Проект амр США „Сприяння організації виборів в Україні” Development Associates, Inc



бет4/4
Дата21.07.2016
өлшемі318 Kb.
#214203
1   2   3   4

Олександр ВОРОБЙОВ

експерт проекту “Сприяння організації виборів в Україні”      

Передусім я хочу зробити наступний наголос, Юрій Богданович, в своєму виступі сказав, що є певна конкуренція: або потужна партія, або сильна особистість. Тобто наявне протистояння, однак я хочу нагадати, в житті, ми з Вами, чітко знали про те, що коли, в деякі часи, казали - Ленін, всі розуміли – партія, коли говорили – Брежнев, всі також розуміли – партія, а в наші дні, коли згадували НДП, всі згадували про Кучму, хоча він і не був членом цієї партії. Дійсно,  є відмінність в тому, що  партія влади очолюється чинним Президентом і це позитив. Однак це не означає, що в даному випадку   не існує протистояння  партії та особистості. Це нормальна річ. На мій погляд, політична партія може бути сильною тільки тоді, коли є сильні особистості, які є її членами. Саме сильними,  але я бачу, що на сьогодні та й впродовж всього розвитку парламентаризму в Україні, партійний попит на особистості  в парламенті постійно зменшується.

Я пам’ятаю, як на початку 90-х ми сиділи в цій залі з німецькою делегацією. В той у ФРН відбувалася виборча реформа внаслідок якої вони частково змінили свою існуючу пропорційну виборчу систему.  Німці нам радили не відмовлятись від мажоритарної системи, бо вони вже пересвідчились, на власному досвіді, що пропорційна система є зло, яке призводить до появи політичної корумпованості у суспільстві. Особисто я вважаю, що можна жити нормально при змішаній системі, або так званої «еластичної системи», однак нам треба подолати існуюче протиріччя між керівниками партії та і іншими особистостями-членами партії. Ось в чому є протиріччя.

Свого часу представником Президента в Конституційному суді був Владислав Носов, який називав керівників партій партайгеноссе. Він правильно стверджував, що ніякий партайгеноссе ніколи не захоче мати в парламенті свого конкурента, він ніколи не включить своїх конкурентів до прохідної частини списку, завдяки напівдемократичним внутріпартійним процедурам. Сьогодні майже всі існуючі партій стоять на ленінських позиціях «демократичного централізму», який свого часу призвів до кризових явищ та виникнення тоталітарного режиму. Для прикладу можна брати будь яку партію і на певних фактах можна прийти до висновку, що це буде так. Ніхто ж не буде сперечатись, що в Комуністичній партії зникли деякі особистості, які мали свою точку зору і іноді казали «НІ» пану Симоненко. Будемо брати будь яку партію, навіть новостворений Народний Союз “Наша Україна”, коли підійдуть до формування виборчого списку, ми будемо спостерігати теж саме, що вже спостерігали під час парламентських виборів 2002року. Це може є і нормально річ, однак в цьому і є протиріччя, яке нам потрібно вирішити та об’єднати корпоративні інтереси партій з інтересами членів партій і суспільства в цілому.

Ми не можемо законом встановлювати процедури висування у кандидати, що саме є демократичним, а що недемократичним по Леніну чи по більшовикам. Бо тоді Держава в особі її органів влади отримає контроль над діяльністю партій, а ми вже це проходили у радянську добу. Це не справа парламенту, виконавчих чи судових органів влади, адже об’єднуються громадяни і нехай вони реалізують свої зокрема і виборчі права.

Однак, я хочу нагадати, що за Конституцією партія лише бере участь у виборах, та за тією ж Конституцією мені, як громадянину, гарантується право обирати та бути обраним. Отже, якщо я можу бути обраним, то значить, що у мене є і право бути висунутим в тому числі шляхом само висування, к це у нас існувало до цього часу. Наша Конституція забороняє приймати Закону, якщо вони змушують зміст або обсяг існуючих прав.

