Постанова президії вак україни від 14. 10. 09 №1-05/4

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. - К. : Перун, 2005. - 1728 с.

2. A Dictionary of Finance and Banking / Second edition. — Oxford : Oxford University Press, 1997. — 378 p.

3. Oliver R.W. What Is Transparency? / Oliver R.W. — N. Y. : The McGraw-Hill, 2004. — 81 p.

4. Tapscott D. The Naked Corporation: How the Age of Transparency Will Revolutionize Business / D. Tapscott, D. Ticoll. — N.Y. : FreePress. — 333 p.

5. Івасів І.Б. Транспарентність банківської діяльності / Івасів І.Б. // Фінанси, облік та аудит : наук. зб. ; відп. ред. А.М. Мороз. — К. : КНЕУ, 2005. — Вип. 5. — C. 77–86.

6. Furman J. Economis crises: evidence and insights from East Asia / Furman J., Stiglits J.E. // Brookings Papers on Economic Activity. — 1998. — 136 p.

7. Cordella T. Public disclosure and bank failures / Cordella T., Yeyati E.L. // CEPR Discussion Paper. — 1998. — № 1886. — 22 p.

8. Black Bernard. The core institutions that support strong securities markets / Black Bernard. — Business Lawyer 55, 2000. — Р. 1565–1607.

9. Tobin James. On the Efficiency of the Financial System / Tobin James // Lloyds Bank Review. — 1982. — July.

10. Dye R. Strategy-Directing Disclosures / Dye R., Sridhar S. // Working paper. Northwestern University. — 2001.

11. Івасів І.Б. Універсальний банкінг: ризики та переваги / Івасів І.Б. // Вчені записки : зб. наук. праць. — К. : КНЕУ, 2003. — С. 100–105.

12. Ball R. Infrastructure Requirements for an Economically Efficient System of Public Financial Reporting and Disclosure / Ball R. // Brookings-Wharton Papers on Financial Services: 127–69. — 2001.

13. Amihud Y. The Liquidity Route to a Lower Cost of Capital / Y. Amihud, H. Mendelson // Journal of Applied Corporate Finance 12. — 2000. — № 4. — Р. 8–25.

14. Diamond D. Disclosure, Liquidity and the Cost of Capital / Diamond D., Verrecchia R. // The Journal of Finance. — 1991. — Sept. — Vol. XLVI, № 4. — Р. 1325–1340.

15. Botosan C. Evidence that Greater Disclosure Lowers the Cost of Equity Capital / Botosan C. // Journal of Applied Corporate Finance 12. — 2000. — № 4. — Р. 60–92.

16. Hanckok D. Discussion: Disclosure, Volatility And Transparency [Електронний ресуро] : станом на 15.11.2007 р. / Hanckok D. — Режим доступу : www.bis.org.

17. Bellver A., Kaufmann D. Transparenting Transparency. [Електронний ресурс] : станом на 19.08 2007. — Режим доступу : www.worldbank.org

18. Baumann U., Nier E. Disclosure, Volatility, and Transparency: An Empirical Investigation into the Value of Bank Disclosure. // U.Baumann, E.Nier –– FRBNY: Economic Policy Rewiew. –– September 2004. P. 31-45.

УДК 657

ДВНЗ «Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»
ЕКСПОРТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЯК КЛЮЧОВИЙ ФАКТОР СУЧАСНОЇ ІНТЕГРАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ УКРАЇНИ
У статті розкрито результати дослідження теоретичних засад розвитку інтеграційної стратегії країни, виявлено сучасні торговельні імперативи інтеграційної стратегії України та обґрунтовано рекомендації щодо напрямів її подальшого розвитку.

Ключові слова: експортний потенціал, інтеграційна стратегія України, міжнародний економічний регіоналізм, ЄС, ЄЕП.

Ivashchuk S.

При цьому розвиток міжнародної інтеграції є безперервним процесом, який знаходиться під постійним впливом змінної системи факторів. Одним із усталених але недостатньо досліджених національних факторів міжнародної економічної інтеграції є експортний потенціал.

• 
  дослідити теоретичні засади розвитку інтеграційної стратегії країни в умовах сучасних глобалізацій них перетворень;
  
• 
  виявити сучасні торговельні імперативи вітчизняної інтеграційної стратегії;
  
• 
  надати рекомендації щодо напрямів вдосконалення інтеграційної стратегії України.
  

У наших попередніх дослідженнях [3] було визначено, що експортний потенціал є: по-перше, інструментом підвищення конкурентоспроможності національного експорту; по-друге, агрегованим компонентом економічного потенціалу, реалізація якого є базовим завданнями управління національною економікою орієнтованою на довгострокову конкурентоспроможність в умовах турбулентності зовнішнього середовища та по-третє, об’єктом експортної стратегії, на який направлені основні заходи, розроблені з метою виконання довгострокових цілей.

Наші останні дослідження (результати схематично показані на рис. 2) дають можливість стверджувати, що експортний потенціал, який базується на конкурентоспроможності фірм та їх товарів є проактивним мотивуючим фактором розвитку торгової інтеграції. При цьому, поглиблення торговельної інтеграції від зони преференційної торгівлі до митного союзу, в свою чергу є об’єктивним фактором посилення експортного потенціалу, адже передбачає суттєве покращення зовнішніх умов експортування. Крім того, угоди міжнародної виробничої інтеграції здійснюють позитивний вплив не на експортний потенціал безпосередньо, а на міжнародну конкурентоспроможність фірм та їх товарів шляхом забезпечення сприятливих умов для отримання інвестиційних ресурсів та покращення умов для трансферу технологій та поглиблення інноваційної діяльності.

Розроблення та реалізація інтеграційної стратегії, а особливо її економічного компоненту, потребує ретельного аналізу, як глобалізаційних, так і локальних проявів сучасної міжнародної торгівлі. Оскільки саме міжнародна торгівля історично є основою розвитку міжнародних відносин її вплив на інтеграційні процеси носять фундаментальний характер. Визначення цілей, завдань та механізмів інтеграційної політики будь-якої країни передбачає глибокий аналіз її зовнішньоторговельної політики та реальних показників розвитку її експортних та імпортних потоків. Такий аналіз потрібен, в першу чергу, для розуміння та об’єктивної оцінки економічної потреби інтеграційних перетворень, а отримана інформаційна база має стати основою прийняття локальних тактичних рішень.

Відповідно до цього, за останній розрахунковий період (січень 2010 р.), обсяг загального експорту українських товарів склав 3011833,5 тис. дол. США, імпорту – 3326011,0 тис. дол. США. Найбільша частка експорту країни припадає на Азійський регіон – 32 %. Традиційно важливими ринками збуту вітчизняної продукції залишаються СНД та Європа, які споживають близько 30 % та 27 % українського експорту відповідно. Інші 11 % поділили між собою Африка (6 %) та Америка (5 %). Стосовно імпорту до країни, то беззаперечну лідируючу позицію зберігають країни СНД – 52 % імпортних потоків. Європа та Азія забезпечують 28 % та 14 % імпортних товарних потоків, відповідно. Крім того, 4 % товарів, що імпортуються, мають виключне американське походження; а частка Африки складає лише 2 %.

Позивною обставиною можна означити реальну географічну збалансованість щодо експорту, яка відображає відсутність прямої та повної його залежності від ринків конкретних країн, та навіть й регіонів (рис. 3). Незначна частка Американського регіону в структурі вітчизняного експорту пояснюється суттєвою його територіальною віддаленістю. При цьому саме ринок США є найбільш містким і зростання експортних потоків до нього забезпечило б суттєве пожвавлення виробництва та підвищення доходів Української економіки. Проте такі географічні зрушення можливі лише за умови модернізації, технологізації та «облегшення» структури вітчизняного експорту, яка на сьогодні переобтяжена важкою ресурсномісткою промисловістю.

Імпорт країни наочно демонструє залежність нашої економіки від Російської Федерації, яка на найближчі роки є безальтернативним постачальником паливно-енергетичних ресурсів до України. Частка Росії в загальному обсязі імпорту складає 44,42 % [7], з яких понад 79 % - енергетичні матеріали; нафта та продукти її перегонки [10]. Тому ми змушені констатувати той факт, що енергетичні важелі управління нашими традиційно найпотужнішими експортними галузями (металургійна та хімічна) промисловості не контролюються нашими ж суб’єктами влади, а відтак ці галузі не можливо розглядати як стратегічні галузі розвитку всієї економіки України, як мінімум до впровадження адекватної стратегії енергетичної безпеки з використанням альтернативних джерел її постачання та видобутку.

1. Європейську інтеграцію – як найважливіший напрям, що являє собою сплав задач по створенню необхідних передумов для майбутнього можливого вступу в ЄС;

2. Євроатлантичну – як напрям меншої важливості, що передбачає якщо не вступ, то хоча би співробітництво у сфері безпекових інтересів країни та організації;

3. Двосторонній рівень відносин – із стратегічними країнами-партнерами задля підтримки та розвитку різного виду відносин; вирішення наявних/майбутніх конфліктів.

Вищезазначені задачі підкріплюються активною багатосторонньою політикою в рамках регіональних та міжнародних організацій із подальшим нагадуванням про пріоритет щодо економічної експансії на вже традиційних та нових стратегічних ринках. П’ятого березня цього року відбувся 10-ий раунд переговорів щодо створення зони вільної торгівлі із ЄС [8], при цьому європейська сторона обстоює можливість укладання так званої Угоди про асоціацію з ЄС як один з перших етапів реалізації інтеграційних планів. Реалізації Угоди про асоціацією за оцінками експертів забезпечить наступні переваги для України [11]: збільшення торгівельних потоків між ЄС та Україною як мінімум вдвічі; досягнення загальнодержавного зростання добробуту на 4-7 % (за статичним моделюванням) та 12-21 % – за довгостроковими планами; відкриття фінансового сектору забезпечить 1,5 % коефіцієнт річного зростання; вдосконалення інституційного та управлінського компонентів збільшить ВВП у довгостроковій перспективі на 20-30 %.

Проте зміни політичних поглядів та значні потреби фінансових вкладень в реалізацію зазначеної Угоди (за розрахунками ще 2006 р. – 100 млрд. дол. США) становлять суттєву перепону її реалізації. Перспектива ж створення Зони вільної торгівлі з ЄС виглядає ще менш реалістичною, оскільки Україна, після вступу до СОТ практично не має чого втрачати від лібералізації, в той час як європейська сторона, залишаючись більш захищеною від небажаного імпорту, має більше ризиків від реалізації цього проекту. У ЄС, на нашу думку, відсутні будь-які торговельно-економічні підстави укладання угоди про ЗВТ з Україною, основним рушійним аргументом ведення переговорів з їх боку є геополітичний інтерес.

Неможливо згадати всі діючі сьогодні торговельні перепони між Україною та ЄС але, для прикладу, проаналізуємо їх у агропромисловому секторі. Слід зазначити, що укладання угоди про ЗВТ між Україною та ЄС базується на умовах, визначених при вступі країн до СОТ, які з об’єктивних причин є не рівними. Перш за все, це пов’язано з тим, що при вступі України до СОТ ми пішли на значні поступки по питанням, що стосуються агропромислового комплексу, зокрема, знизивши середній митний тариф на продукцію сільського господарства до 10,66% (максимальний рівень митної ставки в Україні становить 50% в той час як в ЄС – 236%), зобов’язалися у майбутньому не застосовувати мінімальні імпортні ціни, імпортні квоти, а також не використовувати інструменти субсидування експорту. При цьому ЄС активно застосовує загальні інструменти захисту внутрішнього ринку. Крім того, рівень державної підтримки, дозволений Україні в рамках СОТ в десятки разів нижчий ніж в Європейському союзі. Зазначимо, що із 141,5 млрд. євро загального бюджету ЄС у 2010 році 59,4 млрд.євро відведені на підтримку сільського господарства, з них: 43,8 млрд.євро – витрати на пряму допомогу; 14,4 млрд.євро – витрати на розвиток сільської місцевості; 0,3 млрд.євро – витрати на навколишнє середовище; 0,9 млрд.євро – витрати на підтримку рибальства. Фактична державна підтримка сільського господарства України у 2009 році склала 9701,1 млн.грн., що абсолютно не спів ставно з наведеними витратами ЄС і створює неконкурентні умови розвитку міжнародних ринків.

В рамках переговорного процесу по створенню ЗВТ обговорюються важливі для аграрного сектору питання, зокрема, доступ аграрної продукції на ринки України та ЄС, взяття під охорону назв географічних зазначень, використання експортних субсидій та спеціальних захисних заходів. Одним з основних напрямів інтеграції України до ЄС є поглиблення двосторонніх торговельних відносин у зв’язку з чим основним завданням укладання Угоди про створення зони вільної торгівлі з ЄС має стати покращення доступу українських товарів на європейський ринок.

Проте необхідно відмітити, що обсяг квот, який був запропонований з боку ЄС є занадто низьким і саме цей обсяг не можливо розглядати як достатній чи навіть преференційний доступ вітчизняних товарів на ринок ЄС. Обсяг квот для України становить лише 0,84% (324 900 тонн) від загального експорту країни у 2009 році, який складає 38,8 млн.тонн або 9,8 млрд.долл. США. Для уявлення обсягів закритості європейського ринку сільськогосподарської продукції для України наведемо наступні дані: квота з боку ЄС на пшениць та борошно становить 200 тис.тонн при загальному експорті України в 13 млн.тонн; квота на ячмінь – 12 тис.тонн при загальному обсязі експорту – 5,5 млн.тонн; квота на крохмаль – 800 тонн (5-7 днів роботи одного заводу) при загальному експорті України – 45 тис.тонн. При цьому, на думку експертів Світового Банку, квота до прикладу на пшеницю та борошно має складати щонайменше 1,5 млн.тонн.

Слід також відмітити, що на даний час тарифна пропозиція Української сторони з 2461 товарної лінії містить 425 товарних ліній з частковою лібералізацією при повній лібералізації по інших 2036 товарних лініях по проходженню певних перехідних періодів. Необхідно звернути увагу, що єдиною українською продукцією, яка має хоч якийсь доступ на ринок ЄС є продукція рослинного походження оскільки сьогодні через високі вимоги по санітарним та фітосанітарним заходам продукція тваринного походження взагалі не має виходу на Європейський ринок.

Абсолютну нерівність у торгівлі сільськогосподарською продукцією між Україною та ЄС демонструє показник географічної структури імпорту. У той час як у структурі українського імпорту частка ЄС становить 38%, частка України у структурі експорту ЄС становить всього 0,002%.

Разом з тим, виникає занепокоєння щодо відмови від застосування експортних мит на насіння соняшнику при запровадженні зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. На сьогодні соняшникова олія займає друге місце по загальному експорту продукції АПК. У разі відмови від використання квотування експорту соняшникового насіння олійно-жирова галузь відчуватиме значний дефіцит у забезпеченні сировиною виробників олії та отримає збиток у розмірі щонайменше 1,5 млрд.грн, а у загальнонаціональному експорті відбудеться зменшення частки доданої вартості, що суперечить принципам нарощування його конкурентоспроможності.

Нерівність умов створення ЗВТ для України та ЄС відображається і у питанні взяття під охорону географічних зазначень. Європейська сторона наполягає на взятті під охорону списку в обсязі 3 тисяч її найменувань та всього 2-х найменувань українських вин (Сонячна долина та Новий світ). Взяття географічних зазначень ЄС під охорону матиме негативний економічний вплив на українських товаровиробників, який повинен бути компенсований зі сторони ЄС, а від використання чутливих назв товарів, які традиційно використовуються в Україні, неможливо відмовитись взагалі: Шампанське, Коньяк, Портвейн, Кагор та інші, оскільки вони стали «видовими» в Україні.

Також, необхідно врахувати той факт, що в разі взяття під охорону українською стороною географічних назв, які захищаються в ЄС, Україні доведеться відмовитися від виробництва продукції під певними назвами, експорту та імпорту певних видів продукції з інших країн, зокрема СНД, що в подальшому може негативно вплинути на торговельні відносини з ними. Крім того, Україна фактично втратить традиційні ринки збуту певних видів продукції і в першу чергу це стосується вина (експорт у 2009 р. становив 67,5 млн.дол.) та коньяку (експорт у 2009 р. становив 4,6 млн.дол.).

У даному випадку членство України у СОТ має позитивно вплинути на остаточний текст Угоди про ЗВТ, оскільки згідно пункту 4 статті 24 Угоди ТРІПС не повинно бути перепон щодо використання певних географічних зазначень, якщо підприємство випускало відповідну продукцію «протягом 10 років, що передують 15 квітня 1994 року, або добросовісно до цієї дати». З урахуванням цієї поправки більшість вітчизняних підприємств мають незаперечне право і надалі використовувати родові назви з географічними позначеннями виноробної продукції.

Стосовно субсидування експорту то безперечно воно суперечить принрципу вільної конкуренції, викривлює двосторонню торгівлю, ставить європейських товаровиробників у більш вигідне становище порівняно з українськими. Так, Україна при вступі до СОТ взяла на себе зобов’язання не застосовувати експортні субсидії на сільськогосподарські товари та не має права їх використовувати при створенні зони вільної торгівлі, в той час як Європейський Союз систематично застосовує цей інструмент стимулювання експорту на такі товари як велика рогата худоба (обсягом 25,90 євро на 100 кг. живої ваги), свійська птиця (0,24-0,47 євро на 100 голів), молоко та молочна продукція (тимчасово не застосовуються експортні субсидії), м'ясо птиці (40,0 євро на 100 кг.), м'ясо високої рогатої худоби (16,30-84,70 євро на 100 кг.), яйця (0,2-0,39 євро на 100 штук), м’ясні субпродукти зі свинини (54,20 євро на 100 кг.) та ковбаси (15,20-29,00 євро на 100 кг.), але виходячи з ситуації на ринку цей перелік може бути розширений і на інші товари.

Ще одним завданням для України в ході переговорного процесу з утворення ЗВТ з ЄС є забезпечення рівноваги у питані застосування спеціальних захисних заходів. На даний момент ЄС наполягає на застосуванні статті 5 Угоди про сільське господарство СОТ, яка дозволяє йому обмежувати імпорт товарів з України у разі його швидкого зростання, а також в разі падіння імпортної ціни окремих партій українських товарів нижче конкретно визначеної довідкової ціни. Ускладнюючим фактором для України є взяте зобов’язання перед СОТ щодо намагання не вдаватися до спеціальних захисних заходів зазначеної статті.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що сьогоднішні домовленості щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС є неприйнятними для нашої сторони. Абсолютно не захищений агропромисловий сектор втратить і без того слабкі конкурентні позиції, а сальдо торгівлі сільськогосподарською продукцією, яке за три перших квартали 2010 року мало від’ємне значення з обсягом 306,9 млн.дол., безумовно зростатиме і здійснюватиме негативний вплив на цей сектор та на всю економіку країн.

На нашу думку, слід звернути увагу на досвід інших країн у інтеграційних процесах з ЄС, дослідити його та використати у ході подальших переговорів. Нещодавно підписана Угода про вільну торгівлю між ЄС та Південною Кореєю побудована на кардинально протилежному підході ніж той, що використовується в переговорах з Україною. Так ЄС відкриває доступ для більшості корейських товарів за виключенням лише окремих позицій, при цьому майже не використовуються тарифні квоти, а Корея відстояла право використовувати досить високі митні ставки і пішла лише на часткове їх скорочення. Саме тому вважаємо, що переговорний процес між Україною та ЄС потребує додаткового опрацювання з принциповим відстоюванням національних інтересів і захистом українських товаровиробників у повній мірі.

Не варто обходити стороною і поглиблення розвитку співробітництва у форматі СНД та Єдиного Економічного Простору (ЄЕП). Той факт, що близько 30 % вітчизняного експорту припадає на ринки країн Співдружності, а майже 50 % імпорту надходить від цих же партнерів, є достатнім аргументом для того, щоб включити дане співробітництво і подальший його розвиток в пріоритети, еквівалентні по важливості європейським. Угода про ЗВТ із РФ (підписана ще у 1994 р.) не застрахувала українські товари від різного роду обмежень і наразі реальна лібералізація торкнулася лише окремних товарних позицій [12]. Такий розвиток подій не вигідний, і не відповідає інтересам обох країн, тому важливим є перегляд та розгляд нових форм і механізмів співпраці. І передусім це – створення повноцінної ЗВТ без вилучень та обмежень разом із заснуванням міжнародної контрольно-арбітражної інституції, що буде унеможливлювати застосування заходів нетарифного регулювання імпорту країн-учасниць.

Євроінтеграція України, що проголошена офіційним курсом, вимагає від підприємств більшості галузей потужних та кардинальних змін, до яких вони, нажаль, є неготовими. Хоча, з іншого боку, ці зміни можна вважати “шоковою терапією”, яка дозволить швидше розвиватися і досягати більш високого рівня конкурентоспроможності українських фірм товарів та експорту. Ці зміни можуть забезпечити зростання вигод від участі у міжнародній торгівлі, яка набуває все більшого обсягу в умовах тотальних глобалізаційних процесів.

До головних мотивуючих факторів участі України у ЗВТ з ЄС можемо віднести: розширений в перспективі доступ до потужного європейського ринку та полегшений доступ європейських інвестицій та нових технологій до України. Головними демотивуючими факторами цього інтеграційного вектору є: значні витрати на забезпечення вітчизняними товаровиробниками відповідних стандартів якості та суттєві збитки економіки України у зв’язку з неспроможністю її товаровиробників конкурувати з європейськими тощо.

Головними мотивами інтеграції України до ЄЕП вважаємо: наявність спільної інфраструктури та єдині правила регулювання стандартів якості. Демотивуючими ж факторами цього інтеграційного напряму є те, що майбутні партнери суттєво відстають у технологічному плані та мають ваду недобросовісної поведінки. Крім того членство України у СОТ унеможливлює на сьогодні її повноцінне членство у ЄЕП