Толстокорова А.В. Вплив жіночого руху на філософію вищої освіти: західний досвід та українські перспективи

Толстокорова А.В. Вплив жіночого руху на філософію вищої освіти: західний досвід та українські перспективи

канд. філологічних наук., доцент,

національний експерт з гендерних питань,

проект FAO, м. Київ

Жіночий рух, що охопив Захід наприкінці 60-х рр. ХХ ст., дав поштовх започаткуванню нового напрямку досліджень, які сьогодні називають жіночими або гендерними студіями. В найширшому розумінні термін “гендер” вживається в західних суспільних науках для позначення статі як соціального поняття і явища на відміну від чисто біологічного розуміння статі. В західному освітньому просторі жіночі і гендерні студії сьогодні успішно розвиваються і не тільки створюють нове знання, а й певною мірою самі виступають його діючою і рушійною силою.

Іституціалізацію жіночих/гендерних досліджень і гендерної освіти можна вважати одним з найважливіших досягнень у розвитку західних університетів за останні 40 років. Вони виникли як відповідь на необхідність теоретичного осмислення проблем, пов’язаних з існуванням різних статей. Саме ці проблеми і склали когнітивну основу політичної практики жіночого руху і були розвинуті завдяки феміністичному дискурсу.

Політична складова жіночого руху поступово трансформувалися у академічну. Спочатку це були просто заходи з підвищення рівня самоусвідомлення жінок в рамках рухів за громадянські права і свободу слова. Жінки-студенти і професори регулярно збиралися в групи щоб обговорити свій суспільний, суто жіночий, досвід. Ці неформальні, свого роду “терапевтичні” групи мали, так би мовити, “сповідальний” характер, де жінки висловлювали своє невдоволення чоловіками та своїм становищем у суспільстві.

Проте жіночі, а потім і гендерні дослідження як напрям розвитку наукової думки виникли, насамперед, як критика патріархальних соціальних інститутів і традиційного («мужецентричного») знання з позицій феміністичної політичної філософії. Феміністська критика тогочасного когнітивного процесу і соціального знання була присутня вже у відомому дослідженні Симони де Бовуар «Друга стать», в якому вона писала, що « чоловіки зробили світ і продовжують представляти його зі своєї точки зору, яку вони видають за абсолютну істину» [1].

Це був не тільки критичний аналіз офіційних і традиційних підходів до вивчення людини і громадського життя з метою подолання "маскулінної сліпоти" у суспільних науках, але й більш складне і глибоке дослідження проблем, пов'язаних із соціальними відносинами статей. Ці дослідження радикально відрізнялися від традиційних робіт з «жіночого питання», у яких рольові відмінності і соціальна нерівність між статями в суспільстві розглядалися як такі, що випливають з біологічних відмінностей між ними, а не створюються культурою у процесі історичного розвитку. Феміністські дослідження започаткували використання гендерної перспективи, і в такій формі жіночі дослідження ставили перед собою дві важливих мети: 1) розвиток нового знання і нових навчальних програм, у фокусі яких були б жінки і проблематика статі як «соціального конструкту»; 2) використання нового знання для трансформації традиційних (мужецентричних) навчальних програм в університетах.

Жіночі дослідження стали частиною "боротьби жінок за самовизначення". Їх метою було "зрозуміти світ і змінити його" [2, 664]. При цьому "змінити світ" мали, по-перше, самі жінки з урахуванням інтересів своєї соціальної групи, по-друге, жіночі дослідження, а також навчальні програми і курси, побудовані на цих дослідженнях, які мали зайняти особливе місце в процесі революційних змін усіх сфер суспільства.

