Володимир Шаян «Віра предків наших»

Такі концепції мали жиди в добу культу ЯГВЕ і магометани в культі Аллаха.

Завважмо, що навіть християнізм не є монотеїзмом в єв­рейському сенсі, але ТРИЄДНІСТЮ ТРІЙЦІ. Отже, це теж ге-нотеїз. Закидати нашим предкам примітивний політеїзм — це карикатура і глум над правдою про нашу і інші арійські Віри як Риґведа та Авеста.

Дощечка 8, Продовження 3. Рядки 10-18

Переклад В ШАЯНА

10. Летить у Сварзі Перуниця і несе Ріг Слави.

То ж іспиймо його до кута, а кміто 11-. наше маємо відістати від ворогів наших.

А та Перуниця клекоче: Які ж ви Русичі,

12. що проспали свою орю. Ви повинні боротися у цей день. А ось Суря рече:

13. — А де то ви Русовіти і що дієте супроти тих ворогів. І куди будете іти

14. із свого краю? То ж вдаримо у стіну ту і проб'ємо пролом для нас і за наше!

15. А будемо у себе дома ще сьогодні! А кому присудить Перун, той буде їсти в Раю

16. їстива вічні, у Сварозі настояні. Нехай загинемо сьогодні, але ж не маємо

17. іншої дороги, щоб увійти у Вічне Життя. Бо краще бути мертвими, ніж живими бути в неволі

18. на чужині. А то денебудь живе невільник, то краще деспота, що ним потуркує.

(Нажаль, в архівах Володимира ШАЯНА досі не знайдені аналізи текстів та коментарі Дощечки 8, продовження 3, Рядки 10-18. — Вид-во.)

МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ У СВІТЛІ КНИГИ ВЕЛЕСА

Дорогі Друзі!

Хай не буде для нікого ніякого сумніву, що наша про­грама на політичному відтинку покривається із українською національною програмою. Ріжниться вона у відношенні до Віри як теж у відношенні до деяких питань соціології України.

Виринає, отже, питання: „Як же ж буде з Вірою та_з пи­танням ведійсько-арійського ренесансу?"

Слід, отже, розглянути це питання можливо у популяр­ній формі.

Отже: з непам'ятних часів, які трудно визначити істо­ричними датами, жили на теренах — які трудно визначити до­кладно — але приблизно на теренах лісостепу України і далі иа південь між річками Волгою та Дунаєм племена, які гово­рили близькими до себе мовами, зрозумілими для них усіх. Ці мови знаємо тільки із історичних здогадів і називаємо в науці мовами індоєвропейськими. Добре відомо, які із них є сьогодні індоєвропейські, а які ні, за складом форм і словництва. Учені мали здогади щодо їх споріднення, але не пробували встанови­ти точної генеології, себто „метрики" їх народження. Я перший примінив у дослідах принцип еволюції, себто поступового їх творення на основі спеціалізації за народами, чи точніше гру­пами народів.

Мова протоіндо-европейська не була ані санскритом, ані грецькою, ані германською мовою, ані жодною іншою. В санс­криті можна відкрити „СПОРІДНЕННЯ", але не тотожність і то не з українською мовою, але із якимсь старинним і нам невідо­мим ще добре видом „ПРОТОСЛОВ'ЯНСЬКОЇ" мови. Із цієї мо­ви розвинулися чи то похідно, чи рівнобіжно усі слов'янські мови, в тому числі і українська.

Ці окремі мови витворили цілий ряд мовних явищ і видів прикметних тільки для них. Звідси їх краса і чар. Звідси їх різ­номанітність. Цей процес в історії мов — це процес зрізничкування, або диференціяції. Але жодна з тих мов не має ВИ­КЛЮЧНО УКРАЇНСЬКИХ ЧИ ЧЕСЬКИХ ЕЛЕМЕНТІВ.

Був такий період в нашому „Чисткарстві" мови, коли то деякі редактори вчили нас відрікатися наших власних слів мовляв тому, що ці слова є також в російській мові, дарма, що ці слова є в „Слові про Похід Ігоря" і в десятках інших пам'ят­

ників. Так вони збіднювали мову. Віддавали слова російській мові. Вони забули, що російська мова відділилася від українсь­кої десь аж у 13-му чи 14-му столітті. Отже вона молодша за українську мову. Не ми від неї походимо, але вони від нашої мови, в добі спільноти.

Деякі були такі хитруни, що піддаючися російській мові, заступали слова, вживані частіше в польській мові. І так далі. Діялися митарства мовні, які кривдили нашу мову і то з нашої власної охоти. '

Так, але ще далеко старші від протослов'янської спіль­ноти є слова спільні арійським мовам, головно дієслівні корені.

Але ми маємо власну прекрасну мову. Разом з тим це буйда і нісенітниця говорити, що будемо творити власну мову ВИКЛЮЧНО з українських елементів.

Ніщо не змінить факту, що наша мова налелсить до сло­в'янської групи, а далі до арійської мовної родинної спільноти та має безліч основ коренів і характеристик, які витворилися ще в добу цієї спільноти, десь приблизно десять тисяч років тому, в добі Неоліту.

Близько до „Протослов'янської мови" була мова т.зв. „старослов'янська", яка далі стала староукраїнською. Найстар­ші записи цієї мови — це один тільки напис із кінця 9-го століт­тя, а далі відомі історичні пам'ятники із 11-го та 12-го століть. Є деякі сліди із 10-го століття.

Ці слов'янські мови чим далі йти углиб історії, тим мен­ше ріжнилися між собою. Один із чеських королів писав до польського: „Чей же ми говоримо одною мовою". Був це час „гимну Богородзіци" і справді їді мови були тоді для себе зро­зумілі.

Я говорив із одним ученим про мою концепцію старо­української мови. Він сказав, що такої мови наука не знає. Що я під цим словом — староукраїнська мова — розумію?

Я відповів, що це мова, якою говорили в Київі і писали від 11-го століття. Нею написане „Слово про Похід Ігоря". Він мусів погодитися, що може так бути, себто можна назвати окреслену мову, але це справа номенклятури, себто назви, бо інші так звані „старослов'янські" мови не дуже від неї ріжни­лися.

Я пригадав цьому ученому, що насправді немає „старослов янської" мови, бо всі пам'ятники 10-го та 11-го століття

сильно ріжняться і насправді існує стільки тих мов, скільки іс­нує пам'ятників. Мова „Зогравського" євангелія і мова „Київсь­ких Листків" сильно ріжняться, хоч були зрозумілі взаємно. На тому ми погодилися.

Але я далі відмітив, що зрізничкування живих мов того часу йшло далеко глибше і творило основу майбутніх мов. Мо­ва, в літературному змислі постає аж тоді, коли її закріплюють в письменах, а далі в модерних часах утверджують Академії.

Літературна мова закріпилася в час нової доби. Факт її існування був прийнятий на всіх територіях України, де мова, однак, сильно ріжнилася. Якби не було літературної мови, то гуцульська мова, яку я дуже люблю, скоро далі спеціялізувала-ся б і гуцули могли б були створити окремий нарід. Але вони прийняли нашу літературну мову в ім'я ІСТОРИЧНОЇ ТРАДИ­ЦІЇ ДАВНЬОЇ СПІЛЬНОТИ — ПРИНАЛЕЖНОСТИ ДО КИЇВ­СЬКОЇ Держави — Русі. Вони пам'ятають у народній традиції про Князя Святослава. Літературна мова в умовах неволі за­ступила нам державні рішення. І ця мова стала основою єднос-ти України. Але не забудьмо тут чинника ТРАДИЦІЇ, вираже­ної у звичаях історичної пам'яти. (Я писав про це в „ДЖЕРЕ­ЛО СИЛИ".)

Те самевідноситься до Закарпаття, яке було ще дальше і ще довше відірване від материка, ще дивніше чудо!

Українські емігранти 19-го століття до Сербії, зберігали свою гордість і окремішність саме на основі цієї традиції.

Коли русин женився на сербській дівчині, то це була ве­лика честь саме для сербки, чи серба. Це на основі традицїі старої Русі Київа.

А ось я стрічаю таку пораду: „Будемо закріпляти нашу ВІРУ виключно з українських елементів!"

Подумаймо! Адже саме слово БОГ прочитаємо на могилі ДАРІЯ, могутнього короля старовинної Персії. То ж там прочи­таємо, що він гордий-з того, що він Арійського Роду.

Але не тільки слово БОГ. Прочитаємо його в Авесті і Ригведі. І то не тільки прочитаємо. Але там цілі гимни йому, присвячені та його характеристика. Отже воно в групі слов'ян-сько-ірансько-санскритській. Назва міста БАГДАД — значить Богом Дане.

Тепер хай хтось скаже, що буде творити українську Віру із виключно українських елементів...

Також оця преславна ЖАР ПТИЦЯ, яка є така характе­ристична для нашої прастарої Віри, — ми її стрінемо на кожнім кроці в „Книзі Велеса", кажуть, що це не українська ВІРА.

Я вже стрінув таку замітку, що це російська, а не україн­ська!

З такою глунотою годі сперечатися... Скажіть це моїй ма­тері з Добростан, що вона москофілка, бо це вона навчила ме­не про ЖАР ПТИЦЮ. І це її слова наштовхнули мене на ІРРА­ЦІОНАЛЬНЕ БАЖАННЯ І МРІЮ: дістати перо ЖАР ПТИЦІ ! І десь в тих ще дитячих мріях формувалася моя доля...

Але ж цю ЖАР ПТИЦЮ я покажу Вам у китайській культурі.

Про Єгипет і Фойнікса самі хіба чули.

Я покажу Вам Тризуб у ІНДІЇ (первісна зброя ІНДРИ в іконографії).

Я покажу Вам Тризуб у Британському Музеї із Вавилонії.

Отже, навіть Жар Птиця не є виключно українська. Нона походить з часу ще перед витворенням і відділенням рас. ІНШІ елементи є похідними в інших культурах із протоіндоевроней ського періоду. А що ж говорити про самі Божества протоіндо-европейського часу?

А в тім це я твердив і тверджу, що існує УКРАЇНСЬКА ВІРА, але вона не ВИКЛЮЧНО З УКРАЇНСЬКИХ ЕЛЕМЕНТІВ!

Існує і існувала УКРАЇНСЬКА ВІРА так довго, як довго ми усвідомлювали собі цю ВІРУ. Ми були горді з неї. (Дивись Книгу Велеса!.)

Вона мала і має свої власні цінності і мудрість. Вона іс­нує так, як існує українська мова, а найважніше — УКРАЇН­СЬКА НАЦІЯ та її Дух в історії. Це знає кожний, хто приймає Діяльну участь в ПРОЦЕСІ ВІДРОДЖЕННЯ та ОНОВЛЕННЯ Цієї ВІРИ.

Яка ж є виключно українська характеристика нашої Ві­ри, так як існує характеристика української мови, її словниц-тво, її краса, її душа?

Саме тут Книга Велеса прийшла мені на порятунок. Чи­тайте „ПРО Перуна Знання Таємне" і там знайдете і Жар Пти­цю, і Генотеїзм, і те, що є власне нашої душі і Духа Нації. І там є розв'язка найбільш наболілого питання нашої історії, нашого національного ладу...

Національну ВІРУ та ІДЕОЛОГІЮ творять НАРІД І ПРО­РОКИ НАЦІЇ.

Які ж це елементи, чи вірніше праоснови Української ВІ­РИ, які я ствердив у вірі „Про ПЕРУНА Знання Таємне"? По-перше:

Радісно-творче підтвердження життя і космічної творчс-сти всупереч усім релігіям песимізму і відвернення від світу, його негативність і зло, від якого треба втікати.

По-друге:

Радісно-творче вчення про безмежну любов Перуна до його синів і лицарів. Його дію разом з ними і через них. Його єдність із творчістю світу і його синами.

Єдність у Любові, Єдність у героїчній Дії!

Далі йдуть зовсім модерні — так би мовити — вчення про БЕЗСМЕРТНІСТЬ ЖИТТЯ, БЕЗСМЕРТНІСТЬ ІДЕЇ У ТА­ЄМНІЙ ПАМ'ЯТІ ВСЕСВІТУ.

Наша ВІРА створена із елементів старинної арійської ВІ­РИ та об'явлень в сучасності. Тому ця Віра буде Українською і РІВНОЧАСНО ЗАГАЛЬНО АРІЙСЬКОЮ.

І коли ми не приймемо цієї ВІРИ, то відречемося свого первородства. Тоді, за якийсь час, будуть вчити нас її інші на­роди.

Тому я писав у ріжних мовах скільки міг. Тому я обняв студіями увесь арійський світ. І знову прочитаєте це слово — АРІЙЦІ — на могилі Дарія і може тисячу разів у Ригведі.

І це слово — і тут ТРІЮМФ МОГО ЖИТТЯ — прочитає­те у Книзі Велеса: воно звучить: БАТЬКО ОРІЙ, себто АРІЙ, (але це „А" було зближене первісно до „О". Огень, Агні, а влас­тиво щось посереднє між ОГНІ та АГНІ).

Цього то Батька Орія взяв Перун до небес і там навчив його робити МЕЧ І ПЛУГ. Сьогодні він навчив своїх синів ра-дія, компютора та летів у Космос. Пошум Космо-аеро, як я наз­вав космічні кораблі ще в 1936-ім році — вже гудуть над про­стором і заповідають, що нова історія вже зачалася.

Наша ВІРА — це наймодерніша наука у виді МІТОЛОГІЇ.

Нам треба бути гордими з неї. Це не просто поворот до примітивних уявлень старини, але це віднайдення і об'явлення МУДРОСТИ та ІНТУЇЦІЇ у старинних злетах натхнення наших ВІЩУНІВ.

Чому, отже, знижувати лет і не сягнути вище? Вище — себто про першенство і розв'язку питання не тільки для України, але і для всіх інших арійських народів. І

саме тут є розв'язка українського питання в світі. Це питання ЦІЛОГО СВІТУ, як очевидно із нашої еміграції. ЦЕ ПИТАННЯ ВСЕСВІТНЄ !

Але ВЛЕС КНИГА навчить нас, що небесний вогонь при­несла на своїх крилах ЖАР ПТИЦЯ. Це сокіл ІНДРИ приніс галузку СОМИ — КОСМІЧНОГО НАТХНЕННЯ ІНДРИ ПЕРУ­НА...

Рівняння ІНДРИ-ПЕРУНА знайдете потверджене не тіль­ки в моїх працях ще за часів Університету у Львові, але знай­дете цю єдність у Книзі Велеса потверджену ясно і дослівно.

Відроджуючи Рідну Віру, ми продовжуємо духову лінію розвитку: Віри Святослава, Боротьбу Хмельницького, духового відродження СКОВОРОДИ і ШЕВЧЕНКА. У мові мітології і дійсної духової метафізики — це зветься ВТІЛЕННЯМ...

Відродження УКРАЇНСЬКОЇ РІДНОЇ ВІРИ є історичною подією не тільки для України, але й для цілого Світу! І тому буде рівнобіжне відродження старої арійської Віри серед усіх народів. І навіть тих, що нас зневажають сьогодні і є нашими ворогами... у

Ми потверджуємо існування НАЦІЙ в історії, як дієвих її ТВОРЦІВ. Ми потверджуємо, що існують в історії ПРОВІДНІ НАЦІЇ, яких доба скінчилася. Перед нами вибір великого зав­дання, або засуду на духову провінцію. А РІДНА ВІРА для нас

— це не тільки засіб до самозбереження на чужині, а завдання ВЕЛИКОЇ МІСІЇ ДЛЯ ЦІЛОГО ЛЮДСТВА !

Таким є наш „КОСМОПОЛІТИЗМ" і гак треба роз'ясню­вати його тим, що домагаються пояснень чи виправдань...

Найгірший КОСМОПОЛІТИЗМ є той, що ми його відки­даємо та заперечуємо — це ХРИСТИЯНСЬКИЙ КОСМОПОЛІ­ТИЗМ, який визнають так звані „НАЦІОНАЛІСТИ"... Адже ж їм НІХТО НЕ ЗАКИДАЄ КОСМОПОЛІТИЗМУ.

Але ж для „НАЦІОНАЛІСТІВ" — РИМ є сіллю світу і за­вершенням історії на Землі. Патриярхат, чи ні — РИМ був для них і буде здійсненням „Царства Божого на Землі" через духо­ву підлеглість ПАПІ РИМСЬКОМУ. А цей „КОСМОПОЛІТИЗМ"

— ВИКЛЮЧАЄ НАЦІЮ.

А ми віримо, що НАЦІЯ — є творцем історії, і що таким творцем історії буде знову і Україна, коли ми усвідомимо собі свою ПЕРВОРОДНІСТЬ та НАШЕ ПОКЛИКАННЯ ДО СТВО­РЕННЯ НОВОГО ЛАДУ НА СВІТІ !

І саме тут велика і єдина в історії людства МІСІЯ УКРА­ЇНИ !

Спитайте тепер Шевченка, коли він у своїй марній хаті приймав всіх Гайдамаків. Вони просили його бути їхнім Бать­ком: це не мрії, але дійсність МЕТАІСТОРІЇ...

І він, Шевченко, освятив їхні ножі. Спитайте Шевченка, чи він був космополітом? І прочитайте добре „Гайдамаків".

Як над Вавшюном, пише Шевченко, повториться історія цілого людства. Шевченко думає про історію ЛЮДСТВА. Чи ж є він проклятим КОСМОПОЛІТОМ? Якщо так — то спаліть „КОБ­ЗАРЯ" і не кривіть душею, що шануєте його, як ПРОРОКА УК­РАЇНИ !

Він же вчив поляків подати нам руку і щире серце! „БО СОНЦЕ СТАНЕ І ОСКВЕРНЕНУ ЗЕМЛЮ СПАЛИТЬ!" (Слово „осквернену" є староукраїнське і старослов'янське.)

Але за це наведення слів Шевченка ідуть сьогодні в Укра­їні на смерть! Вони розуміють, що означають ці слова. Вони розуміють його, як ПРОМЕТЕЯ. Його любов до Якова Де Бальмена, що був українофілом. Його любов до нього, хоч не за Україну, а за її ката довелося йому пролити „кров добру, не чорну"...

Невже ви ніколи не читали Шевченка?

І ще одна риса, і то НАЙВАЖНІША в нашій Вірі і Книзі Велеса: РАБІВ КЕ ПУСКАЮТЬ ДО НЕБА !

Воля людини — це найвища цінність! Раб гине духово. Раб є слугою свого пана. Він не має свого „Я", свого місця в небі. Я відкрив це вчення у грецьких джерелах ще до знайом­ства із Книгою Велеса.

Але ж послух заповітам ОРІЯ І ПЕРУНА випливає із ЛЮ-БОВИ і ДОВІР'Я. Це не рабство, а найвище здійснення ВОЛІ НАРОДУ 1 ЛЮДИНИ. Прочитайте в Книзі Велеса, що зрадни­ків, які втікали з поля бою — позбавляли можливості продов­ження роду і продавали в неволю... Вони не заслужили бути між вільними, коли зрадили їх боротьбу саме за волю під Су-рожем і Херсоном. Скажете — жорстоко! Так було. Воля є найвищою цінністю! Ще вищою є героїчна оборона волі. І це саме ГЕРОЇЗМ є найважнішим вченням Книги Велеса. Там не знайдете сторінки без закликів до НАЙВИЩОГО ГЕРОЇЗМУ І ЖЕРТВИ ! І це не фашизм, але здійснення ВОЛІ!

Це також ВІРА В БЕЗСМЕРТНІСТЬ ЛИЦАРЯ І НАРОДУ !

ПЕРУН ЛЮБИТЬ БЕЗМЕЖНО СВОЇХ СИНІВ. АЛЕ НЕ ГІДНІ ЙОГО ЛЮБОВИ ТІ. ЩО НЕ СЛУХАЮТЬ ЙОГО ЗАПО­ВІТІВ. Прекрасні заповіти ОРІЯ були вседушею нашого на­роду.

Спитайте тепер християнську доґматку, чи людина заслу­говує на спасіння, коли вмирає за Батьківщину? Ви дуже зди­вувалися б, якби я навів цитати таки самого Найвищого, що НІ ! Людина не є освячена своєю кров'ю вмираючи за Батьків­щину.

Тільки тоді, як вмирає за КАТОЛИЦЬКУ ЦЕРКВУ ЯК МУЧЕНИК і не має гніву на свого мучителя, але розкіш, що вмирає за церкву. Тільки тоді, коли вмирає у стані т.зв. „лас­ки", яку дає йому католицький священик.

Наше вчення є для ЛЮДСТВА ПІСЛЯ ХРИСТИЯНІЗМУ І ПІСЛЯ СОВЄТСЬКОГО ФАШИЗМУ. Це розуміють мученики в Україні. І вони зовсім не журяться, що їх — ВМИРАЮЧИХ У КАТУВАННЯХ — не приймуть до християнського неба!

Не всі із них знають, що їх ПРИВІТАЄ ЇХ БАТЬКО — ПЕРУН !

Але В. МОРОЗ — уже знає це!

** *

Але ця традиція, виплекала популярною історією, не ся­гала далі 8-го чи 9-го століття. Що' було перед тим — залиша­лось невідомим.

Учені читали Геродота і дивувалися, котре із описуваних ним племен було старими Українцями. Читали, наприклад, про „АНДРОФАГІВ", себто людоїдів і це не дуже нам подобалося. Ми напевно не були людоїдами! Ми пересували їх на північ, хоч географічно вони „пасують" до наших теренів. Подібно Геро-Дот приписує Неврам, що вони були „вовкулаками". А Неври жили над Дністром. То ми були в грецьких „істориків" чи „лю­доїдами", чи „вовкулаками"... Треба було аж Книги Велеса, Щоб вона виразно сказала, що греки поширювали наклепи і брехні про нас. Очевидно для доказу своєї „вищости" та ви­правдання „культуроносности" супроти „варварів". Сьогодні Ще теж пишуться нісенітниці про так зв. „примітивні племена"

на Сході Европи... Каже Книга Велеса, що ми не були ані людо­жерами, ані вовкулаками. Це грецькі брехні! Ага! Але ж мова про часи Геродота, бо в нього ці брехні читаємо в його історії та думаємо: хто це були ті „людожери"?

Виявляється, що МИ БУЛИ НА ВСІХ ТИХ ТЕРЕНАХ І ТИМИ ВСІМА ПЛЕМЕНАМИ, ЯКИХ ГРЕКИ НЕ ВМІЛИ ДОБ­РЕ РОЗРІЖНЯТИ.

Це свідчення „КНИГИ ВЕЛЕСА".

Але до такого висновку я дійшов багато раніше. Тут бу­де Вам дивно почути — на основі мовознавства!

Стара українська мова, хоч не була прото-індо-европейською, але була дуже близькою до неї на основі мовних поколінь чи епох.

Вона була теж ще ближча, чи тут вже можна говорити про тотожність, до протослов'янської мови. Це, отже, найстар­ша слов'янська мова, хоч не всі архаїчні ціхи збереглися в ній. Багато із цих архаїзмів збереглося в інших мовах слов'янських

Наші предки часів далеко до „Книги Велеса" вважали „СКУФІВ" своїми братами. Братами вважали вони і .Дулебів". Писали „Братарі". Писали теж „ПИТАР" (той, що годує, питає) замість Батько. Але ще дивніше: є низка незрозумілих слів, які я розшифрував тільки за допомогою прото-індо-европейських коренів, збережених у санскриті. Прочитайте це в моїй праці: ..Ііожсственне походження Українського Народу".

Тепер про санскрит. Це не є — НЕ Є — найстарша арій­ська мова. Вона є нашим кузином, але ані батьком, ані братом.

Наша стара мова така старинна!

І ось, Книга Велеса — це документ нашої первісности.

ЦЕ НАША ПЕРВОРОДНІСТЬ !

МИ її НЕ ВІДРЕЧЕМОСЯ НІКОЛИ !

А разом з тим у Книзі Велеса видвигнений культ Київа, як Батька. Київа від Кия. А сам КИЙ був сином прабатька ОРІЯ, себто АРІЯ, чи АРІЯМАНА із Авести і Ригведи. І це ціл­ковито відповідає історичній правді.

Але я не сподівався прочитати це в ніякому тексті!

Книга Велеса змінить не тільки науку історії, але саму історію! Відректися „Книги Велеса" — це значить відректися нашого ПЕРВОРОДСТВА !

Але тут постає тривожне питання нашого „Хоми невіру­ючого"... „Але що буде, як Москалі візьмуть цю зброю в свої руки і обернуть її проти нас?!" Таке могло б статися... Вже сьо­годні московська еміграція — НТС — обіцяє перенести столи­цю „Єдиної-Неділимої" до Київа. Таке може статися, якщо якісь чужі вчені будуть нас вчити те, що ми самі відкинули...

Так, але постає черговий сумнів. Але ж ми слабі, нечи-сельні. Наших активістів, що тягнуть гуж, почислити на паль­цях. Як ми це зробимо?

Книга Велеса — це більше ніж стара зброя. Це, духова атомова бомба!

Читайте „Гимни Боротьби"!..

Там предвиджується наглість вибуху нової, чи старої ВІ­РИ, саме в Україні. Ми працюємо для ідеології України. Слово проникає кордони і мури. Якже нам бути? — Поможе тут тіль­ки ОДЕРЖИМІСТЬ ! Пишу тому, що я зазнав її дїї'з боку Ла риси МУРОВИЧ, а наново в особах оцих друзів.

Розкажу їм казку з переказів Баби Захарихи (поміщених в Жар Птиці Ю. Міролюбовим). Питалися хлопці, молоді воїни, свого старшого: „Що нам робити? Наші мечі закороткі!" А цей їм відповів: „То поступіться два кроки наперед, тоді Ваші ме­чі досягнуть ворога!"...

Є ще й такі обережні, що бояться, щоб чужинці не дові­далися про нашу Віру!

Наша Віра для нас тільки! Тихо, ша, бо москалі можуть цю зброю самі взяти...

Пригадаймо собі, що „Книга Велеса" вже була в москов­ських руках Міролюбова і Кура. І що вони з нею зробили? Не вміли її читати! Хоч знали, що це СКАРБ ! Але обоження Київа не було їм в смак.

Ті, що приймуть Книгу Велеса, що є в стані збагнути її ДУХ, мусять НАПЕРЕД ДУХОВО ПРАГНУТИ ДО ВЕЛИЧІ МІ-TY КИЇВА, а вороги — МУСЯТЬ СКАПІТУЛЮВАТИ ПЕРЕД НИМ...

Чи Ви боїтеся навіть покори ворога?

Книга Велеса — це програма на століття перед нами.

Яка ж рада, чи наказ для Вас?

1. ОДЕРЖИМІСТЬ ДІЇ ЧЕРЕЗ ЖЕРТВУ.

2. СТРУНКА ОРГАНІЗАЦІЯ, яку дехто мішає із „фашиз­мом". НАШ ПРОВІД — ЦЕ ДУХОВИЙ АВТОРИТЕТ І ПОСЛУХ. МИ Є ВЕЛИКИЙ ІСТОРІОТВОРЧИЙ РУХ !

А Книга Велеса — це ПАМ'ЯТКА ЦІЛОЇ РУСІ ВІД ІЛЬ-МЕРА ДО СУРОЖУ, себто сьогоднішнього СУДАКА над Чор­ним морем. Хай не буде у Вас хитання у свою слабосилість.

„ТОЙ, ХТО МАЄ ДІЯТИ, НЕХАЙ НЕ КАЖЕ, ЩО НЕ Є В СТАНІ, А ЩЕ БІЛЬШЕ — НЕХАЙ НЕ КАЖЕ, ЩО НЕ МАЄ ВІРИ" (Книга Велеса, Дощ. 38 А, рядок 27).

Невідклично творчі сили метаісторії спряжуться разом і у висліді постануть нові історії, творені новою ДУХОВОЮ СИЛОЮ.

Дію цієї духової сили вже бачимо сьогодні в Україні. Ми пишемо для України. Слово перемагає мури, в'язни­ці, кордони та імперії.

Найближча дія:

ВИДАВАТИ, ВИДАВАТИ, ВИДАВАТИ !

ОСНОВИ, ОСНОВИ, ОСНОВИ !

Я тому був за те, щоб зачинати від Інституту.

Декому здавалося, що може краще тут ужити готовий авторитет Сковороди. Але, по-перше, саме Сковорода починає період „знищення", саме знищення ЗМІЯ БІБЛІЇ. Потім про­довжує його дію Шевченко. Тут моя праця ще жде на видання. Це все підготовка, илянована і систематична.

Може зрозумієте нарешті, що Я Є ЗНАРЯДДЯМ ДУХУ, що творить нову добу в історії. В тій хвилині неважно скільки досягну за життя... Важне, що створений почин і засіяне зерно.

Тепер дайте собі відповідь на питання:

Чи хочете відректися первородности України і ради своєї зневіри дозволите відібрати собі з рук найсильнішу духову зброю нашого першенства і справжнього проводу між наро­дами?

Справжній ПРОВІД має обов'язок стояти на сторожі чистоти ВІРИ-ІДЕЇ та не допускати до нечистих і неморальних методів її здійснення. Він не сміє використовувати темноту „незрячої" маси для позірних успіхів і тим самим ставати на шлях демагогії... Бо демагогія зробить нас посміховищем істо­рії...

Треба би ще десять томів написати на тему: „Нарід, що веде історію!" Але ж такі народи були в історії!

Ви боїтеся, що Ваш меч закороткий, чи може Ваша Віра заслаба!..

Я не проповідую Вам ані філософії, ані так званої „нау­ки", але ВІРУ!

Виявиться, що вона є попереду науки.

Поширюйте думки в дусі цих ВІРУВАНЬ! Форма орга­нізації прийде сама від себе на основі ВІРИ І АВТОРИТЕТУ !

Ваш, у ВІРІ В ПЕРЕМОГУ !

***

З доручення Членів „Інституту імені Проф. В. ШАЯНА" я підготовив манускрипти покійного проф. В. ШАЯНА до дру­ку про „Віру Забутих Предків", при чому всі зауваги та поба­жання їх були узгляднені мною. При редакційних змінах тексту я намагався додержати ЗМІСТ оригіналу.

М. Скрипник. Гага, Березень 1979 р.

НАЙВИЩЕ СВІТЛО

(Студія про Сварога і Хорса)