Відділ освіти, молоді та спорту Білогірська рда районний методичний кабінет

Районний методичний кабінет

Рослини – символи України

(посібник)

Горова І.В.

педагог – організатор

Соснівської ЗОШ І-ІІ ст.

2016р.

педагог-організатор

Соснівської ЗОШ І-ІІ ст.

Горова Ірина Василівна

заступник директора

Соснівської ЗОШ І-ІІ ст.

Горова Галина Михайлівна

Посібник містить сценарії виховних заходів, легенди, загадки, приказки, повір’я про рослини – символи України, які допоможуть в роботі класним керівникам і педагогам – організаторам, щодо організації роботи з національно-патріотичного виховання.

Матеріал виховує любов до рідного краю та його традицій, до природи, до родини і людей. Розширює знання дітей про рослини – символи України; формує вміння повноцінно сприймати художні й науково - пізнавальні тексти; розвиває, виховує любов до рідного краю, шану до народних традицій.

1

Передмова
В школі склалася певна система по формуванню національно – патріотичної свідомості учнів, яка є досить актуальною на сьогоднішній час. З цього питання в школі проводяться :

- виховні години;

- позакласні виховні заходи ;

- загальношкільні лінійки ;

- круглі столи ;

- бесіди ;

- тематичні зустрічі ;

- рольові ігри.

Події, які відбуваються сьогодні в Україні спонукають до виховання самосвідомості молодого покоління, поваги і шани до традицій , побуту українців.

Робота , що проводиться в даному напрямку допомагає поглибити знання учнів про рослини-символи України, формувати національну свідомість учнів, виховувати патріотів рідної держави, повагу до історії рослин – символів, розвивати пізнавальні інтереси, виховувати любов до рідного краю, його історичного минулого і сучасності.

2

Усний журнал

«Знайомство з рослинами-символами України»
Перша сторінка «Верба»
Погляньте на вербу напровесні. Віти всіх дерев ще голі, а вона вкрита серпанком молоденьких ніжних листочків. Од них не відвести очей. Підіймімо до цієї красуні через кілька днів, коли вона сповна вкриється духмяним жовтавим і медоносним цвітом. Скільки ж на вербі листочків? Виявляється, їх можна підрахувати за числом та діаметром гілок: у середньому 19-20 тисяч тріпотливих вузеньких смужечок, а на старому дереві-вдвічі більше . Відомо приблизно 400 видів верб , це листяні дерева і чагарники, поширених на Землі, 30 видів зростають в Україні. Найбільш поширені такі види: Верба біла Верба гостролиста Верба ламка Верба попеляста Верба козяча Верба пурпурова Верба прутовидна Верба плакуча

Верба — дерево цілюще. Настій із вербової кори знижує температуру. Відвар вербової кори вживають при грипі, вірусних інфекціях, рев­матизмі.

        Верба була священною для наших предків, священною вона повинна залишатись і для нас.

  Верба-символ краси,безперервності життя. Вона живуча: встромиш у землю гілочку-і виросте дерево,засип ранку порошком меленої вербової кори-і кров зупиниться. З давніх – давен в Україні вербу вважали святим деревом.

Перед Великоднем шостий тиждень посту називався  «Вербним». На Вербному тиждні, у неділю, святили вербу. У багатьох селах України садили

гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба є особливо цілющою.  У сирій землі вона швидко пустить корінчики і виросте гарне дерево. Не можна допустити, щоб зникли вербові насадження на нашій Україні. Незабутні слова В. Симоненка з вірша .

"Виростеш ти сину, вирушиш в дорогу..."

Катерина Перелісна описала вербу так :

           Освячені її гілочки служили оберегами полів від граду, під час грози їх викидали на двір, щоб, як казали, «град припинився», обкурювали хату від хвороб, клали у купіль немовляти. Діти хльостали один –одного освяченими гілочками, примовляючи:

Не я б’ ю - верба б’є.

 За тиждень - Великдень.

 Уже недалечко, червоне яєчко.

        Тому  у нашого народу  найбільш шанованим деревом є верба. „Без верби і калини – нема України”, – говориться в народній приказці. Важко уявити нашу землю без верби. Говорять: „Де вода, там і верба”. Вона своїми коренями

4

скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову

У матері-вдови було троє синів. Вони дуже любили маму. Росли вони добрими, роботящими, приносили радість усім людям. Та от напали на рідну землю вороги. Прийшов до матерів старший:

— Благословіть, мамо, за свій край боротися.

Стиснулося в мами серця, але благословила. Потім прийшов середній. І його мусила благословити. А коли попросив благословення найменший, не витримала:

— Не пущу! — скрикнула. — Один ти у мене залишився!

— А земля у нас теж одна. Хто ж її захистить, як не я? Ще більше защеміло у матері серце, але провела у дорогу і найменшого сина. А сама щодня виходила на берег річки, синочків рідних виглядала. Поверталися їх друзі, схиляли перед матір’ю голови, приносили їй невтішні звістки: загинули всі її сини героями. Довго плакала-ридала мама над річкою, не хотіла в хату без дітей вертатися. А на ранок побачили люди на березі вербу, що невтішно додолу схилила свої віти. Отак на світі з’явилася плакуча верба.

5

Друга сторінка «Калина»

Росте калина по тінистих лісах, в гаях і дібровах, на схилах, на узліссях і лісових галявинах. Дуже часто зростає  поряд з іншими деревами. Поширена 

калина по всій Україні . Її садять і коло хат. Існує гарний  звичай, який, на жаль, подекуди вже починають забувати. Біля щойно зведених осель висаджують калину. І поки посадять дерева в саду, кущі калини вже розростаються, милуючи зір білим цвітом навесні й рубіновими кетягами ягід восени…

На зиму ж червоні кетяги калини вставляють поміж віконних рам – їхнє світло і зігріває, і радує. На планеті зростає 150 видів калини , в Україні поширені лише 2 види: Калина звичайна та Калина цілолиста.

Суцвіття віночків калини нагадувало сонце.  На Україні колись святим було материнське побажання: «Будь, доню, і ти червоною та здоровою калиною, незайманою та чистою до вінця!». Калина символ чистоти і незайманості,  символ незнищенності , нескоренності та стійкості, символ України.

Біля лугу стояла калина, 

На калині гніздечко було -  

Соловейкова дружна родина 

Його звила собі на добро. 

 І проходячи мимо калини, 

Я завжди зупинявся на мить -  

Прислухавсь, як погожої днини 

Соловейкова пісня звучить. 

 Соловей і калина одвічні 

Обереги моєї землі -  

України то символи вічні, 

Наче промені сонця ясні. 

 І допоки на нашій калині 

Соловей буде пісню співать -  
6

Будеш жити і ти, Україно, 

І нікому тебе не здолать!           А це калина-символ кохання, краси, щастя. Навесні калина вкривається

білим цвітом і стоїть, як наречена у білому вбранні, а восени палахкотить гронами червоних плодів. Калина широко використовувалася у народній

обрядовості, зокрема весільній: китицями Калини прикрашали весільний коровай, калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали гільце. Водночас схилена над водою Калина нагадує про смуток і журбу:

Червоная калинонька

На яр-воду схилилася...

Там дівчина журилася.

Як і багато інших рослин, Калина поєднує в собі красиве і корисне.

Калинові ягоди, кора, цвіт — випробувані ліки в народній медицині.

Колись у давнину, у глухому селі жили хлопець і дівчина. Любили одне одного змалку і тішилися життям. Та якось покликав їх до себе батько хлопця, і мовив:

– Сину, прийшла пора віддати належне, піти захисником рідного краю. Покозакуй, а повернешся – відсвяткуємо весілля!

Рано-ранесенько проводжали за село хлопця батько й дівчина. Благословив старий козак сина: – Не осором наш рід! Хай Бог тебе хранить на добрі справи! Дівчина простягла вишивану хустину: – Їдь! Бережи рідну землю, а я збережу наше кохання! Поїхав козак, тільки закурілось пилом понад шляхом.

7

Минув і рік, і два й три; від козака ні чутки, ні звістки. Четвертої весни, коли квітли сади і тьохкали соловейки на село з дикими звуками, вихором налетіла татарська орда. Мужньо боронилися люди, біля кожної хати кипів бій. Та один за одним падали захисники – занадто люті були напасники.

– Як добре, що ти тут! Таке лихо!…–і затнулась, побачила, все усвідомила, – Чому?! Невже ти, справді запроданець?!!

– Я поспішав до тебе! Ти будеш у мене в золоті, в шовках ходити, оксамитом огортатись, самоцвітами тішитись!

Та дівчина вже все зрозуміла: – Проклинаю тебе, зраднику! – Візьміть її, – крикнув вояк своїм зайдам. – Жодна рука не торкнеться до мене! Я належу рідній землі і вона мене захистить, а тебе – проклинаю, зраднику… Вояк розлютовано заніс шаблю над головою, та й закляк: замість дівчини виріс

8

кущ з білими запашними китицями квітів, неначе віночки незаймано-чисті й гарні. Люто шмагонув-рубонув, та кущ тільки схитнувся і приріс до кореня – тільки замість білих квіток, ніби краплини крові, заяріли червоні кетяги ягід. А листя шелестіло: – Проклинаю…проклинаю…

А кущ, що стався з дівчини, назвали її ім’ям – Калина. Гіркі її ягоди, як доля дівоча. Але живлять вони тих, хто любить і шанує рідну землю

Про тополю можна розказати і таке. Людина дуже хоче пити. Ковток звичайної води повернув би їй сили, працездатність. Але води ніде немає,

9

людина відламує шматок тополиної  гілки і починає смоктати. О диво!  Спрага поволі, потім раптово зникає. Колись у сиву давнину тополя допомагала й чумакам , які везли з Криму сіль і рибу. Вони завжди на ночівлю в травні намагалися зупинитись під тополями. Лягали на спочинок стомлені, розбиті цілоденною спекою, а вставали свіжі, бадьорі та прямували далі.

Смолисті тополині бруньки найкраще збирати навесні. Вони діють не лише антимікробно , а й сприяють нормальній роботі серця, допомагають лікувати ревматизм, поліартрит та бронхіальну астму, сприяють припиненню запальних процесів. Виготовляють з них мазь від опіків, випадіння волосся, геморою. Застосовують бруньки тополі при застудних захворюваннях із підвищеною температурою тіла, при урологічних захворюваннях.

10

Народна медицина рекомендує кожній людині пити узвар із тополиних бруньок. На думку парапсихологів, тополя дає ясність мислення, відчуття перспективи, знімає злість і образи. Достатньо лише долонями притулитися до неї.  Кажуть, що тополя має велику лікувальну і навіть чудодійну силу. Якщо дитина, у якої від народження горб, щодня спиною притискатиметься до високої стрункої тополі, то дерево забере її недугу, дитя буде струнким, як тополя.  Тополя має надзвичайно велике екологічне значення:

           Тополя також є нашим народним символом. Зі стрункою тополею порівнювали гнучкий дівочий стан та нещасливу дівочу долю. Про тополю написано багато пісень, складено легенди. Т. Г. Шевченко написав поему "Тополя":По діброві вітер виє,

Край дороги гне тополю

Стан високий, лист широкий — Нащо зеленіє?

Кругом ні билини!Одна, одна, як сирота

Налетіли на село турки, старих порубали, молодих у полон забрали. Іде в невільничому гурті дівчина і кожен крок її все важче дається, бо веде він далі від рідного дому. Вночі стомлені бранці поснули, заснула і варта. Тільки дівчина не спала, тихо звільнившись од пут, втекла. А на світанку, коли зовсім мало залишилося до села, де могла сховатися од ворога, побачила за собою кінну погоню.

— Батьку степ, поля рідні, порятуйте мене!

Біжить і благає. Ще трохи і вхопить її за коси вершник. Ось вже вхопив, та рука сковзнула з гілки, бо за мить одну обернулася дівчина тополею.

Так і стоїть тепер край села.

12

Четверта сторінка «Дуб»

Обхват його стовбура - 8м. Під час грози електричні розряди найбільше "притягує" дуб. Олександр Субота описав цю рослину так :

Мов тесляр засукав рукава, 

Порозкинувши віти високі, 

Просить в неба хмарин з віддаля.  

Залишивсь він самотнім у борі, 

Віддавна його крони шумлять, 

Може сняться вітри йому в полі, 

Що житами хиткими бурлять.  

Сивочолий гордиться віками, 

Бо ще носить зелене вбрання, 

Хоч і свита потерта й з латками, 

Та все ж корені ще живить земля. 

 Забуяє він знову весною, 

І розправить як в юності цвіт, 

Велет - дуб розмовляє з грозою, 

І вартує легенди століть.

Жолудями живляться лісові мешканці – сойка, білка. Плодами дуба годують домашніх свиней. Кору дуба використовують у медицині. Вона входить до

13

складу різних препаратів, які використовують при захворюваннях верхніх дихальних шляхів, при різних вірусних інфекціях, як кровоспинний засіб. Дуб використовують в промисловості. З нього виробляють різні меблі, паркет, бочки.

          Матері своїм синам на сорочці вишивали листя дуба, щоб син був сильним, міцним. Спали на дубових меблях, які, за повір'ям, додавали під час сну сили. Дуб, як і інші наші народні символи, має лікувальні властивості. У дубовому лісі добре почувають себе люди, які страждають на серцеві захворювання.

Вважалося, що чорнобривці допомагають позбу­тися головного болю.

Для українців чорнобривці символізують дитинст­во, рідну матір і батька, рідну оселю.

             Чорнобривців у народі називають  то жовтяки, то оксамитки, то бархатки, бо яскраві,виграють у промінні сонця всіма відтінками лимонних та золотистих, жовтих ,оранжевих,червонясто-коричневих барв. Але найбільш поширеною стала назва чорнобривці.

           15

 Їх назва пов‘язана зі стародавньою легендою про майстрів-чоботарів, які виготовляли особливо гарні,святкові жіночі чобітки, що мали яскраво-червоні халяви та чорні голівки-чорнобривці.

Милуючись Чорнобривцями, мало хто замислюється про лікувальні сили цих симпатичних квіток. Насправді ж, в них криється зцілення від багатьох недуг. Тендітні на вигляд рослини можуть цілком побороти грип, застуду та інші бактеріальні інфекції. Чорнобривці у народній медицині зміцнюють імунну систему і приводять в тонус організм. Поряд із загальним зміцненням імунітету після прийому чорнобривців заспокоюється нервова система, зміцнюються судини.

Легенда про Чорнобривці

Жила колись в одному селі сім’я. Звичайні, трудящі люди. Сталася в них радісна подія – народилася трійня, три сини-соколи. Такі в них були карі очі, як мед гречаний, такі чорні брови, такі схожі між собою, що рідні, не змовляючись назвали їх Чорнобривцями, хоч кожен мав своє ім’я. Коли підросли, то виявилось, що і таланти у них однакові і різні водночас: один був золотар, другий гончар – керамік, третій різьбляр дерева-кістки-роги. На всю країну стали славні хлопці, звідусюди приїздили до них подивитись на їх майстерність, придбати бодай одну річ, яка кому до вподоби.

Трапилось так, що село, де жили хлопці, на якийсь час попало в поле дій безкінечних війн, які вели між собою люди. Село намагалось жити своїм

16

повсякденним чином, але одного дня ввірвався ворожий загін, до грабежу-розбою взялися. Цупили все, що їм подобалось. Дійшли до хати майстрів-чорнобривців. Розгребли все, що було в майстерні. Розгорілися жадобою, і забрали в полон майстрів. Як не благали, як не відкуплялись – ніщо не допомогло: повезли хлопців у чужу землю.

Йшли роки, підросла сестричка. Бачила, які сумні тато й мама, все допитувалась – чому? Довго не розповідали, а потім якось бабуся все оповіла. І вирішила дівчина іти в чужий край, шукати братів. Ніякі вмовляння не допомогли.

Довго блукала дівчина світом: ніхто не чув про чорнобривців. А потім якийсь дідо сказав їй: "Це, мабуть твої брати були! Вони всі троє однаковісінькі, та такі ж гарнесенькі. Хан їх і голодом морив, і бив, наказуючи працювати. А вони одне у відповідь:

– Відвезіть нас додому. Ми будемо працювати, і все зроблене забирайте. Але тільки вдома ми можемо робити такі речі, як ви бачите.

Бо стільки тих виробів привезли з ними. Хан наказав їх бити, поки не згодяться працювати. Забили їх до смерті…

– Дідуню! А де вони поховані?

– А їх ніхто не ховав. Хан наказав викинути в степ. Там зараз тільки кісточки тліють.

– Покажіть, де це! благаю Вас!

Позбирала в торбинку кісточки братів, бо вже мало що й лишилося. Схудла, змарніла, але дійшла додому. З великою радістю зустріли батьки і все

17

село дівчину. Поплакали над долею хлопців-чорнобривців, та й розійшлися додому. А батьки поховали в садку останки своїх синів.

     Барвінок — теж сим­вол України. Україну називають барвінковим краєм. Прекрасна, осяйна ця рослина. Суцільний вічнозелений килим переплетених

стебел барвінку з яскраво-блакитними квітами, які з'являються у травні, надзвичайно ошатний. Тому рослину часто використовують у садово-паркових композиціях. Це вічнозелений зі сланкими стеблами завдовжки до 60 см, які вкорінюються у вузлах. Листки вічнозелені, еліптичні, шкірясті, голі, зверху блискучі, завдовжки 3-5 і завширшки до 2,5 см. Квітки синьо-фіолетові, сині, інколи блакитні, діаметр їхнього віночка — до 2,5 см. Цвіте з травня до початку липня. У природних умовах росте серед чагарників, у дубових, грабових, букових і соснових лісах . Квітневої пори на ко­ротких пагонах розкриваються ніжні, кольору небес­ної блакитні, п'ятипелюсткові квіти барвінку. Чому так люблять і шанують люди барвінок?

Через нев'янучу зелень і виняткову живучість у середні віки барвінкові приписували чудодійну силу і вважали його символом вічності й постійності. Казали, що він оберігає від влади диявола і всякої не­чисті й через те вішали над дверима оселі та ніколи не викидали на смітник, а лише у воду.

    Барвінок — трав'яниста вічнозелена рослина, яка зустрічається у дикому вигляді на узліссі, на схилах, у лісах. Стебло стелиться по землі. Траву барвінку

18

застосовують при туберкульозі, дизен­терії, коліті, відвар п'ють при авітамінозі та зубно­му болю. Цілющі властивості цієї рослини відомі з часів Плінія Старшого і Гіппократа, проте використовувати її потрібно обережно, оскільки барвінок має токсичні властивості.

Недавно ще гула метелиця,

Всю зиму зелень берегло.

І перше стрілося з відлигою,
Зустріло сонечко й тепло.
Як з перемогою та славою
Весна з’являється на світ,
То квітне радістю ласкавою
Барвіночку синенький цвіт.

Так про барвінок написала Надія Красоткіна.

В степах було багато козацьких сіл . Чоловіки йшли служить в Запорізьку Січ, а жінки лишались вдома і підтримували домашнє вогнище, тобто життя.

Жила в селі одна така козацька сім’я. Матір звали Ганна, а дочку - Оксана. Чоловік служив. А з ними жив старий дідусь, батько Ганни.
Одного разу налетіли ординці. Ганна з Оксаною поверталися з поля. Їх наздогнали ординці і зв’язали. Молили і благали мати із дочкою чужинців, щоб відпустили їх у село, попрощатися з дідусем. Погодилися ординці.
Слізьми вмивалися мати з дочкою, прощаючись із батьком, із дідусем. Мудрий

19

старий і каже до внучки:

Дівчина і в криницю кидала барвінок. І все чекали порятунку. А в цей час дідусь розповідав козакам, як потрібно шукати невільників-земляків.

Стомилися полонені, падали. Тих, хто не міг іти, тут же вбивали, або й так кидали, знаючи що життя у них уже немає.
Уже доходили до границі. Раптом ординці побачили, що їх доганяють козаки. Та Оксанка вже не витримала такого тяжкого шляху, обезсилила і знепритомніла. І протяглась по курній дорозі на мотузці. Мати кричала, кликала, але дочка не приходила до тями. Тоді ординець перерубав мотузку і дівчина залишилась на битій дорозі. Ганну ординець силою кинув на віз і от вони уже от-от зникнуть у лісі.
Бачить Ганна немає порятунку. Де в неї і взялася сила, вирвала у татарки віжки і коні зупинилися. Татарка схопила кривий меч і занесла над головою

Ганни. Вмить її рука з мечем відрубана впала на землю.

Коли Ганна розкрила очі над нею стояв Іванко, наречений Оксани. Першими були слова:
— Де Оксана, Оксанка?
Мати, обливаючись слізьми, розповіла про долю Оксани. Хто з ординців утік, а хто навіки лишився на нашій святій землі. Стали повертатися шляхом назад. Хоронили мертвих. А Ганна з Іванком та чоловіком шукали Оксану. І от в одному місці, край шляху знайшли мертву дівчину. З-під сорочки червоніли

20

крапельки калини, наче крапельки крові на грудях. Іванко взяв на руки Оксану, але вона була вже мертва. Поклали на віз привезли до узбіччя і похоронили. Козаки викопали криницю і обсадили барвінком і калиною. І заснували козацький пост. І назвали Оксанине. І до цього часу є таке поселення.

1.Скільки раз Т.Г. Шевченко у своєму «Кобзарі» вжив слово калина ?

а) 185 б)285 в)385

(Т.Г.Шевченко дуже любив калину. У своєму «Кобзареві» він вжив слова калина -385 разів).

2.З якого твору ці рядки?

Посадили над козаком Явір та ялину. А в головах у дівчини Червону калину.

3.Закінчіть строчку вірша «Думка».

Тоді неси мою душу Туди, де мій милий; Червоною калиною Постав … а) на могилі б) при дорозі в) в чистім полі

4.Скільки раз у творі « На вічну пам'ять Котляревському »згадано слово калина»?

а) 6 б) 7 в) 8

5. З якого твору рядки :

Прийде до криниці, Стане собі під калину,

22

Заспіває Гриця. Виспівує, вимовляє, Аж калина плаче.

6. З якого твору рядки :

Защебече соловейко В лузі на калині, Заспіває козаченько, Ходя по долині.

а) Катерина б) Лілея в) Тополя

7. Закінчіть строчку вірша «Титар».

Зорі сяють; серед неба Горить білолиций, Верба слуха соловейка, Дивиться в криницю; На калині, над водою , Так і виливає, Неначе зна , що дівчину…..

а) козак виглядає б) мати виглядає в) свати вже чекають

8. Яку ще рослину, що є символом України, крім тополі згадує Т.Г.Шевченко в однойменному творі «Тополя»?

а)калину б)вербу в) дуб

23

9. Скільки раз зустрічається слово верба у творі «Тополя»?

10. Встав пропущене слово

І досі сниться : під горою,

Між …………. та над водою

Біленька хаточка.

а) калиною б) тополями в) вербами

24

Рослини – символи України

(КВК)

Учитель:

Команда «Калина»

1. Одне народне прислів’я говорить «Без верби і калини нема України». Росте калина по лісах, в гаях, дібровах, на узліссях- по всій Україні. Її садять біля хати.

2.Калина- це слава рідної землі, батькової хати, отчого краю.

3.Калина- це той символ, що пам’ять людську береже, нагадує про милий край, це символ безсмертя.

3. Калина – це символ мужності й незламності духу в боротьбі за незалежність рідного краю.

4. Було це дуже давно. Налетіли на нашу землю турки і греків чимало. Головного їхнього воєводу – грека було поранено отруйною стрілою. Тому, хто його вилікує, пообіцяли нагороду, яку сам собі забажає.

Але ніхто не зміг. Тоді прийшла в табір дівчина в убогій одежині, але дуже красива. Звали її Пелагея. Вона пообіцяла вилікувати грека, але взамін він мусить поклястися, що більше не прийде на нашу землю. Так і сталося. Воєвода забрав її у Грецію, і була вона там царівною трав. У Пелагеї була сестра Калина. Прощаючись із сестрою, Пелагея сказала: «Твоїм

25

іменем, сестро, назву цю рослину, яку найбільше люблю, бо росте вона у наймальовничіших куточках, над чистими струмками , в гаях. Коли вона цвіте,то соловейко прославляє її красу , а восени на ній – дивні кетяги ягід, ніби налиті кров’ю нашої землі».

1. 
   А в легенді «Дівочий ліс» мужня дівчина Маринка завела турків –бусурманів у хащі. Там вони і загинули. За це султан – турок стяв Маринці голову. Заструменіла гаряча кров. І де ця крівця на камінь упала – калиною стала.
   
2. 
   Червоні плоди калини здавна символізували мужність людей, які проливали кров за Батьківщину. До того ж, насіння калини схоже на серце.
   
3. 
   Ось калина над рікою Віти стелить по воді, Хто це щедрою рукою Їй намистечко надів? Розцвітає, як вогні… Дай хоч трішечки намиста Калинонько і мені.
   

1. 
   Пухнасті вербові котики – символ краси. Навесні вони тішать надією і звеселяють наші серця. Котики – воркотики в мене на вікні. Котики – воркотики – гості весняні. Не глядить на котиків лиш вусатий кіт. Мабуть, зна, що котики – це вербовий цвіт.
   
2. 
   Верба, одне з найулюбленіших у народі дерев. Здавна вона супроводжує людські поселення і оселі. Верби над ставом - традиційна
   

прикмета українського села. Верба – символ родинного вогнища. Навколо дерева водили молоду пару.

3. 
   Люди давно помітили: де ростуть верби, там чисті джерела, бо верба – природний фільтр. У лісі воду для пиття брали також під вербою. Коли копали колодязі, на дно клали вербову дощечку.
   
4. 
   Древні слов’яни вважали вербу священним деревом. У них вона уособлювала бога Сонця - Ярему, що дав людям вогонь. Під час буревіїв проти вітру пускали вербову гілку. Так вона, мовляв, зупинить бурю.
   
5. 
   Тиждень перед Великоднем називають вербним. У Вербну неділю вербу освячують в церкві, а потім несуть її до дому і б’ють нею хатніх, промовляючи : «Не я б’ю, верба б’є, Віднині за тиждень Буде в нас Великдень. Будь веселий, як верба, А здоровий , як вода, А багатий, як земля.
   
6. 
   Верба символ життя. Легенда розповідає, як одна жінка вдень жили із своєю сім’єю, а на ніч перетворювалася на вербу. Аж ось про це дізнався її чоловік та й зрубав вербу – тоді й жінка померла. І тільки материнська любов продовжувала жити в цьому дереві. Зроблена з цього дерева колиска заколисувала осиротілого хлопчика, а коли він підріс, то зробив собі сопілку зі старої верби. І сопілка та розмовляла з хлопчиком, як рідна мати.
   

27

Ще схованих в імлі. Як знак зеленої весни, Яка ще вдалині. Як знак, що щастя сад рясний Даровано мені.

Захист назв команд відбувся, надаємо слово журі.

1. 
   Стою стрункий, високий, у зелених шатах. І золотом оздоблена голівонька моя.(Соняшник)
   
2. 
   Серед лісу-лісу червоне плаття висить. (Калина)
   
3. 
   Вже й мороз пошумував, а його цвіту не зайняв. (Барвінок)
   
4. 
   Стоїть дуб, повен круп .(Мак)
   
5. 
   Червоний колір, винний смак. Кам’яне серце. Чому це так?(Вишня)
   
6. 
   Сімсот соколят на одній подушці сплять.(Соняшник)
   
7. 
   Сидить когут над водою з червоною бородою.(Калина)
   
8. 
   Лист зелений і міцний, Сніг для нього не страшний, А коли весну стрічає, Сині очі розкриває. (Барвінок)
   

28

Четвертий конкурс «Хто більше знає пісень про калину»

(Представники кожної команди по черзі співають уривки з пісень).

Учитель: І знову слово журі.

( По одному учаснику з команд , намалювати рослину яка символізує назву команди супротивника, але з зав`язаними очима)

Учитель: І знову слово журі.

Конкурс капітанів . Хто пройде далі?

(Капітани з обох команд стають перед намальованою лінією. По черзі роблять крок і називають приказку або прислів’я про вербу. Переможе той, хто зробить більше кроків) .

Зігнувся, як верба над водою. Де вербиця , там і водиця. Гнучка , як лоза. Така правда, як на вербі груша. Високий ,як лоза, дурний як коза. Верба, як трава, ти її покосиш, а вона знову виросте. Де не пройде, золоті верби ростуть. Верболіз б'є до сліз. Вербові дрова, а козячий кожух - то й випре дух.

Учитель: І знову слово журі. Підсумок конкурсу капітанів.

Учитель. Багато ми сьогодні говорили про вербу, калину як символи України, але є ще інші рослини, які супроводжують життя українського народу. В наступному конкурсі команди повинні розповісти про ці рослини легенду. Це було їхнє домашнє завдання.

29

Учитель: І знову слово журі.

( Конкурс проходитиме в трьох номінаціях: Вірш, Пісня, Легенда. По три учасники з груп вболівальників кожної команди мають можливість допомогти своїм друзям вибороти перемогу. Виконавши відповідно: Пісню, вірш або легенду про любу рослину, яка є символом України) .

Учитель: І знову слово журі. Підводиться загальний підсумок. Визначається команда переможець

30

Круглий стіл

— Благословіть, мамо, за свій край боротися.

Стиснулося в мами серця, але благословила. Потім прийшов середній. І його мусила благословити. А коли попросив благословення найменший, не витримала:

• 
  Не пущу! — скрикнула. — Один ти у мене залишився!
  

Ще більше защеміло у матері серце, але провела у дорогу і найменшого сина. А сама щодня виходила на берег річки, синочків рідних виглядала.

Поверталися їх друзі, схиляли перед матір’ю голови, приносили їй невтішні звістки: загинули всі її сини героями. Довго плакала-ридала мама над річкою, не хотіла в хату без дітей вертатися. А на ранок побачили люди на березі вербу, що невтішно додолу схилила свої віти.

Отак на світі з’явилася плакуча верба

Не раз козаки вирушали в походи, щоб захистити рідну землю. Проходили через села, добирали охочих піти в похід, стати на захист рідного краю.

31

Отож і простувала одного разу селом козача сотня. А попереду молодий, вродливий, дужий сотник. Все на ньому сяяло, а найбільше його великі карі очі. Щирим усміхом квітли вуста. Виступали козаки в похід... Сільські дівчата і молодиці одна з поперед одної частували козаків хто чим міг. А до сотника ціла черга. Красуня Вербиця стояла осторонь, посміхаючись, дивилась на козака. Важка коса золотою хвилею блищала в сонці. Звабливо напіввідкрились її уста, клично сяяли очі. Сотник не витримав, зупинився біля дівчини, захоплено обіймав зором всю її зграбну постать. Гомін притих. Встав козак із коня, низенько вклонився дівчині і сказав: «Скільки живу, кращої не бачив! Взяла в полон ти мене, кінець козачій волі. Як повернуся живий – будеш моєю дружиною?» Стало тихо навколо, як у вусі. По хвилі Вербиця вклонилася і йому та й відказала: «Повертайся живий, козаче! А тоді й поговоримо». І мовчки подала йому вишивану хустину. Довго-довго стояла край села, махала рукою козакові.

Одного вечора у двір зайшов кобзар. Вербиця завела його до хати, нагодувала-напоїла. Та й давай розпитувати, де він бував, що чував. Кобзар помовчав, а тоді запитав, як її звати, та аж посмутнів, коли вона сказала. Дівчина зблідла; «То, може, ви щось чули про мого нареченого ?».

Кобзар мовчки взяв кобзу до рук та й заспівав думу про бій козацький, про козака вбитого, що лежить в степу Заплакала дівчина, а дід дістав щось із пазухи і подав дівчині. То була її хустка... Мов риба об лід забилася дівчина в риданні...

32

По хвилі кобзар мовив: «Пізнав я тебе, не розпитуючи. Так тебе описав козак. Не судилось тобі бути його дружиною, з сирою землею повінчався козак»...

Жили колись в одному селі мати Вербена та її дочка Калина. Мудра й мила зростала дівчинка – мало хто вже таких діток пам’ятає. А до того ж чарівниця вона була: всі трави із землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб

34

рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею. Та довідались про чарівницю Калину вороги. Вирішили її згубити, щоб землю українську багату завоювати, хворості і зло на людей напустити.