ЕКОНОМІКА І ЦУКРОВИКАМ НЕСОЛОДКО ЖИВЕТЬСЯ

ЕКОНОМІКА

І ЦУКРОВИКАМ НЕСОЛОДКО ЖИВЕТЬСЯ

Вікторія Ляховець, "Київська правда", 11.11.2008

Уже не один рік ця галузь тримається у державі з останніх сил, щороку кілька цукрозаводів зникають з виробничої карти.

У світі, та й і в Україні теж, сьогодні мова лише про економічну кризу. Пишуть програми, шукають шляхи її подолання як окремі вчені, так і цілі інститути, аби вона якомога менше завдала шкоди. І якщо ще деякі галузі чекають на рятівний круг, то на цукрових заводах сьогодні вже "пожинають" гіркі її плоди. Уже не один рік ця галузь тримається у державі з останніх сил, хоча щороку кілька цукрозаводів зникають з виробничої карти. Мабуть, це якраз і було тим штормовим попередженням, сигналом "SOS!", яке ніхто не хотів чути. Тут вкотре спрацювало правило "порятунок потопаючого у його руках". Деякі підприємства таки пішли "на дно": у країні нинішній виробничий сезон не розпочався на понад 35 заводах. У області заводська труба не покликала на робочі місця працівників семи підприємств.

А як працюють ті цукрозаводи, де розпочалося виробництво продукції? Як планують пережити нинішній сезон і чи з оптимізмом їхні керівники дивляться у завтрашній день?

На ці запитання дружних сім "так" чи "ні" не почуєш: у кожному колективі цукровиків - своя специфіка роботи, проблеми і плани. У цьому найскладнішому виробничому процесі серед інших підприємств харчової галузі найменші гвинтик і гайка відіграють важливу роль. Кожен новий сезон переробки додає у трудову біографію колективів сюрпризи приємні і не дуже.

Нині 161 сезон цукроваріння на ВАТ "Шамраївський цукровий завод" - найстарішому серед діючих у області - триває майже місяць.

- Початок виробництва продукції затримався на два тижні, - розповідає технічний директор товариства Петро Яцюк. - Відстрочка сталася не з нашої вини: виробничі потужності були готові до роботи ще на початку вересня. А от погодні умови не "пускали" в поле бурякозбиральну техніку, а тому кільком заводам, які запрацювали раніше, доводилося зупинятися із-за відсутності сировини, нести збитки. Тут ми не поспішали і виграли, отримавши першу перемогу.

Для Петра Володимировича це вже 38 сезон на цьому заводі. Він тривалий час працював головним інженером, а тому може годинами розповідати про те, як сировина з кагатного поля потрапляє в мийне відділення, де солодкі корені перетворюються на стружку, а де жовтий цукор набуває звичного нам кольору.

- Завод "ожив", запрацював по-новому у середині 80-их років минулого століття, - згадує Петро Володимирович. - Тоді було проведено повну реконструкцію технологічного обладнання, у результаті якої потужність збільшилася вдвічі.

З того часу колектив переживав різні сезони: було таке, що і у лютому доводилося працювати, хоча в середньому сезон переробки тут триває 45 діб. Нинішній, за попередніми прогнозами, у стільки календарного часу і "вкладеться".

На селян сподівайся, а сам сій

Про те, що сировинна база у нинішньому році буде кульгати одразу на дві ноги, задумалися лише тоді, коли завершили селяни посів буряків. Картина ще весною виглядала загрозливо: площі під солодкими коренями зменшилися майже вдвічі. Гасити пожежу тоді було вже пізно: тліла купа проблем уже не один рік. Плече селянам "підставила" погода, сприяючи і доброму росту коренів, і накопиченню цукристості. Та і "відпали" у районних зведеннях якраз ті господарства, де вирощувати цю культуру чи то не вміли, чи то не хотіли. Вони великої погоди не робили на ринку сировини: у нинішньому році сіяли цукрові буряки ті, хто і технології дотримується, і сорти знає високоврожайні, і техніку потужну має - такі завжди з високими врожаями. Цьогорічні економічні підрахунки заганяють проблему ще далі в кут: на гектар посівів припадає 8 тис. грн. затрат. Віднайти велику купу грошей буде навесні складно багатьом сільгоспвиробникам, якщо "мовчатимуть" кредитні лінії комерційних банків. У ВАТ "Шамраївський цукровий завод" ці затрати зуміли зменшити на дві тисячі гривень без шкоди для врожаю. Тут навчилися заробляти і рахувати, а тому добрива, скажімо, не "гуляють" тут по всьому полю, а працюють лише там, де вони вкрай необхідні. На цьому заводі вже кілька років поспіль сировинну базу на 50 відсотків "кують" власними силами: орендують землю і щосезону збирають буряки на 1600 гектарах. Менше ніж по 400 центнерів на круг не накопували. Саме це і є тим важливим рятівним кругом, без якого не вижили підприємства-сусіди. Агропромислова корпорація "Сквира", фермери, агрогосподарства Сквирського і Білоцерківського районів - оце і вся географія сировинної зони.

Недостатня кількість сировини - проблема спільна для всіх переробників. На Шамраївському цукрозаводі у нинішньому році планують переробити 90 тисяч тонн солодких коренів, торік ця цифра склала понад 150 тисяч тонн. Ось і виходить, що у всеукраїнському мішку цукру із цього заводу буде 10 тисяч тонн солодких кристалів.

- За добу виробляємо 320 тонн продукції, - веде мову далі П.Яцюк. - Цукристість нинішнього року майже рекордна: середня понад 16, а на власних полях до 18 дотягує.

Сьогодні цукор купують мішками. Споживачі зізнаються, що такої ціни - нижче трьох гривень давно не пам'ятають. Це у торговельній мережі він стільки коштує, а на заводах його відпускають по 2.60 - 2.90 грн. за кілограм, а то й дешевше.

- Змушені і ми реалізовувати товар за такою ціною, - коментує ціновий обвал голова правління ВАТ "Шамраївський цукровий завод" Віктор Мягков. - І це тоді, коли витрати становлять 3,50-3,60 грн. на кілограмі. А звідки ж узяти гроші, аби банківські кредити погасити? 100% передоплату вимагає і "Нафтогаз України" ще й банківську гарантію. А ціна тисячі кубометрів обходиться у 600 кілограмів цукру, що "виливається" у щоденні 200 тис. грн. збитків. Не сплатив - не отримав - ця формула монополіста ставить на коліна солодку галузь. Аби не такими гіркими були перспективи, на кількох українських заводах уже відмовилися від газу - блага, якого довго чекали і за яке дорого заплатили, і переходять на вугілля, тримаючи у запасі мазут - енергоносій відмінний, але не менш "золотий", ніж газ.

Тут сподіваються, що ціна на продукцію згодом трохи зросте, а тому нинішній виробничий рік у заліку буде мати… нуль. І це добре: аби з мінусом не фінішувати.

Кажуть, все пізнається у порівнянні.

Так-от, кілограм цукру в Білорусі і Росії коштує значно дорожче, а у Литві - ціна найвища у Європі і становить 15 гривень.

Влітку, коли ціна на цукор росла, виробникам держава підсовувала меморандуми. Сьогодні рятувати галузь не поспішають. Аграрний фонд, аби підтримати виробника у цей період, зайняв позицію "моя хата скраю" і не закуповує 14% цукру, аби утримати ціну. Чому ж за такої ситуації не з'являється черговий меморандум? Питання не один рік залишається без відповіді.

1:3. Хто грає, а хто виграє

Медики рекомендують за місяць сім'ї із трьох чоловік з'їдати кілограм цукру. Ложки вистачає, аби смакувати чай чи каву. Це за умови, якщо цукор вироблений з буряків. Із тростини треба буде 3-4 покласти - він не такий солодкий та й хімічний склад його інший. Але і цей аргумент у черговий раз відкладається, адже на виробництві тростинного цукру заробити можна більше. Уже наступного року згідно з домовленостями щодо вступу України в СОТ по квоті буде завезено 260 тис. тонн тростини на переробку.

Навіщо нам заморський цукор, коли власного вистачає? На Київщині, як повідомив голова правління асоціації "Київцукор" Леонід Мариновський, щодоби виробляється 2,5 тис. тонн цукру, а тому 140-160 тисяч тонн область буде мати по закінченні сезону. Вийдуть на минулорічні показники ще кілька основних "цукрових" областей - Вінницька, Полтавська. Проте галузь поступово перетворюється у неперспективну. І це не порожні слова і не довгостроковий прогноз: у нинішньому році закрили факультет технології виробництва цукрових речовин у Національному університеті харчових технологій. Ось так з'явився ще один цвях на галузевій труні: хто прийде на заміну ветеранам виробництва?

Чітко і ясно виписано все у Законі "Про державне регулювання виробництва і ринок цукру". Цукровики дотримуються кожної його букви, а держава знову обходиться лише обіцянками. Уже й три роки минуло, а змін так і немає.

* * *

Вироблені перші кілограми цукру у новому сезоні - це завжди свято для колективу. Тривоги позаду: завод живе і працює. Щодня доставляється продукція на Житомирський жиркомбінат, де виробляється продукція торговельної марки "Ласуня". Одночасно з семи бункерів у мішки сиплеться свіжий цукор. Один мішок, другий, десятий, сотий. Є тут достатньо говотої продукції, і є плани вже на наступний виробничий сезон. А інакше тут і не працюють. Надія вже не один рік не зраджувала цукровиків. Вони сподіваються, що і у наступному році фортуна від них не відвернеться. Відтак з'явиться світло у кінці довгого тунелю.