З богом починаєм. Отче, благослови

Братія ж та ігумен жили в печері. А коли братії умножилося і не могли вони вміститися в печеру, то задумали вони поставити монастир зовні печери, І прийшов ігумен і братія до Антонія, і сказали вони йому: «Отче! Умножилося братії, і не можемо ми вміститися в печері. Коли б повелів бог і твоя молитва, то поставили б ми церквицю малу зовні печери». І повелів їм Антоній.

Вони тоді поклонилися йому і поставили церквицю малу над печерою на честь Успіння святої богородиці. І став бог умножати чорноризців молитвами святої богородиці, і вчинила раду братія з ігуменом поставити монастир, і сказала братія з ігуменом Антонію: «Отче святині Братія умножається, тому хотіли б ми поставити монастир». Антоній же, рад бувши, сказав: «Благословен бог в усьому. А молитва святої богородиці і отців, сущих у Святій Горі, і нехай буде з вами». І, се мовивши, послав він одного з братії | до Ізяслава, великого князя, кажучи так: «Княже мій! Бог ось умножає братію, а місце мале. Якби дав ти нам гору ту, що є над печерою».

Ізяслав же, це почувши, був рад, і послав мужів своїх, і дав їм гору ту. А ігумен і братія заложили церкву велику, і монастир обгородили стовп'ям, і келій поставили багато, і церкву завершили, і прикрасили її іконами.

І відтоді почали називати монастир Печорським; тому що жили було ченці раніш у печері, то од того прозвався монастир Печорським. Постав же Печорський монастир по благословенню Святої Гори.

Коли ж монастир [Печорський було] споруджено, а ігуменство держав Варлаам, Ізяслав теж поставив монастир святого Дмитрія [Солунського] і вивів Варлаама на ігуменство до святого Дмитрія, бо хотів зробити [його] вищим од сього монастиря, надіючись на багатство. Многі бо монастирі цесарями, і боярами, і багатством поставлені, та не такі вони, як ті, що поставлені сльозами, і постом, і молитвою, і неспанням. Антоній бо не мав [ні] злота, ні срібла, а досягнув ' [усього] постом і сльозами, як ото я говорив.

Коли ж Варлаам ішов до святого Дмитрія, то братія, вчинивши раду, пішли до старця Антонія і сказали: «Постав нам ігумена». Він же мовив їм: «Кого ви хочете?» І вони сказали йому: «Кого хоче бог і ти». І сказав він їм: «Хто у вас єсть більше послушливий, і кроткий, і смиренний, ніж Феодосій, нехай буде сей вам ігуменом». Братія тоді, раді бувши, поклонилися старцю і поставили Феодосія ігуменом сущій братії, числом двадцять.

Коли ж Феодосій прийняв монастир, то почав він додержувати великого отримання, і посту, і молитви зі сльозами, і збирати став многих чорноризців, і зібрав братії числом сто. І почав він шукати правила чернецького. І знайшовся тоді Михаїл, чернець монастиря Студійського, що прийшов був із Греків з митрополитом ? Георгієм. І став [Феодосій] у нього шукати устав ченців студійських ⁴, і, добувши [його] у нього, списав, і встановив у монастирі своєму: як співати співи монастирські, і поклони як держати, і читання читати; і стояння в церкві, і весь порядок церковний, [і] сидіння на трапезі, і що їсти в які дні — все це за уставом. Феодосій, все це роздобувши, передав монастирю своєму.

Од сього ж монастиря прийняли всі монастирі устав, — по всіх монастирях. Тому-то вшанований є монастир Печорський як старший од усіх і почестю більший од усіх.

А коли Феодосій жив у монастирі і додержував доброчинного життя і чернецького правила, приймаючи всякого приходящего до нього, — до нього ж і я прийшов, мізерний і недостойний раб. І прийняв він мене, коли мені було сімнадцять літ од рождения мойого ⁵.

Ось так написав я і розказав і в який рік постав монастир, і через що монастир зветься Печорським. А про житіє Феодосія ще скажемо.

У РІК 6560 [1052]. Преставився Володимир, син Ярославів старший, у Новгороді, і покладений був у святій Софії, що її він спорудив був сам.

У РІК 6561 [1053]. У Всеволода родився син Володимир од [Марії], цесариці грецької '.

У РІК б562[1054]. Преставився великий князь руський Ярослав. А коли ще він був живий, наставив він синів своїх, сказавши їм: «Осе я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов, бо ви єсте брати від одного отця і одної матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й бог буде в вас, і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтесь брат брата, пробувайте мирно. Тепер же поручаю я, — замість себе, — стіл свій, Київ, найстаршому синові | своєму, брату вашому Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слухались ви мене, нехай він вам буде замість мене. А Святославу даю я ' Чернігів, а Всеволоду — Переяславль, а Ігорю — Володимир ², а Вячеславу — Смоленськ».

І так розділив він городи, заповівши їм не переступати братнього уділу, ні згонити брата свого [зі стола, і] сказавши Ізяславу:

«Якщо хто схоче зобидити свого брата, так ти помагай тому, кого скривдять». І так наставив він синів своїх пробувати в любові.

Сам же [Ярослав] був слабий. А коли прибув він до Вишгорода, [то] розболівся вельми. Ізяслав тоді в Турові княжив, а Святослав у Володимирі, а Всеволод тоді перебував ' у отця, бо любив його отець більше од усіх братів і мав його завше у себе.

Отож приспів Ярославу кінець життя, і оддав він душу свою богові ² місяця лютого у двадцятий [день], в суботу першої неділі посту, в святого Феодора [Тірона] день. Всеволод тоді опрятав тіло отця свойого, положив на сани, і повезли [його] до Києва. Попи по обичаю співали співи, і плакали по ньому всі люди. І, принісши, положили його в раці мармуровій у церкві святої Софії ³. І плакав по ньому Всеволод і люди всі. Жив же усіх літ Ярослав сімдесят і шість.

Початок княжіння Ізяславового в Києві

У РІК 6563 [ 1055]. Прийшовши, Ізяслав сів у Києві, а Святослав у Чернігові, Всеволод же — в Переяславлі, Ігор у Володимирі, Вячеслав у Смоленську.

У той же рік зимою пішов Всеволод на торків до [города] Воїня і переміг торків.

Того ж року приходив [хан] Блуш із половцями. І вчинив Всеволод мир із ними, і вернулися половці до себе.

У РІК 6564 [1056].

У РІК 6565 [1057]. Проставився Вячеслав смоленський, син Ярославів, і посадили Ігоря в Смоленську, із Володимира вивівши.

У РІК 6566 [ 1058]. Переміг Ізяслав голядь.

У РІК 6567 [1059]. Ізяслав, і Святослав, і Всеволод висадили стрия ' свого Судислава з поруба, який сидів [у ньому] двадцять і чотири роки. І водили вони його до хреста, і став він ченцем.

У РІК 6568 [ 1060]. Преставився Ігор, син Ярославів.

Того ж року Ізяслав, і Святослав, і Всеволод, і Всеслав [Брячиславич] зібрали незчисленних воїв. І рушили вони на конях і в човнах, незчисленне множество, на торків. А це почувши і убоявшись, торки розбіглися [десь] і до сьогодні. І померли вони, утікаючи, божим гнівом гнані, ті — од холоду, а другі — од голоду, інші ж — од мору і суда божого. І так бог ізбавив християн од поганих.

Того ж року в Новгороді ішов Волхов назад п'ять днів '. А се знамення не на добро було: на четвертий рік погорів увесь город ².

У той же рік Всеслав [Брячиславич] сів [у город] Копиль ² [і] війну почав.

У ті ж часи сталося знамення на заході: звізда превелика ³, промені маючи немов криваві, сходила звечора по заході сонця, — і [так] було протягом семи днів. А се з'явилося не на добро, бо після цього було усобиць багато і нашестя поганих на Руськую землю, — ся ж звізда була ⁴ немов кривава, віщуючи пролиття крові.

У ті ж часи дитину було вкинуто в [ріку] Ситомль. А дитя це виволокли риболови в неводі, і ми роздивлялися його до вечора, і вони знову вкинули його в воду, бо було на лиці його таке: срамні вирости, а про інше не можна сказати сорома ради.

Перед сим же часом сонце перемінилося: не було світле, а як місяць стало, і про це невігласи говорять, що його з'їдають.

Так от, бувають сі знамення не на добро. Ми ж знаємо [про це] з того, що й колись ⁵, за Антіоха, [царя сірійського], в Єрусалимі приключилося. Зненацька по всьому городу протягом сорока днів [стали] з'являтися в повітрі [вершники], що гасали на конях, при оружжі, маючи золоту одіж. І полки [їх] з'являлися з усіх боків, і потрясали вони оружжям ⁶, — а це провіщало навалу Антіоха, нашестя раті на Єрусалим. Потім же, за Нерона, цесаря [римського] , в тім же Єрусалимі над городом засіяла зоря, подібна до списа, — а це віщувало нашестя римської раті. І знову так [само] було за Юстініана, цесаря [римського]: зоря засіяла на заході, випромінюючи світло, яку називали лампадою і яка сіяла протягом двадцяти днів; а після цього був зорелет з вечора до ранку, так що всі думали, що падають зорі, і знову сонце без променів світило, — а це провіщало крамоли, недуги, смерть людям. І знову, за Маврикія, цесаря [грецького], було оце: жінка дитя народила без очей, без рук, в бедрах йому риб'ячий хвіст був приріс; і пес родився шестиногий. У Фракії⁷ ж двоє дітей родилося, одне з чотирма ногами, а друге з двома головами. Потім же, за Костянтина-іконоборця, [цесаря грецького], сина Леонового, був зорелет на небі, так що [зорі] одривалися на землю, і ті, які бачили [це], думали, що [настав] кінець [світу]; тоді ж сильно дули вітри. У Сірії ж був землетрус великий; земля розсілася на три поприща ° [і] з землі дивом вийшов мул, який говорив людським голосом, провіщаючи нашестя іномовців, що й сталося, бо найшли сарацини на Палестинську землю.

Знамення, отож, у небі, або в зорях, або в сонці, | або птицями, або іншим чим не [на] добро буває, а знамення такі на лихо бувають: [це] або провіщання війни, або голоду, або смерть воно віщує.

У РІК 6574 [ 1066]. Коли Ростислав [Володимирович] сидів у Тмуторокані і брав данину в Касогів і в інших землях, то греки, убоявшись його, послали [туди] з обманом катепана '. І коли той прибув до Ростислава і ввійшов йому в довір'я, то складав йому честь Ростислав. І одного разу, коли пив Ростислав із дружиною своєю, сказав катепан: «Княже! Хочу я за тебе пити!» І той мовив:

«Пий!» Він тоді, випивши половину чаші, половину дав князеві пити; притиснувши пальцем у чашу, — бо мав він під нігтем смертну трутизну, — [катепан] дав [її] князю, прирікши смерть за вісім днів. І той випив, а катепан, прийшовши до Корсуня, сказав, що в сей день помре Ростислав. Так воно й сталося. А сього катепана побили камінням люди корсунські.

Був же Ростислав муж доблесний у бою, а на зріст ставний, і красен лицем, і милостивий до убогих. Помер же він місяця лютого в третій день а тоді покладений був у церкві святої Богородиці [у Тмуторокані] ².

У РІК 6575 [1067]. Розпочав війну Всеслав полоцький, син Брячиславів, і зайняв Новгород. Ярославичі ж троє, — Ізяслав, Святослав, Всеволод, — зібравши воїв, рушили на Всеслава, коли •була велика зима, і прийшли до Мінська. Та мінчани заперлися в городі, і брати ці взяли Мінськ, посікли чоловіків, а жінок і дітей забрали в добичу і пішли до [річки] Немиги. Всеслав також рушив насупроти. І, зібравшись на Немизі ' місяця березня в третій день, пішли вони одні проти одних. А був сніг великий, і сталася січа люта, і впали многі [у битві]. І одолів Ізяслав, Святослав, Всеволод, а Всеслав утік.

Потім же, місяця липня ² у десятий день, Ізяслав, Святослав і Всеволод, цілувавши хрест чесний Всеславу, сказали: «Прийди до нас, а ми не вчинимо тобі зла». Він же, надіючись на хресне цілування, переїхав у човні через Дніпро. І коли Ізяслав попереду йшов у шатро, а Всеслав за ним ішов , — тут і схопили вони Всеслава на 4 [річці] Рші коло Смоленська, переступивши | хреста. Ізяслав тоді привів Всеслава до Києва, і всадили його в поруб із двома синками.

