Розділ Міжнародно-правове регулювання співробітництва держав у боротьбі з торгівлею жінками та дітьми
жүктеу/скачать 230.5 Kb.
|
|
Торгівля людьми – явище динамічне. В залежності від зміни економічних, соціальних і політичних умов змінюються і його параметри. Нові підходи до проблеми торгівлі людьми повинні випливати з оцінки нинішніх потреб жертв торгівлі в цілому. І хоча мета і методи торгівлі жінками і дітьми можуть бути різними, все ж ключові складові елементи не змінюються. Не можна заперечувати той факт, що торгівля людьми ніколи не носить добровільний характер. І які б різновиди торгівлі людьми не існували, спільними елементами її є: 1) відсутність згоди; 2) купівля – продаж людей; 3) перевезення; 4) кабальні чи рабські умови праці чи взаємовідносин. Вирішальне значення для визначення того, які види практики становлять рабство, мають умови, в яких перебуває поневолена особа: 1) ступінь обмеження невід’ємного права особи на свободу пересування; 2) відсутність контролю жертви злочинної торгівлі над власним майном; 3)наявність усвідомленої згоди жертви торгівлі та її розуміння характеру відносин між сторонами. Саме в силу цього елементу примусу та відсутності волі торгівля жінками та дітьми являється сучасною формою рабства та представляє серйозне порушення прав людини. В міжнародному праві сьогодні чітко визначається, що заборона рабства і практик, подібних рабству, досягла рівня звичаєвого права і набула статус імперативної норми. Практика рабства універсально визнана в якості злочину проти людяності. В процесі торгівлі жінками та дітьми вчиняються багаточисельні окремі зловживання, як за національним, так і за міжнародним правом, але саме вербування, перевезення, передача, переховування чи утримання людей шляхом погрози силою або її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою чи вразливістю становища або шляхом підкупу в поєднанні з кінцевою примусовою практикою має складати окремий вид злочину проти людяності, і цим самим торгівля людьми, включаючи торгівлю жінками та дітьми, повинна бути відокремлена від інших злочинів, перш за все, від примусової проституції, примусової праці та деяких інших злочинних діянь. Сьогодні вже нікому не треба доводити, яку важливу роль у розвитку сучасного суспільства відіграє Інтернет. Адже це незрівнянно великі можливості отримання інформації в будь-якій сфері життєдіяльності людини. Але сьогодні злочинні угруповання використовують його в цілях нових способів експлуатації та зловживання правами жінок та дітей, що здійснюється навіть без їх згоди. Жінки виставляються не як люди, а як товар цієї принижуючої гідність людини торгівлі. Розвиток комп’ютерної технології відкрив принципово нові можливості передачі рухомого зображення і звуку, що є серйозною небезпекою для дітей у разі злочинного використання цієї технології. Матеріали, схожі на справжню дитячу порнографію, сьогодні можуть виготовлятися навіть взагалі без використання реальних дітей. А тому необхідно визнати, що дитяча порнографія при жодних обставинах не може бути законною, а тому її заборона не суперечить свободі вираження думки. Можливі рішення щодо попередження розміщення в Інтернеті матеріалів з дитячою порнографією повинні поєднувати 2 напрямки: використання національної правової системи та ініціатив у сфері саморегулювання. Останні покладають на користувачів Інтернету зобов’язання стосовно того, які матеріали мають вилучатися з мережі, і виконання цього зобов’язання дасть змогу усунути суперечності між регламентацією та свободою вираження думок. Використання системи Інтернет вимагає від міжнародного співтовариства негайного створення аналогічної глобальної мережі для міжнародного співробітництва в цій сфері. Для боротьби з торгівлею жінками та дітьми в рамках ООН та її основних органів, а також спеціалізованих установ таких, як МОП, ЮНЕСКО створена солідна правова база. Сьогодні можна стверджувати, що на міжнародному рівні створена широка нормативна база щодо боротьби з торгівлею жінками та дітьми. Але якою б досконалою вона не була, ефективність її може бути забезпечена тільки дійовим процедурним механізмом. В рамках ООН діє цілий ряд органів, які займаються питаннями боротьби з торгівлею жінками та дітьми, які можна виділити в дві основні групи: інституційні органи та конвенційні органи. Конвенційні органи, тобто механізми, створюються на основі конкретного договору і їх діяльність направлена на забезпечення виконання його положень. Хоча конвенція 1949 р. і вимагає від держав-учасниць щорічне представлення Генеральному секретарю ООН повідомлень відносно здійснення Конвенції на національному рівні, ніякого самостійного договірного органу для контролю за її виконанням вона не створює. А тому основним органом, який займається проблемою торгівлі людьми в рамках ООН є Робоча група з сучасних форм рабства. Хоча вона й уповноважена отримувати та займатися відкритим розглядом інформації відносно торгівлі людьми, все ж її мандатом не передбачається прийняття заходів в зв’язку з повідомленнями. Тому доречним було б розширити мандат Робочої групи з сучасних форм рабства та включити в нього таку функцію, з тим, щоб встановити процедуру систематичного розгляду та внесення рекомендацій щодо представлених доповідей держав-учасниць про здійснення ними положень конвенції. Удосконалюючи свої власні процедури, Робоча група могла б сфокусувати свою увагу на конкретних темах, що мають відношення до попередження торгівлі людьми та інших сучасних форм рабства. Визначення такої теми за два роки до проведення відповідної сесії дало б змогу отримувати більш конкретну інформацію та удосконалити контроль над питаннями, що розглядатимуться. Заміна Робочої групи Спеціальним доповідачем з сучасних форм рабства буде менш ефективною, адже Група сьогодні є форумом для пророблення та аналізу питань, а також проведення діалогу з урядами, міжурядовими організаціями та особами, що стали жертвами торгівлі людьми. Крім того, спираючись на представлену неурядовими організаціями інформацію щодо нових видів практики чи нових видів експлуатації, Група розширює коло розглядуваних нею тем. Відсутність центрального міжнародного органу по боротьбі з торгівлею жінками та дітьми сприяла тому, що відповідний контроль за виконанням державами взятих зобов’язань набув фрагментарний та неефективний характер. Недотримання цих зобов’язань частково обумовлюється різноманітністю механізмів, які передбачають відповідальність держав. В той же час процес огляду здійснення договорів відрізняється повільністю та серйозною нехваткою фінансування, що обумовлено кількістю представлених країн, діапазоном проблем та детальністю запитуваних у країн даних, а також обмеженістю в часі, що є в розпорядженні у обраних до складу комітетів міжнародних експертів. А тому об’єднання всіх шести комітетів по контролю в єдиний договірний орган та забезпечення його більш суттєвими фінансовими та кадровими ресурсами значно підвищило б ефективність його діяльності, виключивши б також дублювання в роботі різних комітетів, що має місце на даному етапі. До того ж новий орган повинен діяти не на сесійній основі, подібно до нині існуючих, а бути постійно функціонуючим інститутом. Методи його роботи повинні увібрати все раціональне від діючих комітетів, а також отримати нові, більш ефективні способи контролю за виконанням своїх зобов’язань державами-учасницями. Міжнародна Організація Праці з моменту свого заснування встановлює стандарти та впроваджує механізми захисту прав трудящих і підвищення їх добробуту. Використовувані нею процедури контролю передбачають можливість встановлення партнерських відносин між урядами, підприємцями та профспілками з метою здійснення прав людини. Для координації зусиль та співробітництва спеціалізовані організації та органи системи ООН повинні співробітничати з Робочою групою та спеціалізуватися на конкретних питаннях, розглядаючи себе як одну з ланок довгого ланцюга, не намагаючись замінити собою весь ланцюг, і для цього накопичувати досвід та попереджати дублювання зусиль; для чого їм необхідно розробити більш чіткі принципи координації зусиль. Оскільки більшість установ ООН займаються різними аспектами прав людини, більш скоординований та комплексний підхід може суттєво підвищити ефективність та дієвість їх заходів. Необхідно розробляти системи швидкого та ефективного обміну інформацією на міжнародному рівні між судовими та правоохоронними установами з метою забезпечення старанного розслідування, судового переслідування та покарання винних, а також захисту жертв. Одним з шляхів стандартизації поліцейської практики могло б стати вироблення для поліції міжнародних керівних принципів боротьби з примусовою проституцією та торгівлею людьми. Судовим органам необхідно налагодити міжнародний та регіональний обмін інформацією, з тим, щоб спільно використовувати відомості про тлумачення найважливіших законів, практики збирання доказів та винесення вироків. В інтересах підвищення ролі впливу суддів в захисті прав жертв торгівлі могло б стати розроблення міжнародних стандартів щодо правових аспектів боротьби з подібною практикою. Національна поліція повинна тісно співробітничати з Інтерполом. Міжнародна боротьба з торгівлею жінками та дітьми здійснюється на двох рівнях: на універсальному та на регіональному. Регіональні механізми діють паралельно з універсальними, а також один з одним, взаємодоповнюючи та координуючи між собою свою діяльність. Такий підхід підвищує ефективність боротьби з цією злочинною торгівлею. Розроблення політики щодо феномену сучасної торгівлі людьми в Європейському регіоні почалося зовсім недавно: до початку 90-х років ніякої діяльності в цій сфері не проводилось. Втілюючи новий та оригінальний правопорядок, європейські співтовариства основують своє існування та функціонування на особливій та самостійній (автономній) системі права, яка створюється і функціонує не в правовому вакуумі, а тісно пов’язана з національними правовими системами держав-членів та міжнародним правопорядком. Прийнята Комітетом міністрів Рекомендація № R (2000) 11, яка конкретно присвячена проблемі торгівлі жінками та примусової проституції і яка визначила заходи, до яких би мали вдаватися держави-члени з метою запобігання цьому лиху, є тимчасовим заходом, але необхідним. Позитивним щодо Рекомендації є те, що вона представляє торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації як багатосторонній феномен, з яким необхідно боротися, як з грубим порушенням прав людини, злочином проти гідності та цілісності людини. В дисертації аналізуються позитивні моменти Рекомендації, які необхідно було б врахувати при розробці конвенції з торгівлі жінками та примусової проституції. Сьогодні єдиним регіональним договором, який вважається найбільш досконалою моделлю захисту прав людини і який має безпосереднє відношення до проблеми торгівлі, являється Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, положення якої мають обов’язкову силу для держав-членів. Нині за рекомендацією Парламентської Асамблеї Ради Європи Комітет Міністрів успішно продовжує роботу над розробкою конвенції з торгівлі жінками та примусової проституції. І позитивним є те, що очолює її Рада Європи як всеєвропейська організація з чітким мандатом у тому, що стосується прав людини, і яка об’єднує країни як походження, так і призначення жінок, що стають об’єктами такої торгівлі. Конвенція повинна зосереджуватися на правах людини, передбачаючи репресивні заходи для боротьби проти такої злочинної торгівлі; а також вона повинна передбачити створення контрольного механізму для того, щоб координувати на всеєвропейському рівні діяльність, спрямовану на боротьбу проти торгівлі жінками та примусової проституції, та стежити за дотриманням її положень. Конвенція має передбачити заходи щодо знищення такої торгівлі за рахунок узгодження законів, удосконалення зв’язків та зміцнення координації та співробітництва між поліцейськими та судовими органами, а також забезпечить допомогу та захист жертв. Перевагою цієї конвенції має бути її сила, досягнута на основі обов’язковості і узгодженості положень, які мають застосовуватися до всіх держав – сторін цієї конвенції, що особливо важливо, коли йдеться про кримінальні норми. До того ж, Конвенція має бути відкритою для підписання всіма державами, навіть які не є її членами. Інституційна діяльність європейських країн у сфері боротьби з торгівлею людьми зосереджена головним чином в рамках Європейського союзу (ЄС), Ради Європи (РЄ) та Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). І хоча боротьба з цим злом ведеться недавно, все ж зроблено вже немало. В дисертації аналізуються досягнення в сфері боротьби зі злочинною торгівлею кожною з цих організацій. Але завдяки інтегруванню заходів, спрямованих проти торгівлі людьми, в діяльність цих організацій, а також чіткому координуванню своєї діяльності та стратегій з іншими міжнародними організаціями, проблема торгівлі людьми може бути вирішена більш систематизованим та всеохоплюючим шляхом, ніж це можливо зусиллями кожної організації окремо. До того ж, це дасть змогу уникнути дублювання в їх роботі. Тільки тісна співпраця з іншими організаціями дасть можливість відпрацювати послідовну та скоординовану регіональну стратегію для боротьби з торгівлею людьми. Основна відповідальність по застосуванню Конвенцій та загальновизнаних принципів і норм міжнародного права лежить на кожній державі-учасниці, а тому імплементація міжнародних норм в національне законодавство здійснюється законодавчими, адміністративними та іншими засобами, що є в розпорядженні кожної з них. Головна роль міжнародних документів полягає у впливі на формування правового поля держав, які їх підписали. Позитивним є те, що Україна стала третьою країною в Європі, яка встановила кримінальну відповідальність за торгівлю людьми, прийнявши доповнення до Кримінального кодексу. Хоча вже в першій своїй редакції стаття 124-1 викликала масу справедливих нарікань як вчених, так і практиків, що основна маса зауважень фактично не врахована при розробці нового Кримінального кодексу, також їх доповнили і нові. У дисертації приводиться порівняльний аналіз обох статей. Результатом вивчення ситуації з торгівлею жінками та дітьми в Україні, дослідженням цього широкомасштабного феномену стало розуміння формування комплексного підходу до боротьби з ним та запобігання йому. А тому в дисертації даються пропозиції щодо внесення доповнень в національне законодавство України. Так, зокрема, пропонується передбачити відповідальність за насильство в будь-яких його проявах, за рабство, передбачити такий злочин як “сексуальна експлуатація” (пропонується його визначення). Необхідно змінити підхід до проституції, тобто боротися треба не з проститутками, а з самим явищем проституції. В цьому питанні доречним було б скористатися досвідом Швеції. Ефективна боротьба з торгівлею людьми вимагає не тільки законодавчих змін, але й розробки ефективних механізмів боротьби з торгівлею жінками та дітьми в Україні. Існуючі на міжнародному рівні механізми можуть розглядатися як приклади для формування національних механізмів контролю за дотриманням прав людини, жінок і дітей зокрема. Україна як держава поки що робить свої перші кроки, а тому і механізми впровадження жіночої політики в Україні та контролю за дотриманням прав жінок теж перебувають на стадії формування та розвитку, а це сьогодні вкрай необхідно, щоб наша держава стала гарантом дотримання прав людини. Викорінення торгівлі людьми та захисту прав осіб, що постраждали в результаті цієї торгівлі, можна досягти тільки шляхом вирішення всього комплексу складних та взаємопов’язаних проблем. Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
|