Зміст Загальні засади дошкільної педагогіки


Естетичне виховання дітей дошкільного віку



бет21/33
Дата25.02.2016
өлшемі2.23 Mb.
#21886
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   33

3.6. Естетичне виховання дітей дошкільного віку

Сприйняття і розуміння прекрасного починається у ди­тинстві. «Все прекрасне, що існує в навколишньому світі і створене людиною для інших людей, повинно доторкнути­ся до серця дитини і облагородити його», — стверджував В. Сухомлинський.

Перші кроки у безмежному, складному і загадковому світі дитина робить у дошкільному віці. За словами Януша Корчака, вона прагне створити у ньому свій світ дитинс­тва, добра і краси, своєрідний мікрокосм реального світу. Дорослий допомагає їй знайти, відчути і зрозуміти красу поезії, музики, живопису, а через мистецтво глибше усві­домити все, що її оточує: природу, предмети, працю люди­ни і її духовні надбання. Краса нерозривна з добротою, вона облагороджує життя, надихає людину на добрі справи. Введення дитини в світ краси і гармонії є важливим завданням естетичного виховання.

Естетичне (грец. aisthetokos — почуттєвий) виховання — послі­довне формування у дітей естетичного ставлення до життя, роз­виток сприймання і розуміння прекрасного у мистецтві, приро­ді, взаєминах людей, художніх потреб і здатності до художньої творчості.

Краса нерозривно пов'язана з душею людини, її працею, поведінкою, мовою, зовнішністю. Творча душа людства, в тому числі й українського народу, витворила справжні шедеври виховання у дитини почуття прекрасного: від маминої колискової пісні до складних видів мистецтва, якими може оволодіти людина протягом життя, якщо їх основа закладена у дошкільному дитинстві.

Естетичний розвиток і естетичне виховання

Філософською основою теорії естетичного виховання є естетика, яка своїм предметом має дослідження чуттєвої культури людини.



Естетика наука про загальні закономірності художнього осво­єння дійсності людиною, суть і форми відображення дійсності й пе­ретворення життя за законами краси.

Складовими цієї науки є дослідження сутності естетич­ного як вияву ціннісного ставлення людини до дійсності (специфіка, природа, творчий потенціал естетичного), а також основ і результатів художньої діяльності людини (своєрідність, природа художнього таланту, самобутність мистецтва).

У своїх пошуках і відкриттях людина спирається на та­кі поняття, як прекрасне — довершене за формою і зміс­том; потворне — антипод прекрасного (виродливе, нице, огидне); досконале — довершене, витончене, сповнене по­зитивних якостей; гармонія — досконале поєднання всіх елементів; міра — співвідношення кількісних і якісних оз­нак предмета; цінність — значущість, якої люди надають речам і явищам і яка є основою ставлення до них. Усі ці фе­номени тісно пов'язані з моральністю, оскільки прекрас­ним, досконалим, гармонійним є те, що характеризує кра­су людини, її працю і результати цієї праці, взаємини ін­ших людей. Саме у цих своїх виявах прекрасне становить цінність для людини.

Предметна сфера естетики як науки (природа естетич­ного, художнього таланту, художньої творчості особистос­ті) окреслює мету, завдання, зміст естетичного виховання особистості, критерії оцінки її естетичного розвитку.

Будучи спрямованим на формування творчої особистості, здатної адекватно сприймати прекрасне і потворне, наділеної чуттям міри у творенні художніх цінностей, ес­тетичне виховання передбачає розвиток почуттєвої сфери особистості, з якою тісно пов'язаний її моральний світ. Квінтесенцією (сутністю) його є естетичний розвиток лю­дини.

Естетичний розвиток особистості процес становлення і вдосконалення естетичної свідомості та естетичної діяльності особистості.

Естетичний розвиток має на меті формування естетичної культури особистості — своєрідного сплаву особистісних якостей, які обумовлюють критерії її оцінюван­ня прекрасного і потворного, вияв чуття міри у власної творчості. Під впливом суспільних умов, виховання, взає­модії з прекрасним естетична культура особистості постій­но змінюється, в одних випадках збагачуючись, сягаючи висот, в інших — збіднюючись, примітивізуючись. Есте­тичну культуру особистості утворюють такі компоненти:

1. Естетична свідомість — сукупність поглядів, знань, суджень, оцінок, ідей, ідеалів. Її основою є естетичне сприймання — процес відображення сутності пред­метів і явищ естетичної дійсності, співвідношення сприй­нятого зі сповідуваними особистістю критеріями.

Естетичне сприймання у процесі осмислення явищ і предметів дійсності трансформується в естетичні погляди — думки, судження, уявлення про прекрасне і потвор­не, які є основою ставлення до явищ буття загалом і явищ мистецтва зокрема. Спираючись на естетичні погляди, особистість визначає для себе естетичний ідеал — соці­ально обумовлений взірець досконалості, який є орієнти­ром в оцінюванні естетичних явищ і власної художньо-творчої діяльності.

2. Естетичні потреби — внутрішня необхідність в осягненні певних естетичних цінностей і розвитку певних умінь. Маючи у своїй основі естетичні почуття — спри­чинені взаємодією з естетичними цінностями (творіннями природи і людського таланту) емоції людини, естетичні потреби втілюються в естетичних смаках — здатності особистості до індивідуального відбору із сукупності есте­тичних явищ і предметів тих, які найбільше відповідають її поглядам та ідеалам, породжують позитивні відчуття в процесі сприймання.

Усі ці якості не даються людині від народження, а є ре­зультатом зовнішніх виховних впливів, самовиховання, художньо-творчої практики.

3. Естетична діяльність (практика) — безперерв­ний процес формування і реалізації певних творчих умінь, навичок, здібностей, гармонізації себе і світу.

З огляду на це естетичне виховання можна розглядати як системну діяльність, спрямовану на розвиток чуттєвої сфери особистості, її умінь сприймати, оцінювати явища естетичної дійсності за законами краси, збагачувати у про­цесі їх сприймання свій внутрішній світ, оволодівати зако­нами творчості і творити. Важливою складовою цього про­цесу є естетична освіта — процес засвоєння мистецьких знань, умінь і навичок.

Усі ці якості особистості необхідно розвивати уже в ранньому дитинстві, зосереджуючись на певних напря­мах, добираючи засоби, форми і методи з огляду на вікові особливості дітей, передусім на особливості їх естетичного сприймання.

Естетичне сприймання є специфічною діяльністю, під час якої у дітей дошкільного віку формується здатність до пізнання об'єктів навколишнього світу з естетичних пози­цій. На його основі формується художнє сприймання — пізнання дійсності засобами різних видів мистецтва. За­вдяки художньому сприйманню дитина пізнає себе, свої взаємини з навколишнім світом в «уявному полі» худож­ніх образів шляхом емоційної ідентифікації.

Динаміка становлення естетичного сприймання дошкіль­нят залежить від їх здатності до емоційно-естетичного пе­реживання, яка має специфічні особливості у ранньому, молодшому, старшому дошкільному віці.

Особливості розвитку естетичного сприймання в ран­ньому і молодшому дошкільному віці. У цей період важли­во забезпечити своєчасний розвиток чутливості сенсорного апарату дитини, сформувати емоційний відгук на сприй­мання найяскравіших якостей і властивостей предметів та явищ. Дитину приваблюють ритмічні рухи, музичні зву­ки, яскраві кольори, виразна міміка, ласкавий голос до­рослого. Наприкінці другого року життя малюк починає розрізняти веселу і сумну мелодії, швидкий і повільний темп, голосне і тихе звучання музики. Ці явища пов'язані з розвитком мовленнєвого спілкування, засвоєнням етич­них еталонів, формуванням ігрової та елементарної художньої діяльності (музичної, образотворчої, читання вір­шів тощо).

У молодшому дошкільному віці елементарна художня ді­яльність дитини має ознаки естетичного характеру, а її есте­тичний розвиток пов'язаний з індивідуальним досвідом та її інтересами. У своїх творах дитина намагається досягти образ­ності, виявляє елементи самостійності, творчої активності.

Особливості розвитку естетичних сприймань дітей середнього дошкільного віку. У середньому дошкільному віці діти зацікавлюються настроєм творів мистецтва, помі­чають зв'язок між змістом твору і його виражальними засобами, починають вибірково ставитися до жанрів мис­тецтва і конкретних творів, порівнювати їх. Багато з них виявляють художні інтереси, прагнення до творчості, від­чувають радість від створення найпростіших віршиків, пісеньок, малюнків. Дорослі повинні максимально підтри­мувати ранні творчі прагнення дітей, стимулювати розви­ток художньо-творчої практики, дбати про збагачення дітей життєвими враженнями, досвідом у різноманітних видах художньої практики.

Особливості розвитку естетичних сприймань дітей стар­шого дошкільного віку. У цьому віці дитина глибше сприй­має твори мистецтва, у неї може розвинутися музичний слух або поетичний хист, вона виявляє здатність помічати й емоційно відгукуватися на виражально-зображувальні за­соби творів мистецтва, пояснювати особливості, оцінно ста­витися до музичних, літературних, малярських творів.

Важливе значення в естетичному розвитку старших дошкільників має розвиток уяви, яка забезпечує форму­вання естетичних переживань і творчої діяльності дитини. На перших порах уява поширюється на зовнішні дії з пред­метами, створює образ не до його втілення, а в процесі ді­яльності. Згодом формуються мислительні форми творчої активності: діти створюють образ у своїй уяві перед втілен­ням його у малюнку чи грі. Формування естетичного пере­живання охоплює розвинені емоції, роботу мислення та уяви, потребу в естетичній діяльності.

Основним шляхом естетичного розвитку дитини є са­мостійна художня творчість, у якій вона відкриває нове для себе, а для тих, хто її оточує, — нове про себе. Твор­чість може виявлятися у виконанні художніх творів (ви­разній передачі їх змісту і настрою), у створенні власного продукту (малюнка, поробок із пластиліну), музичних імпровізаціях (прагненні втілити у пісеньках свої пережи­вання, ставлення до навколишньої дійсності).

Важливим напрямом естетичного виховання дітей дошкільного віку є художнє виховання — виховання осо­бистості засобами мистецтва, завданнями якого є:

— систематичний розвиток естетичного сприймання, почуттів і уявлень дітей;

— прилучення дітей до діяльності у сфері мистецтва, виховання прагнення вносити елементи прекрасного в по­бут, природу, власну діяльність;

— розвиток художньо-творчих здібностей у різних ви­дах діяльності.

Естетичне виховання тісно пов'язане з вихованням по­чуттів. Усі види мистецтва, краса природи сприяють роз­витку естетично насиченого сприймання, яке викликає хвилювання, радість, захоплення, зацікавленість, прагнен­ня створити прекрасне.

Художні здібності виявляються у дітей дошкільного ві­ку індивідуально у різний час і в різних формах. Тому по­милково поділяти їх на здібних і нездібних до художньої творчості. Безумовно, природні задатки дітей відіграють у художньому вихованні значну роль, однак без систематич­ного навчання розвиток їх сповільнюється.

Естетичне виховання сприяє можливості художнього розвитку кожної дитини. Воно формує самостійну худож­ню діяльність, яка виникає з ініціативи дітей, відповідає їхнім інтересам та потребам і вимагає особливого ставлен­ня дорослого, непрямого педагогічного керівництва для збереження інтересу до самостійної творчої діяльності.

Отже, естетичне виховання — це організація життя і діяльності дітей, що сприяє розвитку естетичних почуттів дитини, формуванню уявлень і знань про прекрасне в жит­ті і мистецтві, естетичних оцінок і естетичного ставлення до світу.

Розвиток теорії естетичного виховання

Філософська думка, почавши осмислювати сутність прекрасного, одночасно стала перейматися проблемами сприйняття його людиною, буття його в людській свідо­мості і чуттєвій сфері. Жоден мислитель античності, яка підносила красу і досконалість до культу, не міг залишити осторонь цю проблему.

Певний час у сприйнятті людством дійсності панував космологізм — сприймання космосу як втілення гармонії, краси, а з V ст. до н. є. суспільна думка стверджувала, що джерелом прекрасного, крім космосу, природи, є творчість людини. Одним із перших таке бачення запропонував Сократ, який, намагаючись розкрити співвідношення між етичним і естетичним, послуговувався поняттям «калокагатія» на позначення єдності прекрасного і доброго, гармонії внутрішнього і зовнішнього. Саме з того часу фі­гурує вічна тема мистецтва і виховання, яка полягає в з'ясуванні співвідношення красивого і корисного. Ідею єдності добра і краси, тобто гармонії, обстоював Арістотель. Природу сприйняття прекрасного, джерела талановитості, проблеми естетичного виховання досліджував Платон, доводячи, що саме від впливу мистецтва залежить мо­ральний світ дитини. Йому належать твердження про від­носність краси, абсолютне прекрасне. Водночас митцеві він відводив посередницьку роль, вивищуючи над ним представників утилітарних професій (лікаря, ремісника), проголошуючи Бога творцем абсолютної краси.

Вважаючи естетичне пізнання, мистецтво відображен­ням світової (космічної) гармонії, Арістотель обґрунтував таку категорію естетики, як «мімезис» (грец. mimesis — наслідуваня) — наслідування, яке приносить людині особ­ливе задоволення, доводячи, що ця здатність властива лю­дині з дитинства. Без наслідування дитина не могла б опа­нувати свої перші знання, навички. Саме завдяки йому людина має окремішнє від тварин життя. Арістотель був переконаний у необхідності узагальнення і передавання художнього досвіду в процесі виховання.

Ці думки були по-різному трансформовані в практику естетичного виховання дітей у ранньому віці.

Приблизно у цей час на проблемах естетичного вихо­вання зосереджувалися і мислителі Давнього Сходу. У Ки­таї, наприклад, теорія і практика естетичного виховання дітей розвивалася під впливом учення Конфуція, який був переконаний, що виховання мас починатися з поезії, а за­кінчуватися вивченням правил етики, музики, яка втілює в собі найвищі естетичні цінності. Саме музика, за твер­дженням Сюнь-цзи (298—238 до н. є.), відкриває шлях до досконалості.

За різних культурно-історичних епох домінували різні тлумачення прекрасного, йому відводилась відповідна роль у бутті людства, що позначалось на функціонуванні системи естетичного виховання.

В епоху середньовіччя (IX—XV ст.) естетичним ідеа­лом правив аскетизм, життєві цінності обмежувалися сфе­рою релігійності, а мистецьке життя — вимогами церкви.

Джерелом естетичного життя вважались елементи богослужінь (церковний спів, музика), храмове мистецтво. Епоха Відродження (XIV—XVI ст.) ознаменувала по­вернення до античних традицій у мистецтві, естетичному житті, у системі виховання особистості. Мистецтво стало справжнім рушієм прогресу, що зумовило активне вико­ристання його у виховній практиці.

Новий час, що зазорів наприкінці XVI — на початку XVIII ст., сигналізував про зародження нових, капіталіс­тичних відносин, які потребували духовно вільної, ініціативної особистості. Руйнування патріархально-феодальних устоїв прислужилося бурхливому розвитку мистецтв, їх різноманітних напрямів, течій, шкіл, що засвідчило їх небувалу роль у суспільних процесах, у формуванні осо­бистості. Саме на цю пору припадає діяльність Я.-А. Ко-менського, яка започаткувала нову епоху в теорії навчан­ня і виховання, в тому числі у сфері естетичного вихован­ня дітей дошкільного віку.

Я.-А. Коменський пропонував розвивати у дітей музич­ні уміння, використовувати в розвитку мовлення вивчен­ня напам'ять віршів або рим. У дидактичному посібнику «Видимий світ у малюнках» він рекомендував розвивати у дітей почуття краси «живої і звукової абетки» природи.

Великого значення естетичному вихованню дітей до­шкільного віку надавав К. Ушинський, який стверджував, що дитя мислить формами, фарбами, звуками. Його ус­пішність залежить від того, наскільки вихователі усвідом­люють сутність прекрасного, його роль у житті людини і формуванні особистості. Важливе значення у вихованні й навчанні дітей для збагачення їх естетичних вражень, фор­мування виразної, влучної, повноцінної мови, на думку пе­дагога, мають художня література, усна народна творчість. Прислів'я, приказки, скоромовки розвивають у дітей від­чуття звукової краси рідної мови.

С. Русова пов'язувала теорію і практику естетичного виховання дітей з ідеями народності виховання і навчання, вважаючи ігри, усну народну творчість, свята, природу не­вичерпним джерелом для пробудження в дитині духовних сил. Естетичне виховання вона розглядала в єдності з мо­ральним, які, за її твердженням, мають спільну основу — розвиток вищих почуттів.

Системний погляд на проблематику естетичного вихо­вання запропонувала у своїх дослідженнях Є. Фльоріна, яка значну роль відводила художньому вихованню дітей на зразках мистецтва, розкрила своєрідність естетичного розвитку, охарактеризувала роль, місце, взаємозв'язок різ­них засобів естетичного виховання. На її думку, в художньо­му вихованні слід прагнути єдності емоційного і пізнаваль­ного сприймання змісту і форми, що допоможе уникнути надмірного захоплення формою, утилітарного використання мистецтва з пізнавальною метою, тобто втрати художнього компонента естетичного виховання. їй належить багато ці­кавих спостережень, які стосуються особливостей дитячого естетичного сприймання, образотворчої діяльності, вико­ристання іграшки, художнього слова у вихованні дітей.

Суттєво розширили діапазон теорії і практики естетич­ного виховання дітей дошкільного віку дослідження пси­хологів. Наприклад, Л. Виготський відзначав, що в до­шкільному віці розвивається здатність іти від думки до дії, що відкриває простір для творчої діяльності: «Одне з най­важливіших питань дитячої психології і педагогіки — це питання про розвиток творчості і про значення творчої ро­боти для загального розвитку і змужніння дитини. Вже у ранньому віці ми спостерігаємо творчі процеси, які най­краще виражаються в іграх. Уміння з елементів створюва­ти ціле, комбінувати старе у нові поєднання і становить ос­нову творчості».

Аналізуючи особливості образотворчої діяльності ді­тей, Н. Сакуліна значну роль відводила сенсорному роз­витку дитини, необхідному для створення зрозумілого і ви­разного зображення, сенсорним здібностям, потрібним для успішного оволодіння образотворчою діяльністю, обґрун­тувала принципово новий зміст і методи навчання її. За­пропоновані Н. Сакуліною ефективні способи педагогічної організації процесу сприймання дітьми реальних предме­тів допомагають дитині навчитися створювати зображення самостійно, без допомоги зразка, творчо освоювати навко­лишній світ, бачити прекрасне.

Дослідження Н. Карпінської акцентували на особли­востях сприймання, методах використання творів худож­ньої літератури в роботі з дітьми дошкільного віку.

Системний погляд на діяльність з естетичного вихован­ня дітей у дитячому садку на основі щоденної життєвої практики із залученням засобів мистецтва запропонувала Н. Ветлугіна.

Аналізуючи особливості естетичного виховання, вчені зосереджуються на таких проблемах:

— розвиток самоконтролю дітей в образотворчій діяль­ності (Т. Доронова);

— ігрові методи у навчанні дітей образотворчої діяль­ності (Г. Григор'єва);

— ознайомлення дошкільників із творами живопису (Р. Чумічева);

— вплив українських музично-хореографічних тради­цій на музично-руховий розвиток старших дошкільників (А. Шевчук).

Якісно нові проблеми естетичного виховання постали перед психолого-педагогічною наукою наприкінці XX — на початку XXI ст., спричинені інформатизацією комуніка­тивної сфери, комерціалізацією, переорієнтацією на масо­ву культуру таких потужних носіїв естетичної інформації, як електронні ЗМІ (засоби масової інформації), Інтернет, поширенням контрмистецтва, деестетизацією мистецтва та ін. Усе це значною мірою породжує конфлікт естетичних установок, поглядів, смаків, певною мірою деформуюче впливає на естетичний світ підростаючого покоління.

Ігнорування чи осуд цих процесів непродуктивні. На­зріла необхідність глибинного їх осмислення, відповідно­го коригування педагогічної теорії і практики, в тому чис­лі й у сфері виховання дітей дошкільного віку. Слід так спрямувати виховання, щоб цінності класичної культури не були знищені комп'ютерною цивілізацією, новим темпоритмом, новою культурою дій. У нових явищах нашого життя наявне також і певне позитивне начало, яке варто досліджувати й органічно поєднувати з тим, що, будучи випробуваним часом, залишилося актуальним. Оволодін­ня і першим, і другим баченням світу можливе лише за умов повноцінного естетичного виховання, яке гармоні­зує особистість і сприяє розвитку її здатності до самогармонізації.

Завдання естетичного виховання дітей дошкільного віку

Дитина прилучається до прекрасного з першим своїм поглядом на світ, що постає у враженнях від предметів, які вона відкриває для себе, у колисковій пісні, кожному від­блиску материнських очей. З часом вона починає виокрем­лювати серед них ті, що їй найбільше подобаються і що не подобаються зовсім, а невдовзі починає усвідомлювати, що є предмети, явища красиві, які ваблять до себе дивною енергією, і такі, що не хвилюють її. Усе це відбувається у дошкільному віці і є свідченням того, що психіка, розум дитини з ранньої пори можуть сприймати педагогічні впливи щодо виховання здатності відрізняти прекрасне від по­творного і відповідно ставитися до них. Тому одним із головних завдань дошкільної педагогіки є стимулювання, спрямування, коригування естетичного розвитку дитини, пробудження у неї прагнення до прекрасного, до його творення.

Естетичне виховання є масштабною, складною справою, яка передбачає залучення дитини в контекст прекрасного як універсуму, в систему загальноцивілізаційних естетичних художніх цінностей, оскільки прекрасне є ці лісним, єдиним у своїй всезагальності, втілює в собі есте­тичний, художній геній, який є однаково цінним для кож­ного народу.

Маючи загальнолюдську цінність, прекрасне втілює в собі особливості бачення його представниками конкретного етносу і народу. Спрямування дитини на пізнання й усві­домлення цих особливостей є надзвичайно важливим зав­данням естетичного виховання. Саме у складному вимірі цілісності, єдності прекрасного, у багатоманітності його на­ціональних вимірів особистість знаходить місце для реалі­зації свого художнього потенціалу. І до цього теж необхід­но поступово готувати дітей, починаючи з дошкільної пори.

Уся ця проблематика конкретизується у завданнях ес­тетичного виховання дошкільників.

1. Формування естетичного ставлення до дійсності, ес­тетичних уявлень і суджень. Естетичне сприймання дійс­ності спирається на чуттєвий аспект речей — їх колір, звук, форму, що зумовлює необхідність розвитку сенсор­ної культури дітей. Естетичне сприймання виникає лише за емоційного ставлення до того, що дитина сприймає. За правильного педагогічного керівництва усі види мистец­тва, природа, побут сприяють формуванню естетичного ставлення до дійсності.

Компонентами естетичного ставлення дитини до мистецтва є:

— здатність до емоційного переживання;

— здатність до активного засвоєння художнього досві­ду, самостійного навчання, пошукових дій;

— спеціальні художні й творчі здібності. Виховуючи у дітей уміння сприймати красу і емоційно відгукуватися на неї, педагог поступово підводить їх до ро­зуміння, оцінювання, формування естетичних уявлень і суджень. Формування елементарної естетичної свідомості у дошкільнят відбувається у процесі ознайомлення з еталонами правильного визначення прекрасного і потворного в житті і мистецтві. Дітям допомагають опанувати й усві­домити сенсорні еталони, необхідні для формування емо­ційних оцінок (радості, смутку, горя, подиву), знання про види і жанри мистецтва, особливості їх виражальних засо­бів, про діячів мистецтва (художників, музикантів), а та­кож з'ясувати сутність естетичних оцінок (гарне, негарне, потворне, смішне).

2. Освоєння дітьми естетичної діяльності. Це завдання передбачає розвиток естетичного і художнього сприйман­ня, формування початкових умінь і навичок виконавської художньої діяльності, втілення елементів прекрасного в побут, стосунки з людьми, ставлення до себе. Вже в молод­шому дошкільному віці естетичне сприймання дітей по­стає як емоційний інтерес до естетичних властивостей пев­них об'єктів. З метою розвитку емоційного сприйняття, долучення до нього пізнавального компонента, естетично­го судження педагог активізує пізнавальну сферу, перед­усім сенсорику дитини, вправляє її у доборі різних крите­ріїв оцінювання естетичності конкретного об'єкта.

3. Розвиток загальних і спеціальних художньо-твор­чих здібностей дітей. Від того, наскільки правильно бу­дуть помічені художньо-творчі здібності дитини, наскіль­ки вміло буде спрямований їх розвиток, часто залежать її мистецькі успіхи в майбутньому, підтвердженням чого є безліч фактів з історії мистецтв і сучасної дійсності. Ці здібності формуються в процесі засвоєння способів діяль­ності — сприймання, виконання і творчості. У дошкільно­му віці дітям доступні майже всі види художньої творчос­ті — складання розповідей, віршів, малювання, ліплення, співи, гра на музичних інструментах, навіть компонуван­ня музичних творів. Характер цих дій відповідає особли­востям розвитку і віку дітей: як правило, такі дії є безпосе­редніми, наслідувальними, сповненими щирістю почуттів, вірою у себе і наставника. Творчість дитини виявляється у розвитку здатності до створення задуму і його реалізації, в умінні поєднувати свої знання, уявлення, у щирому пе­редаванні думок, почуттів, переживань. Навчання дітей способам образного вираження своїх задумів у слові, ма­люнку, пісні стимулює розвиток їх художньо-творчого по­тенціалу.

Однак виявлення на ранніх етапах життя художньо-творчих здібностей ще не є запорукою досягнення особис­тістю мистецьких висот у майбутньому. Багато що залежа­тиме від того, наскільки наполегливо і в яких наставників вона опановуватиме таємниці творчості, від потенціалу її таланту, здоров'я, характеру, волі, здатності жертвувати в ім'я головної мети різноманітними привабами життя і на віть від особливостей фізіологічного розвитку у підлітковому віці. Тому естетичне виховання тісно пов'язане з розумовим, моральним, трудовим і фізичним. З розумовим вихованням воно має спільний об'єкт освоєння — навко­лишню дійсність, яку дитина пізнає розумово і естетично, і спільну основу — сенсорний досвід. Процес естетичного пізнання і художньо-творча діяльність удосконалюють психічні процеси (мислення, пам'ять, уяву). Особливо важлива ця діяльність для розвитку зорової, слухової, моторної пам'яті, музичного слуху. Мистецтво відкриває дитині життя у всьому багатстві предметів і явищ, їх взаємозв'язків і взаємозалежностей, збагачує новими уявленнями, вчить робити нескладні умовисновки.

Багато чинників єднають естетичне виховання з моральним, адже обидва ці виховні напрями засновані на по чуттях, позитивних і негативних переживаннях. Не випадково, характеризуючи вчинки людини, використовують категорії естетики («гарний вчинок»). У процесі художньої діяльності дитина вчиться ставити цілі і досягати їх, передбачати шляхи здійснення задуму, виявляти витримку, цілеспрямованість, зосередженість. Мистецтво є засобом спілкування і взаєморозуміння, єднання дітей у спільних переживаннях і діях.

З фізичним вихованням естетичне поєднує відчуття злагодженості, краси, ритмічності дій, що координує рухи дитини, вчить відчувати своє тіло, породжує бажання бути гарним, спритним. В оцінках стану фізичного розвитку і здоров'я також використовують естетичні критерії (щоб бути гарним, потрібно бути здоровим, охайним тощо).

Багатоаспектні завдання естетичного виховання мо­жуть бути вирішені на основі розвитку таких важливих особистісних якостей, як ініціативність, креативність, здатність своєрідно сприймати світ.




Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   33




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет