Практики з еом

У районах, де випадає значна кількість опадів,тобто на північному заході та півночі Іспанії, домінують бурі лісові та гірсько-лісові бурі грунти. У більш посушливих районах розповсюджені коричневі та сіро-коричневі грунти. На вапнякових породах розвинулись родючі чорноземовидні грунти, а в горах - гірсько-лісові.

Алювіальні піщані та галечникові грунти розвинулись у річкових долинах та на узбережжях морів. Засолені грунти сформувались у басейні Ебро, на маршах дельти Гвадалквівіра та у посушливих районах Південної Месети. Виділяють також важкі ґрунти баррос на плоских стародавніх алювіальних рівнинах, які особливо сприятливі для вирощування рису.

Загроза деградації грунтового покриву та аридизації території уже понад 3000 років нависає над Іспанією. До розвитку цих процесів, якими охвачено понад 50% території, призвели ряд природних (посушливість клімату, велика розчленованість поверхні) та антропогенних (водно-іригаційне будівництво, інтенсивна сільськогосподарська діяльність) чинників.

Іспанія має значні поклади рудних корисних копалин, родовища яких пов'язують з палеозойськими комплексами і гранітами (на півночі і півдні Іспанії). Найбільш помітний південний рудний пояс, притаманний середнепалеозойським ефузійно-терригенним товщам і герцинським гранітам Сьєрри-Морени та Уельви. До нього належать колчеданові поклади міді, гідротермальні родовища ртуті, руди свинцю і цинку.

Великі родовища залізняків в Галісії, Астурії, Леоні, Біскайї, Сантандері, Ґранаді, піритів — в Уельві, Севільї, менш значні — в Мурсії і Астурії. Ці пірити містять до 10% міді. Багатющі в світі запаси ртуті зосереджені в Альмадені (розроблялись ще за часів Римської імперії). Родовища свинцево-цинкових руд відомі в провінціях Хаен (Лінарес, Ла-Кароліна) і Мурсія (Картахена, Масаррон), а також в Сантандері (Реосин і Рейноса) і ін. Значні запаси уранових руд, за якими Іспанія займає 10-у позицію в світі і 2-е місце в Європі.

Основні уранові родовища знаходяться в провінціях Саламанка і Касерес. В Іспанії є поклади золота, срібла, миш'яку, марганцю. З нерудних копалин в Іспанії відомі калійні солі (карналіт і сильвініт), що залягають в долині річки Ебро, каолін і апатит.

Місцеві енергетичні ресурси складаються в основному із запасів кам'яного вугілля. Вугільні басейни містять невелике число пластів малої потужності з великими ухилами та сильно дислоковані, що утрудняє механізацію їх видобутку і робить їх малорентабельними. Близько 90% видобутку вугілля припадає на басейни Астурії і Леона.

Флора та фауна.

Приблизно половина території Іспанії покрита природною рослинністю, але лише невелика її частина, переважно в горах, являє собою ліси. На півночі та північному заході ростуть листопадні ліси із дуба, бука, каштана, вище за схилами гір вони змінюються хвойними (сосна, ялиця).

Гори північної Месети, Іберійські гори та хребти Кордильєри-Бетіки вкриті лісами, які містять у видовому складі листопадний португальський дуб, у центральних Піренеях, Центральній Кордильєрі та Іберійських горах поширені хвойні деревостани. Вище межі лісів у Піренеях розташовані альпійські луки. Решта, майже половина території, характеризується середземноморською рослинністю. Це ксерофітні ліси із вічнозелених дубів (пробкового, кам'яного), сосни (алепської пінії), кіпариса, а також із листопадних порід (каштана, клена, липи), чагарників та напічагарників. Внаслідок тривалого пасовищного випасу худоби первісна лісова рослинність часто змінена чагарниковими формаціями, такими як маквіс, гарига, томілара.

Для гариги характерні місцеві види дроку і волошок, для томілари - ароматичні губоквіткові (чагарникові види тим'яну, розмарину й ін.), а також ладанник. Особливий різновид флори гариги становить висока трава альфа, або еспарто (Macrochloa tenacissima), - витривалий ксерофіт, що дає міцне волокно. Найбільш посушливі місця плоскогір'я Месети вкриті трав'янисто-чагарниковою рослинністю. На крайньому півдні є зарості низькорослої пальми хамеропс (єдиної дикоростучої пальми у Європі).

Близькість до Африки зумовила поширення в Іспанії більшої кількості африканських видів, ніж на інших півостровах півдня Європи, в той час як бар'єр Піренейських гір сприяв збільшенню кількості ендемічних видів. Фауна північних та північно-західних районів близька до середньоєвропейської (лисиця, куниця, вовк, бурий ведмідь, борсук, кам'яний козел, серна). У інших місцях звичайними є представники середземоморської фауни та фауни Північної АФрики (віверра, іспанський заєць, алжирський їжак тощо). Поблизу Гібральтара зустрічається макак (єдиний представник приматів у Європі).

Багаточислені птахи (кожний другий вид птахів Європи можна знайти у національному парку Кото Доньяна у дельті Гвадалквівіра), ящірки, змії. Іспанський імператорський орел, сова, деякі різновиди фазанів тощо - мешканці високогір'я Піренеїв. Іспанію вважають найкрупнішою "мисливською" країною Європи. Найбільший мисливський заказник, Саха, розташований на півночі у Кантабрійських горах (ведмідь, кабан, вовк, серна, куріпка і бекас). Є також заказник у провінції Ов'єдо.

Напівпустельні райони південного сходу є місцем поширення скорпіонів, тарантулів та хамелеонів.
Води, що омивають Іспанію, багаті на види риб та молюсків, особливо у Альборанському морі, де змішуються води Атлантики та Середземного моря. Поширені кефаль, макрель, тунець, риба-меч, анчоус, сардина, восьминіг. Серед придонних тварин присутні хек (мерлуза) та мерланг. Смугастий дельфін та довгохвостий кит заселяють води Середземномор'я, а бутилконосий дельфін водиться у дельті Ебро.

Надмірний вилов риби останнім часом призвів до зміни балансу між видами морських тварин.

На 1 січня 2011 року населення Іспанії склало 47.190.494 мешканців, згідно з даними Інституту Державної статистики (Instituto Nacional de Estadística (INE)). Іспанія займає п'яте місце серед найбільших за чисельністю населення країн ЄС. Густота населення складає 91,13 осіб/км², що менше порівняно із іншими західноєвропейськими країнами. Міське населення Іспанії складає 76% від загальної кількості мешканців.

Іспанія пережила традиційні доіндустріальні демографічні тенденції (високі показники народжуваності і смертності) у 19-у та на поч. 20-ого століть, але перша стадія демографічного переходу намітилась відразу після 1900 року. Повільний, але постійний спад народжуваності призупинився протягом 20-и років після Громадянської війни, коли режим Франко (1939-1975) стимулював утворення великих родин.

У кінці 1960-их спад народжуваності відновився. Низька народжуваність, особливо серед молодих жінок, призвела до майже нульового природного приросту у кінці 20 століття, хоча цей показник знову збільшився за останню декаду через високу народжуваність у сім'ях іммігрантів. У 2009 році народжуваність становила 9,54 промілле, показник фертильності недостатній для простого відтворення - 1,32 дитини (2009).

Показники смертності різко знизились після 1940-их, хоча дещо зросли у 1990-их роках через старіння населення - у 2009 році 10,1 промілле. Слід зазначити, що очікувана тривалість життя в Іспанії надзвичайно зросла і у кінці 20 століття була однією з найбільших у світі (2010 рік - 80 років).

Найбільше досягнення відбулось у сфері боротьби із дитячою смертністю (на 2009 рік - 4,16 промілле, 207 місце у світі). Основними причинами смертності населення є злоякісні онкологічні новоутворення, хвороби серцево-судинної системи, органів дихання та травного тракту. Вражаючі зміни стали результатом зростання стандартів життя під час "економічного дива" 1960-их та завдяки загальній доступності високоякісних медичних послуг, які спонсорувались урядом. У 1990-их демографічні показники Іспанії були схожими до аналогічних показників інших розвинутих країн Західної Європи.

Зменшення народжуваності й смертності та зростання очікуваної тривалості життя призвели до суттєвого старіння іспанської нації у кінці 20 століття. Сучасна вікова структура населення наступна: від 0 до 14 років - 14,5% населення, від 15 до 64 років - 67,1%, старше 65 років - 18,4%. Найбільша частка населення похилого віку состерігається у таких провінціях: Кастилія і Леон - 22,60%, Астурія - 21,96%, Галісія - 21,48% і Арагон - 20,47%, тобто північ Іспанії. Зворотня ситуація у Мелільї, Сеуті, Канарських островах - 12,35%, Мурсії - 13,80%, Балеарських островах - 13,84%, Мадриді - 14,48% та Андалусії - 14,70%.Середній вік населення у 2009 становив 41,5 років.

В той же час середній вік іноземних громадян - мігрантів до Іспанії становив 32,8 років.

Спостерігається незначне домінування жінок у статевій структурі (на 100 жінок припадає 96 чоловіків), хоча до 49-річного віку у популяції все ж переважають чоловіки. Перевага чоловічого населення у віці 30-40 років пояснюється переважанням чоловіків серед мігрантів, більшість яких мають саме такий вік.

Населення Іспанії швидко зростало протягом 30 років після Громадянської війни, частково завдяки швидкому падінню смертності, але також завдяки змінам у шлюбній поведінці населення. Відразу після війни економічні труднощі утримували людей від укладання шлюбів, але із 1940-их кількість шлюбів стрімко зростала, досягнувши піку між 1955 та 1960 роками і знову почала зменшуватись після 1970-их. Відповідно середній шлюбний вік зменшувався від 1940-их до 1990-их, коли він почав зростати знову.

Зараз він становить 25-29 років, а першу дитину зазвичай народжують у віці більш ніж 30 років.

Система розселення Іспанії

Багато міст Іспанії має античне походження: вони виростали як кельтиберські поселення (Сорія), як фінікійські колонії (Кадіс), як фінікійські чи грецькі торгові пости (Таррагона, Ампурьяс, Малага), як римські торгівельні центри вздовж середземноморського узбережжя або військові чи адміністративні центри на півночі та заході, у вузлах доріг (Меріда, Леон, Сарагоса).

Такі міста були оточені зонами інтнсивного зрошувального сільського господарства. Після Реконкісти створення невеликих поодиноких ферм (алькерій) у таких ареалах стало поширеним.

У Кастилії та Леоні середньовічні міські поселення розвивались із військових укріплень на основі екстенсивної сільськогосподарської діяльності. Прикладами можуть бути Памплона, Сорія, Бургос, Вальядолід, Саламанка. Сільське розселення Леону та гір північної Андалусії у вигляжді невеликих сіл розвинулось на основі військових укріплень, схожа ситуація відбувалась у Кастилії та Леоні.

Більшість сільських поселень у вказаних регіонах стала результатом стихійної селенської колонізації, заснованій на спільному використанні угідь. У Кастилії-ла-Манчі, нижньому Арагоні, Андалусії, Естремадурі, навпаки, 4 найбільші християнські військові ордени (Госпітальєрів, Тамплієрів, Сантьяго та Калатрава) вололоділи великими територіями, де будувались захисні фортеці та великі, обширні села, іноді настільки великі, що приймають урбанізований вигляд (агроміста). У Андалузії подекуди представлені великі латифундистські маєтки і садиби.

Сучасна система розселення материкової Іспанії характеризується фокусуванням її центра у Мадриді, столиці країни, який розташований майже у географічному центрі Іспанії, а також формуванням 9-и регіональних систем розселення навколо Барселони (суперник Мадрида за кількістю аселення та впливом на розселення і міграційні потоки), Валенсії, Севільї, Сарагоси, Більбао, Вальядоліда, Ла-Коруньї та Овьєдо.

Найбільше взаємодіють між собою системи розселення центральної та північної частини країни, тоді як андалузька та валенсійська системи сформувались дещо відособлено і мають слабкіші зв'язки з рештою поселень Іспанії.

Урбанізація

У першій половині 20 століття більшість іспанців жили у селах або містечках з населенням менше 10 тис.осіб, проте зараз майже 77% населення проживає у міських поселеннях. Найбільше зростання кількості жителів відбулось у найбільших містах - Мадриді, Барселоні, Валенсії, Севільї, Сарагосі, Малазі та Мурсії.

Міста Іспанії мають чи не найбільші показники густоти населення на одиницю своєї площі у Західній Європі. Швидка приплив населення випереджав зростання міської забудови, тому багато мігрантів оселялись у дешевих швидкозбудованих помешканнях у передмістях без відповідних сучасних зручностей.

Після 1978 року демократично обрані муніципалітети намагались полегшити деякі шкідливі ефекти неконтрольованого урбанізаційного буму 1960-их. Були розширені паркові зони та запроваджений широкий спектр публічних культурних послуг.

Тим часом, зростання у агломераційних зонах змістилось із центральних міст до передмість. Процеси субурбанізації розвивались навіть у таких невеликих містах, як Вальядолід, Леон та Гранада. Сучасний приріст міського населення становить 0,9% на рік.

Найбільшими метрополітенськими ареалами (агломераціями) Іспанії на 2009 рік були: Мадрид (5,9 млн.осіб), Барселона (3,2 млн.осіб), Валенсія 1,8 (млн.осіб), Севілья (1,4 млн.осіб), Малага (1,0 млн.осіб), Більбао (950 тис.осіб), Ов'єдо-Хіхон (857 тис.осіб), Аліканте-Ельче (725 тис.осіб), Сарагоса (688 тис.осіб), Віго (660 тис.осіб), Гранада (500 тис.осіб), Кадіс-Херес-де-ла-Фронтера (621 тис.осіб), Лас-Пальмас (628 тис.осіб), Санта-Крус-де-Тенеріфе (405 тис.осіб), Мурсія (576 тис.осіб).

Сучасне населення Іспанії визнане єдиною нацією, але сформованою на основі різних етнічних груп та представників різних історико-географічних областей. Спочатку Піренейський півострів був заселений етнічними групами північно-африканського та західноєвропейського походження, включно із іберами, кельтами і басками.

На півдні півострова засновували свої колонії фінікійці, греки і вихідці з Карфагену. Пізніше територія Іспанії була завойована римлянами, що визначило шляхи формування мови, релігії та інших елементів культури народів Іспанії. Сильний вплив був здійснений і арабськими завойовниками.

Формування єдиної іспанської нації відбувалось від початку Реконкісти (8 ст), але найінтенсивніше - після її завершення і об'єднання усіх історичних провінцій країни під єдиною владою кастильської монархії після 1492 року. Основними етнічними групами сучасної Іспанії є каталонці (15,6%), андалусійці (15,6%), кастильці (11,1%), валенсійці (9,7%), галісійці (7,4%), баски (5,6%).

У зовнішньому вигляді іспанців і їхній культурі сильно виражені афро-семітські й арабські риси, що стало приводом для крилатої фрази "Африка починається на Піренеях". Однак багато жителів півночі країни успадкували кельтські та вестготські особливості - світлу шкіру, русяве волосся і блакитні очі. У південних районах переважають смугляві та темноокі брюнети.

Мови Іспанії

Офіційний статус на всій території Іспанії має іспанська мова, яка має також альтернативну назву кастильської. Перша назва вживається для вирізнення її серед інших мов світу та для підкреслення єдності іспанського народу.

Друга традиційно вживається у багатьох країнах Латинської Америки, а також у самій Іспанії представниками національних меншин, оскільки регіональні мови, згідно Конституції країни, є також "іспанськими" мовами. Це рідна мова для 89% населення Іспанії, нею вільно володіють 99% мешканців.

Іспанська мова є однією із 6-ти робочих мов ООН, друга найбільш вживана у якості рідної мова світу після китайської. За загальною кількістю носіїв займає 2 - 4 місце (450 - 500 млн.осіб) в світі в залежності від методики підрахунку після китайської, хінді та англійської мов. Іспанія має 4-е за чисельністю іспаномовне населення в світі після Мексики, США та Колумбії. Іспанська мова в межах самої Іспанії має ряд діалектів, які можна умовно об'єднати у 2 групи: північну та південну. Фонетичні відмінності між цими групами набагато виразніші та стійкіші, ніж лексичні.

Конституція Іспанії дозволяє використання домінуючих регіональних мов та діалектів як офіційних поряд з іспанською (кастильською) у відповідних адміністративно-територіальних одиницях. Такий статус наразі мають наступні мови: каталонська (9% населення) у Каталонії, на Балеарських островах та у Валенсії (під назвою валенсійської), галісійська (5% населення) у Галісії, баскська, або еускера (1% населення) у Країні Басків та частині Наварри, окситанська (провансальська) у Каталонії.

Окрім вказаних, без статусу офіційних вживаються арагонська, леонська, кантабрійська, естремадурська та португальська мови. Всі мови Іспанії, окрім еускери, є романськими, тобто продуктами взаємодії місцевих мовних субстратів та латинського суперстрату. Мова басків не має жодного стосунку до індоєвропейської мовної сім'ї (це так звана мова-ізолят), її походження до кінця не з'ясоване.

Політичний лібералізм із поч. 19 століття призводив до кількох серйозних конфліктів між державною владою та церквою. Із 1978 року офіційно релігія відділена від церкви, хоча остання продовжує отримувати фінансову допомогу від держави.

Таким чином більша частина мешканців є католиками, хоча для народжених після 1950-их ця приналежність зазвичай не означає більше, як хрещення, одруження та поховання за церковним обрядом. В середині 1990-х років у країні було 11 архиєпископств і 52 єпископства.

У Іспанії також нараховується декілька сотень тисяч віруючих таких напрямків, як Свідки Єгови (104 тис.осіб), мормони (20 тис.осіб), адвентисти Сьомого дня та інші протестантські групи (разом понад 1,2 млн.осіб), діяльність останніх релігійних напрямків активізувалась з 1970-их. Також є 800 тис. прибічників ісламу, кількість яких стрімко зросла внаслідок імміграційних процесів.

На поч. 21 століття у Іспанії проживає біля 15 тис. євреїв, які сповідують іудаїзм. Понад 21% населення вважають себе атеїстами.

Сім`я

Сім'я - організована соціальна група, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та соціальною необхідністю, яка обумовлена потребою суспільства у фізичному і духовному самовідтворенні. Характерною формою сім`ї в Іспанії є моногамна, різнопола сім`я. Незважаючи на це, 67% населення Іспанії підтримали ідею офіційної реєстрації одностатевих шлюбів. З липня 2005 року в країні набув чинності закон, що легалізував одностатеві шлюби і надає одностатевим парам право на усиновлення дітей. В залежності від кількості дітей відрізняють: бездітні, малодітні, багатодітні сім`ї.
2. Загальна характеристика економічної системи Іспанії
а) Загальні показники економічного розвитку
Економіка Іспанії є п'ятою за величиною в Європейському союзі (ЄС) (за номінальним ВВП) і дванадцятою у світі. Номінальний обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП) складає 1,37 трлн. євро.

За класифікацією Міжнародного економічного форуму, що аналізує конкретні позиції країн по 14 секторам виробництва, Іспанія знаходиться у верхній п'ятірці майже у всіх секторах середнього технологічного рівня, особливо виділяючись як виробник автомобільних запчастин і аксесуарів (десяте місце в світі), промислових верстатів і устаткування (15 місце), аудіовізуальних засобів (17 місце), продукції органічної і неорганічної хімії (п'ятнадцяте місце), виробів металообробки (тринадцяте місце) і взуття (третє місце). Але по конкурентоспроможності в галузі інформаційно-комунікаційних технологій та випуску електронних компонентів вона знаходиться тільки в третій десятці країн. Серед 100 найбільш відомих у світі брендів у Іспанії немає жодного, хоча є галузеві лідери: «Фрейшенет» (шипучі вина), Chupa Chups, Telefonica (телекомунікації), Repsol (енергія), «Проновіас» (вінчальні плаття) і «Льядро» (фарфорові фігурки), а також входять в першу трійку Zara, в першу п'ятірку - «Сіль Мелья» (готельний бізнес). Володіння світовим брендом вважається важливою конкурентною перевагою і однією з ознак високого рівня розвитку економіки.

Особливе місце в структурі економіки займає сільське господарство. У ньому зайнято 2,3% відсотка працездатного населення Іспанії . Невеликій групі землевласників належать великі ділянки землі на півдні країни. Зараз Іспанія є третьою в світі по виробництву вина, четверта - цитрусових, а також забезпечує ¼ світового виробництва оливок та оливкової олії. Іспанія є також великим виробником пшениці (20 відсотків посівних площ), рису (найвища врожайність у світі), мигдалю, тютюну і овочів (60 відсотків посівної площі). Їй належить найбільший в Європі рибальський флот. По видобутку та обробці морепродуктів і риби Іспанія тримається в першій десятці. Успішно розвивається тваринництво: кіз і овець розводять в посушливих районах, а на півночі - велику рогату худобу. Однак, останнім часом спостерігається падіння значення сільськогосподарського сектору в іспанській економіці.

Особливість економіки Іспанії на будь-якому етапі розвитку полягала у відносно слабкій забезпеченості корисними копалинами. З видобутку металомісткої сировини Іспанія посідає дев'яте місце в світі і перше в Європі, хоча останнім часом обсяги видобутку скорочуються. Активно розробляються поклади залізної руди, піритів, міді, олова, ртуті, срібла, вольфраму, золота, кварцу, урану, вугілля. У паливно-енергетичному комплексі (ПЕК) проблема полягає в тому, що, маючи одні з найвищих темпів зростання в ЄС, Іспанія не забезпечує себе енергією самостійно і знаходиться в залежності від іноземних експортерів. У 2004 році країна імпортувала 78,9% спожитих енергоносіїв. В Іспанії є свої запаси нафти, розробка яких почалася в 1964 році. На січень 2005 року кількість доведених запасів нафти склало 21,6 мільйонів тонн. У 2004 році видобуток нафти скоротився до 255 тисяч тонн, хоча в 1990 році вона становила 1,4 мільйонів тонн. Дане скорочення є наслідком нестачі інвестування в розвідку нафтових і газових запасів. Споживання нафти в 2009 році склало 63 673 тис. т. Практично вся нафта була імпортована з-за кордону. У країні експлуатується 7 нафтових родовищ (Alga, Ayoluengo, Barracuda, Boqueron, Casablanca, Chipiron, Rodaballo). Найбільше з них (Casablanca) розташоване на середземноморському шельфі країни.

Останнім часом іспанський уряд приділяє велику увагу альтернативним джерелам енергії та гідроенергетиці, входячи до п'ятірки країн-інвесторів в альтернативну енергетику.

Особливо сильна концентрація іспанського капіталу в країнах Латинської Америки. Це зумовлено як історичними, так і культурними причинами. Капітал в Аргентині, Бразилії, Чилі, Мексиці і Перу зосереджений в основному в стратегічно важливих областях - енергетиці, телекомунікаціях, банківській системі. У сфері енергетики особливо помітно присутність іспанської «Репсоль», із зарубіжними активами близько 30 млрд доларів, а також іспанських компаній «Ендеса» і «Ібердрола». «Телефоніка», з капіталізацією 86 млрд доларів, є найбільшою телекомунікаційною компанією в іспано-і португаломовних світі, число її абонентів наближається до 100 млн. Іспанські банки контролюють 45% коштів, акумульованих у приватних пенсійних системах восьми країн Латинської Америки. У двох провідних банків «SCH» і «BBVA» в Латинській Америці працює набагато більше персоналу, ніж на своїй батьківщині.

Серед галузей машинобудування виділяються суднобудування (старі центри розташовані на півночі країни: Більбао, Хихон, Сантандер; нові - на північному заході: Ель-Ферроль, Віго, на сході: Картахена, Валенсія, Барселона, і на півдні: Севілья, Кадіс) автомобілебудування (виробництво автомобілів, у тому числі «Сеат» концерну «Фольксваген» 2,2 мільйона в 1996 році; центри: Барселона, Мадрид, Вальядолід, Віторія, Памплона, Віго) і електротехнічна промисловість. Розвинене також виробництво устаткування для хімічної, легкої, харчової промисловості і виробництва будматеріалів.

З галузей легкої промисловості найбільше значення мають текстильна і шкіряно-взуттєва промисловість (на частку Іспанії доводиться 4 відсотки світового експорту взуття).

У харчовій промисловості виділяються виноробство (по виробництву виноградних вин Іспанія в Європі поступається лише Франції і Італії), виробництво рослинного масла (1,7 мільйонів тонн в 1996 році; Іспанія - світовий лідер по виробництву оливкового масла (близько 0,5 мільйонів тонн в рік ), плодоовочевих і рибних консервів. Іспанія входить в першу десятку світових виробників автомобілів, судів, ковальсько-пресового устаткування і газових компресорів, верстатів, нафтопродуктів і хімічних товарів. Половина промислового виробництва зосереджено на північному сході (Каталонія), півночі країни (Астурія, Кантабрія, Країна Басків) і у Великому Мадриді.

В економіці країни сильні позиції займають компанії США, Франції, Німеччини, Великобританії, Швейцарії. Їм належить більше 50 відсотків підприємств машинобудування і металургії. Близько 40% акціонерного капіталу припадає на частку 8 найбільших іспанських фінансово-промислових і банківських груп (Марчей, Фьерро, Уркихо, Гаррігесов, Руїс-Матеос і ін).

У 2004 році іспанський експорт склав понад 135 млрд євро, імпорт - близько 190 млрд євро. Основні партнери у зовнішній торгівлі - країни ЄС, США, Латинська Америка. Уряд ІСРП на чолі з Сапатеро велику увагу приділяло розвитку економічних зв'язків з Меркосур. Іспанія стала посередником між цією організацією та ЄС. Починаючи з 2003 р. європейський імпорт з МЕРКОСУР зріс на 21,8% і за підсумками 2005 р. перевищив 30 млрд. євро.

Крупні іспанські порти: Більбао, Барселона; нафтові - Альхесирас, Санта-Крус-де-Тенеріфе, Таррагона, вугільний - Хихон. Іспанія - один з найбільших центрів міжнародного туризму (62 млн чол. В 1997, 95% туристів - з країн ЄС; основні туристичні центри - Мадрид і Барселона), а також курорти - Коста-Брава, Коста-Дорада, Коста-Бланка, Коста -дель-Соль. У 2004 році Іспанію відвідали 53600000 іноземних туристів (2-е місце в світі). Доходи галузі в 2004 році - близько 35 млрд євро. Більше 65% туристів - з країн ЄС. У цій сфері зайнято 1,3 млн осіб.

Самобутня галузь - заготівка і експорт пробкової кори.

Іноземний туризм розвинутий на всій території Іспанії, але його значення і вага в економіці зростає у визначених зонах, серед яких виділяється Каталонія з 13,2 млн. туристів (25,3%) та тенденцією до зростання (12,7% у 2009 році), яка є найголовнішим реципієнтом туристів у Іспанії. Балеарські острови є другою туристичною зоною з 9,4 млн. туристів у 2005 році (на 1% більше ніж у попередньому). Далі слідують Канарські острови з 8,6 млн. туристів (зменшення на 1,6%), Андалусія з 7,6 млн. туристів (зростання на 1,3%) провінція Валенсія з 4,8 млн. туристів (зростання на 9,5%) і Мадрид (4 млн. туристів).

Іспанія бере участь в європейській інтеграції і виступає за її розвиток.

У 1986 році Іспанія стала повноправним членом Європейського економічного співтовариства. З тих пір, за даними Європейської комісії, Іспанія виконує завдання, встановлені Європейським союзом, і включила 2701 його директиву в своє внутрішнє укладення. Вступ до Європейського союзу ознаменувався для Іспанії, як і для решти держав-членів, значними змінами: з середини 90-х років був створений Європейський єдиний ринок та Європейська економічна зона, застава торгового простору без кордонів. Вступ до Європейського Союзу принесло Іспанії істотні вигоди як в економічній, так і в політичній областях. Таким чином, Іспанія отримала набагато більшу можливість здійснювати реальний вплив на хід міжнародних справ.

Іспанія є одним з десяти основних вкладників до загального бюджету міжнародних організацій системи ООН. У 2005р. її внесок склав 45 млн. дол, тобто 2,46% загального бюджету. Іспанія також активний учасник в таких конференціях ООН, як ЮНТКАД, ЮНЕСКО, Управлінні Верховного Комісаріату ООН у справах біженців, Організації ООН з промислового розвитку.

Іспанія є членом НАТО, Паризького клубу, СОТ, МАГАТЕ, МВФ, Австралійської групи, МБРР, ОБСЄ, МВФ, НАТО, ООН, МФЧХ, ОЕСР, Ради Європи, ЄКА, ЄМС, Європейського Союзу.