Річард Девід Бах (нар. 1936 р.)



жүктеу 131.52 Kb.
Дата17.07.2016
өлшемі131.52 Kb.

Річард Девід Бах

(нар.1936 р.)


Американський письменник сучасності, автор творів «Міст через вічність», «Чужий на Землі. Біплан», «Втеча від небезпеки», «Ніщо не випадкове», «За межами розуму», «Єдина» тощо.

Народився Річард Девід Бах у 1936 році в м. Оук-Парк. Він був праправнуком композитора І. С. Баха.

Упродовж чотирьох років навчався в Каліфорнійському державному університеті. Захоплювався літаками, працював пілотом — каскадером в кіно, пілотом тактичних випробувань ВВС. Автор технічної літератури і льотних інструкцій.

Хоча авіація стала його справжньою пристрастю, Річард Бах завжди мріяв стати письменником, писати про те, що його захоплювало й хвилювало.

Розповіді і нариси письменника — дорогоцінний матеріал простого розуміння і самої елементарної любові, на якій ґрунтувалася піраміда його творчості, яка вершиною своєю піднялася в обитель найвищого розуміння Істини — сутності і серцевини буття Всесвіту. Книги Річарда Баха — провідний шлях у світ пізнання себе і своїх можливостей.

Ідеї, які захоплювали письменника, виявилися важливими для багатьох читачів.

Першою дружиною Баха стала Леслі Перриш, з якою він познайомився під час зйомок фільму за його книгою «Чайка Джонатан Лівінгстон» у 1973 році. Після народження шести дітей подружжя розлучилося тому, що Леслі втратила віру в сім'ю і шлюб. У квітні 1999 року Річард Бах одружився з Сабіною Нельсон-Олексонулос.

Письменник Бах зізнавався, що не любив писати книги: «Якщо я тільки можу повернутися до будь-якої ідеї спиною, залишивши її там, у темряві, за порогом, то я не візьму в руки перо. Але час від часу передня стіна раптово з гуркотом розвалюється, обсипаючи все довкіл водоспадом скляних бризок та цегляною крихтою, і хтось, переступивши оце все сміття, хапає мене за горлянку і ніжно промовляє: Я не відпущу тебе, доки ти не втілиш мене словами і не запишеш їх на папір».

«Чайка Джонатан Лівінгстон» (1970) — одна з головних книг XX ст. Це стисла і мудра притча про велику мрію, яка живе в душі кожної людини, — мрію про політ, про покликання, мрію про безмежну досконалість.

Ідея написання книги виникла в автора 1959 року і була реалізована через вісім років. Письменник вважав, що він не автор твору, а лише медіум. Одного разу, прогулюючись туманним берегом каналу Белмонт Шор (штат Каліфорнія), почув Голос, який вимовив загадкові слова: «Чайка Джонатан Лівінгстон». Підкоряючись Голосу, він сів за письмовий стіл і записав марево, що пройшло перед його очима, як кінофільм. Але на цьому історія майже скінчилась. Скільки письменник не намагався власноручно продовжити повість, йому це не вдавалось, аж поки через 8 років примарилось продовження. Повість не зразу вразила видавців і читачів, спроби видати її окремою книжкою закінчилися невдало. Лише після того, як книгу було ілюстровано чудовими фотографіями фотографа — анімаліста Расела Масона, вона стала успішною.

За жанром — це алегорично-філософська повість про призначення людського життя. Річард Бах задумав написати про птаха, який мріяв пройти крізь стіну обмежень і заборон, виявивши наполегливість у подаланні своїх обмежених можливостей, упевненість у необхідність боротьби за досягнення своєї мети.

Ім'я чайки Джонатан Лінвінгстон — ім'я славетного американського льотчика 30-х років XX ст.

Притча складається із трьох частин, епіграфу: «Справжньому Джонатану - Чайці, яка живе в кожному із нас».

Головний герой — Чайка Джонатан Лівінгстон — був не таким, як уся зграя. Його не приваблювала їжа, він мріяв навчитися літати, зрозуміти, що треба зробити, щоб прискорити політ. Задля реалізації своєї мети відмовився від їжі, незважаючи на худобу, бо мав одні кістки та пір'я. Таку позицію Джонатана в зграї ніхто не розумів, навіть його батьки, які постійно нагадували синові про вічне покликання чайки — літати для того, щоб їсти. Тому поведінка героя сприймалася іншими як своєрідне протиставлення, бажання залишитися вільним і незалежним від загальноприйнятих законів, прагнення заглянути в майбутнє, викликати в інших бажання до досконалості та зміни життєвого устрою на краще.

Чайка Джонатан працював на межі своїх можливостей, намагався бути зосередженим та обережним, проте часто зазнавав невдач. Іноді падав на поверхню води так боляче, що йому здавалося, ніби розбився. У такі хвилини намагався бути нормальною Чайкою, усвідомлюючи, що так буде краще для всіх. Потім усвідомлював, що втрачав зв'язок із Силою, яка змушувала його шукати знання. Це спонукало знову опановувати свій страх і основи мистецтва вищого пілотажу, залишатися вірним своїй мрії.

Щасливий і окрилений радістю відкриття власного Прориву (усі навчаться літати, здобудуть свободу), він чекав на визнання зграї. Однак його покликали до Кола з метою відлучити від себе, прирекли на самотність через безвідповідальність і небажання скоритися. Усі члени зграї були переконані в одному: нікому із чайок не дано зрозуміти сенс життя, бо вони приходять у світ для того, щоб їсти і за рахунок цього якомога довше в ньому існувати.

Незрозумілий, нескорений, самотній, решту своїх днів чайка Джонатан провів у вигнанні. Герой не дорікав собі, не шкодував про ціну, яку довелося заплатити за своє прагнення бути першим серед інших у пошуку Прориву. Єдине, що непокоїло його, — це відмова інших чайок повірити в славу польоту. Причини такого порочного життя він вбачав у страхові, злобі і нудьзі.

Чайка Джонатан не один мав бажання навчитися майстерно літати. Були зграї чайок, які майстерно літали і постійно вдосконалювали свою техніку польоту. Йому пощастило зустрітися з такими розумними птахами, повернутися на їхню землю, бути прийнятим до їхньої зграї.

Чайка Джонатан бачив, що для кожної чайки найвагомішим у житті було удосконалення польоту і самого себе. Йому було дуже гарно з розумними птахами. Він багато чому навчився у своїх братів, у нього навіть були учні. Однак за природою Чайка Джонатан був народжений для того, щоб відкривати істину для інших. Йому понад усе хотілося повернутися до своєї, рідної, зграї і навчати своїх братів гарно літати.

Повертаючись до рідних країв, Джонатан зустрівся з Чайкою Глетчер Лінд, якого вигнали за любов до польоту. Він став ідеальним учнем Джонатана. Через три місяці до них приєдналося ще шість учнів чайок — вигнанців, яких захопила ідея літати заради польотів. Коли всі вони набули певної майстерності, Чайка Джонатан повідомив їм про те, що настав час повернутися до рідної зграї. Однак учні не поділяли думок свого вчителя, бо знали, що без дозволу не можна повертатися туди, де їх не чекали і не кликали. Переконливими для них стали такі слова Чайки — вчителя: «Ми вільні, а тому маємо право йти туди, куди бажаємо, і бути самими собою усюди, де знаходимося». Саме ці слова пробудили у птахів дух свободи, незалежності, гордості і бажання не скоритися іншим, показати, що вони можуть жити ще краще і без зграї.


Повернення і політ чайок — вигнавців захопив зграю, яка, не зважаючи на заборону Голови, вступила з ними в спілкування. Поступово навколо Джонатана та його учнів з'являлися птахи, які приходили уночі, щоб слухати пояснення вчителя. Спочатку вони ховалися, боялися бути викритими. А вже через місяць від зграї відкололася перша чайка Терренс Лоуєлл, яка стала восьмим учнем Джонатана. Слідом за нею із зграї пішов Керк Мейнард.

Тисячі птахів милувалися польотом Джонатана та його учнів, прислуховувалися до слів учителя, не звертаючи уваги на те, що їх можуть побачити. Щодня кількість чайок збільшувалася. У зграї про Джонатана говорили різне: він або Бог, або диявол. Більшість усе ж таки схилялися до другого твердження. Разом з тим ніщо не зупиняло Чайку Джонатана у своєму прагненні змінити життя чайок на краще. І коли він побачив, що його учні вже не потребували допомоги, назавжди покинув їх, виконавши свою місію на землі. Його смерть — це перехід до нового життя і нових страждань.

Автор підвів читача до висновку:

• ненависть і злоба не можуть бути тим, що потрібно любити;

• треба переймати в інших те краще, що вони мали;

• необхідно скористатися розумінням, вийти на небувалі площини самоусвідомлення та самотворення, щоб зрозуміти головне.

Мораль притчі: місія кожного полягає в тому, щоб стати більш досконалим, люблячим, таким, яким тільки кожен спроможний бути. На цій дорозі нікому не гарантована втрата старих друзів (навіть родини), однак не треба перейматися цим, за певний час з'являться нові. Необхідно кожному пам'ятати і не забувати про те, що в усіх випробуваннях їх буде підтримувати безмежна сила світла.

У 1973 році американський режисер Холл Бартлетт екранізував повість.

Вистава столичного Вільного театру за мотивами «Чайка Джонатан Лівінгстон» вже майже 10 років не сходить зі сцени. 18 січня 2004 року актори зіграли цю виставу сотий раз.

Алегоричність повісті:



  • зграя чайок — наше повсякденне життя;

  • політ Джонатана Лівінгстона — свобода;

  • прагнення вдосконалювати політ — шляхи людського самовдосконалення, бажання пізнати сенс буття і осмислити свій статус у світі.

Багато критиків, рецензентів зазначили в повісті наявність євангельських і буддійських мотивів. Біблійно-євангельський сюжет виявився в обранництві і вигнанні, поверненні до тих, «чий розум відкритий до знань», учнях — апостолах, дивах, відвідуванні раю для чайок, смерті і воскресінні. Разом з тим підкреслено, що у притчі відсутній будь-який релігійний пафос. Як доказ, наведемо цитати із твору: «Віра тут ні до чого... Навіть у випадку звичайного вміння літати на одній вірі далеко не залетиш». Наставляючи свого учня, Чайка говорив йому: «Не давай їм розпускати про мене безглузді плітки. Або робити з мене бога, добре, Флетч? Я чайка. Ну, хіба що люблю літати».

Буддійські мотиви виявилися в перетворенні, основою якого стало страждання. «Ми перелітаємо з одного світу в інший... А щоб зрозуміти досконалість, на це пішла ще добра сотня життів». У притчі акцентовано увагу не на розвитку образу Джонатана Лівінгстона, а на основному постулаті буддизму — ідеї переродження і досягнення досконалості. «Мета життя — пошук досконалості, а завдання кожного з нас— максимально наблизити її прояв у самому собі, у власному стані і поведінці. Закон на всіх рівнях буття — той самий: свій і наступний світ ми вибираємо за допомогою знання, яке знайшли тут. І якщо тут ми віддаємо перевагу невігластву, то знання наше залишилось дотеперішнім, — наступний наш світ нічим не буде відрізнятися від теперішнього, всі його обмеження будуть збережені, і таким же не підйомним буде гнітючий вантаж незрозумілого виклику».

Присутність євангельських та буддійських мотивів критики пояснювали розквітом у 60-70-х роках XX ст. молодіжного руху хіпі, представники якого відмовилися від споживацького погляду на життя, стверджували культ свободи, любові, проголосили своїми кумірами Ісуса, Будду, Ганді, звернулися до східних учень.

Рей Бредбері відгукнувся про повість — притчу так: «Ця книга Річарда Баха діє відразу в двох напрямах. Вона надає мені почуття Польоту і повертає мені молодість».

«Кишеньковий довідник Месії». Не дивлячись на те, що твори Р. Баха не містили передмови і післямови, цей твір розпочався зі своєрідного вступу. Автор повідомив про те, що користуватися довідником. Його вчив месія Дональд Шимода. Після смерті месії (якого начебто вбили місцеві жителі, вирішивши, що він чаклун) письменник розгорнув довідник і прочитав: «У цій книжці усе може здатися помилкою». У гніві він викинув книгу в поле (штат Айова), а потім назавжди покинув це місце і ніколи не бував на тому полі. Через двадцять років отримав бандероль з твором і вкладеним листом, у якому повідомлялося, як була знайдена книга під час роботи на полі, а також висловлювалася думка, що вона — власність письменника, яка майже не постраждала, і мала належати йому. Зворотної адреси не було. Річард Бах розгорнув книгу. Знову ж ті самі слова «В цій книжці усе може бути помилкою». Письменник ще раз заплющив очі, узяв книжку в руки і запитав: «Дорогий дивовижний томик, навіщо ти до мене повернувся?» Відповідь була такою: «Усі люди, усі події у твоєму житті виникають тому, що покликав їх туди ти. Що ти будеш робити з ними, — вирішувати тобі».

Річард Бах вирішив надати можливість читачеві самому в будь-який час розгорнути книгу і перечитати її всю, прислуховуючись до шепоту мудрості. Використовуючи довідник, закривши очі, можна задавати питання, розгортати книжку на будь-якій сторінці, обирати праву чи ліву сторону, відкривати очі і читати відповідь. Розміщені на кожній сторінці справа і зліва віршовані строфи — це філософські узагальнення з питань сенсу буття, розуміння любові й ненависті, гніву й страху, ролі знання й прагнення до досконалості, випробування людини на землі, пізнання себе самого тощо.

Усі секрети гранично прості для їх усвідомлення і сприймання. Деякі ідеї, викладені в довіднику, висловлювалися прозаїком у інших його книгах.

Автор стверджував: гарантія на складне і щасливе життя міститься в такому:

1. Необхідно визначитися з тим, що любиш робити понад усе на світі.

2. Робити ту справу, яка подобається, незважаючи на будь-які перепони.

3. Дарувати іншим те, чому навчився, але тільки тим, хто розуміє цінність такого дару і хоче його мати.

Отже, написана Річардом Бахом книга — це своєрідний інструктаж про те, як врятувати світ і удосконалити себе.

«Міст через Вічність» — твір багато в чому автобіографічний. У житті Річарда Баха фактично все було майже так, як описано в романі. Правда, в деяких місцях автор вільно обійшовся з хронологією, деяких персонажів взяв із реальних людей, більшість імен вигадав. У цьому творі розповідалося про пошук Великої Любові, сенсу буття і зустрічі з Єдиною Жінкою.

Книгу письменник розпочав з посвяти до Леслі, яка навчила автора літати. Вона складалася із 49 розділів, яким передував епіграф Е. Е. Каммінгса: — як же ми щасливі: ти і я, чий дім лежить поза часом; ми, що спустилися з духмяних гір вічного зараз, щоб пограти в народження і смерть день — другий (а можливо і менше).

Міст через Вічність — це те єдине, що ніколи не закінчиться на Землі, це -Любов між чоловіком та жінкою.

Головний герой — Річард Бах, льотчик, письменник, актор і філософ, людина надто талановита і обдарована. Народився в родині священика, навчався в середній школі ім. Вудро Вільсона в Лонг-Біч, Каліфорнія. Через ненависть до англійської граматики в останній рік свого навчання в школі обрав курс Літературна Творчість. Потім був коледж, у якому навчався перший і останній рік, бо зустрівся з Бобом Кічем, який став його льотним інструктором. Льотні уроки докорінно змінили все життя Річарда. Писати перестав після школи. Не писав, доки не звільнився з ВС, не одружився, не зрозумів, що не може переносити одноманітну працю. Популярність до нього прийшла не зразу. Довелося багато попрацювати, не втрачаючи надії на краще.

На життя герой заробляв тим, що катав на біплані пасажирів. Матеріально був забезпеченим, проте відчував самотність. Мріяв про зустріч з жінкою, яка мала б споріднену з ним душу, була б людиною сильною, у славі своїй йому рівна. Разом з тим був переконаний, що таку жінку знайти важко, бо вже й сам не такий податливий, як раніше, крім того, став розумнішим, пройшов певну фазу відкритості, мав досвід негативного подружнього життя. Річарду хотілося, щоб вона була майже такою, як він, і навіть фізично вродливішою за нього, оскільки обожнював красу; щоб вона поділяла усі його погляди, не палила цигарок, не вживала наркотиків; щоб нічого не боялася, особливо літаків, була самодостатньою і не марила про пригоди, розуміла гумор та іронію, не була скнарою, полюбляла тварин. Він навіть склав на дев'яти сторінках своєрідний список під назвою «Досконала жінка». Проте усвідомлював, що таких вимог не міг задовольнити ніхто, навіть він сам. Однак кожного дня герой усе більше переконувався в тому, що настане той день, коли він зустріне її.

Заради своєї мрії Річард продав біплан і відправився до Флориди на пошуки коханої. Він жив за рахунок власних книг, що стали популярними. їх видавали в Японії, Англії, Німеччині, Франції. На банківському рахунку героя було 1 млн 397 тис. 355 доларів 608 центів. Не дивлячись на те, що він був популярним, виступав на телеканалах, мав два великих будинки, десять аеропланів, серце його, як і раніше, залишалося самотнім.

Ставши заможним і славетним, герой шукав відповіді на питання, як себе поводити, що робити з популярністю, з грошима. Він розумів, що тепер набагато складніше знайти жінку свого життя, оскільки ніколи не зможе дізнатися правду: полюбили його чи його гроші. А їх у нього було так багато, що він не знав, що з ними робити. Найняв фінансових менеджерів і віддав їх під контроль фахівців. Сам же влаштовував шоу з вищого пілотажу, писав книги. Розмірковуючи, дійшов висновку, що єдина, по-справжньому споріднена з ним душа, може бути зібрана тільки з багатьох людей; щастя — це коли велика кількість жінок, літаків. Хоча і переконував себе, що жінки його мрії не існувало, її образ постійно переслідував його.

У Голлівуді під час зйомок фільму за написаною ним книгою зустрівся з акторкою Леслі Перриш. Вона була надто приваблива, навколо неї відчувалося якесь поле впевненості, її позитивне ставлення до життя було привабливим. Героїня, як і він, теж мала негативний досвід шлюбного життя, жила усамітнено, зазнала слави. Кар'єру розпочала з того, що стала моделлю. Потім зайнялася політикою: брала участь у антивоєнному русі, очолювала комітет оглядачів, виступала проти американського уряду, який підтримував війну у В'єтнамі. За сміливість виступів проти влади зазнала судових переслідувань, її отруювали сльозоточивим газом під час демонстрації, погрожували вбити. Ніщо не могло залякати і зупинити героїню. Вона стала одним із засновників телеканалу KVST на телестанції Лос-Анджелеса. Її називали багатою расисткою, в неї стріляли. Після розлучення з чоловіком вона мала багато впливових і заможних коханців, однак ніхто так і не зміг зробити її щасливою. Понад усе Леслі цінувала духовну близькість і здатність дарувати радість іншій людині.

Героїня мала здібності і навички, яких не було у Річарда. Вона робила те, що було недоступне йому. Дуже любила квіти, вирощувала їх, доглядала за ними. А ще вона обожнювала свого кота. Леслі була жінкою, яку не треба було рятувати, представляти в суспільстві, бо її, як актрису, знали, любили й шанували.

Річард і Леслі зраділи, коли познайомилися. Він дуже часто прилітав до неї із Флориди, грав з нею в шахи, не була вона йому чужою і в ліжку.

Леслі, як і Річард, мала теж свої вимоги до чоловіка. За її уявленням, стовідсотковий чоловік — розумний, має творчі здібності і почуття гумору, вміє глибоко відчувати, любить знання і постійно розширює свій світогляд, не палить цигарок, не вживає наркотиків. Він мав бути вродливим, високим, струнким, з міцними руками, чуттєвим, лагідним, люблячим, пристрасним, сексуальним, емоційно врівноваженим, чесним, порядним, високодуховним, проте не належати до певної організованої релігії, любити котів. Отже, їхні вимоги були схожими, тому герої залишилися разом. їх переповнювало одне почуття — почуття любові. Разом з тим вони боялися втратити свободу, бо були впевнені, що саме шлюб приносить людям лише одне нещастя — позбавляє їх свободи.

Поступово їхня дружба переросла в кохання. Першим це відчув Річард. Він намагався втекти, змінити прізвище, щоб ніхто не дізнався, що трапилося з ним. Однак розумів, що подолав чималий шлях, щоб знайти можливість навчитися любити іншу людину. Перед ним став дійсно найважливіший у житті вибір — два різних життя: в одному — Леслі, а в іншому — його безпека. Герой вагався. Зробити вибір допомогла кохана. Вона хотіла постійно бути з тим, кого кохала, ким захоплювалася, хто відчував до неї ті ж самі почуття, що й вона. Її вже не влаштовував його пошук інших жінок, його флірт з ними, а також використання її, відсутність з його боку кроків до кохання. Тому вона поставила йому умову: або вони разом і вона єдина жінка його життя, або вони — тільки друзі.

Річард уже не міг жити без Леслі, крім того, виникли фінансові проблеми: збан- крутував, необхідна була допомога і порозуміння близької людини. Все це йому могла дати тільки вона. Герої стали жити разом. Леслі залишила Голлівуд, Річард продав будинок у Флориді. Вони оселилися серед пустелі біля аеродрому для планерів — Планерного центру Естрелла. Він навчив її літати. Леслі опанувала планер. Так минуло чотири роки. Проте одружилися вони лише тоді, коли в нього вже не було великих грошей, більша частина аеропланів була продана. Він мав тільки одну, Єдину жінку, його життя набуло справжнього сенсу.

Письменник підвів читача до таких висновків:

• чим розумнішою стає людина, тим їй складніше жити в згоді будь з ким; чим більше вона знає, тим краще для неї жити окремо, самій по собі;

• якщо людина досить жорстока, якщо чинить опір меті життя, тоді від неї відступає навіть споріднена їй душа, залишаючи її на самоті;

• будеш завжди самотнім, будеш завжди когось шукати, доки в житті не знайдеться місця для людини, не менш важливої, ніж ти сам;

• двоє сумують тільки тоді, коли ментально й духовно далекі один від одного;

• якщо хочеш, щоб хтось залишився в твоєму житті, ніколи не стався до нього байдуже та егоїстично.

Висновок книги: Сенс буття — в ЛЮБОВІ. Все змінюється, зникає, втрачає сенс, крім головного — Любові. Любов — ВІЧНІСТЬ.

Особливості художнього методу Річарда Баха:

• максимум правдивості;

• використання ритму;

• пауза у визначених місцях тексту;

• спектр вузької уваги до події;

• опис техніки і майстерності польоту;



• використання цитат із попередніх творів;

• філософічність і афористичність.


©dereksiz.org 2016
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет