Проект амр США „Сприяння організації виборів в Україні” Development Associates, Inc

Передусім я хочу зробити наступний наголос, Юрій Богданович, в своєму виступі сказав, що є певна конкуренція: або потужна партія, або сильна особистість. Тобто наявне протистояння, однак я хочу нагадати, в житті, ми з Вами, чітко знали про те, що коли, в деякі часи, казали - Ленін, всі розуміли – партія, коли говорили – Брежнев, всі також розуміли – партія, а в наші дні, коли згадували НДП, всі згадували про Кучму, хоча він і не був членом цієї партії. Дійсно,  є відмінність в тому, що  партія влади очолюється чинним Президентом і це позитив. Однак це не означає, що в даному випадку   не існує протистояння  партії та особистості. Це нормальна річ. На мій погляд, політична партія може бути сильною тільки тоді, коли є сильні особистості, які є її членами. Саме сильними,  але я бачу, що на сьогодні та й впродовж всього розвитку парламентаризму в Україні, партійний попит на особистості  в парламенті постійно зменшується.

Я пам’ятаю, як на початку 90-х ми сиділи в цій залі з німецькою делегацією. В той у ФРН відбувалася виборча реформа внаслідок якої вони частково змінили свою існуючу пропорційну виборчу систему.  Німці нам радили не відмовлятись від мажоритарної системи, бо вони вже пересвідчились, на власному досвіді, що пропорційна система є зло, яке призводить до появи політичної корумпованості у суспільстві. Особисто я вважаю, що можна жити нормально при змішаній системі, або так званої «еластичної системи», однак нам треба подолати існуюче протиріччя між керівниками партії та і іншими особистостями-членами партії. Ось в чому є протиріччя.

Свого часу представником Президента в Конституційному суді був Владислав Носов, який називав керівників партій партайгеноссе. Він правильно стверджував, що ніякий партайгеноссе ніколи не захоче мати в парламенті свого конкурента, він ніколи не включить своїх конкурентів до прохідної частини списку, завдяки напівдемократичним внутріпартійним процедурам. Сьогодні майже всі існуючі партій стоять на ленінських позиціях «демократичного централізму», який свого часу призвів до кризових явищ та виникнення тоталітарного режиму. Для прикладу можна брати будь яку партію і на певних фактах можна прийти до висновку, що це буде так. Ніхто ж не буде сперечатись, що в Комуністичній партії зникли деякі особистості, які мали свою точку зору і іноді казали «НІ» пану Симоненко. Будемо брати будь яку партію, навіть новостворений Народний Союз “Наша Україна”, коли підійдуть до формування виборчого списку, ми будемо спостерігати теж саме, що вже спостерігали під час парламентських виборів 2002року. Це може є і нормально річ, однак в цьому і є протиріччя, яке нам потрібно вирішити та об’єднати корпоративні інтереси партій з інтересами членів партій і суспільства в цілому.

Ми не можемо законом встановлювати процедури висування у кандидати, що саме є демократичним, а що недемократичним по Леніну чи по більшовикам. Бо тоді Держава в особі її органів влади отримає контроль над діяльністю партій, а ми вже це проходили у радянську добу. Це не справа парламенту, виконавчих чи судових органів влади, адже об’єднуються громадяни і нехай вони реалізують свої зокрема і виборчі права.

Однак, я хочу нагадати, що за Конституцією партія лише бере участь у виборах, та за тією ж Конституцією мені, як громадянину, гарантується право обирати та бути обраним. Отже, якщо я можу бути обраним, то значить, що у мене є і право бути висунутим в тому числі шляхом само висування, к це у нас існувало до цього часу. Наша Конституція забороняє приймати Закону, якщо вони змушують зміст або обсяг існуючих прав.

Хочу ще раз зробити наголос, що Горбачову ми будемо ставити пам’ятник, оскільки як би він не змінив догмат по процедурі висування кандидатів та не порушив монополію партії на висування кандидатів, то ніякої реальної двопартійності у Верховній Раді України І-го скликання не було б. Народна рада та більшість «група 239», були реальним і фактичним уособленням двопартійної системи. Однак потім, ми почали творити виборчі процеси і фактично  не змогли відійти від наявної суперечки, між керівництвом партій та їх членами. А з 1993 року почали приймати свої Закони якими регламентували проведення виборів. Потім перешли змішаної системи. Хоча на справді, під час парламентських виборів у нас відбувалося два виборчі процеси, один за мажоритарною складовою а іншій за пропорційною.  Всі партії боролися за розподіл мандатів у пропорційній складовій і ніякої боротьби партій у мажоритарній складовій не відбувалося, окрім декількох виборчих округів на всю Україну. Мажоритарні округи розподіляли на владних олімпах і не під час вільних, чесних виборів, а під прикриттям виборів.

Тому я стверджую, що можна реформувати таким чином, щоб в діючому законодавстві зробити певні кроки для збереження з частковим реформуванням існуючої виборчої системи, яка в залежності від довіри суспільства партіям може перетворюватися або в чисту пропорційну виборчу систему або де 50 відсотків мандатів в будь-якому випадку буде розподілятися між двома партіями а решта 225 мандатів між позапартійними кандидатами.

Дякую за надане слово.

Питання вибору виборчої системи, насправді є питанням політичної доцільності і про це вже неодноразово було сказано. Так от, в питанні політичної доцільності вибору тієї чи іншої системи та при процедурі її обрання, мають бути надані відповіді на два ключових питання. Перше питання: чи є серйозні протести виборців, політичних партій, громадських організацій чи будь кого іншого щодо категоричного неприйняття пропорційної виборчої системи із закритими виборчими списками  в єдиному загальнонаціональному, багатомандатному виборчому окрузі? Можу сказати – ні, немає дійсно категоричного неприйняття цієї системи. Отже, ця система може, гіпотетично, відповідати політичним очікуванням виборців. Можливо, вона не буде відповідати економічним очікуванням виборців, тому що кандидати в мажоритарних округах не поставлять комп’ютери в школах, не проведуть газ чи не побудують лазні. Врешті решт це і не є  функцією народних депутатів чи кандидатів у народні депутати. Друге питання, на яке мусимо також отримати конкретну відповідь: чи розуміють люди суть тієї системи, за якою обираються представники до законодавчого органу влади? Якщо про мажоритарну систему ми можемо сказати: так, розуміють, звикли. Про пропорційну систему із закритими списками, також можемо сказати: так, розуміють, звикли за час двох останніх парламентських виборчих кампаній. То я не знаю, чи зможемо ми зараз сказати про те, що виборці будуть розуміти та довіряти іншим виборчим системам, які ми можемо застосувати. Я особисто можу сказати - ні, виборці не будуть розуміти і не будуть довіряти. Це означає, що ми мусимо ще раз подумати, чи дійсно наявна виборча система викликає серйозне неприйняття та згадати, що ця система є зрозумілою. Тому, я би закрив дискусію стосовно виборів до парламенту, оскільки якщо з ними і не все є зрозумілим, то майже все. Єдине, що нам треба зробити, так це уникнути технологічних проблем при проведені виборів в 2006 році.

Тепер, я би волів торкнутись дещо інших проблем, власне технологічних моментів, які можуть бути пов’язані із місцевими виборами. Перший технологічний момент, який не дасть нам провести ці вибори адекватно, це питання суміщення або розведення виборів. Власне, якщо ми  розведемо вибори, а при цьому збережеться виборча система, тобто пропорційна система на обласному та районному рівні, то дуже цікаво буде простежити партійні конфігурації на цих виборах, коли фактично будуть відсутні так звані «піраміди». Мова йде про приклад 2002 року, коли наші політичні партії та блоки йшли пірамідально до рад всіх рівнів, до сільських включно. Цей механізм давав більш менш стійкі політичні конфігурації, які згодом надавали можливість нормально працювати в радах. Не знаю чи вийде такий саме механізм пірамід знову, а творчості партійних лідерів місцевого рівня ми зможемо тоді тільки позаздрити.

Проблема друга. Вибори будуть проходити за кількома виборчими системами. Це повністю пропорційна система при голосуванні в парламент, це пропорційна система при виборах в районні та обласні ради та мажоритарний підхід до виборів при балотуванні сільських, селищних кандидатів а також сільських, селищних та міських голів. Отже, знову буде та сама плутанина, що й під час виборчого процесу., яка була в 1998 та 2002 роках. Сама процедура голосування буде заплутана до неможливості.

Ще один важливий аспект, до якого мені б хотілось повернутись. Наскільки пропорційна виборча система із регіональними округами може бути застосована в Україні? Так, безсумнівно може і ніхто не заперечує, що така система є більш гнучкою ніж пропорційна система загальнонаціонального округу. Я хотів би запитати лише одне: як ми будемо формувати виборчі округи, спираючись на пропорційну виборчу систему регіональних партійних виборчих списків? Якщо брати за основу адміністративно-територіальний принцип, якій існує сьогодні, то давайте згадаємо Донецьк із трьома мільйонами та Чернівці, де їх неповних 800 тисяч. Це означає, що в Донецьку буде розігруватись 45 мандатів, а в Чернівцях 7-8. Відразу постає питання ціни мандату в Чернівцях і ціни мандату в Донецьку. Тому, я би не спішив, власне через технологічні моменти, застосовувати регіональні списки доти, доки не буде зроблений адміністративно-територіальний поділ України на більш-менш рівноцінні адміністративно-територіальні одиниці.

