21
4.2. Реєстраційні коди
Процедура реєстрації ПЗ полягає у введені певної інформації про споживача
ПЗ (заповнення своєрідної реєстраційної картки) та надсилання її виробникові через
електронну пошту, Інтернет... Після цього споживачеві надсилається реєстраційний
код, після введення якого він стає зареєстрованим користувачем і отримує
передбачувані привілеї (технічну підтримку, гарантійне обслуговування та інше). У
свою чергу виробник ПЗ поповнює статистичну інформацію про своїх клієнтів.
Оскільки ім'я користувача не є унікальним, кожен екземпляр продукції, що
продається, доцільно пов'язувати з деяким значенням, що не повторюється -
серійним номером. Цей номер вказується користувачем при заповненні
реєстраційної картки і надалі використовується при спілкуванні з виробником. А в
додатку до програмних продуктів серійний номер цілком може виконувати і
допоміжну функцію - обмежувати нелегальне копіювання.
Якщо програма при
встановлені вимагає ввести правильний серійний номер, вкравши (скопіювавши)
носій з дистрибутивом програми, який однаковий у всіх користувачів, отримати
робочу копію програми не вдасться. А розповсюдження серійного номера дозволяє
знайти і покарати асоційованого з цим номером користувача.
В деяких випадках після встановлення програми (неважливо, з введенням
серійного номера або без) для одержання доступу до всіх функцій програми
користувачеві необхідно виконати ще одну процедуру — реєстрацію або, як це тепер
називає Microsoft, активацію. Така поведінка характерна для більшості Shareware-
продуктів, а також для програм, розробники яких вважають, що користувач не має
права працювати, поки не повідомить про себе всі необхідні відомості, навіть якщо
він вже придбав ліцензію.
При введені одержаного реєстраційного коду спрацьовує механізм захисту ПЗ,
який перевіряє вірність введеного коду. При цьому можливість обчислювати вірні
коди повинна завжди залишатися тільки в руках розробника.
Для того, щоб
супротивник, виправивши декілька байт, не зміг заставити ПЗ працювати так, як
ніби він був коректно зареєстрований чи активований, необхідно частину
програмного коду або даних, доступ до яких дозволений тільки легальним
користувачам зашифрувати стійким алгоритмом, а ключ шифрування обчислювати,
використовуючи реєстраційний код. Тоді без знання реєстраційного коду отримати
повноцінну версію програми не вдасться. Подібну функціональність забезпечують,
програми ASProtect (ASPack Software) і EXECryptor (SoftCompIete Development).
Визначимо декілька критеріїв, по яких можна порівнювати властивості різних
методів генерації і перевірки кодів:
можливість пов'язати код з ім'ям користувача або характеристиками
комп'ютера;
неможливість обчислити
будь-який правильний код, маючи в
розпорядженні тільки алгоритм його перевірки;
неможливість обчислити код для певного користувача, знаючи алгоритм
перевірки і правильний код іншого користувача;
неможливість розшифрування програми (отримання ключа шифрування) за
наявності заблокованого (занесеного в чорний список) реєстраційного коду;
22
довжина ключового рядка (зручність користувача).
Всі методи перевірки правильності кодів можна, умовно, розділити на три
категорії:
алгоритмічні, що базуються на принципі "чорного ящика";
алгоритмічні, що базуються на математично складному завданні;
табличні.
Будь-які алгоритмічні методи дозволяють пов'язати код з ім'ям користувача
або інформацією про його комп'ютер, тим самим ускладнивши отримання декількох
копій програми, що виглядають як легальні. При використанні "чорного ящика"
розробник має намір заплутати алгоритм перевірки, щоб його було важче зрозуміти і
обернути.
Такий підхід, напевно, використовується частіше за всіх інших. Якщо
процедура перевірки написана без грубих помилок, то отримати з неї правильний
код неможливо, але, знаючи один правильний код і обернувши процедуру перевірки,
зламувач може обчислити будь-які нові коди.
Алгоритмічні методи перевірки реєстраційного коду, що базуються на
складному математичному завданні, не потребують приховування деталей реалізації.
Їх особливість в тому, що для генерації коду і перевірки його правильності
використовуються два різних алгоритми і отримання алгоритму генерації з
алгоритму перевірки є математичним завданням, що не має на теперішній час
ефективного рішення. Найчастіше для цих цілей використовуються криптографічні
алгоритми з відкритим ключем. Проте у асиметричної
криптографії є одна
особливість: розмір блоку, над яким проводяться операції, досить великій. Так, для
RSA-1024 розмір блоку (а значить, і мінімальний розмір реєстраційного коду)
складає 128 байт. А щоб двійкові дані можна було ввести з клавіатури, їх кодують,
наприклад, алгоритмом MIME64, який збільшує розмір блоку на третину. Тобто
довжина кодового рядка складе як мінімум 172 символи. Очевидно, що ввести без
помилок безглузду послідовність такої довжини, що складається з букв, цифр і
Достарыңызбен бөлісу: