10. Сучасна воєнно – політична стратегія Туреччини.
Геополітичне розташування Туреччини на стику двох континентів – Європи та Азії, двох цивілізацій, трьох регіональних комплексів безпеки: європейського, близькосхідного та пострадянського [1; 3] – усе це робить її специфічним актором міжнародних відносин. Анкара намагається реалізувати свої претензії на регіональне лідерство. Вона імплементує багатовекторну політику, що підпорядкована захисту національних інтересів у різних регіонах (на Близькому Сході, Чорноморському просторі, Балканах, у Центральній Азії, на Південному Кавказі), та намагається використати сучасні здобутки державного розвитку й історично-культурну спадщину.
Безпековий вимір діяльності турецької влади підпорядкований традиційній меті – захисту власних державних кордонів та прагненню забезпечити належну підтримку зовнішньополітичному курсу, що спрямований у рамках неоосманістської концепції на посилення ролі держави в системі міжнародних відносин. Це зумовлює своєрідну двозначність політики безпеки Туреччини. Одним із її напрямів є суто оборонний підхід до власної територіальної цілісності, спрямований проти дестабілізуючих чинників (на кшталт курдського сепаратизму). Іншим стає підтримка регіонального позиціонування держави, що вимагає активної участі в міжнародних процесах, які набувають дедалі більш нестабільного характеру. Природно, що основну увагу сьогодні Анкара приділяє регіону Близького Сходу. Він є загальновизнаним джерелом дестабілізації міжнародної системи. Етнічні, політичні та релігійні конфлікти в ньому самі по собі становлять загрозу для країни, південні кордони якої напряму виходять до зон конфлікту – Сирії та Іраку.
Загалом турецька безпекова стратегія підпорядковується загальній концепції позиціонування держави на міжнародній арені. Вона утворюється з огляду на кілька чинників, що виступають своєрідною основою для формування державного стратегічного бачення.
Історична спадщина. У рамках концепції неоосманізму, що була покладена в основу доктрини «стратегічної глибини».
Релігійний чинник. Туреччина протягом тривалого часу була найуспішнішим прикладом вестернізованої та секуляризованої мусульманської країни.
Етнічна спорідненість. Концепція пантюркізму є одним із елементів турецького зовнішньополітичного курсу, який визначає політику країни щодо Центральної Азії, Південного Кавказу, деякою мірою – Близького Сходу та Чорноморського простору.
Геополітичне положення. Прагнення використати своє розташування на стику регіональних комплексів безпеки робить об’єктивно неможливим приєднання Туреччини виключно до одного з них.
Доктринальне забезпечення безпекової політики Туреччини відбувається у форматі затвердження т. зв. «Червоної книги». Цей документ переглядається кожні п’ять років.
Реалізація безпекової політики Турецької Республіки вимагає виконання низки важливих завдань у практичній сфері.
Недопущення реалізації державотворчих амбіцій курдів – як за рахунок турецької території, так і в сусідніх Сирії та Іраку.
Посилення впливу на південних кордонах держави – в Іраку та Сирії. У глобальному плані Анкара демонструє міжнародній спільноті свою зацікавленість у регіоні та необхідність рахуватися з її позицією з того чи іншого питання.
Посилення геополітичних позицій у регіоні «Великого Близького Сходу». Залучення до боротьби за регіональне лідерство в контексті протистояння з кількома конкурентами та за умов посилення регіональної нестабільності вимагає від Турецької Республіки адекватного маневрування та швидкого реагування на зміни в ситуації.
Продовження реалізації патронату над союзницькими тюркськими народами та етносами, навіть в умовах, коли така політика призводить до конфронтації з іншими сусідами.
Політичні аспекти забезпечення безпекової стратегії Туреччини:
Основним зовнішньополітичним елементом турецької безпекової політики залишається членство в євроатлантичній системі колективної безпеки
Достарыңызбен бөлісу: |