Хочу ще раз зробити наголос, що Горбачову ми будемо ставити пам’ятник, оскільки як би він не змінив догмат по процедурі висування кандидатів та не порушив монополію партії на висування кандидатів, то ніякої реальної двопартійності у Верховній Раді України І-го скликання не було б. Народна рада та більшість «група 239», були реальним і фактичним уособленням двопартійної системи. Однак потім, ми почали творити виборчі процеси і фактично  не змогли відійти від наявної суперечки, між керівництвом партій та їх членами. А з 1993 року почали приймати свої Закони якими регламентували проведення виборів. Потім перешли змішаної системи. Хоча на справді, під час парламентських виборів у нас відбувалося два виборчі процеси, один за мажоритарною складовою а іншій за пропорційною.  Всі партії боролися за розподіл мандатів у пропорційній складовій і ніякої боротьби партій у мажоритарній складовій не відбувалося, окрім декількох виборчих округів на всю Україну. Мажоритарні округи розподіляли на владних олімпах і не під час вільних, чесних виборів, а під прикриттям виборів.

Тому я стверджую, що можна реформувати таким чином, щоб в діючому законодавстві зробити певні кроки для збереження з частковим реформуванням існуючої виборчої системи, яка в залежності від довіри суспільства партіям може перетворюватися або в чисту пропорційну виборчу систему або де 50 відсотків мандатів в будь-якому випадку буде розподілятися між двома партіями а решта 225 мандатів між позапартійними кандидатами.



Євген РАДЧЕНКО

Радник ОБСЄ з питань виборів та управління

Дякую за надане слово.

Питання вибору виборчої системи, насправді є питанням політичної доцільності і про це вже неодноразово було сказано. Так от, в питанні політичної доцільності вибору тієї чи іншої системи та при процедурі її обрання, мають бути надані відповіді на два ключових питання. Перше питання: чи є серйозні протести виборців, політичних партій, громадських організацій чи будь кого іншого щодо категоричного неприйняття пропорційної виборчої системи із закритими виборчими списками  в єдиному загальнонаціональному, багатомандатному виборчому окрузі? Можу сказати – ні, немає дійсно категоричного неприйняття цієї системи. Отже, ця система може, гіпотетично, відповідати політичним очікуванням виборців. Можливо, вона не буде відповідати економічним очікуванням виборців, тому що кандидати в мажоритарних округах не поставлять комп’ютери в школах, не проведуть газ чи не побудують лазні. Врешті решт це і не є  функцією народних депутатів чи кандидатів у народні депутати. Друге питання, на яке мусимо також отримати конкретну відповідь: чи розуміють люди суть тієї системи, за якою обираються представники до законодавчого органу влади? Якщо про мажоритарну систему ми можемо сказати: так, розуміють, звикли. Про пропорційну систему із закритими списками, також можемо сказати: так, розуміють, звикли за час двох останніх парламентських виборчих кампаній. То я не знаю, чи зможемо ми зараз сказати про те, що виборці будуть розуміти та довіряти іншим виборчим системам, які ми можемо застосувати. Я особисто можу сказати - ні, виборці не будуть розуміти і не будуть довіряти. Це означає, що ми мусимо ще раз подумати, чи дійсно наявна виборча система викликає серйозне неприйняття та згадати, що ця система є зрозумілою. Тому, я би закрив дискусію стосовно виборів до парламенту, оскільки якщо з ними і не все є зрозумілим, то майже все. Єдине, що нам треба зробити, так це уникнути технологічних проблем при проведені виборів в 2006 році.

Тепер, я би волів торкнутись дещо інших проблем, власне технологічних моментів, які можуть бути пов’язані із місцевими виборами. Перший технологічний момент, який не дасть нам провести ці вибори адекватно, це питання суміщення або розведення виборів. Власне, якщо ми  розведемо вибори, а при цьому збережеться виборча система, тобто пропорційна система на обласному та районному рівні, то дуже цікаво буде простежити партійні конфігурації на цих виборах, коли фактично будуть відсутні так звані «піраміди». Мова йде про приклад 2002 року, коли наші політичні партії та блоки йшли пірамідально до рад всіх рівнів, до сільських включно. Цей механізм давав більш менш стійкі політичні конфігурації, які згодом надавали можливість нормально працювати в радах. Не знаю чи вийде такий саме механізм пірамід знову, а творчості партійних лідерів місцевого рівня ми зможемо тоді тільки позаздрити.

Проблема друга. Вибори будуть проходити за кількома виборчими системами. Це повністю пропорційна система при голосуванні в парламент, це пропорційна система при виборах в районні та обласні ради та мажоритарний підхід до виборів при балотуванні сільських, селищних кандидатів а також сільських, селищних та міських голів. Отже, знову буде та сама плутанина, що й під час виборчого процесу., яка була в 1998 та 2002 роках. Сама процедура голосування буде заплутана до неможливості.

Ще один важливий аспект, до якого мені б хотілось повернутись. Наскільки пропорційна виборча система із регіональними округами може бути застосована в Україні? Так, безсумнівно може і ніхто не заперечує, що така система є більш гнучкою ніж пропорційна система загальнонаціонального округу. Я хотів би запитати лише одне: як ми будемо формувати виборчі округи, спираючись на пропорційну виборчу систему регіональних партійних виборчих списків? Якщо брати за основу адміністративно-територіальний принцип, якій існує сьогодні, то давайте згадаємо Донецьк із трьома мільйонами та Чернівці, де їх неповних 800 тисяч. Це означає, що в Донецьку буде розігруватись 45 мандатів, а в Чернівцях 7-8. Відразу постає питання ціни мандату в Чернівцях і ціни мандату в Донецьку. Тому, я би не спішив, власне через технологічні моменти, застосовувати регіональні списки доти, доки не буде зроблений адміністративно-територіальний поділ України на більш-менш рівноцінні адміністративно-територіальні одиниці.

Дякую за увагу.

Світлана КОНОНЧУК

         Український незалежний центр політичних досліджень, керівник політичних програм



         Шановні колеги! Не буду повторюватись, бо сьогодні тут було висловлено багато розмаїтих думок, лише дозволю собі оцінити закриті виборчі списки від партій як доволі антидемократичну форму пропорційної виборчої системи. У ході пошуку голосів крупних партійних фракцій для підтримки закону для внесення змін до Конституції  із усіх можливих моделей пропорційної системи  було обрано  найбільш невдалу.

Перша проблема полягає у неправомірному змішуванні пропорційності як функції встановлення кількості  мандатів відповідно до поданих за суб’єктів висунення голосів виборців з уявленнями про сприятливість пропорційної системи для становлення партійної системи. Відтак законодавцями було  обрано не найвдаліший варіант пропорційної виборчої системи, який містить хибу, пов’язану з безпідставним звуженням кола суб’єктів висунення, і укріплює у багатьох суспільних колах думку про адекватність найденої української моделі як єдино вірної.  Ось, до речі, у розданих нам під час семінару матеріалах, підготовлених експертами проекту „Сприяння організації виборів в Україні”, є досить важливі позиції, про які чомусь мало говорять, але тим не менше я би хотіла звернути на них увагу. Пропорційність у встановлені результатів виборів не зв’язана із суто партійними суб’єктами висунення.  Навіть в тих країнах, де застосовуються закриті списки, суттєво розширено коло суб’єктів висування. Скажімо, в тій же Молдові дозволено висуватись незалежним кандидатам, за цього для них встановлений менший бар’єр ніж для партій чи блоків партій. Чи є демократичним цей крок? Безумовно, так. У Польщі за відкритих регіональних списків право висунення мають не тільки партії, а й об’єднання виборців, для яких також існують певні преференції стосовно бар’єру. Таким чином, наведені моделі пропорційної виборчої системи, розширюють права виборців, розширюють виборче право як таке. Вони дають право та можливості  суб’єктам бути висунутими, балотуватись та бути обраними. Це сама та позиція, якої бракує сьогоднішньому виборчому закону, що його запропоновано українському суспільству. Крім того, модель пропорційної системи, на якій поспіхом зупинилися в Україні, є не тільки антисуспільною через те, що виборець позбавлений змоги чинити власне вибір, на мою думку, вона, як це не парадоксально звучить, є й антипартійною. Така думка може здатися дивною, але якщо ми уважніше проаналізуємо суть положень виборчого закону, то зможемо у цьому переконатися. Через ототожнення пропорційності та партійності вибори  в Україні стають „здобиччю” лише партій, а за цього через антидемократичний „брак” виборчої  моделі (а саме ― закриті списки) ― ще й здобутком партійної бюрократії. Адже власне закриті списки приводять до домінування позицій  партійних лідерів під час вироблення пропозиції до виборчої кампанії і не відкривають можливості просуватися у парламент багатьом партійним діячам з первинних організацій, що тривалий час є відданими справі партії особами. Досить часто прохідні місця у списку посідають персони, які мають віддалене відношення до партії та її ідеології. Хто сказав, що стимулювання внутрішньопартійної конкуренції є шкідливим та поганим? Чому конкуренція в економіці формує сприятливе середовище для зростання ринків,  а конкуренція всередині партій оцінюється  як негативне явище? Хто зараз скаже, що у нас внутрішньопартійна демократія заявляє про себе хоч якимось чином? Сьогодні доповідачі наводили вдалі приклади, що в середовищі і Комуністичної партії зникла опозиція, і в середовищі, скажімо, НДП. Коли ми в останнє чули про альтернативні платформи в середині партій, про обґрунтовані іншим чином думки? Я певна, що сама постановка питання про відкривання виборчих списків для стимулювання внутрішньопартійної конкуренції не є негативною. Однак, мушу сказати одне: залишення без змін системи закритих списків в єдиному загальнонаціональному багатомандатному окрузі приведе до звуження резерву демократії в країні.

         Друга позиція полягає в тому, що законодавча модель є антисуспільною, бо виборчі списки мають бути відкритими для вибору суспільства. Тому що одна справа, коли кандидат схвалюється своїм партійним патроном, і зовсім інше діло, коли кандидат отримує загальносуспільну легітимацію. Таким чином, ми можемо в такій спосіб підвищити рівень довіри до персонального складу парламенту. Відповідно, відкриттям списків ми також знімаємо проблему просвіти виборця. Вірніше, ми її не знімаємо цілковито, але суттєво полегшуємо її вирішення, оскільки кандидати будуть самі зацікавлені в тому, аби поширювати інформацію про свою попередню діяльність, про свої погляди та перспективи і таке інше. У мене викликають дещицю скепсису ініціативи такого роду, ― давайте, мовляв, журналісти та представники громадських організацій, розкажіть суспільству про кандидатів, включених у список. Ми можемо скільки завгодно повідомляти людям, що в списку, на 400-му місці, стоїть певний кандидат N, але коли суспільство не має права вибору, по суті справи, то вся ця просвіта виборців зводиться нанівець.

І, насамкінець, стосовно висловленої сьогодні під час обговорення думки про можливу „регіоналізацію” чи, я би сказала, федералізацію України. На мою думку, така позиція абсолютно безпідставна, тому що виборчий бар’єр у пропорційній системі встановлюється на загальнодержавному рівні, Тому  скільки б не було подано голосів за якусь партію в якійсь області, якщо вона не отримує визнання та не здобуде підтримки на загальнонаціональному рівні, вона просто не пройде в парламент. „Регіоналізація” чи й федералізм не є продуктом виборчої системи, тому такі побоювання позбавлені серйозних підстав.

На мій погляд, було б дуже корисно ще до цих парламентських виборів обов’язково розв’язати питання розширення кола суб’єктів висунення і  відкритості пропорційної виборчої системи. Саму пропорційну систему і потрібно, і  можна залишити, оскільки вона вже закріплена в Перехідних положеннях закону про внесення змін до Конституції. На жаль, із нинішніх виступів народних депутатів стає цілком очевидним, що навіть на косметичну, здавалося б, зміну моделі виборчого закону  депутатський корпус іти не готовий, і зрозуміло чому. І надалі змінити ситуацію буде ще складніше. Ми можемо не сподіватись на те, що депутати, які пройдуть в парламент виключно завдяки лояльному відношенню до них партійного керівництва, стануть у подальшому змінювати таку виборчу систему, відкриваючи її для суспільства, надаючи змогу цьому суспільству оцінити власний виборчий потенціал тих, хто балотується за списками партій. Проте я вважаю, що експерти та громадські організації спроможні вплинути хоча б на ті ходи, які дозволять розширити теоретичні уявлення про резерви і потенціал пропорційних виборчих систем і суттєво ослабити таку жорстку партійну заданість. Переконана, що ми маємо докласти всіх зусиль, аби зробити виборчу систему більш відкритою, що сприятиме прозорості виборчого процесу. Останнє, відповідно, може стати адекватною спробою підняття персональної відповідальності кандидатів, а згодом й депутатів, у парламенті та сприяти перетворенню Верховної Ради на дійсно парламент.

Дякую за увагу.

Заключне слово

Ярема БАЧИНСЬКИЙ

  Керівник проекту „Сприяння організації виборів в Україні”

Я радий Вам повідомити, що за підсумком сьогоднішнього заходу, у мене є деякі думки, які мені прийдеться Вам висловити. Я не хочу звучати як зламаний телефон чи то зламаний грамофон, але мені здається, що слід повторити слово виборець, виборець – громадянин. Вважаю, що треба думати про виборців, про взаємозв’язок народних обранців та громадян. Якщо у партій та блоків немає зв’язку із низами, то про який зв’язок між партіями та виборцями можна вести мову? Не думаю, що виборці будуть багато думати про те хто, де і в якому списку буде знаходитись. Вони про це не думають, оскільки їм про це не говорять. У них є багато інших проблем, в першу чергу побутово-економічного характеру. Однак, не слід забувати про те, що чомусь же люди ходять на вибори і не кожний виборець, далеко не кожний, хоче голосувати за партії чи блок. Я абсолютно впевнений в тому, що якщо була б можливість висуватись незалежним, позапартійним кандидатам, то за них багато хто голосував би.

Інша справа - питання компетентності партій, блоків та окремих кандидатів і рівня освіченості та культури виборців. Це серйозні питання, то ж я би не ставив крапку просто так і говорив, що українське суспільство не має говорити про це на даному етапі, що на даному етапі це вже недоцільно. Чи дійсно Ви впевненні в тому, що це недоцільно? Я би закликав не закривати це питання зараз, тому що можливо до цього ще повернуться, а можливо за 5 років виборці вже забудуть про те, що можуть бути відкриті списки. Є ж таке поняття,  як стабільність законодавства. Треба колись на чомусь колись зупинитись, а не міняти все до кожних нових виборів. Якщо не було б законопроекту №4180, політичної реформи та перехідних положень, то я би сказав, а навіщо взагалі щось міняти, нехай буде змішана система, в ній немає нічого страшного. Однак є обставина Конституції, яка визначає певні рамки і в них треба вкладатись, бо не можна порушувати Основний закон. Я би закликав Вас добре над цим задуматись. Інша справа, коли прийде липень місяць, а нічого не буде відбуватись, то тоді пора буде згортати цю дискусію і взявши бика за рога, намагатись робити все можливе, аби виборчій процес відбувався за тією системою, яка буде на цей час. Щоб він проходив без ексцесів, так як і мають відбуватись чесні, прозорі і демократичні вибори.

  Дякую за участь в семінарі та увагу.

Матеріали, роздані учасникам семінару

 

 



Проект АМР США „Сприяння організації виборів в Україні”

Development Associates, Inc.

ПРОПОРЦІЙНІ ВИБОРЧІ СИСТЕМИ ТА ПРИКЛАДИ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ У КРАЇНАХ ЄВРОПИ 

В наведеній нижче таблиці наведено групи виборчих систем, які забезпечують пропорційне представництво політичних партій чи блоків, та приклади їх застосування у виборах парламентів країн Європи. Всього  відомо понад 75 виборчих систем, які забезпечують пропорційне представництво, і практично неможливо в деталях описати кожну з них в межах невеликого огляду. Метою цього огляду є засвідчення різноманітності пропорційних виборчих систем і європейської тенденції до запровадження таких пропорційних систем, які забезпечують ближчий зв’язок депутатів зі своїми виборцями, дають виборцям можливість впливати на структуру списків кандидатів, а досить часто і дають право незалежним кандидатам змагатися нарівні із кандидатами від політичних партій.

У списку зазначено майже всі європейські держави. Зокрема, немає тут Великої Британії, Франції, Італії, Литви  та нових держав, які виникли на території колишньої Югославії. Велика Британія традиційно зберігає мажоритарну вибочру систему на виборах нижньої палати парламенту, Італія повернулась до змішаної виборчої системи після багатьох років використання пропорційної системи, а Франція відновила мажоритарну систему після проведення у 80- роках за ініціативою соціалістів парламентських виборів за пропорційною системою. У Литві діє змішана пропорційна система.

Для аналізу використано матеріали, наведені в списку літератури, тобто публікації періоду 1999-2004 років. Таким чином тут стверджується, що вказані виборчі системи застосовувались протягом  вказаного періоду. Оскільки не все виборче законодавство країн Європи доступне в перекладах англійською мовою, то автори не можуть категорично стверджувати, що вказані виборчі системи не змінено станом на 2005 рік.



  

Тип виборчої системи

Стислий опис

Ступінь пропорційності

Країни, де система застосовується

Національні особливості використання системи

Закриті виборчі списки політичних партій/блоків в єдиному багатомандатному окрузі

Виборці віддають голос за список кандидатів від партії чи блоку партій, сформований керівними органами партії/партій. Кількість мандатів, отриманих партією/блоком, пропорційна кількості отриманих голосів. Їх отримують кандидати за порядком розташування у списку.

Залежить від прохідного бар’єру, встановленого для допуску партії/блоку до розподілу мандатів.

Молдова

Бар’єр – від шести до дванадцяти відсотків для партій та коаліцій. Допускається участь у виборах незалежних кандидатів нарівні із політичними партіями чи блоками (бар’єр – три відсотки).

Україна

Бар’єр -  три відсотки. Участь у виборах можуть брати лише партії, зареєстровані не пізніше як за рік до виборів. Вперше систему буде застосовано на виборах 2006 року.

Регіональні закриті партійні списки

Голосування відбувається у декількох багатомандатних округах. Партія/блок висувають список кандидатів у кожному окрузі. Законодавчо визначається кількість мандатів для кожного округу відповідно до чисельності виборців або встановлюється спосіб визначення кількості мандатів для округів. Розподіл мандатів відбувається за пропорційною схемою в округах. Порядок кандидатів у списках затверджується партією.

Пропорційність залежить від прохідного бар’єру та кількості мандатів, які розподіляються в округах.

Болгарія

Бар’єр – 4 відсотки – встановлюється на загальнонаціональному рівні. В багатомадатних округах можуть балотуватися також і незалежні кандидати.

Іспанія

Вибори до нижньої палати парламенту. Утворюється чотири територіальні округи в межах провінцій.

Португалія

Розподіл мандатів на рівні регіональних та провінційних округів.

Румунія

Бар’єр – 3 відсотки. Розподіл мандатів за регіональними списками з додатковим розподілом компенсаційних мандатів на загальнонаціональному рівні. В багатомандатних округах можуть балотуватися незалежні кандидати. Організації національних меншин мають право висування кандидатів нарівні з політичними партіями.

Регіональні відкриті партійні списки

Голосування відбувається у декількох багатомандатних округах. Партія/блок висувають список кандидатів у кожному окрузі. Законодавчо визначається кількість мандатів для кожного округу відповідно до чисельності виборців або вказується порядок визначення кількості мандатів для розподілу в окрузі. Розподіл мандатів відбувається за пропорційною схемою в округах. Порядок кандидатів у списках залежить від голосування виборців.

Пропорційність залежить від прохідного бар’єру та кількості мандатів, які розподіляються в округах.

Австрія

Вибори до нижньої палати парламенту. Списки регіональні та провінційні (у провінціях).

Голосування у конвертах. Виборець вкладає до конверта бюлетень партії, за яку голосує.

