Сборник научных докладов y международной научно-практической конференции 02-03 июня 2010 года город Севастополь

Радник Віце-прем'єр-міністра України

з питань регіональної політики,

кандидат юридичних наук, доктор права

Слід зазначити, що протягом радянського періоду діяльність органів місцевого самоврядування у галузі міжнародного (у тому числі транскордонного) співробітництва носила в багато чому формальний та декларативний характер. Ця діяльність обмежувалася протокольними обмінами офіційних делегацій керівників місцевих органів влади, представників наукових, культурних та освітніх установ, молоді. У період перебудови починають активно розвиватися побратимські відносини між окремими українськими містами та містами інших країн світу.

З набуттям державної незалежності України та ухваленням нового законодавства про місцеве самоврядування (насамперед, Закону України "Про місцеве самоврядуван­ня в Україні») та ратифікацією Верховною Радою України Європейської Хартії місцевого самоврядування органи місцевого самоврядування України отримали нові можливості для розвитку міжнародного співробітництва.

Так, п.2 статті 10 Європейської Хартії місцевого самоврядування проголошує, що "право органів місцевого самоврядування бути членом асоціації з метою захисту і заохочення їхніх спільних інтересів, а також бути членом міжнародної асоціації органів місцевого самоврядування, визнається кожною державою". У п. З статті 10 Хартії зазначається, що "органи місцевого самоврядування мають право на умовах, які можуть бути передбачені законом, співробітничати з органами місцевого самоврядування інших держав".

П. 2 Статті 15 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплює, що "органи місцевого самоврядування та їх асоціації можуть входити до відповідних міжнародних асоціацій, інших добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування».

У червні 2004 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України "Про транскордонне співробітництво", яким врегульовані правові, організаційні та економічні питання розвитку транскордонного співробітництва та його державної фінансової під­тримки, розширені повноваження органів місцевого самоврядування і місцевих органів виконавчої влади у цій сфері. Парламент України також ратифікував Європейську рам­кову конвенцію про транскордонне співробітництво між територіальними громадами або владами та два додаткові протоколи до неї, які визнають право місцевих та регіональних властей на здійснення транскордонного співробітництва.

Транскордонне співробітництво означає будь-які спільні дії, спрямовані на поси­лення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами або ор­ганами влади, які перебувають під юрисдикцією двох і більше договірних сторін. Воно здійснюється в межах компетенції територіальних громад або органів влади, які визначаються національним законодавством, шляхом укладання відповідних угод або домовле­ностей. Цілі та завдання діяльності єврорегіонів визначаються статутами транскордон­них об'єднань. Основні напрями співробітництва єврорегіонів задекларовані в докумен­тах про їх утворення та, як правило, передбачають співробітництво у економічній, соціальній, адміністративній, культурно-освітній, інфраструктурній, екологічній, інформаційній сферах тощо.

У контексті розбудови єдиної Європи (без роз'єднуючих кордонів) проблематика транскордонного співробітництва набуває нового звучання. Прикордонні регіони — це території, на яких проживають спільноти людей, тісно зв'язаних різнобічними стосунками, але розділених кордонами. Незалежно від політичних систем країн, до яких належать ці спільноти, вони стикаються з ідентичними соціально-економічними, соціально-культурними, політичними і законодавчими проблемами. Отже, основний принцип міжнародного транскордонного співробітництва полягає в тому, щоб створювати в прикордонних зонах такі зв'язки і такі договірні відносини, які б сприяли розв'язанню спільних проблем.

Специфічний характер зв'язків прикордонних спільнот, їх регіональна індивідуаль­ність вимагають певного розуміння та уваги з боку національних урядів та європейських структур. У зв'язку з цим керівництво Європейського Союзі вважає, що підтримка діяль­ності міжрегіональних об'єднань демонструє приклади взаєморозуміння і солідарності в реалізації політики європейської інтеграції.

Інституціональну структуру діяльності єврорегіонів складають міжрегіональні ради депутатів місцевої представницької влади різних рівнів, робочі групи представників вико­навчої влади і міжрегіональні об'єднання підприємців. Фінансування процесу реалізації інвестиційних проектів відбувається за рахунок місцевих бюджетів, національних бюджетів країн, до яких належать регіони, що беруть участь у міжтериторіальних об'єднаннях, а також бюджету ЄС.

Утворення єврорегіонів відбувається шляхом укладання угод про співробітництво між органами місцевої влади прикордонних територій. На цій основі формуються об'єднання адміністративно-територіальних одиниць муніципального і регіонального рівнів, які є зацікавленими у спільній реалізації різнопланових проектів у межах даної сукупності прикордонних регіонів.

На сьогодні на території європейського континенту функціонує понад 50 єврорегіонів. У ролі своєрідних локомотивів посилення регіоналізму в Європі та утворення різного роду міжтериторіальних об'єднань виступають регіони Німеччини. Особливою активністю відрізняється земля Північний Рейн-Вестфалія, регіональні і місцеві органи влади якої вже давно і активно працюють у галузі транскордонного співробітництва. Процес формування міжтериторіальних спільнот уздовж кордонів цієї землі з Бельгією і Нідерландами розпочався ще у 1958 році. Результатом цієї роботи стало утворення чотирьох єврорегіонів — "Центр-Гронау", "Рейн-Вааль", "Рейн-Маас-Норд", "Маас-Рейн".

На території України на сьогодні діють сім єврорегіонів: "Буг" (Україна, Польща, Білорусь), Карпатський єврорегіон (Україна, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія), "Нижній Дунай" (Україна, Молдова, Румунія), "Верхній Прут" (Україна, Молдова, Румунія), "Дніпро" (Україна, Росія, Білорусь), "Ярославна" (Україна, Росія) та "Слобожанщина" (Україна, Росія). Слід підкреслити, що 19 регіонів України є прикордонними. їх площа становить близько 77,0 % усієї території держави. Слід зазначити, що усі області України мають укладені угоди про співпрацю з сусідніми територіями суміжних країн, більшість областей має також угоди про співпрацю з регіональними органами влади ба­гатьох держав світу. Кількість таких угод коливається від однієї (Херсонська область) до 49 (Харківська область).

Зупинимося на основних характеристиках згаданих єврорегіонів:

• 
  єврорегіон "Буг" - (утворений 29 вересня 1995 p.), до складу якого входять Волинська область, Жовківський та Сокальський райони Львівської області, Хелмське, Люблінське, Замостське, Тарнобжеське та Білопідлянське воєвод­ства (Польща), Брестська область (Республіка Білорусь). Територія єврорегіо-ну становить 80,916 тис. кв. км з чисельністю населення біля 5,0 млн. чоловік, у тому числі територія України - 23,1 тис. кв. км з чисельністю 1,27 млн. чоло­вік.
  
• 
  Карпатський єврорегіон (утворений 14 лютого 1993 p.), до складу якого вхо­дять Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська та Чернівецька області, адміністративно-територіальні одиниці п'яти держав — Польщі (Кросно, Пере­мишль, Жешув, Тарнув), Словаччини (райони Бардіїв, Гуменне, Кошице, Межилаборце, Міхаловце, Пряшів, Сабінов, Сніна, Собранце, Стропков, Свидник, Требішов, Вранов), Угорщини (округи Боршод-Абауй-Земплен, Гайду-Бігар, Гевеш, Йас-Надькун-Солнок, Саболч-Сатмар-Берег та міста Мішкольц, Де­брецен, Егер, Ніредьгаза), Румунії (повіти Сату-Маре, Марамуреш, Бігор, Са-лай, Ботошани). Карпатський єврорегіон охоплює 161,279 тис. кв. км з 16 млн. населення, у тому числі територію України - 56,6 тис. кв. км з чисельністю 6,4 млн. чоловік.
  
• 
  єврорегіон "Нижній Дунай" (утворений у 1998 році), до складу якого входять Одеська область, адміністративно-територіальні одиниці Республіки Молдова (райони Вулканешти, Кагул, Кантемир), Румунії (повіти Бреїла, Галац, Тульча). Територія єврорегіону "Нижній Дунай" охоплює 53,3 тис. кв. км. з чисельністю 4,0 млн. чоловік, у тому числі територія України — 33,3 тис. кв. км з чисельністю 2,5 млн. чоловік.
  
• 
  єврорегіон "Верхній Прут" (утворений 22 вересня 2000 p.), до складу якого входять Чернівецька область, адміністративно-територіальні одиниці Республі­ки Молдова (Бельцький та Єдинецький, Румунії (Ботошанський та Сучавський повіти). Українська територія єврорегіону становить 8,1 тис. кв. км з чисельніс­тю біля 1 млн. чоловік. У жовтні 2003 року повноправним членом єврорегіону стала Івано-Франківська область.
  

• 
  єврорегіон "Дніпро" (утворений у квітні 2003 p.), до складу якого увійшли Чер­нігівська область (Україна), Гомельська область (Білорусь) та Брянська область (Російська Федерація).
  
• 
  єврорегіон "Слобожанщина" (утворений у 2003 p.), до складу якого увійшли Харківська область та Бєлгородська області (Російська Федерація);
  
• 
  єврорегіон "Ярославна», до складу якого входять Сумська область України та Курська область Російської Федерації.
  

26 вересня 2008 року у м. Варна (Болгарія) було підписано статутні документи нового Чорноморського єврорегіону, ідея створення якого належить Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи.

На сьогодні вже здійснено ряд вагомих проектів та програм, спрямованих на розширення промислової кооперації, розбудову кордону та створення прикордонної інфраструктури, охорону навколишнього середовища, розвиток місцевої демократії (у рамках діючих єврорегіонів ), серед яких, зокрема, слід відзначити наступні:

Проблематикою прикордонного співробітництва на європейському рівні займаються такі організації, як Рада Європи, Європейський Союз, Європейська Асоціація прикордонних регіонів тощо. Основною метою їх діяльності є прагнення проводити єдину політику в транскордонному співробітництві як політику задоволення загальноєвропейських інтересів за допомогою встановлення спільних правил, відображених у міжнародних кон­венціях та угодах, до яких приєднуються окремі держави.

Органи місцевого самоврядування України та їх представники приймають активну учать у роботі провідних міжнародних політичних організацій та асоціацій, які працюють у сфері розвитку та зміцнення місцевої і регіональної демократії. Це, перш за все, Рада Єв­ропи та її Конгрес місцевих і регіональних влад, Асамблея європейських регіонів (AER), Рада європейських муніципалітетів і регіонів (CCRE), Міжнародний союз органів місце­вої влади (IULA), Асоціація європейських прикордонних регіонів (AEBR), Фонд сприян­ня ефективному та сталому розвитку регіонів Європи, Рада місцевих влад за міжнародну співпрацю (CLAIR), Організація споріднених міст (UTO) тощо.

Необхідно наголосити, що підвищення конкурентноспроможності регіонів є можливим зокрема, за рахунок утворення нових ринкових форм територіальної організації господарства у формі кластерів різних типів. Вони повинні базуватися на інтеграції діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, які розташовані на території суміжних держав, що забезпечує їм додаткові переваги порівняно з відособленим їх функціонуванням. Ці переваги стосуються, зокрема, об’єднання ресурсів в межах кластерів, зростання ефекту від стабільності і довго тривалості їх функціонування, розподілу прибутку та інвестування в залежності від спільних пріоритетів, раціонального поєднання саморегулювання з взаємовигідною і взаємоузгодженою спільною діяльністю. Кластери мають стати ефективною формою інтеграції регіонів у глобальну економіку, засобом поєднання загальнодержавних, корпоративних та індивідуальних інтересів, а також інтересів територіальних громад та регіонів для досягнення кінцевого результату - активізації підприємницької діяльності, підвищення конкурентоспроможності та зростання рівнів економічного розвитку регіонів, забезпечення гідного рівня і якості життя населення.

Концепція кластерного розвитку, сформульована на початку 1990 – х рр. Майклом Портером, набула широкого розповсюдження у світі. Основна її ідея полягає у відповіді на питання: «Як кластери підвищують продуктивність та прискорюють темпи впровадження інновацій фірмами?»⁵

Кластерами можуть бути невеликі мережі малого та середнього бізнесу на мікро – території (менш ніж 50 підприємств). Існують також мега – кластери, що охоплюють велику частку економіки на національному та регіональному рівнях.

Найбільш узагальнено кластери можна визначити як групи незалежних компаній та асоційованих інституцій, які:

• 
  співпрацюють та конкурують;
  
• 
  географічно зосереджені у одному чи у сусідніх регіонах (навіть якщо кластер охоплює кілька країн);
  
• 
  спеціалізується у конкретній сфері діяльності, пов'язані спільними технологіями та навичками;
  
• 
  традиційні, або інноваційні; більшість кластерів базуються на традиційних заходах;
  
• 
  інституціоналізовані (є підрозділ з управління кластерами), або неінституціоналізовані⁶.
  

Особливістю транскордонних кластерів є те, що учасники кластерів розміщені у різних податкових, митних, законодавчих середовищах сусідніх країн, однак можуть мати спільні підприємства та організації, користуватися спільною інфраструктурою, і функціонують, насамперед, на транскордонних ринках.

У зарубіжних країнах практика кластеризації економіки, в тому числі в межах транскордонних регіонів, використовується для зменшення нерівності їх соціально-економічного розвитку. Для цього застосовуються різноманітні методи, насамперед, фінансові. Мова йде зокрема, про податкові стимули розміщення високотехнологічних виробництв в економічно відсталих регіонах з надлишком робочої сили, вартість якої для суб’єктів підприємництва значно нижча, ніж у високо розвинутих регіонах. Це може стосуватись і регіонів із сезонною зайнятістю, зокрема у галузі сільського господарства.

У зарубіжних країнах кластерна форма організації господарства використовується для створення „полюсів росту”. Цими полюсами є, як правило, міста, де зосереджуються підприємства, виробничо-технологічні, економічні та трудоресурсні зв’язки між якими впливають на суміжні території, підвищуючи рівень їх економічного і соціального розвитку. При визначенні полюсів росту враховуються конкурентні переваги суб’єктів кластера, включаючи місцевий природно-ресурсний, соціально-економічний, інфраструктурний та інші види потенціалів, геоекономічне положення тощо. Кластери, таким чином, стають центрами регіонального і локального розвитку. В них створюються умови для зосередження технопарків, логістичних центрів, технополісів та інших інноваційних ринкових форм організації економічної діяльності. При цьому до діяльності кластерів залучаються учбові, науково-дослідні, проектно-конструкторські та інші заклади і організації, зв’язані як з розробкою нових технологій, так і з доведенням наявних розробок до практичного впровадження, поступово формуючи інтегральний взаємопов’язаний господарський комплекс регіону.

Кластеризація економіки в зарубіжних країнах набула значного поширення насамперед як засіб підвищення їх конкурентоспроможності, а також як механізм гнучкого реагування на кон'юнктуру світових ринків, зростання стабільності функціонування завдяки інтеграції конкурентних переваг конкретних суб’єктів економічної діяльності.

Так, один з найбільш відомих транскордонних біофармацевтичних кластерів «Біодолина» було створено у 1996 році у долині річки Верхній Рейн (на кордоні Франції, Швейцарії та Німеччини).

Приблизно 250 тис. чоловік (10% від загальної кількості населення цього транскордонного регіону) є зайняті у біофармацевтичній галузі, яка традиційно формується відомими науковими установами, (чотири університети, численні дослідницькі центри), штаб-квартирами таких світових фармацевтичних гігантів, як Новартіс, Рош, Сіба, філіями великих фармацевтичних підприємств (Джонсон і Джонсон, Файзер, Санофі-Авентис).

Крім цього, важливу роль у виникненні «Біодолини» відіграли політичний інтерес суміжних держав і підтримка з боку місцевих та регіональних органів влади.

Серед інших відомих транскордонних кластерів в зарубіжних країнах доцільно відзначити:

• 
  «Долину Медікон», яка розташована на кордоні Данії та Швеції навколо затоки Ересунн. Вона нараховує 26 лікарень, 12 університетів з 4 000 дослідниками та 135 000 студентами. Діяльність цього кластеру сприяла утворенню 30 000 робочих місць більш ніж на 160 підприємствах;
  
• 
  Кластер біотехнологій, регіон Орезунд (Данія-Швеція), який об’єднує мережу численних фармацевтичних і біотехнологічних фірм, університетські лікарні та університети;
  
• 
  Німецько-голландський транскордонний кластер (м. Твенте), який охоплює регіональні кластери і мережі в технологічних секторах пластмас, металообробки та біомедичному секторі;
  
• 
  Німецько-голландська мережа регіональних кластерів постачальників, технічних агентств та інноваційних установ навколо транснаціональних корпорацій Ocè і Nedcar (м. Венло);
  
• 
  «Долину Доммель» (Бельгія та Нідерланди), яка складається з регіональних кластерів фірм високих технологій та інновацій;
  

• 
  Автомобільний кластер, розташований у прикордонних регіонах Португалії і Іспанії;
  
• 
  Кластер скла, який розташований на суміжних територіях Австрії, Німеччини та Чехії;
  

• 
  Текстильний кластер, який функціонує на території прикордонних регіонів Австрії та Чехії;
  
• 
  Технологічний кластер, який діє на суміжних територіях Австрії та Словенії.
  

Так у Хмельницькій області досить успішно функціонують будівельний і швейний кластери, існують туристичні кластери «Кам’янець» та «Дивосвіт», кластер сільського зеленого туризму «Оберіг», які мають усі можливості для подальшого розвитку, у тому числі і у транскордонному вимірі.

Сьогодні здійснюються організаційні заходи щодо формування транскордонного логістичного кластеру у Закарпатській області.

У Луганській області вивчаються можливості реалізації транскордонних кластерних ініціатив у транспортному машинобудуванні, сільськогосподарському виробництві, медицині.

У 2008 році на базі Харківського національного економічного університету (кафедра туризму), ВАТ «Харківський регіональний фонд підтримки підприємництва», Бєлгородського державного університету (кафедра туризму), Бєлгородського обласного фонду підтримки малого підприємництва розпочато діяльність в напрямку творення транскордонного туристичного кластеру, діяльність якого поширюватиметься на окремі прикордонні райони – Золочівський район з боку України та Гайворонський район з боку Російської Федерації.

У тій же області у 2007 році започатковано будівельний кластер за участю Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури, Бєлгородського державного технологічного університету ім. Шухова, Бєлгородського обласного фонду підтримки малого підприємництва та ВАТ «Харківський регіональний фонд підтримки підприємництва».

Протягом 2004-2009 років Севастопольською міською державною адміністрацією спільно з Торгово-промисловою палатою та іншими партнерськими організаціями було реалізовано ряд заходів щодо виявлення та підтримки кластерних ініціатив. Зокрема, було створено координаційну раду з питань розвитку кластерних структур, проведено відповідні дослідження тощо. Сьогодні завершується процес формування мега-кластеру «Севастополь», діяльність якого матиме вагомий вплив на розвиток транскордонного співробітництва у Чорноморському регіоні.

У Львівській області опрацьовується питання створення транскордонного туристичного кластеру, у відповідності із «Спільною стратегією розвитку українсько-польського транскордонного регіону (Волинська, Львівська, Закарпатська області та Люблінське і Підкарпатське воєводства) на період до 2015 року», яка визначає туристично-рекреаційну діяльність як один із основних пріоритетів його розвитку.

У Чернівецькій області розглядається можливість утворення туристичного транскордонного кластеру на основі мережі регіонів-переможців Всеукраїнського конкурсу «Сім чудес України».

Разом з тим в Україні кластерна форма організації господарства ще не набула достатнього застосування і поширення. Відсутні досконалі інвестиційно-інноваційні механізми формування і функціонування кластерів, малоефективними є фінансові механізми державного регулювання їх діяльності. Це стосується, зокрема, цільового фінансування, прямої фінансової допомоги, надання субвенцій, субсидій тощо. Основні складові державної економічної політики – грошово-кредитна, податкова, амортизаційна, інвестиційна (особливо у сфері залучення іноземних інвестицій у прикордонні регіони) – ще недостатньо виконують функції стимуляторів регіонального розвитку. Зазначене актуалізує проблему кластеризації економіки України в цілому і, зокрема, інноваційних шляхів розвитку транскордонних регіонів як одних з найменш розвинених регіонів, які мають особливі можливості для міждержавного співробітництва.

Впровадження Стратегії є доцільним з огляду на сьогоднішній брак системності та належної координації на центральному рівні процесів формування та розвитку транскордонних кластерів. Кластери можуть стати ефективною формою і засобом поєднання загальнодержавних, корпоративних та індивідуальних інтересів для досягнення кінцевого результату – активізації підприємницької діяльності, підвищення конкурентоспроможності та зростання економічного розвитку регіонів, забезпечення гідного рівня і якості життя населення. Значущість інтегративних кластерних форм територіальної організації господарства полягає в більш ефективній транскордонній регіонально-галузевій реалізації інтересів суб’єктів підприємницької діяльності, координації і кооперації виробництва, підвищення конкурентоспроможні товарів і послуг на національному і глобальному ринках.

Враховуючи міждержавний, міжвідомчий та міжрегіональний характер проблем формування та функціонування транскордонних кластерів, необхідно сформулювати на загальнодержавному рівні стратегічне бачення шляхів розв’язання зазначених вище проблем розвитку транскордонних регіонів, що обумовлює подальшу роботу у цій залузі, зокрема підготовку Концепцію кластеризації економіки України та Національну Стратегію формування та розвитку транскордонних кластерів⁸. Для розробки Стратегії необхідно отримати інформацію про наявність існуючих транскордонних кластерів на різних етапах життєвого циклу, інформація про діяльність яких повинна бути у регіональних та місцевих органах влади. Доцільно підготувати інформацію про учасників таких кластерів і основні показники їх діяльності.

1. 
   
   жүктеу/скачать 1.5 Mb.
   
   Достарыңызбен бөлісу: