Презентація української книги у Москві

"Бібліотека української літератури в Москві" веде свою історію від 20-х років минулого сторіччя, коли існувала “Центральна українська бібліотека при робітничому клюбі в Москві”. Вона має складну і назагал повчальну історію. У 1937 (1938?) році у зв`язку з реконструкцією вулиці Горького (колишньої та вже нинішньої Тверської), будинок, в якому розташовувалися клуб та бібліотека, було знесено. Книжковий фонд було передано до “бібліотеки № 85 Радянського району Москви з українським відділом”, яка з 1938 року розташовується в будинку по Великій Грузинській вулиці, 37. Надалі вона неодноразово змінювала номер, переїздила з одного приміщення в інше, "розпорошувалася" по інших книгозбірнях. Так, у 1943 році частину книг на прохання Народного комісаріату освіти УРСР було передано Українському державному університету, який на той час працював у евакуації в місті Кизил-Орда в Казахстані. У грудні 1949 року 6408 книг, що залишалися в фонді бібліотеки № 68, було передано до Наукової бібліотеки Львівського державного університету імені І. Франка. І з цього часу на довгих 40 років українська бібліотека в Москві припиняє своє існування.

І ось під час нової "весни народів", на хвилі національного відродження на теренах колишнього СРСР, в останні роки його існування – у жовтні 1988 року в затишній московській кав`ярні “У Никитских ворот” на одній із перших зустрічей "Українського молодіжного клубу" виникла ідея створити нову українську бібліотеку в м. Москві. Займалася цим спершу група ентузіастів, яка звернулася через українські газети та журнали ("Друг читача", "Літературна Україна", “Дніпро” та інші) до видавництв, бібліотек України, до книголюбів та всіх українців із проханням надіслати українські книги для майбутньої бібліотеки. Одночасно вона, за підтримки голови Товариства української культури “Славутич”, льотчика-космонавта СРСР Павла Поповича, попросила Головне управління культури Мосміськвиконкому відкрити в Москві українську бібліотеку. Начальник Калінінського районного відділу культури Москви К.М.Слєсарєва, запросила українців саме до центральної бібліотеки району, що мала гарне приміщення, і була досить зручно розташована. Директорка цієї бібліотеки Т.Б.Рудінова згодилася прийняти українців та українські книги "під своє крило". Довгі роки українська бібліотека, урочисте відкриття якої відбулося 17 грудня 1989 року, зростала, розвивалася саме в цих вимірах.

Нині фонд бібліотеки містить понад 25 000 одиниць. Кількість читачів перевищує 2 000 чоловік. Велику кількість книг та періодики отримали не тільки з України, а й від українців діаспори – з Австралії, Аргентини, Білорусі, Бразилії, Ватикану, Великої Британії, Естонії, Італії, Канади, Латвії, Литви, Німеччини, Польщі, Румунії, Словаччини, США, Франції, Хорватії, Чехії, колишньої Югославії. Значну допомогу в комплектуванні фонду у 1989–1991 роках надали й бібліотеки Російської Федерації. Зокрема, понад 400 книг передав відділ літератур мовами народів СРСР Центральної міської бібліотеки Москви імені М.О.Некрасова. Значну частину видань було отримано з обмінних фондів Російської державної бібліотеки, Державної історичної бібліотеки та бібліотеки Центрального будинку літераторів. Сотні книг та літературно-художніх часописів було передано радою з питань української літератури Спілки письменників СРСР. Комплектування фондів Бібліотеки здійснювалось, переважно, шляхом придбання літератури (коштом міського бюджету Москви), а також безоплатної передачі літератури бібліотеками та видавництвами України, дарунків громадських організацій та приватних осіб. Міжнародний фонд “Відродження” у 1997 та 1999 роках передав Бібліотеці велику кількість українських музичних компакт-дисків, а також книжкових видань, що вийшли за його підтримки.

Із 1994 року Бібліотека є постійним учасником найбільшої в Україні книжкової виставки-ярмарку – Форуму видавців у Львові. Протягом багатьох років постійну допомогу Бібліотеці надають Публічна бібліотека імені Лесі Українки м. Києва, Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника НАН України, Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського, Національна парламентська бібліотека України, Державна бібліотека України для дітей, Державна бібліотека України для юнацтва, бібліотека Української Правничої Фундації, об’єднання „Укркнига”. Систематично надсилають свої нові книги в дарунок Бібліотеці видавництва “Каменяр”, “Либідь”, “Мистецтво”, "Східний видавничий дім".

Українська бібліотека в м. Москві є активним осередком громадського життя. Тут проводяться зустрічі із гостями з України – політиками, письменниками, журналістами, українськими дипломатами, представниками західної української діаспори. Проводяться літературні вечори. Із 1991 по 1995 рік у Бібліотеці щочетверга збирались члени Українського молодіжного клубу, а оскільки відвідування клубу було вільним, то разом із молоддю приходили й люди соліднішого віку. Вільне спілкування за чашкою чаю або кави було неодмінною частиною кожного “клубівського четверга”. У 1996-2002 роках щонеділі у Бібліотеці проводились заняття окремих груп недільної школи Українського національно-освітнього центру. Діти вивчали українську мову, літературу, історію, а також англійську мову, вчились працювати на комп`ютерах. Найцікавішими заходами стали вечори до 100-річчя В.Поліщука, 100-річчя Є.Плужника, 190-річчя О.Бодянського, літературно-музичний вечір, присвячений 200-річчю “Енеїди” І.П.Котляревського, зустрічі з письменником Ю.Андруховичем, завідувачем відділу рукописів Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України С. Гальченком, директором Дніпропетровського історичного музею імені Д.І. Яворницького Н.Капустіною, головним редактором газети “Літературна Україна” В. Плющем, Дні видавництв України. Із 1995 року при проведенні заходів систематично використовуються відеопрограми з фонду Бібліотеки. Регулярно проводяться книжково-ілюстративні виставки, тематичні експозиції, присвячені пам`ятним датам української історії, українським письменникам та діячам культури.

У 1997, 1999 та 2002 роках на матеріалах фонду Бібліотеки було організовано виставки “Україна книжкова” у найбільшій бібліотеці країни – Російській державній; у 1999 році – “Україна–2000: від чумацького воза до Чумацького шляху” – у Зоряному містечку. Виставки газет українських організацій Росії двічі експонувались у Києві: в 1997 році в Публічній бібліотеці імені Лесі Українки, у 1999 – в Міністерстві інформації України. Деякі виставки в Посольстві України було організовано спільно з іншими бібліотеками Москви: “Історія Козаччини” – з Державною історичною бібліотекою Російської Федерації; "Голодомор–33" – з Російською державною бібліотекою.

Бібліотека здійснює і видавничу діяльність. Насамперед, це вже відома серія “Палати Мазепи”, яка, незважаючи на фінансові та інші труднощі, продовжуватиметься. У 1992–93 роках працівники Бібліотеки брали активну участь у підготовці та випуску Інформаційного бюлетеня Об`єднання українців Москви. Із 1997 року щомісяця виходить бюлетень нових надходжень до Бібліотеки, який надсилається до бібліотек та інших зацікавлених організацій. У 2000 році до 100-річчя від дня народження видатної української художниці Катерини Білокур спільно з Інститутом слов’янознавста Російської академії наук та Культурним центром України видано брошуру про її життя і творчість “Краса України”.

Із 1994 року широко використовуються можливості електронної пошти та Інтернету в цілому. У 1994–97 роках споживачам періодично розсилався електронний “Інформаційний бюлетень”, який інформував про заходи, що проводилися не тільки Бібліотекою, а й українськими громадськими організаціями, установами культури. З грудня 1996 року на Web-сторінці Бібліотеки публікуються актуальні тематичні списки видань та аудіовізуальних матеріалів, нових надходжень, створені на основі відповідних баз даних, новини та оголошення, інша інформація.

