Уіі міжнародна науково-практична конференція молодих вчених та студентів „ Національне та інтернаціональне у світовому культурному просторі”

1. Гальскова Н.Д. Теория обучения иностранным языкам. Лингводидактика и методика / Н.Д.Гальскова, Н.И.Гез. – М., 2005.

2. Крылова Н.Б. Культурология образования. М.:/Народное образование, 2000. С.63.

(3.482 знака)

Процесс формирования имиджа включает самореализацию студентов, «приведение» своих взглядов, оценок, ценностей в соответствие с социально приемлемыми и профессиональными ценностями. Все эти аспекты, безусловно, влияют на успешный имидж студентов вуза. Работа студента над собой уже предполагает возможность проявления себя как будущего профессионала, умеющего грамотно выстраивать свой профессиональный имидж.

В настоящее время формирование позитивного имиджа становится актуальной проблемой не только в политической и деловой сферах, но и в студенческой среде. Изучение имиджа студенчества особенно важно и актуально на сегодняшний день, когда возрастают требования к будущему профессионалу, к современному специалисту . Вместе с тем изменяется и сам имидж студентов.

От того, каков имидж студента, как представлен образ студентов того или иного вуза в сознании общественности, во многом зависит процесс привлечения абитуриентов, реализация перспективных проектов, общее положение вуза в образовательной системе.

Студент – это часть современного общества, который ищет себя, свое место, который стремится выделиться среди остальных, доказать на что он способен, показать остальным свой социальный статус, то положение, которое он хочет занимать в обществе. Дорогие машины, люксовая косметика и бренды завладели миром, заставили зависеть многих людей. Теперь студенты стремятся показать свои познания не в области наук, а в знании последних новинок, марок, брендов. Как говорил Конфуций: «В древности люди учились для того, чтобы совершенствовать себя. Ныне учатся для того, чтобы удивить других». Желание «отличится» наблюдается во всем. В настоящее время, приходя в университет можно наблюдать смесь различных стилей, цветов, а то и годов во внешних видах студентов. Остальные считают, что выделяться в учебном заведении в первую очередь следует своими знаниями и способностями. И те, и другие не совсем правы, так как на современном этапе развития общества важна не только внутренняя составляющая образа, но и внешняя, а точнее – их гармоничное сочетание. Имидж студента вуза включает в себя совокупность внешних особенностей и внутренних личностных качеств студента, которые способствуют эффективности учебной деятельности.

Имидж студента представляет собою создаваемый в восприятии окружающих образ обучающейся личности. Вполне естественно, что большинству людей (особенно потенциальным лидерам) хочется того, чтобы их образ был позитивным. Однако понятия об имидже складываются, как правило, разрозненно, в связи с чем и принимаемые меры носят спонтанный, несистематизированный характер. Более того, в большинстве случаев студенты любого вуза (не связанного с психологическими науками) не задумываются о своем образе как об имидже в его целостном понимании. Целевая ориентация возникает в большинстве случаев у более взрослого социального слоя. Например, – у бизнесменов, работников госструктур .

Психологи выделяют четыре перцептивных составляющих успешного имиджа студента. Это визуальное восприятие, интеллектуальное восприятие, статусное восприятие и социальный фон. По этим критериям можно оценить студента, и определить его успешность. Но все самое главное, зависит от самого студента, а именно выбор – какими будут эти критерии: позитивными или негативными.

С другой стороны имидж студента не должен быть заурядным и слишком скучным. Он должен отражать не только человека, который заинтересован в получении знаний и образования, но и внутренний мир человека, а именно самого себя. «Нет смысла надеяться, что другие оценят вас за ваш характер и личность, не обратив внимания на то, как вы выглядите», – говорит Брайан Трейси – бизнес-тренер, лектор, писатель, автор известных книг и аудиопрограмм на темы бизнеса, управления продажами, самореализации и т.д.

Такий шлях проходить кожен народ. Впродовж свого існування нація переживає занепад і піднесення. І чого буде більше, залежить від здатності зберігати і правильно використовувати спадщину предків, і матеріальну, і духовну.

Деякі народи, на жаль, поступово втрачають свої етнічні особливості, такі, як мова, культура, традиції. Кожен з цих аспектів важливий, а найголовнішим серед них є мова.

Любов до рідної мови, любов до рідної Батьківщини — невіддільні поняття. Вони споконвіку живуть у людських серцях і притаманні тим, хто шанує історію й культуру власного народу. Дійсно, не було жодного видатного письменника, який би не висловив любові до рідної мови, а також своєї тривоги за її долю. Дійсно, не було жодного поета, який би не покладав на рідну мову найсвітліших надій. Так склалося тому, що кожен митець бачив долю свого народу в майбутньому невідривною від долі української мови.

Мова — це душа народу. Немовля з перших днів свого існування чує рідну мову від матері, а потім, підростаючи, повторює перші пестливі слова. Це, звичайно, саме ті слова, які промовляла ще за сивої давнини над колискою молода жінка, чимось схожа на матусю. Ці слова сповнені почуттям, ніби квітка нектаром.

Мелодійна та неповторна українська мова ввібрала в себе гомін лісів, полів, рік і морів землі нашої. Слова нашої мови переткані вишневим цвітом, барвінком, калиною.

Змалечку в словах рідної мови людина відкриває для себе великий і чарівний світ життя. Мова — це безцінний скарб народу, надбаний тисячоліттями. У ній відбито його характер, історію, звичай, побут. Як найдорожча спадщина, як заповіт поколінь передається нащадкам любов до свого народу, до рідної мови. Людина може покинути Батьківщину і не чути більше рідної мови, але у підсвідомості залишаться колискові, які виспівувала мати, перші враження, добуті тільки цією, єдиною і неповторною, мовою. Мовою, якою говорили діди й прадіди, з любов'ю до якої дитина з'являється на світ.

Коли ж народ через свою несвідомість чи під тиском зовнішніх обставин перестає плекати найважливіше — рідну мову, зрікається найцінніших скарбів, здобутих пращурами, він прирікає себе на самогубство. Це може підтвердити й історія. За весь час існування української мови було багато спроб знищити її, щоб здобути владу над усім народом. Доля нашої мови складалася трагічно — від обмеження у побутовому спілкуванні до повного її заперечення. Але тяжкі часи минулися, і, незважаючи на численні перешкоди і лихоліття, українська мова все-таки вистояла.

Тим-то й образливо, що, пройшовши стільки тяжких випробувань, українська мова все-таки й сьогодні піддається зневазі й образливим словам.

Український народ має давню історію, він витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові. Однак найголовнішою його ознакою, що дає йому право називатися нацією, є мова - його найбільша духовна цінність, його суть, основа його буття. Саме мова формує і визначає свідомість, творить людину, культуру, історію. Це найдорожчий скарб, переданий українцям сотнями й сотнями попередніх поколінь, виплеканий у давньому переказі, у народній пісні, у влучній приказці. Пригадаймо слова Панаса Мирного: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу - це його мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування». Народ без мови не існує, отже, плекаючи рідну мову, ми зберігаємо душу свого народу.

Від покоління до покоління, долаючи численні перешкоди, українці розвивали народну й літературну мови. Адже вільне, творче слово – це душа народу. Якщо в народу відібрати його мову, він зникне, втративши культуру та історію.

Ми можемо знайти в історії не тільки сумні сторінки, а й ті, якими можемо пишатися. Класична українська література, починаючи від Шевченка чи навіть від Котляревського, показала нам приклад того, як треба ставитись до народної мови, цього ясного і справді цілющого джерела. Калиновою, солов'їною називали прекрасну українську мову поети. Але мова може бути не тільки барвінковою, вона буває і знаряддям боротьби.

Потрібно відчувати мову кожною часткою своєї душі, пам'ятати, що мова народу — його серце, відображення всього змісту життя, а не лише народної фольклорної символіки, хоч вона й творить мовний національний колорит. «Рідна мова — не степ, не хата, а народу мого душа», — справедливо зазначив поет В. Гончаренко.

Рідна мова живе з людиною всюди і завжди, без неї, як і без сонця, повітря, води, рослин, людина не може існувати. Зречення рідної мови, неповага до неї є рівноцінним до неповаги батька й матері, це веде до найбільшої кари — духовного каліцтва. Людина, яка не цінує культуру та мову свого народу, не може бути повноцінним членом суспільства.

У кожної людини в світі, де б вона не жила, ким би не називалася, обов’язково є відчуття приналежності до якоїсь спільності, певного народу, землі. І це відчуття дає людині можливість почуватися захищеною, віднаходити своє місце на величезній Землі.

Наша держава довгі віки перебувала в стані політичного підкорення, і хоча мінялися повсякчас «господарі» — країни, що прагнули нас поглинути, ми все ж таки залишалися українцями. Нам доводилося боротися за все, що мали: за свою землю, за свою віру, свою мову, врешті, за право називатися українцями, або «русинами». Процес духовного знищення тривав настільки довго, що тепер пройде багато часу, перш ніж наша молодь зрозуміє й відчує: бути українцем — почесно. А поки що краплина за краплиною мусимо, вливати у молоді душі тепло рідної мови, рідної культури, яке мало б всотуватися разом з материнською колисковою. Та хто ж зараз співає тих пісень!

Наша мова не просто має право на існування, вона існує! І заперечити цього ніхто не зможе. Вже час нам подолати свій «національний комплекс» і не кидатися на амбразури, доводячи, що ми існуємо, а мирно працювати, спілкуватися українською мовою, ростити нові покоління українців, відчувати гордість за себе і свою державу. І тоді ніхто не здолає нас і ніхто не буде сумніватися, що «Ще не вмерла Україна»!

Один давньогрецький філософ казав: «Заговори, щоб я тебе побачив». Це дуже символічний вислів із глибоким змістом. Якими побачать українців інші народи, залежить від самих українців. Ми хочемо бути багатомовними та освіченими, хочемо, щоб про нас знав увесь світ. Для цього ми маємо засвітитися любов'ю передусім до рідної мови як до найсвятішого скарбу нашої нації.

Мова дається одвіку й довіку, це - спадкоємність не лише в межах роду, а й цілого народу. Українська мова - це святі скрижалі нашої нації, тому її слід берегти, пишатися нею, завжди пам'ятаючи про її значення, про її рятівну, цілющу, відроджувальну силу.

Сергієва А.В. (ХНУРЕ)
Термінологічна лексика як елемент формування мовної культури студентів
Сьогодні обов’язковою складовою навчання студентів є формування фахової культури, важливою складовою якої є термінологічна комунікативна компетентність майбутніх фахівців. Важливою складовою конкурентоспроможного фахівця на сучасному ринку праці є високе володіння культурою спілкування, зокрема рівень його фахового мовлення, що передбачає майстерне володіння термінологічною лексикою. Усе це є умовою успішної фахової комунікації. Недооцінювання комунікативного аспекту в опануванні термінологічною базою спричиняє недостатній рівень володіння мовою. Г. Онуфрієнко стверджує, що «суттєво поглиблені загальномовні знання та скориговані й професійно скеровані мовленнєві вміння й навички екстраполюються на мову фаху, передусім на її термінологічну систему» [1; с. 17]. Здобуття вищої освіти передбачає необхідність опанування терміносистемою обраної спеціальності.

Важливість та необхідність використання фахової термінології в навчальному процесі не є освітньою інновацією, однак і досі в лінгводидактиці ця проблема залишається актуальною. Сучасні дослідники приділяють значну увагу теоретичним і практичним пошукам, пов’язаним із підготовкою комунікативно компетентного фахівця. Проблема формування комунікативної компетентності знайшла своє відображення в роботах таких учених, зокрема Н. Бутенко, А. Богуш, І. Дроздової, С. Карамана, Л. Кравець, Л. Мацько, Г. Михайловської, Л. Паламар, О. Семеног та інших. Загальновідомі дослідження у галузі термінології Б. Головіна, В. Даниленко, А. Дьякова, Т. Кияка, А. Коваль, М. Москаленка, В. Русанівського, Л. Симоненко та ін.

Мета нашої роботи – охарактеризувати поняття термінологічної компетентності майбутніх фахівців технічних галузей та окреслити систему роботи з її формування під час вивчення дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)».

Опановуючи певну професію, студенти повинні вивчити та досконало володіти поняттєвою сферою обраної спеціальності. Фахівець технічної галузі повинен вільно володіти фаховою термінологією, технологією професійної комунікації. Майбутні фахівці повинні бути комунікативно (термінологічно) компетентними у сфері своєї професійної діяльності, тому більш прийнятним для нашого дослідження є поняття «термінологічна компетентність» – здатність людини розуміти й породжувати професійні висловлювання в різноманітних соціально-детермінованих ситуаціях з використанням фахової лексики та з урахуванням лінгвістичних і соціальних правил, яких дотримуються носії мови.

Щоб формування термінологічної компетентності студентів відбувалосі успішно, потрібна орієнтація на засвоєння не лише змісту, форм і засобів майбутньої професійної діяльності, а й розуміння принципу міжпредметних зв’язків. Як показує практика – низький рівень володіння фаховою термінологією зумовлює неспроможність у багатьох студентів адекватно усвідомити, об’єктивно оцінити і ґрунтовно засвоїти знання з дисциплін, що створюють основу майбутньї спеціальності.

Вивчення дисципліни «Українська мова (за професійним спрямуванням)» на нефілологічних факультетах має свою специфіку, оскільки основним завданням є:

• 
  засвоєння фахової термінологічної лексики, орієнтація набутих знань на використання їх у майбутній професії;
  
• 
  вироблення вмінь і навичок укладання необхідної документації;
  
• 
  розвиток культури мови, мислення і поведінки особистості у професійних ситуаціях та ін.
  

• 
  репродуктивний (вивчення загального поняття «термін»; засвоєння загальнонаукової термінології; оволодіння фаховою термінологією);
  
• 
  продуктивний (вільне оперування фаховими термінами; уміння перекладати термінологію).
  

- визначення поняття «термінологія», «терміносистема» «термін», «професоналізм», «номінація», «номен», «номенклатура»;

- з’ясування основних ознак і вимог до термінів;

- визначення відмінностей між термінами і професіоналізмами, причин їх утворення;

- визначення лексико-семантичних особливостей термінів;

- аналіз термінолексики щодо походження;

- визначення видів термінів;

- дослідження структурно-словотвірних особливостей термінів;

- з’ясуванні основних правописних правил;

- побудова висловлювань з урахуванням фахово термінології.

Основні прийоми роботи з термінами такі: семантизація (пояснення значення терміна), виписування термінів зі спеціальних словників і навчальної літератури, з’ясування значення терміна у фаховому тексті, аналіз дефініцій термінів, визначення структури термінів, ведення термінологічних словничків, складання й розгадування термінологічних кросвордів, виконяння правописних вправ, побудова усних та письмових фахових текстів, переклад термінів.

Застосування інтерактивних методів навчання (робота в парах, ротаційних трійках, малих групах, рольові й ділові ігри, проведення дискусій, виконання спільного проекту тощо) розвиває пам’ять, увагу, мислення, а також вміння студентів працювати в колективі для розв’язання спільного завдання. Одним із видів роботи з науковою літературою є укладання студентами словників термінологічної лексики, що передбачає тлумачення терміна, переклад англійською й російською мовами, уведення його в контекст та презентація цього словника аудиторії із застосуванням технічних засобів навчання. Підготовка публічних виступів з використанням фахової термінології готує тудентів до подальшого навчення – до захисту рефератів, курсових, бакалаврських та магістрських робіт, до виступів на студентських конференціях.

Отже, студенти набувають умінь сприймати, відтворювати усні й писемні професійні тексти та продукувати власні монологічні, діалогічні та полілогічні висловлювання, послуговуючись фаховою термінологією. Робота зі студентами над термінологічною лексикою повинна проводитися не тільки безпосередньо на заняттях з української мови, а й під час вивчення інших дисциплін. Саме тому необхідно створити цілісну систему формування термінологічної компетентності, залучаючи до цього викладачів фахових дисциплін.

Література

1. Онуфрієнко Г. Науковий стиль української мови : [навч. посіб.] / Г. Онуфрієнко. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.

2. Петрук В. Психологічна і фахова підготовка майбутнього спеціаліста / В. Петрук // Вища освіта України. – 2002. – № 1. – С. 53–57.

3. Симоненко Т.В. Теорія і практика формування професійної мовнокомунікативної компетенції студентів філологічних факультетів : [монографія] / Т.В. Симоненко. – Черкаси : Вид. Вовчук О.Ю., 2006. – 328 с.

Прокиньтеся! Від кожного з нас залежить, чи збережемо ми Божий дар, за який дамо відповідь перед Богом.

Поки жива мова в устах народу, до того часу живий і народ. І нема насильства нестерпнішого, як те, що хоче відірвати у народу спадщину, створену незліченними поколіннями його віджилих предків. Рідна мова – це невід'ємна частина рідного краю. Це душа народу. Звуки рідної мови чує й сприймає дитина ще з колисковою, яку співає їй мати. Ніжна і співуча, вона звучить у серці кожного з нас. І хоч протягом усієї нашої історії вона зазнала чимало утисків, все ж неухильно пробивала собі шлях до визнання. Але скільки негод довелося їй витримати! Закривалися школи з українською мовою навчання, її було практично витіснено з Галузі науки і техніки, вищих і середніх навчальних закладів, з багатьох державних установ, вона майже перестала звучати в містах. Довгий час українська мова вважалася «мужицькою», «непрестижною». Усі ці деформації суспільно-політичного життя привели до падіння всього українського, передусім мови. А багато хто з українців, будучи лакеями за натурою, відмовлялися від рідної мови. Але забути рідну мову — це все одно, що забути рідну матір, яка виростила й викохала тебе.

Кожен знає, до чого веде руйнування чи заперечення рідної мови. Це деградація, виродження, занепад. Тому люди завжди берегли цю живильну криницю — мову, з якої черпали силу для духовного здоров'я і наснаги.

Ми живемо в той час, коли Україна нарешті спромоглася позбутися ненависного ярма неволі, з рабської країни перетворилася на вільну, незалежну. І на підтвердження цього усюди задзвенів її голос.

Дійсно, без мови народ — ніщо. Як важко відчувати себе чужим у рідній стороні, тому що забув свою мову. Тоді тебе ніхто не привітає, не назве своїм товаришем, не благословить. А це схоже на смерть, повільну смерть серед близьких тобі людей. Тільки та людина, яка вчить, любить рідну мову, має право називатися Людиною, має право бути серед тих, кого любить, адже вони цінують українську мову і намагаються передати у спадок своїм нащадкам велику, непохитну любов до рідного слова.

Якщо ж забути про рідну мову, то ніхто не дізнається про історію українського народу, бо тільки словами рідної мови можна передати те, що відбувалося багато століть тому. Той народ піде в небуття, втратить свій «голос» — мову. Недарма стверджував Володимир Сосюра:

Інформаційний простір України майже повністю зрусифіковано, державну мову з української преси витіснила мова сусідньої країни… Унікальне за своїм цинізмом явище світового масштабу — нищення української мови! Тим часом прогресивний світ зовсім інакше дивиться на це. Так, у Франції за допомогою комп’ютерних програм було встановлено, що українська мова є однією з найдавніших слов’янських мов і однією з найкращих світових. Мудра Японія, переможена після Другої світової війни, усі зусилля й фонди надала освіті й за кілька десятиріч стала однією з найрозвиненіших держав. Довідавшись про таку вагомість української мови для розвитку світової культури, Японія запровадила її вивчення в Токійському університеті.

А наша країна повинна зберігати рідну мову, наше диво калинове – українське слово! Як сміло зауважив український поет, прозаїк, літературний критик Станіслав Тельнюк (1935-1990):

«…Бо не знайдуть виправдання сини України,

Що зробили чужою мову Батьківщини.

Стільки поколінь до тебе плекали цю мову,

Стільки скарбу духовного вклали в рідне слово,

Що не маєш права, сину, його поміняти

Й на своїй святій землі чуже засівати.

Не вчи дітей говорити мовою чужою,

Бо повіки не дасть тобі сумління спокою.

Підуть діти безрідними перекотиполем,

Ти ж довіку каратимешся покаянним болем.

Сину мій, не зраджуй мови своєї країни,

Бо не знайдеш і Небесної Батьківщини».
З історії відомо безліч прикладів, коли зі зникненням мови зникав і етнос. Тому знищення мови (лінгвоцид) є основною передумовою етноциду — знищення етносу як культурно-історичної спільноти… Лінгвоцид завжди є стратегічною метою всіх без винятку завойовників, різняться лише його тактика та форми.

Найважливішим засобом впливу на дитину, облагородження її почуттів, душі, переживань є краса і велич, сила і прозорість рідного слова, говорив Василь Сухомлинський (1918–1970), знаменитий педагог, публіцист, письменник, поет.

Віками народ витворював цю мову, витворив її, одну з найбагатших мов слов’янства, триста тисяч пісень склала Україна цією мовою, у тім числі явивши шедеври незрівнянної краси… Мова — це не просто спосіб спілкування, а щось більш значуще. Мова — це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків… Мова народу — це найбільший національний скарб.

Хто, крім тебе, захистить мову твоєї землі?

Розмовляй українською! Борони українське!
Соколова О.В. (ХНАУ ім.. В. Докучаєва)