Дякую за увагу.

Світлана КОНОНЧУК

         Український незалежний центр політичних досліджень, керівник політичних програм

         Друга позиція полягає в тому, що законодавча модель є антисуспільною, бо виборчі списки мають бути відкритими для вибору суспільства. Тому що одна справа, коли кандидат схвалюється своїм партійним патроном, і зовсім інше діло, коли кандидат отримує загальносуспільну легітимацію. Таким чином, ми можемо в такій спосіб підвищити рівень довіри до персонального складу парламенту. Відповідно, відкриттям списків ми також знімаємо проблему просвіти виборця. Вірніше, ми її не знімаємо цілковито, але суттєво полегшуємо її вирішення, оскільки кандидати будуть самі зацікавлені в тому, аби поширювати інформацію про свою попередню діяльність, про свої погляди та перспективи і таке інше. У мене викликають дещицю скепсису ініціативи такого роду, ― давайте, мовляв, журналісти та представники громадських організацій, розкажіть суспільству про кандидатів, включених у список. Ми можемо скільки завгодно повідомляти людям, що в списку, на 400-му місці, стоїть певний кандидат N, але коли суспільство не має права вибору, по суті справи, то вся ця просвіта виборців зводиться нанівець.

І, насамкінець, стосовно висловленої сьогодні під час обговорення думки про можливу „регіоналізацію” чи, я би сказала, федералізацію України. На мою думку, така позиція абсолютно безпідставна, тому що виборчий бар’єр у пропорційній системі встановлюється на загальнодержавному рівні, Тому  скільки б не було подано голосів за якусь партію в якійсь області, якщо вона не отримує визнання та не здобуде підтримки на загальнонаціональному рівні, вона просто не пройде в парламент. „Регіоналізація” чи й федералізм не є продуктом виборчої системи, тому такі побоювання позбавлені серйозних підстав.

На мій погляд, було б дуже корисно ще до цих парламентських виборів обов’язково розв’язати питання розширення кола суб’єктів висунення і  відкритості пропорційної виборчої системи. Саму пропорційну систему і потрібно, і  можна залишити, оскільки вона вже закріплена в Перехідних положеннях закону про внесення змін до Конституції. На жаль, із нинішніх виступів народних депутатів стає цілком очевидним, що навіть на косметичну, здавалося б, зміну моделі виборчого закону  депутатський корпус іти не готовий, і зрозуміло чому. І надалі змінити ситуацію буде ще складніше. Ми можемо не сподіватись на те, що депутати, які пройдуть в парламент виключно завдяки лояльному відношенню до них партійного керівництва, стануть у подальшому змінювати таку виборчу систему, відкриваючи її для суспільства, надаючи змогу цьому суспільству оцінити власний виборчий потенціал тих, хто балотується за списками партій. Проте я вважаю, що експерти та громадські організації спроможні вплинути хоча б на ті ходи, які дозволять розширити теоретичні уявлення про резерви і потенціал пропорційних виборчих систем і суттєво ослабити таку жорстку партійну заданість. Переконана, що ми маємо докласти всіх зусиль, аби зробити виборчу систему більш відкритою, що сприятиме прозорості виборчого процесу. Останнє, відповідно, може стати адекватною спробою підняття персональної відповідальності кандидатів, а згодом й депутатів, у парламенті та сприяти перетворенню Верховної Ради на дійсно парламент.

Дякую за увагу.

Заключне слово

Ярема БАЧИНСЬКИЙ

  Керівник проекту „Сприяння організації виборів в Україні”

Я радий Вам повідомити, що за підсумком сьогоднішнього заходу, у мене є деякі думки, які мені прийдеться Вам висловити. Я не хочу звучати як зламаний телефон чи то зламаний грамофон, але мені здається, що слід повторити слово виборець, виборець – громадянин. Вважаю, що треба думати про виборців, про взаємозв’язок народних обранців та громадян. Якщо у партій та блоків немає зв’язку із низами, то про який зв’язок між партіями та виборцями можна вести мову? Не думаю, що виборці будуть багато думати про те хто, де і в якому списку буде знаходитись. Вони про це не думають, оскільки їм про це не говорять. У них є багато інших проблем, в першу чергу побутово-економічного характеру. Однак, не слід забувати про те, що чомусь же люди ходять на вибори і не кожний виборець, далеко не кожний, хоче голосувати за партії чи блок. Я абсолютно впевнений в тому, що якщо була б можливість висуватись незалежним, позапартійним кандидатам, то за них багато хто голосував би.

Інша справа - питання компетентності партій, блоків та окремих кандидатів і рівня освіченості та культури виборців. Це серйозні питання, то ж я би не ставив крапку просто так і говорив, що українське суспільство не має говорити про це на даному етапі, що на даному етапі це вже недоцільно. Чи дійсно Ви впевненні в тому, що це недоцільно? Я би закликав не закривати це питання зараз, тому що можливо до цього ще повернуться, а можливо за 5 років виборці вже забудуть про те, що можуть бути відкриті списки. Є ж таке поняття,  як стабільність законодавства. Треба колись на чомусь колись зупинитись, а не міняти все до кожних нових виборів. Якщо не було б законопроекту №4180, політичної реформи та перехідних положень, то я би сказав, а навіщо взагалі щось міняти, нехай буде змішана система, в ній немає нічого страшного. Однак є обставина Конституції, яка визначає певні рамки і в них треба вкладатись, бо не можна порушувати Основний закон. Я би закликав Вас добре над цим задуматись. Інша справа, коли прийде липень місяць, а нічого не буде відбуватись, то тоді пора буде згортати цю дискусію і взявши бика за рога, намагатись робити все можливе, аби виборчій процес відбувався за тією системою, яка буде на цей час. Щоб він проходив без ексцесів, так як і мають відбуватись чесні, прозорі і демократичні вибори.

  Дякую за участь в семінарі та увагу.

Матеріали, роздані учасникам семінару

В наведеній нижче таблиці наведено групи виборчих систем, які забезпечують пропорційне представництво політичних партій чи блоків, та приклади їх застосування у виборах парламентів країн Європи. Всього  відомо понад 75 виборчих систем, які забезпечують пропорційне представництво, і практично неможливо в деталях описати кожну з них в межах невеликого огляду. Метою цього огляду є засвідчення різноманітності пропорційних виборчих систем і європейської тенденції до запровадження таких пропорційних систем, які забезпечують ближчий зв’язок депутатів зі своїми виборцями, дають виборцям можливість впливати на структуру списків кандидатів, а досить часто і дають право незалежним кандидатам змагатися нарівні із кандидатами від політичних партій.

У списку зазначено майже всі європейські держави. Зокрема, немає тут Великої Британії, Франції, Італії, Литви  та нових держав, які виникли на території колишньої Югославії. Велика Британія традиційно зберігає мажоритарну вибочру систему на виборах нижньої палати парламенту, Італія повернулась до змішаної виборчої системи після багатьох років використання пропорційної системи, а Франція відновила мажоритарну систему після проведення у 80- роках за ініціативою соціалістів парламентських виборів за пропорційною системою. У Литві діє змішана пропорційна система.

Для аналізу використано матеріали, наведені в списку літератури, тобто публікації періоду 1999-2004 років. Таким чином тут стверджується, що вказані виборчі системи застосовувались протягом  вказаного періоду. Оскільки не все виборче законодавство країн Європи доступне в перекладах англійською мовою, то автори не можуть категорично стверджувати, що вказані виборчі системи не змінено станом на 2005 рік.

1.     База даних про виборче законодавство країн світу -  http://epicproject.org/ace/compepic/.

2.     Збірник виборчих законів країн Центральної та Східної Європи. – Міжнародна Фундація виборчих систем. Вашингтон – 2002. 536 стор.

3.     Е.Рейнолдс, Б.Рейплі. Посібник з розробки виборчих систем. Пер. з англ. – Київ, Нора-Друк, 2003. – 168 стор.

4.     Austria . Federal Law on the Election of the National Council (National Council Election Regulation 1992 – NRWO)  BGBl. No. 471/1992.

5.     Ковриженко Д.С., Котляр Д.М., Євгеньєва А.М., Асланян Г.П., Замніус В.М.н. Параламентські вибори в Європейському Союзі. – Київ, Міленіум, 2002. – 113.стор.

6.     Chan Robles Law Virtual Library. http://www.chanrobles.com/electionlawresources.htm

7.     Reading in Proportional Re[resentation. http://www.mtholyoke.edu/acad/polit/damy/prlib.htm

8.     The Election Act (1997:157). Sweden.

9.     Ordynacja wyborcza do Seimu Rzeczpospolitej Polskiej I do Senatu Rzeczpospolitej Polskiej. Ustawa  z dnia 12 kwietnia 2001 r.

Це видання стало можливим завдяки гранту, наданому Агентством Сполучених Штатів з міжнародного розвитку (USAID) для виконання Проекту “Сприяння організації виборів в Україні” відповідно до контракту № 121-A-00-04-00701-00 з Development Associates, Inc. Думки, висловлені тут, належать авторам і необов’язково відображають точку зору USAID чи Development Associates.

Відгуки на видання можна надсилати за адресою:

Проект “Сприяння організації виборів в Україні”

01004, м. Київ, вул. Антоновича, 23, офіс 2.

Тел. (044) 248 7385, 248 7494

Тел/факс 246 6598