Відділ освіти, молоді та спорту Білогірська рда районний методичний кабінет
жүктеу/скачать 288.5 Kb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Про калину
- Чому в калини ягоди гіркі
Про калинуДівчина Калина збирала у лісі ягоди і раптом побачила, що вороги - татари йдуть до села. Побігла вона у село і попередила односельців. Сміливо кинулись до бою козаки, але в багато разів більше було ворогів - спалили село, а Калину - дівчину-красуню у полон взяли. За те, що оповістила село, відтяли їй голову, і виріс на тому місці чудо-кущ, що за ім'ям дівчини Калиною нарекли. Люблять і пам'ятають люди Калину, а калина стала своєрідною пам'яткою про рідну землю, оберегом українців. Про калину Було це давно-давно, ще у ті давні часи, коли на нашу землю без кінця нападали турки та татари. Була неділя. Все село гуляло на весіллі у Калинки. Та раптом, мов чорна хмара, налетіли татари. Усі чоловіки кинулися захищати 35 село, а дівчата, щоб не потрапити у полон, тікали до болота. Вони навіть відірвалися від погоні, але болото затягнуло їх. Там, де дівчата потонули, з часом виросли кущі з червоно - вогняними ягодами. Дали люди їм назву калина. Відтоді росте і красується в наших селах калина. Старі люди кажуть, щоб калина довше зберігала свої цілющі властивості, краще зривати ягоди саме в неділю. Про Калину Колись у давнину, у глухому селі жили хлопець і дівчина. Любили одне одного змалку і тішилися життям. Та якось покликав їх до себе батько хлопця, і мовив: – Сину, прийшла пора віддати належне, піти захисником рідного краю. Покозакуй, а повернешся – відсвяткуємо весілля! Рано-ранесенько проводжали за село хлопця батько й дівчина. Благословив старий козак сина: – Не осором наш рід! Хай Бог тебе хранить на добрі справи! Дівчина простягла вишивану хустину: – Їдь! Бережи рідну землю, а я збережу наше кохання! Поїхав козак, тільки закурілось пилом понад шляхом. Минув і рік, і два й три; від козака ні чутки, ні звістки. Четвертої весни, коли квітли сади і тьохкали соловейки на село з дикими звуками, вихором налетіла татарська орда. Мужньо боронилися люди, біля кожної хати кипів бій. Та один за одним падали захисники – занадто люті були напасники. Біля хати, де жив батько козака, шаленіла січа. Мов розлютований лев боронив батько господу, бо в хаті переляканою горличкою заховалася синова наречена. Та ось з-поперед чужинців вискочив дужий вояка. Підняв батько шаблю, та й закляк: 36 – Ти, сину, привів чужинців до свого села? Зрадник?! – А що б я мав, козакуючи? Злидні, рани, а чи й смерть… А тут… З невимовною мукою мовив батько: – Так згинь же, виродку! Хай і земля тебе не прийме – ніде щоб не мав ні спочинку, ні зупинку!… Останні слова замерли на посинілих губах зітнутої голови, – бо молодий вояка виявився спритніший за батька… На це лихо вилинула з хати дівчина, мов зоря зійшла. Чужинці схвально загули – така врода! Дівчина пізнала коханого, не звернувши уваги , що він у чужинському одязі. Кинулась до нього, залебеділа: – Як добре, що ти тут! Таке лихо!…–і затнулась, побачила, все усвідомила, – Чому?! Невже ти, справді запроданець?!! – Я поспішав до тебе! Ти будеш у мене в золоті, в шовках ходити, оксамитом огортатись, самоцвітами тішитись! Та дівчина вже все зрозуміла: – Проклинаю тебе, зраднику! – Візьміть її, – крикнув вояк своїм зайдам. – Жодна рука не торкнеться до мене! Я належу рідній землі і вона мене захистить, а тебе – проклинаю, зраднику… Вояк розлютовано заніс шаблю над головою, та й закляк: замість дівчини виріс кущ з білими запашними китицями квітів, неначе віночки незаймано-чисті й гарні. Люто шмагонув-рубонув, та кущ тільки схитнувся і знову приріс до кореня – тільки замість білих квіток, ніби краплини крові, заяріли червоні кетяги ягід. А листя шелестіло: 37 – Проклинаю…проклинаю… Кажуть, що і небо не витримало такого злочинства: налетіла буря, зчорніло небо, вдарила блискавка, – і замість зрадника покотило вітром перекотиполе. Збулося батьківське прокляття – без спочинку-зупинку прокотило по землі і вижбурнуло геть у море. Замість зайд-чужинців – розбіглися дикі пси, чи вовки. А кущ, що стався з дівчини, назвали її ім’ям – Калина. Гіркі її ягоди, як доля дівоча. Але живлять вони тих, хто любить і шанує рідну землю. Калина На нашу землю хто тільки не нападав. Ординці лихі, турки, німці. Усіх не перелічити. Ось і налетіли якось турки. А сталося те на Київській землі. Розлетілась тоді чутка, що головного їхнього предводителя поранено отруйною стрілою, а отрута в ній смертельна. Тому, хто його вилікує, обіцяли таку винагороду, яку загадаєш. Понаїхало тих лікарів, знахарів та шептунів видимо-невидимо, але ніхто вилікувати не міг. — Скажи, страннице, чому мені не вклонилася? Я завоював півсвіту, мені царі вклоняються, а ти ні. — Ти мені повинен вклонитися, бо прийшов у мій дім, на рідну мою землю. Тебе і вас усіх я не боюся. Ти повинен через два дні вмерти, а дорожче життя нічого немає на цім світі. І ти це знаєш. Твоє життя в моїх руках. Ніхто тебе не врятує, крім мене. Це я тобі кажу, Палагея… Воєначальник зблід.
своєї держави. І так йому щастило триста сім днів, а на триста дев’ятім він помре, бо стріла отруєна цикутою — злим зіллям. Вирахуй, завойовнику, 38 свої походи і всі дні твоєї слави. Тоді й дізнаєшся, чи правда мені наснилася… І покликав він своїх кращих учених, і стали вони лічити. День у день зійшлося! — Так що ти від мене хочеш, страннице? — Перш вклонись мені до самої землі святої, а за одно нехай вклоняться і твої прихвосні. Упав грізний завойовник перед Палагеєю, і всі за ним вклонилися до самої землі. — А тепер слухай,— суворо сказала Палагея.— Життя я тобі верну. Відпусти всіх полонених в оселі їхні, їм орати, сіяти, дітей ростити треба. Відпусти всіх, а там їх тисячі в муках помирають. І покинь мою землю з військом своїм. І напиши своєю кров’ю, що ніколи не прийдеш грабувати мій народ. Тоді я віддам твоє життя. — Зроблю, як ти кажеш, страннице, не прийду більше на землю твою і твоїх людей відпущу. Тільки й ти мусиш за це дати мені грамоту твою, що підеш зі мною. — На все піду за свій народ!. — Кажуть люди, що рвала вона одне зілля. Зветься воно кипарисним молочаєм. Його в нас багато росте. Заварювала чай і туди вичавлювала молочко з того молочая. Тому воно, те зілля, й називається молочаєм— молочко з чаєм. Так і вигнала з тіла отруту. Завойовник одужав і покинув нашу землю. Забрав із собою і Палагею, У народі ще легенда ходить така, що Палагея народилася в наших краях, на Київській землі. І була в неї сестра Килина. Прощаючись із сестрою, Палагея нібито сказала: твоїм ім’ям, сестро, назву оцю рослину, яку найбільш люблю, бо росте вона в наймальовничіших куточках, над чистими струмками, в тихих гаях. Коли цвіте вона, то найспівучіший птах — соловей — прославляє її красу, а восени на ній горять дивні кетяги ягід, налитих ніби самою кров’ю щедрої нашої землі, і ті ягоди повертають здоров’я людині. Буде вона зватися калина. 39 Чому в калини ягоди гіркі. Колись давно, коли ягоди калини були солодші малини, жила-була дівчина, закохана у гордого коваля. Коваль не помічав її і часто гуляв по лісі. Вирішила вона тоді підпалити ліс. Прийшов коваль до свого улюбленого місця, а там лише кущ калини зростає политий сльозами, а під ним сидить заплакана дівчина. Пролиті їй сльози не дали згоріти останнього куща в лісі. І тоді прикипіли серце коваля до цієї дівчини, та було пізно, як і ліс, згоріла молодість і краса дівчини. Вона швидко постаріла, але до хлопця повернулася здатність відповідати на любов. І аж до старості він бачив образ юної красуні в своїй згорбленої старій. З тих пір, ягоди калини стали гіркими, як сльози від нерозділеного кохання. Калинонька Колись дуже давно жили в нашому селі хлопець Клим та дівчина Лина. Підросли, покохали одне одного та й одружилися. Жили дружно, весело. Разом вранці сонечко зустрічали, а ввечері проводжали на спочинок. Незабаром у них народилася донечка. Така красуня! На згадку про народження доньки вирішили батьки посадити деревце. Звичай такий на Україні був. Климові хотілося посадити незвичайне деревце, таке ж гарне, як його донечка. Пішов чоловік на пошуки до лісу. Бродив, бродив — нічого знайти не може. Аж раптом побачив гарний кущ, вкритий пишним білим цвітом. Викопав Клим бережно кущик з рідною землею та й посадив біля двору. Росте дівчинка, гарнішає. А кущик і собі росте, зеленіє. Навесні вкриваються білим цвітом, восени — радує всіх червоними ягідками. Хто не йде мимо двору, кущиком милується, ніби щастю Клима і Лини радіє. З того часу почали люди і собі садити зеленого кущика біля двору, щоб щастя в домі поселилося. А кущ, що спочатку назви не мав, почали калиною називати, а донечку Клима і Лини назвали Килинкою. 40 І ось розцвіло село калиною та красою дівочою. Народився синочок — тато дуба саджає, а народилася донечка — калиноньку. На щастя, на долю. Кущ калини не тільки красу має, він здоров’я повертає. Ось яка наша калинонька! жүктеу/скачать 288.5 Kb. Достарыңызбен бөлісу:
|