Ініціаторами руху за інтеграцію жіночих і гендерних досліджень в освіту стали, в першу чергу, викладачі історії, соціальної і культурної антропології, а потім літератури, психології, соціології. Цей процес особливо активізувався в середині 70-х рр. Переломним моментом у цьому процесі можна вважати 1974 р., коли в Англії проходила конференція Соціологічної асоціації на тему “Відмінності між статями в суспільстві”. Після неї жінки-соціологи стали інтенсивно розробляти нові курси, і багато в чому завдяки їхній активності жіночі студії сформувались як самостійна наукова дисципліна в університетах. Згодом і інші (численні) дисципліни стали «додавати» жінок або курси про жінок у розклад, вести пошуки "зниклих жінок" (Sh.Tobias) в історії, починати спроби "повернути жінкам історію, а історії – жінок" (J. Kelly).
Гендерні студії в контексті гуманітарних і соціальних наук

Серед істориків епохи становлення жіночих досліджень однією з перших, хто поставив під сумнів традиційну періодизацію в історії і її співвіднесеність з жіночим досвідом, була Джоан Келлі. Зокрема, вона показала, що епоха Відродження не була відродженням для жінок як таких [3]. В антропології дослідження Маргарет Мід поставили під сумнів тезу про заданість гендерних ролей [4]. У соціології Аліса Россі в роботі про рівність статей піддала критичному аналізу традиційні концепції про ролі жінок у сучасних суспільствах і проклала шлях новим підходам до дослідження гендерних ролей.

Інтерес до питань про роль жінок в історії і літературі, в аграрних та індустріальних суспільствах дуже скоро виявив необхідність більш широкої постановки питання про гендер як змінну – у психології, соціології, антропології, філософії, а також питання про розподіл соціальних ролей, влади, благ, винагороди за працю – у політиці, економіці. Гендер як соціологічне поняття необхідно було ввести для того, щоб показати розбіжності між біологічною статтю (статтю як "єством") і статтю як соціальним конструктом, набором соціально сконструйованих очікувань щодо поведінки, прагнень і бажань, які будучи породжені суспільством і вкладені в індивідуумів, можуть бути змінені.

Крім того, гендерні та жіночі дослідження внесли вклад у започаткування нових підходів до вивчення суспільства. Зокрема, вони звернули увагу на необхідність гендерного аналізу організацій, сфери зайнятості, кримінології, здоров'я, соціальної стратифікації, тому що вони вивчали проблеми, раніше недооцінені. Вони відродили дослідження з проблем материнства, домашньої роботи, репродукції, насильства стосовно жінок, шлюбу, розлучень і т.д.

При університетах США, а потім і Західної Європи стали започатковуватися центри для підтримки й об'єднання зусиль окремих вчених і викладачів з розробки міждисциплінарних наукових програм. Одними з перших викладачів курсів з жіночих досліджень стали Джулієт Мітчелл у Великій Британії та Герда Лернер у США ще наприкінці 60-х рр. А перша офіційна програма курсів з жіночих досліджень була затверджена в університеті штату Сан-Дієго в 1970 р.

Важливим фактором у розвитку жіночих/гендерних досліджень на Заході в 70-ті рр. було формування спеціалізованих асоціацій і секторів, що вивчають жіночу/гендерну проблематику в рамках професійних наукових об'єднань, а також підтримка цих досліджень з боку фондів і деяких державних організацій. У 1972 р. Фонд Форда профінансував у США національну програму дослідження ролі жінок у суспільстві [6], і з тих пір послідовно продовжує політику підтримки жіночих/гендерних досліджень і гендерної освіти в університетах багатьох країн світу.

У середині 70-х рр. викладачі жіночих та гендерних досліджень стали ініціаторами проектів з трансформації базових навчальних програм у вищих навчальних закладах. У цьому їх підтримали не тільки фонди, але й корпорації, державні організації, низка університетів. Науковці і викладачі формували групи для ревізії навчальних програм із соціальних і гуманітарних дисциплін і розробки нових курсів. Соціолог Суламіф Рейнхарц в одному з інтерв'ю відзначала, що в той час американське суспільство переглядало само себе .

Соціологи Дж. Стейсі та Б. Торн вважають, що такі дисципліни, як антропологія, література, історія, будучи інтерпретативними, рефлексивними за своєю суттю, трансформувалися під впливом жіночих досліджень більшою мірою, ніж соціологія, політологія, психологія, економіка, схильні до позитивізму, закликів до об'єктивності, пошуків універсальної істини.

Майже з самого початку своєї історії курси з жіночих/гендерних досліджень були міждисциплінарними, «мультидисциплінарними» і легко перетинали межі наук, тим самим надаючи можливість більш складного, панорамного бачення проблематики. Крім того, вони уникали розглядати жінок як гомогенну групу, прагнучи вивчати їхню соціальну реальність з точки зору класових, расових, вікових та інших відмінностей і подібностей. Іншими словами, жіночі/гендерні дослідження у багатьох університетах були і продовжують бути прикладом полікультурної і міждисциплінарної освіти. Студенти сприймали нові курси з ентузіазмом, тим більше, що вони змінювали традиційні форми навчання, роблячи їх демократичними й інтерактивними, як, наприклад, феміністська педагогіка.

Багато піонерів жіночих досліджень відзначали, що не зустрічали з боку колег ані особливого опору, ані особливої підтримки й розуміння. Довгий час не було також фінансової підтримки з боку адміністрацій університетів. Викладачі використовували найрізноманітніші офіційні структури і процедури, організовували професійні співтовариства, готували учбово-методичні матеріали. Завдяки їхньому ентузіазму поступово маргінальні курси ставали основними. В той же час ті, хто не вважав жіночі дослідження дійсно науковою дисципліною, часто ставили запитання щодо доцільності спеціальних програм для жінок. Чи не варто ввести також спеціальні курси для чоловіків? Треба зауважити, що згодом саме так і сталося, коли у 90-х рр. з’явився новий напрямок наукових досліджень – чоловічі студії (Men’s Studies, Masculinities), які незабаром стали включатися в програми університетських курсів.
Основні етапи розвитку гендерних досліджень

В еволюції жіночих й гендерних досліджень можна виділити три етапи. Характерним для раннього періоду жіночих досліджень способом їх інтеграції у соціальні й гуманітарні науки був метод, який часто називають "додати жінок і перемішати" ("add-women-and-stir-method"). Його назва належить Шарлотті Бранч, яка вперше сформулювала цей вислів на щорічній конференції Національної асоціації США з жіночих досліджень у 1979 р. У цей період у центрі уваги були, насамперед, самі жінки усіх класів і походжень, тобто жінки як соціальна група, раніше виключена з традиційного гуманітарного і соціального знання. Використання нового гендерного підходу незабаром показало, що практично всі традиційні дисципліни були «гендерно сліпі», відбивали чоловічі упередження, використовували поняття, що не мали на увазі жіночий досвід. Наприклад, соціологічні дослідження праці виключали вивчення домашньої праці і волонтерської роботи – традиційних видів діяльності жінок. При вивченні епохи Просвіти ігнорувалося становище жінок цього періоду і т.ін. В історії і соціології суспільних рухів не було місця жіночим рухам. Таким чином, завдяки «гендерним розкопкам» (термін Е. Кочкіної), були візуалізовані жіноче життя та досвід, жіночий підхід до аналізу фактів, явищ і процесів. Наприклад, історії були повернуті імена і творчість Христини Пізанської, інших авторок ранніх трактатів на захист прав жінок, жінок-науковиць і авторок літературних творів, жінок-соціологінь та психологінь ХІХ ст., чиї дослідження тематики статі є інтелектуальною основою сучасного фемінізму.

У процесі «гендерних розкопок» почалося також критичне осмислення «об'єктивного» знання. Критичному аналізу піддалися також традиційні університетські дисципліни, що лежать в основі соціально-гуманітарної освіти. Якщо на першому етапі розвитку жіночих/гендерних досліджень частіше діяв принцип «додати жінок і перемішати», то на другому етапі – етапі перегляду традиційного знання і навчальних курсів – у фокус дослідниць і викладачок потрапили нові сфери знання (тіло, насильство, приватне життя, природа патріархату). Тобто, новий гендерний підхід порушив питання про дисципліни. Наприклад, як привілейоване становище вчених-чоловіків впливало на продукування наукового знання? Що відбиралося як гідне наукового (історичного, соціологічного і т.д.) знання?

У розвитку змісту жіночих/гендерних досліджень багато хто виділяє і третій етап, характерною рисою якого є увага до відмінностей і нерівності між самими жінками (класові, расові, етнічні, вікові й ін.), розуміння розмаїтості жіночих досвідів. Розвиток жіночих/гендерних досліджень і навчальних курсів на цій основі став можливим багато в чому завдяки появі до цього часу в університетах досить великої кількості жінок, насамперед, серед науковців і викладачів у сфері гуманітарних і соціальних наук. Вони привернули увагу вчених і громадськості до відсутності досліджень про роль жінок в історії, науці, до культурного формування фемінінності й маскулінності та уявлень про ролі статей у суспільстві і т.д. Були опубліковані роботи про тривалу дискримінацію жінок у суспільному і приватному житті, на ринку праці, про обмежений доступ до освіти і професійного розвитку, а також до політики на рівні прийняття рішень. Заглиблюючись у дослідження відносин статей, вивчаючи відносини гендеру і влади, вони кинули виклик традиційним уявленням про роль жінок і про статеві відмінності, що укорінилися в історії, літературі, психології, соціології.

Терміни "жіночі дослідження", "гендерні дослідження", "феміністські дослідження” та “фемінологічні дослідження” часто вживаються взаємозамінно, але їх значення на завжди взаємозамінним. Поняття "жіночі дослідження" народилося з США, але воно досить швидко поширилося в інших англомовних країнах. Поняття "феміністські дослідження" з'явилося в Данії і є популярним в скандинавських країнах як своєрідний протест проти "американського культурного імперіалізму"; воно використовується також з метою зробити акцент на політичному значенні боротьби феміністів за нове наукове знання про людину і суспільство. Ще одним альтернативним терміном, що використовується в скандинавських країнах і в Росії для позначення жіночих досліджень, є термін «фемінологія». Він також був введений у науковий обіг у Данії в 1971 р. як такий, що легко перекладається на багато мов і є досить нейтральним [3]. З 80-х рр. ХХ ст. активно використовується термін "гендерні дослідження": іноді як більш прийнятний ніж "жіночі дослідження", тому що наголошує на необхідності вивчення соціальної проблематики обох статей. Фактично ж дуже часто обидва терміни використовуються у значенні “феміністичні дослідження”.

Треба мати на увазі, що хоча жіночі й гендерні дослідження і сформувалися як єдиний напрям досліджень, все ж на даному етапі розвитку науки їх об’єднання є некоректним з онтологічної точки зору, оскільки на сьогодні вони відрізняються об’єктом досліджень. Різниця між ними в тому, що останні більшу увагу приділяють компаративному аналізу та використовують більш універсальну та досконалу методологію. Жіночі дослідження, незважаючи на свій революційний характер, обмежились констатацією відмінностей між статями. Їх недолік в тому, що вони намагались актуалізувати все жіноче за допомогою чоловічих шаблонів. Та попри ці обмеження, жіночі дослідження стали важливим фактором у розвитку наукового знання.

Власне, переростання жіночих досліджень у гендерні почалося у 80-ті рр. ХХ ст., і збігається з переходом від аналізу патріархату та специфічно жіночого досвіду до аналізу гендерної системи. При цьому на перший план виходять підходи, згідно з якими всі аспекти людського суспільства, культури та взаємин є гендерними. Зараз відбувається поступовий перехід від “додавання жіночого фактора” у програми досліджень до аналізу того, як гендер проявляється, конструюється та відтворюється у всіх соціальних процесах. При цьому основою для проведення гендерного аналізу є визначення залежності того чи іншого соціального явища від фактора статі. Якщо ця залежність не простежується або слабко проявляється, то робиться висновок, що статеві відмінності ніяк не впливають на хід соціальних процесів. Якщо стать інтерпретується як соціально-демографічна категорія, це окрема сфера застосування соціологічного знання. У тих випадках, коли це поняття сприймається як ідеологічний конструкт суспільства, мова йде про гендерну методологію.

Рівень впровадження гендерної складової в освітню політику держави визначає стан розвитку демократичних процесів у суспільстві, а також гендерні перспективи, що відкриваються перед ним у цілому. Сьогодні система вищої освіти України ще не може бути охарактеризована як гендерно демократична, а впровадження гендерного чинника в університетський освітній простір ще проходить тільки початковий етап. Тому є необхідність привернути особливу увагу національної академічної громадськості і органів управлянні вищою освітою до більш активного вирішення цієї проблеми.

• 
  Впровадити комплексні науково-дослідні програми з аналізу гендерних відносин в українському суспільстві.
  
• 
  Доповнити національну доктрину розвитку освіти на ХХІ ст. гендерним компонентом.
  
• 
  Запропонувати Міністерству освіти і науки України створити в своєму складі дорадчий орган з гендерних питань із залученням фахівців з гендерної проблематики і надати одному з заступників державного секретаря повноваження контролю за впровадженням гендерної складової у науково-освітню політику.
  
• 
  Створити при Координаційній раді з питань сімейної політики і гендерної рівності секцію з проблем гендерної освіти і виховання.
  
• 
  Сприяти збільшенню кількості науково-дослідних центрів з гендерної та жіночої проблематики, лабораторій, кафедр та програм різної підпорядкованості як осередків формування гендерної свідомості громадськості. Підтримувати встановлення контактів між ними.
  
• 
  Підтримувати діяльність Всеукраїнської асоціації фахівців з гендерної проблематики.
  
• 
  Створити у структурі Національної академії наук України спеціалізований підрозділ з гендерних досліджень.
  
• 
  Запропонувати Вищій атестаційній комісії України розглянути питання про введення нової спеціалізації “Жіночі та гендерні дослідження” за можливістю захисту кандидатських та докторських дисертацій з цього фаху.
  
• 
  Сприяти створення Національного центру гендерної освіти і науки, а також Відділу гендерної інформації у складі однієї з провідних національних бібліотек України.
  
• 
  Активізувати процес впровадження гендерної грамотності на всіх рівнях шкільної та вузівської освіти. Розробити відповідні концепції, програми, посібники, видання.
  
• 
  Започаткувати постійну гендерну експертизу підручників, учбових та методичних матеріалів для усунення гендерної стереотипності в освітленні ролі жінок і чоловіків у суспільстві.
  
• 
  Приділити особливу увагу якісним дослідженням впровадження гендерного компоненту в сферу освітньо-наукової політики, зокрема, з таких питань, як взаємини між учнями, ставлення вчителів та позиція батьків щодо освіти та виховання до дітей різної статі, очікування вчителів щодо дівчат і хлопців, реалізація шкільної політики в галузі спорту та позашкільної діяльності, програм професійного орієнтування.
  
• 
  Створювати додаткові можливості для наукового просування студенток магістратури, аспіранток, жінок-науковців шляхом встановлення заохочувальних стипендій, грантів, пільг, квотування.
  
• 
  Підтримувати проведення регіональних, національних, міжнародних семінарів, конференцій, “круглих столів”, фестивалів, ярмарок з гендерної проблематики, які створюють можливості обміну досвідом, методиками, встановлення професійних контактів.
  

1. 
   Beauvoir S. The Second Sex. – Paris, 1949.
   
2. 
   Boxer M. For and About Women: The Theory and Practice of Women's Studies in the United States // Signs. – 1982. – vol. 7. – No. 3. – P. 661-669.
   
3. 
   Kelly J. Women, History and Theory. – The Univ. of Chicago Press, 1984.
   
4. 
   Mead M. Male and Female: A Study of the Sexes in a Changing World, University of Pennsylvania Press, 1949.
   
5. 
   Stimpson C., Cobb N. Women's Studies in the United States. – New York, 1986.
   
6. 
   Howe F. Feminism and the Education // Frontiers of Knowledge, ed. by J.Stiehm. Univ. of South. California Press, 1976. – P. 79-93.