Наводить ² бог у гніві своєму іноплемінників на землю, і тоді, коли вони в скрусі, [люди] звертаються до бога; усобна ж війна буває од зваби диявольської. Бог бо не хоче зла в людях, а добра; а диявол радується злому, убивству, кровопролиттю, підіймаючи свари, зависті, братоненависництво, брехні. Коли ж котрий-небудь народ впаде у гріх, то карає [його] бог смертю, або голодом, або наводячи поганих, або посухою ³, або гусеницею, або іншими карами. А якщо ми вчинимо покаяння, то в ньому бог нам [і] велить пробувати. Говорить бо він нам через пророка [Іоїля]: «Наверніться до мене усім серцем вашим, постом і плачем» ⁴. Адже якщо ми так вчинимо, [то] за всі гріхи прощені будем. Але ми до зла повертаємось, як свиня в калі гріховному завжди валяючись, і так перебуваємо. Тому-то через пророка [Ісайю господь] і говорить нам: «Я знав, — сказав він, — що ти впертий єси і залізні жили шиї твоєї» ⁵. Через те «удержував я од вас дощ, один наділ одощив, а другий не одощив, [і] він висох, і поразив я вас спекою і різними карами, але й тоді не навернулись ви до мене. Через це сади ваші, і смокви ваші, ниви і діброви ваші я вигубив, — говорить господь, — а пороків ваших не зміг вигубити. Посилав я на вас різні недуги і смерті тяжкі, і на скот ваш кару свою послав, — але й тоді не навернулися ви до мене, а сказали: «Кріпімося» ⁶. Допоки не насититесь ви пороками вашими? Ви ж ухилились од путі моєї, — говорить господь, — і спокусили многих, тим-то «буду я обличителем скорим противників [моїх], і перелюбників, і тих, що клянуться ложно іменем моїм, і тих, що лишають плати наемника, і тих, що чинять насильство сироті і вдовиці, і тих, що ухиляють суд од правди. Чого не здержались ви у гріхах ваших, а відхилили закони мої і не додержали їх? Тож навернітесь до мене, і я навернуся до вас, — . говорить господь, — і я відкрию вам потоки небесні, і одверну від вас гнів свій, допоки не буде усього в достатку у вас, і не виснажуватимуться сади ваші і ниви. Але ви обрушили на мене слова ваші, говорячи: «Суєтен той, хто служить богу» ⁸. Тому-то «устами воздають мені честь, а серце ваше далеко перебуває од мене», — говорить господь ⁹. Через те — чого ми просимо, [того] й не дістанемо. «Буде бо, — сказав [господь, — так]: коли призовете ви мене, то я не послухаю вас. Будете шукати ви мене, злії, і не знайдете» '°, бо не схотіли ви ходити по путях моїх. А через те закривається небо або ж зле одкривається, град замість дощу пускаючи або ж інеєм плоди виморожуючи і землю спекою мучачи за наші гріхи. Якщо ж ми покаємось у пороках своїх, то, яко чадам своїм, подасть він нам усе, чого ми просимо, і піде дощ нам ранній і пізній. «І наповняться токи ваші пшеницею, і проллються точила винні і маслинні, і я воздам вам за літа, що їх пожерла сарана, і жуки, і гусениця, — сила моя велика, яку послав я на вас» , — говорить господь вседержитель.

І, се чуючи, у держімось од зла, [навернімось] до добра. Знайдіте [правий] суд, ізбавте [од біди] скривджуваного. На покаяння прийдімо, не воздаючи злом за зло і ні лжею за лжу, а любов'ю прилучімось до господа бога нашого, постом, і риданням, і сльозами омиваючи всі прогрішення наші, не словом [лише] називаючись християнами, а поганськи живучи. Бо хіба се не поганськи ми живемо, якщо в стрічу віримо? Адже якщо хто зустріне чорноризця, або Івепра] -одинця, або свиню, то вертається, — а чи не по-поганському є се? Се ж по диявольському наущенню [одні] сеї приміти держаться, а другі і в чхання вірять, котре буває на здоров'я голові. Але цими і другими способами всякими диявол обманює, хитрощами переваблюючи нас од бога: трубами, і скоморохами, і гуслями, і русаліями ¹². Ми бачимо ж ігрища витолочені і людей безліч на них, як вони пхати стануть один одного, видовища діючи, — [це] бісом задумане діло, — а церкви стоять, і коли буває час молитви, [то] мало їх знаходиться в церкві. Тож через це кари усякі ми дістаємо од бога [і] нашестя ворогів. По божому повелінню дістаємо ми кару за гріхи наші. Та ми ж до попереднього знову повернемось.

Коли ж Ізяслав із Всеволодом прийшов до Києва, а Святослав до Чернігова, то люди київські прибігли до Києва і вчинили віче на торговищі, і сказали, пославши [послів] до князя: «Осьо половці розсипались по землі. Дай-но, княже, оружжя і коней, і ми ще поб'ємося з ними».

Але Ізяслав цього не послухав. І стали люди говорити на воєводу на Коснячка, і пішли з віча на Гору, і прийшли на двір Коснячків, і, не знайшовши його, стали коло двора Брячислава [Ізяславича], і сказали: «Підем висадимо дружину з погреба». І розділилися вони надвоє, і половина їх пішла до погреба, а половина пішла по мосту, і ці прийшли на княжий двір.

Ізяслав сидів на сінях із дружиною своєю. І почали вони сперечатися з князем, стоячи внизу. Коли ж князь із оконця дивився, а дружина стояла біля князя, сказав Туки, Чюдинів брат, Ізяславу: «Бачиш, княже, люди завили. Пошли, нехай стережуть Всеслава».

І коли він це говорив, то друга половина людей прийшла од погреба, відкривши погреб. І сказала дружина князю: «Се лихо є велике. Пошли до Всеслава, нехай, прикликавши його обманом до оконця, просадять його мечем».

Та не послухав цього князь, а люди зняли крик і пішли до поруба Всеславового. Ізяслав же, бачивши це, із Всеволодом побігли з двора. Люди ж висікли Всеслава із поруба в п'ятнадцятий день вересня і поставили його [князем] посеред княжого двора. А двір княжий розграбували — незчисленне множество золота і срібла, і кунами і хутром. Ізяслав же втік у Ляхи ¹³.

Після цього ж половці пустошили по землі Руській, а Святослав тоді був у Чернігові. І коли половці пустошили [вже] довкола •Чернігова, [ то Святослав, зібравши дружину і трохи їх, [чернігівців] , вийшов на них, [половців], до [города] Сновська. Та побачили половці, що йде військо, і приготувалися [стати] насупроти. А Святослав, побачивши множество їх, сказав дружині своїй: «Ударимо, дружиної Уже ніяк нам куди дітися!»

І вдарили вони в коні, і одолів Святослав з трьома тисячами, а половців було дванадцять тисяч. І так побив він їх, а другі потопилися в Снові, і князя їхнього Шарукана схопили ¹⁴ у перший день листопада. І вернувся з побідою в город свій Чернігів Святослав.

Всеслав же сів у Києві, — а се бог явив хресну силу, тому що Ізяслав, цілувавши хреста, схопив його, [Всеслава]. І через те навів бог поганих, а сього явно вибавив хрест чесний, бо в день Воздвижения Всеслав, зітхнувши, сказав: «О хресте чесний! Оскільки я в тебе вірив, ізбав мене од ями сеї». І бог показав силу хресну на поучения землі Руській: хай не переступають чесного хреста, цілувавши його. Якщо ж хто переступить, — то й тут дістануть кару і в прийдешньому віці муку вічную, тому що великою єсть сила хресна. Хрестом бо переможені бувають сили бісівські; хрестом бо господь пособляє князям у битвах; хрестом захищені, віруючі люди побіждають супостатів-противників; хрестом бо скоро ізбавляємось ми од напасті, призиваючи його з вірою. Нічого ж біси не бояться, тільки хреста, бо якщо буває од бісів видіння, то їх проганяють, осінивши лице хрестом. Всеслав же сидів у Києві сім місяців.

У РІК 6577 [1069]. Рушив Ізяслав з Болеславом, [князем лядським], на Всеслава, а Всеслав пішов насупроти. І прийшов Всеслав до Білгорода, а коли настала ніч, він, утаївшись од киян, утік із Білгорода до Полоцька '.

Назавтра ж, побачивши, що князь утік, вернулися люди до Києва. І вчинили вони віче, і послали [послів] до Святослава і Всеволода, говорячи: «Зло ми ото вчинили єсмо, князя свойого прогнавши, а тепер веде він на нас землю лядську. Підіть-но удвох у город отця свойого. Бо якщо ви не схочете, то доведеться нам, і запаливши город свій, рушити в Грецьку землю».

І сказав їм Святослав: «Ми пошлемо до брата свойого, що коли він піде на вас із ляхами погубити вас, то ми удвох [підемо] проти нього раттю. Не дамо ми погубити город отця свойого. Якщо ж він хоче [прийти] з миром, то [хай] прийде з невеликою дружиною». І заспокоїли вони оба киян.

Тим часом Святослав і Всеволод послали до Ізяслава [послів], говорячи: «Всеслав од тебе втік. Тож не води ляхів до Києва, противника тобі нема. Якщо ж ти хочеш із гнівом іти і погубити город — то знай, що нам жаль отчого стола».

Коли почув це Ізяслав, він оставив ляхів і пішов з Болеславом, небагато ляхів узявши, а перед собою послав до Києва сина свого Мстислава. І, прийшовши, Мстислав порубав киян, що висікли були [з поруба] Всеслава, числом сімдесят чоловік, а других осліпили, а інших він без вини погубив, не вчинивши дізнання.

Коли ж Ізяслав ішов до города, то вийшли люди назустріч з поклоном. І прийняли князя свого кияни, і сів Ізяслав на столі своїм місяця травня у другий день.

І коли розпустив він ляхів на покорм, то побивали [руси] ляхів потайки, і вернувся Болеслав у землю свою. Ізяслав же вигнав торг на Гору, і прогнав Всеслава з Полоцька, і посадив сина свого Мстислава в Полоцьку, який незабаром тут помер². І посадив [Ізяслав] замість нього брата його Святополка, а Всеслав же втік ³.

У РІК 6578 [ 1070]. Родився у Всеволода ' син, і нарекли його ім'ям Ростислав.

Того ж року закладена була церква святого Михайла у монастирі Всеволожім на Видобичі.

Того ж року вигнав Всеслав Святополка з Полоцька. Того ж року переміг Ярополк [Ізяславич] Всеслава коло [города] Голотичська.

У ті ж часи прийшов волхв, спокушений бісом, бо, прийшовши до Києва, він говорив: «Явилися-мені п'ять богів, кажучи так: «Повідай людям, що на п'ятий рік потекти Дніпру назад, а землям переступати на інші місця, так що стати Грецькій землі на Руській землі, а Руській на Грецькій, і іншим землям переміститися». | Невігласи ж його слухали, а віруючі насміхалися, говорячи йому: «Біс тобою грає на пагубу тобі». Що й сталося йому, бо одної ночі зник він безвісти.

Біси бо, підштовхнувши її, [людину], у зло вводять її. А потім, насміхаючись, вкинуть її в пропасть смертельну, научивши її говорити, як оце ми розкажемо [про] бісівське наущення і дійство.

Коли був ото якось нестаток у Ростовській землі, то встали два волхви із Ярославля, говорячи: «Ми знаємо, хто запаси держить». І пішли вони оба по Волзі, і де в погост приходили, тут і називали ' ліпших жон, говорячи, що ці жито держать, а ці — мед, а ці — рибу, а ці — хутро. І приводили [люди] до них сестер своїх, і матерів, і жінок своїх, а вони, напустивши ману [і ніби] прорізавши за плечем, виймали або жито, або рибу, або вивірку. І вбивали вони многих жон, а майно їх забирали собі. І прийшли вони обидва на Білоозеро, і було з ними людей інших триста.

У той же час випала нагода прийти [сюди] од Святослава Яневі, сину Вишатиному, який збирав данину. І розказали йому білоозерці, що два чаклуни побили многих жон по Волзі і по Шексні і прийшли вже сюди. Янь же, вивідавши, чиї вони є смерди, і узнавши, що вони власного його князя, послав тоді [попа?] до тих [людей] , що були коло них, і сказав їм: «Видайте волхвів тих обох сюди, бо вони смерди є мойого князя». Але вони цього не послухали.

Янь тоді пішов [до них] сам, без оружжя. І сказали йому отроки його: «Не ходи без оружжя, осоромлять тебе». Він тоді повелів узяти оружжя отрокам, — а було з ним дванадцять отроків, — і пішов до них у ліс.

Вони тим часом стали насупроти, приготувавшись до битви. І коли Янь ішов з топірцем, [то] виступили з-поміж них троє мужів і підійшли до Яня, кажучи йому: «Видно, йдеш ти на смерть. Не ходи». Він тоді повелів бити їх, а до інших пішов, і вони накинулись на нього, і один не попав у Яня топором. Янь же, обернувши топір, ударив його обухом і повелів отрокам сікти їх. Вони утекли тоді ) в ліс, | а вбили тут попа Яневого.

Янь же, увійшовши в город до білоозерців, сказав їм: «Якщо ви не схопите обох волхвів сих, то не піду я од вас рік». Білоозерці, отож, пішовши, схопили їх і привели їх до нього. І сказав він їм: «За що ви погубили стільки людей?» Вони ж сказали: «Тому, що ці держать запаси. А якщо ми оба винищимо і переб'ємо всіх, то буде достаток. Якщо ж ти хочеш, то перед тобою ми виймемо жито, або рибу, або інше». Янь тоді сказав: «Воістину ви брешете, бо сотворив бог людину з землі, і складається вона з кісток і жил з кров'ю, і нема в ній [більше] нічого. І [ніхто більше] нічого не знає, тільки бог один відає». Та вони сказали: «Ми оба знаємо, як створено людину».

І він запитав: «Як?» Вони тоді сказали: «Коли мився бог у мийні і спотівся, він отерся віхтем і скинув [його] з неба на землю. І засперечався сатана з богом, кому з нього створити людину. І створив диявол людину, а бог душу в неї вложив. Тому-то коли помре людина, [то] в землю іде, а душа — до бога». І мовив їм Янь: «Воістину спокусив уже вас диявол. Котрому ви богу віруєте?» Вони ж сказали: «Антихристу». Він тоді запитав їх: «То де він є?» І вони відповіли: «Сидить у безодні». І мовив їм Янь: «То який се є бог, коли сидить він у безодні? То біс є. А бог сидить на небі і на престолі. Його славлять ангели, що стоять перед ним зі страхом, не можучи на нього глянути. А сей же, що його ви звете антихристом, був викинутий з ангелів. За гордість його він і скинутий був із неба, і є він у безодні, — як ото ви говорите, — ждучи, коли прийде бог із неба, і, взявши сього антихриста, зв'яже путами, і посадить в огні вічному зі слугами його і тими, хто в нього вірує. А вам же обом — тут муку прийняти од мене, а по смерті — там». Вони тоді сказали: «Нам боги повідають: «Не можеш ти нам зробити нічого». А він мовив: «Брешуть вам боги ваші». Вони ж сказали: «Стати нам перед Святославом, а ти нам не можеш зробити нічого». Янь тоді повелів бити їх і повиривати бороди їм. Коли ж сих побили, а бороди поі виривали розщепом, сказав їм Янь: «Що вам боги мовлять?» Вони все одно сказали: «Стати нам перед Святославом». І повелів Янь вложити їм обом рубля в роти, і прив'язати їх до упругів, і пустити Їх перед собою в човні², а сам за ними рушив.

І стали вони на усті Шексни, і запитав їх Янь: «Що вам мовлять боги ваші?» Вони тоді сказали: «Так нам боги мовлять: «Не бути нам обом живим через тебе». І сказав їм Янь: «То вам по правді мовлять боги ваші». Вони ж сказали: «Якщо ти нас пустиш — багато тобі добра буде, а якщо нас погубиш — багато печалі ти дістанеш і лиха». А він сказав їм: «Якщо я вас відпущу, то лихо мені буде од бога, а якщо я вас погублю, то нагорода мені буде од бога». І спитав Янь гребців: «Чи в кого із вас убили оці двоє родича?» І вони сказали: «У мене матір, а в другого — сестру, в іншого — родича». Він тоді сказав: «Мстіте за своїх». І вони, схопивши їх, побили їх і повісили їх на дереві. Одплату дістали вони од бога по справедливості.

А коли Янь ішов додому, [то] другої ночі ведмідь, влізши [на дерево}, одгриз їх і з'їв обох чаклунів. І так погибли вони по наущенню диявольському, іншим провіщаючи і гадаючи, а своєї пагуби не відаючи. Бо коли б знали вони, то не прийшли б оба на місце те, де їх мали схопити. А коли вже були вони схоплені, то чому говорили, що «не померти нам обом», хоча той задумував убити їх? Це і єсть бісівське наущення: біси бо не відають думок людських, вони тільки вкладають помисли в людину, а тайни не знаючи. Бог лише один відає помисли людські, а біси не знають зовсім нічого. Вони й немічні є, і хиряві на вигляд.

Так от тепер розкажемо про вигляд їх і про їхню ману. У ці ж часи і в ці літа довелось одному новгородцю прийти в Чудь. І прийшов він до чаклуна, хотячи, щоб той поволхвував, і той за обичаєм своїм став прикликати бісів у дім свій. Новгородець при цім сидів на порозі того дому, [а] в стороні оціпеніло лежав чаклун. І вдарив ним біс. Чаклун тоді, вставши, сказав новгородцю: «Боги наші не сміють увійти. Ти щось маєш на собі, що його вони бояться». 2 Він тоді згадав хреста на собі і, одійшовши, повісив його поза домом тим. Той же став знову прикликати бісів, а біси, кидавши ³ ним, сказали, заради чого [новгородець] прийшов. А після цього [новгородець] став питати його: «Чому вони бояться того, що ми носимо на собі хреста?» І той сказав: «То є знамення небесного бога, що його наші боги бояться». Він тоді запитав: «А які є боги ваші? Де вони живуть?» ⁴ І той сказав: «Боги наші живуть у безоднях. На вигляд же вони чорні, крилаті, хвоста мають, і підіймаються вони навіть під небо, щоб послухати ваших богів, бо⁴ ваші боги на небі є. Коли хто помре з ваших людей, то возносять його на небо, а коли [хто] з наших помирає, то несуть його до наших богів у безодню». Так що грішники в пеклі пробувають, ждучи муки вічної, а праведники — в царстві небесному і в житлі оселяються з ангелами.

Така ото єсть бісівська сила, і краса, і неміч. Тому-то й спокушають вони людей, велячи їм розказувати про видіння, що являються їм, нетвердим вірою. [Одним] вони являються ві сні, іншим — у маренні, і так волхвують [люди] через наущення диявольське. Більше ж бісівські волхвування бувають через жінок; бо сперш усього біс жінку спокусив, а жінка ця — мужа. Так [із роду] в рід багато волхвують жінки чародійством, і отрутою, і іншими бісівськими підступами. Але й чоловіки невірні бувають спокушені бісами, як ото в найдавніші покоління, при апостолах же, був Симон волхв, який чарами діяв. Він повелів псам по-людському говорити, а сам перемінявся то в старого, то в молодого, а то одного обертав в образ іншого; він це чинив, напускаючи ману. і Анній і Амврій чародійством чудеса творили, змагаючись з Моисеєм, та невдовзі не змогли оба зрівнятися з Моисеєм ⁴. Так само й Куноп чинив маною бісівською, ніби [можна] й по водах ходити, і інші наслання він чинив, бо звабляв його біс на пагубу йому й іншим.

Такий волхв встав був при Глібі [Святославичі] в Новгороді. Говорив ото він людям, і удавав із себе, ніби був він богом, і многих обманув, мало не весь город. Говорив же він, що «я все знаю», хулячи віру християнську; він говорив, що, мовляв, «я перейду по Волхову перед усіма».

І стався заколот у городі, і всі йняли йому віри, | і хотіли побити ⁵ єпископа. Єпископ же [Феодор], узявши хреста і облачившись у ризи, став [і] сказав: «Якщо хто хоче віри йняти волхву — хай за ним іде, а хто ж вірує в хреста — нехай іде до нього». І розділилися [люди] надвоє: князь же Гліб і дружина його стали коло єпископа, а люди всі ішли за волхвом, і стався заколот великий вельми.

Гліб тоді, взявши топір під полу, прийшов до волхва і мовив йому: «То чи знаєш ти, що має бути завтра, а що до вечора?» І він сказав: «Я все знаю». І спитав Гліб: «А чи знаєш ти, що тобі сьогодні має бути?» І він сказав: «Я чудеса великі сотворю». Гліб тоді, вийнявши топір, розтяв його. І упав він мертвим, а люди розійшлися. Він же погиб тілом і душею, віддавшись дияволові.