8. Формування нової воєнно – політичної стратегії росії на початку ХХІ століття (Мюнхенська конференція 2007)
Воєнний фактор традиційно грає важливу роль у великій стратегії РФ. Сформоване протягом історії Московії/Російської імперії/СРСР гостре відчуття вразливості й перманентної небезпеки постійно штовхає Кремль до нарощування наступального воєнного потенціалу, активного застосування військового інструментарію в зовнішній політиці. При цьому агресивність трактується як захисний механізм – експансія має створити необхідну стратегічну глибину, яка гарантує ефективну оборону і виживання російської держави.
Основними стратегічними документами, які визначають політику РФ у сфері військового будівництва та застосування збройних сил, є Стратегія національної безпеки (грудень 2015 р.) та Воєнна доктрина (грудень 2014 р.). Ці документи дозволяють робити висновки щодо ролі і місця військового чинника в системі реалізації ключових національних інтересів.
Чинна російська Стратегія національної безпеки утверджує зростання ролі РФ у світі як головну ціль державної політики в умовах становлення багатополюсного світового порядку. При цьому стверджується про збільшення ролі військового чинника у світовій політиці на тлі загострення протистояння по периметру кордонів РФ. Окрема увага приділяється Україні, котру Росія розглядає як один із ключових елементів антиросійської політики США/НАТО.
Після війни 2008 року проти Грузії одним із головних напрямів воєнної політики РФ стало реформування та переозброєння збройних сил країни. Це повністю відображає ключові тези чинних стратегічних документів РФ. Головною метою цієї політики є перетворення національних збройних сил на дієвий інструмент зовнішньої політики. Російсько-грузинський конфлікт продемонстрував значні недоліки та проблеми військового будівництва РФ, хоча й закінчився на вигідних для Кремля умовах. Ключові зусилля в рамках реформування та переозброєння ЗС РФ були зосереджені зокрема на їх професіоналізації (зміна співвідношення контрактників та військовослужбовців строкової служби на користь перших) та підвищенні престижу військової служби; інтенсифікації та насиченості різноманітними формами бойової і оперативної підготовки; збільшенні в армії та на флоті частки сучасного озброєння і військової техніки; удосконаленні системи управління воєнною організацією та підвищенні ефективності її функціонування.
Воєнна доктрина РФ констатує зростання ролі невоєнних засобів впливу, але при цьому не принижує ролі сучасних технологій у воєнних конфліктах. Йдеться про використання високоточного ракетного озброєння, систем РЕБ, БпЛА різних типів та інших видів зброї, перш за все високоточної, для максимального ураження об’єктів на всю глибину оборони противника. Особлива увага приділяється підвищенню ефективності управління військами і зброєю, подальшій автоматизації у цій сфері. В документі також відзначається зменшення часових параметрів підготовки до ведення воєнних дій. Таким чином, незважаючи на те, що невоєнні інструменти впливу визнаються чинною Воєнною доктриною РФ як такі, що набувають дедалі більшого значення в сучасних воєнних конфліктах, воєнні засоби впливу не втрачають свого значення у великій стратегії РФ. Після війни 2008 року проти Грузії одним із головних напрямів воєнної політики РФ стало реформування та переозброєння збройних сил країни. Це повністю відображає ключові тези чинних стратегічних документів РФ. Головною метою цієї політики є перетворення національних збройних сил на дієвий інструмент зовнішньої політики.
Достарыңызбен бөлісу: |