Звичайно, сучасна історія української бібліотеки в м. Москві, як і попередня (з 1920-х років) не встелена трояндами. Як і будь-яка по-справжньому вагома справа вона досить важко торує собі шлях у майбутнє. Українська світова громадськість знайома з серією публікацій стосовно приміщення бібліотеки, зараз "каменем спотикання" стало кадрове питання – особливо дотично до тих людей, які тривалий час віддавали і віддають свої сили і енергію для створення і поповнення книжкового фонду, розвитку бібліотеки. Зрозуміло, що це питання в першу чергу української громади самої Москви, але у ширшому вимірі – і всього українства, оскільки бібліотека стала його вагомим фактором у східній діаспорі.

Місія Українського культурологічного центру Донецька та Донецького відділення НТШ, які представляли у Москві голова цих організацій проф. Володимир Білецький та редактор аналітично-інформаційного журналу "Схід" Галина Сімченко, полягала у ознайомленні читацької громади з виданнями УКЦентру та НТШ-Донецьк, зокрема презентації фахового журналу "Схід". В дар бібліотеці передано понад 150 книг та журналів. Від першої масової громадської організації Донеччини – Донецького обласного товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка за плідну працю на ниві української культури були нагороджені "Золотою Грамотою" чільні працівники бібліотеки, зокрема її багатолітній активіст Ю.Г. Кононенко, В.Г. Крикуненко, В.В. Слюсарчук та інші.

Загалом ми стали свідками продовження непростого процесу становлення і розвитку "Бібліотеки української літератури в Москві", пошуку свого шляху, свого місця в сучасній реальності, яка включає і політичні, і глобалізаційні, і технічні аспекти. Без сумніву, "Бібліотека української літератури в Москві" – важливий культурний посол України в Росії. Але водночас, юридично – це російська державна установа міста Москви. Знайти правильні кадрові, ресурсні, організаційні рішення в плані розвитку і бібліотечного фонду, і уваги читача до бібліотеки, стати "над" частими політичними колізіями – ось в чому мудрість російської і української сторони процесу. Адже уряди і президенти приходять і йдуть, а культура залишається як непересічна і об'єктивна цінність поколінь.

Ідея книги, яка вийшла у рік 35-річчя Інституту, належить його давнім працівникам, перш за все багаторічному керівнику літературної секції УІММ професору Вірі Боднарук. ЇЇ особистий архів, а також архів УІММ стали основними джерелами інформації. Другий укладач – проф. В.С. Білецький з Донецька залучив до роботи такі потужні інформаційні ресурси як світова мережа Інтернет, і книги та періодика Українсько-Канадської бібліотеки при Донецькій універсальній науковій бібліотеці, яка увібрала в себе багаторічні систематичні надсилання від ТУМ-Чикаго, бібліотеки Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові та Донецьку. Багато героїв книги-альбому також стали учасниками проекту, надавши додаткові матеріали і фото, що, без сумніву, збагатило виклад.

Концепція видання передбачає блочний (модульний) виклад матеріалу щодо літературних вечорів в УІММ, де кожна імпреза подана окремим модулем. Змістовне його наповнення – це матеріали про подію, короткі дані з біографії мистця, його творчий доробок, оцінки фахівців, ілюстративний матеріал: фото, інформації-оголошення, заставки, інтерв’ю тощо, а також зразки поезій, іноді епістолярій. При цьому укладачі книги намагалися максимально використати оригінальний матеріал, пов'язаний з перебуванням мистця в Українському Інституті Модерного Мистецтва, перебігом самого творчого вечора, відгуками преси. І їхм вдалося показати не тільки потенціал мистця, який відкрився на момент проведення творчого вечора, а дати набагато глибше повідомлення, завдяки залучаенню сучасної інформації про його творчість.

Досить непростим питанням, як стверджують самі автори, став і вибір мови видання. Більшість викладів написано сучасною літературною українською мовою, якою виходить переважна більшість видань в Україні (книг, журналів, газет). Але в оригінальних текстах і в ряді інших випадків було ужито характерні форми, які враховують столітні традиції української орфографії, відбивають неспотворене українське слово і є ознакою літературного стилю деяких мистців.

Безпосередня реалізація задуму книги здійснена головним чином у дослідно-видавничій фундації "Український Культуро­логічний Центр" (м. Донецьк, Україна), який заснований і керується проф. Володимиром Білецьким з 1994 року. До здійснення проекту долучилися: Товариство української мови Чикаго, Донецьке обласне Товариство української мови, Наукове Товариство ім. Шевченка (Донецьке відділення), 84-й Відділ Союзу Українок Америки (Чикаго).

Таке поєднання зусиль українців в Україні і не в Україні вельми промовисте для нашого часу і є, на нашу думку, добрим прикладом співпраці Світового Українства для збереження і примноження культурних надбань нашого народу.

Проект цієї книги розглядається авторами як етапний і відкритий. Через рік його вже було продовжено у електронному вигляді на ряді сайтів і електронних бібліотек, і тепер можна оперативно подавати інформацію про сучасні зустрічі в УІММ, вдосконалювати вже існуючий банк даних. У перспективі – створення і підтримка постійно діючого сайту, на якому можна було б оперативно продовжувати літопис літературних вечорів УІММ.
Людмила Мочалова,

завідувач канадсько-української бібліотеки в Донецьку
Відомі митці української діаспори в гостях на Донеччині
Відомо, що література української діаспори – переважно художня та публіцистична, яка була створена українськими письменниками на теренах інших країн, де внаслідок певних умов протягом багатьох десятиліть розселилася значна частина представників українського народу.

У східній діаспорі розвивалося художнє слово відомих українських письменників: Миколи Костомарова, Костя Буревія, Євгена Плужника та ін.

Західна діаспора подарувала українській літературі таких відомих письменників, як Улас Самчук, Степан Горлач, Іван Багряний, Василь Барка, Докія Гуменна, Дмитро Нитченко (Чуб), Яр Славутич, Леся Храплива, та наших талановитих земляків Емму Андієвську, Василя Гайворонського (Гайдарівського), Володимира Біляїва, Миколу Руденка.

Проголошення незалежності України в 1991 році надало можливість деяким із згаданих письменників відвідувати свою далеку, але рідну Україну. Завжди дуже цікавою та привабливою для діаспорних митців була Донеччина – промисловий центр, який виплекав багато талановитих особистостей: Володимира Сосюру, Василя Стуса, Григорія Кривду, Івана Дзюбу, Олексу Тихого та багатьох інших.

Останнім часом значно зросла увага в Україні до духовних цінностей, збережених і розвинених українцями діаспори.

Світове українство подарувало Донеччині унікальну можливість доторкнутися до культурних набутків діаспорних авторів, створивши мережу Українсько-Канадських бібліотек, зокрема Бібліотеку канадсько-українського центру при Донецькій обласній універсальній науковій бібліотеці, де зібрані найкращі перлини українських письменників і поетів.

Серед українських діаспорних авторів, які мали можливість гостювати на Донеччині та зустрічатися із прихильниками своєї творчості, слід згадати Емму Андієвську, Володимира Біляїва, Степана Горлача та Яра Славутича.
Степан Горлач

Першим серед згаданих письменників Донеччину відвідав Степан Горлач – відомий український письменник з Канади. Він народився в м. Мелітополі, але судилося йому опинитися на канадській землі, де він розпочав свою громадську і творчу діяльність.

Протягом декількох років Степан Горлач був куратором Бібліотеки канадсько-українського центру на Донеччині. Завдяки творчому ентузіазму цієї людини фонд бібліотеки на сьогодні становить біля 30 тис. видань. Його перу належать такі відомі твори, як "Богдар" (роман про голод 1933 року), "Приповідки і афоризми канадських українців", "Стего і музи", "На острові Живуякхочу" та ін. Особливої уваги заслуговує видання "Хрестини незалежності", в якому автор розповідає про здійснення власної фантастичної ідеї – символістичного хрещення незалежної самостійної України разом з українцем із Торонто Петром Скибою. Вони пішки перетнули Україну з півночі на південь та із заходу на схід, хрестами позначивши свій нелегкий шлях. Наслідком цієї подорожі стала книга – дорожній щоденник, сповнений глибоких вражень від численних зустрічей з різними людьми, роздумів про долю різної України.

У творі "Роздуми і думи", якого ще не побачила Україна, С. Горлач звертається з проханням до України:

Літературознавець і критик Петро Сорока мав рацію, висловлюючи таким чином свої думки про творчість Степана Горлача, а його твердження і численні літературні зустрічі, що відбулися на Донеччині в Донецькій обласній науковій бібліотеці, свідчать про те, що письменник сьогодні в розквіті творчих сил і бажає творити на добро Україні. Його твори несуть читачеві позитивну енергетику, найкращі почуття і тепло серця Великого українця, який опинився за межами України, проте безмежно любить свою Батьківщину і використовує кожну можливість, щоб відвідати рідний край, подарувати землякам свої твори.

Письменника, публіциста і журналіста Володимира Біляїва дала світу наша Донеччина. Доля кидала його по усьому світу, і завдяки цьому він більше, ніж будь-хто, набрався життєвих вражень. І вже завдяки йому – талановитому, непересічному – у багатьох куточках світу люди дізнавалися і про Україну, і про Донбас.

Письменник народився 25 червня 1925 року у Донецьку (Моспине) – в сім'ї гірничого інженера. Закінчив школу № 152. У роки сталінських репресій органи НКВС забрали його батька, який не повернувся з свого ув'язнення. У часи Другої Світової війни В. Біляїв був вивезений на примусові роботи до Німеччини. Після закінчення війни він в Україну не повернувся, а подався до Австралії. Там працював на металургійних заводах, а згодом переїхав до США, де розпочав роботу цивільним службовцем у повітряних силах США. Потім деякий час був співробітником газети "Українські вісті", часописів "Єдність" та "Вільна думка". Пізніше став редактором газети "Мета", а з 1991 року – керівником українського відділу радіостанції "Голос Америки".

Володимир Біляїв як поет почав друкуватися з 1948 р. в журналах Австралії, Німеччини та США. Він є автором збірок поезій "Поліття" (1970 р.), "По той бік щастя" (1979 р.). Особливої уваги заслуговують спогади письменника про українців діаспори "На неокраянім крилі..." (2003 р.). У це видання письменника увійшли нариси про визначних українців майстрів слова – письменників та літературознавців західної діаспори.

Останнім часом саме у Донецьку вийшли друком такі видання В. Біляїва: "Осіння обнова" (2001 р.), "На неокраянім крилі..." (2003 р.), "Доля і шлях" (2005 р.) завдяки Українському культурологічному центру, який очолює Володимир Білецький. Вихід у світ видань відомого поета, публіциста, журналіста на його Батьківщині є знаковою подією і свідчить про зацікавленість донеччан творчістю Володимира Біляїва.

Довгі роки ім'я Володимира Біляїва, його творчі доробки були невідомі у рідній Донеччині. Після проголошення в Україні незалежності письменник декілька разів приїздив до Києва, Донецька. Перші публікації та статті про його творчість з'являються в українських періодичних виданнях. Національна спілка письменників України приймає в свої ряди.

Із спогадів Романа Ференцевича відомо, що у Вашингтоні на телепрограмі "Вікно в Америку" В. Біляїв узяв інтерв'ю у відомого британського історика Роберта Конквеста, автора епохальної праці про голодомор в Україні 1932–1933 рр. "Жнива скорботи".

У своїх численних радіопередачах журналіст В. Біляїв знайомив радіослухачів з відомими українськими політиками і громадськими діячами: Л. Лук'яненком, І. Дзюбою, Л. Кравчуком, Л. Кучмою, І. Плющем, О. Морозом, П. Лазаренком та іншими.

Письменник відвідував Донеччину двічі – у 1993 та 1996 роках. Тут він мав можливість побувати у своєму рідному робітничому селищі Моспине. Про ці відвідини поет згадує у своєму вірші "Повернення":
Півсторіччя... Либонь, півсвіту я

Облітав, обійшов, об'їхав.

І не віриться, що відвідую

Рідний край – мої горе й втіху.

Ні, не сон і не мрія – ось воно,

Тут родитись мені судилось:

Рідне Моспине! Бідне Моспине!

Знов очам моїм ти відкрилось.

Відома українська письменниця і художниця Емма Андієвська Донеччину відвідувала вже тричі на запрошення облдержадміністрації та директора Донецького обласного художнього музею Галини Володимирівни Чумак, з якою вона постійно листується.

Емма Андієвська народилася 19 березня 1931 року в Донецьку, а в 1943 році емігрувала з родиною на Захід. Вона є автором поетичних збірок "Поезія", "Народження ідола", "Риба і розмір", "Базар", "Пісні без тексту", "Знаки". Відома також як автор збірок новел "Подорожі", "Тигри", "Джалапіта"; романів "Герострати", "Роман про добру людину", "Роман про людське призначення".

Вона більше знайома читачеві як поетеса, ніж як автор прозових творів. Тематичний світ Емми Андієвської складається з сюрреалістичного краєвиду, вкоріненого в реальних описах природи, яку поетеса охоплює з різних площин.

Але Андієвська відзначається також своїми прозовими творами. У її творах дуже яскраво простежується філософське осмислення життя. Особливо це відчувається в "Романі про добру людину", в якому письменниця розповідає про складні взаємини людей і в якому утверджує перемогу добра над злом.

В усіх творах Емми Андієвської відчувається знання різноманітних течій та сучасної літературної техніки. А тому можна стверджувати, що її поетична і прозова творчість є однією з найцікавіших в сучасній літературі. Як сказав про неї відомий літературознавець і критик Григорій Костюк: "є література української діаспори, а є Емма Андієвська". Це неординарна особистість, такою є і її творчість.

Крім цього Андієвська є авторкою багатьох картин. Вона також ілюструє власні видання. Творчі виставки художниці були в Мюнхені, Нью-Йорку, Канаді, Франції, Бразилії, Чехії та в Україні, зокрема у Донецьку.

Особистий світ, який Емма Андієвська створила у своїх творах, вона дарує читачам як поетеса, прозаїк, художник, піднімаючи своїх читачів та прихильників малярської майстерності на нові орбіти особливого сприйняття і осмислення світу і самих себе в сучасному світі.

Відомий критик і літературознавець Петро Осадчук підкреслив, що "Вся її творчість – диво непроминуще, що переходить у нас, наснажує, додає енергії, щоб нарешті цей замацаний світ перетворити за законами поезії. Якщо не весь довколишній, то принаймні внутрішній світ у собі".

Свій внутрішній світ поетеса передає у численних книжкових виданнях, які вона постійно пересилає на Донеччину з далекого Мюнхена. Останнім часом надійшли такі нові видання Емми Андієвської: "Хід конем. Поезії" (К., 2004); "Атракціони з орбітами й без" (Львів, 2000); "Межиріччя. Сонети" (К., 1998); "Півкулі і консули. Сонети" (К., 2006); "Фульгурити. Сонети" (К., 2008); "Рожеві казани. Сонети" (К., 2007); "Погляд з кручі. Сонети" (К., 2006); а також "Твори" (два томи). Про життя і творчість Емми Андієвської писав всеукраїнський аналітично-інформаційний журнал «Схід», редакція якого працює у Донецьку.