської держави – Русі. Архітектурно-будівельні пам'ятки VІІІ – Х ст. свідчать про аналогічність типів споруд на усій території Русі. В кінці другого розділу дана діаграма «Шляхи становлення давньоруської архітектури до ХІ ст. н. е. (рис. 1), в якій показана спадкоємність в архітектурно-будівельній практиці, а також впливи на цей процес архітектури Малої Азії, Еллади, Римської імперії, Візантії.


В
- 10 -
третьому розділі
«Архітектурно-будівельні традиції в процесі розвитку і принципи становлення східнослов'янської архітектури (від пізнього палеоліту до епохи Київської Русі)» представлено аналіз будівельної практики в Лісостепу і Степу Східної Європи від палеоліту до V ст. н. е. і з V по Х ст. н. е., що дає можливість виявити ті принципи, на яких ґрунтувався розвиток архітектури на усій території Давньої Русі. Таких основних принципів п’ять:

утилітарність (будувалося тільки те, що в найпростіших рішеннях було надто необхідним у конкретній соціально-політичній обстановці);

екологічність усіх типів споруд, що проявилося у взаємнорозміщеннях поселень і могильників, поселень і великих виробництв (наприклад, металоплавильних печей), житлових і господарчих споруд, опалювальних пристроїв в самих житлах;

спадкоємність: на одних і тих же територіях будови постійно розвивалися на основі аналогічних попереднього часу, відповідно до природних умов і соціально-політичної обстановки;

взаємовплив: сприйняття будівельних досягнень сусіднього або прийшлого населення;

художнього відображення в будівельній практиці закономірностей і кольорів навколишнього світу.

Вище вказані принципи є загальними для усіх типів споруд. Окремо слід виділити три додаткових принципи:

– будівництво оборонних споруд - виключно в періоди нестабільності політичної обстановки;

– купчаста забудова, пов'язана з родовим звичаєм, коли усі родичі одного клану будували житла поблизу первинного в цій місцевості, причому міра спорідненості відзначалася певною відстанню і кутом повороту пізнішого житла до первинного;

– кургани, що будувалися традиційно у степовиків, або у осілого населення, яке перебувало під впливом степовиків.

12

Рис.1. Шляхи становлення давньоруської архітектури до ХІ ст.

13
Результат досліджень показав зростання досконалості будівельної справи з кожною історичною епохою. Кожен тип споруд був більш досконалим, ніж на початку епохи з точок зору планувально-просторового, тектонічного, художньо-виразного рішень. Таким чином, архітектурні удосконалення розвивалися, в основному, по висхідній лінії. В розділі даний перелік типів споруд, які існували у східних слов'ян напередодні утворення Київської держави: поселення; житла; оборонні, промислові, культові і поховальні споруди.

Розглянуто формування слов'янських споруд у зв'язку з історико-кліматичними умовами. Детально простежено становлення всіх типів (від поселень до споруд поховання), що складалися поступово протягом X-XI тис. років. Досліджено архітектуру Київської Русі як результат дії принципів становлення архітектурно-будівельних традицій. Простежено дію вказаних принципів в становленні архітектури Східної Європі до ХІ ст. Відмічено, що всі перелічені принципи в тій чи іншій мірі характерні для більшості регіонів давнього світу. Проте для Степу і Лісостепу Східної Європи є певна своєрідність в порівнянні з іншими європейськими територіями, особливо для епох енеоліту, бронзи, раннього заліза. Як приклад можна привести кілька типів споруд, що з'явилися уперше на території Степу і Лісостепу східної частини Європи, тобто на землях теперішньої України. Їх архітектурно-будівельна своєрідність обумовлюється насамперед географічними (клімат і рельєф), а також етнічними (архітектурно-будівельні напрямки розвитку, що склалися на вихідній території мігрантів) факторами. Такі фактори проявилися в енеоліті: у землеробів планування поселень по кільцях відповідало рівним природним рельєфам вздовж крутих берегів рік (розвиток трипільських традицій, що почали складатися в їх вихідній території Нижнього Подунав'я); у номадів в степових ландшафтах Степу Східної Європи вперше в Європі з'явились кургани (розвиток традицій степовиків середньої Азії). Наступна характерна епоха середньої бронзи вперше на території європейського Степу дала житла - зруби (від племен - зрубників XVI – XIV ст. до н. е., що мігрували на Сєвєрський Донець з Середнього Поволжя, куди дісталися з Західного Сибіру). В наступній епосі раннього заліза скіфські кургани уперше в Європі отримали компактне розташування в «країни Герр», де вони були зведені в групи, скомпоновані за законами ритмічних рядів. Таким чином, аналіз розвитку архітектури на територіях сучасних України і Молдови до початку раннього середньовіччя і на усій території Русі в раннє середньовіччя, V – X ст., показує становлення і розвиток тих типів поселень і споруд, з якими східні слов'яни наприкінці Х ст. увійшли до складу єдиної держави.


Мал. 4

ВИСНОВКИ
1. Вперше виконано багатоступінчастий аналіз історії розвитку архітектурно-будівельної практики на територіях сучасних України і Молдови починаючи від пізнього палеоліту і до V ст. н. е., а також на усій території Давньої Русі починаючи з V і до Х ст. н. е. За результатами проведеного історико-архітектурного аналізу виявлено основні принципи і прийоми, за якими відбувався процес становлення і розвитку Східнослов'янської архітектури від

14
пізнього палеоліту до епохи Київської Русі.

2. Доведено, що розвиток архітектури Давньої Русі відбувався у щільному контакті із розвитком архітектури на територіях інших світових цивілізацій та під впливом певних природно-географічних факторів. Розвиток архітектурно-будівельної практики на територіях сучасної України і Молдови та інших територіях із схожими природними умовами мав майже однаковий характер. Проте, у давніх країнах, що знаходилися в поясі «плодотворних» земель, архітектура удосконалювалась і розвивалась найбільш швидко, аніж на територіях, віддалених від цього поясу.

3. На основі історико-системного та порівняльного аналізу розвитку архітектури та містобудування Еллади, Римської імперії та Північного Причорномор'я з VII ст. до н. е. по IV ст. н. е. доведено, що масштаби містобудування в метрополіях були набагато більшими, ніж в Північному Причорномор'ї, а також те, що розвиток архітектурно-будівельної діяльності на територіях Північного Причорномор'я мав взаємообумовлений, проте периферійний характер.

4. Виявлено та науково обґрунтовано наявність впливу архітектури Середземномор'я на розвиток архітектури Північного Причорномор'я до V ст. н.е. і архітектури Північного Причорномор’я на архітектурно-будівельну діяльність на територіях Лісостепу і Степу. Відповідно до цього також підтверджено, що антична архітектура практично не мала суттєвого впливу на складання архітектури Лісостепу і Степу, крім малої Кримської Скіфії, городищ Нижнього Дніпра і городища Бєльськ на Ворсклі.

5. На основі узагальнення результатів історико-архітектурних досліджень виявлено наступні основні принципи, на яких ґрунтувався розвиток архітектури на території Давньої Русі:

утилітарність (будувалося тільки те, що обумовлювалось потребами конкретної соціально-політичной обстановки);

екологічність усіх типів споруд (відокремленій характер розміщення об’єктів, обумовлений функціональними та певними санітарно-гігієнічними вимогами);

спадкоємність (урахування архітектурно-будівельних досягнень попереднього часу, відповідних природних умов тощо);

взаємовплив (сприйняття будівельних досягнень сусіднього або прийшлого населення);

художнє відображення в будівельній практиці закономірностей і кольорів навколишнього світу.

6. В роботі досліджено, систематизовано і упорядковано розвиток архітектурно-будівельної діяльності на території Київської Русі відповідно до визначених принципів формування типів поселень, будівель та споруд від пізнього Палеоліту до Х ст. включно.


15
Список опублікованих праць за темою дисертації
1. Польщикова Н.В. Археологические данные о благоустройстве античных эллинских городов Северного Причерноморья : [текст] / Н.В. Польщикова // Проблемы теории и истории архитектуры Украины: сб. науч. тр. – Одесса: Город мастеров, 1999. – С.26-29.

2. Польщикова Н.В. Особенности развития античных городов Северного Причерноморья с VII в. до н.э. по IV в. н.э. : [текст] / Н.В. Польщикова // Проблемы теории и истории архитектуры Украины: сб. науч. тр. – Вып.2. – Одесса: Друк, 2001. – С.7-9.

3. Польщикова Н.В. Развитие типов поселений на территории Украины от палеолита до эпохи раннего железа : [текст] / Н.В. Польщикова // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: зб. наук. пр. – Вип. 1–2'2003. – Харків: Харківська державна академія дизайну і мистецтв, 2003. – С.97-99.

4. Польщикова Н.В. Развитие типов поселений на территории Украины, кроме Северного Причерноморья, от эпохи раннего железа до раннего средневековья. : [текст] / Н.В. Польщикова // Проблемы теории и истории архитектуры Украины: сб. науч. тр. – Вып.4. – Одесса: Астропринт, 2003. – С.13-16.

5. Польщикова Н.В. Преемственность и новизна в строительстве на территории Украины в эпоху энеолита : [текст] / Н.В. Польщикова // Проблемы теории и истории архитектуры Украины: сб. науч. тр. – Вып.5. – Одесса: Астропринт, 2004. – С.60-65.

6. Польщикова Н.В. Строительство эпохи бронзы в Закарпатье : [текст] / Н.В. Польщикова // Проблемы теории и истории архитектуры Украины: сб. науч. тр. – Вып.6. – Одесса: Астропринт, 2005. – С.134-139.

7. Польщикова Н.В. Археологические открытия на территории Древней Руси, относящиеся к строительству до XI в., с участием Н.К. Рериха : [текст] / Н.В. Польщикова // Проблемы теории и истории архитектуры Украины: сб. науч. тр. – Вып.7. – Одесса: Астропринт, 2007. – С.219-224.

8. Польщикова Н.В. Развитие славянского жилища накануне образования Киевского государства (V–X вв.) : [текст] /Н.В. Польщикова // Региональные проблемы архитектуры и градостроительства : сб. науч. тр. – Вып.9–10. – Одесса: Одесская гос. акад. стр-ва и арх-ры, 2007. – С.439-443.

9. Польщикова Н.В. Археологические исследования с участием Н.К. Рериха сооружений захоронения, относящиеся к V–X вв., в северных территориях Древнерусского государства : [текст] / Н.В. Польщикова // Проблемы теории и истории архитектуры Украины : сб. науч. тр. – Вып.8. – Одесса: Астропринт, 2008. – С. 222-226.

10. Польщикова Н.В. Строительные достижения восточных славян к концу Х в. : [текст] / Н.В. Польщикова // Проблемы теории и истории архитектуры Украины : сб. науч. тр. – Вып.9. – Одесса: Одесская гос. акад. стр-ва и арх-ры, 2009. – С. 29-32.


16
11. Польщикова Н.В. Формирование славянского этноса и его строительной практики на территории Древней Руси : [текст] /Н.В. Польщикова// Проблемы теории и истории архитектуры Украины : сб. науч. тр. – Вып.10. – Одесса: Астропринт, 2010. – С. 31-36.

12. Польщикова Н.В. Развитие и становление Древнерусской архитектуры к XI в. н.э. : [текст] / Н.В. Польщикова // Проблемы теории и истории архитектуры Украины : сб. науч. тр. – Вып.11. – Одесса: Астропринт, 2011. – С. 15-20.

13. Польщикова Н.В. Развитие типов отопительных устройств в жилищах на территории Руси до XI в. н. э. : [текст] / Н.В. Польщикова // Проблемы теории и истории архитектуры Украины : сб. науч. тр. – Вып.12. – Одесса: Астропринт, 2012. – С.197-202.

14. Польщикова Н.В. Строительная деятельность в Нижнем Поднестровье античной епохи : [текст] / Н.В. Польщикова, Н.М. Секерская // Проблемы теории и истории архитектуры Украины. : сб. науч. тр. – Вып.3. – Одесса: Астропринт, 2002. – С.7-13. (систематизація з загального опису знахідок елементів будівництва).
Анотація
Польщікова Н.В. Розвиток і принципи становлення східнослов'янської архітектури (від пізнього палеоліту до епохи Київської Русі). На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01 – теорія архітектури, реставрація пам`яток архітектури. – Донбаська національна академія будівництва і архітектури Міністерства освіти і науки України, Макіївка, 2013.

Дисертація присвячена питанням становлення архітектури Русі та принципам її формування до ХІ ст. н. е. Визначений процес розтягся на 11 – 12 тис. років, від пізнього палеоліту до кінця Х ст. н. е. У дисертації проведено аналіз розвитку будівельної практики окремо за історичними епохами: каміння, енеоліту, бронзи, раннього заліза, раннього середньовіччя - і за природними зонами: Північне Причорномор'я, Степ, Лісостеп від пізнього палеоліту по IV ст. н. е. на територіях сучасних України і Молдови. Аналіз розвитку архітектури раннього середньовіччя, V – X ст., виконаний для усієї території Давньої Русі. Аналітичні дані стали основою для виявлення принципів, за якими відбувався процес становлення архітектури східних слов'ян напередодні їх об'єднання в єдиній державі.

Ключові слова: східнослов'янська архітектура, Київська Русь, історичні епохи від пізнього палеоліту до ХІ ст. н. е., Північне Причорномор'я, Степ і Лісостеп, архітектурно-будівельні традиції й досягнення, таблиці порівняння і територіального розвитку, принципи становлення і розвитку, утилітарність, екологічність, спадкоємність, взаємовпливи, художні особливості.

17
АННОТАЦИЯ


Польщикова Н.В. Развитие и принципы становления восточнославянской архитектуры (от позднего палеолита до эпохи Киевской Руси). На правах рукописи.

Диссертация на соискание научной степени кандидата архитектуры по специальности 18.00.01 – теория архитектуры, реставрация памятников архитектуры. – Донбасская национальная академия строительства и архитектуры Министерства образования и науки Украины, Макеевка, 2013.

Диссертация посвящена вопросам становления архитектуры Руси и принципам ее формирования до ХІ в. н. э. Указанный процесс растянулся на 11 – 12 тыс. лет, от позднего палеолита до конца Х в. н. э. В диссертации проведен анализ развития строительной практики по историческим эпохам: камня, энеолита, бронзы, раннего железа по природным зонам: Степь, Лесостепь, Северное Причерноморье от позднего палеолита по IV в. н. э. на территориях современных Украины и Молдовы.

Архитектура каждой из древних эпох (камня, меди, бронзы, раннего железа и раннего средневековья) исследована по схеме: поселения, жилища, сооружения культовые, захоронения и прочие.



Выявлено, что процесс развития архитектуры на территории Руси проходил самостоятельно, а также под влиянием мигрантов с Запада и с Востока. В позднем палеолите, от 40 тыс. лет до грани XI и X тыс. до н. э., выявлены типы поселений, которые размещались в природно-выгодных местах вдоль водних пространств (эта тенденция имела место до конца Х в. н. э.); типы жилых построек с их планировочными, объемно-пространственными, конструкционными и строительными (стройматериалы) характеристиками. Жилища были в основном наземными или немного углубленными, те и другие – каркасной конструкции: отдельные – в виде конуса, родовые («долгие») – из наклонных несущих элементов, наклоненных друг к другу, не связанных в единую систему. Строительными материалами служили части скелетов и шкуры животных. В мезолите, от грани XI - X до V тыс. до н. э., выявлены поселения тех же типов. Жилища усовершенствовались: их планы – в основном овальные, каркас дополнился верхним брусом вдоль длинной оси, устанавливаемом на столбы по середине жилища и скрепляющим наклоненные к центру элементы. Это произошло под влиянием мигрантов из Восточного Средиземноморья. Впервые появились родовые могильники и культовый центр – Каменная Могила, служивший своему назначению вплоть до эпохи раннего железа. Строительные материалы этого времени – исключительно растительного, каменного и глиняного происхождения. В неолите под влиянием неолитических сообществ Ирана, Малой Азии и Ближнего востока стали появляться жилища подпрямоугольных и прямоугольных планов (ставшие впоследствии основным типом), каркас которых состоял из деревянных столбов, поставленных по периметру и по длинной оси, они были выше периметральных, что обеспечило появление двускатной крыши. Но строились жилища и прежних типов. Неолит от V – IV до конца III тыс. до н. э.,
18
дал новый тип поселений – круговой концентрической планировки, новые типы жилищ – глинобитные, которые в юго-западном районе – 2хярусные. Впервые появились сооружения обороны на поселениях – рвы и валы. Эти нововведения связаны с мигрантами из Нижнего Подунавья. С мигрантами из Центральной Азии связаны впервые появившиеся курганы как сооружения культово–похоронного назначения. В эпоху бронзы, начало II – начало I тыс. до н.э. появился новый тип жилищ – срубы от мигрантов из Волжского бассейна. Но в целом новшества в архитектуре не проявились, хотя архитектурно – строительный процесс достиг высокого уровня. Эпоха раннего железа, с начала I тыс. до н.э. по конец IV в н.э. продемонстрировала в своем развитии влияние кочевников на архитектуру Степи, Лесостепи, Северного Причерноморья. Это – распространение практики строительства курганов как сооружений захоронения. Наибольшее влияние в курганном строительстве отразилось на территориях, соседствующих со Степью. Полисы Северного Причерноморья, кроме Херсонеса, восприняли практику курганного строительства скифов, т.к. их территории также соседствовали со Степью, и возведение курганов гораздо больших, чем скифские, было политически необходимой демонстрацией превосходства полисов над соседним варварским миром. Архитектура эллинско–римского Северного Причерноморья не имела никакого влияния на развитие архитектуры Степи и Лесостепи, за исключением Неаполя Скифского, городищ Нижнего Днепра и городища Бельск на Ворскле.

А
- 19 -


нализ развития архитектуры раннего средневековья V – X вв., выполнен для всей территории Руси, где становление архитектуры происходило в два этапа. Первый – V – VII вв., когда славяне под натиском гуннов расселились в Центральной и Юго-Восточной Европе. Второй – VIII – X вв., когда восточные славяне объединились в 14 племенных союзов, на территориях которых строительство было идентичным, что и послужило одной из главных предпосылок объединения их в едином государстве.

Аналитические данные стали основой для выявления принципов, по которым осуществлялся процесс развития архитектуры восточных славян накануне их объединения в едином государстве.



Ключевые слова: восточнославянская архитектура, Киевская Русь, исторические эпохи от позднего палеолита до ХІ в. н. э., Северное Причерноморье, Степь и Лесостепь, архитектурно-строительные традиции и достижения, таблицы сравнения и территориального развития, принципы становлення и развития, утилитарность, экологичность, преемственность, взаимовлияния, художественные особенности.
ANNOTATION
Polchіkova N.V. Development and principles of formation of the East Slavic architecture (from the late Palaeolithic to the Kievan Rus). The manuscript.

19
The Ph. D. thesis in Architecture, specialty 18.00.01 - theory of architecture, restoration of monuments – Donbas National Academy of Civil Engineering and Architecture; Ministry of Education and Science of Ukraine, Makeyevka, 2013.

The thesis is devoted to the formation of architecture of Russia and the principles of its formation up to 11 century AD. The said process lasted 11- 12 thousand years, from the late Palaeolithic to the late 10th century BC. The thesis analyses the development of construction practice separately by historical epochs: Stone Age, Eneolithic, Bronze Age, Early Iron Age, Early Middle Ages, and by natural areas: the northern Black Sea, steppe, forest-steppe from the late Palaeolithic to 4th century BC in what is now Ukraine and Moldova. Analysis of early medieval architecture, 5th-10th cc. BC, is made for the entire territory of Ancient Russia. Analytical data were the basis for uncovering the principles, upon which the process of the formation of the Eastern Slavs architecture on the eve of their association in a single state was accomplished.

Key words: architecture, building, era, period, age, Steppe, Forest-steppe, Northern Black Sea, Crimea, the Carpathians, the Dniester, Dnieper, interfluve, streams: average, top, bottom, Paleolithic, Mesolithic, Neolithic, Eneolithic, Bronze Age, Early Iron Age, Early Middle Ages, nomads, Scythians, Sarmatians, Greeks,

Slavs, types of buildings, houses, villages, towns, fortifications, burial grounds, burial installations, cult constructions, principles, utilitarian, environmental friendliness, continuity, mutual influence, artistic features.

Підписано до друку 24.07.13. Формат 60х84/16

Умов. друк. арк. 0,9. Замовлення 13-346

Наклад 130 прим. Друк-різографія.
Надруковано з готового оригінал-макету

В друкарні ОДАБА



65029, м. Одеса, вул. Дідріхсона, 4.



Достарыңызбен бөлісу:




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет