§ 3. Правовий інститут меліорації земель у сільському господарстві

Інститут меліорації земель в аграрному праві отримав правове закріплення з прийняттям Закону України від 14 січня 2000 р. "Про меліорацію земель". Слово "меліорація" перекладається з латини як "поліпшення". Найпростіше визначення меліорації земель — поліп­шення якісного стану ґрунтів. Закон дає більш розгорнуте визна­чення меліорації земель — це комплекс гідротехнічних, культуртех­нічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних та інших меліо­ративних заходів, здійснюваних для регулювання водного, теплово­го, повітряного й поживного режиму ґрунтів, збереження та підви­щення їх родючості й формування екологічно збалансованої раціо­нальної структури угідь.

Незважаючи на те, що меліорація розглядається чинним зако­нодавством як природоохоронний захід, спрямований на поліп­шення екологічного стану ґрунтів¹, непродумані меліоративні захо­ди можуть заподіяти істотної шкоди довкіллю. Тому будівництво меліоративних систем належить до екологічно небезпечних видів діяльності, що можуть здійснюватися виключно за умови поперед­нього позитивного висновку державної екологічної експертизи². Саме тому охорона довкілля в сільському господарстві при здій­сненні меліоративних заходів варта окремого розгляду.

Залежно від спрямування здійснюваних меліоративних заходів, Закон поділяє меліорацію на такі види: гідротехнічна, культуртех­нічна, хімічна, агротехнічна, агролісотехнічна.

Гідротехнічна меліорація передбачає заходи щодо поліпшення ґрунтів з несприятливим водним режимом (зрошувальні, осушу­вальні, протипаводкові тощо). ДСТУ 2730 усі природні води, вико­ристовувані для зрошення земель, поділяє на 3 класи: придатні, об­межено придатні й непридатні. Однак в останні роки води 1 класу застосовувалися лише на 35-40 % зрошуваних земель. Більшість зе­мель поливалося водами 2 класу, а 5 — 10 % — водами 3 класу.

Культуртехнічна меліорація передбачає заходи щодо упорядку­вання поверхні землі (викорчовування дерев, розчищення від каме­нів, вирівнювання поверхні, меліоративна оранка, залуження, влаштування тимчасової вибіркової мережі каналів тощо).

Хімічна меліорація охоплює заходи щодо поліпшення фізичних властивостей і хімічного складу ґрунтів (вапнування, гіпсування, збагачення фосфором).

Агротехнічна меліорація передбачає заходи, спрямовані на по­ліпшення потужності й агрофізичних властивостей кореневмісного шару ґрунтів (плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушен­ня, аераційний дренаж, піскування, глинування, щілювання тощо).

¹ Див.: Перелік видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів, затвер­джений постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. № 1147.

Оскільки Закон "Про меліорацію земель" передбачає можли­вість перебування меліоративних систем у приватній власності, екологічні обмеження в цій сфері поширюються і на фермерські господарства, сільськогосподарські підприємства, що можуть бути їх власниками.

Згідно із Законом, меліоративні заходи повинні здійснюватися на підставі загальнодержавних, міждержавних, місцевих програм меліорації, виробничих програм окремих суб'єктів аграрного права та господарських договорів, укладених відповідно до законодавства. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 р. схвалена Комплексна програма розвитку меліорації земель і поліп­шення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року. Цією Програмою по Україні передбачається покращити 246 тис. га фунтів.

Передпроектна та проектно-кошторисна документація на будів­ництво (реконструкцію) меліоративних систем піддягає державній комплексній експертизі, яка має включати й екологічну експерти­зу, що здійснюється відповідно до Закону України від 9 лютого 1995 р. "Про екологічну експертизу". Земельні ділянки, порушені при будівництві меліоративних систем, підлягають обов'язковій ре­культивації — тобто відновленню в попередньому стані, придатно­му для ведення сільського господарства.

Користувачі та власники меліорованих земель зобов'язані вести книги історії полів, де щороку відображати дані про призначення, розміри та основні характеристики меліорованих ділянок, якісні показники ґрунту, а також відомості про ефективність використан­ня цих ділянок: урожайність сільськогосподарських культур, спосо­би обробки ґрунту, періодичність і кількість внесення добрив, здій­снені меліоративні та природоохоронні заходи. Користувачі та власники меліорованих земель несуть відповідальність за стан їх використання та моніторинг довкілля в зоні впливу меліоративної системи.

Під час здійснення меліоративних заходів мають забезпечувати­ся: захист фунтів від деградації, вітрової і водної ерозії, виснажен­ня, засолення, заболочення, насичення пестицидами, нітратами, радіоактивними та іншими шкідливими речовинами, погіршення інженерно-геологічних властивостей; охорона поверхневих і під­земних вод від забруднення та виснаження, запобігання негативно­му впливові меліоративних заходів на рослинний і тваринний світ, збереження природних ландшафтів, територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду України, водно-болотних угідь міжнародно­го значення, інших територій, що підлягають особливій охороні.

Проектна документація на проведення меліорації земель має в обов'язковому порядку містити матеріали оцінки впливу на навко­лишнє середовище (ОВНС) і довідку про екологічні наслідки зап­роектованої діяльності, відповідно до вимог законів від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища" і від 9 лютого 1995 р. "Про екологічну експертизу". Проектні рішен­ня мають забезпечувати оптимально збалансоване врахування раці­онального використання природних ресурсів і ефективної охорони довкілля. Зрошення сільськогосподарських угідь стічними водами може бути дозволено органами Мінприроди за погодженням з ор­ганами МОЗ та державного ветеринарного нагляду.
§ 4. Правове регулювання хімізації сільського господарства

Хімізація сільського господарства є чи не найбільшою його еко­логічною проблемою. І це не випадково, адже саме застосування хімічних засобів у сільському господарстві заподіює велику шкоду довкіллю під час ведення сільського господарства. Саме хімізація створює загрозу для здоров'я людини. І якщо в радянські часи пе­ревагу віддавали хімізації, яка часто здійснювалася непродумано і не давала бажаного ефекту, а навпаки — тільки отруювала довкіл­ля й сільськогосподарську продукцію, то нині ринкові умови і ви­бір покупця — на боці екологічно чистої продукції. Аграрне й еко­логічне законодавство регулюють хімізацію сільського господарс­тва, що має стати запорукою екологічно обґрунтованого його ве­дення в Україні.

Хімізацію сільського господарства можна визначити як застосу­вання хімічних препаратів у сільському господарстві. Існує 2 нап­рями такого застосування: а) для нищення тварин, бур'янів і мік­роорганізмів, що є шкідниками сільського господарства і б) для здійснення хімічної меліорації земель, тобто для удобрювання ґрунтів. Правовий інститут хімізації сільського господарства є скла­довою більшого правового інституту захисту рослин, а в частині правового регулювання хімічної меліорації фунтів є складовою вже розглядуваного нами правового інституту меліорації земель. Важ­ливими нормативними актами, які регулюють хімізацію сільського господарства, є закони України від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин", від ЗО червня 1993 р. "Про карантин рослин"(в редакції Закону від 3 квітня 2003 р.), особливе значення щодо цього має За­кон України від 2 березня 1995 р. "Про пестициди і агрохімікати".

Згідно із Законом України "Про захист рослин", передбачаєть­ся захист сільськогосподарських рослин від шкідників, бур'янів і хвороб (зокрема зумовлених наслідками хімічної меліорації). Сам по собі правовий інститут захисту рослин має більш аграрне, ніж екологічне, значення, тому він докладніше розглядається у відпо­відному розділі цього підручника. У межах правового регулювання охорони довкілля в сільському господарстві нас більше цікавить інститут хімізації сільського господарства як складова частина інс­титуту захисту рослин, тобто власне законодавство про застосуван­ня пестицидів та афохімікатів. Засоби хімізації сільського госпо­дарства мають багато різних назв: пестициди, інсектициди, гербі­циди, фунгіциди, інсектоакарициди, десиканти, регулятори росту рослин, родентициди тощо. Але важливо знати, що з точки зору аг­рарного права всі засоби хімізації сільського господарства, неза­лежно від назви, поділяються на 2 фупи: пестициди і афохімікати.

Згідно із Законом України "Про пестициди і афохімікати", пес­тициди — це токсичні речовини, їх сполуки або суміші речовин хі­мічного чи біологічного походження, призначені для знищення, ре­гуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, внаслідок ді­яльності яких вражаються рослини, тварини, люди і завдається шкоди матеріальним цінностям, а також физунів, бур'янів, дерев­ної, чагарникової рослинності, засмічувальних видів риб. Агрохімі­кати ж визначаються Законом як органічні, мінеральні й бактері­альні добрива, хімічні меліоранти, регулятори росту рослин та інші речовини, що застосовуються для підвищення родючості фунтів, урожайності сільськогосподарських культур і поліпшення якості рослинницької продукції. Простіше кажучи, пестициди — всі ті хімі­кати, що застосовуються для знищення шкідників, а афохімікати — добрива, що використовуються для хімічної меліорації фунтів.

Відповідно до ст. 4 Закону, пестициди й афохімікати повинні мати високу біологічну ефективність і відповідати вимогам еколо­гічної безпеки. Закон забороняє ввозити на митну територію Укра­їни, виробляти, реалізовувати, застосовувати та рекламувати пести­циди та афохімікати до їх державної реєстрації. Державна реєстра­ція пестицидів та афохімікатів провадиться Мінприроди, згідно з Порядком проведення державних випробувань, державної реєсфа-ції та перереєстрації, видання переліків пестицидів і афохімікатів, дозволених до використання в Україні, затвердженим постановою Кабінету Мінісфів України від 4 березня 1996 р. № 295. Держав­ній реєстрації пестицидів та афохімікатів передують:

1. 
   державні випробування пестицидів і афохімікатів, які прова­дяться у 2 етапи: польовий і виробничий;
   
2. 
   гігієнічна регламентація та державна реєстрація хімічної речо­вини, яка провадиться згідно з Положенням про гігієнічну регламен­тацію та державну реєсфацію небезпечних чинників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 1995 р. № 420;
   
3. 
   розробка документації з безпечного застосування засобів за­хисту рослин;
   
4. 
   розробка нормативів екологічної безпеки хімічних речовин: фанично допустимих конценфацій, мінімально допустимих рівнів, орієнтовно допустимих рівнів тощо;
   

1. 
   внесення плати за реєстрацію, розмір якої визначений нака­зом Мінекоресурсів України від 22 березня 2001 р. № 116;
   
2. 
   проведення санітарно-епідеміологічної, екологічної, біологіч­но-господарської експертиз;
   
3. 
   розробка методик визначення залишкової кількості препара­тів у сільськогосподарській продукції, природних об'єктах.
   

Обов'язковій державній реєстрації підлягають також технічні за­соби застосування пестицидів і агрохімікатів. Без державної реєс­трації вони не допускаються до виробництва. Вони також підляга­ють обов'язковій сертифікації, згідно із вимогами Закону України "Про підтвердження відповідності". Порядок проведення держав­них випробувань та державної реєстрації технічних засобів застосу­вання пестицидів і агрохімікатів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1996 р. № 479.

Згідно з п. 11 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про лі­цензування певних видів господарської діяльності", обов'язковому ліцензуванню підлягає господарська діяльність із виробництва й торгівлі пестицидами й агрохімікатами (органом ліцензування є Мінпромполітики¹), а згідно з п. 25 зазначеної статті — також і проведення дезінфекційних, дезінсекційних (знищення комах) і де­ратизаційних (знищення гризунів) робіт (ліцензія видається МОЗ України). Пункт 45 названої статті передбачає ліцензування авіа­ційно-хімічних робіт (ліцензія видається Державним департамен­том авіаційного транспорту України).


¹ Див.: Перелік органів ліцензування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 р. № 1698.

Особи, діяльність яких пов'язана з транспортуванням, збері­ганням, застосуванням пестицидів і агрохімікатів та торгівлею ни­ми, повинні мати допуск (посвідчення) на право роботи із зазна­ченими препаратами. Порядок одержання допуску (посвідчення) на право роботи, пов'язаної із транспортуванням, зберіганням, застосуванням та торгівлею пестицидами і агрохімікатами, затвер­джене постановою Кабінету Міністрів України від 18 вересня 1995 р. № 746.

Екологічний ризик діяльності, пов'язаної з ввезенням на тери­торію України пестицидів і агрохімікатів, їх транспортуванням та використанням, підлягає обов'язковому страхуванню в порядку, визначеному Законом України від 7 березня 1996 р. "Про страху­вання" (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 р).

Для дотримання вимог екологічної безпеки і раціонального зас­тосування засобів захисту рослин, згідно з Указом Президента Ук­раїни від 2 грудня 1995 р. № 1118/95 "Про суцільну агрохімічну пас­портизацію земель сільськогосподарського призначення" в Україні запроваджено агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподар­ського призначення. Агрохімічна паспортизація передбачає визна­чення показників якісного стану ґрунтів, їх зміни внаслідок госпо­дарської діяльності. Зразок агрохімічного паспорту поля (земельної ділянки) затверджений наказом Міністерства сільського господарс­тва і продовольства України від 30 листопада 1993 р. № 321.

При застосуванні пестицидів і агрохімікатів здійснюється ком­плекс заходів відповідно до регламентів, встановлених для певної ґрунтово-кліматичної зони, з урахуванням попереднього агрохіміч­ного обстеження ґрунтів, даних агрохімічного паспорта земельної ділянки (поля) й стану посівів, діагностики мінерального живлен­ня рослин, прогнозу розвитку шкідників і хвороб. Переліки хіміч­них препаратів, дозволених для продажу населенню й до застосу­вання авіаційним способом, мають бути затверджені Мінприроди за погодженням з МОЗ. Наразі такі переліки поки що не затвер­джено, що означає фактично дозвіл на продаж населенню й засто­сування авіаційним способом усіх препаратів, дозволених до вико­ристання в Україні.

Непридатні або заборонені до застосування пестициди й агрохі­мікати, тара від них підлягають вилученню, утилізації, знищенню та знешкодженню в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1996 р. № 354. Сільськогосподар­ська продукція, вироблена із застосуванням засобів захисту рослин має бути екологічно безпечною, інакше вона вилучається і знищу­ється згідно з Порядком вилучення, утилізації та знищення непри­датних для використання сільськогосподарської сировини та хар­чових продуктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 28 грудня 1995 р. № 1065 відповідно до Методики вилу­чення, утилізації та знищення сільськогосподарської сировини і харчових продуктів, що зазнали впливу пестицидів та агрохімікатів і непридатні до використання, затвердженої наказом МОЗ України від 7 березня 1996 р. № 5.08.07/306. При цьому мають враховувати­ся вимоги Закону України від 14 січня 2000 р. "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використан­ня неякісної та небезпечної продукції".

Сільськогосподарські підприємства, установи й організації зо­бов'язані вести облік наявності та використання пестицидів і агро-хімікатів і надавати інформацію органам Держкомстату в порядку періодичної державної статистичної звітності згідно з вимогами Порядку державного обліку наявності та використання пестицидів і афохімікатів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 2 листопада 1995 р. № 881. Слід мати на увазі, що ця ви­мога стосується лише юридичних осіб і не поширюється на суб'єк­тів аграрного права — фізичних осіб.

Стаття 13 Закону "Про пестициди і агрохімікати" визначає, що пестициди й агрохімікати, які становлять підвищену екологічну не­безпеку, застосовуються лише за спеціальним дозволом Мінприро­ди і МОЗ. Перелік таких хімікатів має бути затверджений Кабіне­том Міністрів України. Однак наразі цього не зроблено, позаяк до переліку пестицидів і афохімікатів, що дозволені до використання в Україні, особливо небезпечні хімікати не включені.

На території, що зазнала радіоактивного забруднення та в зонах надзвичайних екологічних ситуацій застосування пестицидів і агро­хімікатів обмежується і провадиться згідно з Порядком застосуван­ня пестицидів і агрохімікатів на територіях, що зазнали радіоактив­ного забруднення, та у зонах надзвичайних екологічних ситуацій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 р. № 92. При цьому також мають враховуватися положення законодавства про зону екологічного лиха і Закону України від 13 липня 2000 р. "Про зону надзвичайної екологічної ситуації". На те­риторіях природно-заповідного фонду, водоохоронних зонах та ін­ших територіях, що підлягають особливій охороні, застосування пестицидів забороняється.

Особливі вимоги ставляться законодавством до умов виробниц­тва продукції дитячого харчування. Сільськогосподарська сировина для виготовлення продукції дитячого й дієтичного харчування має вироблятися у спеціальних сировинних зонах. Правовий режим цих зон визначений Положенням про спеціальні сировинні зони для виробництва сільськогосподарської продукції, затвердженим поста­новою Кабінету Міністрів України від 26 червня 1996 р. № 679. У спеціальних сировинних зонах забороняється використання пести­цидів. Застосування афохімікатів провадиться за спеціальними тех­нологіями, що забезпечують офимання продукції, яка відповідає санітарно-гігієнічним вимогам щодо дитячого та дієтичного харчу­вання.
§ 5. Правове регулювання поводження з відходами сільського господарства

Проблема відходів сільського господарства є вельми нагальною. Якщо в місті управління відходами набирає щораз цивілізованого характеру, то селянин скоріше вивезе відходи у лісосмугу, ніж ви­рішуватиме проблему їх утилізації. Це все має надзвичайно нега­тивні наслідки для довкілля. Відходи сільського господарства зде­більшого є органічними. На Заході органічні відходи переробля­ються й використовуються для компостинґу, тобто для меліорації фунтів, удобрювання. Іноді з них видобувають метан — альтерна­тивне джерело палива. В Україні, хоч і прийнято 2 закони: від 14 січня 2000 р. "Про альтернативні види рідкого та газового палива" та від 20 лютого 2003 р. "Про альтернативні джерела енергії" щодо відходів сільського господарства вони майже не застосовуються.

Друга важлива проблема відходів сільського господарства — їх небезпечність для довкілля. За даними офіційної статистики, кіль­кість накопичених відходів, які заборонені до застосування, стано­вить близько 13,5 тис. т. Вони розосереджені по всій території Ук­раїни, нерідко перебувають у непристосованих або випадкових приміщеннях, а подекуди — й просто неба. Налічується 109 скла­дів централізованого зберігання офуйних відходів сільського гос­подарства, що перебувають у віданні місцевих державних адмініс­трацій, та близько 5 тис. складів — у сільськогосподарських під­приємствах.

Незважаючи на певну специфіку екологічних проблем повод­ження з відходами сільського господарства, правових приписів у цій сфері недостатньо. Натомість застосовуються загальні поло­ження екологічного законодавства про відходи, зокрема, закони України від 24 лютого 1994 р. "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 5 березня 1998 р. "Про відходи", від 5 травня 1999 р. "Про металобрухт" та ін. Спеціаль­ні положення щодо розв'язання проблем управління сільськогос­подарськими відходами містяться у Профамі використання відхо­дів виробництва і споживання на період до 2005 року, затвердже­ній постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 668, а щодо небезпечних непридатних до використання засобів хімізації — у Загальнодержавній профамі поводження з токсични­ми відходами, затвердженій законом України від 14 вересня 2000 р. Для ефективного розв'язання вищезазначених проблем потрібна ініціатива згори, тобто держава повинна розробити спеціальну профаму в цій сфері, якою були б охоплені всі сільськогосподар­ські підприємства.

Коли йдеться про сільськогосподарські відходи, проблема кри­ється в самому визначенні їх поняття. Згідно зі ст. 1 Закону "Про відходи", відходами є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності й не мають подальшо­го використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх влас­ник має позбутися шляхом утилізації чи видалення. Таке визначен­ня є неповним щодо сільськогосподарських відходів, адже з орга­нічних відходів найбільшу екологічну небезпеку становлять відходи тваринництва. Недаремно проектування тваринницьких комплек­сів продуктивністю понад 5 тис. голів і птахофабрик підлягає обов'язковій попередній державній екологічній експертизі, оскіль-

ки діяльність таких ферм включена до Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвер­дженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554. Але продукти життєдіяльності сільськогосподарських тва­рин не можна вважати речовинами, що утворюються у процесі людської діяльності — вони утворюються у процесі життєдіяльнос­ті тварин природним шляхом, відтак, на найнебезпечніші органіч­ні відходи законодавство про відходи взагалі не поширюється.

Важливою також є проблема безхазяйних відходів, тобто відхо­дів, які залишені власником у непризначеному для їх зберігання місці і власник яких невідомий. Особи, котрі виявили такі відходи, зобов'язані повідомити про них місцеві державні адміністрації чи місцеві ради. Постійно діюча місцева комісія з питань поводження з безхазяйними відходами провадить необхідні дослідження, за ре­зультатами яких складає акт, що передається до місцевої державної адміністрації чи місцевої ради, які, в свою чергу, зобов'язані прий­няти рішення про подальше поводження з цими відходами. Фак­тично, з юридичним фактом складання акту комісії пов'язується виникнення права державної власності на безхазяйні відходи.

Закон "Про відходи" покладає обов'язки на суб'єктів аграрного права запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відхо­дів; забезпечувати приймання та утилізацію використаних паку­вальних матеріалів і тари, в яких міститься продукція сільськогос­подарських підприємств; вести облік, визначати склад і властивос­ті утворюваних ними сільськогосподарських відходів; забезпечува­ти повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення й псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія; брати участь у будівництві об'єктів поводження з відхо­дами; забезпечувати їх переробку чи видалення; не допускати збе­рігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях або об'єк­тах; здійснювати контроль за станом місць або об'єктів розміщен­ня власних відходів; своєчасно вносити збір за розміщення відхо­дів відповідно до Порядку встановлення нормативів збору за заб­руднення навколишнього природного середовища і стягнення цьо­го збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 303; надавати відповідним державним ор­ганам інформацію про утворювані ними сільськогосподарські від­ходи; призначати відповідальних осіб у сфері поводження з відхо­дами; забезпечувати розробку та виконання планів організації ро­боти щодо цього; професійну підготовку, підвищення кваліфікації та проведення атестації фахівців з питань поводження з відходами, отримати дозвіл і ліміти на утворення та розміщення відходів та ба­гато інших обов'язків.

Що ж стосується конкретного законодавства про відходи прик­ласти до конкретного фермера, то не важко зрозуміти наскільки нереально вимагати від нього дотримуватися перелічених вище обов'язків. Саме тому вітчизняне законодавство про відходи є не­ефективним і майже повсюди не виконується. Істотною помилкою законодавця, на наш погляд, є уніфікація правового режиму всіх відходів, тоді як очевидною є потреба встановлення різних право­вих режимів для різних видів відходів: побутових, промислових, не­безпечних, сільськогосподарських тощо. Щодо сільськогосподар­ських відходів, як вже зазначалося, необхідно прийняти спеціальні правові приписи, зокрема, програму поводження із сільськогоспо­дарськими відходами.

жүктеу/скачать 2.8 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: