Філософсько-методологічна база зіставної лінгвокультурології

.Нові напрями в українському мовознавстві...
гом ХІХ-ХХ ст. і не втрачають своєї актуальності й н и н і29. Саме феноменальні 
за своєю прогностичністю ідеї В. фон Гумбольдта, розвинені й удосконалені йо­
го послідовниками або тією чи іншою мірою запозичені й використані представ­
никами різних антропологічних шкіл і напрямів, стали тими основами, на яких 
ґрунтуються методологічні засади зіставної лінгвокультурології. З лінгвістич­
ною концепцією В. фон Гумбольдта безпосередньо пов’язаний ще й такий мето­
дологічний принцип, як антропоцентризм 30, згідно з яким людина розгля­
дається як центр і найвища мета світобудови. Антропоцентризм вважається 
однією з основних настанов сучасної лінгвістики та базовим принципом, який 
залучається мовознавчими дисциплінами, зокрема і зіставною лінгвокультуро- 
логією, для вивчення кореспонденції мови й культури в їх тісному взаємозв’язку.
9. 
У чення про мову я к «дух народу». Основою для зародження вчення 
В. фон Гумбольдта та його послідовників (Ф. І. Буслаев, И. Л. Вайсгербер, 
Г. Глінц, Г. Гольц, О. О. Потебня, И. Трір та ін.), згідно з яким мова являє собою 
«дух народу», стала філософська концепція «духу народу» (Й. Г. Гердер, 
Г. В. Ф. Гегель та ін.) 31. Мова, згідно з цією концепцією, є дзеркалом культури, 
історичною пам’яттю про соціально значущі події в людському житті, виразни­
ком і зберігачем несвідомого стихійного знання про світ, оскільки «вона бере ак­
тивну участь у всіх найважливіших моментах культурної творчості — вироб­
ленні уявлень про світ, їх фіксуванні й подальшому осмисленні» 32. Проте 
людська мова розглядається В. фон Гумбольдтом не лише як «дух народу», але і 
як його енергія, бо «мову слід розглядати не як мертвий продукт (Erzeugtes), а як 
продукт, що творить (створює) (Erzeugung)» 33. Це положення сприяло подаль­
шому розумінню мови, по-перше, як енергетичної субстанції в синергетичній 
концепції теорії «всеїдності» ім’яславців (С. М. Булгаков, О. Ф. Лосев, В. С. Со- 
ловйов, П. О. Флоренський та ін.), по-друге, як «живої» енергії (Ф. С. Бацевич, 
Л. М. Гумільов, К. Кастанеда, В. М. Манакін, В. М. Москалюк, О. В. Філатович 
та ін.), а також багато в чому визначило становлення когнітивно-семіологічної 
теорії «живого Слова» М. Ф. Алефіренка 34. В Україні ідеї В. фон Гумбольдта 
значною мірою визначили науковий кругозір Н. В. Бардіної, Ф. С. Бацевича, 
І. О. Голубовської, В. М. Манакіна.
Ми також спираємося на гумбольдтівське розуміння мови як духовної реа­
льності, живої діяльності людського духу, єдиної енергії народу. При цьому під
29 
На думку О. А. Радченка, розвиток мовознавства XX ст. слід було б назвати «історією 
повернення до Гумбольдта» (
Радченко О. А.
Лингвофилософские опыты В. фон Гумбольдта 
и постгумбольдгианство // Вопр. языкознания.— 2001.— № 3.— С. 108), оскільки його ідеї 
стали ближчими дослідникам, які переконалися в перспективності погляду на мову як на 
складник культури: багато культурних феноменів, насамперед ціннісно навантажених смис­
лових утворень, просто не вдається описати, ігноруючи мову. При цьому основні етнолінг- 
вістичні ідеї В. фон Гумбольдта чекають ще на адекватну інтерпретацію лінгвофілософами 
сучасності, бо думка, висловлена Л. Вайсгербером у 1929 р., актуальна й нині: «Геніальне 
творіння В. фон Гумбольдта залишається більшою мірою знаменитим, ніж зрозумілим» 
{Weisgerber L.
Muttersprache und Geistesbildung.— Göttingen, 1929.— S. 4).
39 Див. про це: 
Селіванова О. О.
Сучасна лінгвістика : напрями та проблеми.— Полтава,
2008. 
— С. 39.
31 Власне, сам термін, як і поняття, запозичені В. фон Гумбольдтом, найімовірніше, у 
Й. Г. Гердера (пор.: 
Herder J. G.
Abhandlung über den Ursprung der Sprache.— Stuttgart, 1966.—
S. 77,80).
32 
Постовалова В. И.
Лингвокультурология в свете антропологической парадигмы (к 
проблеме оснований и границ современной фразеологии) // Фразеология в контексте куль­
туры.— М., 1999.— С. 30.
33 
Гумбольдт В. фон.
Избранные труды по языкознанию.— М., 2000.— С. 69.
34 
Алефиренко Н. Ф.
«Живое» слово : Проблемы функциональной лексикологии.— М.,
2009, 
— 344 с.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
45

«духом народу» розуміємо креативну енергію цього народу, одним із основних 
джерел якої є мова (мовленнєва діяльність)35. Ця енергія в кожному етносі має 
свій ритм. Л. М. Гумільов називає його пасіонарніспо 36, під якою він розуміє 
біохімічну енергію живої істоти біосфери. Біофізичні коливання етносу є його 
креативною енергією, рушійною силою прогресу й культури. Ця сила керує ет­
носом, впливаючи на кожного індивіда. «Дух» етносу «пронизує» людину як 
біодуховну істоту на рівні трьох її тіл, впливаючи на вербалізацію об’єктивного 
світу, оскільки енергія мови етносу скеровується й підживлюється загальним 
його ритмом. З цим ритмом синхронізуються когнітивні й мовомисленнєві про­
цеси індивіда, формуючи як його (мовну) свідомість, так і етносу.

жүктеу/скачать 0.66 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: