Розділ II. Криміналістична техніки За видом слідоутворюючих об'єктів сліди поділяються на

§1. Поняття документа у криміналістиці та правила поводження з ним

Документами є предмети, на яких тим чи іншим способом зафіксовані відомості про обставини (факти), що мають значен­ня для встановлення істини у справі. В залежності від способу фіксації відповідних даних розрізняють такі види документів: письмові тексти; кіно- та відеодокументи; креслення; схеми, перфокарти; телеграфні та телетайпні стрічки; фотодокументи; фонодокументи.

У процесуальному плані документи як докази поділяють на письмові та речові. До останніх відносять документи, «які є знаряддям вчинення злочину, зберегли па собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій... та всі інші, які можуть бути засобом розкриття злочинів та викриття винних» (ст. 78 КПК України). Документи як речові докази можуть бути засобом учинення злочину чи засобом його приховування, предметом з лочинно го нося га н ня.

Документи як письмові докази мають значення для вста­новлення істини у справі завдяки лише своєму змісту. У цьо­му випадку вони не відносяться до об'єктів криміналістичного дослідження і можуть замінюватися у справі копіями. У прак­тиці техніко-криміналістичних досліджень зазвичай мають справу з письмовими документами як речовими доказами, на яких мовними засобами (знаками) закріплені думки людини, події та факти.

Документи можуть характеризуватися за розміром, формою, видом матеріалів, захисними засобами, текстом, підписами, відбитками печаток, штампів, наявністю резолюції.

Обов'язкові відомості, які повинні міститися в документі для визнання його дійсним, називаються реквізитами. До таких відомостей, як правило, відносяться: найменування документа та дата його складання; назва й адреса підприємства, установи, організації, що складали документ; сторони, які беруть участь у здійсненні операції; зміст здійснюваної угоди; одиниці виміру та обсяг операції; номер документа; підписи відповідальних осіб; відбитки печаток та штампів.

За юридичною природою документи поділяються на справжні та підроблені, а за джерелом - на офіційні (паспорт, посвідчення особи, довідка) та неофіційні (лист, записна книжка).

За способом виготовлення документи поділяють на: руко­писні, машинописні, комп'ютерні, поліграфічні або виготовлені іншим способом за допомогою письмових знаків, інших графі­чних зображень, виконані чорнилами, пастами, тушшю, олівцем, друкарською фарбою або іншою речовиною.

Документ як речовий доказ потребує особливих правил поводження:

• 
  до документа не можна вносити будь-яких змін (помар­ки, проколи, підкреслювання слів тощо);
  
• 
  не можна підшивати без конверта до справи, згинати за новими складками, підклеювати до обгортки, зчіплювати скріпками;
  
• 
  пересилати дозволяється виключно в цупких конвертах, помістивші документ між чистими аркушами паперу;
  
• 
  якщо припускається, що на документі повинні залишитися сліди пальців рук, то працювати необхідно в рукавичках;
  
• 
  для зберігання документів повинні бути створені відповідні умови (запобіжні заходи щодо впливу воло­гості, променів сонця, хімічних речовин тощо).
  

§2. Слідчий огляд документів

Огляд документів як самостійна слідча дія проводиться у випадках, коли документ не був оглянутий та зафіксований у протоколах тих слідчих дій, під час яких він був виявлений, або коли був поданий обвинуваченим, потерпілим чи свідком. По­переднє дослідження документів може здійснювати слідчий на підставі вимог ст. 190, 191 та 195 КПК України.

Приєднані до справи документи як речові докази піддають­ся огляду, який можна поділити на два етапи: па першому ре­тельно вивчається зміст документа з метою виявлення можли­вих протиріч, а на другому - встановлюється, чи не допуска­лись будь-які зміни в цьому змісті.

Протиріччя у змісті документа встановлюється шляхом співставлення його окремих реквізитів: бланка, відбитків печа­ток і штампів, дати видачі документа і виготовлення бланка.

Оглядати документи рекомендується за допомогою органолеп­тичних методів (під час бокового освітлення, у косопадаючому світлі) та інструментальних (використання оптичних приладів - лупи, мікроскопа, світлофільтрів тощо). Під час косопадаючого освітлення виявляється зміна структурного стану волокон, сліди тиснення та пасма (плями), що утворилися ручкою чи іншим приладом. Оглядом документа на просвіт виявляються локальні тонкі ділянки паперу, обумовлені підчисткою.

За допомогою лупи чи мікроскопа можна виявити здвоєність штрихів, розпливи барвника у штрихах, нанесених на підчищених ділянках і лініях згину, частинки барвника та інші ознаки, характерні для зміни записів.

Під час огляду машинописних текстів, відбитків печаток і штампів застосовують лінійку, циркуль-вимірювач. Вони дають змогу встановити відмінність у розмірах букв та відстані між ними. У кожному із слів тексту печаток і штампів, виготовлених у спец­іальних майстернях, букви розташовані на однаковій відстані одна від одної, а подовжні осі у круглих печатках мають радіальне розта­шування знаків по колу. Тому відхилення можуть свідчити про можливе допечатування в машинописному тексті, а у відбитках - про нанесення їх за допомогою саморобних кліше.

Умови огляду документа і його результати описуються в про­токолі. Ознаки, що цікавлять слідчого, можуть бути зафіксовані також фотографічним методом чи за допомогою відеозапису.

§3. Способи змін у документах та їх встановлення

Найбільш розповсюдженими способами зміни змісту доку­ментів є: підчистка, дописка, травлення, виправлення, змивання.

Підчистка - це механічне видалення з поверхні документа письмових, друкованих знаків, букв, штрихів, слів, символів, які відображають зміст документа. Для підчистки використовують гуму, пемзу, гострі предмети тощо. Ознаками підчистки є кош­латість волокон паперу, потоншання паперу у місцях підчист­ки, розпливчасті штрихи тексту на підчищеному місці, залиш­ки частинок барвника, видаленого тексту, порушення захисної сітки в документі тощо.

Порушення структури паперу легко виявляється мікроскоп­ічним дослідженням під дією косопадаючого освітлення. Мікро­структура речовини штрихів, деформація ліній захисної сітки вивчаються за допомогою збільшуючих приладів (лупи, мікрос­копи). Потоншання паперу спостерігається під час огляду на просвіт. Для виявлення підчищених записів застосовують ком­плекс методів: контрастну зйомку, кольороподіл, фотографуван­ня видимої (збудженої ультрафіолетовими променями) та інфра­червоної (збудженої синьо-зеленпмп променями) люмінесценції, зйомку у відбитих інфрачервоних променях, дифузно-копіюваль- ний, адсорбційно-люмінесцентний тощо.

Дописка - це змінення початкового змісту документа шля­хом внесення нових букв, фраз, цифр, слів на вільні місця до­кумента між окремими письмовими знаками, словами чи ряд­ками, добавляння слів, цифр, букв. До ознак дописок відносяться:

• 
  відмінність у кольорі й відтінку штрихів початкових та нових записів, відмінність у розташуванні окремих за­писів у тексті;
  
• 
  зменшена чи збільшена відстань між буквами, словами, рядками;
  
• 
  невиправдані скорочення;
  
• 
  відмінності в ширині штрихів і виробленості почерку, яким виконані записи, що співставляються;
  
• 
  відмінності у поглинанні невидимих променів;
  
• 
  відмінність у люмінесценції штрихів та їх відбитків;
  
• 
  наявність домішок в одних штрихах і відсутність в інших;
  
• 
  відмінність у проникаючій здатності матеріалу письма, і копіювальній здатності та розчинності фарбника штрихів.
  

ІНКОЛИ ДОПИСКИ можна ВИЯВИТИ шляхом вивчення змісту документа, з урахуванням смислового зв'язку між окреми­ми реквізитами документів чи в результаті виявлення лог­ічних протиріч.

Травлення - це спосіб змінення змісту документа, під час якого частина тексту видаляється за допомогою хімічних ре­активів, які вступають у реакцію з барвником штрихів і зне­барвлюють його. Як травлячі речовини використовують деякі кислоти і луги.

Крім травлення з метою видалення початкового тексту зас­тосовують його змивання, тобто розчинення барвника штрихів водою, спиртом та іншими розчинниками.

До ознак травлення та змивання тексту відносяться: знебар­влення ліповки і захисної сітки; наявність білястих плям від дії хімічної речовини; поява матових ділянок; зміна кольору папе­ру; шорсткість поверхні паперу; поява дрібних тріщин; на­явність залишків барвника витравлених штрихів; розпливи барвника нових штрихів.

Ознаки травлення виявляються звичайним оглядом, а та­кож за допомогою лупи і мікроскопа. Контрастність слабо- видимих штрихів може бути підвищена під час спостережен­ня ділянки травлення за допомогою відповідних світлофільтрів, відібраних за правилами кольорозподілу та кольоророзрізнюваипя. Виявленню ознак травлення сприяє також метод люмінесценції в ультрафіолетових променях, який дозволяє виявити відмінності в люмінесценції залишків видалених штрихів і паперу.

Крім перерахованих зустрічаються й інші способи зміни документів. Розповсюдженими є переклеювання фотографіч­них карток.

Переклеювання фотографічних карток найчастіше здійснюється в документах, що засвідчують особу (паспорт, перпустка тощо). Фотокарточка власника документа може бути замінена повністю або частково. У разі часткової заміни фото­карточки у документі залишають її частину з відбитком печат­ки, а іншу частину видаляють і на її місце наклеюють нову.

Ознаки переклеювання фотокартки легко можна виявити відповідними фізико-технічними і хімічними методами.

§4. Поновлення змісту документів

У слідчій і судовій практиці нерідко трапляються випадки, коли документи, що мають значення для встановленя істини у справі, пошкоджені, в яких записи виявляються слабовидими- ми чи невидимими внаслідок природного старіння, необереж­ного зберігання, будь-яких випадкових причин та умисних дій зацікавлених осіб. До групи документів, зміст яких необхідно поновлювати, відносяться документи, записи в яких залиті, закреслені, складаються із безбарвних втиснених штрихів, а також спалені документи.

Виявлення залитих і закреслених текстів залежить від фізичних і хімічних властивостей речовини штрихів І ГІЛЯМИ, що його закриває. Найбільш розповсюдженими методами ви­явлення залитих текстів є:

• 
  фотографування з світлофільтром, тобто кольоророзріз- нювана зйомка. Її ефективність знаходиться у прямій за­лежності від правильного подбору світлофільтра, джере­ла світла та фотоматеріалу;
  
• 
  зйомка в інфрачервоних променях здійснюється під час виявлення запису, який виконано речовиною, що погли­нає ці промені (графітний олівець, чорна туш, копіюваль­ний папір, машинописна стрічка, друкарська фарба тощо);
  
• 
  фотозйомка в рентгенівських променях застосовується у випадках, коли текст виконано фарбуючою речовиною, до складу якої входять елементи з великим атомним номе­ром, а пляма, що закриває текст, утворена речовиною з елементами, що мають менший атомний номер;
  
• 
  фотозйомка на просвіт результативна під час помітної відмінності в оптичній щільності ділянок з наявними під плямами штрихами та інших ділянок плями;
  
• 
  зйомку в косопадаючих променях світла доцільно засто­совувати у випадках, коли ділянки плями з приховани­ми під нею штрихами відбивають світло інакше, ніж реш­та поверхні плями; ♦ дифузно-копіювальний метод рекомендується для понов­лення текстів, які виконані водорозчинними речовинами (наприклад чорнилом), і закритих нерозчинними (дру­карською фарбою). Виявлення слабовидимих і невидимих текстів (так званих «згаслих» текстів). Такими вони можуть стати внаслідок дії природних факторів (впливу підвищеної вологи повітря, пря­мої променевої енергії сонця, атмосферних газів тощо). Під час дослідження невидимих текстів застосовуються такі методи, як фотозйомка видимої та інфрачервоної люмінесценції, кольоро- розрізнення, дифузно-копіювальпий та адсорбційно-люмінес­центний методи. Слабовидимі штрихи можуть бути прочитані за допомогою світлофільтрів, які посилюють контрастність тек­сту. В лабораторних умовах застосовують опромінювання до­кумента за допомогою лазера і спостереження люмінесценції за допомогою електронно-оптичного перетворювача.
  

Виявлення тексту на спалених документах. Можливість ус­тановлення текстів спалених документів визначається станом паперу і штрихів, що підпали під вплив високої температури. Якщо папір розпався на дрібні частинки, поновити текст буде неможливо, але якщо горіння відбувалося при малому доступу кисню, то розпадаються лише краї листка. На решті ділянок папір лише висушується і починає обвуглюватися. У разі обережного поводження обвуглені документи можуть бути використані для встановлення наявного тексту. Перед дослідженням спалений документ необхідно розправити, для чого документ рекомен­дується обробити водним розчином гліцерину (10-20 %) або водяною парою.

Для поновлення текстів спалених документів застосовують­ся такі методи як огляд в косопадаючому світлі, огляд в ультра­фіолетових променях, різні фотографічні методи дослідження, відбілювання поверхні документа перекисом водню.

§5. Встановлення технічних способів підроблення підписів

Технічне підроблення підпису - це його відтворення па документі шляхом копіювання з орігіналу, тобто наслідування почерку особи, від імені якої виконується підпис.

Найчастіше підписи підробляються шляхом попередньої підготовки з використанням різних технічних засобів і спо­собів. Часто зустрічається попередне копіювання дійсного підпису. Для цього застосовуються такі способи: копіювання підпису на просвіт; копіювання через копіювальний папір; пе­редавлювання дійсного підпису загостреним предметом на інший документ з наступним обведенням; виготовлення з дійсного підпису факсиміле (точне відтворення підпису фото­механічним способом); використання комп'ютерних можливо­стей сканування дійсного підпису з наступним принтерним розпечатуванням на документі.

Кожний спосіб підроблення підпису має характерні ознаки. До ознак копіювання підпису на просвіт відносяться: сповіль­неність руху, сліди зупинок та викривлення в штрихах, тупі закінчення штрихів, ширина з'єднувальних штрихів однакова з шириною головних. Ці ж самі ознаки характерні й для копію­вання підпису через копіювальний папір. Якщо підпис викона­но з попередньою підготовкою і наведено, то можуть залиши­тися сліди тиснення, наколювання, які можна виявити при боковому освітленні на звороті документа. Якщо піготовка здійснювалась олівцем або через копіювальний папір, то в штри­хах підпису залишаються частинки олівця чи копірки.

Якщо підпис скопійований шляхом переносу його на доку­мент за допомогою проміжного кліше, то має місце слабка на­сиченість барвника, на папері на місці підпису виникає матова зона, оскільки папір зволожується. Під час копіювання на ксе­роксі в штрихах підпису можна знайти окремі частинки барв­ника, а сам штрих має блиск графіта. Під час фотографічного копіювання (що зустрічається досить рідко) на місці підроблен­ня залишаються сліди зволоження паперу та оброблення його хімічі і ими реакті і вам 1і.

Більшість ознак підроблення підписів можна виявити під час огляду документа та його мікроскопічного дослідження в косопадаючому і розсіяному світлі. Штрихи попередньої підго­товки, здійснені олівцем, обведені аніліновим чорнилом, а та­кож виготовлені за допомогою копіювального паперу фіксують шляхом фотозйомки в інфрачервоних променях.

Екпертним дослідженням нерідко вирішується питання, чи не слугував конкретний підпис в якості взірця для коп­іювання, зокрема перетискування, через копіювальний папір. Для цього здійснюють суміщення діапозитивів по­рівнюваних підписів.

В усіх випадках провадження експертизи підписів підпис, що досліджується, рекомендується порівняти з взірцями підписів особи, від імені якої вони виконані. Для цього експер­ту пред'являються вільні та експериментальні взірці підписів даної особи. В якості вільних взірців бажано представляти (3-8 підписів, виконаних на документах, аналогічних тим, що досл­іджуються, за якістю матеріалів. Серед них повинні бути і підпи­си, подібні на досліджувані за транскрипцією та конфігурацією. Експериментальні взірці (в кількості до 10) виконуються на аркуші чистого паперу такою самою ручкою, таким само чор­нилом чи олівцем, як і підпис, що досліджується.

§6. Дослідження відбитків печаток і штампів

Печатка - це прилад з рельєфним зображенням знаків для нанесення їх відбитків на папір, деревину, метал тощо.

Печатки бувають різних видів: качукові - для плоских відбитків та металеві - для рельєфних відбитків на твердих матеріалах. Прямокутна печатка іменується штампом, а невеликі за розмірами штампи називаються штемпелями. Є також печат­ки круглі, овальні та трикутні.

Плоскі відбитки печаток найчастіше фарбуються мастикою, пастою; рельєфні відбитки не фарбуються, їх ставлять на нас- порт, посвідчення та інші документи, на пломби, сургучні та пластмасові зліпки.

Круглі печатки бувають прості та гербові. Прості містять вказівку про місце реєстрації даного підприємства, установи чи організації; по колу або в центрі розміщується назва юридич­ної особи. В центрі гербової печатки є зображення герба дер­жави, а по колу - назва міністерства, відомства чи установи, якій належить печатка.

Злочинці виготовляють печатки та штампи такими способами:

• 
  використовують набір готових друкарських стандартних літер;
  
• 
  використовують набір гумових літер, одержаних шляхом розрізаних готових стандартних штампів (для цього бе­руть штампи для виготовлення бланків довідок, що є у продажу);
  
• 
  вирізують з гуми, деревини, пластмаси;
  
• 
  гравірують та за допомогою гальванопластики;
  
• 
  виготовляють каучукові печатки за заводською техно­логією (з свинцю - друкарськими літерами вибивають об'ємну форму печатки, яку заповнюють сирою гумою та вулканізують її. Герб виготовляють гравіруванням).
  

З метою підроблення відбиток печатки можна нанести на документ:

• 
  малюванням безпосередньо па документі;
  
• 
  вологим копіюванням з використанням проміжного плос­кого кліше-печатки або виготовлення набором, гравіруван­ням;
  
• 
  вологим копіюванням з оригиналу відбитка.
  

Ознаки підроблених відбитків печаток характеризують спо­соби підроблення.

Підроблення відбитків способом малювання характери­зується нестандартністю зображення букв, їх форми, розміру, ширини штрихів, їх подвоєністю та викривленнями; є сліди тиснення, проколи, асиметричне розташування літер, неодна­ковий радіальний нахил однакових літер.

Вологе копіювання з оригиналу відбитка має дзеркальне зображення, тому цей спосіб використовують рідко.

Копіювання з плоского мальованого кліше має всі ознаки безпосереднього малювання відбитка па документі, для нього характерні також зволоження паперу та порушення проклей­ки у місцях відбитка.

Ознаки відбитків, нанесених вологим копіюванням з про­міжного кліше, проявляються в тому, що форма й розміри літер хоча й відповідають стандарту, однак відбиток за насиченістю барвника блідий, краї штрихів літер розпливчасті, папір в місцях відбитка матовий, клейовий прошарок порушений.

Якщо злочинець наводить проміжне кліше для того, іцоб надати відбитку насиченості барвника, то відбиток матиме всі ознаки наведення - викривлення та нерівномірне розташуван­ня барвника в штрихах, зеркальне зображення окремих літер.

Відбитки, нанесені з вирізаного кліше, характеризуються нестандартною формою букв, неоднаковою шириною штрихів, вугластістю овалів, відсутністю відсічок, слідами перерізання штрихів, різними інтервалами й нахилами знаків.

Якщо відбиток нанесений з набірного або гравірованого кліше, то перш за все спостерігається нерівномірне розташуван­ня барвника в штрихах, а також неоднакові інтервали між бук­вами, різні радіальні нахили знаків. Крім того, металеві кліше залишають на папері сліди тиснення, сліди витиснення барв­ника з-під літер, і тому штрих у центрі має менш інтенсивне забарвлення, ніж з країв, де зосереджений барвник.

Криміналістичне дослідження відбитків печаток і штампів здійснюється з метою визначення способу нанесення відбитків та встановлення тотожності печаток і штампів за їхніми відбитками.

Дослідження у всіх випадках починається з вивчення ознак, що свідчать про спосіб нанесення відбитка: плоским чи рельє­фним кліше, печаткою саморобною чи заводського виготовлен­ня. Тотожність печаток за відбитками встановлюється внаслі­док вивчення загальних ознак, до яких відноситься розмір,

І !«з

форма, зміст і розташування тексту друку й інших його еле­ментів, та часткових - дефектів зображення, що виникли в процесі виготовлення та експлуатації друку.

§7. Дослідження матеріалів документів

До матеріалів документів відносяться: папір; картон та вироби з нього; чорнило та пасти для авторучок, штем­пельні фарби, мастика; чорнило для фломастерів, туш; коп­іювальний папір; клеіі; захисні покриття; коригуюча речо­вина типу «штрих».

Техніко-криміналістичне дослідження матеріалів письма експертними методами дозволяє вирішити такі завдання:

• 
  встановити вид матеріалу або виробу з нього;
  
• 
  визначити споживацьке призначення матеріалу виробу;
  
• 
  встановити джерело походження матеріалу;
  
• 
  визначити приблизний час виготовлення матеріалу.
  

Бумага як основний матеріал документів досліджується для

вирішення питань, пов'язаних з встановленням належності окремих шматків розірваних документів єдиному цілому; кла­су, виду, споживацького призначення паперу, використаного під час виготовлення певного виду документів; єдиного дже­рела походження листків паперу, вилучених у різних підозрю­ваних; належності паперу до певного обсягу; часу виготовлен­ня паперу. Одночасно з папером у чистому вигляді досліджуються і паперові вироби.

В ході дослідження паперу вивчаються його фізико-ме- ханічні властивості (вага, товщина, колір, внутрішня будова, структура поверхні), склад за волокнами, вид і ступінь проклей­ки, які речовини використані в якості наповнювачів, визнача­ються ознаки, що характеризують виріб із паперу.

Письмові засоби, що застосовуються при виготовленні документів, досить різноманітні. Останнім часом з'явились нові барвникові матеріали, що використовуються для виго­товлення підроблених документів: полімерні олівці, кольоро­ва крейда тощо.

Тема 11.

Криміналістичне дослідження письма

• 
  Судове почеркознавство та його наукові основи
  
• 
  Ідентифікаційні ознаки письма та їх класифікація
  
• 
  Піготовка матеріалів для с удово-почеркознавчої експертизи
  
• 
  Методика судово-почеркознавчої експертизи
  
• 
  Особливості авторознавчого дослідження
  

§1. Судове почеркознавство та його наукові основи

Судове почеркознавство - це галузь криміналістичної тех­ніки, яка вивчає закономірності письма, процес його досліджен­ня, можливість ідентифікації людини за почерком та вирішує інші завдання почеркознавчої експертизи.

Наукові основи судового почеркознавства складають:

• 
  психофізіологічне вчення академіка І.П. Павлова про вищу нервову діяльність людини та її динамічний сте­реотип;
  
• 
  вчення про навички письма, їх стійкість та відносну незмінність;
  
• 
  вчення про індивідуальність письма, яка відображена у су­купності ознак письма, що фіксуються на матеріальних носіях.
  

У структуру судового почеркознавства входять такі понят­тя, як: письмо, почерк, навик, ознака. Письмо - один із способів матеріальної фіксації думок і мови людини. Розрізняють письмо­ву та усну мову. Відмінність писемної від інших способів фіксації мови полягає в тому, що зміст мови відображається у вигляді літер, символів, знаків. У письмі визначені дві сторони: змістов­на - писемна мова та графічна - почерк. Писемна мова - це зміст документа, викопаний мовними засобами; почерк - сис­тема автоматизованих рухів, які використовуються для вико­нання письмових знаків.

Основу письма складає навик, тобто рух, який характе­ризується високим ступенем засвоєння та відсутністю после- меіггної свідомої регуляції. Навик письма формується під впливом мовного середовища, навчання та виробничої пись­мової діяльності, фізичних та психологічних особливостей, а також людини. Для формування иавика необхідне свідоме, цілеспрямоване зусилля вибору лексичних засобів із дотри­манням граматичних та стилістичних норм і правил виконан­ня письмових знаків. Розрізняють навики перцептивні (по­чуттєві), інтелектуальні та рухові (що лежать в основі фор­мування ознак письма).

У результаті тривалого тренування навик письма стає автома­тичним, тобто під час виконання письмового документа увага лю­дини зосереджується не па графічному виконанні, а на змістовній стороні тексту. Автоматичність навику письма обумовлена діяльн­істю вищої нервової системи людини. Зазначені посилання склада­ють основу індивідуального та постійного навиків письма

Динамічний стереотип - це розроблене І.П. Павловим пси­хофізіологічне вчення стосовно формування навиків. І.П. Пав­лов довів, що сформований навик письма становить «кістяк», тобто майже ніколи не змінюється, закріиившісь у вищій не­рвовій системі у вигляді динамичного стереотипу. Саме це вчення про динамічний стереотип навиків письма покладено в основу криміналістичної ідентифікації людини за почерком.

Письмо - це засіб фіксації думки людини за допомогою системи спеціально створених умовних знаків - алфавітів (абеток). Системи письма (літерні, клиноподібні, ієрогліфічні тощо) забезпечують спілкування людей, обмін інформацією, дозволяють кожній особі набувати нові знання. До особли­востей літерного письма належить просте опанування ним та зв'язок його з фонетикою мови, що дозволяє під час дослід­ження вирішити багато питань, які пов'язані з станом особи в момент мовного спілкування чи висловлювання, зафіксо­ваного на магнітних носіях.

Почерк - це технічна сторона письма, зафіксована в руко­пису системи звичних рухів, в основі формування якої лежить письмово-руховий навик. Почерк - це система рухів під час виконання письмових знаків. Почерк - це зорово-руховий об­раз графічної техніки письма, який реалізується за допомогою системи рухів у рукопису.

Почерк має дві властивості: індивідуальність та відносну стійкість. Криміналістичне дослідження почерку складає само­стійне вчення - судове почеркознавство, що є окремою теорією наукіі криміналістики.

§2. Ідентифікаційні ознаки письма та їх класифікація

Для ідентифікації людини за її почерком користуються іден­тифікаційними ознаками (Схема 13).

Ідентифікаційна ознака письма - це особливість письмово- рухових навиків, іцо відображнені в рукопису. Ідентифікаційні ознаки поділяють на ознаки письмової мови та ознаки почер­ку. Для ідентифікації людини необхідно спочатку визначити ознаки письмової мови і почерку, а потім сформувати їх комп­лекс, який оцінити як неповторний. Лише це дає підстави зро­бити висновок стосовно тотожності виконавця тексту.

Ідентифікаційні ознаки за ступенем відображення рухо­вих навиків поділяють на загальні та окремі. Загальні харак­теризують об'єкт, що досліджується, в цілому, наприклад, письмову мову або почерк. Вони дозволяють поділити об­'єкти за класами, видами, групами, тобто визначити групову належність. Окремі ознаки - це індивідуальні особливості, властивості окремого об'єкта. Окремі ознаки у сукупності із загальними утворюють ідентифікаційне поле, характерне для конкретного об'єкта.

Ознаки писемної мови - це письмово-мовні навики, які поділяються на граматичні, лексичні та стилістичні.

Граматичні ознаки - це ступінь володіння правилами нор­мованого ладу мови. Вони виявляються в порушенні правил орфографії, пунктуації, синтаксису, граматичного ладу мови.

Лексичні ознаки - це ступінь володіння сукупністю мов­них засобів для вираження думок на папері. До цих засобів відносять фразеологію, тобто стійке поєднання слів, зворотів, виражальних засобів - метафор, гіпербол, алегорій. Вира­жальні засоби посилюють дію мови, створюють образ люди­ни, події, що запям'ятовуються. Вони дозволяють робити висновок щодо загального розвитку та ступеня грамотності людини, про її навики володіння мовними засобами під час письма, і за цими ознаками робити висновок про належність автора до будь-якої професії.