Відрізану голову статуї цього Божества з його святині переслав один із воюючих єпископів Святої Римської Держави Німецької Нації своєму папі, як тріюмфальний трофей.
У свідченні Ебона стрічаємо таке пояснення, що це Божество над трьома світами, себто цілим всесвітом. Пишу у згаданій праці (ст. 133 і далі), що даремно шукав цього трофею в каталогах Ватикану. При чому зазначую, що згаданий Ебон пише про це варварство християнського єпископа зовсім без ніякого засоромлення, а прямо як похвали гідний подвиг.
І ось наш текст приносить нам те саме свідчення про Триглава з окресленням Божеств, які складають чи творять разом Троїсто-Єдину Сутність цього Найвищого Божества.
При тому, окреслення Триглав не відноситься до якогось індивідуального Божества, але є збірним окресленням єдиної цілости Трьох Найвищих Божеств, які мають свої істоти і назви, але всі вони існують нероздільно і єдино, саме як Триглав. Триглав єдиний в Істоті і в своїй Божественній Природі.
Існування цієї Троїстости і рівночасно Єдности є, як сказано далі, „таїнством Віри", зрозумілому тільки на вищому по-надособовому та понад чоловікоподібному горизонті розуміння Істоти Найвищого Божества.
Пригляньмося отже трьом Найвищим Божествам Паїгге ону нашої Віри Забутих Предків.
Ці Божества це: СВАРОГ, ПЕРУН, СВАІІД1 ВИД, »бо СВЯТОВИТ.
СВАРОГ
Про Сварога я написав окрему працю, п.з. „Найвище Світло" (Студія про Сварога і Хорса) ще перед тим, заки я познайомився із текстом Книги Велеса. Тут мушу відіслати моїх читачів до докладного читання цієї праці, як передумову зрозуміння того, що пишу тут сьогодні.
У цій праці, на основі мовних критеріїв порівняльного овознавства як теж вірознавства, я датую назву і культ Сварога як найстарше і найвище Божество індоєвропейських народів.
Я не повинен був бути здивований, коли прочитав таке блискуче підтвердження моїх наукових висновків у тексті Книги Велеса, бо ж я був твердо переконаний в обоснованності й правильності моїх стверджень. А все ж я зазнав дивного духового потрясення, коли відчитав це й в інших місцях Книги Велеса.
Триголове Божество стрічаємо на грунті іконографії Кельтів. Кельти були в Україні.
Наш текст стверджує, що вчення „Триглава" постало в Україні у перших словах Дощечки ПА. „Се ви були перші, які поклонялися Триглаву і звідси здобули славу".
Отже, це велике вчення, яке підняло на вищий рівень релігійне відчування Божеств і вчинило цілий спір, про так зв. ..єдинобожжя" і „многобожжя", — беззмістовним.
Єдинобожжя залишилося упрошеною людиноподібною думкою, грубим перенесенням людської уяви про одного обмеженого чоловіка, от як володаря або тирана на небесах у безмежно складний і многогранний всесвіт.
Правдиве поглиблення вчення про Бога, починається там, де кінчиться наука вузької думки та уявлення про Бога, як чо-ловікоподібну Істоту, або по-грецькому т.зв. „антропоморфічну" суть Божества.
Суперечність в цілій історії людства, між єдинобожжям і многобожжям тут раз назавжди вирішена і розв'язана на нижчому рівні пізнання. Нажаль, ця думка вимагає теж вищого рівня здібности пізнавання та вникнення в природу світу.
Ми пізнаємо з'явища одною гранню, доцільністю і придатністю для нашого світу уяви про Космос. Направду ж, кожне з'явище світу є многогранне і многопроявне. Тимбільше все-; обіймаюче розуміння Істоти Бога.
Єдинобожжя вимагає поняття світу як двоподільного на Бога і на т.зв. „матеріяльний світ". Тоді, як для наших предків СВІТ був єдиною цілістю, але саме многопроявною і многоиа-зивною.
Зрозуміємо це краще саме з учення Книги Велеса. Послухаймо тільки та задумаймося глибоко...
СВАРОГ — ЦЕ ДІД БОЖИЙ
Він усьому Божеському родові начальником, себто „началом", у мові філософії „праначалом", основою основ і пра-причиною. „Бог — це початок" — навчав наш рідний філософ Сковорода. В образовий спосіб змальовує це наш Віщун як „всякому родові Вічне Джерело".
Вічне Джерело з якого випливає все, що існує. Випливає постійно та утримується постійно його Живучою Водою.
„Вічне Джерело, яке тече влітку, а взимі ніколи не замерзає". Простий, але глибокий та вірний образ природи Сва-рога.
Але зараз наш Віщун додає, що мова тут не просто про якесь людське, світове джерело, як на степу чи серед поселення.
Це Джерело Живої Води, себто Божественної, Таємної Сили, яка творить вічно, живить вічно та вічно удержує цілий всесвіт.
„І ми живемо, п'ючи ту Живу Воду, доки як і все до нього увійдемо".
100
Модерна наука говорила б тут тільки іншим образом. Вона вчила б про преріжні види випромінювання однієї Божественної Духової Сили, яка далі проявляється у всій творчій многогранності та многопроявності світу.
Вона розвивала б це вчення на прикладах, як це: Один промінь бачимо у сімох видах і перечислених дальших мішаннях цих видів.
Один видимий промінь має в собі ще багато невидимих видів існування. Все, що є многовидністю соняшної енергії. Але ця соняшна енергія — це для неї (науки) знову: щось позбавлене творчої духовости Істоти Бога.
А тут наш Віщун виразно вчить, що все походить від його Божественної Істоти і все до нього повернеться. Джерело не тільки поетичне порівняння для легкого розуміння Божественної Природи, яку нам неможливо обняти ні нашими змислами, ні методами науки, ні навіть розумуванням.
Все, що існує походить з якогось вже існуючого ,,живця".
Але Сварог — це Живець для всіх Живців. Все, що походить від Сварога тече від „його власного Живця".
Вернім до образу, який бачили наші предки. Джерелом і живителем Життя була для них Вода. Добре наводнення теренів Русі-України як лісостепу, так і лісової полоси було головною життєдайною силою цих теренів старинного поселення. Добре наводнення давало ті чудесні трави у полосі Дніпра, про які так поетично писав Геродот.
Соковиті буйні трави позволяли утримувати буйні череди коров і коней, яких життя неможливе без широких теренів випасання.
Бог Мітра в Авесті величається як „урупайяойті", себто Володар широких пасовищ. Тому ішла боротьба за ці життєдайні степи Русі-України. Тому любили ці терени наші пра-предки.
Але тут у розумінні істоти Найвищого Божества Сварога життєдайна вода українських земель ужита тільки як образ, як метафора.
Мова тут не про звичайну воду, але про Живу Воду.
Поняття Живої Води стрічаємо в народній мітології та переказах. Вона сцілює порубаного мертвого та привертав йому життя. Цією водою Валькірії германської мітології оживлю* вали побоєвище, щоб побиті герої могли далі жити і пирувати У Вальгалі.
ПЕРУН
Тут переходимо до розгляду Істоти Перуна даної нам у Книзі Велеса.
„І ми живемо, п'ючи ту Живу Воду, доки як і все до нього (себто Свйрога) увійдемо, до лук і гаїв райських і до Бога Перуна Громовержця, Бога Війн і Боротьби".
Увійти до небес Сварога — це і є те саме, що увійти до Бога Перуна. Вже тут, а далі ще виразніше стверджується Всеєдність Перуна з Сварогом. Він єдиний з ним, а разом з тим він ріжний у його проявленні у всесвіті. А саме:
„Про нього ми речемо, що він не перестає обертати Колесо Живучого Явлення. Він (Перун) веде нас на праву дорогу до боротьби та тризнування великого".
Два важливі та нові ствердження у „Вірую" наших забутих предків.
Світ для них — це Круг Явлення. В їх космогонії вони назвуть наш видимий світ старишшм словом „ЯВА".
В народі затрималося це слово для означення видимого
світу.
Кажемо: „Я бачив це немов на ЯВІ", себто немов у видимому, живучому тут світі.
І справді СВІТ — ЦЕ ЯВА для нас. Світ видимий, світ доступний для змислів і розуму, саме світ, як ЯВА. Тут нема його клясифікації як „світ матеріяльний". НІ! Це світ явленний для нас, світ для нас, світ, що в ньому живемо в цьому нашому житті.
До цього питання триподілу світу на ПРАВЬ, НАВЬ і ЯВЬ вернемося ще далі. Тут підкреслюю, що Володарем цього світу ЯВА, себто усього видимого, живого, — а все у цьому світі є живе — є Бог Перун. А він сам — це ріжний вид, чи аспект Істоти Сварога.
Друге ствердження це те, що саме Перун веде нас на Праву Дорогу. Ця дорога — це дорога відвічної боротьби. Сам Перун веде цю боротьбу з Протисилою Світу — саме з Чорно-богом. Ми, його сини, призначені вести цю боротьбу разом з ним.
Праведність — це праведна, справедлива боротьба.
У моїх студіях я стрінувся з молитвою про ведення до праведної боротьби у книгах Авести, у преславному гимні до Мітри.
Мітра — значить Друг, Приятель. Цю назву прийняли наші сусіди на теренах Медії та Персії на значення того самого
індоєвропейського Божества, як ITEPYH. Під назвою ІНДРА він найпопулярніший Бог у світі Ригведи.
Наші предки знали його під найбільше зрозумілим словом ПЕРУН, себто той, що бореться, той, що перемагає. ПРЯ у Книзі Велеса так і значить — боротьба. Про Перуна і Свянтеви-та так і сказано нижче, що вони „СЕН ПЕРУТЕ" себто борять-ся, саме вони два, бо форма „ПЕРУТЕ" — це двійня, себто форма тільки для двох, як „імате, бондете, вісте і т.д."
Його зброя — це ПЕРУН, як блискавка і грім. Але це також вислів його радісної сили, його спів і його щаслива музика. Його громи — це перш за все благословення для Землі його оживляючою снагою, життєдайними дощами...
Чудесний опис: Він Обертає Колесо Живучого Явлення.
Себто, утримує увесь Всесвіт в русі й житті. Без нього Всесвіт не міг би існувати. Всесвіт — це для нашого Волхва усе „Явлення".
Тут мусимо пригадати собі з моєї студії про Сварога, що він є не тільки Найвищим Божеством, але сам він творить собою Небесний Простір, отже Небеса.
Убитий воїн оживає і пробуджується до нового життя у Синьому Сварозі. І тут він живе з усіма своїми братами та друзями воїнами. Сварог вітає їх і радіє ними як рідними синами. Він так і звертається до них рідним словом: „Сину!"
Разом із ним вітає їх любовно і дружньо сам Перун і приймає їх до „Полку Перуна". Слово „ПОЛК" у староукраїнській мові означає все Воїнство разом, сьогодні Армію, а також боєвий похід і саме боротьбу. Звідси „Слово о Полку Ігореві" включає в свою назву всі ті значення слова „Полк". Я переклав це слово оригіналу як „Воїнство".
Отже вічно живе Полк Перуна у Сварозі. Там всі хоробрі і праведні вічно перебувають. Там вітає їх теж Матір-Слава, Що з її Істотою стрінемося далі.
Грудка Землі, яку встромив лицар до рани на грудях, пробуючи затримати кров, що спливала у Землю з його смертельної рани, ця грудка Землі — це його карта вступу до неба. Смерть за Рідну Країну освячує його Безсмертного Духа. Що-більше, саме така смерть і його життя, як вільного сина свого народу, дає йому Безсмертя Душі. Душа раба остається рабською після смерти і належить до свого рабовласника.
І знову вчення потрясаючої Духової Сили.
Грудка Землі з кров'ю лицаря — це є та Духова Сила, що дасть йому Славу, Святість і Безсмертність.
Він удостоюється „Чину Перуна" після смерти і ця грудка Землі забезпечить йому перебування у Синьому Сварозі разом з його преулюбленим Богом Воїнства Перуном.
Орден Перуна існує вічно у Сварозі. А Перун, як навчимося далі, це те саме, що Сварог. Це те саме, що Сині Небеса. Це тільки ріжні назви і прояви тієї самої Божественної Істоти і Праєдности Всесвіту.
Порівнянням цього вчення про освячення Душі з християнським ученням про освячення кров'ю тільки і виключно через смерть для .самої тільки церкви я займуся в іншім місці. Тут найяскравіше побачимо ріжницю між християнізмом і нашим праісторичним вченням.
Ведений стихійним відчуттям я писав про похід Душі героя після смерти до неба ще в першій збірці моїх поезій, як вираз віри народу в посмертному голосінні. Друзі кличуть свого брата, щоб вернув до них у днях рішальних боїв.
Розгляд народніх голосінь потвердить, що таке вірування затрималося в народі навіть у тисячолітній духовій неволі християнізму.
Віримо в Перуна. Віримо в його Полк — себто громаду Духів Героїв, що разом з ним у небесах перебувають як його сини і лицарі Праведної Війни і Вічної Боротьби за утримання Світу проти Темноти і Зла.
Читачам моїх праць пригадую переклад мого гимну Риґведи п.з. „Ядро Всесвіту", оголошеному у „Визвольному Шляху".
Тут Індра-Перун порівняний до Осі у гарбі. Так, як колеса возу спаює ВІСЬ, так спаює снага Перуна світ. Так, як без Осі не міг би існувати віз і його колеса, так без сили Перуна не міг би існувати весь світ, у нашому вченні названий Явою.
Він — Перун спаює і тримає світ. Він вічно крутить колесо Явлення. Це подивугідний і надиво модерний образ. Світ не існував би для сьогоднішнього вченого, якби його не тримало разом явище електронів, і взагалі світ громової, себто для ученого електричної сили, що в мільйонах кіловатів електричної енергії проявляється в одному громі. А що ж у всіх громах Космосу? Це є сила того Великого Вибуху, що ним сьогоднішні вчені пояснюють постання всесвіту. Вони сьогодні не знають нічого про дивну природу цієї світової потуги.
Вони склонні пояснювати її „матеріалістично". Але найкращі з них уже знають, що це їхнє пояснення закоротке для самої їхньої науки. Це Потуга незнаної для них Природи і Істоти.
Наші предки були мудріші від сьогоднішніх учених. Для них ця Потуга, яка утримує всесвіт — це сам Перун у своїй світотворчій і світоутримуючій Істоті. Це один із проявів його Істоти, саме як істота Яви.
Можемо тільки склонити голову перед мудрістю наших волхвів, що шанували Перуна як Найвищого Бога Світопроявлення, а рівночасно як Синє Небо Сварога, як Батька і Володаря всього діючого, а зокрема героїчного світу.
Без Нього — світ був би тільки Темнотою. Без Нього не було би ані СВІТЛА, ані СВІТУ.
ПОЕМА ПРО ВСЕСВІТ
Дощ. 8, продовження 2, В.К. част. 5. Рядки 1-3. Пре) цю чудесну Жар-Птицю буде мова дуже часто в Книзі Велеса. Це Символ і Істота, що викликує найглибші почування в народі. її появі і пісням присвячено багато місця у фолкльорі...
Я особисто стрінувся з її істотою ще в дитинстві в оповіданні Матері. Це зокрема про її лет над світом на Різдво і цей факт мені вистачив, як засвідчення народності! цього міту, що дожив до 20-го століття в рідному селі моєї Матері.
Жар-Птиця відома з етнографічних студій. Це один з найстарших мотивів різних вірувань і мітологій у світі.
Мовні завваги до тексту: „бяхом сме пряшехом", рядок З, вважаю за рідкісний і не досліджений вид бажально-умовного часу минулого в майбутньому.
А. Кирпич перекладав місце упрощено: „Отож ми б'ємося з ворогами". Шкода поминати багатство дієслівних видів, з яким стрічаємося в тексті.
Слово „пря" вживає Шевченко як поетичний архаїзм у „Кавказі": „Не нам на прю з Тобою стати".
ДОЩЕЧКА 8, ПРОДОВЖЕННЯ 2
Переклад Проф. В. ШАЯНА
1. Це прилетіла до нас, вона сіла на дерево і співає Птиця, а кожне
2. перо є інше, сіяючи різними красками стома красками вночі і вдень, а співає вона
3. пісні до боротьби і на прю, щоб ми воювали з ворогами. А згадаймо про те, як наші
4. отцове, сьогодні у Сварозі Синім, дивляться на нас і краще усміхнутися до них,
5. бо ми з отнями нашими не єдині, але уповаємо на поміч Перунову.
6. А то ми бачили, як скаче у Сварозі вісник на коні білому. А він здвигнув меча
7. до небес і розторгнув облаки і громи, а потекла Жива Вода на нас. А ми пиймо її,
8. бо вона пливе до нас всякою життєдайністю. Пиймо її як здійснення Божественного життя на
9. Землі! А тут корова замунь іде до Поля Синього і починає
10. їсти траву ту, і дає молоко і тече то молоко до хлібів і
11. і світить вночі зорями над нами і це молоко бачимо.
12. І це є Дорога Права, а інших не маємо мати.
13. То ж стережи, потомче, слави тієї і держи твоє серце за Русь, яка є і перебуде
14. нашою Землею, а її боронитимемо від ворогів і помремо за неї, так як день помирає
15. без світлого Сонця, бо Темінь його заливає у вечір. "А вмирає вечір і є ніч.
16. А вночі Велес іде по Сварозі, по молоці небесному і іде до свого чертогу.
17. А на зорі звертається до воріт. Там ми ждемо його, щоб зачати співи і славити Велеса
18. від віку й до віку. І славимо його храмину, яка блестить многими вогнями і стається уся жертовни-
19. цею чистою. Це Велес навчив праотців наших орати землю, засівати мілини і жати снопи колосисті
20. на струждених полях, і ставити снопа при вогнищі у' хаті і почитати його як Отця Божого.
21. Слава отцям нашим і матерям, що вчили нас про Бога нашого і вели нас за руку
22. до Стежки Права. І так ідемо ми, а не будемо як хлібожерці. Ні, ми єсьмо
23. славуни Руси, які співають славу Богам і тому звемося славуни.
24. Від морського берега Годського моря ішли ми до Дніпра і далі, а ніде не бачили інших
25. мандрівних племен так як Русів, а тоті Єгуншти і Яги були відкинені, бо ми мали боярина
26. Оглендю, який узброївся нашим воїнством і повів нас до щастя.
27. Від утра до утра ми бачили інші лиха,
що діялися на Русі і ждали ми, що звернеться
28. на добро. А це не станеться інакше,
як сили свої не зв'яжемо разом і візьмемо
29. до наших мислей єдину мету. Бо так наказує нам голос праотців наших, а тому
30. зважмо, що не сміємо діяти інакше.
Ідім до степів ч.аших і борімося за живину
31. нашу так як гридні, а не як безсловесні скоти, які не свідомі... (Тут текст зіпсований.)
32. Ту бо красна зоря іде і ниже самоцвіти на убрання свої.
33. І ми її вітаємо від серця як русичі, а не як греки, які не знають
34. про Богів наших, а говорять злі невігластва. Бо це ми носимо ім'я слави,
35. а цю славу докажемо їм, ідучи на заліза їх, ідучи на них і на меч. Тут бо ведмедева
36. зупинилася перед борнею, чуючи про цю славу, а елани опинилися втікачами. І сказано
37. тими про русів: вони не забивають за ніщо, хіба примушені.
38. А греки ворогують по своїй похоті. Бо ж ті русове є горді
39. і дякують за хліб, не як греки, які беруть і зловляться на давця.
40. А про цю славу орли клекочуть повсюди, про те що русичі є вільні і сильні по степах.
107
Завваги: рядки 3-5 Сварог Синій — це старослов'янські Небеса і сам Найвищий Прабатько і Творець Всесвіту. Він — Найвища Істота, не є антропоморфізований. Y Чині і Існуванні Всесвіту бере участь через інші свої Потуги та Уосіблення, які є теж його Істотою.
Його природу та етимологію його назви я відкрив ще довго до появи „Влес Книги" і звітую про це в праці під заголовком „Найвище Світло". Генеза Всесвіту з Найвищого Світ-
ла е характеристичною для нашого світовідчування як вияв, прояв, творчість і Істота Світла.
В цьому та інших місцях тексту я отримав блискуче й повне підтвердження Істоти Сварога з моїх дослідів як Найвище Світло, як Найвище Божество, а рівночасно місце перебування в ньому наших прапредків героїв і лицарів.
Рівночасно дуже характеристичне для українського світовідчування є постійний зв'язок наших душ із світом предків. Мотив можливого засоромлення перед цими предками є най-сильнішою заохотою до чину, який був би гідний наших прапредків.
- Цей зв'язок діє посьогодні. Знаходимо вираз цієї Віри в народніх голосіннях. Тут дуже часто проситься душу мертвого, щоб була нам післанцем до світу Батьків. Про посмертне життя нащих душ довідаємося більше в дальших текстах.
Рядки 6-9
Наші предки пили Воду Життя. Згадки про неї заховалися в джерелах історичних. Живою Водою живуть душі блаженних в небесах Сварога. Приносить її на Землю Перун, Син Сварога.
Його уявляють наші предки як Лицаря-Воїна на Білім Коні, з мечем у руках.
Подібне уявлення стрічаємо у статуї Свантевита в Святині на Ругії. Білий Кінь, Меч і Ріг Меду були його зовнішніми атрибутами. Докладний опис цієї святині я навів за Саксонцем Граматікусом у моїй студії про Свантевита.
Я розвинув теж цю старинну мітологему в книзі „Про Перуна Знання Таємне". Жива Вода випливає там із Джерела під всесвітнім вічно живим Дубом в гаях Перунових. Він живить цією Водою Жар-Птицю з власної долоні.
Про культ Джерела і Води серед ріжних західньо-европейськйх народів можна писати довшу студію. Культ джерел зберігся в деяких країнах досьогодні, як засвідчує етнографія.
Для наших предків Вода і Ріки були святими. Вони отримували Божественні назви і самі були Богами своєю життєтворчою силою. Так, наприклад, ріка Бог так і зветься назвою Бога.
Подібно Дніпро і Дністер. Моїх читачів відсилаю тут до моєї праці про назви цих рік. До сьогодні Дніпро є Батьком України для Шевченка чи Вінграновського. Висла є Матір'ю Польщі для поетів.
Скитський Бог ПАПАЙОС (Батько) пристав і оженився на Дочці Дніпра і так постали Скити, — як оповідає Геродот.
Із цього старинного культу затримався звичай торжественного освячування води, звичайно перейнятий християнізмом.
Що ж до оживляючої та запліднюючої сили води після громової бурі, то сьогоднішня наука знає добре цей факт. Вода після громів є „наелектризована" і пробуджує зерна і рослини до кільчення й росту. Огородники підливають насаджене чи засіяне зерно „електризованою'' водою.
Наука знає добре про ці властивості Сили Перуна, але вперто відмовляється бачити її метафізичну природу поза з'явищевими проявами. Наші Предки шанували цю життєтворчу Силу, „яка пливе до нас життєдайністю, як здійснення Божественного Життя на Землі".
Така глибока й натхненна мудрість воскресає для нас із кожної Дощечки Книги Велеса...
*
Ціле життя я заглиблювався в поезію, але ніколи не стрінув такого чистого і живого натхнення, яке напоює цю поему життєтворчою потугою..Кожне слово тут дише рідною Землею, безмежною любов'ю до неї та відданістю одержимої присвяти.
Спробуємо, однак, здобутися на науково-історичну аналізу цієї частини поеми.
Перш за все стрічаємо тут небесну постать Корови За-мунь. Безмежна Молочна Дорога, що стелеться крізь небеса, має своє джерело в її Материній Доброті, що живить цілий світ її чудесним молоком.
Культ Землі також споконвічний, як усвідомлення людиною, що Чоловік є Сином Сонця і Землі. Це ж Земля живить його щоденно як Мати. Образ цієї Живительки втілений у міто-логічну Корову, Добру Матір, яка живить цілі покоління благодаттю свого молока. Життя наших предків на історичному етапі того часу було тісно пов'язане з цією істотою. Сьогодні молоко — це „фабричний продукт", який ставлять нам щоранку під двері і ми по-дикунськи не думаємо про Корову, саме як живительку роду і родини, хоч на її молоці ми виросли змалку. Але ж наш батько селянин, який плекає, живить і дбає про неї, знає вартість її поживи для родини.
Культ Корови стрінемо в Риґведі, де Сонце, чи Рання Зоря порівнюється і називається цим любим словом, як синонімом, і
В нашому тексті стрічаємо її назву як ЗАМУНЬ.
Назва нагло прозвучала для мене так старинна, як світ наших прадідів і, звичайно, пов'язана з етимологією сучасного слова „ЗЕМЛЯ".
Найстарші звучання цього слова, а радше кореня, знаходжу у формах: ЗЕМ, ЗАМ ЗАМІН.
Форму „ЗЕМЕ" стрічаємо в латвійській мові.
У слов'янських мовах слід навести польське „ЗЄМІЯ".
Наше „Л" у слові „ЗЕМЛЯ" є новішою вставкою подібно як „Л" у слові „Здоров'я" та „Здоровля". Сьогодні наші письменники вертаються до старшої форми здоров'я.
Але найцікавіше явище у тому зв'язку знаходжу в Авесті. Сама старинна Авеста дасть нам ключ, потрібний для зрозуміння міто-етнолігічної істоти Замунь.
Стрічаємо в Авесті довший і прекрасний яшт, що так і зветься від видів ЗЕМЕ-ЗАМІН, „ЗАМІЯТ-ЯШТ", а саме ЯШТ Дев'ятнадцятий, себто обрядово-релігійний гамн і текст для Бо-гослуження. Стрічаємо теж коротші молитви, а саме ЗАМІЯТ Патет. В цих гимнах ЗАМІЯТ — це Жива Душа Землі, якої метафізична основа і істота живе вічно в небесах Агура-Мазди. В цих небесах, подібно як у Сварозі, живуть Ідеї-Сили і Творчі Духи всіх Потуг Світу. Це зовсім пояснює культ Корови Замунь, саме як істоти Землі на небесах. Це Вона творить Молочну Дорогу і дає Життя Землі і небесам.
Достарыңызбен бөлісу: |