Виборець має віддати перевагу одному із кандидатів. У провінційному виборчому списку він вказує у відповідній графі його прізвище. У регіональному – відмічає прізвище відповідною поміткою.

Основна частина мандатів розподіляються між регіональним списками, решта – за провінційними списками.



Право на отримання мандатів за провінційними списками отримують партії, які отримали хоча б один мандат за регіональними списками, або набрали не менше 4 відсотків голосів в цілому по країні. Пропорційність системи близька до ідеальної.

Польща

Вибори Сейму – нижньої палати парламенту.  Бар’єр – 5 відсотків у загальнонаціональному масштабі. Регіональні списки, в яких виборець може віддати перевагу одному кандидату зі списку.

Фінляндія

Територія поділена на 15 оругів. Виборець віддає перевагу кандидатові, вказуючи його номер у списку.

Нідерланди

Нижня палата парламенту. Бар’єр 0,67%. Виборець голосує за конкретного кандидата, вказуючи його порядковий номер. Виборець може проголосувати і за кандидатів від різних політичних партій (що означає фактично вільні партійні списки).

Латвія

Бар’єр – 5 відсотків. 5 регіональних округів. Виборець має право поставити „+” проти прізвища кандидата або викреслити прізвище кандидата.

Бельгія

В округах можуть балотуватися незалежні кандидати.

Данія

В округах можуть балотуватися незалежні кандидати. 

Люксембург

Виборець може голосувати як за партійний список в цілому, так і проголосувати за окремих кандидатів зі списку. Може проголосувати і за кандидатів з різних  партійних списків (вільні списки).

Швеція

Прохідний бар’єр – чотири відсотки голосів по країні або дванадцять в одному окрузі. Розподіл мандатів на двох рівнях: окружному  та додатковий -  на національному.

Греція

Прохідний бар’єр  - три відсотки.51 багатомандатний округ, 5 одномандатних та один загальнодержавний багатомандатний. Допускається самовисування незалежних кандидатів. Розподіл мандатів відбувається на трьох рівнях: в регіоальних округах, потім у 13 більших округах, і нарешті - по країні. На завершальному етапі передбачено перерозподіл мандатів між партіями для забезпечення більшої пропорційності.

Швейцарія

Розподіл мандатів відбувається на двох рівнях: в багатомандатних округах і в кантонах.

Норвегія

150 членів парламенту обирається в 19 багатомандатних округах і 19 – в загальнодержавному, але таким чином, що в підсумку від кожного з окргуів обирається ще по одному члену парламенту. Виборець вказує порядок, в якому він хотів би бачити кандидатів від партії у списку.

Естонія

Вибори в багатомандатних округах за відкритими партійними списками з додатковим розподілом компенсаційних мандатів на національному рівні. Допускається балотування незалежних кандидатів.

Чехія

Виборець може проголосувати за регіональний список партії в цілому, або віддати перевагу не більше чотирьом кандидата із цього списку.

Преференції враховуються, якщо понад 10 % виборців, які підтримали список, висловили перевагу окремими кандидатам. Місце в списку може змінитись лише для тих кандидатів, які отримали підтримку понад 10% відсотків виборців, які голосували за список.

Компенсаційні мандати розподіляються на національному рівні. Списки кандидатів на розподіл компенсаційних мандатів подаються партіями з числа зареєстрованих кандидатів уже після голосування .


Фінляндія

Виборець зобов’язаний вказати кандидата зі списку партії, за якого він віддає свій голос. В бюлетені вказується номер такого кандидата у зареєстрованому списку.

Словаччина

Бар’єр - п’ять відсотків. Виборець вкладає до конверта бюлетень із списком кандидатів від партії, у якому може проголосувати не більше ніж за 4-х кандидатів.

У випадку утворення блоків виборець голосує за кожну із партій блоку окремо. Якщо партія не на брала 5%, вона не бере учаcті в розподілі мандатів, які отримує блок.

Результати преференційного голосування використовується тоді, коли ним скористалися понад 10% виборців, які голосували за партію.

Мандати отримую в першу чергу ті кандидати, які отримали більшу кількість голосів. Якщо за кандидата подано менше 10% голосів виборців, які підтримали партію, він залишається на тому ж місці у списку, яке затверджене партією.



Змішана виборча система з пропорційним перерозподілом мандатів між мажоритарною та пропорційною складовою.

 

Високий ступінь пропорційності. Залежить від механізмів взаємозв’язку між мажоритарною складовою та голосуванням за партійні списки.

Німеччина

Нижня палата парламенту. Виборці голосують за кандидатів в одномандатних округах та за регіональні (земельні) закриті партійні списки. Після визначення депутатів, обраних в одномандатних округах, розподіляються мандати за партійними списками таким чином, аби забезпечити повну пропорційність в національному масштабі. Якщо партія отримала в одномандатних округах більше мандатів, аніж їй належало б за принципом пропорційності, збільшується кількість членів палати.

 

Албанія

100 депутатів обираються в одномандатних округах, а 40 місць розподіляються за партійними списками в єдиному загальнодержавному окрузі як компенсаційні таким чином, аби забезпечити пропорційне представництво партій в цілому. Право на коменсаційні мандати отримують партії, які отримали не менше 2, 5 % голосів виборців та коаліції, які отримали не менше 4 % голосів.

Угорщина

Система включає вибори в одномандатних округах (мажоритарна складова), за регіональними списками з розподілом компенсаційних мандатів за національними списками. Для розподілу за національними списками окремого голосування не проводиться, а враховуються голоси в одномандатних та багатомандатних округах, якими не було здобуто мандатів. Пропорційність системи може бути нижчою, аніж у випадках Німеччини чи Албанії.

Регіональні відкриті партійні списки  за системою єдиного голосу, що передається.

Виборець відзначає декілька бажаних кандидатів, вказуючи числами їх пріоритетність (1-й, 2-й і т.д.)

Високий ступінь пропорційності з мінімальними втратами голосів

Ірландія

Нижня палата  парламенту. Допускається самовисування незалежних кандидатів. Система технологічно складна як для виборців, так і для визначення результатів голосування.

Джерела

1.     База даних про виборче законодавство країн світу -  http://epicproject.org/ace/compepic/.

2.     Збірник виборчих законів країн Центральної та Східної Європи. – Міжнародна Фундація виборчих систем. Вашингтон – 2002. 536 стор.

3.     Е.Рейнолдс, Б.Рейплі. Посібник з розробки виборчих систем. Пер. з англ. – Київ, Нора-Друк, 2003. – 168 стор.

4.     Austria . Federal Law on the Election of the National Council (National Council Election Regulation 1992 – NRWO)  BGBl. No. 471/1992.

5.     Ковриженко Д.С., Котляр Д.М., Євгеньєва А.М., Асланян Г.П., Замніус В.М.н. Параламентські вибори в Європейському Союзі. – Київ, Міленіум, 2002. – 113.стор.

6.     Chan Robles Law Virtual Library. http://www.chanrobles.com/electionlawresources.htm

7.     Reading in Proportional Re[resentation. http://www.mtholyoke.edu/acad/polit/damy/prlib.htm

8.     The Election Act (1997:157). Sweden.

9.     Ordynacja wyborcza do Seimu Rzeczpospolitej Polskiej I do Senatu Rzeczpospolitej Polskiej. Ustawa  z dnia 12 kwietnia 2001 r.

Це видання стало можливим завдяки гранту, наданому Агентством Сполучених Штатів з міжнародного розвитку (USAID) для виконання Проекту “Сприяння організації виборів в Україні” відповідно до контракту № 121-A-00-04-00701-00 з Development Associates, Inc. Думки, висловлені тут, належать авторам і необов’язково відображають точку зору USAID чи Development Associates.

Відгуки на видання можна надсилати за адресою:

Проект “Сприяння організації виборів в Україні”

01004, м. Київ, вул. Антоновича, 23, офіс 2.

Тел. (044) 248 7385, 248 7494

Тел/факс 246 6598



E-mail: devassoc1@devassoc1. kiev. ua

Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет