Шахтарська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №8 Дерево життя – основа формування людини

весільна пісня

Ой чи явір, чи не явір -

Стояння явора над водою, схиляння його, так само як інших дерев, є символом журби, суму. Він є символом чоловіка взагалі і молодого парубка зокрема. Явір — символ безсмертя, тому його садили на могилах: «Посадили над козаком явір та калину…» (Тарас Шевченко)

або

Стоїть явір над водою,

На козака пригодонька:

Козак зажурився.

Не хилися, явороньку,

Ще ж ти зелененький,

Не журися, козаченьку,

Ще ж ти молоденький!

Не рад явір хилитися –

Вода корінь миє!

Не рад козак журитися,

Так серденько ниє….

чи з цієї пісні: «…Під явором жовтий корінь: пісок його сушить…».

Місце під явором зелененьким є звичайним місцем кохання і його наслідку — втрати віночка, тобто дівочої цноти. Тесання яворів є символом пліток, брехні (така символізація властива взагалі паданню, літанню трісок від рубаного дерева: «в лісі дрова рубають, а до села тріски падають»). Яворина (кущ) символізує дівчину- сиротину, і рубання її, як і рубання калини, ліщини, символізує одруження.

З іменем явора співвідноситься згадка про кохання, прихильність, особливо ж коли явір є зелененьким.

Багато українських поетів та письменників використовували образ явора у своїх творах:

Зелений явір, зелений явір,

Ще зеленіша іва;
Ой між усіма дівчатоньками
Лиш одна мені мила.

Червона рожа, червона рожа

Золоті зорі в небеснім морі

Голосні дзвони, срібнії тони,

Широке море, велике море,

Плід яблуні - яблуко є багатозначним символом: життя і безсмертя, мудрості і плодючості, любові і радості, водночас - спокуси і обману (це від змія-спокусника та від Єви). Запропонувати яблуко - це освідчитися в коханні, але це не виключає спроби звичайної спокуси.

Багато вчених колискою культури яблуні вважають Стародавню Грецію. Один з найвизначніших вчених-ботаніків древності Теофраст в працях, які дійшли до нас, багато уваги приділяє цій плодовій породі. Уже в ті часи було виведено 36 сортів культурних яблунь.

Населення Придніпров'я почало саджати плодові дерева біля житла, очевидно, в ранньотрипільську епоху (4—3 тис. років до нашої ери). Перший історик планети Геродот (V століття до нашої ери), побувавши на Придніпров'ї, писав, що місцеві жителі займаються землеробством і садівництвом, а скіфи — орачі, які вважаються нашими предками,вирощують зерно не лише для своїх потреб, а й на продаж. Історія донесла до нас численні відомості про монастирські сади часів Київської Русі з яблуні, груші та інших плодових порід. Найбільшою популярністю користувалися плоди Києво-Печерської лаври.

ЯБЛУНЯ - символ цілісності й розумності земних бажань і тілесних прагнень. Вона - втілення поміркованості, «золотої середини». Тому і «яблуко від яблуні далеко не падає». А значне відхилення в бік породжує «яблуко розбрату» або «яблуко спокуси». Вона - вираз чуттєвості й сентиментальності, щедрості й щирості, бо своїми плодами яблуня обдаровує частіше і більше, аніж будь-яке інше плодове дерево. Символізує простоту і невибагливість: даючи більше від інших плодів, вона вимагає менше від інших догляду.

Тож за своїм характером яблуня уособлює тих, хто дає багато і готовий поділитись останнім, а навзамін не вимагає нічого, а якщо просить, то дуже мало...

Яблуневий «зелений гороскоп» припадає на дні з 23 грудня по 1 січня та з 25 червня по 4 липня (як бачимо, після зимового та літнього Сонцестояння!).

Шанованим у християн є яблучний /другий/ Спас 19 серпня у православних. За віруваннями, до цієї дати категорично заборонялося їсти яблука, особливо тим жінкам, у яких померли діти. Це пояснювали тим, що нібито Ісус Христос, Мати Божа роздають цього дня усім дітям-небіжчикам яблука. Обділеними залишаться саме ті покійні діти, матері яких порушили заборону.

Яблуню не даремно називають деревом любові і родючості, адже вона є покровителькою молодості, браку, дітей, а також урожаю. У християнській традиції це древо пізнання.

До яблуні з давніх часів ставляться з пошаною, повагою. Вона не тільки дарує смачні плоди, але й охоче ділиться своєю позитивною енергетикою. Кажуть, чим давніше це дерево, тим більше у нього магічної сили.
До наших днів збереглися давні народні прикмети, пов'язані з яблунею:

• 
  раніше саджали її біля будинку для захисту від нечисті і залучення благ;
  
• 
  зриваючи восени з дерева яблука, кілька плодів залишали птахам - це гарантувало успіх;
  
• 
  в'їжджаючи в новий будинок, в першу чергу вносили кошик з яблуками і розсипали їх по підлозі - щоб завжди був достаток;
  
• 
  не можна рубати верхівку яблуні - це може привести до втрати здоров'я; хто відріже живі гілки - позбудеться щастя в сімейному житті; якщо зіпсувати молоді яблуньки - є небезпека осліпнути.
  

На добрій яблуні добрі яблука ростуть.

Дерево криве, та яблука солодкі.

А скільки віршів про яблуні!?
************

Народжується з квітки,

казка

Почали люди яблука збирати. Доти збирали, поки не стемніло – тому й не побачили великого червонобокого Яблучка, яке висіло на самісінькій верхівці найстарішої яблуні.

Прокинулося вранці Яблучко і ледь не впало з гілки від подиву: на дереві не було жодного яблука. Засумувало червонобоке за своїми братиками та сестричками – соковитими солодунчиками, бо не було йому з ким погомоніти та погойдатися на гнучких вітах матері… Та й вона заснула аж до весни…
Вирішило тоді соковите й собі спробувати заснути. Та скільки не старалося, нічого в нього не виходило.

Непомітно настала Зима. Почала вкривати землю білою пухнастою ковдрою.

– Щоб усьому живому тепло під м’якеньким сніжком спалося,– відповіла Чарівниця.

Зраділо Червонобоке, що тепер не самотнє, і почало весело розгойдуватися на дереві. Та так розгойдалося, що не втрималося і впало на землю.

КАЗКА ПРО ЯБЛУНЮ

На узліссі, біля рову, де дідусь мій пас корову,

кучеряве, як вільце, зеленіло деревце.

І зайчатко, і лисичка називали його — дичка,

і колись давно-давно липам скаржилось воно:

Нині зовсім невеличке п'ю водичку од кринички,

що прозора наче скло... Із зернятка я зросло.

Ось довкола ліс буя... Може, кленом стану я,

може, дубом в лісі скраю, ще не відаю, не знаю...
Тут при нім зайчатко стало, подивилося й сказало:
—    Ти із яблука, що впало. До землі вчепилось ти,

щоб під дощиком рости.

Через років сім чи вісім станеш яблунею в лісі!
Засміялись лопухи: —    Хі-хі-хі! Хи-хи-хи!

З неї яблуні не буде, бо затопчуть її люди.

Якщо й вродить якийсь плід, то заглушить його глід!
Але йшов узліссям дід.

З корячка води напився і на дичку задивився:

«Непомітна, невеличка, але яблунька, хоч дичка.

В бур'янах густих вона, але в корені міцна...»

я візьму тебе в мій сад, де порічки й виноград,

де квітує все зелене,— станеш щепою у мене!
І коли зжовтів весь ліс, деревце дідусь приніс

до господи й посадив і довкіл обгородив,

щоб не сміли зайченята взимку яблуньку чухрати.

А на весну залюбки прищепив дідусь бруньки

з яблунь тих, що вже великі, що культурні, а не дикі...

Й деревце розвеселилось,

шовком-цвітом рясно вкрилось.

І зросла, як дід хотів, яблуня семи сортів.

Дозрівали на осонні білі яблука й червоні.
От і казка невеличка вам про яблуню, про Дичку.


Андрій М'ястківський

В українській літературі яблуко - символ дівочої краси /гарна, мов яблучко/, кохання, чистоти, добра, батьківщини.

ЯБЛУНЯ

Вітер весняний співає

Пташки  співають  у  садку.

Яблука доспіли, яблука червоні!

Вже й любов доспіла під промінням теплим,

Гей, поля жовтіють, і синіє небо,

Там твоє й моє лежить минуле,

ЯБЛУКА

повні сонця, немов на святі;

повисають на гільце зрубане 

доспівали попід планетами, 

Ось дерево звелось.