Зміст. Вступ



жүктеу 223.88 Kb.
Дата28.06.2016
өлшемі223.88 Kb.




Зміст

. Вступ……………………………………………………………………2



І. Розвиток нових тенденцій та аналітичних форм в середньо англійській мові………………………………………………………3

1.1. Характеристика аналітичних форм………………………………………3

1.2. Розвиток нових тенденцій в структурі речення в середньо англійській мові…………………………………………………………………4

1.3. Реорганізація порядку слів у інфінітивному реченні мети в середньо англійській мові…………………………………………………………………6

1.4. Значення функцій дієслова dōn в древнє– та середньо англійській мові. ………………………………………………………………………………9

ІІ. Розвиток часів та способів в середньо англійській мові…...10

2.1. Заміна передачі майбутньої дії в середньо англійській мові………...10

2.2. Розвиток аналітичних форм перфекта в середньо англійській мові.........................................................................................................................12

2.3. Утворення аналітичних форм Continius………………………………..14

2.4. Зміни у використанні різних форм умовного способу в середньо англійській мові………………………………………………………………...16

2.5. Зміни функціонування форм простого теперішнього і минулого у зв’язку з аналітичними формами дієслова………………………………….18

Висновки……………………………………………………………...19

Список використаної літератури………………………………….20

Вступ

Актуальність даного дослідження є розвиток та функціонування аналітичних тенденцій зокрема на ранніх стадіях розвитку мови.

Метою дослідження є систематизація вивчення та відпрацювання накопиченого матеріалу стосовно аналітичних тенденцій в середньо англійській мові, що в свою чергу є необхідно для полегшення і покращення результатів навчального процесу.

Завдання нашої роботи полягає у тому:

  1. вивчити та проаналізувати наукову літературу;

  2. визначити та вивчити аналітичні форми;

  3. вивчити розвиток тенденцій в середньо англійській мові;

  4. Вивчити значення дієслова dōn в середньо англійській мові.

Потрібно відмітити те, що в даній роботі об’єктом дослідження є розвиток нових тенденцій та зміни функціонування у зв’язку з розвитком аналітичних форм в середньо англійській мові.

Предметом нашого дослідження виступають аналітичні тенденції в середньо англійській мові.

Теоретична значимість.

Вивчення та розуміння аналітичних тенденцій в середньо англійській мові.



Практична цінність.

Вивчення розвитку нових технологій та аналітичних форм в середньо англійській мові, значення дієслова dōn в середньо англійській мові та зміни умовного способу в середньо англійській мові.


І. Розвиток нових тенденцій та аналітичних форм в середньо англійській мові.

1.1. Характеристика аналітичних форм.

Однією з характерних рис сучасної англійської мови являється найменування аналітичних форм дієслова. Аналітичні форми володіють рядом ознак, які визначають їх специфіку за порівнянням з іншими одиницями мови (неаналітичними формами, словосполученнями, фразеологічними одиницями і.ін.). Цих ознак шість:



  1. аналітична форма складається із двох чи більш окремо оформлених одиниць: have come, was taken, is speaking, will be doing, was being carried;

  2. між членами аналітичної форми відсутній синтаксичний зв’язок;

  3. допоміжне дієслово володіє максимальним поєднанням, тобто поєднується всіма чи майже всіма одиницями даного класу слів (в даному випадку з дієсловами);

  4. допоміжне дієслово повністю залишено лексичного значення; передає тільки граматичне значення особи і числа;

  5. друга частина аналітичної форми (інфінітив чи дієприкметник) являється носієм лексичного значення, яка присутня даній формі;

  6. дві частини в сукупності передають граматичне значення виду і часу.

Аналітичні форми дієслова розвиваються на протязі історичного періоду розвитку англійської мови.

1.2. Розвиток нових тенденцій в структурі речення

На протязі середньо англійського періоду в системі синтаксису простого речення починають розвиватися деякі нові тенденції. Серед них необхідно назвати тенденцію до встановлення більш твердого порядку в послідовності членів речення, чим це мало місце в давньоанглійський період. Ця тенденція являлась результатом виникнення омонімів відмінкових афіксів.

На початку середньо англійського періоду зникає всяка відмінність між формами називного та знахідного відмінків іменників. До цього додається ще повне поєднання відмінкових форм вказівного займенника sē, sēо, рæt, які переростають в період розгляду в певний артикль. Так, якщо в давньоанглійський період можна було у реченні sē mon pone tun – зerefan hallete and з rette – «людина вітала керівника міста» без праці встановити, що підметом в реченні являється sē mon – людина, оскільки артикль sē стоїть у формі називного відмінку, і що pone tun – зerefan – керівник міста – прямий додаток, оскільки артикль pone стоїть у формі знахідного відмінку, тоді для середньо англійського періоду це зробити не так легко. Вищенаведене речення в середньо англійський період звучить так: the man the toun-reeve grette. В ньому форми the man і the toun-reeve стоять у формі загального відмінку, який має виражати як підмет так і прямий додаток. Щоб внести чіткість у вираз синтаксичної функції членів речення, які виражені іменником у загальному відмінку, необхідно було знайти нову граматичну властивість відмінного підмета і прямого додатку. Таким засобом і з’явився більш твердий порядок членів речення, при якому підмет, який виражений іменником в загальному відмінку, поміщалося на початку речення перед присудком, прямий додаток, виражений тим же загальним відмінком іменника, - після присудка. На протязі середньо англійського періоду з’явилася лише тенденція в подібній зміні. Новим для цього періоду слід визнати усвідомлення певного порядку членів речення – підмета – присудка – прямого додатку – як граматичну властивість вираження підмета та прямого додатку.

Однак на протязі середньо англійського періоду в чіткій послідовності членів речення ще не встановилися, і тексти цього часу дають багато різних прикладів вживання прямого додатку перед присудком, підметом після прямого додатку. Тому слід говорити не про встановленні твердого порядку слів в цей період, а лише про появу тенденції до встановлення такого порядку членів речення.



1.3. Реорганізація порядку слів у інфінітивному реченні мети

Особливу у вагу дослідників привертає структура останніх у середньо англійській мові ХІ – ХІІ століть, коли відбувався інтенсивний перехід підрядного речення від SOV до SVO – типу [11;10;1].

Структура неінфінітивних конструкцій із вторинною предикацією у кожному з періодів існування англійської мови мала свої особливості. Так, спільно германському реченні були властиві фінальна позиція дієслова в підрядних реченнях і прямий порядок слів у головних розповідних реченнях.

Із переходом до середньо англійського періоду синтаксична структура речення удосконалюється. Зростає роль прийменників та сполучників, більш організованим стає порядок слів (у переважній більшості випадків – SOV – тип). До причини подібної зміни порядку слів О. Мороховський відносив редукцію і зникнення флексій, які втратили здатність виражати граматичні зв’язки; ліквідацію двозначних синтаксичних конструкцій, що спричиняли труднощі з розрізненням суб’єкта й об’єкта речення; конфлікт між прагматичними потребами людини і правилами синтаксису. На підтвердження останньої тези було висунуто гіпотезу, що, фінальна позиція дієслова в SOV обмежує розширення синтаксичної структури і суперечить проблемам мовця [141-144;5].

Серед двох основних конституентів складного середньо англійського речення дієслівний елемент визначають як «центральний» [29; 1] завдяки:


  1. його облігаторності в структурі реченя;

  2. вживанню в медіальній позиції як основний;

  3. обумовленості ним появи в реченні інших складових.

Разом з тим, головною в реченні називають також ініціальну позицію агента дії, який є зовнішнім аргументом фінітного дієслова. Ініціальна позиція фіксує решту членів речення на визначених місцях і обмежує варіативність моделей речення .

Вищезгадана SOV – модель порядку слів характеризується використанням дієслова у медіальній позиції після суб’єкта і перед об’єктом головного речення (V2, INFL – medial).А отже, відбувається процес перетворення двовершинної моделі SOV – речення з двома відносно самостійними формальними і смисловими центрами на одновершинну з конструктивним ядром, що утворене контактно розташованими підметом і присудком [139:5].

Відповідно, структурним та комунікативним центром дефінітивного підрядного речення є інфінітив. Інфінітивне речення може містити складові суб’єктного і предикатного характеру і часто реалізується як односкладове, експліцитно вираженого підмета [7;3]. Шляхом переміщення не особового дієслова на ініціальну позицію в підрядному реченні (модель порядку слів Vinf O) досягається ефект «фокусування реми», тобто виділення найбільш важливої інформації [50:2].

Після не фінітного компонента підрядного речення в середньо англійській мові вживається об’єкт (внутрішній аргумент інфінітива). Утім, частими були випадки перестановки об’єктів – займенників у позицію перед інфінітивом, що фактично виводило їх із складу дієслівної фрази і порушувало порядок слів Vinf О [9;11]. Причому комплемент інфінітивної фрази, виражений займенником чи іменником без залежних слів, частіше міг передувати інфінітиву, ніж більш розгорнута об’єктна конструкція .

Найбільш вірогідно, що середньо англійська мова отримала SVO – тип порядку слів у Х – ХІ століттях унаслідок асиміляції давньої скандинавської мови вікінгів з англо – саксонською. Глибинність та масштабність мовних змін у структурі речення були більш інтенсивними на півночі Англії, де особливо відчутно позначився вплив скандинавських мов.

Для пояснення динаміки зміни порядку слів у середньо англійських діалектах Д.Лайтфут моделює таку ситуацію: мовці конкретного діалекту в умовах інтенсивних мовних контактів чули у вжитку альтернативну граматичну модель іншого діалекту і, коли її частотність досягала певного рівня, починали запозичувати її і відтворювати в мовленні. Окрім того, побудова речення відбувалася за закріпленням у пам’яті мовця зразком шляхом вибору оптимального варіанту повідомлення із кількох можливих [9;21]. Найбільш консервативними щодо змін у системі мови були підведені діалекти, найбільш прогресивними – північні. Те, що було нормою для синтаксису англійської мови одного регіону, вважалося прецедентом в іншому регіоні [7; 185].

Структуру складнопідрядних речень і функціонування в їх складі інфінітивних ад’юнктів мети доцільно розглянути на прикладі середньо англійських пам’яток, написаних з ХІІІ по ХV століття мовою південних, центральних та північних діалектів.

Між структурними елементами середньо англійського речення виникають тісні семантичні та синтаксичні зв’язки, що обумовлюють його ієрархічну організацію. Кожен із структурних елементів речення виконує в ньому логічну та синтаксичну функцію, тобто, за Н.Хомським, отримує певну семантичну роль [64;8].

Наприклад: And thus Sathanas transfigureth or turneth hem into an angel of light, to disceyve men bi colour of holynesse «Таким чином Сатана перетворює його на янгола світла, щоб ввести в оману людей образом святості»

Наведений приклад спонукає нас до висновків про функціонування середньо англійського складнопідрядного речення з інфінітивною підрядною частиною та репрезентує реалізацію в ньому SVO – порядку слів, щоб домінував у переважній більшості середньо англійських речень. У головній частині речення в ініціальній позиції перебуває суб’єкт Sathanas , що є зовнішнім аргументом предиката (transfigureth or turneth). Семантика останнього комплементується прямим та прийменниковим додатками (hem та into an angel of light відповідно). Отже підмет та присудок розміщені контактно, що створює умови для функціонування єдиного семантичного та структурного центра речення.

У підрядній частині ініціальним є нефінітне дієслово to disceyve, підтверджуючи тезу про переважну реалізацію VO – порядку слів в інфінітивних ад΄юнках.
1.4. Значення і функції дієслова dōn в древнє- і в середньо англійському.

Початкове значення dōn було чисто локальним: «саджати», «класти», «ставити». Це старе значення прослідковується в давньо- та середньо англійському лише в окремих випадках:

д.а. hiз dōp niwe win in niwe byttan «молоде вино вони вливають у нові пляшки»;

с.а. pat hē bē tan and dōn in band «щоб його взяли та закували в цепи».[184;16]

Внаслідок замість дієслова dō в цьому значені починає вживатися дієслово put.

Основним значення дієслова dōn з древнє англійського періоду було значення «вчинити», «робити». Слід відмітити, що в древнє англійському три дієслова мали однакове значення: dōn, macian, wyrc(e)an. Починаючи з середньо англійського періоду дієслово wyrc(e)an (сучасний work) втрачає значення «робити» і починає вживатися тільки в значенні «працювати».

Дієслова make і do також потихеньку відмежовуються за значенням. Однак в середньо англійський період вони виступають ще не диференційно.

В середньо англійському обидва дієслова можуть мати значення збудження до дії, причому в цьому випадку після них стоїть інфінітив без частки to:



зif pou me dest to depe bring «якщо ти вкажеш мене вбити»;

that makes you look miserable «це примушує вас мати нещасний вигляд».

Слід відмітити, що дієслово do виступає у цьому напрямку частіше, ніж дієслово make.

В середньо англійському дієслово do може виступати також в якості дієслова – замісника.

Таким чином, вже в середньо англійський період дієслово do володіє лексичною і граматичною багато значимістю. З однієї сторони, виступає як пам’ятний, лексично повнозначне дієслово, воно має три значення. З іншої сторони, він може виконувати дві граматичні функції: службову функцію дієслівного замісника та функцію пам’ятного дієслова.



ІІ. Розвиток часів та способів в середньо англійській мові.

2.1. Зміна передачі майбутньої дії в середньоанглійскому.

В середньо англійський період передача майбутньої дії за допомогою форми теперішнього все таки можлива, особливо з дієсловами руху, які за своїм лексичним значенням здатні звітно та точно виражати значення майбутнього:



Although it be soure to suffer, pere cometh swete after

«Хоча страждати не прийнято, після страждання прийде радість».[164;16]

Однак у цей час значно зросте кількість описаних конструкцій, які передають майбутню дію. Водночас з кількісним ростом проходить якісні зміни – перехід складеного дієслівного присудка в аналітичну форму дієслова.

Процес переходу модального складеного присудка в аналітичну форму дієслова пов'язаний з семантичним порушенням: від модального (суб’єктивного) способу вираження майбутнього до видання форми передачі об’єктивного майбутнього. Цей період пов'язаний зі змінами лексичного і граматичного значення самих модальних дієслів, які входять до описаної конструкції. Модальне дієслово підлягає лексичному знищенню і починає спеціалізуватися на передачі граматичного значення об’єктивного майбутнього. Паралельно з процесом втрати особистого лексичного значення проходить процес втрати їх самостійного синтаксичного статусу: із рівноправного члена словосполучення «модальне дієслово + інфінітив» він перетворюється в допоміжне дієслово – частина морфологічної дієслівної форми. Вся конструкція в цілому при цьому перетворюється із словосполучення в єдину морфологічну форму дієслова, тобто проходить втрата синтаксичних зв’язків між колишнім модальним дієсловом та інфінітивом.

Процес перетворення описових конструкцій з модальним дієсловом в аналітичну форму дієслова починається в середньо англійському із спеціалізації частини цих конструкцій на передачі майбутнього часу.

Слід відмітити, що лексичне (модальне) значення дієслова shall зникає значно раніше, ніж модальне значення дієслова will. На протязі середньо англійського періоду проходить повна граматизація поєднання shall + інфінітив. В другій половині середньо англійського періоду, таким чином, виникає аналітична форма майбутнього часу дієслова з допоміжним дієсловом shall:

And lat see who shal the soper winne

«І давайте подивимося, хто виграє вечерю».

Допоміжне дієслово shall в середньо англійський період використовується для передачі майбутнього часу в усіх особах:



Abyd, Robin, my leve brother, Som better man shal telle us first another

«Зачекай, Робін, мій дорогий брат, хто-небудь інший розповість нам з початку свою розповідь».

Me thinketh that I shal reherce it here

«Мені здається, що я повторю її (цю розповідь) тут».

Поєднання інфінітива з дієсловом will в середньо англійський період, хоча і часто використовується для передачі майбутнього часу, завжди мають додатковий відтінок волевиявлення. Це свідчить про те, що дієслово will ще не усунув повністю свого лексичного значення:



in this world right now ne knowe I So worthy to ben loved as Palamon, That serveth yow, and wol don al his lyf

«В цьому світі зараз я не знаю нікого, хто був би гідний кохання, як Паламон, котрий служить Вам і будить (хоче) служити все своє життя».

В середньо англійському зафіксовані також поєднання дієслова wurthen з інфінітивом, котрі передавали значення майбутнього часу



grete wateres worthen 3ut red of mannes blode

«великі річки стануть червоними від людської крові».

Однак ці поєднання вживалися дуже рідко і незабаром зникли із мови зовсім у зв’язку із зникненням дієслова wurthen.


2.2. Розвиток аналітичних форм перфекта в середньо англійський період.

Вже в ранньому середньо англійському проходить граматизація колишнього синтаксичного поєднання habban + дієприкметник ІІ. Перш за все це проявляється в повній втраті особистого лексичного значення дієслова habban і в перетворення його в допоміжне дієслово. Внаслідок процесу граматизації дієслова habban з’явилася втрата їх поєднання з прямим додатком і тісне смислове і формальне поєднання з дієприкметником ІІ. Знову той що виник в аналітичній формі лексичне значення привноситься дієприкметником, а граматичне утворюється поєднанням обох частин форми.

В результаті розпаду поєднання habban з прямим доданком це дієслово отримує можливість широко виступати у поєднанні з дієприслівниками ІІ від неперехідних дієслів. Цьому здатне таке зникнення чіткого розмежування перехідних та неперехідних дієслів. Вже до середині середньо англійського періоду майже всі дієслова, крім дієслів руху, утворюються перфектні форми з habban:

Longe we habben on ure fule synnes «довго ми перебували в наших гріхах»; we abbep ylieved in such vice «ми повірили, в такий гріх»; Duk Perotheus loved wel Arcite, And hadde him knowe at Thebes yeer by yere «Герцег Перотеус любив Арсита і знав його в Фівах на протязі багатьох років».[176;16]

В результаті утворюється система аналітичних перфект них форм дієслова, які включають Present Perfect, Past Perfect, Future Perfect. Ці аналітичні форми для всіх дієслів, крім дієслів руху, утворювалися за допомогою допоміжного дієслова to have у співвідношенні з часом дієприкметника ІІ змістовного дієслова.

Дієслова руху до кінця середньо англійського періоду зберігають поєднання з дієсловом to be:

At night was come into that hostelrye Wel nyne and twenty in a compaignie «в цю ніч прийшло в цій готель двадцять дев’ять чоловік»; thys day i s the messenger gon to my Lady of Suffolk with my Lord letter «в цей день відправився посланець до міледі із Саффолка з листом від мого пана»; Arcite is ridden anon un-to the toun «Арсит єнова приїхав до міста».

Хоча форми с be і зберігають вибіркове поєднання (тільки з дієсловами руху), але їх можна признати аналітичними формами перфекта, так як вони функціонують паралельно аналітичним формам с have: передають аналогічне значення і вживаються в аналогічних умовах контексту.

Розмежування значення Present, Perfect, Past Indefinite в середньо англійському ще не пройшло. Поряд з цим основним значенням – завершеності дії до моменту мови Present Perfect може передавати значення завершеної дії безвідносно до моменту мови:

he shal tellen othere two (tales), of aventures that whilom han bifalle

«він розповість ще дві історії про пригоди, які тоді виникли».

Present Perfect в середньо англійському вживається також стилістично для виділення якої-небудь події в контексті минулого часу, особливо часто в додаткових порівняннях чи часу, в певних додаткових:



and thus whan he his God hath served, He tok, as he wel hath deserved, The diademe «коли він служив богу, він взяв діадему, як він цього заслуговував…»; ther was whilom a lordes sone, Which of his pride a nyse wone Hath cawht «тоді був син лорда, який завдяки своїй гордості вибрав в собі добру звичку…».

Значення Past Perfect накреслено дуже чітко – вираз дії, закінченої раніше іншої дії в минулому:



and pat was the iii day after pat pei hadden seyn the sterre whan pei metten «і вони зустрілися на третій день після того, як вони побачили ту зірку».[177;16]

Однак в тому ж значенні на протязі всього середньо англійського періоду може вживатися і форма простого минулого.

Таким чином, виникла в період середньо англійський форма проекту ще не володіла стійким граматичним значенням: хоча основне його видове значення завершеності завжди присутнє, співвідношення з певним моментом може бути відсутнім. Крім того, форми простого минулого можуть дублювати перфект в усіх випадках його використання.
2.3. Утворення аналітичних форм Continuos

В ранньому середньо англійському використання форми ben (wesen) + дієприкметник І помітно зменшується.

Це свідчить, про те, що ця форма не відповідала новим вимогам. Значення тривалості, не обмежена в часі, яка передається цією формою, протиспівставлялася тільки значенню нетривалості дії, яка виражається за допомогою форми простого минулого часу. При утворенні більш складної системи видових протиставлень, яка до того ж була орієнтована на певну часову крапку (момент мови чи певний момент в минулому чи майбутньому), таке протиставлення оказалося не достатньо чітким.

Якщо в давньоанглійському кожне видове значення (тривалості, перфективності) виділялося по відношенню до форми минулого часу, яка залишилася без специфічного видового зафарбування, то починаючи з середньо англійського виникає протиставлення самих видо-часових форм між собою. Звідси, при появі групи перфектних часів створюється потреба у виникненні нової видо-часової форми, яка характеризувала би дію як довге по відношенню до певного моменту.

В середньанглійському на відміну від давньоанглійського виникає створення нової системи видових протиставлень: протиставлення видових форм не видових і один до одного (що характерно і для сучасної системи видо-часових форм):
Perfect

Indefinite ↨



Continuous

Для цієї нової системи дієслівних видових форм вимагалася якісно нова форм передачі довгого часу. Ця потреба реалізується наприкінці середньо англійського періоду.

В ХІVст. знову розпочався кількісний зріст описових конструкцій, які складаються із to be + дієприкметник І. Водночас з’являється ще один спосіб передачі довгої дії за допомогою синтаксичних конструкцій, які складаються з дієслова beon (wesan) і обставини, яке виражене герундієм з прийменником in или on:



he was on huntinge «він був на полюванні»; pe 3omen of Schordych hft hare were in amending of her berseles «люди із Шордича, які були там заняті ремонтом своїх трактирів».

Ця конструкція з моменту свого виникнення передавала значення довгої дії, обмеженого в часі , тобто значення, яке придатне сучасному Continuos.

На протязі ХVст. прийменник редукує в елемент a-, котрий проклітично додається до герундія. Так виникають дві паралельні конструкції, які відрізняються лише елементом а-: is speaking, is a – coming.Зовнішнє спів падання цих побудов призвело до їх злиття, яке відбулося, вже в ХVІ ст.. При цьому значення зберігалося від конструкції з герундієм, тобто значення довгої дії, обмежено у часі:

She wyst not… whether she was a-wakyng.; He yet was a-coming. O mistress mine, where are you roaming?; Oh stay and hear: your true – love ́s coming.

Елемент а- застосовується до кінця ХVІІст. Тільки починаючи з ХVІІІст. Форми Continuous як єдина аналітична форма відносяться до ранньєновоанглійському періоду. В цей час дієслово to be повністю проходить процес граматизації та перетворюється в допоміжне дієслово. Дві частини колишнійх синтаксичних конструкцій поєднуються та починають передавати єдине граматичне значення. Це поєднання частин в єдину не розбудовану граматичну форму доводиться тим, дві з початку різні синтаксичні конструкції поєдналися в одну морфологічну форму.
2.4. Зміни у використанні різних форм умовного способу в середньоанглійскому.

В середньо англійський період проходять значні зміни у розвитку форм умовного способу, яке пояснюється загальними змінами в системі відмінювання дієслів. В результаті цих змін форми умовного способу є в більшості випадків однаковими з формами дійсного способу.

Специфічна форма умовного способу чітко зберігається лише для дієслова ben:

Теперішній час: Bē, bēn

Минулий час: wēre, wēren

В середньо англійському виникла нечіткість в оформленні умовного способу і мала два наслідки:

1. Воно почало змішуватися з дійсним способом і витісняється цими наслідками.

2. Починає конкурувати форми модального складного присудка, які передають ті ж відтінки значення:



Com of and speed thee faste, last that oure neighebores thee espie

«Уходь та поспіши, щоб тебе не помітили сусіди»;

We preyden him also That he wold vouche – sauf for to do so,, And that he wolde ben our governour.

«Ми просили його теж про те, щоб він дав клятву, що зробить так, і про те щоб він був нашим губернатором».

But I have hir mercy and hir grace, That I may seen her atte leeste weye, I nam but deed.

«Я помру, якщо я не отримаю його дозволу на те, щоб я міг деколи бачити її». [189;16]

На протязі всього середньо англійського періоду, однак форми з модальними дієсловами передавали не тільки значення умовного способу , але і те значення, яке було притаманне цим модальним дієсловам. Саме тому їх не можна вважати аналітичними формами умовного способу.

Отже, на протязі середньо англійського періоду умовний спосіб представлено як завжди синтетичними формами, які застосовуються, однак досить рідко (за виключенням форм дієслова ben ). Конструкції should, would, may, might + інфінітив, хоча і широко представлені, однак не досягли ще статусу реданалітичних форм.

2.5. Зміни функціонування форм простого теперішнього і минулого у зв’язку з розвитком аналітичних форм дієслова.

Починаючи з середньо англійського періоду в дієслівній системі з’явилися відносно часові форми з видовим значенням – перфектні форми. Сфера функціонування простих форм звузилася, хоча прості форми продовжували передавати одночасність дій, а інколи і передвісництво:



And stolen were his letters prively out of his box whil he sleep…

«І його листи були вкрадені із сумки, доки він спав».;

She seyde she was so mased in the see That she forgat hir minde…

«Вона сказала, що була в такому стані в морі, що втратила свідомість».[16;187].

З іншої сторони, просте минуле (Indefinite) набуло нову важливу функцію: воно стало виражати часовий центр минулого, тобто ту крапку у відрізку минулого часу, по відношенню до якої виражається передвісник чи водночас дію яку супроводить:



Wan that the Knight had thus his tale y-told, In al the route nas ther yong ne old That he ne saved it was a noble storie…

«Коли лицар закінчив свою розповідь, в усій компанії не було нікого, ні старого, ні молодого, хто б не сказав, що це чудова розповідь».

Виникнення цієї функції можна віднести до середньо англійського, але повний розвиток вона отримала в ранєновоанглійському у зв’язку із встановленням форм довгого і, далі, перфектно-довгого виду.

З появою довгого виду теперішнє просте втрачає значення процесу, який протікає в момент мови: He speaks English – He is speaking English.
Висновки

Дослідивши тему «Аналітичні тенденції в середньо англійській мові» можна зробити висновок, що однією з характерних рис сучасної англійської мови являється найменування аналітичних форм. Аналітичні форми володіють рядом ознак, які визначають їх специфіку за порівнянням з іншими одиницями мови (неаналітичними формами, словосполученнями, фразеологічними одиницями і.ін.).

В теперішній час цьому питанню вченими приділяється все більше і більше уваги, адже дана область є воістину важливою, як у вивченні так і у вживанні англійської мови в промові і завжди тісно переплітається з вищесказаними аспектами. Не можна не зауважити, що зараз має місце тенденція розвитку даної області.

Ми чітко бачимо, що на потязі середньо англійського періоду починають розвиватися деякі нові тенденції в системі синтаксису простого речення; зникає всяка відмінність між формами називного та знахідного відмінків іменників. Новим для середньо англійського періоду слід визначити усвідомлення певного порядку членів речення – підмета – присудка – прямого додатку – як граматичну властивість вираження підмета та прямого додатку.

Але незважаючи на зміни, що нам все частіше стала підносити сучасна граматика англійської мови, ми як справжні прихильники класичної мови не повинні брати собі за основу нововведення, адже в класиці полягає все вірне, все справедливе.

Тому, для того, щоб бути грамотною людиною і правильно вживати слова в промові, відповідно до всіх канонів класичної англійської мови, необхідно постійно збагачувати і систематизувати свої знання.



Список використаної літератури.

  1. Буніятова І.Р. Становлення складнопідрядного речення в давньо-германських мовах (ІV – ХІІІст.) автореф.дис. доктора філол.. наук 10.02.04/КДЛУ. – К.,2004 -37с.

  2. Буніятова І.Р. Формування структури давньогерманського речення в контексті етнофілософської дихотомії «активність – пасивність»//Вісник КНЛУ. Серія: Філософія. – 2001. Т.4. №2

  3. Гагаріна Ф.Г. Инфинитивные предложения в современном английском языке: Автореф. Дис. … канд.филол. наук:10.02.04/Моск. Гос.пед. ин-т иностр.яз. им. М. Тореза. – М., 1976.

  4. Карамишева І.Д. Структурні та функціональні особливості вторинної предикації в сучасній англійській мові. Дис. Канд.. філ.наук: 10.02.04 / Національний університет «Львівська політехніка». – Львів. 2005.

  5. Мораховський А.Н. Слово и предложение в истории английского языка: Дис. … д-ра филол. наук: 10.02.04. – К., 1981 – 350с.

  6. Семененко Г.М. Підрядні речення обставини причини в давньоанглійській мові: структура та функціонування: Автореф. дис….канд. філол.. наук: 10.02.04/КНЛУ. К., 2005. – 19с.

  7. Беляева М.А. Грамматика английского языка: Учеб.пособие для вузов.- 7-е изд, испр. – М.: Высш.шк., 1984, - 319с.

  8. Маковский М.М. Удивительный мир слов и значений: Иллюзии и парадоксы в лексике и семантике. М., 1989.

  9. В.Н. Бондаренко «Отрицание как логико-грамматическая категория», Изд. «Наука», М., 1983. – 199с.

  10. Верба Г.В., Верба Г.Г. , Верба Л.Г. Довідник з граматики англійської мови ( з вправами): Навч.посібник. – 5-те вид., доопрац. – К.: Освіта, 2001. – 414с.

  11. Charles Dickens “David Copperfield», London, Chapman and Hall, Ld, 1903, Volume XI, 804ст.

  12. Иванова И.П. В.В. Бурлакова «Теоретическая грамматика современного английского языка» М., «Высшая школа», 1981- 284с.

  13. Мілих Н. Г. та ін. Морфологія англійського дієслова.- К.: Либідь, 1995.- 120 с.

  14. . Л. С. Бархударов, Д. А. Штелинг « Грамматика английского

    языка» , Высшая школа, М.; 1973, 406 ст.



  15. Иванова И.П., Чахоян Л.П., « История английского языка»,

    Москва, «Высшая школа» 1976, 296 ст.



  16. Б. А. Ильиш «Современный английский язык», М., Издательст-

    во литературы на иностранных языках, 1948, 387 ст.



  17. . Арнольд И.В. Лексикология современного английского языка.— М., 1989.

  18. Смирницкий А.И. Лексикология английского языка.— М., 1949.

  19. Харитончик З.А. Лексика английского языка.— Минск: Вышейшая школа, 1992.

  20. История английского чзыка. Учеб.пособие для студентов пед. Ин-тов по спец. №2103 «Иностр.язык» - Просвящение, 1985, - 256с.


©dereksiz.org 2016
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет